Місце України в глобалізаційних процесах

колишньої Югославії. Модель югославської трагедії є глобальною і може

повторитись і на території колишнього СРСР. Для України, виникнення і

становлення якої як великої незалежної європейської держави є по суті

глобальним історичним і політичним феноменом, проблеми впливу глобальних

трансформацій і глобальної інтеграції повстали з особливою силою. Якщо

протягом найближчих 5-10 років Україна не інтегрується у світові і

європейські політичні та економічні структури, вона не матиме історичної

перспективи як незалежна держава. Рішення будь-яких актуальних національних

проблем не дадуть бажаних результатів, якщо ці рішення не виходитимуть з

повного урахування впливу глобальних факторів. Цим визначається особливе

значення розробки національних і міжнародних стратегій нових незалежних

країн, у тому числі України. Цим визначається особлива актуальність і

значимість наукових досліджень у галузі політичної і економічної

глобалістики

Вчені вважабть, що одним з головних завдань співробітництва XXI

століття є пошук можливостей для формування глобальних міжнародних

стратегій співробітництва і забезпечення на цій основі гарантій і передумов

національної і міжнародної безпеки. Відома формула Римського клубу:

"Мислити глобально, діяти локально" - повинна знайти своє втілення.

Необхідно суттєво розширити традиційне визначення і розуміння проблеми

міжнародної безпеки (безпеки виживання, існування і розвитку) через

глобальну інтеграцію і співробітництво. Вона розглядається як комплексна,

багатоаспектна проблема не лише завдяки введенню додаткових чинників та

вимірів в економічній, екологічній, інформаційній та соціальній сферах, але

й завдяки "правам і свободам" людини над правами держави.

Наприкінці XX століття людство полинуло до нового складного етапу

історії - до епохи глобальних потрясінь, криз і трансформацій. Суть нових

глобальних трансформацій полягає перш за все в переході від одного світу з

його двома протилежними соціально-політичними системами, двома ворогуючими

військово-політичними блоками і глобальною конфронтацією до якогось нового

стану. Але не тільки в цьому. Ліквідація тоталітарних політичних і

економічних систем, демократизація і відкритість суспільства, включаючи

економічну демократію - це також найважливіші і суттєві складові нової

стадії трансформацій.

Сьогодні наука ще не має остаточної відповіді на запитання про характер

нових глобальних трансформацій. Очевидно, що замість двополярного новий

світ може стати або багатополярним, або однополярним. Але чи існують

гарантії проти реставрації тоталітарних систем і держав, чи безповоротною є

"холодна війна", чи не замінить її "холодний мир", чи достатньо підстав

сподіватися, що на зміну епосі конфронтації прийшла епоха співробітництва і

розвитку на базі співробітництва? Ці і багато інших важливих запитань ще не

знайшли відповіді. На рівні робочих гіпотез на нинішньому перехідному етапі

є можливими всі сценарії розвитку подій аж до реставрації тоталітарних

систем включно. Питання в тому, чи будемо ми мати хоча б мінімальний набір

сил і чинників протидії такому можливому розвитку. Наприклад, теоретично є

можливим, хоч практично і малоймовірним, новий варіант двополярності. Хоч

багато вчених і політиків вважають, що перетворення Росії в нову наддержаву

є нереальним, ця точка зору нам здається не досить обґрунтованою. Тут все

залежатиме від внутрішнього розвитку Росії, від її здатності притягати й

об'єднувати навколо себе інші країни і від загального балансу сил. В

усякому разі фактор Росії залишається фактором глобального характеру, а її

прагнення як до великої світової держави і наддержави є реальною політикою

і стратегією, про що свідчить феномен Білорусії, спроби "білорусизації"

інших країн - багатьох колишніх республік СРСР. Крім того, на роль великих

держав і навіть наддержав вже реально претендують Японія, Німеччина і

навіть Китай. Слід особливо відзначити і фактор інтегрованої, об'єднаної

Європи, яка стає, поряд зі США, глобальним силовим центром.

