Шпоры по международной экономике

60 у зв’язку із зростанням фін потоків непов’язаних з реальними потоками,

відпливом кап-лу зі США та перевищенням маси USD над Au запасами США, США

розірвала зв’язки USD з AU, а в 1971 встановила плаваючий ВК. Після наради

в Кінгстоні (Ямайка) в 1976 р. організовано Ямайська ВС. Введено стандарт

СДР (мав стати осн. резервом), курс якого визначається на основі валютного

кошика (к-сть валют, що до нього входять змінювалася кілька разів і зараз

складає 5:$, DM, ?, Ґ, французький франк). Проголошено повну демонетизацію

Au у сфері вал відносин. Припинено конвертованість вал в Au. Розширено

повноваження МВФ. Дозволено як фіксовані так і плаваючі курси. Зруйновано

держ та міждерж контроль над ринками Au.

60. Світовий фінансовий ринок та його структура.

Особливості фінансового ринку: *великі масшаби. .. Це зумовлено діяльністю

позикового мультиплікатора – коефіцієнта, який показує зв’язок між

депозитами та збільшенням позикових операцій шляхом створення

міжбанківських депозитів., *відсутність чітких просторових та часових меж.

Фінансовий ринок безперервно функціонує, преодолевая обмеженість годинних

поясів у пошуку оптимальних умов для кредитно-фінансових операцій.

*інституційна особливість. З інституційної точки зору світовий фінансовий

ринок – це сукупність фінансових установ, крізь які здійснюється рух

позичкового капіталу у галузі МЕВ. *обмеження доступу кредиторів на

світовому ринку позичкових капіталів. Головними кредиторами на цьому ринку

є ТНК, держави, міжнародні валютно-кредитеі та фінансові організації,

*універсальність світового ринку позичкового капіталу. На ньому

здійснюються міжнародні валютні, кредитні, фінансові, розрахункові,

гарантійні операції. *спрощена стандартизована процедура здійснення угод з

використанням найновішої комп’ютерної технології. *вартість кредиту на

світовому ринку позичкового капіталу. В неї входять відсотки та різні

комисійні, *диверсифікація секторів світового ринку позичкових капіталів,

включаючи євроринок Діяльність світового кредитного ринку тісно пов’язана з

світовим фінансовим ринком.

Світовий фінансовий ринок спеціалізується в основному на емісії цінних

паперів та їх купівлі-продажу. Попит формують підприємства, у тому числі

банки, шляхом емісії цінних паперів, а також держава, яка видає займи.

Розрізняють іноземні т міжнародні облігаційні займи. Класичні займи у формі

вільного випуску облігацій на іноземному ринку цінних паперів заснованих на

принципі єдності місця, валюти та біржової котировки. Також у 70-х р виник

ринок єврооблігацій. Єврооблігаційний займ має деякі особливості:

*розміщується одночасно на ринках ряду країн на відмінність від традиційних

іноземних облігаційних займів, *емісія здійснюється банківським

консорциумом або міжнародною організацією, *єврооблігації купляються

інвесторами різних країн на основі котировки їх національних бірж… Ринок

єврооблігацій – одне з головних джерел фінансування середньострокових та

довгострокових інвестицій ТНК. Держави використовують єврооблігаційні займи

для покриття дефіцита держбюджета та рефінансування старих зайомів. Ринок

євровекселів невеликий за обсягом. Він включає загалом короткострокові

єврокомерційні папери та середньострокові векселі. Світовий ринок євроакцій

став розвиватися з 1983 р. З випуском облігацій, що конвертуються у акції,

відбувається інтеграція цих сегментів світового фінансового ринку.

61. Євроринок та особливості його функціонування.

Євроринок – частина світового ринку позичкового капіталу, на якомй банки

здійснюють депозитно-позичкові операції у євроівлютах. Євровалюта – валюта,

яка переведеня на рахунки іноземних банків та яка використовується ними для

операцій в усіх країнах, включаючи країни-імпортера цієї валюти. Хоча

євровалюти функціонують на світовому ринку, вони зберігають форму

національних грошових одиниць. Ринок євровалют, спочатку євродоларів, виник

з кінця 50-х р. На розвиток впливали наступні фактори: *об’єктивна

необхідність у гибкому іжнародно-валютному механізмі для обслуговування

зовнішньоекономічної діяльності, *введення конвертованості головних валют з

кінця 50-поч 60-х, *національне законодавство стимулювало розміщення коштів

банків і фірм у іноземних банках з метою отримання прибутку. Особливості:

