Місце України в глобалізаційних процесах

реформи і лібералізації створили складні умови для організованої

підприємницької діяльності".

"Нульовий" результат спіткав практично всі напрями реформ. Так,

непродумана і масова лібералізація цін викликала гіперінфляцію, науково не

обґрунтована лібералізація зовнішньоекономічної діяльності призвела до

того, що за межами України "осіли" на іноземних рахунках (а отже працюють

на іноземну економіку) десятки мільярдів доларів. Руйнація економіки

призвела до різкого відпливу інвестицій.

До цього треба додати, що Україна зазнала тяжких втрат і в галузі науки

і техніки. Захоплення виконанням рекомендацій МВФ та турботою про те, як

краще догодити керівництву фонду, послабило увагу до дуже важливої частини

економіки і суспільства - науково-технічного прогресу, фундаментальної

науки, розробки новітніх технологій. Треба усвідомлювати також, що зниження

потенціалу України, її деіндустріалізація та деградація народу об'єктивно

виступають загрозами економічній безпеці України, а отже можуть призвести

до втрати державності. Тому очевидно, що якщо ми хочемо бачити Україну

успішною, квітучою, цивілізованою державою, треба припинити сліпе виконання

вимог і умов МВФ, перевести стосунки з фондом на якісно інший рівень.

Щодо подальших стосунків з МВФ існує цілий спектр думок. Одна крайність

- це залишити все, як є. І хоча в неї є прихильники (особливо в уряді), ми

бачимо, що такий сценарій неможливий, бо він веде нашу країну до

національної катастрофи. Інша крайність, що має своїх прихильників серед

лівих партій - це повний розрив відносин із МВФ, хоча, це теж не вихід.

Достатньо зазначити, що у випадку розриву договору з МВФ Україна повинна

була б повернути 11 млрд. дол. за борговими зобов'язаннями. Тому треба

шукати істину десь посередині. Треба продовжувати співробітництво з фондом,

знаходити розумні компроміси. Так, наприклад, у разі успішної реалізації

Програми розширеного фінансування Україна могла б обмежитись консульта-

тивною підтримкою фахівців МВФ. До такої практики відносин з МВФ перейшли

Польща, Чехія, Угорщина після завершення фінансових програм, спрямованих на

підтримку переходу національних економік до ринкових відносин. Можуть бути

знайдені й інші форми співробітництва. Головне, щоб Україна у відносинах з

МВФ почувала себе не прохачем, а рівноправним партнером.

Світовий банк

Велику роль серед міжнародних фінансових організацій відіграє в Україні

Світовий банк. Україна є членом Світового банку з 1992 року і представлена

у Вашингтоні як у Раді директорів, так і в Раді управляючих Світового

банку. Їй належить 10908 акцій, що становить 0,7% від загальної кількості

акцій Світового банку, а також 11158 голосів у банку, що становить 0,72%

від загальної кількості голосів.

З моменту вступу України у Світовий банк Уряд України і керівництво

банку розробили ряд програм і заходів щодо реформування багатьох сфер

української економіки. Вони включають дослідження та звіти з різних

секторів економіки, підготовку програм та проектів, що можуть бути

представлені банку для фінансування, та інші заходи.

Першу позику в сумі 27 млн дол. США Україна отримала від Світового

банку в 1993 році для цілей, як зазначалося, вдосконалення управління

державним сектором ("public sector management"). Малося на увазі реформуван-

ня управління фінансовою системою країни та вдосконалення системи

оподаткування, що мало поліпшити становище з внутрішнім та зовнішнім

боргами України.

Організаційні засади співробітництва між Україною і Світовим банком

були закладені в 1994-1995 роках. Саме тоді було реалізовано так званий

реабілітаційний проект, спрямований на досягнення макроекономічної

стабілізації, лібералізації цінової та торговельної політики, створення

конкурентного середовища на ринку товарів і послуг.

У 1995 році Україна отримала реабілітаційну позику у розмірі 400 млн

дол. США. В цьому ж році Україна отримала і другий транш реабілітаційного

кредиту в розмірі 250 млн. дол. США. Цей транш мав цільове спрямування -

фінансування критичного імпорту та підтримання платіжного балансу України.

Кредитною угодою було регламентовано, що кредити Світового банку надаються

на термін до 20 років, мають пільговий період 5 років і ставку процента за

кредит - 7,1%. Зазначені кредити направляються, зокрема, на покриття

дефіциту бюджету.

Умовою їх надання є реалізація Україною проектів реформування економіки

системного характеру, якими передбачається запровадження структурних та

інституційних заходів. Такі заходи доповнюють програму макроекономічної

стабілізації, поєднуючи її із заходами по структурних змінах економіки. Ці

системні кредити залучаються в комплексі з кредитами МВФ, вирішуючи

проблеми на рівні конкретних секторів економіки.

Крім системних, СБ фінансує інвестиційні проекти, які торкаються

ринкової трансформації різних секторів економіки України.

