Шпоры по международной экономике

Існує кілька методів розподілу прибутку: *за фіксованою пропорцією,

*пропорційно до внесків капіталу. При цьому може бути два варіанти:

пропорційно до залишків капіталу партнерів на початку року; пропорційно до

середньої суми кпіталу партнерів, виходячи зі змін впродовж року. *розподіл

прибутку на рівні нарахованої заробітньої плати за рік, а решта – за

встановленою пропорцією. *розподіл на рівні відсотків на капітал, а решту

суму – за встановленою пропорцією, *залежно від нарахованої заробітньої

плати і відсотків від капіталу, а решта суми – за встановленою пропорцією.

75.Сутність, причини та наслідки міжнародної міграцїї робочої сили.

Процес інтернаціоналізації виробництва у світі активно супроводжується

інтернаціоналізацієї робочої сили. Міграція існує у країнах з різним рівнем

розвитку. Під міграцієї розуміють переселля працеспроможного населення з

одних держав до інших на строк більше одного року, яке викликано причинами

економічного та іншого характеру, і також може приймати форму еміграції та

іміграції.

Наслідки: імпорт робочої сили приводе: *до зниження витрат, що в свою чергу

– до збільшення конкурентноспроможності. *Виробляє вартість в країні

перебування , імігранти самі споживають товари та послуги. Це призводе до

мультиплікаційного ефекту, що стимулює зайнятість. *Імпорт робочої сили

високої якості призводе до економії коштів на освіті спеціалістів. *Завдяки

іноземцям відбувається ( еластичності ринка праці. *У більшості країн

мігрнати розглядаються як певний амортизатор на випадок кризи чи

безробіття. * в індустріальних країнах при низькому рівні народжувальності

та ( кількості зайнятих за допомогою імігрантів сподіваються підтримати на

належному рівні пенсії та соціальні програми.

Еспорт:*у основних експортерів робочої сили з’явились додаткові джерела

валютного доходу від експорту робочої сили у формі надходженнь від

імігрантів. *при незадовільній економічні кон’юктурі, при ( кількості

безробітних міграція стає своєрідним клапаном. *при поверненні мігрантів до

дому, вони показують значну активність у нових видах діяльності та

приймають активну участь у розвитку нових форм економіки.

76. Характеристика видів міжнародної міграції робочої сили. “Відплив умів”

у міжнародних міграційних процесах.

Види: *імміграці (в’їзд працездатного населення в цю країну), *еміграція

(виїзд), *рееміграція (повернення емігрантів на батьківщину на постійне

місце проживання).

Досвід країн ЄС показує, що внутрішній ринок робочої сили може бути

ефективним лише при умові його відкритості по відношенню до зовнішнього

ринка. При цьому необхідно зазначити, що це можливе при умові відносної

рівності економічного та соціального стану розвитку країн. Якщо ця умова не

виконується то спостерігається процес “відпливу умів”. Цей процес у

широкому розумінні слад розглядати з 2-х сторін: 1.внутрішня

(характеризується виходом вчених та спеціалістів з науково-технічної сфери

у інші сфери національної економіки, безпосередньо не пов’язанні із

науковою дільністю.) 2.зовнішня (найбільш кваліфіковані кадри меньш

розвинутих країн залучаються на роботу у досліднецькі центри та наукові

лабораторії більш розвинутих країн. Вона може мати постійний та тимчасовий

характер. Тимчасовий відплив набагато перевищує постійний.

Інтелект завжди, на будь-яких стадіях розвитку людського суспільства,

цінувався високо, але особливо він подорожчав на порозі 21ст. Нині успіх

будь-якої компанії, що динамічно розвивається, пов'язаний із пошуком

висококваліфікованих спеціалістів. З'явився попит, який швидко зростає, на

таланти незалежно від країни походження й інших даних. Для реалізації цих

завдань по всьому світові створена мережа рекрутингових фірм, що

спеціалізуються на пошуку найбільш здібних фахівців, аж до добору вищого

управлінського персоналу. З метою зміцнення своїх науково-технічних позицій

у світі багато західних компаній не останню роль відводять залученню умів

із країн колишнього СРСР. У Сполучених Штатах на 1990-і роки були визначені

пріоритети в науково-технічній політиці, в рамках якої відверто заплановані

обсяги поставок іноземних спеціалістів. У числі цих пріоритетів — 22

технологічні напрями, що позначені як критично важливі для національної

безпеки і довгострокової якісної переваги систем озброєння США. До цього

списку, зокрема, ввійшли технології виробництва сучасних композиційних

матеріалів, технологія лазерного випромінювання, біотехнології та ін.

