История Украины

III Август своїми універсалами приєднує українські землі — Підляшшя,

Волинь, а потім Київщину і Брацлавщину, зрівнявши місцеву шляхту цих земель

у правах і привілеях з польською шляхтою. Повстанці змушені були

повернутися на сейм. Депутати Великого князівства Литовського підписали акт

про державну унію і склали присягу на вірність їй. Це означало створення

держави Річ Посполита (дослівно з польської мови — спільна справа). В ній

мали бути король, який обирається, сейм, єдина зовнішня політика, загальна

скарбниця. Автономія Литви зберігалася лише у питаннях місцевого

самоврядування, організації збройних сил і у правничій сфері. Українські

землі навіть не входили до литовської автономії, а були віднесені до складу

польських воєводств — Руського (Львів), Белзького (Белз), Волинського

(Луцьк), Київського (Київ), Подільського (Кам'янець), Брацлавського

(Брацлав). Воєводства очолювалися призначеними польськими магнатами.

Люблінська унія 1569 р. відіграла, безумовно, велику історичну роль у долі

України. При цьому вона мала досить суперечливі наслідки. Передусім вона

сприяла посиленню польської соціальної, національної, релігійної,

культурної експансії. Але вона ж возз'єднала українські землі, забезпечила

зростання культурно-освітнього руху, знайомство з західноєвропейською

культурою. Окрім цього, саме Люблінська унія викликала рух опору, соціальну

активність різних верств українського населення в боротьбі за національне

виживання.

Після 1569 р. більшість українських земель було зайнято найбільшими

польськими магнатськими родинами, які стали там необмеженими власниками.

Посилюється кріпацтво. Литовський статут 1588 р., який діяв у Речі

Посполитій разом із польським феодальним правом, остаточно закріпачував

селян, які прожили на землі феодала 10 років. Визнавалися необмежена

панщина і заборона переходу селян в інше місце без дозволу поміщика.

Основою економіки українських земель й надалі залишалося сільське

господарство, яке мало натуральний характер, тобто забезпечувало потреби

передусім власника маєтку. Але поступово з'являються фільварки — феодальні

господарства, які базувались, як і раніше, на примусовій праці селян, але

вже значною мірою пов'язувалися з ринком. Окрім землеробства і

тваринництва, у фільварках розвиваються різні ремесла — млинарське,

риболовне, бджільницьке. Все це забезпечувало господарям фільварків значний

прибуток.

Розвиваються міста — і державні, і ті, які перебували у приватному

володінні. Мешканці міст боролися за введення Магдебурзького права —

виборного місцевого самоврядування, — з тим щоби вийти з-під влади феодала.

Тоді ці міста ставали опертям королівської влади у боротьбі проти свавілля

магнатів.

Після 1569 р. посилився процес покатоличення українського населення.

Кризовий стан православної церкви створював умови для поширення ідеї

церковної унії в українському суспільстві й породжував її активних

прихильників. Моральна деградація церковних ієрархів, дезорганізація

православної церкви не давали можливості їй бути гарантом збереження

національних традицій. Тому перед православ'ям України постала проблема

вибору: або зберегти церкву, жертвуючи національною самобутністю, або,

реформуючи церкву, врятувати цю самобутність.

На захист православ'я виступили братства — міщанські організації,

створювані при парафіяльних церквах. Найбільш впливовим було львівське

Успенське братство, яке мало функції контролю над духовенством. Спираючись

на підтримку константинопольського патріарха, братство активно втручалось у

внутрішньоцерковні справи, що не могло не викликати спротив вищого

духовенства. Все це проходило паралельно активізації діяльності єзуїтських

організацій у Речі Посполитій. Розгортається релігійна полеміка, де

талановиті проповідники, такі як П. Скарга («Про єдність церкви Божої»,

1577 р.), працюють на ідею унії.

У 1590 р. львівський єпископ Г. Балабан виступив за підписання унії. Його

підтримали єпископи холмський, пінський та луцький. Вони подають заяву

королеві Сигізмунду III, і той у 1592 р. відповідає згодою. У 1595 р. у

Кракові папський нунцій схвалює умови унії, і 25 грудня того ж року в

присутності папи римського Климента VIII вона була проголошена. Юридичне

оформлення унії мало відбутися у 1596 р. в Бересті. Але собор одразу ж

розколовся на дві частини — уніатську та православну.