У результаті співробітництва України зі Світовим банком в стадії

розробки і реалізації знаходяться понад 20 спільних інвестиційних проектів.

Серед них - проект реконструкції та модернізації паливно-енергетичного

комплексу, проект підтримки трансформації державних та кооперативних

господарств у приватні господарства, проект реформування

сільськогосподарського сектору України, проект розвитку господарської

інфраструктури, проект розвитку соціального сектору, проект створення

транспортного зв'язку у Харкові і Львові та інші.

Взагалі не існує певної, заздалегідь визначеної, кількості коштів, які

Світовий банк надасть Україні. Все буде залежати від результатів

економічних реформ, які здійснюються в Україні, від числа заходів, які

будуть узгоджені між Урядом України і Світовим банком, і від спроможності

України погашати надані позики. Так, в 1997 році в рамках співробітництва

зі Світовим банком було заплановано отримати 850 млн. дол. США, а отримано

лише 200. млн дол. США. Недоотримання коштів по проектах пов'язане із

невиконанням Україною заходів, передбачених відповідними кредитними

угодами.

З метою визначення готовності до впровадження спільних із Світовим

банком проектів, їх пріоритетності у економічному розвитку країни, у

листопаді 1997 року було здійснено черговий перегляд проектного портфелю

Світового банку в Україні. У ході переговорів досягнуто домовленості про

наступні пріоритетні сфери залучення кредитів Світового банку: сільське

господарство; енергозбереження; фінансовий сектор; соціальний захист;

розвиток інфра-структури; підтримка інституційних реформ.

У 1999 році кредитні надходження від Світового банку тривали. Так,

кредитний транш СБ, що Україна отримала в квітні 1999 року після рішення

МВФ подовжити фінансування України, становить 150 млн. доларів. З них 100

млн. направлені на розвиток підприємств, 40 - на реструктуризацію вугільної

галузі і 10 - на стабілізацію фінансового сектору України .

Обсяги кредитів, обіцяні Україні у 2000 році від СБ і МВФ, не

зменшилися і становили 1,5 млрд. дол. В разі, коли Україна буде здійснювати

комплексний підхід та прискорювати трансформаційні процеси за рецептами

Світового банку, останній обіцяє надавати урядові цільові кредити на суму 1

млрд. дол. США щороку.

Діяльність Світового банку не обмежується лише фінансовою допомогою.

Вона передбачає і надання технічної допомоги. В цій галузі Світовий банк

активно співпрацює з іншими міжнародними організаціями і агенціями, які

діють в Україні. Банк співпрацює з Урядом в рамках такої діяльності, як

конференція донорів. Кожного року в Парижі проводяться консультативні

зустрічі, на яких обговорюються питання допомоги країнам, в яких ці агенції

працюють.

Аналізуючи більш ніж шестирічну співпрацю України зі Світовим банком,

можна зробити деякі висновки.

По-перше, надаючи кредити, Світовий банк нав'язує Україні своє бачення

тієї чи іншої проблеми. Так, наприклад, в представництві Світового банку в

Україні вважають, що одним із шляхів, який повинен спричинити різке

економічне зростання, є економічна лібералізація, яка включає три основні

напрями: лібералізація торгівлі, цінова лібералізація і лібералізація умов

щодо можливості створення нових підприємств і їх нормальної діяльності.

Банк поставив перед Україною зобов'язання здійснити цілий ряд

трансформаційних та стабілізаційних заходів, які були узгоджені з банком та

зафіксовані в Меморандумі політики економічних реформ. Так, Україна

зобов'язалася обмежувати щороку дефіцит консолідованого бюджету певним

розміром, скорочувати темпи інфляції, здійснювати інші стабілізаційні

заходи та заходи по структурній перебудові економіки. Свої кредити Світовий

банк надає саме під ці заходи.

По-друге, в умовах бюрократичного хаосу та корумпованості чиновників,

безгосподарності, відсутності належної дисципліни і відповідальності більша

частина кредитної допомоги, яка впродовж кількох років надавалася Урядові

України для здійснення економічних реформ, була використана вкрай

нераціонально. В значній мірі кредити були "проїдені". Так, кредитні

ресурси від Світового банку більш як на 1,5 млрд. дол. США, які надавались

на розвиток підприємств, реструктуризацію сільського господарства та

вугільної промисловості, фактично використовувалися Урядом для покриття

його видатків - оплату закуплених енергоносіїв, фінансування державного

бюджету, на погашення зовнішнього державного боргу. В той же час вугільна

промисловість та сільське господарство країни опинилися в глибокій кризі.

Європейський банк реконструкції та розвитку

Уряд України надає великого значення співробітництву з Європейським

банком реконструкції та розвитку (ЄБРР). Особливість ЄБРР та відмінність

його діяльності від діяльності інших міжнародних фінансових організацій

полягає в тому, що цей банк фінансує проекти та інвестиційні програми лише

в країнах Центральної та Східної Європи, включаючи країни, що виникли від

розпаду колишнього СРСР.

