История Украины (шпаргалки)

відбувається підйом ліберального, національного, демократичного прямування.

У результаті виникнули укр. політичні партії, що виступають за автономію У

и широкі соціальні реформи. Активно діяли на У и загальноросійські партії:

РСДРП, ЕДП, ПСР, анархісти.

33. Причини, характер та особливості революції 1905-1907 рр.

Соц.-економічни причини: головне протиріччя між капіталістичними

виробничими відносинами загострюється. Вони все глибше розвивалися в с/г та

в політичному житті країни. Розвивається війна між селянами та поміщиками;

між пролетаріатом та буржуазією. Селянам не вистачало землі (1 сел. гос-во

– 7 десятин землі, а 1 гос-во поміщика – 2300 дес. землі). 50 % селян –

бідні селяни; 30 % – середняки. Таким чином аграрно-селянське питання було

одним із головних питань революції. Поширюється боротьба селян за землю:

1895-1899 – 32 сел. повстання; 1900-1904 – 670 повстаннь. На стадії

капіталізму погіршується становище робітників. Імперіалізм в Росії до краю

загострив протиріччя між пролетаріатом і буржуазією. Пролетаріат не мав

ніяких прав. Існувало соціальне гноблення, робітники не мали громадянських

та інших прав. 1900-1904 – 925 страйків робітників (180000 чоловік).

З’явилися якісні зміни. Наприкінці 19 століття робітники переважно висували

економічні вимоги і тільки 8 % політичні вимоги. А вже на початку 20

століття 53 % страйків висували політичні вимоги (повалення самодержавства,

встановлення республіки та ін.). загострюється і друга соціальна війна між

пролетаріатом і буржуазією. 1901-1903 рр. – економічна криза, яка ще більше

погіршила становище робітників. Поразка війни 1904-1905 рр. загострила

становище. В Росії склалася революційна ситуація. Така революційна ситуація

мала 3 ознаки: 1) верхи не можуть, а низи не хочуть жити по-старому;

2) дуже сильно погіршується соц.-еконмічне становище народних мас; 3)

активізується революційний рух народних мас. Революція 1905-1907 років мала

буржуазно-демократичний характер. Цілі та завдання революції: 1) повалення

самодержавства; 2) вирішення аграрно-селянського питання; 3) демократизація

суспільного життя (встановлення прав та свобод); 4) вирішення національного

питання. Форми та методи боротьби: страйк, політичний страйк, збройне

повстання. Рушійні сили: пролетаріат, селяни, дрібна буржуазія. Особливості

революції: 1) Це була пізня буржуазна революція; 2) це була народна

революція; 3) це була революція буржуазна за характером, але народна за

рушійними силами. Выcновок: вооруженная борьба против царизма потерпела

поражение вследствие отсутствия единства действий среди революционных

партий, разновременности выступлений, неорганизованности и слабой

технической подготовки восставших, неопытности руководителей.

34. Революційний рух на У у 1905-1907 рр.

Перша демократична революція почалася 9 січня 1905 р. мирною

демонстрацією в Санкт-Петербурзі, що у последствии була расстрелянна

військами. День цей згодом назвали кривавою неділею. У знак солідарності і

протесту почалися страйки в пролетарських центрах У: Києві, Харкові,

Катеринославі, Одесі, Миколаєві. На початку січня-березня 1905 р.

страйкувало 170 тис. чоловік. Під впливом робочого прямування піднялося на

боротьбу і селянство, але його виступи в більшості випадків набували

характеру масових погромів поміщицьких маєтків. Посилилися соціальні

протиріччя між різноманітними прошаркам селянства. Під час жовтневого

загального політичного страйку 1905 р. на У забастовало 120 тис.

робітників. Життя на заводах і фабриках, шахтах і рудниках, на транспорті

завмерла. У ході революції в Києві, у Катеринославі, Луганську, Горлівці,

Єнакієве виникнули Ради робочих депутатів. У них співробітничали соціал-

демократи й есери, представники національних партій. Ради вводять 8-

годинний робочий день, установлюють ціни на продукти в заводських лавках,

організовують охорону населення від погромників. На У підготуванням

збройних повстань займалися активісти різноманітних партійних організацій

(більшовики, есери, анархісти). Повстання на броненосці «Потьомкін» -

Повстання на Чорноморському флоті готувала «Севастопольська матроська

централка», куди входили матроси - члени різноманітних партій. На

«Потьомкіні» підпільну організацію очолювали більшовик Г. Вакуленчук і

анархіст А. Матюшенко. 14 червня 1905 р. у відкритому морі стихійно

спалахнуло повстання. Офіцери були перебиті. М. Вакуленчук загинув.

