Місце України в глобалізаційних процесах

глобалізації. Особливим динамізмом характеризувались до останнього часу

«нові індустріальні країни» Азії та окремі держави Латинської Америки. На

авансцену світового економічного життя висуваються нові дійові особи, які

поряд із традиційними стають нині головними суб'єктами світогосподарських

процесів: міжнародні організації (МВФ, Світовий банк, ФАО, МОП, СОТ);

країни «великої сімки»; регіональні організації, яких налічується близько

60; багатонаціональні корпорації (майже 50 тис.); інституціональні

інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди, страхові компанії); неурядові

організації; великі міста; окремі видатні особистості (науковці —

Нобелівські лауреати, університетські професори, відомі фінансисти,

підприємці та ін.).

Щодо значення великих міст, то досить згадати, що, наприклад, в одному

лише Токіо виробляється вдвоє більше товарів і послуг, ніж у всій Бразилії.

Економіка глобалізується внаслідок виникнення нових форм конкуренції,

коли зростаюча кількість суб'єктів світогосподарських зв'язків не має

певної державної належності.

Таким чином, глобалізація стає постійно діючим фактором і внутрішнього,

і міжнародного економічного життя.

Розгортання процесу глобалізації вирізняється суперечливим впливом на

національні економіки та на весь перебіг сучасного світового господарського

розвитку.

З одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн

щодо використання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів, їхньої

більш глибокої і всебічної участі в системі міжнародного поділу праці, з

іншого —глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу,

спричиняють маніпулювання величезними фінансовими й інвестиційними

ресурсами що становить реальну загрозу для країн із низькими і середніми

доходами.

Таким чином, слід ураховувати неоднозначність, різноспрямованість

впливу глобалізації на розвиток різних груп країн та галузей сучасного

виробництва. В процесі глобальних структурних трансформацій, що поступово

поширюються на світовий економічний простір, перевагу отримують галузі

обробної промисловості та сфери послуг. Сюди ж здійснюється перелив

капіталу і кваліфікованої робочої сили. Водночас інші галузі відчувають

гострий дефіцит факторів виробництва, посилюється їх депресивний стан

(наприклад, вугільна промисловість).

Іншим наслідком глобальних структурних змін стає процес деіндустріалі-

зації, який розпочався ще в 70-ті роки XX ст. під впливом світової

енергетичної кризи («голландська хвороба» деіндустріалізації). Нині

позитивним проявом деіндустріалізації можна вважати розвиток сервісної

економіки, ноосферизацію виробництва, виникнення космічних технологій,

поступовий перехід до неоекономіки, до постекономічних форм суспільства.

Негативний аспект деіндустріалізації полягає в загрозі повернення до

застарілих, традиційних, архаїчних структур господарства в ряді країн, що

розвиваються, та в перехідних економіках внаслідок їхньої

неконкурентоспроможності та слабкості власної ресурсної бази економічного

розвитку.

Головне завдання країн з так званими виникаючими ринками полягає в

мінімізації вразливості щодо зовнішніх шоків, а також залежності від

іноземних інвесторів, які спрямовують сюди великі потоки так званих

«летучих» капіталів. Найбільшу загрозу глобалізація становить для багатьох

країн, що розвиваються, бо саме вони відчувають гостру нестачу людського

капіталу, інституцій, господарської інфраструктури, економічних рішень,

необхідних для реалізації наявних можливостей.

Промислово розвинуті країни отримують найвідчутніші дивіденди

глобалізації. Шляхом торгівлі, інвестицій, доступу до зовнішніх джерел

ресурсів глобалізація полегшує заміну низько - кваліфікованої робочої сили

за рахунок тих чи інших країн. Питома вага такої робочої сили в загальних

витратах зростає за рахунок скорочення торговельних витрат, страхування,

рівня зарплати і доходів. Тим самим у цих країнах скорочується податкова

база і водночас зростає попит на соціальні гарантії при падінні можливостей

щодо їх забезпечення.

Отже, основними наслідками глобалізації в індустріально розвинутих

країнах світу є такі. По-перше, змінюються підходи до розробки і здійснення

торговельної, промислової та конкурентної політики. По-друге, зростання

внутрішньофірмових трансакцій ускладнює реалізацію економічної й податкової

політики. По-третє, уряди натрапляють на труднощі електронного управління

трансакціями, оскільки зв'язок зростаючого глобального ринку з географічною

територією дедалі послаблюється. По-четверте, урядам стає важче реалізувати

цілі соціального добробуту, адже мобільність капіталу зменшує ефективність

трудового законодавства і стандарти праці.

Важливим елементом аналізу процесу глобалізації є розгляд її як багато-

рівневої, ієрархічної системи.

Світовий рівень глобалізації визначається зростаючою економічною

взаємозалежністю країн і регіонів, переплетінням їхніх господарських

комплексів та економічних систем. Глобалізація на рівні окремої країни

характеризується такими показниками, як відкритість економіки, частка

зовнішньоторговельного обороту чи експорту у ВВП, обсяг зарубіжних

інвестиційних потоків, міжнародних платежів та ін. Галузевий зріз

глобалізації найкращим чином ілюструється співвідношенням обсягів

зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі до світового виробництва галузі,

відповідним показником у сфері інвестицій, а також коефіцієнтом

спеціалізації галузі, розрахованим на основі співвідношення національних і

міжнародних експортних квот галузі. Нарешті, глобалізація нарівні компанії

залежить від того, наскільки ефективно вона диверсифікувала свої

надходження та розмістила свої активи в різних країнах з метою збільшення

експорту товарів і послуг та використання місцевих переваг, пов'язаних з

ширшим доступом до природних ресурсів та відносно дешевої робочої сили.