Уніатська частина затвердила греко-католицьку церкву, підпорядковану папі

римському. Визнавалися основні догмати католицької церкви, але мова

богослужіння залишалася церковнослов'янською, а обряди православними.

Уніатське духовенство урівнювалося з католицьким: не сплачувало податків,

отримувало місця у сеймі. Уніатська шляхта могла претендувати на державні

посади.

Таким чином, ватиканська ідея унії, яку й було реалізовано, означала

приєднання української національної церкви до католицької.

Але православний собор, що проходив водночас, не визнав правомірність

рішення уніатів. Замість консолідації українське суспільство ще більше

розкололося.

Після Берестейського собору починається наступ на інтереси православ'я.

Церковні землі передавались уніатам, православні фактично втратили вищу

церковну ієрархію. Не набагато кращим було становище й греко-католицької

церкви. Католицька верхівка розглядала її радше не як самостійну церковну

організацію, а як засіб посилення власного впливу. Опинившись зрадниками

для православних, уніати не стали й повноцінними, з погляду Риму,

католиками.

Отож Берестейська унія не сприяла об'єднанню православних і католиків, але

в історії України ці дві церкви міцно пов'язані між собою.

11. Козацько-селянські рухи кінця ХVІ - першої половини ХVІІ ст.

Колоніальна політика Польщі, посилення кріпацтва, покатоличення викликали

активний протест українського населення і зумовили шерег потужних повстань,

які мали антифеодальний та національно-визвольний характер.

На кінець XVI ст. активізувалися походи козаків проти Туреччини, що помітно

погіршило її стосунки з Польщею. У відповідь польський уряд категорично

заборонив походи і стратив деяких їхніх організаторів. Але це не зупинило

козаків. Поступово їхні виступи проти польських панів набувають дедалі

більш організованих форм. У 1591 р. починається повстання реєстрових

козаків під орудою К. Косинського. Приводом прислужилася, як це часто

бувало, особиста образа Косинського на князя Острозького, який відібрав у

нього маєток. Проте незабаром повстання, підтримане місцевими селянами,

охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля і Волинь.

У лютому 1593 р. князь Острозький розбиває військо Косинського на р.

П'ятці. Козаки укладають угоду, згідно з якою Косинський позбавляється

гетьманства, козаки втрачають право нападати на сусідні країни, а селяни-

втікачі повертаються до своїх поміщиків. Але Косинський з вірними козаками

тікає на Січ і звідти у травні 1593 р. наступає на Черкаси. Там він зазнає

поразки від черкаського і канівського старости Є. Вишневецького та гине.

Його військо відступає на Запоріжжя.

В 1594— 1596 рр. розгортається нове повстання під проводом С. Наливайка,

який, до речі, був сотником у князя Острозького і брав участь у придушенні

повстання Косинського. Але після битви на р. П'ятці він кидає службу і

організовує загін нереєстрових козаків для походів на татар. Захопивши

багато здобичі, Наливайко посилає гінців на Січ із закликом розгорнути

антипольську боротьбу. Запорізькі козаки, очолювані Г. Лободою, виступили

на підтримку, і вже до початку І596 р. повстання охопило Київщину,

Брацлавщину, Волинь, Поділля. Не останню роль у такому стрімкому успіхові

відіграло те, що основні польські сили у цей час перебували у Молдавії, де

підтримували польського ставленика на молдавський трон. Але, побачивши

реальну загрозу з боку козаків, польський уряд вирішує направити проти них

коронне військо.

У березні 1596 р. повстанці С. Наливайка об'єднуються з загонами Г. Лободи

та полковника М. Шаули і в урочищі Гострий Камінь біля Трипілля дають бій

полякам, після якого, забравши свої сім'ї, мусять відступати за Дніпро і

рухатись на схід. Біля м. Лубни в урочищі Солониця вони стали табором,

очікуючи допомоги запорожців, але були оточені. Складне становище козаків

погіршувалося загостренням суперечностей серед старшини. Лободу вбивають за

підозрою в зраді, а Наливайка і Шаулу видають полякам. Опір було зламано.

Наливайка і його соратників повезли до Варшави і у квітні 1597 р. стратили.

Селянсько-козацькі повстання кінця XVI ст. зазнали поразки через внутрішню

неорганізованість і відсутність єдності. Але вони ж наочно продемонстрували

вплив нового соціального явища — козацтва, особливо у спілці з селянством,

дрібною шляхтою та міщанами.

