Місце України в глобалізаційних процесах

Глобальне розосередження виробничої діяльності характерне не лише для

таких гігантів, як "Воеіng". Нерідко набагато менші фірми діють так само.

Роберт Райх (Robert Reich), колишній секретар з питань зайнятості в

адміністрації президента Клінтона, вважає, що розосередження виробничої

діяльності серед великої кількості постачальників з різних країн призводить

до створення продукції, що є "всесвітньою" за своєю природою, — "глобальної

продукції". Проте, як і у випадку глобалізації ринків, не слід

перебільшувати значення та вплив цього процесу, адже оптимальному

розосередженню виробничої діяльності фірм на території різних країн світу

заважають численні перешкоди. До їх числа належать формальні та неформальні

торговельні бар'єри між різними країнами, бар'єри для зовнішніх інвестицій,

високі транспортні витрати, а також проблеми економічного та політичного

ризику.

Втім, попри всі перешкоди, людство поступово просувається до

майбутнього, для якого буде характерним високий ступінь глобалізації як

ринків, так і виробництва. Основними складовими є сучасні фірми, всі дії

яких, можливо, й неусвідомлено, сприяють прискоренню процесів глобалізації.

Ці фірми просто намагаються, як і належить, ефективно реаґувати на зміну

умов свого робочого середовища.

2.2. Розвинуті країни та їх роль у глобалізації

Передові сучасні політичні діячі і вчені-дослідники закликають людство

свідомо прийняти виклики і загрози глобалізації розвитку як неминучість і

як нову можливість розвитку та прогресу і активно використовувати ці нові

можливості. Єдино можливою відповіддю людства на виклики і загрози

глобалізації є світова солідарність, єднання світу, глобальна інтеграція,

глобальна справедливість і глобальна демократія. Приймаючи виклик

глобалізації, людство повинно знайти в собі сили, щоб піднятись до рівня

справедливої глобалізації для всіх народів і для всіх громадян світу.

Переможців у глобалізації не повинно бути і об'єктивно бути не може.

Глобалізація — це спільна доля людства. Якщо деякі країни — світові лідери

зроблять спробу силою взяти лише собі всі досягнення глобалізації і його

позитиви, а негативні результати перекласти на плечі слабких країн, світова

катастрофа стане неминучою, бо людство зіткнеться з незворотним процесом

глобальної деградації.

Великі «глобальні» країни, такі як США, Японія, Китай, Індія, Росія,

Європейський Союз несуть особливу відповідальність за розробку нових і менш

жорстких правил «глобальної гри». Вони повинні відмовитись від політики

глобального тиску сильних країн на менш розвинені країни та країни

перехідного періоду. Цього об'єктивно вимагають і їхні власні інтереси і

весь хід світового розвитку.

На сьогоднішній день особливо гостро проявляють себе нові

закономірності, які діють синхронно і однонаправлено. Це, по-перше,

колосальне зростання масштабів глобалізації, по-друге, стрімке прискорення

процесів глобалізації, по-третє, посилення і поглиблення глобальної

інтеграції. Відмінити, відкласти, загальмувати глобалізацію нікому не

вдасться. Неможливо сховатись від глобалізації або спрямувати її лише в

своїх егоїстичних інтересах, як того хочуть деякі великі країни. Досвід

показує, що під ударами глобалізації не здатна вистояти жодна окремо взята

супермодерна фінансова імперія, навіть така як Японія чи США.

Глобальний егоїзм країн-лідерів — одна з найбільших сучасних загроз

людству. Він призводить до глобальної нерівності країн і людей світу через

нерівність технологій та умов життя розвинутих країн та менш розвинутих

країн. Протягом надто великого історичного періоду, та навіть і в XX

столітті «передові» країни світу, виходячи з абсурдно зрозумілих

егоїстичних інтересів усі свої міжнародні і глобальні стратегії будували на

тому, щоб перемогти в конкурентній боротьбі ослаблені країни. Вони не

розуміли і ще не розуміють, що перемога над слабкими ослаблює «переможців»

і веде їх до неминучої деградації, яка матиме незворотний характер.