Головні критерії, якими керується ЄБРР при наданні фінансування, - це

кредитоспроможність та самоокупність кожного проекту без огляду на державну

гарантію. Це головна і основна вимога банку.

У рамках вибраної стратегії ЄБРР працює з Україною у двох напрямах:

надання позик на пільгових умовах під гарантії Уряду (40% позик) і

кредитування приватних підприємств України на комерційних умовах (60%

позик). Однією з основних цілей банку є фінансування розвитку приватного

сектору. Тобто увесь портфель кредитів, інвестицій чи гарантій ЄБРР у

державному секторі не може перевищувати 40%.

Банк відкрив своє представництво в Україні на початку 1993 року.

Упродовж перших двох років існування банку в Україні результати його

діяльності були не дуже успішними. З 1995 року, коли реформи почали

втілюватися в економічне життя України, активність ЄБРР значно підвищилась.

До того ж відбулися зміни у політиці банку. Спрямованість фінансування,

обсяг і різноманітність послуг Євробанку значно збільшилися. Так, у 1995

році банком профінансовано вже 15 проектів вартістю близько 200 млн. дол.

Дуже важливим став для України 1997 рік: вдалося фактично вдвічі

збільшити обсяги фінансування вітчизняних проектів і довести їх до 320 млн.

доларів. Завдяки цьому Україна у 1997 році вийшла на друге місце після

Росії за загальним обсягом нових затверджених проектів і піднялася із

сьомого на п'яте місце серед країн операцій банку (після Росії, Румунії,

Угорщини та Польщі) за загальним обсягом коштів.

У цьому ж році відбулася ще одна подія - в червні 1997 року Рада

директорів ЄБРР затвердила нову стратегію дій ЄБРР в Україні. Ця стратегія

полягає в тому, що ЄБРР продовжуватиме сприяти розвитку фінансового сектору

України, зокрема приватних банків з метою довгострокового кредитного

фінансування приватних підприємств, а також сприяти розвитку експортного

комерційного кредиту.

Фінансування і допомога розвитку фінансової системи України є

найважливішим напрямом діяльності Євробанку. Стратегія банку в цьому

напрямі полягає в тому, щоб: стимулювати розвиток місцевих банків з метою

підвищення їх кредитоспроможності до рівня міжнародних стандартів;

розширити фінансування національними банками приватних підприємств України

з перспективою безпосереднього розміщення кредитних ресурсів цих банків і

фінансування ними приватногосподарського сектору України; підтримувати

ініціативи щодо забезпечення додаткового фінансування корпорацій. Окрім

цього, планами ЄБРР передбачається також сприяння структурній перебудові

щойно приватизованих банків, відкриття кредитних ліній провідним приватним

банкам тощо.

На підтримку цієї стратегії банк створив кредитну лінію на 100 млн.

екю, що передається через Національний банк України для місцевих банків,

які можуть користуватися нею для фінансування малого і середнього підприєм-

ництва. Кредитна лінія була створена спеціально для тих підприємств, які не

можуть задовольнити критеріям Банку щодо мінімальної суми фінансування в 5

млн. доларів. ЄБРР інвестує напряму деякі банки України. Так, перший

Український Міжнародний банк користується кредитною лінією напряму на 12

млн. доларів, яка спрямована для вжитку у сільськогосподарському секторі.

Розуміючи визначальну роль приватного капіталу, зокрема малого бізнесу,

для розвитку України, Європейський банк реконструкції і розвитку запровадив

для України кредитну лінію підтримання малого й середнього бізнесу, яка

почала працювати в березні 1995 року.

Іншим важливим напрямом діяльності ЄБРР в Україні проголошена підтримка

приватизації. Банк здійснює інвестиційне та кредитне фінансування, а також

надає технічні послуги ряду підприємств, що приватизуються. Технічна

допомога банку полягає в розробці інвестиційних проектів, здійсненні

закупок на міжнародному ринку, розвитку фінансового планування та

управлінні проектами. Планується також підтримка новоприватизованих

підприємств. З цією метою в Україні створено чотири регіональні фонди.

Велику увагу приділяє ЄБРР розвитку сільськогосподарського і

енергетичного секторів. Так, ЄБРР разом з Міненерго підготував проект на

150 млн. доларів США, за яким закуповується для України сучасна технологія

ефективного спалювання вугілля. Великого значення банк надає раціоналізації

енергетичної бази України, а саме - модернізації виробничих потужностей

теплоенергетики, а також підвищенню ефективності та екологічної безпеки на

теплоелектро-станціях. Банк також розглядає різні проекти з

енергозбереження: немає сенсу будувати нові електростанції, коли можна

значно знизити рівень витрат електроенергії на заводах металургійної та

хімічної промисловості. З метою підтримки проекту по раціоналізації

енергетичної галузі України банк відкрив кредитну лінію та надав позику в

розмірі 27 млн. екю енергетичній системі України. ЄБРР бере активну участь

в діяльності щодо посилення ядерної безпеки, зокрема в проекті будівництва

спорудження Чорнобильського саркофагу. Разом із тим ЄБРР підтримує роботи з

видобутку в Україні нафти та газу.