Інший шлях реалізації потенціалу козацтва обрав видатний діяч вітчизняної

історії — гетьман П. Сагайдачний. Народився він на Самбірщині, освіту

здобув в Острозькій школі та в школі Львівського братства. Уславився як

видатний організатор козацьких походів проти татар і турків.

Спершу П. Сагайдачний проводив політику мирних угод і компромісів для

захисту прав України. Він зі своїми козаками брав участь у війні польського

короля Сигізмунда III з Росією. Але найвизначнішу роль Військо Запорізьке

відіграло під час Хотинської війни.

У 1620 р. Туреччина організувала 150-тисячний похід з метою остаточно

розбити Польську державу. Польща змогла виставити лише 40-тисячне військо і

тому змушена була звернутися по допомогу до козаків, пообіцявши їм поступки

у релігійному питанні та значну платню. Але вирішальним тут було інше:

Сагайдачний чітко усвідомлював, що агресія Туреччини не обмежиться Річчю

Посполитою, а продовжиться вже проти України. В Хотинській битві брало

участь 40-тисячне козацьке військо, що стало важливим фактором перемоги

поляків (жовтень 1621 р.). Але за умовами Хотинського миру козакам було

заборонено плавати Дніпром у Чорне море і здійснювати походи до турецьких

берегів. Кордон між Туреччиною і Польщею встановлювався по Дніпру.

Значним був внесок П. Сагайдачного у захист православ'я в Україні. Він

залучив усе Військо Запорізьке до складу Київського братства, відновив

втрачену після Берестейської унії вищу церковну ієрархію, висвятив на сан

київського митрополита Іова Борецького, архієпископа і кількох єпископів.

Велику увагу Сагайдачний приділяв розвиткові української культури й освіти,

все своє майно він заповів братствам Києва і Львова.

Помер П. Сагайдачний від рани, одержаної у Хотинській війні, 10 квітня 1622

р. По його смерті прокотилася нова хвиля козацьких повстань.

У 1625 р. після повстання на чолі з М. Жмайлом польський уряд змушений був

підписати Куруківську угоду, згідно з якою козацький реєстр становив уже 6

тис. у складі шести полків — Київського, Корсунського, Канівського,

Черкаського, Білоцерківського, Переяславського, але козакам було заборонено

здійснювати самостійні військові походи.

Приводом для наступного заворушення стали суперечності між реєстровими і

нереєстровими козаками. В 1630 р. запорожці під орудою Т. Федоровича

(Трясила) виступили з Січі. Незабаром повстання охопило Лівобережжя і

частину Правобережжя. 30-тисячний загін повсталих розгромив коронне військо

під Переяславом і змусив Річ Посполиту шукати компромісу. Нова угода

збільшувала реєстр до 8 тис. осіб, зберігалися привілеї козацької старшини.

І хоча Федорович з частиною козаків повернувся на Запоріжжя, селяни, міщани

та нереєстрові козаки ще якийсь час продовжували боротьбу. Широкий

суспільний рух в Україні змусив королевича Владислава у 1633 р. затвердити

на сеймі «Статті для заспокоєння руського народу», які легалізували

існування православної церкви і повертали їй частину майна. Але вже у 1634

р., після закінчення польсько-російської війни, в якій на боці Польщі

воювали й козаки, уряд Речі Посполитої знову урізає права та вольності

українців.

Щоб нейтралізувати Січ, польський уряд будує у 1635 р. на Дніпрі фортецю

Кодак, але того ж року козаки під командуванням І. Сулими розгромили

кодацьку залогу та зруйнували фортецю.

У 1637—1638 рр. вибухнули нові повстання під керівництвом П. Бута

(Павлюка), Д. Гуні та Я. Острянина. Тут знову показала себе проблема

суперечностей між реєстровим і нереєстровим козацтвом, що й стало однією з

причин поразки у 1638 р. Це дало можливість Польщі в тому ж році нав'язати

козацтву «Ординацію Війська Запорізького реєстрового, яке перебуває на

службі Речі Посполитої». В ній реєстр обмежувався до 6 тис., на чолі

козаків затверджувався польський комісар, заборонялася виборність,

відновлювалася фортеця Кодак.

Період козацької активності змінився десятиліттям так званого «золотого

спокою». Але козацько-селянські повстання підготували грунт для розгортання

широкого національно-визвольного руху середини XVII ст.

12. Культура України ХVІ - першої половини ХVІІ ст.

