Шпоры по международной экономике

процессов, продуктов и управления более часто техническое содействие

предоставляется в области разработки программ экономического развития. С

точки зрения степени вовлеченности получателя технической помощи в процесс

ее распределения можно выделить несколько организационных видов технической

помощи. • Технологические гранты— безвозмездная передача развитыми странами

технологии, технологически емких товаров или финансовых средств на покупку

технологии, обучение и переподготовку персонала. Гранты предусматривают

предоставление донором в рамках проекта ТС технологии и оборудования,

командирование специалистов .В этом случае получатель выполняет чисто

организационные функции по приему и размещению технической помощи. Донор

обычно имеет право участвовать через своих представителей в распределении

помощи и надзоре за эффективностью ее использования. • Софинансирование ТС

предусматривает более серьезное участие и ответственность ее получателя,

который в соответствии с соглашением об оказании технической помощи должен

не только организационно обеспечить ее получение, но и нести некоторое

бремя ее финансирования. Обычно финансовое участие получателя, хотя и

составляет меньшую долю стоимости проекта, рассматривается как

свидетельство заинтересованности правительства в эффективном использовании

предоставляемой его стране технической помощи. Механизмы технической

помощи: • Двустороннее ТС осуществляется по соглашениям между

правительствами страны-донора и страны — получателя помощи. В бюджетах

большинства развитых стран предусматриваются специальные средства на

оказание технического содействия развивающимся странам. В большинстве

случаев техническое содействие на двусторонней основе предусматривает

некоторое участие страны-получателя в финансировании проектов. Однако во

многих случаях такая техническая помощь оказывается • Многостороннее ТС

включает осуществление совместных проектов ТС несколькими странами в

отношении одной страны — получателя. В этом случае страны — поставщики ТС

на основе многостороннего договора предоставляют отдельные компоненты

технологии или технологического оборудования. К разряду многостороннего

относится и ТС по линии международных организаций, финансируемой счет

взносов стран—членов программы оказания технического содействия, другим

членам, которые в ней нуждаются. Международные организации могут

командировать своих штатных сотрудников, которые обладают экспертными

знаниями в определенных областях, либо попросить правительства своих стран-

членов подыскать специалиста из числа национальных кадров, который мог бы

быть командирован на определенный срок за счет международной организации 8

развивающуюся страну.

Одной из первых международная организаций, которая стала оказывать

техническую помощь развивающимся странам, стала Программа развития ООН.

Большие программы технической помощи осуществляют МВФ, Мировой банк, ОЭСР и

практически все другие международные организации.

52. Система факторів міжнародного інвестування.

Ми можемо виділити певні фактори, що впливають на розвиток міжнародного

інвестування. Вони можуть бути за певними класифікаційними ознаками:

і.глобально-економічні фактори. До них ми відносимо:*стан розвитку світової

економіки, міжнародних факторних ринків; *стабільність світової валютної

системи; *рівень транснаціоналізації та регіональної інтеграції; *розвиток

міжнародної інвестиційної інфраструктури.

2.політико-економічні фактори. До цієї групи належать: *політична

стабільність; *ступінь втручання уряду в економіку; *відношення до

зарубіжних та іноземних інвестицій; *дотримання дво- і башатосторонніх

угод.

3.ресурсно-економічні фактори: *наявність природних ресурсів; *демографічна

ситуація; географічне положення.

4.загально-економічні фактори: *типи економічного росту; співвідношення

споживання і заощадження; *ставка позикового відсотка; *норма чистого

прибутка; *рівень і динаміка інфляції; *конвертованість валюти; *стан

платіжного балансу.

53. Міжнародний кредит, його функції та різновиди.

Однією з основних тенденцій розвитку сучасних світогосподарських зв'язків є

значне поширення міжнародних розрахунків у кредит. Причому ця тенденція

значно посилилась останніми десятиріччями. Надання кредитів імпортерам є

сьогодні досить звичним засобом реалізації продуктів на світовому ринку,

однією із найпоширеніших форм сучасних світогосподарських зв'язків. Тому не

випадково на світовому ринку експортні кредити є нерідко більш дійовим

засобом боротьби за ринки збуту, ніж ціна, якість товару чи терміни

поставок.