Важливим напрямом стратегії діяльності ЄБРР в Україні є модернізація і

реформа основних галузей інфраструктури. Додатковими пріоритетами в системі

фінансування ЄБРР основних галузей інфраструктури є реформа й структурна

перебудова залізничного транспорту. Для фінансування проекту "Розвиток

залізничних шляхів України" банк надасть Україні кредит в сумі 51,88 млн.

доларів США.

Таким чином, ми бачимо, що кредити ЄБРР працюють майже у всіх сферах

економіки України. ЄБРР вклав у розвиток української економіки у вигляді

кредитів та інвестицій понад 350 млн. екю.

Важливою подією для України стали щорічні збори ЄБРР, які відбулися у

Києві 8-12 травня 1998 року. На цих зборах було зроблено аналіз відносин

України з ЄБРР, а також названо три основні напрями діяльності ЄБРР в

Україні, націлені на прискорення її економічного розвитку. Це:

- кредитні лінії для малого і середнього бізнесу, які надаються через

українські банки;

- великі кредити і інвестиції. Поки що таких компаній в Україні чотири:

"Укррічфлот", "Світоч", "Оболонь" і "Олейна";

- вкладання в інфраструктуру. Зокрема це енергетика, телекомунікації та

міські проекти.

На кінець 2000 р. банк запропонував 24 проекти загальною вартістю 600

млн. доларів, і готується ще 20 - на мільярд. Найбільші з них будуть

реалізовані в енергетиці, зв'язку, харчовій промисловості і в сфері

кредитної допомоги малим та приватним підприємствам в різних секторах

економіки. Таким чином, ЄБРР підтвердив свої наміри сприяти реформуванню

економіки України, допомагати її входженню в Європейське співтовариство.

Отже, позитивною тенденцією є зростання окремих секторів української

промисловості. Між тим, пригнічуючий вплив на ділову активність справляє

різкий зріст процентних ставок через кризу в фінансуванні дефіциту

держбюджету, а також тиск на національну валюту. Високі процентні ставки в

Україні різко обмежують інвестиції, ускладнюють бюджетну ситуацію. На думку

головного економіста ЄБРР Н. Шторна, основними напрямами уряду в проведенні

реформ мають бути: 1) фіскальна політика, тобто жорсткий контроль за

бюджетними витратами; 2) подолання зайвого державного втручання в роботу

підприємств; 3) подолання неефективності податкової системи.

Таким чином, ми бачимо, що співпраця України з ЄБРР має свої проблеми.

Головна з них - нам знову нав'язують своє бачення проблеми та шляхи виходу

з неї. Друга проблема стосується безпосередньо розробки та виконання

спільних проектів. Тут не все складається гладко. Деякі проекти у

державному секторі банк був змушений відмінити.

Які ж реальні наслідки співробітництва України з міжнародними

економічними організаціями? На перший погляд, Україна досягла певних

успіхів у цих відносинах. З моменту проголошення Україною незалежності,

тобто з початку 90-х років, нашій державі охоче надавались кредити

міжнародними фінансовими організаціями. В 1992 році Україна стала членом

МВФ і Світового банку. Фінансова допомога бреттон-вудських інститутів

дозволила Україні подолати гіперінфляцію, успішно провести в 1996 році

грошову реформу та утримувати курс національної грошової одиниці - гривні

стабільним впродовж майже двох наступних років, здійснити ряд інших

заходів.

Але ці окремі факти не свідчать про покращання економічної ситуації в

Україні. В багатьох випадках одна проблема вирішувалась за рахунок іншої.

Україна не змогла подолати системної кризи. Навпаки, системна криза

поглибилась, набула руйнівного характеру, охопила всі галузі економіки і

сторони суспільного життя, і найближчим часом може перейти в незворотну

стадію, коли рятувати вже буде нічого.

Політика реформування економіки за західними сценаріями негативно

відбилась на вітчизняному виробництві. Відомо, що більшість закордонних

позик і кредитів видавалася лише під закупівлю українською стороною товарів

і послуг. Але ж очевидно, що кожний долар закордонних товарно-цільових

кредитів і позик обумовив невиробництво рівно такої ж за вартістю товарної

маси в Україні Тому виробництво товарів народного споживання - одна з

найбільш депресивних і кризових галузей національної економіки. Монетарний

доларовий протекціонізм атакував внутрішній споживчий ринок, паралізуючи

вітчизняного товаровиробника.

До того ж НБУ штучно обмежує кількість грошей, що обслуговують

економіку, позбавляючи вітчизняні підприємства кредитних ресурсів.

