Місце України в глобалізаційних процесах

подальше нарощування масштабів виробництва стає контрпродуктивним і

перетворюється на одну з найбільш сильних стратегічних загроз.

Чорнобильська катастрофа - найбільш серйозне попередження людству про

можливі глобальні екологічні катастрофи. Узгодження економічних стратегій

розвитку з екологічними на глобальному рівні - це велике завдання XXI

століття.

Здатність країн розв'язувати одночасно складні питання розвитку

економіки і екологічної безпеки значною мірою залежить від того, чи є це

питання притаманним лише для окремих країн і регіонів, чи воно є феноменом

глобального порядку. Незважаючи на всі особливості країн, їх економічних

систем, структур господарства, ступенів навантаження навколишнього

середовища, цей феномен є глобальним.

Сьогодні в світі переважає точка зору про несумісність швидкого

економічного розвитку і зростання з успішним поліпшенням навколишнього

середовища. Кожна країна повинна платити за задовільні умови навколишнього

середовища, що неминуче уповільнює темпи економічного зростання. В останній

період США виділяють приблизно 2,5% свого національного доходу на захист

довкілля, а країни - республіки колишнього СРСР - лише від 0,5% до 1%. І в

одному, і в другому випадку інвестиції в екологію є недостатніми, подальше

їх нарощування є надзвичайно складним, особливо для країн колишнього СРСР,

які проходять стадію зміни економічних систем з тоталітарних на ринкові.

Вчені вважають, що вихід може бути знайдено лише на шляху інтеграції

економічних і екологічних концепцій, стратегій розвитку. Потрібно знайти

механізми захисту навколишнього середовища і в екологічних стратегіях

перейти від стримування розвитку виробництва, заборони, штрафів за

заподіяну шкоду до екологізації технології виробництва, до упередження

шкоди.

Виникає переконання, що заходи, спрямовані на поліпшення навколишнього

середовища, можуть і повинні сприяти розробці нових, високих технологій. А

через це підвищенню продуктивності праці та конкурентоспроможності

виробництва, - зростанню економічного нагромадження ресурсів і коштів. З

точки зору структурних стратегій екологізація виробництва стимулює розвиток

нової галузі промисловості - виробництво обладнання для контролю за станом

навколишнього середовища. Йдеться про виникнення індустрії екологічного

захисту. Обидва напрями сприяють економічному зростанню. Вони можуть стати

самостійними додатковими джерелами інвестиційних ресурсів і відносно

зменшити екологічне інвестиційне навантаження, яке сьогодні досягло близько

25% від загальних інвестицій. І на глобальному рівні і на рівні

національних стратегій уникнути або обійти екологізацію виробництва і

екологізацію економічного розвитку вже неможливо. Міжнародна екологічна

безпека не має національних або регіональних кордонів. Тому національні

інтереси бідних і багатих країн щодо поліпшення екології в принципі

збігаються. Це може стати ще одним фактором глобальної інтеграції заради

виживання, розвитку і прогресу. Сьогодні надзвичайно важливо поглибити

дослідження зв'язку міжнародної екологічної безпеки і світової економіки.

1.2. Глобалізація як об’єктивна тенденція економічного і

соціального розвитку

Сьогодні перед суспільством стоять якісно нові завдання. Слід

насамперед визначити основні постулати, так би мовити кредо сучасної

глобалістики. З точки зору вчених основними з них є такі:

— світ і світове людство є єдиним глобальним організмом;

— глобалізація світу — це об'єктивне історичне явище і процес, на який

можна впливати і керувати об'єднаними, солідарними зусиллями людства;

— глобалізація несе в собі нові небачені можливості для розвитку

людства і нові небачені загрози його існуванню;

—людство повинно солідаризуватись і об'єднатись перед явищем глобальних

загроз і для вирішення глобальних проблем;

— глобальну кризу людства можна перебороти;

— глобальну катастрофу людства ще можна відвернути;

— глобальні проблеми — це не лише невирішені завдання, а й великі

загрози всьому людству;

— глобальні інтереси треба ставити вище національних;

— глобальна інтеграція — це закономірність розвитку людства;

— сучасна людина, як найвища соціальна цінність, набула глобального

характеру і стала в центрі процесів глобалізації;

— в майбутньому людство навчиться попереджувати виникнення глобальних

проблем;

— в основу інтегрованих системних розвитку глобалістики може бути

покладена концепція ноосфери В. Вернадського.