Міжнародний кредит це надання у тимчасове користування грошово-

матеріальних ресурсів одних країн іншим. На практиці він здійснюється через

надання валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності та виплати

відсотків, переважно у вигляді позик. Залежно від: і.об'єктів кредитування:

* комерційні (це первинна форма кредиту, в тому числі в зовнішній торгівлі,

що називається також фірмовим кредитом або кредитом постачальним, де

позикова операція поєднана з купівлею-продажем товару, а рух позикового

капіталу — з рухом товарного капіталута фінансові. проте внаслідок

обмеження фінансових можливостей ця форма кредитування практично не

використовується при взаємних поставках інвестиційних товарів, які

призначаються в основному для модернізації та реконструкції виробництва,

оновлення його технологічної структури.) *Фінансовий кредит (це надання

коштів у грошово-валютній формі: облігаційні позики, що розміщуються на

міжнародному та національному ринках позикового капіталу за допомогою

банків, можуть надаватись у валютах країни-кредитора та країни-боржника, а

також у третіх валютах. 2.кредитора:* приватні (надаються приватними

фірмами та банками і, в свою чергу, поділяються на фірмові та банківські),

*урядові((міжурядові, державні позики) надають урядові кредитні установи);

*кредити міжнародних і регіональних організацій( можуть бути надані

переважно через Міжнародний валютний фонд, структури Світового банку,

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), регіональні банки

розвитку країн "третього світу" та інші кредитно-фінансові інститути.

Причому МВФ та СБ виступають не лише як великі кредитори, а й як

координатори міжнародного кредиту); *змішані(беруть участь приватні

підприємства, компанії і відповідні державні органи).3.цільове

призначення:*виробничі призначені для розвитку економіки країни, що їх

одержує: для закупівлі промислового обладнання, матеріалів, ліценцій, ноу-

хау, оплати виробничих послуг, забезпечення внутрішньоторговельних операцій

та інших господарських потреб.);* невиробничі(використовують на утримання

державного апарату, армії, закупівлі зброї, погашення зовнішньої

заборгованості за раніше одержаними кредитами); 4.строкі: * короткострокові

(до і року); середньострокові (від і до 5 років);довгострокові (понад 5

років). 5. умови використання: *разові ( які надаються на певну суму і

погашаються у визначений строк), * поновлювальні(визначається ліміт кредиту

і загальний термін користування ним, а погашена частина автоматично

поновлюється); 6. способом погашення:* пропорційні (погашення кредиту

здійснюється рівними частками протягом певного терміну),* прогресивні (суми

погашення наростають) і одночасні (погашення кредиту здійснюється в один

визначений строк. 7. способу забезпечення:* забезпечені (кредити, коли

формою їх забезпечення е товари, товарно-розпорядчі документи, акредитиви,

виставлені на користь експортерів, акцептовані імпортерами тратти чи

векселі, гарантовані третіми особами, гарантії промислових і торговельних

компаній);*бланкові(не мають забезпечення).

55. Показники зовнішньої заборгованості країн. Характеристика сучасної

світової боргової кризи.

Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'язань країни іноземним

кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені терміни. Найгостріше

проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються.

Її причини охоплюють усю систему відносин з приводу руху капіталів, товарів

і послуг. Тому криза заборгованості має трактуватися не просто як криза

фінансово-кредитних відносин розвинутих країн з молодими державами, а як

найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських

відносин між ними. Загальний обсяг зовнішньої заборгованості країн, що

розвиваються, на кінець 90-х років перевищив 2 трлн. дол. США. Проте тягар

заборгованості визначається навіть не стільки абсолютним обсягом боргу,

скільки сумою платежів по його погашенню, їх відношенням до ВНП і експорту.