Насправді ж просте обмеження грошової маси хоча і гальмує динаміку цін, але

водночас пригнічує виробництво, не дозволяє розірвати ланцюг боргових

зобов'язань. Це призвело до того, що за останні шість-сім років вітчизняне

виробництво втратило не тільки традиційні зовнішні ринки, а й внутрішній

ринок. Саме за останні три роки невиважені дії Уряду створили сприятливі

умови для імпорту продукції, якої в Україні завжди вистачало для власних

потреб, таких, наприклад, як соняшникова олія, цукор, горілка, тютюнові

вироби.

В Україні, всупереч логіці, склався не механізм підтримки національного

виробництва, а навпаки - механізм його придушення і знищення. Недосконалою

в Україні є і податкова система.

Трансформаційні процеси за рецептами МВФ і Світового банку негативно

впливають на інвестиційний клімат України, хоча прихильники західних

стратегій стверджують, що "радикальні реформи", що супроводжуються

руйнацією виробництва, необхідні для залучення зарубіжних інвесторів.

Але в реальному житті все якраз навпаки. Інвестори залюбки вкладають

гроші в економіки тих держав, які демонструють стабільне зростання і

здатність забезпечувати ці процеси власними силами. А якщо цього не

відбувається, ті крихітні інвестиції, що надходять, обумовлюються такими

умовами, що виникає питання взагалі про їхню доцільність.

Відсутність інвестицій, в свою чергу, згубно впливає на розвиток

економіки (не дозволяє їй розвиватися, призводить до застою і падіння

виробництва). Статистика свідчить про величезні деструктивні, руйнівні

наслідки, яких зазнали практично всі галузі народного господарства,

переважна більшість підприємств. Протягом останніх років в Україні не було

вирішено більшість із завдань структурної перебудови, тоді як внутрішній

фінансовий потенціал поступово вичерпувався. Для розв'язання невідкладних

проблем доводилося вдаватися до зовнішніх запозичень, а соціальні проблеми

продовжували накопичуватися та поглиблюватися.

Таким чином, руйнація української економіки за рецептами ВФ і Світового

банку може призвести і вже призводить до загрози економічній безпеці і

самому існуванню України як незалглежної держави.

Надзвичайно важливою загрозою економічному суверенітету України у

зовнішньоекономічній сфері є катастрофічне швидке зростання зовнішнього

боргу. Останній зростає в процесі надання кредитів як специфічної форми

оплати політики Уряду, певною мірою руйнівної і для української держави. В

1991 році борг становив 400 млн. доларів США.

Для вирішення фінансових проблем Уряд України охоче звертається до

міжнародних фінансових організацій, і це має свої причини.

Загроза економічній безпеці України з боку відносин з міжнародними

фінансовими організаціями існує не лише в зв'язку з проблемою зовнішньої

заборгованості. Отримання кредитів від інституцій супроводжується

додатковими, часто досить жорсткими, вимогами стосовно дотримання

відповідного рівня інфляції, обсягів приватизації, дефіциту державного

бюджету. І світовий банк, і Міжнародний валютний фонд надання кредитів

країні пов'язують з вимогами скорочення соціальних програм, зокрема,

зменшенням відрахувань до Фонду соціального страхування, стовідсотковою

оплатою житлово-комунальних послуг і транспорту, збільшенням пенсійного

віку.

Україні в цій складній кризовій ситуації, в якій вона знаходиться, дуже

важко виконувати ці вимоги повною мірою. Спроби уряду все ж таки

дотримуватись умов, що фіксуються кожного року в Меморандумі економічної

політики, призводять до руйнації економіки України. Так, проведення

жорсткої монетарної політики заганяє національну економіку в стан

стагнації. Надмірний вплив на грошовий обіг і слаборозвинений ринок

банківських послуг не тільки створює кризу неплатежів, зменшення валового

внутрішнього продукту, але й реально погіршує національні конкурентні

переваги, оскільки серйозно ускладнюються умови функціонування вітчизняних

підприємств як в межах національної економіки, так і на міжнародних ринках.

Отже, можна зробити закономірний висновок, що для дійсного відродження

України як суверенної держави необхідна розробка національної стратегії

розвитку, яка неодмінно повинна враховувати питання пов'язані з проблемами

незалежності в усіх сферах - економічної незалежності, незалежних дій Уряду

в зовнішній і внутрішній політиці, національної безпеки України,

незалежного мислення політичних діячів та економістів, а також розвитку

власного самодостатнього виробництва.

Головним напрямом національної стратегії розвитку має стати державна

підтримка вітчизняного виробника як складова економічної безпеки України.

Потрібно орієнтуватись на нарощування експорту конкурентоздатних товарів і

послуг, домагаючись позитивного платіжного балансу та еквівалентного

товарного обміну на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Без такої моделі Україна приречена на те, щоб ніколи не бути учасником

міжнародного економічного співтовариства.

Інтеграція України у світову економіку можлива лише за умови

гарантування національної безпеки держави. Щодо відносин України з

міжнародними фінансовими організаціями, це в першу чергу питання гарантії

економічної безпеки, оскільки взаємовідносини реалізуються через

посередництво надання кредитів та відповідно, зростання державного боргу.