На рівні наукових гіпотез сьогодні можна вважати найбільш вірогідними

сценарії багатополярного або однополярного світу. Обидва вони є можливими,

бо на користь кожного з них діють могутні фактори - політичні, економічні і

військові. Але їх порівняльні переваги потрібно і можливо визначати лише з

точки зору глобальної політичної динаміки. А вона сьогодні ще не досить

рельєфно окреслена. Разом із тим немає сумнівів, що крах двополярної

конфронтаційної структури створює не лише безпрецедентні історичні

можливості, а й нові небезпеки і загрози людству.

Серед цих нових можливостей є взаємозалежність, інтеграція та

глобалізація політичних і економічних процесів і структур як основа для

широкого міжнародного співробітництва. Серед нових небезпек і загроз -

відсутність стабільності, безконтрольність і некерованість регіональних і

глобальних процесів. Двополярність у системі СРСР-США, хоч і викликала

значні загострення і конфронтації, але врешті-решт означала і певну

стабільність і збалансованість контролю глобальних процесів. Сьогодні ми

дивимось на той минулий розкол світу в системі двополярності як на архаїзм,

але та стара глобальна система забезпечувала відносну стабільність через

політику і відповідні механізми стримування. Таку стабільність і контроль в

умовах однополярної або багатополярної системи можливо буде знову відновити

лише через глобальне співробітництво і лише на певному його рівні. Звідси

глобальна інтеграція і глобальне співробітництво стають безальтернативними.

Сучасний перший етап глобальної трансформації і переходу об'єктивно несе в

собі нестабільність. Простота і відома симетрія глобальної ситуації

двополярного світу поступились місцем невизначеності і дестабілізації, що

видно з прикладу відносин США-Росія, Росія-Україна, Росія-інші республіки

колишнього СРСР, США-колишня Югославія та інші.

Ця невизначеність і нестабільність є великою загрозою для загального

миру і безпеки. Для глобального світового розвитку і в наші дні, як і в

епоху "холодної війни", є характерними великі і глибокі суперечності і

конфлікти, територіальні претензії, етнічна ворожнеча й релігійна

нетерпимість. Усе це разом взяте створює картину глобальної нестабільності.

Тому, як нам здається, і в теоретичних пошуках, і в практичній політиці і

старі, і новостворені країни повинні шукати загальноприйнятні механізми

забезпечення стабільності міжнародної безпеки. Аналіз показує, що це стане

можливим лише на основі пошуку ліній збігу стратегічних інтересів.

Дослідники приділяють велику увагу визначенню сучасних і прогнозуванню

майбутніх національних і міжнародних стратегічних інтересів провідних країн

світу. Чи можуть, наприклад, США мати довгостроковий інтерес до

стратегічного партнерства з Україною? Які політичні й економічні інтереси

можуть дати поштовх формуванню партнерського трикутника США-Україна- Росія,

якщо він є реально можливим?

Серед ще не досліджених і не вирішених питань сучасності є і велике

питання про нову політичну алгебру полюсності. З огляду на попередні

первинні дослідження вчені схиляються до висновків, що загальна тенденція

сучасності - це рух до політичної багатополярності. Але це лише робоча

гіпотеза, бо багато чинників впливу і аспектів розвитку ще не вивчено і не

визначено. Поки що ясно одне: рух до багатополярності не може бути

спокійним, простим і мирним. Глобальна перспектива і стратегічна мета є

безальтернативною. Людство, якщо воно хоче вижити й розвиватись, повинне

рухатись до побудови нового світового порядку, демократичного і

справедливого, в центрі якого мусить бути людина. Та чи зможе людство

усунути головну загрозу - загрозу нової "холодної війни"? Готової відповіді

на це запитання ще немає, але дослідження цього наукового напрямку ведуться

вже декілька років, адже потрібні нові підходи, нові погляди і нові

результати.

3. ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ В СИСТЕМУ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

Одним із головних виявів глобалізації економіки виступає здійснення

трансформацій в постсоціалістичних країнах, що відбуваються в процесі їх

переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки. Перед цими

країнами постають завдання в короткий історичний строк здійснити радикальні

економічні реформи та інтегруватися в світове співтовариство.

