История Украины

домогтися національної автономії України. Тоді ж у Києві відбувся 1-й

селянський з'їзд, котрий також висловився за автономію України і обрав Раду

селянських депутатів як складову частину Центральної Ради. Таким чином,

Центральна Рада, виражаючи інтереси широких кіл українського суспільства,

стала законним представницьким органом української демократії.

У травні 1917 р. відбулися переговори делегації ЦР із Тимчасовим урядом і

Петроградською Радою щодо офіційного визнання автономії України у складі

Росії. Тимчасовий уряд не визнав Центральну Раду як виразника волі

українського народу і відмовив в українській автономії. Тоді 10 червня 1917

р. ЦР оприлюднила свій І Універсал, в якому проголошувалась автономія

України, а Центральна Рада - найвищим органом держави. 15 червня було

створено перший за кілька століть український уряд — Генеральний

секретаріат — у складі восьми генеральних секретарів і генерального писаря.

Очолив його відомий письменник і громадський діяч В. Винниченко. Посаду

секретаря з військових справ посів С. Петлюра, з земельних справ — Б.

Мартос, із міжнаціональних — С.Єфремов. До компетенції останнього відомства

входили й питання, пов'язані з захистом українських інтересів за межами

держави. Тимчасовий уряд вимушений був піти на переговори з ЦР і визнати її

вищою крайовою владою Тимчасового уряду в Україні.

З липня 1917 р. було проголошено II Універсал Центральної Ради. В ньому

йшлося про скликання Всеросійських Установчих Зборів, які мають закріпити

автономію України, про невідокремлення від Росії, про поповнення складу

Центральної Ради і Генерального секретаріату представниками національних

меншин. Тобто цей Універсал можна розцінювати, з одного боку, як поступку

Тимчасовому урядові, а з іншого — як подальше наполягання на автономії

України. Водночас Центральна Рада прискорювала формування власних

військових сил. У жовтні в Чигирині відбувся з'їзд, який обрав отаманом

Вільного козацтва командира 1-го Українського корпусу генерала П.

Скоропадського.

Дальше погіршення соціально-економічного і військово-політичного становища

в Росії призвело до жовтневого перевороту, здійсненого більшовиками на чолі

з В. Ульяновим-Леніним. Тимчасовий уряд був повалений, лютнева революція

зазнала поразки. Владу захопили більшовики.

У Києві розпочалася боротьба між штабом Київського військового округу та

більшовицькими силами. Центральна Рада зайняла нейтральну позицію. 27

жовтня 1917 р. було прийнято Звернення Генерального секретаріату «До всіх

громадян України», а 7 листопада проголошено III Універсал. Так виникла

Українська Народна Республіка (УНР), яка не визнавала більшовицької влади.

Силою обставин Україна фактично відрізалась від Росії, і Центральній Раді

залишалося тільки відповідним актом зафіксувати це. Це й зробив III

Універсал. У ньому, зокрема, наголошувалося на тому, що, «не відділяючись

від Російської республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на

нашій землі, щоб уся Російська республіка стала федерацією рівних і вільних

народів». Право власності на землю поміщицьких та інших нетрудових

господарств скасовувалось, і земля оголошувалася власністю всього трудового

народу. Для робітників установлювався восьмигодинний робочий день.

Передбачалося скликання Українських Установчих Зборів.

У перший місяць після жовтня Центральна Рада користувалася в Україні

найбільшим впливом. Надалі, однак, ситуація ставала складнішою.

Посилювалася більшовицька агітація. Проголошена урядом програма політичних

та соціально-економічних перетворень здійснювалася повільно й непослідовно.

Соціальна база влади швидко звужувалась. Усе це створювало грунт для

приходу до влади більшовиків, вплив яких з огляду на зазначене зростав.

Поряд із цим посилювалися суперечності між більшовицькими й

антибільшовицькими силами в Україні. Назрівав гострий конфлікт, який тільки

чекав свого приводу, а їх знайшлося принаймні два.