Командування взяв на себе А. Матюшенко. Через декілька днів через недостачу

вугілля, їжа і прісна вода команда повсталого броненосця здалося 25 червня

в румунському порту Констанці. Восстание П. Шмидта. 15-16 листопада 1905 р.

у Севастополі повстали моряки 12 кораблів. Очолити повстання вони запросили

лейтенанта И. П. Шмидта, по переконаннях революціонера-демократа. Повсталі

зажадали від царя скликати Установче збори. Після годинников-13-годинного

бою повстання придушене. П. Шмидт і більшовики А. Гладков, М. Антонеико, С.

Частник по вироку військово-морського суду расстреляны. Выступление Б.

Жадановсного - 18 листопада 1905 р. у Києві майже озброєн-1000-збройних

революційно настроєним солдат на чолі з підпоручиком Б. Жадановским вийшли

на демонстрацію. До них приєдналося 4 тис. робітників. На Галицькій площі

демонстрація була расстреляна, Жадановский тяжко поранений, спроба

спорудити барикаду не увінчалася успіхом. Загальні втрати по обидва боки -

250 убитых і раненых. Повстання в грудні 1905 р. Наивысшего підйому збройна

боротьба проти царату на У досягла в грудні 1905 р. Восстания спалахнули в

Харкові, Катеринославі, Александровке (Запоріжжя), Горлівці. Висновок:

збройна боротьба проти царату потерпіла поразку унаслідок відсутності

єдності дій серед революційних партій, різночасності виступів,

неорганізованості і слабкого технічного підготування повсталих,

недосвідченості керівників.

35. Український національно-визвольний рух у 1905-1907 рр.

В роки першої демократичної революції на передній край суспільно-

політичної боротьби висунулося укр.ий національне питання. Громадськість У

боролася проти національного гноблення, за право навчання на рідній мові в

школах, користування їм у пресі, на сцені, у державних заснуваннях. Укр.ая

преса виникнула в ході революції після Маніфесту 17 жовтня, що оголосив про

свободу слова. Першим виданням був часопис «Хлібороб», що видавався братами

Шеметами в Лубн. У 1906 р. у Києві, Харкові, Одесі й ін. містах У, а також

у Петербурзі і Москві виходило 18 укр. газет і часописів. «Просвіти» - укр.

самодіяльні кулътурно-просветительные організації, керовані демократичними

і ліберальними діячами із середовища національно-свідомої укр.ой

інтелігенції. Активна участь у роботі «Просвіт» приймали: у Києві - Б

Гринченко, Л. Косач (Леся Украинка), Н. Лысенко; Чернігові - М.

Коцюбинський, Полтаві - Панас Мирный, Катеринославі - Д. Яворницкий;

Миколаєві - Н. Аркас. «Просвіти» ринулися розвити національну

самосвідомість, для чого влаштовували бібліотеки і читальні, налагоджували

випуск на укр.ом мові науково-популярної літератури, організовували лекції

і спектаклі на «мове», створювали школи з укр. мовою викладання. Царські

влади всіляко протидіяли діяльності «Просвіт». Вища школа. У 1905 р.

явочним порядком, за вимогою студентів і громадськості, починають викладати

в університетах на укр.ом мові. У 1907 р. у Києві засновується Укр. ое

наукове товариство на чолі з М. Грушевським. Національне прямування на

західно-укр. землях. Звістка про початок революції в російській імперії

сколихнула трудящих Галичини, Буковини, Закарпаття. Демонстрації, мітинги,

страйки інтернаціональної солідарності проходили під гаслами «Геть царат»,

«І здраствує революція», «Землю - безземельним». Група сприяння РСДРП. У

Східної Галичині і Буковині зібралися майже 2,5 тис. чоловік, що бігли сюди

з Росії через переслідування поліції. В Львові вони утворили «Групу

сприяння», що переправляла через австро-угорську межу революційну

літературу, зброя, брала участь в організації демонстрацій, мітингів у

підтримку боротьби в Росії. Під впливом революційних подій у Росії, на

західно-укр. землях розгорнулося широке страйкове прямування. Селяни

потребували передачі їм землі, уведення загального виборчого права,

відмовлялися збирати врожай на поміщицьких землях. Повсюдно звучали вимоги

про відкриття середніх швед з укр. мовою навчання, укр. університету, про

возз'єднання усіх укр. земель у єдиній суверенній демократичній державі.

