История Украины (шпаргалки)

православну церкву і т.п. 1630 р. - повстання під керівництвом гетьмана не

реєстрового козацтва Івана Федоровича (Трясилы). 1635 - повстання під

керівництвом гетьмана не реєстрового козацтва Івана Михайловича Сулимы.

Причини поразки повстань: були погано підготовлені; селяни і городяни

погано збройні (вилами, косами, дрюками); не завжди козаки виступали єдиною

силою з іншим населенням; нерішучість козацької старшины, що боялася

загубити свої привілеї; укр. повстання не підтримувалися польським і

литовським населенням, через що уряд міг стягати сили з інших областей для

придушення повстань і т.п. Значення повстань - стримували посилення

польського національного, феодального і колоніального утиску (тому що

польський уряд і магнати пам'ятали, чим це могло закінчитися); домоглися

відновлення православної церкви на У; виростили козацькі привілеї (ріст

реєстру, платні і др); народні маси накопичували досвід національної й

антифеодальной боротьби. Братерства - організації православного укр.

населення, виникнули після прийняття Люблинской унії 1569 р. Спочатку,

організовані православною магнатско-шляхетской опозицією на чолі р князем

Острожским, боролися за культурно-релігійну автономію У в складі Промови

Посполитой, для чого подавали петиції королю і сейму, вели культурно-

просвітню роботу, виступали за відновлення православної церкви після 1596

р. и т п. Навесні 1648 р. на У спалахнуло грандіозне народне повстання під

керівництвом Богдана Хмельницького, що змінило політичні відношення в

Східної Європі, а в історії укр. народу стало моментом переломного

значення. Причини визвольної війни: посилення феодальної експлуатації з

боку польських поміщиків, старостів і орендарів-євреїв; насильство

польської адміністрації над міщанами і дрібнопомісної укр.ой шляхтою;

невдоволення реєстрових козаків утиском старшины; утиск православ'я і

поширення унії і католицтва на У. Движущие сили війни: козацтво, селянство,

міщани. У січні 1648 р. Б. Хмельницький утікає на Січ, стає гетьманом,

розбиває польський гарнізон, що був на Січі. Починається підготовка до

повстання. Хмельницький вступає в спілку з кримським ханом у боротьбі проти

поляків. Смердоти надсилають загін під керівництвом Тугай-Бея (4 тис. чол.

.). Періоди війни: 1) 1648-1650 рр.: а)5-6 травня 1648 р. - битва на Жовтих

Водах (Б. Хмельницький переміг поляків); б) 15-16 травня 1648 р. - битва

під Корсунем (зустрілися основні головні сили, Хмельницький майже зовсім

розбив поляків); в) 12-14 вересня 1648 р. – битва під Пилявцями

(Хмельницький переміг, поляки розбиті); г) 18 серпня 1649 р. - підписано

Зборівський світ. 2) 1651-1654 рр.: а) 29 червня 1651 р. - битва під

Берестечк (поразка козаків); б) 28 вересня 1651 р. - Білоцерківський світ;

г) 1 травня 1652 р. - битва під Кийком (перемога козаків).

16. Характер та основні цілі війни 1648-1654рр.

Ця війна мала національно-визвольний характер. Основні цілі війни. Б.

Хмельницький, козацька старшина та укр.а знать хотіли вигнати магнатів та

шляхту з території У. та зайняти їхні місця, здобути владу. Мова не йшла

про вихід У. зі складу Польщі. Хмельницький та його прибічники тільки

змінити політичну систему Речі Посполитої так, щоби вона змогла

задовольнити укр.е козацтво. Селяни та козацтво мріяли здобути свободу,

землю, звільнитися від шляхти, ліквідувати кріпацтво в У. Але були й

спільні інтереси. Всі вони ріяли позбутися польського національного та

релігійного гноблення. З самого початку цілі війни не були чітко визначені,

в ході війни вони дещо змінювалися. В січні 1648 р. Б. Хмельницький втікає

на Січ, стає гетьманом, розбиває польський гарнізон, що був на Січі.

