История Украины (шпаргалки)

История Украины (шпаргалки)

1. Предмет, методи та джерела вивчення історії У.

Предмет вивчення в кожній науці становить система об’єктивних

закономірностей. Предметом вивчення історії У. є закономірності виникнення

соціально-економічного та політичного розвитку суспільства на всіх укр.

землях. Історія У. розглядає суспільні процеси та рухи, розвиток різних

політичних сил та партій, прагнення укр. народу до незалежності, процес

об’єднання всіх укр. земель в єдину державу, розвиток державних структур та

політичної системи. Це перша складова частина предмету. Друга – вивчення

світових суспільних процесів, їх взаємозв’язку в історії У., а також місце

У. в історії світового суспільства. Існують 5 основних типів історичних

джерел: 1) речові (поселення, архітектурні споруди), які дає нам

археологія; 2) етнографічні; 3) лінгвістичні; 4) усні; 5) писемні (актові

матеріали, оповідні пам’ятки).

2. Кіммерійці, скіфи, сармати на території У.

Кіммерійці (кінець 2 - початок 1 тис. до н. э.) перші племена на

території У, назви яких збереглися у давньогрецьких (Гомер у “Одиссеї”) та

ассирійських джерелах. Скіфи - войовничі ірано-язичні племена кочовиків-

скотарів, що у 7 сторіччі до н. э. витіснили кіммерійців зі степу півдня У.

У 513-515 рр. до н. э. Скіфи відбили наступ величезного війська

персидського царя Дарія I, що намагався їх завоювати. Сармати - племена

східних кочовиків, що в другому сторіччі до н. э. Завоювали більшу частину

Скіфії, витісняючи скіфів до Криму, за Дунай та Дністер. Панування сарматов

тривало продовжувалося до 3 ст. н. э., коли на землі Пів. У напали готи. В

підсумку до кінця залізного сторіччя встановилася майнова нерівність між

членами общини; розпочався перехід частини засобів виробництва (худоби,

землі, знарядь праці та т. і.) у приватну власність верхівки племен;

боржники та військовополонені перетворювалися у рабів, що свідчить про

розкладання первобитного суспільства та формування класового.

3. Античні міста-держави Північного Причорномор’я.

З кінця VII в. до н.е. греками (в основному вихідцями з Мілета) на

Північному узбережжі Чорного моря й в устях рік, що впадають у Чорне море,

були засновані торгові факторії, що виросли згодом у міста: Тиру (устя

Дністра), Ольвія (устя Юж. Бугу), Пантікапей (на місці м. Керч), Феодосія,

Херсонес (на місці Севастополя) та Найбільшої з міст-республік була Ольвія,

єдиною монархією - Боспорське царство. Економіка держав-республік була

багатоплановою. Торгівля велася по 2-х напрямках: із Грецією і зі скіфами

(сів. сусідами). У Грецію вивозилися: хліб, худоба, шкіра, хутровина, раби

й ін. З Греції ввозилися товари для жителів міст і для перепродажу скіфам;

віно, оливкова олія, озброєння, тканини, мармур, предмети мистецтва й ін.

Скіфам продавали: вино, ювелірні вироби, кераміку і т.п.; імпортували -

худоба, хліб, хутра і рабів. Ремесло - досягло високого рівня і славилося

виготовленням металевих виробів (дзеркал, статуеток, прикрас і т.п.),

керамічним виробництвом (глиняні судини, черепиця, посуд і т.п.), ткацтвом,

ювелірним і каменерізним виробництвом і ін. Землеробство -розроблялися

пшениця, ячмінь, просо, виноград, яблуко, груша, гранати і м. п.

Тваринництво у господарстві утримувалися: коня, корови, вівця, свині й ін.