*великий розмір: обсяг-брутто – 4,5 трлн дол.. Це зумовлено діяльністю

позикового мультиплікатора – коефіцієнта, який показує зв’язок між

депозитами та збільшенням позикових операцій шляхом створення

міжбанківських депозитів., *відсутність чітких просторових та часових меж,

*інституційна особливість – відокремлення категорій євробанків та

міжнародних банківських консорциумів. Костяк створюють транснаціональні

банкі. *обмеження доступу кредиторів на світовому ринку позичкових

капіталів. Головними кредиторами на цьому ринку є ТНК, держави, міжнародні

валютно-кредитеі та фінансові організації. *використання конвертованості

валют головних країн і ЕКЮ в якості валюти кредитних та фінансових угод. На

ринку євровалют домінує долар США. Також здійснюються операції з

євромарками, євроєнами.. Термін “євровалюта” відноситься к коштам не тільки

у Західній Європі, а і за її межами. *універсальність світового ринку

позичкового капіталу. На ньому здійснюються міжнародні валютні, кредитні,

фінансові, розрахункові, гарантійні операції. 2/3 операцій євроринка

здійснюються на міжбанківському ринку, *спрощена стандартизована процедура

здійснення угод з використанням найновішої комп’ютерної технології. Угоди

на євроринку здійснюються по телефону, теелфаксу…, *вартість кредиту на

світовому ринку позичкового капіталу. В неї входять відсотки та різні

комисійні. Специфіка відсоткових ставок на євроринку – відносна

самостійність по відношенню до національних ставок. Оскільки євробанки не

підпадають під дію місцевого законодавства та не обкладається податком на

прибуток, то вони можуть ( проценти по своїм кредитам, зберігаючи високі

прибутки, *більш висока прибутковістьоперацій в євровалютах, ніж в

національних валютах, *диверсифікація секторів світового ринку позичкових

капіталів, включаючи євроринок.

Форми єврокредиту:* надання єврокредиту по твердій ставці на весь строк в

повній сумі, *на різних умовах: +для кредитування інвестиційний банк

звичайно надає усю суму однарозово відразу після підписання угоди або через

певний час. Погашення кредиту відбувається повністю чич частково, +найбільш

поширений релловерний кредит, який передбачає максимальний ліміт, в межах

якого кредитор має право отримати кредит у необхідному обсягу на початок

кожного проміжного строка його використання, + в крдитній угоді фіксується

дати перегляду відсоткової ставки та обсяг позички.

62. Валютний ринок, його функції та структура.

Одним із найсуттєвіших елементів міжнародних валютних відносин є світовий

валютний ринок. Валютний ринок — це: і) підсистема валютних відносин у

процесі операцій купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в

іноземних валютах; 2) інституціо-нальний. механізм (сукупність установ і

організацій — банки, валютні біржі, інші фінансові інститути), що

забезпечують функціонування валютних ринкових механізмів.

Валютний ринок як економічна категорія — це система стійких економічних та

організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних

валют та платіжних документів в іноземних валютах. На валютному ринку

здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторговельних розрахунків,

туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають

використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередниками,

банківськими установами та фірмами. Існує чотири групи суб'єктів валютного

ринку: • державні установи, основне місце серед яких займають центральні

банки та казначейства окремих країн; • юридичні та фізичні особи, зайняті у

різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;• комерційні

банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування овнішніх

зв'язків, особливо брокерські контори; • валютні біржі та валютні відділи

товарних та фондових бірж. Основні суб'єкти валютного ринку — великі

транснаціональні банки.З практичної точки зору під валютним ринком

розуміють офіційні фінансові центри, в яких зосереджено здійснення валютних

операцій. Найбільшими міжнародними валютними ринками, представленими

сукупністю банків, бірж і фінансових компаній, є ринки Лондона, Нью-Йорка,

Токіо, Франк -фурта-на-Майні, Парижа, Сінгапура, Цюриха, Гонконга.