Починається підготовка до повстання. Хмельницький вступає в союз з

кримським ханом у боротьбі проти поляків. Вони надсилають загін під

керівництвом Тугай-Бея (4 тис. чол..). Періоди війни: 1) 1648-1650 рр.: а)5-

6 травня 1648 р. – битва на Жовтих Водах (Б. Хмельницький переміг поляків);

б) 15-16 травня 1648 р. – битва під Корсунем (зустрілися основні головні

сили, Хмельницький майже зовсім розбив поляків); в) 12-14 вересня 1648 р. –

битва під Пилявцями (Хмельницький переміг, поляки розбиті); г) 18 серпня

1649 р. – підписано Зборівський мир. 2) 1651-1654 рр.: а) 29 червня 1651 р.

– битва під Берестечком (поразка козаків); б) 28 вересня 1651 р. –

Білоцерківський мир; г) 1 травня 1652 р. – битва під Батогом (перемога

козаків).

17. Переяславська угода 1654 р. та її історичні наслідки.

Після численних прохань У о спілці Земський собор у Москві 1 жовтня 1653

р. прийняв рішення про прийняття У під протекцію Російської -держави. Для

проголошення цього акта на У було спрямовано повноважне посольство, що

очолив В. В. Бутурлин, 8 січня 1654 р. у Переяславле відбулася генеральна

військова рада на котру прибутку представники багатьох полків і станів

(старшина, козаки, міщани, селяни, духівництво). На ній одностайно було

прийняте рішення про спілку з Російською державою. Після промови Б.

Хмельницького ті, що зібралися одностайно проголосили: «... Боже, затвердь,

Боже, зміцни, щоб усі ми повік єдино були». Відчинилася нова сторінка в

історії У. Решения Переяславской Ради були по-різному прийняті на У.

Конфликт виник вже в самому Переяславле: коли козацька старшина присягав

царюю, вона зажадала, щоб царські посли також присягнули і від імені царя

завірили козаків у виконанні прийнятих на себе зобов'язань стосовно У. На

це пішла відмова, посли заявили, що цар, як самодержець, не зв'язує себе

присягою стосовно своїм подданным. Конфлікт завершився поступкою Б.

Хмельницького російським послам. Не захотіли прийняти присягу на вірність

Росії полковники Іван Богун і Іван Сирко і полки Уманьский і Брацлавский.

Виникнули хвилювання в Полтавському і Кропивнянском полках. Але в цілому в

117 містах У присяга пройшла спокійно. 26 березня 1654 р. цар Адексей

Михайлович і Боярська дума затвердили «Статті Богдана Хмельницького» (так

називані «Березневі статті»), що визначили положення У в спілці з Росією:

а)гетьмана обирає військо і тільки сповіщає царський уряд; б) гетьман і

військо можуть зноситися з іншими державами, але з Польщею і Туреччиною під

контролем царської влади; в) реєстр визначався в 60 тисяч; г) про збір

засобів на утримання козацького війська й оплату старшине; д) про

зберігання вдача станів, світських і духовних; е) про зберігання в містах

виборного керування і т.д. Богдан Хмельницький фактично зберіг положення

незалежного глави держави. Сторони по-різному оцінювали положення

Переяславского угоди. Якщо Хмельницький і козацька старшина ринулися до

розширення і зміцнення укр.ой автономії, то царський уряд ринувся розширити

згодом свою участь у внутрішніх справах У, перетворюючи її поступово в

звичайну провінцію Московської держави. Так вже в 1654 р. воно поставило в

Києві сильний гарнізон, почавши будівництво для нього окремої міцності і

посадивши воєводу, що і став безпосереднім представником царської влади на

У. Таких же воєвод Московський уряд мав намір ввести і у всі значні міста

У, щоб передати їм адміністрацію в збір податків. Наукові оцінки договору

1654 р. На думку російського исюрика В. Сергійовича, угода було

персональною унією між Москвою й У, що мали загального монарха, зберігаючи

кожна своє особливе положення. Такі історики, як російський В. Мякотин і Уц

М. Грушевський, вважали, що Переяславское угода була формою васальної

залежності, при котрої сильніша сторона (цар) зобов'язався захищати

слабейшую (українців), не утручаючись у внутрішні справи. "Укр.ий історик

В. Липинский вважає, що угода 1654 р. була тимчасовою військовою спілкою

проти Польщі. Сучасний укр.ий історик В. И. Сергейчук вважає, що Пе-

реяславское угода означала рівноправну військову спілку, тал як У. на той

час уже була визнана європейськими -державами як суб'єкт міжнародних

відношень. Непорозуміння між гетьманською і царською адміністрацією після

1654 р пояснювалися і тим, що «Просительные пункти» Б. Хмельницького

трактувалися Росією як визначення меж царської милості, а не як

міждержавний договір, як приймали його українці. До того ж у Московській

державі верховенством була не система законів, а воля монарха, тому будь-

який закон був лише проявом царської волі, що могла змінюватися як

завгодно. Оцінки діяльності Б. Хмельницького. Сучасники порівнювали його з

0. Кромвелем в Англії, козацькі літописці вважали його «Мойсеєм, що вивів

укр.ий народ із єгипетської неволі польської». Григорій Сковорода називав

Б. Хмельницького «героєм і батьком вільності». Д. Дорошенко головним у його

діяльності вважає те, що він зв'язав перервану в середнього сторіччя нитка

укр.ой державності і створив укр.ое козацьку державу, що знову ввело У в

сьома самостійних держав.

18. Політичне становище У. у ІІ пол. 17 ст. Руїна.

Входження У під протекцію Росії не відповідало інтересам -{Середніх

держав (особливо Польщі, Туреччини, Кримського ханства). Війна Росії з

Польщею. Король Промови Посполитой направив посольство в Москву з вимогою

розірвати Переяславское угоду, а 23 лютого 1654 р. звернувся до укр.ому

народу з призовом повернутися в підданство Польщі. Проте всі ці дії

залишалися безрезультатними. Навесні 1654 р. почалася нова війна. На захист

У виступила Росія. До кінця 1654 р. уся Смоленщина і Білорусія були

звільнені від шляхетских військ. Їм допомагало козацьке військо (20 тисяч)