Тому очевидно, що, при розробці стратегії взаємовідносин України з МВФ, СБ

та іншими фінансовими інститутами, в полі зору уряду має постійно

знаходитись проблема зростання боргів та відсотків на них, з тим, аби

запобігти виникненню загрози економічній безпеці, а відтак і економічному

суверенітету країни.

Подальший розвиток відносин із міжнародними економічними організаціями

гальмують дві групи проблем. Перша група включає проблеми, пов'язані із

недосконалістю соціальної і економічної політики України, а саме:

неефективність системи державного регулювання; непередбачуваність владних

рішень; існування значних диспропорцій в економіці; монополізм виробників;

криміналізаиія економіки, велика питома вага тіньової економіки. Друга

група проблем стосується організації зовнішньоекономічної діяльності:

недосконалість митного регулювання; грабіжницька податкова політика;

бартеризація зовнішньої торгівлі тощо. Все це підриває довіру до України як

надійного економічного партнера.

На шляху до міжнародного співробітництва перед Україною стоїть низка

серйозних завдань, зокрема остаточне визначення національної моделі

соціально-економічного розвитку, досягнення реальної керованості соціально-

економічними процесами, створення стабільної національної фінансової та

правової системи і розробка планів по входженню у світові економічні

структури.

Одночасно, необхідним є внесення коректив у відносини з провідними

міжнародними інститутами в напрямі розширення співробітництва, в першу

чергу, для прискорення процесу модернізації економіки і розвитку

високотехнологічних виробництв. Тобто, слід перенести акценти в політиці

залучення іноземних фінансових ресурсів з фінансування поточних балансових

потреб на фінансування структурної перебудови економіки України.

Тільки за таких умов Україна зможе гідно увійти до світового

економічного співтовариства, стати рівноправним учасником світового

прогресу.

4. СВІТ І УКРАЇНА : ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ГЛОБАЛЬНОГО ТА НАЦІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Глобалізація економіки прискорила створення могутніх транснаціональних

компаній, вплив яких відчувається не тільки на уряди “сильних” країн, але й

на уряди країн, ринки яких поглинаються. Неоднорідність, неоднаковість

економічного розвитку країн веде до певних об'єднань заради виживання та

полегшення життя у країнах, що розвиваються.

Супердержава Сполучені Штати Америки за останні десятиліття XX століття

спочатку акумулювала та інтегрувала кадровий, інтелектуальний, науково-

технологічний, фінансовий, виробничий потенціал Заходу, ефективно

використала природні ресурси Земної кулі як противагу соціалістичній

системі, а потім, після краху Радянського Союзу, ще більше зміцнила свою

могутність і свій вплив у світі.

На початку третього тисячоліття головне запитання, що постало перед

кожною державою, - чи спроможна вона реально конкурувати із країнами

"золотого мільярда", чи буде вона фінансово залежна і яку стратегію ій

обрати?

Тому, щоб зрозуміти до чого може привести Україну нинішній курс реформ,

та яким шляхом їй іти, потрібно провести аналіз на основі проблем

геоекономіки та геополітики.

На сьогодні виділяються такі світові цивілізації, які знаходяться у

постійному стані розвитку та інтеграції: Європейська, Північноамериканська,

Південно-Східної Азії, Ісламська, Латиноамериканська та Африканська.

Найбільш розвинена, впливова і одночасно найбільш "агресивна" в завоюванні

ринків - це Європейська цивілізація.

Кожне із цих об'єднань намагається мати ядерну зброю, створює

спеціальні інститути, що координують економічні, політичні, культурні

процеси в об'єднанні та сприяють розширенню сфер впливу. В цьому контексті

особливий інтерес становлять постсоціалістичні країни, в числі яких і

Україна з її виключним географічним положенням, багатими природними

ресурсами та великим ринком збуту.

З точки зору економічного розвитку і багатства в світі сформувалось два

полюси: "країни золотого мільярда", тобто розвинені країни, та периферія

Світового господарства. "Країни золотого мільярда" споживають 80% природних

ресурсів, що видобуваються на земній кулі, з яких 40% США забирають собі.

Розвинені країни в 60-ті роки XX століття, перш за все Європейська

цивілізація, нав'язали світу свою ідеологію розвитку: лібералізацію та

відкритість суспільства, яка виявилась для них дуже корисною.

Дійсно, якщо в 60-ті роки стандарт життя на земній кулі як відношення

багатства країн "золотого мільярда" до багатства країн із периферії

світового господарства з такою ж кількістю населення становив 39:1, то

наприкінці XX століття, через 40 років проведення політики, коли розвинені

країни почали "допомагати" третім країнам, це співвідношення стало майже

80: 1.

Отже, безумовно, політика відкритості суспільства та лібералізації

виявилась дуже вигідною розвиненим країнам, бо, як писав наш класик,

"більший меншого штовхає та ще й б'є за тим, що сила є".