Сьогодні вже чітко окреслилися певні спільні риси, шляхи, якими йшли

всі країни, що обрали ринкову модель. Це, передусім, широкі свободи,

приватна власність, конкуренція, свобода входу на ринок та виходу з нього,

обмежена влада урядовців та держави взагалі.

Але треба визнати, що старт реформ в Україні, як і в інших колишніх

республіках СРСР, був складніший, ніж в країнах Центральної та Східної

Європи, тому що Україна до недавнього часу не мала своєї державності, а

отже - всіх необхідних складових соціально-економічної системи. Тому можна

казати, що системні трансформації в Україні носять більш глибокий характер.

За роки незалежності в Україні створено елементи нової соціально-

економічної системи, такі, як інститут приватної власності і, відповідно,

клас приватних власників, інфраструктура ринку, вільна конкуренція, власні

банківська, фінансова та податкова системи, власні гроші і національний

бюджет, прикордонна та митна системи тощо.

Але трансформаційні процеси в Україні не обмежуються перебудовою її

соціально-економічного устрою. У сучасному світі міжнародне економічне

життя перебуває на етапі глобалізації, тобто більшість країн втягнуто в

єдиний економічний простір. Тому курс України на активне входження у

світогосподарські зв'язки є природним. Практикою доведено, що країни, які

активно беруть участь у міжнародному розподілі праці, неодмінно роблять

успіхи в економічному і культурному розвитку.

Втім, не применшуючи значення інтеграції України в світове

співтовариство, слід зазначити, що завдання входження України в економічні

структури на континенті і утворення єдиного внутрішнього ринку на

загальноєвропейському просторі не слід розглядати як окрему систему. Ці

процеси в умовах сучасної міжнародної кооперації виробництва, розподілу

праці, стану науково-технічної сфери є передусім засобом вирішення

соціальних, гуманітарних, екологічних проблем, збереження та оздоровлення

навколишнього середовища, встановлення необхідних пропорцій суспільного

виробництва, підвищення життєвого рівня громадян. Поза таким широким

смисловим контекстом інтеграційні заходи позбавлені обґрунтованої цільової

спрямованості.

Політичні успіхи в сфері зовнішньої політики України, прагнення діяти

згідно з міжнародними нормами, дотримання укладених угод привели до

зростання авторитету і поваги до України з боку світового співтовариства,

посилення її ролі при вирішенні глобальних і регіональних проблем, зокрема

проблем європейської безпеки. Разом із тим слід визнати, що занадто

оптимістичними є сподівання щодо швидкого перетворення України у

рівноправного партнера розвинених країн Заходу. Цьому перешкоджає кризовий

стан економіки країни, низька ефективність і культура виробництва, широке

застосування застарілих технологій.

Спрямовуючи свої погляди в Європу, треба пам'ятати, що інтеграція

країни у світову економіку - це послідовне вирішення завдань, що

забезпечують в першу чергу загальнонаціональні інтереси країни в цілому. Ця

проблема не може вирішуватися без врахування зовнішньополітичних інтересів

та внутрішньоекономічних орієнтирів. І тільки після того, як будуть досить

чітко визначені основні елементи національної зовнішньої та внутрішньої

економічної політики, можна буде визначити масштаби інтеграції у світове

господарство.

Ґрунтуючись на єдності економічних та політичних інтересів України, вже

зроблених нею реальних кроків, можна говорити про цілком визначену

тенденцію розширення і розвитку її інтеграції до європейських структур.

Стратегія України полягає у наближенні до загальноєвропейських структур

двома паралельними курсами - безпосередньо та через членство в

центральноєвропейських інституціях.

За цих умов особливого значення набуває завдання налагодження відносин

з такими міжнародними економічними організаціями та угрупуваннями, як

Європейський Союз (ЄС), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР),

Рада Європи (РЄ), Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ), Організація з

безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Економічна комісія ООН для

Європи, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ).

Можливість вступу України до міжнародних організацій і структур їх

члени пов'язують з багатьма чинниками. Одним із вирішальних серед них є

визначеність нашої держави щодо таких аспектів її внутрішньої і зовнішньої

політики, як національні інтереси, реальні і потенційні загрози, основні

напрями і сформованість системи національної безпеки в цілому, зокрема

економічної безпеки.