Головними функціями валютного ринку є:• реалізація валютної політики

держави, спрямованої на забезпечення регулювання національної економіки та

розширення зовнішньоекономічних зв'язків;• сприяння поглибленню

міжнародного розподілу праці та міжнародної торгівлі;• визначення і

формування попиту та пропозиції на іноземні валюти;• своєчасне здійснення

міжнародних розрахунків;• регулювання валютних курсів;• хеджування валютних

ризиків;• диверсифікація валютних резервів;• одержання прибутку від

операцій з валютою та валютними цінностями тощо.

Види:і. Регіональні ринки: *європейський (Лондон, Цюрих, Париж, Франкфурт-

на-Майні), *північноамериканський (Нью-Йорк), *азіатський (Токіо, Сінгапур,

Гонконг).2. Національні ринки, які забезпечують рух валютних потоків у

даній країні та обслуговують зв'язки з міжнародними валютними центрами.3.

Ринки за видами валютних операцій: *ф'ючерсні, *опціон-ні, *форвардні,

депозитні тощо.4.Спеціальні ринки: відсоткових ставок на іноземні валюти,

*конверсійних операцій, *окремих міжнародних розрахункових одиниць.

Залежно від рівня організації валютного ринку розрізняють біржовий та

позабіржовий валютні ринки. Біржовий ринок представляють валютні біржі, а

позабіржовий, який ще називають міжбанківським, — банки, фінансові

установи, підприємства та організації.

63. Валютні операції та їх основні види.

Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції,

пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Це використання

валютних цінностей як засобу платежу; вивезення, ввезення, пересилання та

переказування валютних цінностей; отримання і надання кредитів, нарахування

відсотків, дивідендів; залучення інвестицій, придбання цінних паперів та

інші операції, здійснення яких відбувається тільки за умови отримання

відповідних ліцензій Національного банку України. Валютні операції

поділяють на поточні та термінові. До поточних операцій відносять операції

з короткими термінами валютування — в межах трьох робочих днів. Розрізняють

такі поточні операції: • "тод" (поставка валюти сьогодні — "сьогодні на

сьогодні");• "том" (поставка валюти наступного робочого дня — "сьогодні на

завтра");• "спот" (поставка валюти на другий робочий день — "сьогодні на

післязавтра"). Такі операції використовуються переважно для обслуговування

зовнішньоторговельних розрахунків, а також з метою одержання додаткового

прибутку в разі коливань валютних курсів(становлять 60% від загального

обсягу міжбанківського ринку). Банки можуть використовувати поточні

операції "спот" для підтримки мінімально необхідних робочих залишків у

іноземних банках на рахунках "ностро" для зменшення залишків у одній валюті

та покриття потреб в іншій Купівля-продаж валют на умовах "спот" означає,

що курс валют фіксується на день купівлі-продажу, а її поставка

здійснюється протягом 2-х робочих днів. Строковими операціями є валютні

операції, пов'язані з поставкою валюти на строк понад три дні з дня її

укладення. Стандартними термінами виконання строкових контрактів є, як

правило, і, 3, 6, 9 і і2 міс. Форвардні валютні операції — це контракти з

обміну валют, які відбуватимуться у майбутньому, але за курсом, за

фіксованим на поточну дату. Укладаються, як правило, на строк до одного

року, проте в окремих випадках, коли йдеться про ринок стабільних валют

можливе оформлення угод на п'ять або більше років. Операція "своп" — це

валютна операція, при якій поєднуються форвардні умови та умови

"спот”(продаж готівкової валюти здійснюється з одночасною її купівлею на

строк). Ф'ючерсні валютні операції — це строкові угоди на біржах, що

являють собою купівлю-продаж золота, валюти, фінансових та кредитних

інструментів за фіксованою в момент укладання контракту ціною, з виконанням

операції через певний проміжок часу (більше від трьох днів і до двох-трьох

років). Розрахунки здійснюються через клірингову палату, яка виступає

посередником між продавцем та покупцем і гарантує виконання сторонами своїх

зобов'язань. Валютний опціон — це договірне зобов'язання, що дає право (для

покупця) і зобов'язання (для продавця) купити або продати певну кількість

однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим у момент укладання угоди курсом

на наперед узгоджену дату або протягом узгодженого періоду. В обмін на

одержання такого права покупець опціону сплачує продавцю певну суму, яку

називають премією. Ризик покупця опціону обмежений розміром цієї премії, а

ризик продавця опціону знижується на величину одержаної премії. Валютний

арбітраж — це операції з валютами з метою одержання прибутку через

використання у визначений момент часу існуючих на фінансових ринках

розривів між курсами і відсотковими ставками по касових і строкових

операціях. Валютні біржи

65. Ринки золота та сучасні особливості їх функціонування.