По-перше, в Києві перебували деякі більшовицькі військові частини та

більшовицькі організації. Спочатку вони були більш-менш лояльні до

української влади, але згодом стали активно агітувати проти неї. Відтак

уряд приймає рішення про роззброєння цих частин і вислання їх за межі

України. Другим приводом для боротьби з радянською Росією послугувалося

ставлення українського уряду до антибільшовицьки налаштованих донських

козаків. Для повернення з фронтів додому вони мали найкоротший шлях — через

Україну. Українська влада зайняла нейтральну позицію. Тоді більшовики

поставили ультиматум українському урядові, вимагаючи визнання ним

радянської влади й недопущення на територію України згаданих військових

частин. У відповідь на це Генеральний секретаріат приймає рішення про

припинення постачання хліба до Росії та про організацію власної грошової

системи. Отож намір УНР боротися за відстоювання національних інтересів

призвів до війни з радянською Росією.

Ще раз наголосимо: проблема для України полягала в тому, що внаслідок

дальшого погіршення соціально-економічного становища і антиукраїнської

агітації більшовиків уряд УНР втрачав свій вплив на маси. В той же час

вплив більшовиків невпинно зростав. На І Всеукраїнському з'їзді Рад у

грудні 1917 р. було проголошено створення Української Радянської

Республіки. В основному це віддзеркалювало інтереси русифікованої частини

насамперед робітничого класу. Українське село загалом залишалося

нейтральним, вичікуючи, яка влада візьме гору.

Таким чином, на кінець 1917 р. в Україні склалася своєрідна ситуація: на

частину її території поширювалася влада ЦР, на іншу частину — радянсько-

більшовицька влада, нав'язана Росією. В такій обстановці, в січні 1918 р.,

було скликано чергову сесію Центральної Ради, на розгляд якої виносилися

питання про землю і про самостійність Української держави. Есери, які після

кризи уряду отримали в ньому більшість, прагнучи зберегти вплив на

селянство, провели закон про соціалізацію землі. Що ж до самостійності

України, то її проголошення диктувалося самим ходом подій: Україна

перебувала у стані війни з радянською Росією. IV Універсал, оприлюднений 22

січня 1918 р., зафіксував, що «віднині Українська Народна Республіка стає

самостійною, від нікого не залежною, вільною, суверенною державою

українського народу». Урядові УНР доручалося почати мирні переговори. Земля

до початку весняних робіт мала бути передана селянам. Рефреном IV

Універсалу була ідея незалежності та самостійності України.

Проте домогтися цього Центральній Раді не вдалося. Загальна ситуація

ставала дедалі складнішою. Більшовицькі війська стрімко наближалися до

Києва. Через три дні після проголошення IV Універсалу останні військові

підрозділи уряду покидали Київ і направлялися до Житомира, куди вже

переїхали ЦР та уряд. У бою під Крутами героїчно загинули студенти й

учнівська молодь Києва, які виступили на захист Центральної Ради. 16 січня

1918 р. більшовики підняли повстання в Києві. Його центром став завод

«Арсенал». Січовим стрільцям та загонові Вільного козацтва вдалося

придушити цей виступ. Однак невдовзі, 26 січня, Київ був взятий радянськими

військами під орудою колишнього полковника царської армії М. Муравйова.

Внаслідок терору з боку нової влади в місті постраждало понад 5 тис. осіб.

42. Україна за Гетьманства П.Скоропадського

В листопаді 1917 р., після того як держави Антанти навіть не відповіли на

пропозицію про мирні переговори, Раднарком Росії розпочав їх з Німеччиною

та її союзниками. Переговори проходили в Брест-Литовську. Німеччина

запросила і представників Центральної Ради, делегацію якої очолив В.

Голубович.

Визнавши Україну самостійною державою, Німеччина 27 січня 1918 р. підписала

з нею окрему угоду, обіцявши разом зі своїми союзниками сприяти примиренню

Москви та Києва. Крім того, таємним договором з Австро-Угорщиною

передбачався поділ Галичини на українську та польську частини. Україна, зі

свого боку, зобов'язувалася до кінця літа 1918 р. поставити Німеччині та

Австро-Угорщині 1 млн тонн хліба та іншої продукції. Для забезпечення

необхідного порядку Німеччина та Австро-Угорщина обіцяли Україні військову

допомогу.

Через два місяці після брестських переговорів Україна була звільнена від

більшовицьких військ. Центральна Рада повернулася до Києва. Заможні селяни,

землевласники вимагали від влади визнання приватної власності на землю. Але

Центральна Рада, в якій досить сильними були соціалістичні та навіть

пробільшовицькі позиції, не бажала задовольнити ці вимоги. Голова

Генерального секретаріату В. Винниченко взагалі пропонував заарештувати

деяких членів уряду, проголосити Раду робітничих та селянських

депутатів і провести нові вибори до ЦР. Такою була ситуація в керівництві

Центральної Ради. Непорозуміння виникли також між українською та німецькою

сторонами у зв'язку з виконанням господарських зобов'язань, передбачених

договором між двома державами. Все це негативно впливало на

внутрішньополітичну ситуацію в Україні. Невдоволення владою ставало дедалі

сильнішим.