Говорячи про історичний характер глобальних проблем, глобалізацію

сучасних загроз, конфліктів і криз багато дослідників пов'язують їх з

поступовим розвитком суспільства. Вони підкреслюють зміну характеру криз і

конфліктів у процесі розвитку.

Після виникнення на початку 70-х років глобалістики як науки пройшло

порівняно мало часу. До числа її перших досягнень варто віднести

систематизацію глобальних проблем, хоч проведена вона в основному на

емпіричній, а не на теоретичній основі. Теоретичні основи глобалістики

розроблені ще вкрай слабо, що можна пояснити затягненим «внутріутробним»

розвитком глобалістики, хиткістю її теоретичного фундаменту, недосконалістю

методологічного і термінологічного апарату. Пройшло майже 7 років з моменту

публікації цього твердження. Становище змінилося мало. Тому, починаючи з

1999 року, досить важливим завданням глобалістики вчені вважали розробку

наукового апарату, в тому числі наукового глосарію глобалістики і

глобалізації та бібліографії. В 2000 році в Міжнародному інституті

глобалістики вперше був створений і опублікований науковий глосарій

глобалістики і наукова бібліографія глобалістики, що, безумовно, дало

поштовх розробці теорії і методології глобалістики. Це видання вийшло

українською, російською і англійською мовами, в тому числі бібліографія

мовами оригіналів.

Необхідність подальшої еволюційної зміни глобалістики в XXI столітті

стала очевидною. Концептуальна база глобалістики, яка склалась до початку

XXI століття, показує, що прогрес є дуже значним і це дає можливість

нарощувати зусилля. Є ціла низка знакових наукових робіт, які дозволяють

говорити про позитивну еволюцію глобалістики. До 1995 року мова йшла лише

про становлення глобалістики як науки, про визначення її сутності,

сьогодні ж перед глобалістикою стоять нові завдання і надзавдання.

В останній третині XX століття глобалістика носила, в основному,

екологічний характер. І трактувалась обмежено, як вчення про глобальні

проблеми сучасності. При систематизації глобальних проблем брали до уваги,

перш за все, природні глобальні проблеми. Глобальні проблеми розглядались

розрізнено, кожна зокрема, поза їх взаємозв'язком і взаємовпливом у

динаміці світового розвитку. Тому одне із головних завдань, яке вчені

поставили перед собою в 1995 році, відкриваючи цикл досліджень з

глобалістики в системі НАН України (Інститут світової економіки і

міжнародних відносин) — це реалізація системного комплексного підходу в

глобалістиці і дослідження глобальних проблем в динаміці світового

розвитку, тобто в процесі глобальних трансформацій і глобалізації розвитку.

Надзавдання, яке вчені поставили перед собою при розробці проблем

глобалістики, полягало в тому, щоб доводити результат досліджень до пошуку

глобальних, регіональних, міжнародних і національних стратегічних рішень і

стратегій вирішення глобальних проблем. Ще одна методологічна особливість

цього підходу полягала в тому, що на перше місце було поставлено не

«природні» глобальні проблеми, а антропогенні, тобто такі, що виникли в

результаті розвитку світового суспільства, такі проблеми, які від сьогодні

і, очевидно, назавжди відіграватимуть провідну роль. Йдеться також про

прямий і зворотний зв'язок з ноосферою.

Прогрес у теорії глобалістики, досягнутий за період 80—90-х років,

дозволяє по-новому підійти до розкриття сутності глобальних проблем і,

найперше, до визначення питання про те, які проблеми об'єктивно є

глобальними і в чому полягає їх специфічний зміст. Дослідники дійшли

висновку, що «глобальність» будь-якої системи слід розуміти не в

кількісному, а в якісному вимірах. Система є глобальною тоді, коли відсутня

реальна система більш високого таксономічного рівня. «Глобальність будь-

якої проблеми визначається не стільки її роллю в житті тієї частини

населення, яка реально від неї постраждала, скільки значенням цієї проблеми

для долі всіх народів планети».