Україна, на думку іноземних фахівців, має у своєму розпорядженні чимало

сучасних технологій у таких принципово важливих галузях, як ядерна

енергетика, зварювальна технологія, космічна енергетика, виробництво

сучасних керамічних матеріалів, виробництво штучних алмазів, одержання

надчистих рідкісноземельних елементів. На жаль, багато з цих видатних

наукових досягнень не були доведені до технічного втілення, тим більше до

масового виробництва. А на Заході механізм впровадження нових розробок у

виробництво цілком налагоджений. Одніє з форм відпливу є відплив через

діяльнітсь спільних підприємств за участю західних фірм. Іншою прихованою

формою є запрошення наших студентів, аспірантів і фахівців західними

фірмами та університетами виїхати на навчання, причому нерідко за рахунок

сторони, яка запрошує.

77. Світові центри експорту та імпорту робочої сили. Регулювання трудової

міграцїї.

Ми можемо виділити декілька центрів робочої сили. Я хочу розгалянути кожен

з них більш детально:і.в країнах Західної Європи (країни, що приймають

основну частину імігрантів: Німеччина, Франція, Англія, Швейцарія, Бельгія,

Швеція, Нідерланди. Особлива роль іноземців як додаткової робочої сили

полягає у тому, що у міждержавному пересуванні в основному приймала участь

молодь до 25 років. До останнього часу іноземні робітники використовувались

в сферах, де велику роль грало використання ручної праці та у тих сферах,

де праця була дуже небезпечна, грязна або вважалась негідной місцевих

робітників (доля іноземців 70%). Зараз ми можемо бачити певні зміни: (

кількість іноземців у сфері послуг, а також у сферах де це було дуже рідке

явище( фанансові установи, торгівля нерухомістю))2. Близький Схід ( на

початку 90-х р ми могли спостерігати стрімке ( кількості іноземців.

Головним експортером робочої сили є Єгипет. Іноземці являють собою основну

робочу силу, яка розвиває ці країни, а також і важлий чинник стимулювання

економіки та власності держав. Приватні переводи є суттєвими ресрусами

надходження іноземної валюти та інколи перевищують суми от експорту

товарів. Проте зниження цін на нафту призводе до ( кількості безробітних у

цьому регіоні. Також до вад ми можемо віднести дуже високий темп прирісту

економічно активного населення. Деякі країни арабського світу є одночасно і

експортерами і імпортерами. Для прикладу, Іорданія експортує

низькокваліфікованих робітників та експортує кваліфіковану та

висококваліфіковану робочу силу).3. США (післявоєнна міграція сладалась з 2-

х етапів: і-потужна європейська міграція (6,6 млн чол з Західної Європи), 2-

іноземці з Азії та Латинської Америки. США ще з 50-х років розпочала

політику залучення висококваліфікованих кадрів. Основними постачальниками

робочої сили є Індія та Єгипет. Основну частину імігрантів складають низько-

та полукваліфікованих робітників. Проте, враховуючи, що іміграція носе

ассимільований характер, ми можемо стверджувати, що цей центр є не

переспективним для трудової міграції)4. Австралія (іміграційна політика 50-

60р була сорієнтована на імігрантів зі східної та Центральної Європи,

особливо з Італїї, Греції. З 70-х р вона переорієнтувалась на Азію. Потім

вона почала проводити нову міграційну політику спрямовану на стимулювання

бізнеса в країні. У відповідності до неї в першу чергу приймались

імігранти, які здійснили інвестиції в економіку країни. Зараз Австралія як

і США проводить ассиміляційну політику)5.країни Азіатсько-Тихоакеанського

регіону (основними імпортерами рабочої сили є Бруней, Японія, Гонконг,

Пакістан, Корея. Для АТР характерно декілька форм трудової міграції:

регульована (Малайзія, Сингапур, Бруней, Гонконг), скрита чо нелегальна

(Східна та Західна Малайзія, Гонконг, Японія, Пакістан, Тайвань), міграція

робочої сили високої кваліфікації, яка супроводжується прямимі іноземними

інвестиціями, які здійснюються Японією, Гонконгом)6. Латинська Америка

(найбільш поширена форма міграціїї – сезонна. Проте існує і більш довга –

робітники промисловості та сфери послуг)7. Африка (внутрішня міграція.