Загроза посилення глобальної нерівності йде разом із глобальною

загрозою світового поневолення окремої людини, соціальних груп, цілих

суспільств і націй-держав (Папа Павло II, 2000). Про це свідчать і нові

тенденції світового розвитку. В цьому світлі майбутня світопобудова,

перспективи домінування західної цивілізації не видаються вже

оптимістичними навіть представникам Заходу, таким як Г. Шредер, Г. Коль, Ж.

Ширак, Б. Клінтон, Т. Блер, Ф. Гонсалес та інші. Це стосується і

Європейського Союзу, який егоїстично дискримінує Україну відносно її

реінтеграції з Європою.

Бажаний для Заходу прорив на новий, небачено високий рівень технологій

на користь лише «передових» країн не відбудеться, бо технологічно відсталий

і деградуючий глобальний ринок неминуче зупинить цей прорив. Глобальні

країни-лідери сьогодні поставлені перед стратегічною альтернативою: або

забезпечити поступовий, еволюційний, якісно новий розвиток всього

глобалізованого світу, або зіткнутися з такими новими глобальними

проблемами, з якими вони будуть самі неспроможні справитись, а світ і

світовий ресурс для них уже буде втрачено назавжди.

Що ж заважає розвитку глобального світу як єдиного цілого? Надто велика

кількість населення світу? Чи може надто великі масштаби зубожіння

відсталих країн? Очевидно, що цьому заважає західний менталітет егоїзму і

бажання зберегти «зверхність». Комплекс зверхності Заходу в поєднанні з

комплексом меншовартості відсталих країн є головною причиною відсутності

глобальних стратегій розвитку і стратегій глобалізації розвитку не тільки

для усього світу, але навіть і для самих західних країн, в тому числі і

країн «великої сімки» (США, Канада, Великобританія, ФРН, Франція, Японія,

Італія).

Дослідження останніх років, проведені як на Заході, так і на Сході,

переконливо показують, що некерована або егоїстично керована Заходом

глобалізація неминуче призведе до глобальної “загибелі” світу, до кінця

його гуманістичної «людської» історії і до початку технотронної історії

світу, де людині буде відведена другорядна роль в умовах далеко не

солодкого технотронного рабства. Це призведе до незворотних негативних змін

у розвитку людської цивілізації. Сучасна світова демократія, яка є ще дуже

далекою від високих рівнів розвитку, впаде в «технократичну», технотронну

підпорядкованість, що призведе до негативної зміни самого характеру

розвитку цивілізації. Це буде розвиток не для людини, як вищої цінності, а

проти людини. А для кого ж і для чого ж? Розвиток для розвитку, чи розвиток

для розвитку технотронних ідолів? Знову перед людством виникає загроза

глухого кута в розвитку.

Цей глухий кут є набагато складнішим від глухого кута тотальної

індустріальної цивілізації, коли в таких країнах, як колишній СРСР, штучним

і фальшивим гаслом розвитку було: «Копай кар'єр глибше, добувай залізної

руди більше, виплавляй металу більше, виробляй ще більш потужні

екскаватори, щоб копати кар'єр ще глибше...», а людина випала з системи

цінностей і деградувала. В умовах технотронно-інформаційної ери людина вже

не зможе «випасти з системи», вона буде зомбована системою і буде назавжди

підкорена глобальним технотронним світом. Через Інтернет, інші такого роду

системи людству буде нав'язане створення глобального середовища

взаємозв'язку і взаємодії. На це піде приблизно 50 років XXI століття. В

процесі глобальної інтернетизації буде поетапно запроваджено нову ідеологію

і нову форму соціальної організації — глобальний і транснаціональний

корпоративізм. Саме він стане новою ідеологією світового розвитку. Саме він

диктуватиме формування глобальних і національних стратегій і політик

розвитку в рамках нових надмогутніх політико-фінансових, інформаційно-

адміністративних світових корпорацій типу «Майкрософт».

В історії людства, особливо в XX столітті, вперто пробивали собі дорогу

глобальні нації-держави (США, СРСР, ФРН, Великобританія, Франція, Японія,

Китай, Індія). В XXI столітті більшість з них стануть воістину глобальними

корпоративними державами. Саме вони будуть носіями доктрин — корпоративізму

і глобального нео-корпоративізму.