У світі існують спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється

регулярна його купівля-продаж. Золото на ринки поставляється у вигляді

стандартних зливків:

• міжнародного зразка в 400 тройських унцій (і2,5 кг) з пробою не менш як

995;• великих зливків з пробами від 900 до 9і6,6 і вагою в кілька

кілограмів;• малих зливків від 1005 до 990 г. Об'єктами операцій на ринках

золота виступають також золоті монети як старого карбування, так і сучасні

ювілейні та сувенірні монети.

Сьогодні функціонує понад 50 ринків золота:• у Західній Європі (Цюрих,

Париж, Лондон, Женева та ін.) — іі;• в Америці — і4, в тому числі п'ять у

США;• в Азії — 19;• в Африці — 8.

Провідне місце належить ринкам золота в Лондоні та Цюриху.

Залежно від режиму, який надає держава, ринки золота поділяють на:• світові

ринки (Лондон, Цюрих, Нью-Йорк, Гонконг, Ду-бай та ін.);• внутрішні вільні

(Париж, Мілан, Стамбул, Ріо-де-Жанейро); • місцеві контрольовані (Афіни,

Каїр);• чорні (Бомбей та ін.).

Загальна кількість золота, якою користується сьогодні людство і яке

знаходиться в банках, у приватних осіб, у вигляді монет, зливків, прикрас,

накопичувалася тичоліттями. З і493 по і993 рр., тобто за 500 років, було

взято на облік іі0 тис. т вдобутого золота.У середньому на планеті щорічно

видобувається близько і350 т цього благородного металу. Найбільшим у світі

видобувачем золота є Південно-Африканська Республіка (близько 70%

загальносвітового видобутку золота щороку).

З економічної точки зору розрізняють наступні джерела попита на ринку

золота: *промислово-битове використання у ювелірному виробництві, інших

галузях, *приватна тезаврація та інвестиції. Як реакціяна нестабільність

економіки, грошового обігу… (попит на злитки, нагороди.., *спекулятивні

угоди, *купівля золота центральними банками.

Організаційно ринок золота є консорциумом з декількох банків, уповноважених

здійснювати угоди з золотом. Вони є посередниками між покупцями та

продавцями.

До 1974 р було багато готівкових угоди з золотом, які здійснювались через

48 г після їх заключення.зараз на ринку форвардних операцій розрізняють 3

види операцій з золотом: 1.хеджування з метою страхування ризику зміни ціни

золота. 2.спекулятивні срочні угоди, 3.арбітражні операції з золотом які

аналогічні валютному арбітражу.

Види акціонів золота: *”класичний метод” (покупці, в заявках яких ціни више

рівня встановленого продацем, платять ціну, вказану в заявці),

*”голандський” (продавець встановлює єдину ціну, по якій задовольняються

усі заявки з більш високими цінами).

66. Міжнародні розрахунки і фактори, що впливають на їх розвиток.

Під міжнародними розрахунками розуміють систему організації та регулювання

платежів у сфері міжнародних економічних відносин, суб'єктами яких є банки,

експортери та імпортери.

В основу міжнародних розрахунків покладено рух товарно-розпорядчих

документів і операційне оформлення платежів за укладеними

зовнішньоекономічними угодами. Вирішальне значення мають валютно-фінансові

умови, які включають такі основні елементи:• валюта ціни (валюта, в якій

виражена ціна товару за укладеною зовнішньоторговельною угодою або сума

наданої міжнародної позички;)• валюта платежу;• умови платежу;• засоби

платежу;• форми розрахунків;• банки, які обслуговують міжнародні

розрахунки.

Міжнародні розрахунки виступають як загальноденна діяльність банків, які

здійснюють розрахунки з закордоном на основі вироблених міжнародним

співтовариством та прийнятих у більшості країн умовах, норм та порядку

здійснення розрахунків. Діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків є

об’єктом державного регулювання. В основному міжнародні розрахунки

здійснюються безпосередньо через банкі шляхом встановлення

кореспондентських відносин між кредитними установами різних країн. З цією

метою банкі заключають кореспондентські угоди про відкриття рахунків

(“ностро” – рахунок цього банку у інших банках, “лоро” – рахунки інших

банків у цьому банку), в яких обумовлюється порядок розрахунків, величина

комісійної винагороди, а також методи поповнення кореспондентського

рахунку. Банки можуть здійснювати міжнародні розрахунки і крізь свої філії.