на чолі з Василем Золотаренко. На У спільне укр.о-русское військо під

керівництвом Б. Хмельницького в 1654 р. завдало поразки польським військам

під Острогом, У»4аныо, Ахматовым, Городком і звільнило укр. землі від

польського панування до західних меж Галичини і Холмщини. Проте закріпити

перемогу не вдалося. Напад татар заставило відвести війська на

Придніпров'я. Постійні порушення Москвою своїх зобов'язань перед У,

безцеремонне поводження царських військ на козацькій території, висновок за

спиною гетьмана світу з Польщею змусили Б. Хмельницького вжити заходів до

пошуку інших союзників. Колишні васали Польщі - маркграфство Бранденбург і

королівство Пруссія, що одержали незалежність завдяки ослабленню Польщі у

війні з У, погодилися вступити в спілку з гетьманською державою. Крім юго,

підтримали Б. Хмельницького Швеція, Семигородщина, Молдавія, Валахия,

частково - Литва. Їхня коаліція не встигнула скластися в тісний політичний

блок, а після смерті Б. Хмельницького в серпні 1657 року розпаслася. Усе ж

гетьман перед своєю смертю заявив представникам Олексія Михайловича, що

його спадкоємець - син Юрій вільний від присяги, даної батьком у Переяславі

в 1654 році. Оцінки діяльності Б. Хмельницького. Сучасники порівнювали його

з 0. Кромвелем в Англії, козацькі літописці вважали його «Мойсеєм, що вивів

укр.ий народ із єгипетської неволі польської». Григорій Сковорода називав

Б. Хмельницького «героєм і батьком вільності». Д. Дорошенко головним у його

діяльності вважає те, що він зв'язав перервану в середнього сторіччя нитка

укр.ой державності і створив укр.ое козацьку державу, що знову ввело У в

сьома самостійних держав. Після смерті Б. Хмельницького почалася боротьба

старшинських угруповань за владу. Одна з них на чолі з И. Выговским

орієнтувалася на Польщу і розривши відношень із Росією, інша (М. Пушкарь і

запорізький кошевой отаман Я. Барабаш) - на зберігання спілки з Москвою.

Восени 1657 року козача старшина обирає гетьманом опекуна Юрія

Хмельницького (ще на початку роки він був проголошений спадкоємцем батька

на цьому посаді) - И. 0. Выговского - одного з найбільше утворених і

талановитих керівників. У вересні 1658 р. він підписав із Польщею договір у

Гадячі, у якому провозглашалась унія Польського, Литовського і Руського

держави. Проте старшина і частина козацтва не бажали визнавати її і за

допомогою Москви підняли ряд повстань проти И. Выговского. Навесні 1659 р.

майже 150-тыс. армія під командуванням А. Трубецького початку настання на

У. Однако в липні під Конотопом об'єднані укр.о-татарские ряди розбили її,

причому втрати російських стрільців склали біля 30-40 тис. чоловік; козаки

і татары загубили відповідно 4 і 6 тисяч чоловік. Але скористатися плодами

перемоги гетьману не вдалося через інтриги, що продовжуються, старшины

запорожців И. Сирко і позиції царя, що підбурив иx до боротьби з И.

Выговским. У жовтні 1659 р. гетьман відмовився від битви і поїхав у Польщу,

де пізніше був обвинувачений поляками в зрадництві і розстріляний. Новий

гетьман Юрій Хмельницький під тиском царських воєвод підписав 27 жовтня

1659 р. під Переяславом украй невигідний для У договір. Але після розгрому

російсько-укр. військ Польщею ситуація знову змінилася. У 1бб0 р. був

підписаний із поляками Слободянщенский трактат, що підтвердив відрив У від

Росія і відновлення панування пляхетской Польщі на укр. землях. Польщі

вдалося захопити Правобережну У (без Києва). Війна за Лівобережну У

продовжувалася. Казацкая У., що розривається на шматки Росією і Польщею,

соціальними конфліктами і сварками між політичними фракціями, розділилася

на дві окремі частини на чолі зі своїми гетьманами. На Правобережжя: Юрій

Хмельницкий- (1659-1663 р.), Павло Тетеря (1663-1666 р.), Петро Дорошенко

(1666-1677 р.) і знову Юрій Хмельницький (1677 - 1681 р.). На Лівобережжя:

Іван Брюховецкий (1663-1668 р.), Дем'ян Многогрешный (1668-1671 р.), Іван

Самойлович (1672-1687 р.), 1ван Мазепа (1687-1708 р.).

19. Північна війна на У. Політика гетьмана Мазепи.

Північна війна поставила під погрозу положення гетьмана Мазепы (1687-

1708 р.). Централізація керування, що посилилася, при царюванні Петра

Первого й автономія Гетьманщини були несумісні. Крім того, участь козаків у

битвах Північної війни виявило, що вони не можуть рівнятися з регулярними

військами. Козацькі ряди внаслідок поганого підготування несли значні

втрати (50-70% складу). Коли поповзли чутки про намір Петра Первого

реорганізувати козацтво, то забеспокоилась старшина. Похитнулося і

положення Мазепы, тому що до нього дійшли чутки про намір замінити його

російським вельможею. Навряд чи гетьману і старшине був відомий план Петра

I 1703 року про знищення козацтва як стана або переселенні на східні межі

імперії. Територію, що звільнилася таким чином, цар мав намір колонизовать

уродженцями центральної Росії і частково - німцями, щоб вигнати з цих

регіонів ідеали республіканських концепцій, властивому козацтву. До того ж

козаки Миргородского, Прилуцкого й інших полків достатньо відверто

демонстрували своє небажання воювати в складі царських військ за далекі їм

завойовницькі цілі, що не могло не позначитися на психології регулярної

армії. щопідштовхується старшиной, Мазепа вступає в таємні переговори зі

шведським королем Карлом XII і його польським ставлеником С. Лещинским.