Більш богаті беруть некваліфікованих робітників з суміжних країн.).

Регулювання: *професійна кваліфікація, *обмеження особистого характеру

(здоров’я), *кількісне квотування, *економічне регулювання (фінансові

обмеження), *часові обмеження (максимальні строки перебування),

*географічні приорітети, *заборона.

78. Світовий ринок праці, його структура і січасні особливості розвитку.

Одной из форм современных международных экономических отношений является

миграция рабочей силы, под которой понимается перемещение |переселение

трудоспособного населения из одной страны в другую поисках работы и лучших

условий жизни. Миграция является одной из главных составляющих формирования

мирового рынка. Формирование мирового рынка рабочей силы осуществляете по

двум направлениям: а) формирование внутреннего рынка рабочей силы, I б)

формирование внешнего рынка рабочей силы. Оба эти рынка тесно

взаимосвязаны между собой и дополняю друг друга. ВНУТРЕННИЙ рынок рабочей

силы основывается на движении кадров между предприятиями, фирмами,

отраслями, ре дюнами внутри отдельного государства. Он регулируется сводов

законодательных или коллективно-договорных нормативных актов которыми

руководствуются партнеры по реализации политики занятости.

ВНЕШНИЙ рынок рабочей силы предполагает мобильность рабочей силы между

фирмами на общемировом уровне. Здесь механизм его регулирования охватывает

более широкий круг экономических, юридических, социальных и иных факторов,

определяющих функционирование этого рынка. Эти отношения регулируются на

основе международных норм и соглашений, определяющих условия | порядок

перемещения рабочей силы через границу, трудоустрой иностранных граждан, их

юридическую и социальную защиту в стране пребывания.

Внешний рынок рабочей силы формируется под воздействием двух потоков -

эмиграции и иммиграции рабочей силы. ЭМИГРАЦИЯ - это выезд работников

данной страны на работу в другие граны. ИММИГРАЦИЯ - это обратный процесс,

то есть выезд иностранных рабочих на работу в данную страну. Базовой формой

организации внешней трудовой миграции, принятой в международной практике,

являются двухсторонние соглашения между заинтересованными государствами,

где, в частности, оговариваются социальное и трудовое равноправие между

иммигрантами и гражданами страны пребывания. Важное значение для внешней

трудовой миграции имеет закон о въезде и выезде, который принимается каждым

отдельным государством в целях защиты внутреннего рынка. Так, ряд

экономически развитых стран ввели количественные ограничения (ежегодные

квоты) на въезд иностранцев в страну. Более того, некоторые из них

определяют круг профессий квалификацию рабочих-иммигрантов, устанавливают

возрастные ограничения, определяют другие условия въезда в страну. В

международной практике управления миграционными процессами функции найма

рабочей силы в стране эмиграции (иммиграции) обычно выполняет частный

агент. Правительственные органы, как правило, также обращаются к услугам

частных агентов как по вопросам найма рабочих, так и поиска рабочих мест.

80.Поняття, предмет, принципи та джерела міжнародного економічного права.

Для урегулювання міжнародних економічних відносин користуються нормами

міжнародного економічного права (МЕП). Існує декілька концепцій

міжнародного економічного права. Основні: 1) це концепція англійського

юриста Шварценбергера (міжнародне економічне право — галузь міжнародного

публічного права. Воно включає в себе такі компоненти: 1) володіння

природними ресурсами та їх експлуатація; 2) виробництво та розподіл

товарів; 3) невидимі міжнародні угоди господарського або фінансового

характеру; 4) кредити та фінанси; 5) відповідні послуги; 6) статус і

організація суб'єктів, які здійснюють таку діяльність. Міжнародне

економічне право включає в себе лише ті економічні аспекти, котрі є

об'єктом впливу міжнародного публічного права, і виключав внутрішнє

регулювання через те, що при цьому не створюються єдині для всіх держав

норми і принципи. Основний висновок -норми МЕП це частина міжнародного

публічного права. Вони створюються суб'єктами міжнародного права і

використовуються для урегулювання відносин, що виникають між ними.) 2)