Це, співвідношення зайвий раз доводить справедливість першої основної

теореми Паретто: "Через обмежені ресурси на земній кулі, якщо якась країна

чи фірма збагачується, то лише завдяки збіднінню інших". Західна "допомога"

Україні, яку через міжнародні фінансові інститути - Міжнародний валютний

фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, через

інститути іноземних радників-консультантів, нав'язали Україні нинішній курс

реформ, що є шляхом до однофакторної моделі вільного ринку - максималізації

прибутку, моделі ринку Адама Сміта (ХVIII ст.), Чиказької школи (XIX ст.).

Відповідно до першої основної теореми Паретго можна підтвердити - чим

більшим буде зубожіння українського народу, тим більшим буде збагачення

Заходу.

Так, 20 млрд. доларів США, які "втекли" за кордон, успішно інвестують

економіку Заходу. Те, що на ринку України 92% імпортних товарів - це теж

великий успіх реформ в інтересах Заходу.

Також те, що за вісім років реформ Україна втратила понад 74% свого

економічного потенціалу завершило деіндустріалізацію країни, майже повністю

знищивши вісім промислових галузей (легка промисловість скоротилась у 8

разів, електронна промисловість більш ніж в 100 разів тощо) - це теж

корисно Заходу, бо Україна перестала бути конкурентом навіть на своєму

внутрішньому ринку. В цлому знищення України як конкурента на світовому

ринку іде досить успішно.

Якщо Україна стартувала в реформи, перебуваючи в першій десятці

найбільш розвинених країн світу, то сьогодні вона посідає місце далеко за

сотим!

Відбулось це через антинауковий характер, помилковий з точки зору

економічної науки тих рекомендацій та вимог, які давали і ставили

Президенту і Уряду іноземні радники-консультанти і які відображались в

меморандумах між Урядом України та МВФ.

Україні, щоб вийти з кризи, щоб перейти до стану економічного

зростання, звичайно, потрібні інвестиції, в тому числі і іноземні, але, як

показано в працях вчених, виконання саме умов МВФ спричиняє в Україні таке

соціально-економічне середовище, яке відлякує приватних інвесторів. А

оскільки економічна криза - це порушення законів економіки, то, не змінивши

умов співпраці й МВФ в інтересах України, вийти з кризи в принципі

неможливо, іншими словами, не змінивши курсу реформ, вийти з кризи

неможливо навіть теоретично.

Як міняти курс реформ, що потрібно робити, щоб відродити своє

виробництво, як перейти від падіння виробництва до економічного зростання

та зростання добробуту народу України, на це дає відповідь економічна наука

і, зокрема, розробки вітчизняних науковців.

На думку вчених, перш за все необхідно розробити свою, без участі

іноземців (радників МВФ чи СБ) програму виходу з кризи та економічного

зростання України. За основу можна було б взяти українську "Національну

програму відродження України", яка розроблена за ініціативою і під

керівництвом Ткаченка О. М. без залучення іноземних фахівців. Також

потрібно звернути увагу на сукупність економічних теорій, серед яких

провідними мали б бути українська інноваційна, що започаткована М. Туган-

Барановським та Кейнсом. Адже використання однієї монетаристськрї

еконрмічної теорії як базової - це шлях до національної катастрофи, бо вона

здатна погасити інфляцію, але завжди викликає падіння виробництва.

Також у нашій державі, на думку вчених, необхідно змінити банківську

систему таким чином, щоб із нестійкої економічної системи, як це має місце

сьогодні, вона формувала стійку економічну систему.

Тільки сформувавши стійку економічну систему, можна забезпечити її

якість через справедливу та ефективну податкову систему.

Не підпорядкувавши банківську систему інтересам власного виробництва,

неможливо забезпечити стійкість економічної системи, неможливо вийти з-під

впливу міжнародної фінансової кризи, і не можливо досягнути приросту

виробництва через будь-яку зміну податкової системи, навіть скасувавши

податки зовсім.

Із досвіду виходу із кризи, США, Японії, Німеччини та прогресу

розвинених країн маємо висновок: із кризи можна вийти тільки на основі

політики протекціонізму – підтримки свого виробника та захисту свого ринку.

Політика лібералізації зовнішньоекономічної діяльності - це ефективний

механізм завоювання ринків та нищення конкурентів з боку розвинених країн.

Це підтверджується наступною теоремою про лібералізацію: якщо на земній

кулі будь-яка країна,особливо мала, перебуває в кризі, а її президент чи

уряд проводять чи продовжують політику лібералізації зовнішньоекономічної

діяльності, то своє виробництво ця країна не відродить навіть теоретично.

І відповідно до цієї теореми можна стверджувати, що програма "Україна-

2010" не буде виконана ніколи, це програма-міф, бо її головним механізмом

виконання є політика лібералізації зовнішньоекономічної діяльності.

Альтернативою цій програмі е згадана Національна програма відродження

України, тому що головним механізмом її виконання є протекціонізм.