Погіршення умов кредитування молодих держав останнім часом супроводжувалося

більш швидкими темпами збільшення виплат з обслуговування боргу, особливо

відсотків, ніж зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні із

різким скороченням експорту, погіршенням умов торгівлі, зростанням

масштабів нееквівалентності в обміні та посиленням протекціоністських дій

ТНК не дала змоги країнам, що розвиваються, своєчасно сплачувати

заборгованість. З кожним роком молоді держави змушені витрачати все більшу

частину своїх експортних надходжень на відшкодування боргу і оплату

відсотків, що істотно обмежує можливості імпорту потрібного цим країнам

виробничого устаткування та технології і негативно позначається на

перспективах їхнього економічного розвитку. У деяких країнах, що

розвиваються, платежі з боргу навіть перевищують експортні надходження. Це

не лише стримує економічний розвиток молодих держав, а й практично не дає

змоги підтримувати навіть той рівень споживання в багатьох з них, який було

досягнуто в 70-ті роки. Усе це гальмує і навіть паралізує економічний

прогрес країн, що розвиваються, блокує підвищення життєвого рівня

населення, відкидаючи його нерідко на багато років і навіть десятиріччя

назад. Країни, що розвиваються, економічно не спроможні сплатити величезні

борги і відсотки по них. Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує і

кредиторам, оскільки може викликати ланцюгову реакцію банкрутств,

практичний розвал усієї фінансово-кредитної системи, а тому змушує уряди і

керівників міжнародних фінансових кіл здійснювати певні заходи щодо

лібералізації фінансово-кредитних відносин із країнами, що розвиваються.

Країни з розвинутою ринковою економікою також мають зовнішні борги (а деякі

і досить значні), проте у зв'язку з їх відносною економічною стабільністю

зовнішня заборгованість не набула тієї гостроти, як для країн, що

розвиваються, та держав Східної Європи. У високорозвинутих країнах, як

правило, більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший

борг інших країн-дебіторів. Оцінюючи платоспроможність окремих країн,

використовують показник норми обслуговування державного боргу (НОБ), який

визначається відношенням суми платежів, яку країна має виплатити іноземним

державам за певний період(СП), до суми іноземної валюти, отриманої від

експорту товарів і послуг (СВ): НОБ = СП : СВ • і00% .У міжнародній

практиці прийнято вважати, якщо НОБ перевищує 20%, країна є

неплатоспроможною.

56. Сучасна світова фінансова криза, її причини і наслідки для різних

країн.