німецьких юристів П. Фішером і В. Фікентшером (в систему МЕП слід включати

і норми внутрішнього права, які регулюють міжнародну господарську

діяльність., що згідно з цією концепцією в систему міжнародного

економічного права включаються не лише норми міжнародного публічного, а й

міжнародного приватного права, національні норми, які регулюють міжнародні

економічні відносини.) Міжнародне економічне право — це система норм і

принципів, які регулюють відносини між державами, між державами і

міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями в процесі

міжнародного економічного співробітництває самостійною галуззю міжнародного

публічного права. Система джерел МЕП включае в себе міжнародні договори і,

зокрема, міжнародні економічні договори, а також міжнародно-правові звичаї,

рішення (акти) міжнародних оргашзащй, міжнародні кодекси поведінки. Джерела

є формою юридичного втілення, вираження норм і принципів міжнародного

економічного права. Водночас норми і принципи МЕП характеризують зміст їх

джерел. Під принципом взагалі прийнято розуміти керівні ідеї, основоположні

засади або правила здійснення якоїсь діяльності. Міжнародна економічна

діяльність базується на принципах, які виражаються насамперед у нормах

міжнародного права, а потім розвиваються і набувають відповідного

специфічного змісту у такій його галузі, як міжнародне економічне право.

Саме ці принципи, знаходячи своє закріплення у міжнародно-правових актах, і

визначають закономірності правового регулювання міжнародних відносин і

міжнародних економічних відносин, відбивають з урахуванням практики

тенденції і потреби їх оптимального і прогресивного розвитку. Види

принципів:1) основні (загальні) принципи міжнародного економічного права

(1) принцип мирного співіснування; 2) принцип суверенної рівності держав;

3) принцип співробітництва держав; 4) принцип невтручання; 5) принцип

сумлінного виконання міжнародних зобов'язань; 6) принцип взаємної вигоди 2)

спеціальні принципи міжнародного економічного права). Група спеціальних

принципів міжнародного економічного права включає: 1) принцип розвитку

міжнародних економічних і науково-технічних відносин між державами; 2)

принцип юридичної рівності і недопустимості економічної дискримінації

держав; 3) принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних

зв'язків; 4) принцип невід'ємного суверенітету держав над їх природними та

іншими ресурсами, а також над їх економічною діяльністю; 5) принцип

найбільшого сприяння; 6) принцип національного режиму.

81. Характеристика держави як суб’єкта міжнародного економічного права.

Міжнародне економічне право покликане регулювати суспільні відносини між

різними суб'єктами. Під суб'єктом права взагалі розуміють особи (фізичні і

юридичні), які відповідно до закону наділені здатністю мати суб'єктивні

права та юридичні обов'язки, що дає їм можливість брати участь у

відповідних правовідносинах. Головним суб'єктом міжнародного економічного

права є держава. За існуючими як у вітчизняній, так і в зарубіжній

літературі визначеннями, держава — це політична форма організації

суспільства, яка виражає обумовлену економічним ладом політичну владу

пануючого класу або всього народу. Так, у Декларації про державний

суверенітет України зазначено, що народ України є єдиним джерелом державної

влади. Повновладдя народу забезпечується на основі Конституції як

безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і

місцевих Рад України. До ознак будь-якої держави слід віднести такі: І)

публічна влада; 2) державний суверенітет; 3) територіальний поділ

населення; 4) державний апарат; 5) податкова систелш; 6) право. Держави

можуть бути різними за своїми соціально-економічними системами, політичним

режимом, формою правління та формою державного устрою. Але незалежно від

цього кожна з них на основі свого суверенітету має право бути суб'єктом

міжнародно-правових відносин і, зокрема, міжнародних економічних відносин.