Рибальство - у ріках і на море. Політичний розвиток. Існувало дві форми

правління: а) Міста-республіки (Ольвія, Тиру, Херсонес і ін.), у яких

законодавча влада належала народним зборам. У нього входили всі вільні

городянини-чоловіки. Виконавча влада належала архонтам, що обиралися з

рабовласницької знаті міста. б) Монархія - Боспорське царство, що виникнуло

в 5 в. до н.е. у результаті об'єднання ряду міст на чолі з Пантікапеєм.

Законодавча і виконавча влада концентрувалася в руках царя (династії

Перепадів, Митридатів і ін.). У 107 р. до н.е. Перепад був убитий

повсталими рабами під проводом Савмака, що захопив царський трон і початків

чеканити власну монету. Ідеологія - антична релігія; у містах відправляли

культ того бога, у залежності від того, із якої частини Греції були

переселенці (у Боспорському царстві - культ Аполлона, через мелетського

походження його жителів). Причини спаду: а) із 3 в. н. 9. починається

загальна криза античного товариства (праця рабів стала невигідна,

відбувається натуралізація господарського життя, різке скорочення

внутрішньої і зовнішньої торгівлі), що спричинило за собою ослаблення

причорноморських держав; б) набіги кочівників. У результаті: у 3 в. н.е.

під тиском готовий загинула Ольвія й ін. міста-республіки, у IV в. н. е.

під набігами гуннів - Боспорське царство.

4. Західні, східні й південні слов’янські племена. Розселення

стародавніх східних слов’ян.

Слов'яни - одна з найбільших етнолингвістичеських спільностей, на

території сучасної Європи, що нараховує біля 227 млн.чоловік (германці - 86

млн.) Проблема походження слов'ян - одна зі найбільш складних. Умовно можна

виділити два напрямки в суперечках: міграційна теорія і теорія автохтонного

походження славян. а) По міграційної теорії - слов'яни є прибулцями; - по

дунайської теорії- на основі «Повісті тимчасового років» . затверджується,

що слов'яни спочатку жили по Дунаю «де є нині Угорська земля і Болгарська»;

- по висло-одерской теорії (В. Сєдов, И. Русанова) - слов'яни вийшли з

Празької культури,(тер. Польщі і Чехословаччини). б) По теорії автохтонного

походження слов'ян (її притримуються - Н. Шахматов, Б. Рибаков, С. Шелухин

і ін.) слов'яни є споконвічними жителями Європи від Днепра до Вісли. У свою

чергу чеський учений Л. Нідерле приходив до висновку, що походження слов'ян

не може бути з'ясовано в силу хиби науково достовірних джерел. Найдавніші

письмові звістки про древніх слов'ян: а) Венеди - під такою назвою древні

слов'яни вперше згадуються в працях римських істориків I ст. н.е. - Плінія

і Таціта. Вони займали територію від Одера до середнього плину Днепра, від

Прикарпаття до Балтійського моря. Венеди разом із готами, гунами й аварами

неодноразово чинили набіги на багату, але ослаблу Римську імперію. На думку

археологів, венедам відповідає археологічна зарубинецька культура (Зап. У.)

і пшеворська культура (територія Польщі). У результаті: після початку з 375

р. великого переселення народів . (викликаного потребою в нових землях

через екстенсивне землеробство; прагнення до здирства Римської імперії і

просування кочівників - готовий, гуннів, аварів) відбулося переселення

венедів і їх розділо на склавинов (предків західних і південних слов'ян, що

розселилися від Балкан до Вісли) і на антів (предків східних слов'ян). б)