Розвиток культури у зазначений період проходив у вкрай суперечливих умовах.

З одного боку, розвивалися продуктивні сили, зростали міста тощо, з іншого

ж — посилювався іноземний тиск на православну віру, українську мову і

культуру. Але український народ не втрачав своєї самобутності. Його

культура, зберігаючи нерозривність із давньоруськими традиціями, разом із

тим відчувала значний вплив європейського Відродження.

Найважливішим чинником піднесення національної самосвідомості, потужним

рушієм етнічного розвитку на новому історичному етапі виступала українська

мова. З'являються перші книги рідною мовою, зокрема Пересопницьке Євангеліє

(1556— 1561 рр.). Українська мова набула такої ваги, що за рішенням

Люблінського сейму 1569 р. нею стали користатися навіть у польському

діловодстві.

Розвиткові української мови і культури значною мірою сприяло

книгодрукування. У 1561 р. в маєтку Г. Хоткевича І. Федоров і П.

Мстиславець заснували першу друкарню, яка видала Псалтир та Часослов. У

1573 р., переїхавши до Львова, І. Федоров друкує «Апостола», а пізніше —

повне видання Біблії церковнослов'янською мовою. Згодом друкарні

створюються в Києві, Чернігові, Луцьку, Новгороді-Сіверському, Рогатині.

Найбільш потужною була друкарня Києво-Печерської лаври.

У другій половині XVI ст. зароджується нова українська література, яка

починалася з антикатолицької, антиуніатської полеміки. Г. Смотрицький

написав у 1587 р. перший полемічний твір — «Ключ до царства небесного». В

свою чергу єзуїт П. Скарга у книзі «На захист Берестейської унії» (1597 р.)

виступав за об'єднання церков. Видатним православним полемістом був

острозький шляхтич М. Броневський, автор «Апокрисису» (1597 р.).

Важливу роль у формуванні національної культури грала усна народна

творчість, яка відбивала найважливіші події у житті українського народу,

передусім боротьбу проти турків і татар. Постає новий жанр — героїчний епос

(думи, історичні пісні). Серед них — «Втеча трьох братів з Азова», «Плач

невільника», «Самійло Кішка». Розвивається літописання, створюються

Острозький, Густинський літописи.

Велика увага в цей період приділялася освіті. В 70-х роках XVI ст.

засновується Острозька академія, де вивчалися діалектика, астрономія,

грецька й латинська мови. Першим ректором академії був Г. Смотрицький.

Видатну роль у поширенні освіти відігравали братства, які об'єднували при

церквах православне населення міст. Перше братство виникло у Львові 1586

року. Впливовим було й Київське братство. Поступово такі організації

створюються і в інших містах України. Існували вони на внески їхніх членів

і добровільні пожертви. Братства виступали проти покатоличення українського

народу, проти засилля духовенства у суспільному та культурному житті.

Братські школи існували в Галичині, на Волині, Поліссі. Провідною була

Київська братська школа, опікувана самим гетьманом П. Сагайдачним. У 1632

р. вона об'єдналася з Лаврською школою і стала називатися Києво-

Могилянською колегією, яка за рівнем викладання наближалася до

західноєвропейських університетів.

В Острозькій і Львівській братських школах у другій половині XVI ст.

виникає шкільний театр. Вистави відбувалися у вигляді декламацій та

діалогів. Популярним був і театр ляльок — вертеп.

Новий етап у розвитку української музики позначений поширенням хорового

співу, народних історичних дум. Виникають перші музичні товариства.

В архітектурі та живописі самобутній український стиль зазнає впливу

Відродження. Будується багато фортець і замків, церков і монастирів, які

прикрашаються іконами, скульптурою, різьбленням по каменю й дереву.

Розвиваються ремесла — ювелірне, ковальське, гончарне.

Після тривалого занепаду Київ знову стає культурним центром українських

земель, і їхній розвиток набуває характеру національного відродження.

13. Національно-визвольна війна середини ХVІІ ст.

Війна, яка розпочалася в середині XVII ст. на українських землях,

насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі

Посполитої.

З-поміж основних причин цієї війни можна виділити декілька.