29 квітня 1918 р. в Києві зібрався Хліборобський конгрес, в роботі якого

взяли участь майже 8 тис. делегатів, переважно селян. Учасники конгресу

рішуче засуджували політику Центральної Ради, її соціалістичні

експерименти, вимагаючи поновлення приватної власності на землю та

утворення міцної державної влади у формі історичного гетьманату. Присутні

одноголосне обрали на гетьмана П. Скоропадського. Того ж дня в соборі св.

Софії єпископ Никодим миропомазав гетьмана. Отож Центральна Рада,

проіснувавши тринадцять з половиною місяців, припинила своє існування.

П. Скоропадський сконцентрував у своїх руках практично всю повноту влади,

розпустив Центральну Раду й ліквідував Українську Народну Республіку:

країна стала називатися Українською Державою. Гетьман оприлюднив два

програмних документи — «Грамоту до всього українського народу» і «Закони

про тимчасовий державний устрій України». У сфері соціальної політики

ставилося за мету поновити приватну власність на землю і передати її

колишнім володарям. Були зміцнені державний бюджет, українська валюта.

Відновилося міське й земське самоуправління.

Одним з найвизначніших досягнень гетьманату П. Скоропадського було

енергійне національно-культурне будівництво. За дуже короткий час і в дуже

складних умовах було відкрито майже 150 україномовних гімназій. У Києві та

Кам'янці-Подільському постали українські університети. Почали працювати

Українська Академія наук, національний архів, національна бібліотека. За

безпосередньої участі академіка А. Кримського в Києві діяв Близькосхідний

інститут. У жовтні 1918 р. засновано Київський інститут удосконалення

лікарів як лікувально-навчальний заклад професійної спілки лікарів міста.

Без перебільшення можна стверджувати, що жодна інша влада всього періоду

українських визвольних змагань не зробила в царині зовнішніх зносин

стільки, скільки зробив гетьманський уряд. Відносини з державами

Центрального блоку залишалися головним пріоритетом зовнішньої політики.

Разом із тим на відміну від Центральної Ради Українська Держава прагнула до

розбудови взаємин з радянською Росією, іншими новими державами, що виникли

на теренах імперії Романових. Здійснювалися кроки, спрямовані на

встановлення дружніх відносин із державами Антанти та нейтральними

європейськими країнами. 14 червня 1918 р. був прийнятий закон «Про

посольства 1 місії Української Держави». Новий закон від 6 листопада 1918

р. поширив дислокацію українських консульських установ на 22 країни та

окремі регіони. Що ж до дипломатичних зносин, то вони існували з 12

країнами Європи.

Характерною рисою кадрової політики гетьманату в цій сфері було те, що на

відміну від попереднього періоду вона була майже позбавлена ідеологізації,

вузькопартійного впливу. Основний акцент робився на професійній підготовці,

фаховому рівні, принциповості та патріотизмі працівників

зовнішньополітичного відомства Української Держави. Міністрами закордонних

справ Української Держави гетьмана П. Скоропадського були М. Василенко, Д.

Дорошенко, Г. Афанасьєв.

Європа і світ у цей період більше стали знати про Україну як незалежну,

самостійну гетьманську державу. Однак у самій Україні П.Скоропадський не

користувався таким авторитетом. Він не мав підтримки ні білогвардійських

сил, ні лідерів більшості українських політичних партій. Провідні держави

світу замість реальної допомоги українській справі, як правило,

обмежувалися риторикою.

Дедалі складнішою ставала внутрішня обстановка. Розколовся Союз хліборобів-

власників: менша його частина вимагала забезпечення незалежності України,

більша ж — виступала за федерацію з Росією. Активно діяли русофільські

партії. Наростало невдоволення залежністю гетьманського уряду від німців.

Основна маса селянства не підтримувала владу. Мало кому подобалася

орієнтація П.Скоропадського на білогвардійську Росію, на монархію. Все це

підготувало грунт практично для загальнонаціонального невдоволення.