Анти (4-7 в. н.е.) займали територію між Дністром і Сев. Дінцем. Мова

декілька змінилася, тому що слов'яни почали асимілюватися з іншими

народами, зокрема зі скіфами і сарматами, що належали до североіранської

мовної гілки. У результаті асиміляції древнеславянська мова вийшла

переможцем, але доповнився поруч скифсько-іранських слів (слово«добро»,

сокира - сокира будинок скіфо-іранських слів (слово «добре» поряд із

слов'янським, собака - пес і т.д.). У культурі древніх слов'ян були аналоги

німецької, гето-франкійскої, кельтської і балтийської культури, у тому

числі б моделей кремації мертвих родичів (на Подніпров'ї), елементи

вогнепоклонства й ін. У результаті: на поч. 7 в. анти були розгромлені

кочовими племенами аварів. Східні слов'яни розселяються у важкодоступних

лісових районах сучасної У, Білорусії, Росії, де ослав'янівають значну

частину місцевого (балтійського, угро-фінського й ін.) населення в) 15

військово-племінних спілок (7-9 вв.) -завершальний етап розкладання п/о.

товариства в східних слов'ян. Галявині заселяли сучасну Київську обл.,

древляне - Житомирську і Вінницьку, хорвати - Карпат, жителі півночі -

Чернігівську, Сумську, Брянську і т.і. Кожна спілка складалася з десятків

дрібних племен на чолі з князями і старійшинами. Зовнішня політика а) важка

тривала боротьба (із змінним успіхом), із південно-східними сусідами -

кочовими племенами (аварів, печенегів), що неодноразово чинили набіги; б)

сформоване до VII в. могутнє Хазарське держава протистояла атакам арабських

армій, завдяки чому за цією захисною стіною змогла розвиватися в

майбутньому Київська Русь; в) в основному мирні сусідські відношення з

аланами, болгарами (південь, пів-східн), прибалтійськими племенами, угро-

фінськими племенами (весь, міряй, мордва, мурома й ін.). Ідеологія -

поганська релігія - обожнювання сил природи, що робили найбільш сильний

вплив на людину (Перун- бог грому і блискавки, Ярило - бог Сонця, Даждь -

бог і ін.). У результаті: а) розвиток східних слов'ян йшло

природничоісторичним шляхом і було типовим для сотень інших народів б)

рабовласництво зустрічалося (патріархальне, домашнє), але воно не стало

пануючою формою виробництва у слов'ян, тому що для рабовласницького засобу

виробництва: - необхідні сприятливі кліматичні умови і висока родючість

грунтів, при яких навіть така малоефективна праця, як рабський, приносив би

стабільні високі врожаї. Якби слов'яни обрали такий шлях при їхньому

кліматі і родючості - вони б померли від голоду разом із рабами; -

характерна обмеженість родючих грунтів при наявності повноводних рік

(Єгипет, Межиріччя, Ср. Азія і т.п.), що робило необхідним створення

зрошувальних систем, для будівництва яких була потрібно величезна кількість

рабів. У слов'ян ця необхідність була відсутня - у східн. слов'ян держава

утворилася в 9 в. н.е., коли рабовласництво у усьому світі вже терпіло

серйозну кризу.

5. Норманська та анти норманська теорії походження державності

Київської Русі.

Існують 2 точки зору на утворення К. Русі: норманська теорія і теорія

природничоісторичного утворення Київської Русі. 1) Норманнская теорія - про

несамостійний розвиток росіянкою державності (засновники - німецькі вчені

Байер і Міллер, запрошені в 18 в. Катрею II для роботи у Російській

Академії наук) - спирається; а) на «Повість тимчасового років» - (основне

джерело того часу, написаний київським ченцем Нестором на поч. 12 , де

перекладається легенда про запрошення слов'янськими племенами в якості

князів 3-х братів на чолі з Рюриком (Синеус, Трувор) - варягів (вікінгів,

норманів) по походженню; б) першими керівниками К. Русі були нормани-князі

Рюрик, Олег; в) у творах римських істориків і ряді інших неславянских

літописів затверджується про дикість і відсталість східно-слов'янських

племен, що говорить нібито про їхню нездатність без: помочі ззовні

заснувати таку могутню державу, як К. Русь. 2)Теорія єстествено історичного

процесу утворення класів і держави у східних слов'ян: а) для цього існували

всі необхідні економічні, передумови: достатньо високий розвиток ін. сил

(археологами знайдені залізні знаряддя праці; доведене відділення ремесла

від с/х та інше, що говорить про майнову диференціацію, від котрої один

крок до утворення класів і держави); численні успішні військові . походи

слов'ян приносили видобуток і прискорювали процес класоутворення;