Першопричиною сучасної світової валютно-фінансової кризи прийнято вважати

нафтові шоки, які розпочалися з і970 р. і призвели до переростання

заборгованості окремих країн, в основному країн, що розвиваються, у

глобальну кризу заборгованості. Перший нафтовий шок і970 р. викликав різке

збільшення дефіцитів поточних платіжних балансів усіх країн — імпортерів

нафти. Це, в свою чергу, призвело до великих запозичень на міжнародному

ринку капіталів. Розпочався сучасний етап глобалізації і фінансової

інтеграції. Другий нафтовий шок з і979 по і98і рр. ще більше ускладнив

ситуацію. За і974—і98і рр. сукупне негативне сальдо за поточними рахунками

промислове розвинутих країн до-сягло і54,2 млрд. дол. США, а країн, що

розвиваються, — 330 млрд. Водночас сукупне позитивне сальдо країн ОПЕК

становило 393 млрд. дол. США. Третім вирішальним поштовхом до глобальної

валютно-фінансової кризи послужила світова економічна криза початку 80-х

років, яка одночасно започаткувала і сучасну міжнародну кризу зовнішньої

заборгованості. За цих умов навіть країни — члени ОПЕК мали дефіцит за

поточними статтями платіжного балансу з і982 по і989 рр. Першим симптомом

сучасної глобальної валютно-фінансової кризи як продукту новітньої світової

фінансової системи стала криза в Мексиці у і995 р. Мексика стояла перед

загрозою колапсу всієї економіки, що мало б руйнівний вплив на весь

Американський континент. Треба було вживати термінових заходів. Президент

США прийняв рішення: Мексиці було надано 76 млрд. дол. США. Мексику вдалося

втримати на поверхні. Щодо інших країн Латинської Америки, то Чилі,

наприклад, зазнала втрат у зв'язку з банківською кризою, які перевищили

30% від ВВП. Проте почався новий етап. Криза спочатку вразила Японію

(падіння ВВП в і998 р. становило більш як 2%).Однак у лютому і998 р. стало

очевидним, що спочатку Таїланд, згодом Індонезія, Малайзія, Філіппіни,

Південна Корея подібного удару не витримають. І це незважаючи на той факт,

що темпи зростання ВВП цих країн впродовж останніх тридцяти років становили

п'ять і більше відсотків на одного жителя. Валюти країн Південно-Східної

Азії знецінились щодо американського долара на 40—72% залежно від країни,

значних втрат зазнала реальна економіка цих країн, особливо постраждав

приватний сектор.За прогнозами, докризового рівня економіки країни Південно-

Східної Азії можуть досягти у кращому разі близько 2001 р. Спочатку

вважалося, що валютно-фінансова криза матиме виключно регіональний

азіатський характер. Однак невдовзі, в серпні і998 р., вона досягла Росії,

згодом України та інших держав СНД . Наприкінці і998 р. криза знайшла

відгук у Бразилії (було здешевлення реала на 27. Як показує світовий

досвід, країни, які залучають значні обсяги приватного капіталу, більш

вразливі у разі несподіваної зміни рівня довіри інвесторів, що можуть

суттєво дестабілізувати їхню власну економіку і негативно позначитись на

економіці інших країн. Саме країни Південно-Східної Азії і Латинської

Америки пережили серйозні фінансові кризи, коли інвестори втратили довіру

до їхньої економіки, а великий приплив капіталу змінився масовим відпливом.

57. Характеристика понять “валюта”, “валютний паритет” та “валютний курс”.

Конвертованість валют.

Законодавством України дається таке визначення поняттю “валюта” – це такі

валютні цінності, по відношенню до яких валютним законодавством країни

встановлено особливий режим обігу на території країни та при перетині її

корду. У перекладі з італійського валюта – цінність, вартість. Це грошові

знаки іноземних держав, а також кредитні та платіжні документи в іноземних

грошових одиницях, що застосовуються в міжнародних розрахунках. До

іноземної валюти також належать кошти у грошових одиницях, що перебувають

на рахунках або вносяться до банківських установ за межами України, та

міжнародні розрахункові одиниці.

Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової валюти

однієї країни, виражену в грошових одиницях іншої країни. Він є об’єктивним

економічним показником, якій відображає тенденції внутрішнього економічного

розвитку певної країни та стан і перспективи зовнішньоекономічних відносин.

На нього покладене виконання певних функцій: *сприяння інтернаціоналізацїї

грошових відносин; *сприяння об’єднанню та стабільному розвитку фінансових

ринків; *порівння рівнів та структури цін, а також результатів виробничої

діяльності в окремих країнах; *порівняння національної та інтернаціональної

вартості на національних та світових ринках; *перерозподіл національного

продукту між окремими країнами; *інтернаціоналізація господарських

зв’язків…

Види: і.форма конвертованості: *вільно конвертовані( не існує ніяких

обмежень на поточні операцїї ($, DM)); *частково конвертовані (існують

валютні обмеження на певні валютні операції або тільки для нерезидентів

(більшість валют західноєвропейських країн); *неконвертовані ( повінстю

зберігаються валютні обмеження на всі валютні операції). 2.режим:

*фіксований (передбачає наявність певного зареєстрованого паритету, який

підтримують органи державного валютного контролю); *плаваючий; *змішаний.

Основою визначення та порівняння валютних курсів є співвідношення

купівельної спроможності окремих іноземних валют. Під купівельною

спроможністю розуміється вартість певного набору товарів та послуг, які

можна придбати за відповідну грошову одиницю у порівнянні з базовим

періодом. Співвідношення купівельної спроможності окремих валют до певної

групи товарів та послуг у двох країнах

58. Національна та міжнародна валютні системи і їх основні елементи.

Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає валютна

система. Розрізняють національну та світову валютні системи. Світова

валютна система розвивається на регіональному та глобально-світовому

рівнях. Історично спочатку виникли національні валютні системи, які були

закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного

права. Національна валютна система є складовою грошової системи країн, хоча

відносно самостійною, оскільки виходить за національні рамки. Її

особливості визначаються ступенем розвитку і станом економіки та

зовнішньоекономічних зв’язків країни. Національна валютна система – це

форма організацїї економічних відносин країни, за допомогою яких

здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні

кошти держави. Основні елементи національної валютної системи визначаються

національним законодавством.

Її елементи: *національна валюта – грошова одиниця країни; *валютний

паритет як основа валютного курсу; *режим курсу національної валюти;

*організація валютного ринку; *національні органи, що обслуговують та

регулюють валютні відносини країни; *умови обміну національної валюти на

золото та інші валюти – конвертованість валюти.

На основі національного законодавства встановлюється механізм взаємодії

національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, рейтинг та

регулювання валютних курсів, формування та використання міжнародної

ліквідності. До складу національної валютної системи входять відповідні

інфраструктурні лданки – банківські та кредитно-фінансові установи, біржі,

спеціальні органи валютного контролю.

Світова валютна система – це форма орагнізацїї міжнародних валютних

відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це

сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких

здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового

господарства.

Її елементи:*світовий грошовий товар (виступає носієм міжнародних валютно-

грошових і приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї

багатства (векселі, чеки..)); *валютний курс; *валютні ринки (першим такім

ринком був ринок золота як грошового товару, де золото продавалось на

основі офіційної ціни, що була закріплена міжнародним договром);

*міжнародні валютно-фінансові організації.

Сівтова валютна система базується на функціональних формах світових грошей.

Головним завданням світової валютної системи полянає в ефективному

опосередкуванні платежів за еспорт і імпорт товарів, капіталу, послуг…

59. Характеристика етапів розвитку світової валютної системи.

Валютна с-ма (ВС) – форма організації і регулювання валютних відносин,

закріплена нац чи міжнародним законодавством. Вирізняють нац, міжнародну

регіональну і світову ВС (,,СВС)

Сучасна СВС виникла не зразу, а пройшла в своєму розвиткові ряд етапів: *С-

ма золотого стандарту (Паризька) (1870-1914, 1925-1931)*С-ма

золотовалютного стандарту (Генуезька) (між І та ІІ св в)*Бреттон-Вудська

(1944-1971, офіційно до 1976) *Ямайська (1976-до тепер)

Перші 2 часто об’єднують в с-му золотого стандарту: кожна національна

грошова одиниця мала певний золотий (Au) вміст, тобто була забезпечена

певною фіксованою ваговою кількістю Au. Курс НВ визначався на основі Au

паритету. (Так, якщо золотий вміст англійського фунта стерлінга складав 1/4

унції золота, а долара США — 1/20, то це значить, що 1 фунт стерлінг = 5

доларам США). Існував порядок вільного продажу та купівлі Au. Банки були

зобов'язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість Au.

Позитивне: досить жорстка, але раціональна с-ма, що забезпечувало фін

стабільність нац е-к, не дозволяла д-вам фінансувати свої витрати шляхом

емісії та інфляції, обмежувала вал спекуляції. Недоліки: її могла

використовувати тільки д-ва, що мала Au запаси в якості офіційних резервів;

д-ви не могли проводити незалежну грош і вал політику; не забезпечувала

зростаючого торговельного оборту.

Бреттон-Вудська ВС: Базою цієї системи був золотовалютний стандарт на

основі золота і двох валют - долара США і фунта стерлінгів (ці валюти

розглядалися як еквіваленти Au і могли бути офіц. резервами). Проте, на

практиці, під тиском США утворився золотодоларовий стандарт. Залишались

фіксовані паритети і гарантія обміну валюти на Au (на практиці тільки через

долар, бо USD був єдиною валютою, що зберігала зовн конвертованість у Au).

Було заборонено вільно купляти і продавати Au (можна тільки на рівні ЦБ).

Режим фіксованих вал. Курсів (могли коливатися в межах 1%). Створено орган

міждержавного вал рег-ня – МВФ та МБРР (зараз СБ), який повинен був

слідкувати за нормальним функціонуванням світової валютної системи. В кінці

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21