Нині держави світу або їхні групи функціонують в умовах інтернаціоналізації

господарського життя, міжнародного поділу праці, різних можливостей у

забезпеченні виробництва сировинними, енергетичними, трудовими та іншими

необхідними ресурсами, монополії ряду держав на випуск окремих видів

продукції та дії інших факторів, які обумовлюють необхідність міжнародного

економічного співробітництва. Вихід сьогодні будь-якої держави на шлях

науково-технічного прогресу, інтенсифікації національної економіки

практично неможливий без активної діяльності у сфері міжнародних

економічних відносин, створення найсприятливіших умов для інтегрованості

національної економіки у світову, наближення її до ринкових структур

розвинутих країн. Ці чинники значною мірою сприяють зростанню економічної

могутності держав, піднесенню народного добробуту та вирішенню інших

соціальне важливих для кожної країни завдань. Імунітет — слово латинського

походження і в перекладі на українську мову означає звільнення від чого-

небудь. У міжнародному праві імунітет держави розглядається як принцип,

відповідно до якого державі або її органам не може бути пред'явлений позов

у суді іноземної держави. Як уже зазначалося, коли держава виступає

суб'єктом міжнародних економічних відносин з іншими державами або з

міжнародними організаціями, то такі відносини регулюються нормами

міжнародного економічного права. Водночас вона може вступати у відносини

міжнародно-правового характеру з різними іноземними юридичними особами,

окремими громадянами інших держав. Відносини, які при цьому виникають,

регулюються нормами міжнародного приватного права. Розглядаючи питання про

імунитет держави, не слід робити висновки про те, що всілякого роду спірні

питання, що виникають не можуть взагалі розглядатись. Наявність імунитету

не означає, що ним наділені і відповідні господарські організіції. Форми

співробітництва держав: *держава вступає з іншими державами в економічні

стосунки, *держави вступають до міжнародних організацій і становяться її

членами, *держави об’єднуються у певні групи, * співробітництво держави

через міжнародні організації з державами, які не є членами цих організацій.

82. Міжнародні економічні організації, їх правовий статус та порядок

прийняття рішень.

У міру розвитку економічних відносин стає неможливим і недоцільним

укладення лише двосторонніх договорів та угод. Чимало країн заінтересовані

у розширенні співробітництва з ряду важливих загальних напрямів

зовнішньоекономічної діяльності (торгівлі, науки та техніки, транспортних

перевезень, будівництва тощо) на основі багатосторонніх міжнародних

економічних відносин. Одним із ефективних шляхів побудови багатостороннього

економічного співробітництва є створення міжнародних економічних

організацій, покликаних сприяти укладенню багатосторонніх договорів,

створювати міжнародні механізми з нагляду і контролю за їх виконанням,

розробляти та встановлювати норми, спрямовані на правове регулювання

міжнародних економічних відносин, та ін. Перші міжнародні економічні

організації (комісії, сгілки, комітети, асоціації) виникли ще у XIX ст.

Перший найбільш узагальнений поділ міжнародних організацій дає можливість

виділити їх чотири групи:1) універсальні міжнародні організації, членами

яких є держави різних соціально-економічних систем; 2) міжнародні

організації, членами яких були соціалістичні країни; 3) міжнародні

організації, які об'єднували капіталістичні країни; 4) міжнародні

регіональні організації, до складу яких входять країни, що розвиваються.

Класифікацію міжнародних економічних організацій можна продовжити і в межах

кожної із названих груп. Так, серед такої універсальної міжнародної

організації, як 00Н, можна виділити дві підгрупи. Перша — спеціалізовані

установи 00Н і друга — допоміжні органи 00Н, які користуються статусом

міжнародних організацій. До першої групи, наприклад, можна віднести

Організацію Об'єднаних Націй з промислового розвитку, а до другої —

Конференцію з торгівлі та розвитку. Певну роль у розвитку міжнародного

економічного співробітництва в окремих напрямах відіграють міжнародні та

регіональні міжурядові галузеві організації.

Усе викладене вище дає можливість зробити висновок, що під міжнародними

економічними організаціями слід розуміти такі організації, які на основі

міжнародно-договірних відносин провадять діяльність, пов'язану з

організацією та здійсненням міжнародного економічного співробітництва.

Правоздатність, якою наділені міжнародні економічні організації, дає їм

змогу укладати різні угоди як з окремими державами, так і з міжнародними

організаціями в межах завдань і цілей, закріплених в їхніх установчих

документах.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21