захоплення старійшинами общинних земель говорить про початок складання

феодальних відношень і т.і.; б) археологічні розкопки вказують, що

кількість поховань воїнів-норманів мізерно мало в порівнянні зі знайденими

похованнями російських воїнів; в) у літописах наступних сторін нормани не

згадуються, тому можна зробити висновок, що їх кількість була малою і вони

швидко злилися з корінним населенням - ослов'янилися; г) порівняльний

аналіз залишків озброєнь норманів і слов'ян говорить про приблизно

однаковий рівень розвитки продуктивних сил; д) у літописах прямо

говориться; що ще до приходу варягів. у Києві правил 1-й князь - слов'янин

Кий (кін. поч. ' 7 в.); франкскі «Бертинські анали уперше згадують про

державу східних слов'ян (поч. 9 в.), коли в 838 р. до візантійського

імператора явилися - посли, що підтверджували, що «їхній народ звуть Росс і

спрямовані вони царем, називаним Хаканом, заради дружби». Висновок: із

норманами або без норманів, східні слов'яни були в силах зробити останній

крок від розкладання первіснообщинного до феодального товариства.

6. Політичний устрій та соціальна організація Київської Русі.

Ранєфеодальна монархія федерального типу, при якій існувала така піраміда

влади: а) на чолі держави - великий київський князь; б) найближче оточення,

за допомогою якого великий київський князь управляв державою: особиста

дружина, що ділилася на старшу (бояре, мужи) і молодшу, (отроки, дитячі);

питомі князі, що стояли своїми військами в значних містах (Чернігів,

Переяславль, Псков і ін.) і вправлявші підпорядкованими Рад із князів і

старших дружинників складав боярську думу при великому князі, що збирав її

для прийняття важливих рішень (виступ . у похід, висновок світу і т.п.); в)

суд, збір данини і судових мит здійснювали спеціальні дружинники, що

називалися мечниками, вирниками. г) керування невеличкими містами

здійснювали намісники великого князя - тисяцькі і посадники. Залежне

населення: «Смерди» - селяни, що не потрапили в особисту залежність від

феодала і які експлотувалися шляхом стягування данини. «Закупи» - ( смерди,

що взяли у феодала «купу» - позичку грошима, інвентарі), насіннями і т.п.

«Рядовичи» - селяни, що уклали з феодалом «ряд» - договір і за це виконуючі

різноманітні роботи у вотчині. «Ізгої» - вигнані з общини селяни, що не

мали права через це користуватися общинною землею (луками, пасовищами і

т.п.). «Холопи» - полураби. Феодальна експлуатація здійснювалася шляхом: а)

економічного примуса - виплата княжої данини; висновок селянами кабальних

договорів із феодалами («купа», «ряд»); роздача феодалами землі селянам, за

що останні сплачували земельну ренту (панщина, натуральний оброк, згодом

грошовий оброк); б) позаекономічного адміністративного примуса - станова

нерівноправність селян стосовно феодалів. До другої половини Х сторіччя на

Русі не існувало індивідуально» власності на землю. Вона рахувалася

спільною власністю князів, бояр, старших дружинників, а уособлювала її

глава своєрідної корпорації - київський великий князь. Власне ж боярська

земельна власність укладається лише на початку XII сторіччя. У силу цих

особливостей повстання населення в Києві (у 1068 і 1113 роках - найбільше

значні) не носили характеру класової боротьби.

7. Соціально-економічні відносини в Київській Русі.