Під національною економічною безпекою ми розуміємо такий стан

національної економіки, який характеризується сталим розвитком в усіх її

сферах, “імунітетом” до впливу внутрішніх і зовнішніх факторів, що

порушують нормальне функціонування держави, підривають досягнутий рівень

життя населення і тим самим викликають підвищену соціальну напруженість в

суспільстві, а також загрозу самому існуванню держави.

Категорія економічної безпеки тісно пов'язана з категоріями економічної

незалежності і економічного суверенітету.

Щоб забезпечити національну безпеку держави, Україна зробила ряд

політично виважених кроків, проголосивши свою нейтральність, без'ядерність,

позаблоковість, добрі відносини з сусідами, намір інтегруватися в Європу й

сприяння миру в усьому світі. Але всі ці прогресивні кроки більше сприяють

політичній, ніж економічній незалежності. Одне проголошення намірів не може

забезпечити економічної безпеки України. Для цього потрібні корінні

економічні зміни у внутрішній та зовнішньоекономічній політиці.

Проблема економічної безпеки України має кардинальне значення не лише в

рамках сфери національної безпеки, а й у контексті загального рівня

розвитку країни. Однією з загроз в економічній сфері названа економічна

ізоляція України від світової економічної системи. З іншого боку, до

серйозних загроз економічній безпеці України слід віднести надмірну

відкритість економіки України, невиважену лібералізацію

зовнішньоекономічної діяльності, що призводить до ресурсної, фінансової та

технологічної залежності національної економіки від інших країн. Окрім

цього, найбільш небезпечними зовнішніми загрозами пріоритетним національним

інтересам України на сучасному етапі в економічній галузі експерти вважають

завдання збитків Україні від санкцій міжнародних організацій і

недосконалість зовнішньоекономічної діяльності.

Одним з головних завдань України в галузі забезпечення економічної

безпеки є налагодження рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма

країнами, інтегрування в європейську і світову спільноту, урегулювання

відносин України з міжнародними економічними організаціями в контексті

національної економічної безпеки, а звідси - необхідність вивчення

економічних інтересів інших країн та угрупувань і їхнє урахування при

плануванні своїх дій на світовому ринку.

По мірі інтернаціоналізації виробництва національна економічна безпека

більш тісно пов'язується з міжнародною (в тому числі регіональною)

економічною безпекою, а якщо йдеться про Україну, то, напевне, перш за все

треба говорити про систему європейської економічної безпеки.

Потрібно зазначити, що системні трансформації у країнах Центральної та

Східної Європи ініціювали жваве обговорення планів розвитку ЄС на Схід,

який бажає якомога скоріше поширити єдиний європейський простір. З іншого

боку, постсоціалістичні країни Європи бажають вступити до ЄС і одержати

кошти для більш динамічного розвитку, вийти зі своїми товарами на ринки

Західної Європи, стати учасниками загальної системи безпеки.

Щодо участі України в європейському співтоваристві та в системі

європейської економічної безпеки, серед вітчизняних політологів та

економістів існує цілий спектр думок. Одна з них, (яка була поширена в

перші роки незалежності України, особливо в колах політичних діячів)

заключається в тому, що вся європейська спільнота тільки і мріє прийняти до

своїх лав Україну, що майже всі європейські політичні та економічні

структури готові беззастережно прийняти нашу державу в свої члени. Життя

довело, що все набагато складніше: міжнародні політичні й економічні

відносини базуються не на симпатіях і антипатіях, а на політичних і

економічних інтересах окремих держав та їх угрупувань. Треба враховувати ще

й те, що вигідне географічне розташування України є, з одного боку,

сприятливим чинником, але з іншого - призводить до того, що через Україну

проходять дуже важливі геополітичні інтереси. Тому не можна і мріяти про

безконфліктність нашого входження в європейське співтовариство.

Друга крайність щодо вступу України до цивілізованої Європи - це повне

неприйняття того, що Україна може стати членом Європейського Союзу і дійсно

бути корисною для розвитку європейської економіки. Представники цієї думки

зображають сприятливе ставлення євроструктур до України або як акт

милосердя, або як "підступний" план.