Уряд Австро-Угорщини перейшов до репресій. Було заарештовано 12 тис. селян,

на межі з Росією поставлено додатково 3 корпус. Укр. вимоги були

проигнорированы. Висновок: збройна боротьба проти царату потерпіла поразку

унаслідок відсутності єдності дій серед революційних партій, різночасності

виступів, неорганізованості і слабкого технічного підготування повсталих,

недосвідченості керівників.

36. Політичне становище на У після поразки революції у 1905-1907 рр.

Після поразки революції 1905-1907 р. по всій країні установився режим,

що одержав назву столипінський, по імені голови царської Ради міністрів Я.

А. Столыпина. Він характеризувався: 1) Розпуском Державної думи, що

виявилася неслухняної царюю, і виданням 3 червня 1907 р. нового виборчого

закону, у котрому ще більше урезывались права робочих, селян, неросійських

народів. Так був здійснений третьеиюньский державний переворот. По новому

виборчому законі виборчі права мали тільки 15% населення країни. Вибори в

III Державну думу, проведені влітку і восени 1907 р., дали царату

очікуваний результат: III Дума стала царепослушной. Від У избрано 111

делегатів: 64 поміщика, 13 попів, 20 селян. 2) Лавіруванням уряду Столыпина

між різноманітними класами, що одержало назву бонапартизму. Склад III Думи

відбивав блок поміщиків із верхівкою торгово-промислової буржуазії.

Відповідно в III Думі було 2 більшості: правооктябристское й• октябристско-

кадетское. Уряд Столыпина балансував між цими 2 таборами. 3) Настання на

революційні сили, на права робочих, селян і їхніх партій; царський уряд

разгромило робітники організації, профспілки, закривали робітники газети і

часописи. 4) Насадженням ідеології великодержавного шовінізму і посиленням

нац. утиску. На У царат переслідував укр.ий мову і культуру, забороняв

видання укр. газет, часописів, художньої літератури. Царські влади

закривали укр. клуби і кружки. Було закрито культосвітнє товариство

«Просвіта», циркуляр Столыпина 1910 р. забороняв «інородцям» створювати

товариства, клуби, видавати газети на рідній мові. Національно-визвольне

прямування характеризувалося різнорідним класовим і соціальним складом. У

ньому брали участь робітники, селяни, представники буржуазії і поміщиків,

інтелігенції. Одним із показників розмаху національно-визвольного

прямування можна вважати Наказ екатеринославских робітників своєму депутату

IV Державної Думи Г. Петровскому в 1913 р. У ньому були виражені 2 основних

вимоги: повної свободи і національного самовизначення У; українізації шкіл

і розвитки національної культури. У національно-визвольному прямуванні було

два основних напрямки: а) національно-ліберальний напрямок - «Товариство

укр. поступовцев» (Л Юркевич, Д. Донцов, С. Петлюра). Вони видавали часопис

«Дзвін». Виражали ідеї класового світу на національній основі, домагалися

поступової культурної автономії У, а потім і політичної. Націоналістичний

напрямок (В. Липинский, В. Шемет, Н. Локоть) Свою головну задачу бачили в

дозволі викладання на укр.ом мові в початковій школі, випуск історичної і

художньої літератури, відновлення гідності нації.

37. Аграрна політика Столипіна на У, її економічні та політичні

наслідки.

Причини реформи: 1) Прагнення царату відвернути селян від боротьби за

поміщицькі землі і закріплення в них приватновласницьких настроїв. 2)

Усвідомлення правлячими колами необхідності прискорення розвитку

капіталізму в селі по американському шляху, того, що селянська община є

гальмом на цьому шляху. 3) Прагнення ліквідувати аграрну перенаселеність у

Європейській частині країни шляхом переселення найбільше революційної і

взрывоопасной частини селян у Східні райони Росії. Заходи Столыпина: 1)

Указом 9 листопада 1906 р. і законом 14 червня 1910 р. селянам вирішувалося

виходити з общини і закріплювати землю в приватну власність. Тим самим

руйнувалося общинне землеволодіння; 2) Створення на селі хутірського й

отрубного господарства. 3) Проведення переселенської політики. Хід реформи:

здійснення реформи було покладено на губернские-и волостные землевпорядні

комісії. 1) На У с 1906 по 1915 р. з общини вийшли 468 тис. подвір'я, або

30,2% від загальної чисельності общинних земель. Причому на Правобережжя і

Полтавську губернію общинне землеволодіння зникнуло зовсім. 2) У ході

створення хутірських і отрубных господарств Столыпин хотел створити міцну

мережу багатих хазяїв-куркулів, які б служили опорою самодержавства на

селі. Проте, досягти поставленої цілі не вдалося. На У к початку 1916 р.