І політичні опоненти гетьмана скористалися такою ситуацією. В. Винниченко і

С. Петлюра, керівники Української соціал-демократичної партії, заснували

опозиційний Український національний союз. Свою роль відіграли тут і

революційні події листопада 1918 р. в Німеччині, де була повалена монархія.

14 листопада 1918 р. політичні партії України створили в Києві верховний

орган республіки — Директорію — під проводом В. Винниченка та С. Петлюри.

Почалися дії проти гетьманських військ. 14 грудня 1918 р. П. Скоропадський

залишив Київ.

Отже, поряд із серйозними помилками та прорахунками, про які вже йшлося,

гетьманська держава зробила й чимало корисного. Це стосується і економіки,

і науки, і культури, і зовнішніх зносин. Було встановлено українську

грошову систему, засновано банки. Чималі досягнення зроблені у сфері

підготовки національних кадрів. Дуже важливими були судові реформи.

Виключного розмаху досягла українська видавнича справа. І все це, не

забудьмо, відбулося в надзвичайно складних міжнародних і внутрішніх умовах

протягом семи з половиною місяців 1918 р.

42. Директорія Української народної республіки (грудень 1918 - листопад

1920).

19 грудня 1918 р. Директорія оголосила про відновлення Української Народної

Республіки. На Софійській площі відбулися молебень і військовий парад. 26

грудня створено уряд УНР під головуванням В. Чехівського, представника

УСДРП. Були відновлені закони УНР, зокрема закон про передання поміщицької

землі селянам без викупу. Вища законодавча влада відтепер належала

Трудовому конгресу — свого роду парламенту, сформованому з селян,

робітників та інтелігенції.

Загалом же становище після повалення гетьманської влади було складним.

Селяни, які складали основну масу армії, покидали її та поспішали ділити

поміщицьку землю. Вкрай несприятливим було й зовнішньополітичне оточення

України. Одеса була захоплена Антантою, на заході активізувалися поляки, на

півночі — більшовики, на південному сході — російська Добровольча армія.

Німецькі та австро-угорські війська, які згідно з договором мали захищати

Україну від більшовиків, неспроможні були робити це.

Справа погіршувалася ще й тим, що в уряді не було спільної політичної

лінії. Те, що перед тим об'єднувало членів уряду — боротьба проти гетьмана,

— поступово зникало, а інших мотивів практично не було. До того ж боротьба

з наслідками гетьманату інколи набирала форм, які не могли не викликати

протесту. Існувала, наприклад, ідея ліквідації Української Академії наук як

«витвору гетьманату». Декрети гетьманського уряду було анульовано. Права

участі в політичному житті країни нова влада позбавила не лише поміщиків та

капіталістів, а й професорів, адвокатів, лікарів, педагогів тощо.

Більшість керівництва Директорії стояла фактично на радянській або дуже

близькій до неї платформі, виступала за союз із більшовиками проти Антанти.

Це були В. Винниченко, В. Чехівський, М. Шаповал та ін. Інша частина на

чолі з С. Петлюрою орієнтувалася на спілку з Антантою проти більшовиків.

Незважаючи на договір, який було укладено між В. Винниченком і Д.

Мануїльським про спільну боротьбу проти німців та австрійців, що перебували

в Україні, а також на обіцянку X. Раковського і того ж Д. Мануїльського

визнати в Україні той лад, який буде встановлено новою українською владою,

більшовицький уряд Г. П'ятакова виступив зі звинуваченнями Директорії в

контрреволюційності. Невдовзі з півночі розгорнувся наступ Червоної армії

на Київ і Харків. Складність полягала в тому, що основу більшовицьких

військ становили українські частини, сформовані ще за гетьмана для оборони

від більшовиків — Богунська й Таращанська дивізії.

Отже, почалася війна УНР з РРФСР, офіційно оголошена 16 січня 1919 р. Ще

перед тим більшовики зайняли Харків, а 5 лютого вступили до Києва. Уряд

Директорії переїхав до Вінниці. Тут він перебував до весни 1919 р., коли

місто було захоплено Червоною армією. При цьому Директорія робила спроби

заручитися підтримкою Франції — за умови, що та здійснюватиме контроль над

економікою України протягом п'яти років. А радянські війська продовжували

наступ. З 20 червня 1919 р. столицею УНР стає Кам'янець-Подільський.