Панує натуральне . господарство, при якому все необхідне провадиться не

для продажу на ринок, а для внутрішнього вжитку. Землеробство - основне

заняття, 2--3-польною системою розроблялися: пшениця, овес, просо, жито,

ячмінь та ін. культури. Основними знаряддями праці були: рало (дерев'яний

плуг), борона, серп, коса. Скотарство - розводилися воли, коні, корови,

вівця, свині, кози і т.і. Ремесло - до 60 фахів: ковальське, ткацьке,

гончарне, шкірян, ювелірне й ін. Внутрішня торгівля - ремісничі вироби

повсюдно змінювалися на с/господарські. Намітилася деяка спеціалізація

районів: із Прикарпатья- везли сіль; із півдня - хліб, худоба; із півночі -

хутра. Зовнішня торгівля - ДО Русь експортувала: худобу, хліб, сіль,

ремісничі вироби, хутра; імпортувала: вино, тканини, прянощі, дивовижні

товари і т.п. Найбільший торговий шлях - «із варяг у греки» - по Днепру.

Допоміжні галузі - полювання (за допомогою цибулі, стріл, мереж і пасток);

Рибна ловля (ловили гачком, неводом); бортництво (збирання дикого меду).

8. Головні напрямки зовнішньої політики Київської Русі. Прийняття

християнства.

Рюрик -. варязький ватажок, правил спочатку в Ладозі, а в' 862 р.,

скориставшись внутрішніми усобицами, захопив Новгород,' що викликало .

значне повстання проти варягів, придушене в крові Рюриком. Новгородський

князь. Саме з 860 р. летоисчисление починатити вживати термін. «Руська ера»

і веде його майже 30 років. Олег Вещий (882-912) - послідовник Рюрика;

отримавши в 879 р. влада від мертвого Рюрика в Новгороді, зумів об'єднати

Київську і Новгородську землі (убивши князів, що правили в Києві, Аскольда

і Дира). Розширив територію К. Русі, присоединив древлян, северян

радимичів. У 911 р. учинив переможний похід на Константинополь. Ігор (912-

945) син Рюрика, приєднав територію междуречья Дністра і Дунаю. Величезну

частину часу провів у військових походах; у 915 р. першим зіткнувся з

печенегами, підписав із ними; f мирний договір, через 15 років порушений

(через подстрекательств печенеги Візантією, не зацікавленої в посиленні К.

Русі); 941 р.- поразка від Візантії; 943-944 - захоплення Дербента і

Південного Прикаспия (союзника Візантії); 944 р. - незначна перемога над

Візантією; через величезні витрати на військові походи збільшив данина,

через що був убитий древлянами в 945 р. (при спробі зібрати данину вдруге).

Убивство пояснюється й іншими чинниками. Ольга ('945-964) - дружина Ігоря,

регент при малолітньому сині Святославові; помстилася за убивство чоловіка,

знищивши 5 тис. древлян і два посольства, що прибули сватати її за

древлянского князя Мала; провела податкову реформу: определив кількість

дани- «уроки» і місця збору данини - «цвинтарі»; особисто прийняла

християнство і встановила дипломатичні відносини з Німеччиною, піднявши

авторитет К. Русі. Святослав (964-972) - син Ігоря й Ольги, велику частину

часу провів у військових походах, використовуючи наступальну тактику,

швидкість і раптовість, розгромив Хазарский каганат, Волзьку Болгарію,

Дунайську Болгарію й ін. Ввів традицію призначати князями в інші міста

своїх сыновей (для зміцнення єдності К. Русі). Хотів перенести столицю з

Києва в Переяславец на Дунаї (перехрестя торгових шляхів), але потерпів у

971 році поразка під Доростолом від византийцев, через що відмовився від

претензій на дунайські землі. При поверненні в Київ загинув у 972 р. у бої

з печенегами в районі дніпровських порогів. У останні роки князювання

Святослав проводив антихристианский терор, намагаючись перекласти на

християн провину за власні військові невдачі на Дунаї. Він мав намір

знищити всіх християн і розорити і спалити їхні храми. Володимир (980-1015)

- переміг у результаті братовбивчої боротьби за княжий престол у Києві.