було створено 440 тис. хутірських і отрубных господарств або 13% від

загальної чисельності. 3) Для надання помочі селянам у створенні

хутірського господарства був створений Селянський поземельний банк, що

скуповував поміщицькі землі і продавав селянам. 4) У ході проведення

переселенської політики У. дала найбільшу кількість переселенців у Сибір. З

выехавших туди в 1906-1912 р. біля 1 млн. приїхали з У. Итоги реформи: 1)

Столипінська аграрна реформа була після скасування кріпосного права в 1861

р. таким кроком на шляху перетворення феодальної монархії в буржуазну. 2)

Вона прискорила розвиток капіталістичних відношень на селі. 3) Проте, у

цілому аграрна політика Столыпина не досягла поставлена цілей, оскільки

реформа не встигнула зруйнувати економічної основи феодальних відношень -

помещичье землеволодіння.

38. Причини і характер І світової війни.

Війна велася між Потрійною спілкою (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія)

і Антантою (Росія, Англія, Франція). У ході війни до Потрійної спілки

приєдналася Туреччина і Болгарія, до Антанті - Італія, Румунія, США.

Причини війни: 1) прагнення монополістичних об'єднань збільшити прибутку за

рахунок військових замовлень, захоплення нових ринків збуту; 2) бажання

всіх держав до захоплення нових земель, переділу колоній і усуненню

конкурентів. Німеччина і США, зробивши економічний ривок на початку XX в.,

були позбавлені колоній; уряди воюючих держав ринулися відвернути увагу

своїх народів від внутрішніх проблем, роз'єднати соціалістичні робітники

партії II Інтернаціоналу, а також трудящих усіх країн. Характер війни був

загарбницький і несправедливий з усіх боків (за винятком Сербії, що не

ринувся до захоплень, але першої австро-угорської окупації, що піддала,).

Приводом до війни стало убивство австро-угорського ерцгерцога, слов'янофіла

Франца Фердинанда і його дружини сербським націоналістом Гаврилом

Принципом. Хід військових дій на території У призвів до розрухи

господарського життя, що проявилося у відтоку робочої сили, пов'язаної з

війною, спаді промислового і з/х виробництва. Погіршилося положення

народних мас, що пояснювалося скороченням посівних площ, ростом податків,

розладом грошового обігу (лише 15% грошей було забезпечено золотом),

найчастіше втратою годувальника, голодом. Все це призвело до росту

робітника і селянського прямування, виступам солдатських мас.

39. Західноукраїнські землі в роки І світової війни.

Окупація російськими військами територій Східної Галичини і Північної

Буковини. На території Східної Галичини і Північної Буковини після окупації

її російськими військами було затверджене генерал-губернаторство на чолі з

Г. Бобринским. Це призвело до настання на національно-культурні завоювання.

Був закритий ряд культурних заснувань, заборонені періодичні видання,

введені обмеження викладання укр. мови в школах. Почалося переслідування

греко-католицької церкви і насильницьке введення православ'я. 3 травня 1915

р. у Віден відчинилася Об'єднана Укр. ая рада, на якій була висловлена

підтримка австрійським військам у боротьбі проти Росії, що було викликано

надією на визвольну місію Австро-Угорщини. Роздавалися призови боротися за

конституційну Австрію проти самодержавної Росії. Була почата перша спроба

створити Укр. національну армію, що виступає на стороні Австро-Угорщини.

Ціль армії - звільнення У. Общая Укр. ая рада у Львові 1914 р. закликала

юнаків-добровольців на службу в укр.ий легіон. Створюються організації

«Січ», «Сокіл», «Шар», що прийняли найбільше активну участь у створенні

національної армії, що згодом буде названаі «Січові стрільці». Хід

військових дій на території У призвів до розрухи господарського життя, що

проявилося у відтоку робочої сили, пов'язаної з війною, спаді промислового

і з/х виробництва. Погіршилося положення народних мас, що пояснювалося

скороченням посівних площ, ростом податків, розладом грошового обігу (лише

15% грошей було забезпечено золотом), найчастіше втратою годувальника,

голодом. Все це призвело до росту робітника і селянського прямування,

виступам солдатських мас.

40. Причини, основні завдання та особливості Лютневої (1917 р.)

революції в Росії.