Світова практика розробила такі форми та методи міжнародних розрахунків:

інкасо, акредитив, банківський переказ, авансові розрахунки, розрахунки по

відкритому рахунку, векселі, чеки, кредитні картки.

Вибір форм розрахунків визначається рядом факторів. Інтереси експортерів та

імпортерів товарів та послуг не співпадають: еспортер намагається отримати

виплату від імпортера у найменьший строк, у той же час, як імпортер

намагається відкласти виплату до моменту кінцевої реалізації товара. Тому,

вибрана форма розрахунку є компромісом, в якому враховується економічна

позиція контрагентів, ступінь довіри один до одного, економічна кон’юктура,

політична ситуація… Крім того важливе значення має вид товару – об’єкт

угоди, а також рівень попиту та пропозиції на товар. Оскільки міжнародні

розрахунки тісно пов’язані з кредитними відносинами, то наявність чи

відсутність кредитних угод також впливає на вибір форми розрахунків.

Досягнення компромісу не значить, що експортер та імпортер отримують

однакові переваги: деякі з них більш вигідні для експортеру, інші -

імпортеру. Самою надійною формою з точки зору експортера є авансовий

платіж, а найменьш надійний – розрахунок за відкритим рахунком.

67. Форми міжнародних розрахунків та їх порівняльна характеристика.

Основними формами міжнародних розрахунків у здійсненні зовнішньо-

економічної діяльності є: •банківський переказ (Операція банку з виконання

доручення клієнта по переведенню грошей в іншій банк для виконання його

грошових зобов’язань. Недолік: затримка в часі надходження виручки до

експортера); •документарне інкасо (банківська операція по стягненню

грошових коштів з платника на користь одержувача на підставі письмового

доручення останнього з наданням відповідних документів. Документарне інкасо

— це доручення експортера (кредитора) своєму банку одержати від імпортера

безпосередньо або через інший банк певну суму або підтвердження (акцент)

того, що ця сума буде сплачена в установлені строки. Для імпортера вигодна:

він знаходиться під захистом свого банку і документи, які отримує для

оплати по акредитивах, залишаються в розпорядженні його банку до моменту

розрахунку. А при несплаті повертаються банку-ремітенту із зазначенням

причин несплати або неакцепту. Для експортера вигідно те, що йому належить

юридичне право розпоряджатися товаром до повної сплати коштів за нього.

Недоліками інкасової форми розрахунків є: * значний термін проходження

документів через банки;* можливість відмови імпортера сплатити кошти за

надані документи;* значний розрив у часі між відвантаженням товару та

отримання експортної виручки, особливо в разі тривалого транспортування

вантажів) •документарний акредитив (Акредитив — це документ, виданий банком

імпортера, який зобов'язує цей банк акцептувати векселі, виставлені йому

експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов. Ці умови включають

величину кредиту, термін сплати векселя, загальний опис товару, додаткові

потрібні документи і кінцевий термін сплати. Підтверджений безвідзивний

акредитив. У випадку, коли експортер не отримує передоплати і не хоче

покладатися лише на обіцянки імпортера заплатити, він може вимагати

підтвердженого безвідзивного акредитива. Непідтвердмсений акредитив

означає, що банк експортер обмежується тільки повідомленням експортера про

відкритті акредитива і платить тільки в тому випадку, якщо банк імпортер

перераховує йому відповідну суму. Документарний акредитив – іменний

документ, що містить доручення про сплату коштів отримувачу протягом

певного терміну з додержанням вказаних в ньому умов. Недоліки: це

найскладніша та найдорожча форма розрахунків), ; •розрахунки по відкритому

рахунку (метод платежу, за якого продавець просто відправляє рахунок-

фактуру покупцеві, який має заплатити у визначений час після її отриманн);

•розрахунки з використанням чеків, векселів (Простий вексель – безумовне

письмове зобов’язання однієї особи перед іншою виплатити певній особі

наказом векселедавця або пред’явника, обумовлену суму грошей на вимогу, або

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21