В теорії і методології сучасної глобалістики важливим і ще не вирішеним

питанням залишається питання про систематизацію і класифікацію глобальних

проблем. Наукова класифікація глобальних проблем вимагає пошуку критеріїв

класифікації. В літературі зафіксовано такий більш-менш загальноприйнятний

варіант класифікації: 1) універсальні проблеми політичного і соціально-

економічного характеру; 2) проблеми переважно природно-економічного

характеру; 3) проблеми переважно соціального характеру; 4) проблеми

екологічного характеру; 5) проблеми інформаційного характеру; 6) проблеми

технологічного характеру; 7) проблеми науково-інтелектуального характеру;

8) проблеми змішаного характеру.

Важливим моментом є наукова диференціація проблем, їх ранжування, а

також встановлення взаємозв'язку і взаємовпливу в динаміці. Враховуючи, що

всі глобальні проблеми є важливими, а також їхній об'єктивний взаємний

вплив, разом із тим, необхідно виділяти серед них особливі, ключові

проблеми, або «надпроблеми» чи «метапроблеми». Бо саме вони є критеріально

визначальними для долі людства. Як і двадцять років тому назад, чи не

найбільш глобальними проблемами першої групи є проблеми попередження

ядерної війни і збереження миру, проблема зміцнення міжнародної безпеки.

Незважаючи на «розрядку» і відсутність прямої загрози ядерної війни між

наддержавами в умовах однополюсного світу, ця проблема зберігає і

зберігатиме свою пріоритетність. Людство ніколи не зможе вирішити її до

кінця, але повинно навчитись контролювати цю смертельну загрозу,

максимально пом'якшуючи її гостроту.

До розряду найбільш пріоритетних глобальних проблем людства, які мають

особливо великий перспективний або, навіть, вічний характер, дослідники

відносять глобальну проблему сталого розвитку світу, який визначається

сьогодні і в майбутньому не стільки економічним зростанням держав і країн

та забезпеченням розширеного відтворення в його традиційних вартісній і

натурально-фізичній формах, скільки з соціально-економічним прогресом

людства, забезпеченням розширеного відтворення інтелектуальних ресурсів та

інтелектуального потенціалу, а також зростання якості і

конкурентоспроможності розвитку, якості людського життя, розвитку людини як

найвищої соціальної цінності. При цьому розуміється і покращення

глобального навколишнього середовища.

Ще одна особливо пріоритетна універсальна глобальна проблема, які вчені

приділяють найбільшу увагу, є проблема підвищення рівня суспільної

організованості і керованості світовим співтовариством і його розвитком. У

сучасній глобалістиці цю проблему називають глобальним управлінням. Людство

повинно знайти ефективну форму глобального управління, що має забезпечити

синхронізований, справедливий розвиток для всіх націй і країн, а не лише

для країн «золотого мільярда».

До другої групи глобальних проблем сучасна глобалістика відносить такі

проблеми природно-економічного характеру як енергетична, продовольча,

екологічна, сировинна, Світового океану, ресурсна, інформаційна,

технологічна. Багато дослідників-глобалістів схильні ставити на перше місце

в цій групі проблем саме глобальну екологічну проблему, виходячи з

безперспективності продовження «технократичного» розвитку суспільства і

його загроз.

Глобальна соціалізація розвитку висуває на передній план і третю групу

глобальних проблем соціального характеру, яку справедливо називають

«глобальною соціальною бомбою», підкладеною під майбутнє людства. Сюди

входять глобальна демографічна проблема, проблеми боротьби цивілізацій,

релігій, міжнаціональних відносин, демократії, духовності, культури,

захисту здоров'я, організованої злочинності, корупції, безробіття і

зубожіння людей світу. Традиційно глобалістика найбільшу увагу приділяє

демографічній проблемі в аспекті перенаселення планети. Але сьогодні, коли

Китай (1.3 млрд. чоловік населення) і Індія (1,1 млрд. чоловік населення)

поступово виходять у лідери світового розвитку і демонструють здатність

вирішувати продовольчі проблеми і проблеми розвитку, на перший план

виходять глобальні проблеми соціальної якості життя — освіта, здоров'я,

безпека людини, боротьба з організованою злочинністю, з тіньовою

економікою, можливості розвитку народного підприємництва.