Прорахунки уряду викликали невдоволення народу і призвели до кризи у

суспільстві. Почався голод, не вистачало хліба, поширюються робітничі

страйки. Особливо складною була ситуація у Петербурзі. Війська столичного

гарнізону перейшли на бік робітників. І так почалась Лютнева буржуазно-

демократична революція 1917 року. Коли стало відомо про події, почалися

виступи, демонстрації на підтримку революції, за таких обставин цар Микола

ІІ зрікся престолу і до 12 марта 1917 року царський режим розсипався. Так

Лютнева революція дуже швидко перемогла. Особливість революції: швидко

впало самодержавство. В Росії виникає двовладдя. Ліберальні депутати

Державної Думи Росії сформували Тимчасовий уряд, який спирався на

буржуазію, поміщиків, на панівний клас, інтереси яких виражав. Тимчасовий

уряд продовжує вести І світову війну, запевнюючи, що Росія, як член Антанти

буде в війні до кінця. У внутрішній політиці продовжує політику царизм. Це

була перша офіційна влада. Друга влада в Росії – Петроградська влада

робітничих та солдатських депутатів. Рада захищала інтереси народу,

спиралася на народні маси (селяни, солдати, озброєний народ). Мала реальну

силу. Рада мала вплив у військах. Таким чином, Тимчасовий уряд повинен був

рахуватися з радами як з реальною силою. Спочатку до Ради ввійшли меншовики

та есери. Більшовиків було мало. В У стало відомо про падіння царизму. 13

марта 1917 року в Києві сформувався Виконавчий комітет – орган укр.

Тимчасового уряду. Він повинен був навести порядок, захищав и виражав

інтереси панівних класів. Але незабаром в У виникає Київська Рада

робітничих та солдатських депутатів. Вона діяла як і Петербурзька. Але, на

відміну від Росії, в У виникає третя сила – Українська Центральна Рада

(ЦР).

41. Утворення та основні етапи діяльності Української Центральної Ради.

На У в березні виникнуло не менше 170 Рад. Буржуазія створювала свої

органи влади -суспільні комітети (у них входили колишні земцы, фабриканти,

заводчики, поміщики, професура й ін.). 3 березня 1917 р. з ініціативи

товариства укр. прогресистів, соціал-демократів і укр. соціалістів-

революціонерів, ряду кооперативних і студентських організацій створена

Центральна рада (ЦР), Головою ЦР був обраний М. Грушевський - відомі

історики, що повернувся з посилання, лідер Товариства укр прогресистів.

Повноваження Центральної рады і Грушевського були проголошені на Укр. ом

національному конгресі (7-8 квітня 1917 р.). До складу ЦР увійшло понад 800

чоловік, що подають усе укр. національні партії, профспілкові організації,

селянські спілки. 4-я частина місць належала російським, єврейським,

польським і ін. партіям (соціал-демократи, есери, Бунд). Керівництво ЦР

стало створювати на місцях (повіти, міста, губернії) укр. рады,

підтримувало заходи щодо створення укр.ой преси, введення укр. мови в

школах і виникнення культосвітніх організацій («Просвіта»). ЦР висувала

вимогу перед Тимчасовим урядом про автономію У в складі Російської

Федерації. Політика ЦР одержала в травні 1917 р. підтримку 3-х Всеукр.

з'їздів: військового, селянського і робітника. 10 червня 1917 р. ЦР видала

свій перший Універсал, у якому провозглашалась автономія У. Вскоре була

створена виконавчий орган ЦР - Генеральний секретаріат на чолі з

Володимиром Винниченко (із 8 міністрів; С. Петлюра став генеральним

секретарем по обороні). Наприкінці червня - початку липня 1917 р. у Києві

відбулися переговори між делегаціями ЦР (М. Грушевський і В. Винниченко) і

Тимчасового уряду (А. Ф. Керенский, М. Терещенко, И. Церетели). Генеральний

секретаріат був визнаний вищим органом крайового керування на У. Його влада

поширювалася на 5 губерний: Київську, Полтавську, Чернігівську, Подільськ,

Волинську. 3 липня 1917 р. ЦР публікує ІІ Універсал, у якому заявляє про

свою згоду чекати законодавчого твердження автономії У Установчим збори в

листопаді 1917 р. Октябрьский переворот 1917 р. різко змінив ситуацію.

Центральна рада засудила повстання в Петрограді і визнала неприпустимим

перехід влади в руки Рад 7 листопада 1917 р. був опублікований ІІІ

Універсал, у якому У. провозглашалась народною республікою в складі

«Федерації рівних і вільних народів», давалися обіцянки ліквідувати

помещичью власність на землю, увести 8-годинної робочий день і встановити

державний контроль над виробництвом. Під владу ЦР переходили ще 4 губернії:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8