Його основним суперником був брат Ярополк, що відрізнявся увагою до

духовного життя: відновив літописання, схилявся до розширення зв'язків із

більш культурними країнами Заходу, Болгарією, Візантією. Володимир узяв

владу як лідер антихристианского плину і, створюючи систему поганського 6-

божа, руйнував храми. Приєднав землі вятичей і радимичів, але включно як

колоніальні анклавы. 'На південно-західній межі з печенегами побудував

мережу міст-міцностей. Для централізації влади в 988 році хрестився самий,

а в 989:року хрестив населення Київської Русі, причому не завжди

добровільно жителі відмовлялися від язичества. Ярослав Мудрый (1019-1054)

- син Володимира, будучи Новгородським князем, після смерті батька вийшов

переможцем із міжусобної боротьби з братами за Київський престол. Юридично,

закріпив феодальні відношення на Русі введенням збірника законів «Російська

правда», замість запрошення митрополита з Візантії - самий призначив його в

1051 р., прямуючи захистити себе від візантійського впливу. Розширив права

церкви і її земельні володіння. Заснував Києво-Печерський лавру і першій

бібліотеці на Русі при Софійським соборі. Побудував південну оборонну лінію

уздовж р. Рось для захисту від набігів кочівників. В зовнішній політика, як

і батько, більше покладався на дипломатію, чим на зброю. У традиціях того

часу поріднився з королівськими подвір'ями Франції, Німеччини, Візантії,

Норвегії і т.п. (дочка Ганна - королева Франції). При Ярославові К. Русь

досягла вищої могутності. У той же час при ньому діяла така правова норма

як кревна помста. У країну вливається сильна монашеско-аскетическая

струмінь із Візантії, що уповільнило процес реформації і ренесансних явищ.

Володимир Мономах (1113-1125) - онук Я. Мудрого, переяславский князь; у

1113 р., подавивши народне повстання в Києві, зайняв великокнязівський

престол і зм'якшив ступінь експлуатації селян; об'єднав 3/4 території Русі,

припинивши на ній усобиці. Талановитий полководець, учинив 85 успішних

походів, зупинив тиск половців на Русь, нанеся їм ряд значних поразок у

глибині їхніх територій. Автор «Повчання Володимира Мономаха». Мстислав

(1125-1132) - син В. Мономаха, вийшов переможцем у міжусобній боротьбі за

Київський престол. Продовжив політику батька по зміцненню держави,

припиненню усобиць і захисту зовнішніх меж. Після його смерті К. Русь

остаточно розпадається на окремі князівства. Причини прийняття

християнства: а) необхідність зміцнення феодальних відношень у

раннефеодальном державі, тому що язичество суперечило єднанню Русі; б)

прийняття єдиної з Візантією релігії зміцнювало б південні межі Русі, тому

що Русь одержала б на півдні авторитетного і могутнього союзника; в)

прийняття християнства сприяло підняттю міжнародного авторитету Русі, т. к.

до 988 р. Русь в очах Європи і Візантії була «дремучей, поганської»; г)

прийняття християнства сприяло б зближенню з високорозвиненої Візантією -

спадкоємицею культури Древньої Греції (технології, література, мистецтво,

архітектура і т.п.). Розвиток подій: а) для зміцнення великокнязівської

влади Володимир проводить реформу язичества, створивши пантеон шести богів

на чолі з Перуном; б) переконавшись у неспроможності язичества, як пануючої

релігії феодальної держави, Володимир вирішив прийняти християнство

візантійського обряду (православ'я). Щоб не потрапити при цьому у васальну

залежність від Візантії, як інші, Володимир захопив Візантійську міцність

Херсонес (988 р.), і відтіля як переможці продиктував 2 умови

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8