Сучасна глобалістика цілком обгрунтовано концентрує свої зусилля на

проблемах глобального розвитку, його якості і безпеки. Ця проблема світу в

дослідженнях глобалістів була започаткована глобалістами — алярмістами

Римського клубу (1968 р.), які досліджували песимістичні моделі, в яких

можливості соціально-економічного розвитку визначаються лише економічним

зростанням і демографічними факторами. Ці моделі вже застаріли. За останні

30 років були розроблені десятки нових моделей. Їх значення скоріше

методологічного, ніж практичного характеру. Наполягання на «нульовому»

глобальному зростанні заради екології нікого не втішає. Менш розвинені

країни ніколи не погодяться відмовитись від розвитку в ім'я ілюзорної

«стійкості світу», про це переконливо сказав Дж. Холліман ще в 1972 році. [

“Економіка” За ред. З.Г. Ватаманюка.]

Друга різновидність концепцій сучасної глобалістики — «максималістські

підходи» до вирішення глобальних проблем людства. Це концепції «глобальної

рівності» і вирівнювання рівнів розвитку «центру» та периферії для

збереження навколишнього середовища. Недолік цього підходу — відхід від

реальності і однобічний максималізм країн, що розвиваються.

Третя група концепцій глобалістики базується на ідеях тісного

взаємозв'язку соціально-економічних і екологічних процесів розвитку. Це

відповідає сучасному рівню осмислення глобальних проблем, але все ще є

недостатнім, бо не досягає комплексного системного рівня бачення і все ще

трактує глобальні проблеми кожну зокрема, визначаючи лише зв'язок між ними,

а не єдину їх систему.

І лише з початком 90-х років з'являється четверта група концепцій

глобалістики, базована на системному комплексному підході до досліджень і

прогнозування процесів глобалізації. Досить багато дослідників-глобалістів

є прибічниками універсального — міждисциплінарного підходу. Але, на жаль,

як вищий прояв універсалізму в 90-ті роки прибічники цього підходу бачили

лише екологізацію глобалістики, висунувши глобальну концепцію екологічного

розвитку, як противагу одностороннім теоріям глобальної економіки і

глобальної економізації розвитку. Деякі вчені вважають помилкою ставити

знак рівності між обмеженою концепцією глобального розвитку і системністю

та комплексністю глобальних процесів і їх досліджень з позицій

глобалістики. Вже в 1993 році дослідниками України була висунута концепція

еколого-економічного розвитку, яка була опублікована в журналі «Вісник

Національної Академії наук України». Сьогодні уявлення про глобальний

розвиток пішли ще далі і охоплюють вже не тільки соціальну, а й духовно-

інтелектуальну сферу.

За останнє десятиріччя в світовій глобалістиці особливо посилилась

тенденція до пошуку шляхів підвищення організованості світового

співтовариства. На перший план вийшла окрема синтетична проблема —

глобальної керованості світом і світовим розвитком. У подальшому розпад

СРСР. Глобальний трансформаційний хаос ще більше посилив потреби в таких

дослідженнях та в пошуках «світового уряду». Виникла дуже гостра проблема

співвідношення глобалізації і національного суверенітету держав.

На перших етапах проблеми глобального управління мали наївний характер,

тому що ідея «світового уряду» виставлялась як альтернатива національним

урядам. Дослідники цього напряму шукали «центральну направляючу систему»

зверху — через глобальні та міжнародні організації, такі як ООН, ОЄСР, МВФ,

СБ та інші.

До розгляду цього питання можна підійти ще й з бази корпоративного

менеджменту і міжкорпоративних комунікацій. Сьогодні глобальна

корпоратизація є важливою і органічною складовою глобалізації світу.

Глобальні корпоративні комунікації стали настільки інтенсивними, що вже

сьогодні вони є реальною основою майбутнього глобального корпоративного

менеджменту, а через нього і глобального світового менеджменту.

Ще починаючи з 1989 року вчені приділяли велику увагу глобальному

корпоративному менеджменту. Про це говорить опублікована в Швейцарії

наукова доповідь «Глобалізація корпоративних комунікацій». Сучасні проблеми

глобального управління нерозривно пов'язані з інформаційною глобалізацією,

в тому числі з глобальними масовими комунікаціями. Цей зв'язок є настільки

тісним, що багато дослідників пропонують інтегрований комунікатпвно-

управлінський підхід в глобалістиці. Після всього позитивного і негативного

досвіду сьогодні знову дуже актуальними проблемами глобалістики стали

проблеми глобального моделювання і прогнозування.