Але всеж таки істина знаходиться десь посередині, і європейські країни

можуть бути реально зацікавлені у всебічних відносинах з Україною з двох

причин.

По-перше, що стосується питань безпеки, європейська економічна безпека

нерозривно пов'язана з економікою всіх європейських країн, тобто економічна

безпека України є складовою європейської економічної безпеки. Від ступеню

економічної безпеки, від геополітичного вибору України, як і більшості пост-

соціалістичних країн, багато в чому залежить стабільність усієї

євроатлантичної системи. Ці країни сьогодні фактично визначають і

визначатимуть у майбутньому стан і структуру європейської безпеки. Тому

євроструктури, особливо в умовах прагнення України до європейського

співтовариства, зацікавлені в економічній безпеці України. В той же час,

реабілітація української економіки, її стабільний і збалансований розвиток

виступають як фактор усунення внутрішніх загроз, а отже сприймаються

більшістю європейських країн як фактор економічної безпеки як в Україні,

так і на всьому європейському континенті. Таким чином, допомога Україні у

вирішальний для неї час являє собою стратегічне інвестування у забезпечення

загально-європейських інтересів.

По-друге, що стосується суто економічного фактора. Європа не може

залишатися байдужою до долі нашої країни, адже вона має тут чимало ключових

позицій: транзитні магістралі, поклади сировини, десятки мільйонів

кваліфікованих робітників та перспективних споживачів (адже Україна - це

п'ятдесятимільйонний, поки що майже вільний ринок), або ж навпаки -

потенційний епіцентр нестабільності, якщо країна залишиться один на один зі

своїми проблемами.

Входження України до європейського співтовариства не означає, що

інтереси України повністю вписуються в економічні інтереси Європейського

Союзу та інших економічних структур, а також європейських країн. Але цього

не треба лякатися. В незбігу національних інтересів різних країн немає

нічого протиприродного. Вочевидь, вони і не можуть бути повністю

ідентичними. Головне, що на цьому шляху немає суперечностей, а отже

проблему може бути вирішено. Успішне вирішення цієї проблеми приведе до

зміцнення безпеки України, розбудови стабільної, мирної та неподільної

Європи.

Геополітичні орієнтації України багато в чому залежатимуть від реальних

акцій на підтримку України як у процесі внутрішніх трансформацій, так і в

процесі її інтеграції до європейських структур.

Розглянемо відносини України з міжнародними економічними та фінансовими

організаціями в контексті економічної безпеки.

Європейський Союз

Особливої стратегії вимагають відносини України з найкрупнішим

інтеграційним об'єднанням в Європі - Європейським Союзом. Це пояснюється

тим, що образ сучасної Європи в основному визначається інтеграційними

процесами, які об'єднують 15 держав у європейське співтовариство. Аналогів

ЄС у світі не існує. За своїм статусом, функціями і правами Євросоюз

відрізняється від звичайних міжнародних організацій тим, що держави-члени

наділили його законодавчими повноваженнями та виконавчою владою

наднаціонального характеру. А це значною мірою перевищує компетенцію інших

міжнародних організацій.

Сьогодні Європейський Союз вступає в новий етап інтеграції.

Відбуваються серйозні зміни в напрямках уніфікації податкових систем,

зближення законодавств, введено єдину валюту - євро. В один ряд з

економічними стають політичні, соціальні і екологічні проблеми, проблеми

прав людини і проблеми безпеки. Йдеться про створення в найближчі роки не

тільки економічного і валютного, але й політичного союзу цих країн. Тобто,

сьогодні ми спостерігаємо багатофакторність розвитку Європейського Союзу, а

разом із цим - і підвищення його ролі і місця в глобальній економіці.

Зрозуміло, що це об'єднання дуже привабливе для України як молодої

європейської держави. Тому одним з найактуальніших завдань України виступає

асоційоване членство в Європейському Союзі.

Бажання України стати повноправним членом ЄС уперше було проголошено

Президентом України Л. Кучмою у січні 1996 року на засіданні Ради Європи у

Страсбурзі. А під час проведення 8-9 червня 1998 року у Люксембурзі першого

засідання Ради з питань співробітництва між Україною і ЄС було зроблено

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7