Глобальний корпоративізм країн «великої сімки» поки що є дуже обмеженим

і егоцентричним. Проблеми світу ці країни схильні вирішувати з позицій

своїх національних і групових інтересів. Вони поки що не здатні піднятись

на новий рівень бачення світу, не здатні розробити і реалізувати глобальну

стратегію взаємодопомоги і кооперації як основи спільного сумісного

виживання. Немає ознак того, що саме ці країни-лідери світу забезпечують

сучасний розвиток концепцій та ідей глобального корпоративізму, виходячи з

умов та імперативів подолання глобальної кризи. Вкрай низькою за рівнем і

дією залишається глобальна колективна відповідальність провідних країн

світу. Парадокс сучасного етапу глобалізації полягає і в тому, що на його

фоні паралельно з процесами глобальної інтеграції інтенсивно ідуть процеси

сучасної цивілізаційної диференціації і роз'єднання світу. Зіткнення

західної і ісламської цивілізацій стало більш ніж серйозною проблемою. Цей

конфлікт став загрозою для всього людства.

У зв'язку з цим виникає запитання, а чи не є глобальна відчуженість

європейців до Росії, а за інерцією і до України, закономірністю, а не

історичним непорозумінням чи злою волею. Сучасні дослідники (Б. Гаврилишин,

А. Гуцал та інші), обгрунтовано наголошують, що ситуація України, як нової

безсумнівно глобальної держави є ситуацією між двома глобальними

цивілізаціями — європейською і азійською, що тепер «розходяться» до своїх

витоків. Потенційна можливість створення глобальної євразійської

цивілізації об'єктивно не стоїть на порядку денному XXI століття. Говорячи

про Україну як нову велику європейську державу, яка прагне відновити своє

місце в Європі, дослідники і політичні лідери відзначають вкрай

суперечливий і негативний феномен «зникнення» України з глобальної

(світової) бізнесової і інтелектуально-культурної арени наприкінці 90-х

років XX століття. Незважаючи на те, що європейці цього «недобачають»,

історичним імперативом XXI століття для України є і залишається

реінтеграція з Європою і глобальна інтеграція в світові структури, але не

як «бідного родича» нового глобального світу, а на підставі інтенсивного

зростання міжнародної конкурентоспроможності завдяки випереджаючого

внутрішнього розвитку інноваційного типу, в основі якого великий

інтелектуальний потенціал нації і працелюбність народу, який пізнав ціну

праці.

Зростання ролі і місця інтелектуальної і гуманітарної глобальної

інтеграції вступає у суперечність із глобальною теорією трансатлантичного

економізму. Але тут можливі компроміси, оскільки в нову еру інтелектуальної

глобальної економіки трансатлантичний економізм або буде неминуче піддано

інтелектуалізації, або він зійде зі сцени. Тому, оцінюючи перспективи

України щодо реалізації її «глобального замислу» — інтеграції в Європу,

слід ще раз наголосити, що наздогнати Європу Україна не зможе. Вона через

внутрішній інтелектуально-інноваційний розвиток має Європою знову стати і

тоді європейці прийдуть до неї по науку. І це трапиться вже в першій

половині XXI століття. Але вже сьогодні ми повинні розпочати творчу

конкуренцію з Європою за безпеку і якість розвитку.

Важливою сучасною прикметною рисою економіки США та інших економічно

розвинених країн Заходу є систематична еволюційна трансформація під тиском

нових і високих технологій. Цю трансформацію не слід змішувати з поняттям

системної трансформації, або трансформації неринкової економіки до ринкової

системи, що є характерною для нових незалежних країн Центральної і Східної

Європи. Історичний досвід Америки свідчить, що колишня колонія і нація

фермерів змогла досягти космічних висот завдяки впровадженню машин та нової

технології під час "промислової революції". Наступні революційні

технологічні перетворення сталися вже в XX сторіччі - комплексна

механізація, автоматизація, кібернетизація, інформати-зація, елекронізація,

і, нарешті, перехід до технотронно-інформаційної ери.