Глобальне моделювання до кінця XX століття стало реальною практикою і

механізмом, через які досліджуються варіанти «поведінки» глобальних систем.

Відомо, що витоки глобального моделювання відносяться до таких проектів як

«Мир-1», «Мир-2» або «Світова динаміка» Д. Форрестера (1971). Такі або

подібні моделі розроблялись і в колишньому СРСР. В 70—80-х роках з'явились

так звані «соціалізовані глобальні моделі», поліпроблемного типу, які

вимагали розв'язання величезного кола методологічних проблем.

Дуже складною проблемою було і залишається моделювання такого вузла

загальнопланетарних проблем як міжнародна безпека і збереження миру.

Глобальна універсальність цієї проблеми призвела до парадоксу — починаючи з

90-х років провідні глобалісти світу взагалі виносять цю метапроблему «за

дужки». В доповіді Римському клубу за 1991 рік глобальна проблема безпеки і

захисту миру також не значиться. На сьогоднішній день вчені виступають за

те, щоб глобальна проблема міжнародної безпеки і захисту миру залишалась на

порядку денному людства і, найперше, глобалістів-дослідників.

Сучасні глобалісти-дослідники поступово, хоч і нелегко, відмовляються

від ідеалізму в методології глобалістики і глобалізації. Професор Л. Туроу

з МТІ (США), закликаючи вчитись і переймати зразки соціальних досягнень і

норм передових країн, пише: «Якщо все населення Землі буде мати

продуктивність праці Швейцарії, стандарт споживання Китаю, соціальне

вирівнювання Швеції і дисципліну Японії, планета зможе витримати набагато

більше населення, ніж сьогодні». Відмовляючись від наївного ідеалізму, ми

все ж дотримуємося принципів і методології стриманого оптимізму. При

збереженні миру на Землі глобальна інтеграція людства, об'єднана сила праці

народів усіх країн, досягнення інтелектуальної технологічної революції

дозволить вирішити або пом'якшити глобальні проблеми людства і забезпечити

нову якість людського розвитку.

Ми схильні відносити проблеми глобального моделювання і прогнозування

до інтегральної проблеми глобального управління. Дотримуючись комплексного

і системного підходу, але разом із тим виходячи з відомих ресурсних

обмежень, ми неминуче йдемо шляхом самообмежень, тобто шляхом об'єктивно

неминучого селективного підходу. Відповідно до цього вибору глобальному

менеджменту і глобальному правлінню буде приділена особлива увага.

Розділ 2. СУЧАСНА ГЛОБАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА

2.1. Глобалізація економічних процесів (кн; 2,4+кн.; 2або 2.1)

Економічний, соціально-політичний, культурний розвиток людства в

останній чверті XX ст. відбувається під знаком глобалізації. Її економічна

складова пов'язана насамперед із джерелами, факторами, формами

господарського поступу. Йдеться про інвестиції й технології, робочу силу,

інтелектуальні й фінансові ресурси, менеджмент і маркетинг та ін. Зростають

міжнародна торгівля та інвестиції, небачених досі масштабів досягла

диверсифікація світових фінансових ринків та ринків робочої сили, відчутно

підвищилася роль ТНК у світогосподарських процесах, загострилася глобальна

конкуренція, з'явилися системи глобального стратегічного менеджменту.

Розглянемо принципові ознаки та характерні риси глобалізації як

суспільно-економічного процесу. З огляду на сформульовані в літературі

визначення даного поняття і форми прояву глобалізації в різних сферах

економіки і суспільства слід наголосити насамперед на тому, що глобалізація

є продуктом епохи постмодерну, переходу від індустріальної до пост-

індустріальної стадії економічного розвитку, формування основ ноосферно-

космічної цивілізації. Звідси випливають якісні та кількісні ознаки і

показники, що характеризують розгортання даного процесу.

Серед найголовніших слід назвати зростаючу взаємозалежність економік

різних країн, все більшу цілісність і єдність світового господарства, в

основі яких — посилення відкритості національних ринків, поглиблення

міжнародного поділу і кооперації праці. Водночас підвищується загроза

глобальної ядерної катастрофи настання парникового ефекту, втручання в

природу людини шляхом генної інженерії, клонування тощо.

Помітно збільшується кількість країн і народів, що втягуються в процес

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7