Необхідною умовою виходу з кризи є відновлення купівельної спроможності

населення, тобто підвищення рівня зарплат, пенсій та стипендій; відновлення

довіри народу до президента та уряду настільки, щоб населення змогло

трансформувати свої заощадження (12 млрд дол. США) в інвестиції. За цих

умов суттєво зменшиться або й відпаде зовсім потреба у зовнішніх

запозиченнях і тоді Україна матиме ознаку розвиненої країни.

Щодо нового курсу реформ, то в цілому у суспільстві можливі три шляхи

розвитку, якщо врахувати, що в XX столітті суспільство сформувало дві

крайнощі свого розвитку: державний соціалізм та класичний (дикий)

капіталізм. Між цими крайнощами знаходиться простір змішаної економіки -

моделі розвинених країн.

В тому ж XX столітті крайнощі себе вичерпали - спочатку класичний

капіталізм (вільний ринок) під час кризи США 1929- 33 рр., а потім, в кінці

XX століття, державний соціалізм.

Отже, суспільство має три шляхи розвитку: два назад, до крайнощів: до

державного соціалізму та до класичного капіталізму (вільного ринку) і один

- уперед, до моделі змішаної економіки, до моделі розвинених країн.

Зазначимо, що розвинені країни виштовхують всіх, хто не входить до їх

кола, на периферію світового господарства, до "периферійного" капіталізму.

При цьому і в тій і в іншій крайнощах розвитку з однаковою легкістю

встановлюються тоталітарні режими.

Особливістю країн “периферійного” капіталізму є те, що розвинені країни

сприяють прямо чи опосередковано встановленню диктаторських режимів в них,

створюючи одночасно міфи про підтримку і розвиток демократії, про

відстоювання прав людини. Наприклад, диктаторський режим Піночета в Чилі

був встановлений за сприяння МВФ.

Отже, для того щоб ввійти в коло розвинених держав, а не йти на

периферію світового господарства, потрібно в економіці, політиці та

культурі відтворювати всі ознаки розвинених держав:

- розвиток на основі сукупності економічних теорій, серед яких

провідною є українська інноваційна теорія;

- не протиставлення, а органічна єдність ринкової саморегуляції та

державного регулювання еконйміки;

- розвинена демократія, незалежність і патріотизм засобів масової

інформації;

- заборона продажу землі іноземцям, обмеження іноземних інвестицій в

свої фірми;

- використання національної ідеї, національних інтересів як ідеології

розвитку країни;

- збереження незалежності і керованості в політиці, економіці та

культурі, забезпечення всіх умов для національної безпеки;

- політика односторонньої лібералізації зовнішньоекономічної діяльності

по відношенню до країн, ринок яких завойовується з одночасним захистом

свого ринку та підтримкою свого виробника тощо.

Потрібно враховувати подвійну мораль Заходу. Захід ніколи не проводив у

себе реформи за моделлю МВФ. Це рецепт Заходу для слаборозвинених країн.

Всі ті країни, які досягли успіхів в економічному розвитку, ніколи не

співпрацювали із МВФ. Всі ті, хто виконують умови МВФ, крім боргів та

фінансового залежності, нічого не мають. Чехія, Словенія досягли успіху

тільки після того, як відмовились від умов МВФ.

Світова практика свідчить, що сучасний рівень інтернаціоналізації

виробництва та транснаціоналізації капіталу потребує координації дій

національних економік. Міжнародні фінансові організації практично

проголосили себе такими координаторами. Так, МВФ, маючи у своєму

розпорядженні потужні науково-дослідні установи і, зокрема, інститут МВФ,

широкий загін експертів-спеціалістів з багатьох галузей науки, здійснює

постійний моніторинг за макроекономічною політикою країн-членів фонду, а

також за станом всієї світової економіки.

Теоретично метод МВФ бездоганний. Міжнародні фінансові організації на

чолі з МВФ покликані, начебто, надавати допомогу країнам, що стали на шлях

самостійного розвитку, проводити більш узгоджену, скоординовану економічну

політику, і в такий спосіб не допустити диспропорцій в розвитку світової

економіки. Але його практична цінність виявляється дуже рідко. Так, в Чилі

та Польщі метод МВФ спрацював більш-менш ефективно (і те за умов

"коригування" цього методу на місцях).

Практично ж, міжнародні економічні організації, використовуючи свій

великий економічний потенціал, нав'язують ослабленим державам вигідну для

себе модель економіки, як правило, фінансово залежну від МФО.

За цих умов великі сподівання покладалися в Україні на фінансову

допомогу з боку країн Заходу і, зокрема, на позики міжнародних фінансових

організацій.В той же час, для розвинених країн Україна приваблива як

сировинний придаток (займаючи 1% території земної кулі, Україна має 5,2%

природних ресурсів). Заходу Україна потрібна слухняна і деградована.

Українському народу - сильна і незалежна! Заходу потрібен нинішній курс

реформ, який веде Україну на периферію світового господарства, Україні

потрібен новий курс реформ, який веде в коло розвинених держав. Україна

повинна зробити власний вибір.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7