Мазепа обіцяє Карлові зимові квартири на У для шведської армії,

продовольство і фураж, поміч 50 тис. армії в обмін на звільнення У від

впливу Москви. 28 жовтня 1708 р. із п'ятьма тис. козаків і старшины Мазепа

перейшов на сторону шведів у самий гострий момент Північну війну. Узнавши

про зраду Мазепы і прямуючи не припустити захоплення запасів продовольства

і спорядження шведами, Петро I наказав Меньшикову знищити столицю гетьмана

- місто Батурін. Меньшиков спалив місто і перебив біля 15 тисяч його

жителів. Почалися арешти «мазепинцев». Основна маса козацтва, старшины і

селянства відмовилася підтримати Мазепу. За наказом Петра I на раді старшин

новим гетьманом був обраний И. Скоропадський. Під його керівництвом козаки

розгорнув боротьбу проти шведської армії. Підтримали Мазепу тільки

запорожці на чолі з кошовим К. Гордиенко. У відповідь у травні 1709 р.

царські війська захопили і зруйнували Запорізьку Січ, а цінності і

документи вивезли в Росію, частину знищили. У Полтавській битві 27 червня

1709 р. шведи були наголову розбиті. Росія стала перетворюватися в могутню

європейську державу. Був призначений кінець усім прагненням укр.ой еліти

відокремитися від Росії. Врятовуючись від переслідування російських військ,

Карл XII і Мазепа біжать у Туреччину, і тут у місті Бендер 21 вересня 1709

р. убитий горем 70-літній Мазепа помер. З Мазепой пішли 50 відомих старшин,

5000 козаків із Гетьманщини і біля 4 тис. запорожців. Ці «мазеповцы», як їх

називали pанее історики, були першими укр.і політичними емігрантами.

20. Обмеження автономії Гетьманщини у складі Росії у І пол. 18 ст.

По закінченні Північної війни Петро I уживає заходів по ліквідації

автономії У. При гетьмані був призначений резидент А. Ізмайлов. У м.

Создается Малороссийская колегія (1722-1727 р.) на чолі з бригадиром С.

Вельяминовым. Вона складається з 6-ти російських офіцерів і прокурора і

контролює владу гетьмана. Обраний у 1727 р. гетьман Д. Апостол править

через військову канцелярію, Раду генеральної старшины і царського

резидента. Після його смерті в 1734 р. царський уряд не дозволив обрати

нового гетьмана, а уся влада була передана князю Шаховскому і Правлінню

гетьманського керування. Безуспішної виявилася робота створеної в 1728 році

Кодификационной комісії, якої керував Генеральний обозний Я. Лизогуб (1675-

1749). За 15 років діяльності вона створила важливий документ із 351 статті

- «Права, за якими позиватися Малоросійський народ». У ньому

конкретизувалися повноваження і межі автономності У в складі Російської

імперії. Проте Сенат 12 років затягував розгляд цього положення, а в 1767

р. «Права... » відкинула ЕкатеринаІІ.

21. Соціально-економічний розвиток Лівобережної У. у складі Росії у ІІ

пол. 18 ст.

Основою укр.ой економіки було сільське господарство. Його розвиток у

різних регіонах відбувалося нерівномірно. Найбільше успешно- у Лівобережної

і Слободской У. Широко культивувалися жито, пшениця, ячмінь, просо, гречка,

горох, із середини XVIII в-. - картопля. Розвиток товарно-грошових

відношень призвело до розширення посівів технічних культур - тютюну, льна,

коноплі, у наприкінці XVIII сторіччя ;- цукрового буряка і соняшнику. Для

одержання високих прибутків поміщики розвивали пов'язані із сільським

господарством виробництва. Особливо багато . будувалося млинів. У 1782 р.