Велику трансформацію економічної і промислової політики США можна

побачити, оцінюючи еволюцію цієї країни щодо політики у міжнародній

торгівлі та за рівнем її інтеграції у світову економіку. Аж до кінця Другої

світової війни США вели жорстку протекціоністську політику. Протекціонізм

став однією з причин Великої економічної депресії в США 30-х років. Тому

після війни США перейшли до стратегії вільної торгівлі, або стратегії

відкритої економіки. Ця стратегія дала свої позитивні результати, але вже

починаючи з 70-80-х років багато галузей промисловості США почали відчувати

реальні загрози з боку потужних іноземних конкурентів. Почав зростати

дефіцит торговельного балансу. Виникла загроза економічній безпеці країни,

міжнародній конкурентоспроможності, почалось падіння питомої ваги США в

загальному обсязі світової економіки. Міжнародна економічна безпека стала

найважливішим пріоритетом національної і міжнародної стратегії США.

Розглянута на прикладі США економічна еволюційна трансформація є

характерною і для інших країн світу, незважаючи на специфіку кожної країни.

Тобто економічна трансформація має глобальний характер. На особливу увагу

заслуговує досвід Європи і Південно-Східної Азії. Тут трансформації

економіки, і особливо промисловості проходили в класичних формах і досягли

найвищого рівня. На нинішньому етапі трансформація економік як динамічний

процес остаточно і реально, і не лише як закономірність, набула глобального

характеру. Вже практично немає країни, яку б не торкалась глобальна

трансформація. В процесах економічної трансформації все більш провідне

місце займає приватизація, масштаби якої набули глобального характеру. Але

не слід забувати, що за своєю природою приватизація відрізняється,

диференціюється від регіону до регіону і навіть від країни до країни. Для

Заходу приватизація означає передачу державою деяких своїх функцій

приватному сектору. В країнах Центральної та Східної Європи приватизація

означає зміну форм власності від державної до акціонерної в рамках переходу

від надцентралізованої державної економіки до ринкової.

Сучасні національні і міжнародні економічні стратегії приділяють і

будуть приділяти особливу увагу таким новим аспектам економічного розвитку

і економічного зростання як загальна організація економіки, й

конкурентоспроможність, стабільність і стійкість та здатність до виживання

в екстремальних умовах, а також до саморозвитку в будь-яких ускладнених

умовах внутрішнього і зовнішнього середовища. В останній період сучасної

економічної історії все більшого значення набуває категорія економічної

безпеки. Вона трактується як на рівні національної економіки, так і на

міжнародному рівні.

Класичні економічні теорії XIX століття не дають повного висвітлення

категорій національної і міжнародної економічної безпеки. І це зрозуміло.

Сучасна національна економіка, тобто і економічна система, і структура

народного господарства повинні бути організовані так, щоб забезпечити не

лише нормальне функціонування економіки, а й мінімізувати всі загрози її

стійкості, стабільності, здатності до виживання і до підвищення

ефективності і конкурентоспроможності.

Кожна національна економіка розвивається не в якомусь ідеальному

вакуумі, а цілком реальному навколишньому економічному і політичному

середовищі. Слід розрізняти внутрішнє середовище і зовнішнє, або міжнародне

економічне середовище. Як внутрішнє, так і зовнішнє навколишнє середовище

ніколи не буває ідеально стабільним і сприятливим. Воно завжди включає

складну сукупність загроз і нових можливостей розвитку. Внутрішнє

середовище більшою мірою підконтрольне національним системам управління і

регулювання, ніж зовнішнє, яке формується під впливом величезної сукупності

різнонаправлених факторів. Деякі з них носять регіональний і навіть

глобальний характер.

У певні періоди розвиток національної економіки кожної країни

об'єктивно входить у надзвичайно складну фазу. І тоді питання економічної

безпеки стають найбільш пріоритетними. Саме в такій історичній фазі

перебуває сьогодні група республік колишнього СРСР, в тому числі Україна.

Тут одночасно йде зміна суспільно-економічної формації, ведеться радикальна

реформа економічної системи на фоні структурної кризи і найгострішої

загальноекономічної кризи, викликаної в тому числі надмілітаризацією

економіки в умовах колишнього СРСР.