Реальної допомоги з боку Антанти, незважаючи на обіцянки, Директорія не

отримала, її сили танули. Почалися реорганізації уряду, що, однак, не

змінило ситуацію. Воєнні поразки й дипломатичні невдачі призвели до

роздроблення національно-визвольного руху. Україну охопив хаос.

Весною 1919 р. на Україну рушив ще один загарбник — Біла армія на чолі з

генералом Денікіним. У травні вона зайняла Донбас, у червні — Харків та

Катеринослав. Розпочався наступ російських військ на Київ і далі на

південь. 35-тисячна армія Директорії разом з 50-тисячною Українською

Галицькою армією розгорнули дії проти більшовиків. 30 серпня 1919 р.

радянські війська залишають Київ. Першою в місто ввійшла Галицька армія, за

нею — дені кінці, які на балконі Думи виставили російський прапор. З

денікінцями був підписаний договір, за яким українські війська зупинялися

на лінії Василькова. Але у вересні 1919 р. ситуація знову змінилася.

Денікін віддав наказ виступити проти українських військ. У відповідь на це

уряд УНР закликав народ до боротьби з денікінцями. Сили, однак, були

нерівними. Українська армія опинилася в «чотирикутнику смерті» — між

радянською Росією, Денікіним, Польщею та вороже налаштованими румунами.

Галицька армія підписала угоду з денікінцями. 4 грудня 1919 р. керівництво

УНР прийняло рішення про перехід до партизанських форм боротьби. 6 грудня

частина військ УНР вирушила у перший зимовий похід по тилах денікінців та

Червоної армії. В листопаді 1920 р. відбувся другий зимовий похід, що, як і

перший, не приніс істотних здобутків. Зазнала невдачі й спроба Петлюри

встановити спілку з Польщею (Варшавська угода від 26 квітня 1920 р.).

Залишки військ УНР перетнули кордон і були інтерновані польськими властями.

До Польщі переїхав і уряд УНР.

Москва робила все для того, щоб прибрати до рук Україну. Не обійшлося й без

«дипломатії». В. Ленін звернувся з листом до робітників та селян України з

приводу перемоги над Денікіним, в якому заявив, що незалежність України

визнана радянським урядом і комуністичною партією. Невдовзі стало ясно, що

то були лише слова, але на початок 1920 р., коли радянські війська зайняли

Донбас, українська визвольна боротьба вже була практично завершена.

18 березня 1921 р. був підписаний Ризький договір, за яким Польща визнавала

в Україні більшовицьку владу. Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь та Західне

Полісся відійшли до Польщі, Східна Волинь — до радянської Росії. Ризький

договір, крім того, заборонив перебування на території Польщі

антибільшовицьких організацій. Таким чином, Директорія, її уряд втратили

право легального існування в цій країні. Так трагічно закінчився один з

найбільш складних етапів боротьби за незалежну, суверенну Українську

державу.

43. Західноукраїнська народна республіка.

Унаслідок поразки у війні в жовтні 1918 р. Австро-Угорська імперія почала

розпадатися. Західні українці опинилися у становищі, подібному до того, в

якому перебували їхні співвітчизники на сході після нещодавнього падіння

Російської імперії.

18—19 жовтня 1918 р. у Львові відбувся з'їзд політичних і громадських

діячів українських земель Австро-Угорщини. Була створена Українська

Національна Рада (УНР), головним чином із депутатів австрійського

парламенту та крайових сеймів Галичини і Буковини. Вона ухвалила резолюцію

про майбутнє утворення на українських землях, що входили до складу Австро-

Угорської імперії, Української держави. Йшлося, отже, про об'єднання всіх

західноукраїнських земель. Група членів УНР 31 жовтня 1918 р. утворила

військову організацію на чолі з Д. Вітовським. Уранці 1 листопада 1918 р.

вони зайняли Львів. У зверненні до українського населення всієї Галичини

говорилося про утворення нової Української держави, в якій вся повнота

влади належить Українській Національній Раді.

Але в розвиток подій втрутилися поляки. 28 жовтня 1918 р. у Кракові була

створена ліквідаційна комісія, котра заявила про намір перебрати владу в

Галичині у свої руки. 1 листопада Головний польський штаб наказав

військовим частинам, які складалися з поляків, присягнути на вірність

Польщі. Ситуація у Львові, де перебували і українські, і польські

підрозділи, швидко загострювалась. Між ними сталися зіткнення. Почалися

бої. Маючи чисельну перевагу, польські війська розпочали планомірний наступ

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17