тільки на Лівобережжя було 3300 водяних і біля 12000 вітряних млинів.

Широко розвите було виробництво пшеничної горилки, у 1750 р. у кожному

полку було в середньому 50 винокурний. Високого рівня досягло тваринництво.

Десятки кінних заводів розводили чистокровних скакунов. Крім того, на

Лівобережжя було біля 2 тис. чоловік (із 1 млн. загальної чисельності

населення), із них 800 чоловік займали державні посади. Найбільшою владою

користувалися: гетьман, полковники і сотники. У їхніх руках зосереджувалися

величезні земельні володіння. На Слобожанщині половина земельного фонду

належала 250 поміщицьким сім'ям. Соціальний антагонізм між старшиной і

черню давав можливість царату, використовуючи прагнення знаті до

покріпачення селянства, після провалу сепаратистських устремлінь, підсилити

її залежність від російського монарха. Особливо сильної проімперська

орієнтація стала після 1785, коли Катря II зрівняла укр. знати з російським

дворянством. Внаслідок зростання ролі старшины прості козаки до середини

XVIII в. утратили такі важливі політичні права, як право обирати старшину і

брати участь у радах. Але особливо погіршилося їхнє економічне положення.

Отбывая військову службу на основі власного майна, козаки часто залазили в

борги, розорялися. У результаті чисельність козацтва скоротилася. У 1735 р.

гетьманське правління провело реформи, розділивши козаків на дві категорії:

заможні (боєздатні козаки, або виборні) і недієздатні купити собі військове

спорядження. До кінця сторіччя більшість бідних, козаків опустилося до

рівня державних селян. Ліквідація меж, а водночас і потреби її охороняти

економічні трудності, перетворення старшины в багатих землевласників,

відсталість у військовій справі - усе це призвело до тому, що козацтво на У

перестало існувати. В часи Мазепы максимальна трудова повинність складала

два дні в тиждень, що складало половину або третину тієї повинності, що

виконували польські або російські селяни. Але вже через одне покоління

середня тривалість панщини зросла до трьох днів у тиждень, а де-не-де

досягла 4-5 днів. Крім того, у період війни селяни повинні були постачати

провізією війська, містити їх на постое, будувати дороги і мости,

виконувати інші роботи. І усе ж селяни мали право перемінити пана, піти до

іншого або оселитися у відкритому степу. Тому старшина, користуючи

підтримкою царського уряду, постійно обмежувала право переходу. Закон 1727

р. установив, що, йдучи від своїх феодалів, селянин утрачав право на те

майно, що, належало йому на старому місці, а з 1760 р. селяни повинні були

одержувати в пана письмовий дозвіл на переїзд. Втративши законне право на

перехід, багато селян Гетьманщини бігли на Запоріжжя, що явилося ще одною

причиною заборони Січі. Відновлення кріпосного права позбавило селян усяких

суспільних прав. Фортечний рахувався власністю поміщика, дорівнювався до

його майна. Зміни в господарському житті особо яскраво проявилися в

мануфактурному виробництві, що розвивалося на базі дрібних селянських

промислів і міського ремесла. Яскраво виражені риси мануфактури мали

Бахмутская і Торская солеварні, що робили в середині XVIII сторіччя по 286

тис. і 67 тис. пудів солі. В другий полотнині XVIII в. мануфактурними були

селитряные підприємства, металургійне виробництво, текстильна

промисловість. Далеко за межами У були відомі Топольская мануфактура по

виробництву полотнини, сукняні мануфактури в Бутурлине і Нових Млинах,

шовковий завод у Новій Водолаге, Шосткин-скии пороховий завод. На

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8