Не менш складним є регіональне і глобальне навколишнє середовище для

економічного розвитку цих країн і перш за все України. Впродовж довгого

часу це був режим неприродного економічного розвитку в умовах тоталітарних

імперій, в яких Україні відводилась роль розвиненої колонії. В останній

період після проголошення незалежності зовнішнє економічне і політичне

оточення України характеризується різким посиленням економічного тиску,

спробами економічної блокади і "холодної економічної війни" з боку низки

крупних держав, у тому числі й сусідніх. В стратегіях і політиці зарубіжних

країн аж до останнього часу було відсутнє розуміння ролі і місця України як

важливого фактора політичної стабілізації і міжнародної економічної

безпеки. Лише починаючи з 1993 року США, Німеччина і деякі інші країни

включили існування незалежної, економічно сильної України в свої

національні інтереси і стратегії. Це значно покращило її зовнішнє

навколишнє середовище, зупинило прояви економічної агресії, блокади і

війни. США надали Україні режим найбільшого сприяння в торгівлі і режим

преференцій, а також велику допомогу, яка через існування ряду причин

почала реалізовуватись починаючи практично лише з 1995 року. Під впливом

США і провідних країн Європи міжнародні фінансові організації, такі як

Міжнародний валютний фонд, Світовий банк нададуть Україні багатомільярдні

пільгові кредити.

Це дасть можливість провести стратегічні стабілізаційні заходи,

посилити економічний суверенітет України, зменшити зовнішню економічну і

ресурсну залежність від сусідів-монополістів і розпочати радикальні

економічні і структурні реформи, що приведе до покращання внутрішнього

економічного середовища і посилення економічної безпеки.

Захист економічного суверенітету кожної держави є найвищим національним

пріоритетом. Зовнішня економічна залежність має свій критичний рівень і

межі, за якими іде втрата реального державного суверенітету. Економічна

могутність держави, економічна сила країни, її економічний потенціал і

можливості економічного розвитку і прогресу рівною мірою залежать від

сукупності факторів зовнішньої і внутрішньої безпеки. Тому в сучасних

концепціях економічних стратегій і політик ряду зарубіжних країн (США, ФРН,

Японія) особливе місце відводиться питанням захисту економічного

потенціалу, тобто питанням економічної безпеки. В цих країнах вже

інвестовано великі інтелектуальні зусилля на розробку стратегій економічної

безпеки, на вдосконалення системи стратегічної економічної розвідки і

прогнозування.

Відомо, що на сьогоднішній день незалежні країни - колишні республіки

СРСР, у тому числі й Україна, знаходяться в центрі уваги. Слід виходити з

геополітичного місця і ролі та потенційного значення України як могутнього

фактора стабілізації в Європі і Євразії.

З огляду на стратегічні критерії, наших зарубіжних політичних і

економічних партнерів найбільше цікавлять такі питання як специфіка,

характер і перспективи нинішньої глибокої економічної кризи і кризи

управління, межі можливого спаду виробництва, масштаби економічних

можливостей і загроз для зарубіжних інвесторів, ємкість (нинішня і

перспективна) національних ринків України, потенцінна конкурентно-

спроможність економіки в цілому та її складових частин, економічні й

ресурсні резерви, реальна мобільність та ефективність робочої сили,

легальна захищеність зарубіжних інвестицій і можливості комерціалізації

науково-технологічного потенціалу, можливі наслідки повного економічного

краху. Всі питання розвитку перехідної економіки України є предметом

особливої зацікавленості зарубіжних аналітиків.

Радикальні економічні реформи, приватизація, економічна демократія,

зростаюча господарська (економічна) самодіяльність населення посилюють

інтенсивність економічної динаміки і формують передумови для соціально-

економічного прогресу.

На порозі XXI століття стався величезний глобальний вибух - крах

тоталітарних політичних, економічних і соціальних систем, внаслідок якого

кардинально змінилась глобальна ситуація і загальна політична картина

світу. Розпад СРСР і світової системи соціалізму, ліквідація Варшавського

пакту, реінтеграція Німеччини, інтенсивна інтеграція Західної Європи,

створення великої кількості нових незалежних держав в Європі та Євразії,

зміни політичних і соціальних систем у нових незалежних країнах, посилення

процесів глобальної інтеграції- все це матиме величезні історичні наслідки.

Під впливом цих процесів на порозі XXI століття світ зіткнувся з низкою

нових глобальних проблем, до вирішення яких він не був і ще не є

підготовленим. Серед цих нових проблем найважливіше місце посідають

проблеми виживання, трансформації і розвитку.

Без успішного вирішення означених проблем не можна сподіватись на

безпечне майбутнє. Глобальна безпека сьогодні зіткнулась з новими

небаченими раніше загрозами, специфічну природу яких ясно видно на прикладі

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7