Соціальні причини. До середини XVII ст. вкрай загострилася соціально-

економічна ситуація, пов'язана з трансформацією поміщицьких господарств у

фільварки. З одного боку, це сприяло зміцненню феодальної земельної

власності, а з іншого — посиленню кріпосної залежності, оскільки прибутки

польських та українських феодалів тепер прямо пов'язувалися з нещадною

експлуатацією селян. Ще однією невдоволеною соціальною верствою було

реєстрове козацтво, яке, відірвавшись від кріпосного селянства, не досягло,

однак, усіх прав і привілеїв шляхти. У складній ситуації опинилося й

міщанство, яке мусило платити податки, відпрацьовувати повинності та

фактично було позбавлене місцевого самоврядування. Що ж стосується

української православної шляхти, то вона користувалася значно меншими

політичними правами, ніж польська. Таким чином, майбутня національно-

визвольна війна мала досить широку соціальну базу.

Національно-політичні причини. Відсутність власної державності, обмеження

українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності, асиміляційні

процеси — все це підводило до того, що як самостійний суб'єкт український

народ міг зійти з історичної сцени. Причому імперська доктрина Польщі

проголосила, буцімто українські землі споконвіку належали їй, а тепер на

законних засадах Люблінської унії 1569 р. до неї повернулися.

Релігійні причини. Політика національного і культурного поневолення

українців Річчю Посполитою базувалася на католицизмі. Насильницьке

покатоличення населення, утиски православної церкви, конфіскація церковного

майна і земель об'єднали у русі спротиву широкі верстви людності,

незважаючи на розбіжність економічних і соціальних інтересів.

Не можна скидати з рахунку і таку суто суб'єктивну причину війни, як

особисту образу і бажання помститися за розорений польськими панами хутір

та збезчещену сім'ю самого Богдана Хмельницького.

Слід зазначити й низку об'єктивних умов для успішного початку національно-

визвольної війни саме у середині XVII ст.

По-перше, козацько-селянські повстання кінця XVI — першої половини XVII

ст. дали українському народові значний військовий досвід, піднесли його

національну самосвідомість, психологічно налаштували на переможну війну. По-

друге, існування Запорізької Січі, розширення її впливу створювало основу

для розбудови в майбутньому повноцінної Української держави. По-третє, на

цей період припадає ослаблення королівської влади. Зміцнення великого

феодального землеволодіння зумовило відцентрові тенденції у Речі

Посполитій.

Тобто до 1648 р. в Україні сформувався цілий клубок серйозних

суперечностей, вирішення яких було можливо тільки силовими методами. І для

їх застосування склалися необхідні умови.

На початку 1648 р. Б. Хмельницького обирають гетьманом Війська

Запорізького. Саме ця подія вважається початком національно-визвольної

війни українського народу.

На першому її етапі Б. Хмельницькому важливо було, уникаючи прямих зіткнень

з поляками, забезпечити підтримку реєстрового козацтва і домогтися спілки з

Кримським ханством. До березня 1648 р. на бік гетьмана перейшли 6 тис.

реєстровців, а кримський хан прислав 4 тис. кінних воїнів.

В українсько-польських переговорах, які передували початкові воєнних дій,

Б. Хмельницький наполягав лише на автономії козаків — вимагав вивести

польське військо, ліквідувати управління Речі Посполитої і дати козакам

право на міжнародні стосунки. У відповідь коронний гетьман М. Потоцький

вирішує розбити повстанців. Проте Б. Хмельницький випереджає поляків і під

Жовтими Водами у травні 1648 р. завдає їм нищівної поразки.

Не давши супротивникові отямитись, Б. Хмельницький готує засідку у районі

Корсуня, де поляки також були розгромлені, а коронний гетьман потрапив у

полон.

Перші успіхи козацького війська підняли всю Україну. Селянські повстання

охоплюють Київщину, Волинь, Поділля, Лівобережжя.

Здобувши у вересні 1648 р. блискучу перемогу під Пилявцями, Б. Хмельницький

рушає на Львів. Штурмом було взято фортецю Високий Замок, і у козаків

з'явилася реальна можливість здобути місто, а потім повністю розгромити

польську армію і захопити Варшаву. Але, обмежившись викупом, повсталі

залишають Львів. Під Замостям Б. Хмельницький вступає в переговори з

поляками, укладає перемир'я і повертає свої війська в Україну. Багато

вчених називають це доленосною помилкою гетьмана. Проте слід враховувати,

що на тому етапі війни метою українців було реформування державного устрою

Речі Посполитої, а ніяк не незалежність України. Окрім цього, українські

війська були знесилені, союзники-татари повернулись у Крим. А війна на

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17