Ступінь глобалізації компанії не в останню чергу визначається такими

показниками, як міжнародне розосереджування надходжень від продажів та

головних активів, внутрішньофірмова торгівля та відповідні технологічні

трансфери.

Загальною передумовою глобалізації компаній є рівень використання

комп'ютерних і комунікаційних технологій, що дають можливість розширювати

обмін ідеями та інформацією між різними країнами, збільшувати знання

споживачів про іноземні товари. Кабельні системи в Єгропі й Азії дають

змогу фірмам у численних країнах одночасно формувати регіональний, а іноді

й глобальний попит. Завдяки глобальним комунікаційним мережам створюється

можливість координувати виробництво і спільні цілі у світовому масштабі

таким чином, що компанії виробляють у різних частинах світу один і той

самий кінцевий продукт. Скорочення митних бар'єрів щодо інвестицій і

торгівлі переважною більшістю урядів прискорює відкриття нових ринків для

міжнародних фірм, які не лише здійснюють експорт, а й створюють виробничі

потужності для місцевих виробників. Проглядається також тенденція до

уніфікації та соціалізації глобальної спільноти. Такими є головні

особливості глобалізації на сучасному етапі.

Процес формування елементів глобальної економіки розвивається одночасно

в кількох напрямах. Перший з них пов'язаний зі збутом товарів і послуг на

внутрішньому ринку в умовах, з одного боку, значного зростання масштабів

виробництва, з іншого — відносного насичення потреб усередині країни саме

на товари і послуги національного виробництва. На цій основі виникає

постійна потреба в пошуку зовнішніх ринків для реалізації валового продукту

у вартісній та натурально-речовій формах.

Другий напрям дещо протилежний. Він передбачає широкий вихід на

світовий ринок у зв'язку з відсутністю в національному господарстві всієї

гами засобів і предметів праці, які б забезпечували безперервність і

розширення процесу виробництва. Йдеться про широку закупівлю на світовому

ринку машин та устаткування, нових технологій, сировини, матеріалів,

електроенергії, нафти, газу тощо. Розширення цього каналу міжнародного

економічного спілкування детермінується, з одного боку, неможливістю й

економічною недоцільністю виробництва в межах окремих країн усієї

номенклатури, скажімо, продукції машинобудування. Економічно вигідніше

розвивати міжнародну спеціалізацію та взаємний обмін продукцією. З іншого

боку, запаси природних ресурсів розміщені по країнах і регіонах украй

нерівномірно, що потребує їх певного «перерозподілу» за допомогою світової

торгівлі. Наприклад, на країни — експортери нафти припадає 37 %

загальносвітового видобутку нафти, а споживають вони всього 15 %,

відповідні показники для промислово розвинутих держав — 15 і 56 %.

Глобальна економіка включає в себе такі головні елементи:

• міжнародну науково-технічну сферу;

• систему міжнародного виробництва;

• світовий ринок і міжнародну торгівлю;

• міжнародну валютно-фінансову систему.

Міжнародні науково-технічні відносини найбільш концентровано

реалізуються у формуванні світового ринку технологій, «ноу-хау», патентів і

ліцензій, інжинірингових та інформаційних послуг. Відповідно до

визначальних тенденцій світового економічного розвитку в сучасних умовах

різко посилюється значення науково-технічних компонентів господарського

зростання як факторів динамізації та якісного вдосконалення виробництва.

Так, обсяг наукової діяльності подвоюється приблизно кожні 10—15 років, а

кількість науковців, за даними ЮНЕСКО, за останні 50 років зростала майже в

4 рази швидше, ніж загальна чисельність населення, подвоюючись у розвинутих

країнах через 7—10 років. Подвоєння кількості заявок на наукові відкриття

та винаходи відбувається в середньому кожні 2,5—3 роки. Згідно з

прогнозами, у ХХI столітті науково-дослідною роботою буде займатися близько

20 % працездатного населення. На цій основі посилюватимуться процеси

інтелектуалізації виробництва і праці, зростатиме ефективність використання

всіх ресурсів. Провідні позиції в міжнародному технологічному обміні міцно

утримують США, частка яких у продажу ліцензій — майже 2/3 світового обсягу.

Слідом ідуть Японія, Велика Британія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург і

Швеція. Останнім часом значну активність у цій сфері виявляють також

Австралія, Нова Зеландія, Бразилія, Мексика, Марокко та інші країни.

За 20 років питома вага товарів, що втілюють у собі високі технології,

збільшилась у міжнародній торгівлі вдвоє. Це сприяє піднесенню загального

рівня світового технологічного розвитку, розширює можливості використання

технологічних ресурсів менш розвинутими в економічному відношенні країнами.

Широка міжнародна кооперація в галузі науки й техніки, обмін технологією,

патентами та ліцензіями формують постійно діючу міжнародну науково-

технологічну систему.

Сфера міжнародного виробництва як елемент глобальної економіки

викристалізовується нині на основі взаємодії трьох найголовніших процесів:

міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, спільної

інвестиційної діяльності й спільного підприємництва. Найвиразніше тут

проявляється роль ТНК, спільних підприємств, вільних економічних

(експортних) зон тощо. Відносини у сфері міжнародного виробництва

визначають зміст, динаміку і структуру господарської взаємодії в інших

підсистемах світової економіки.

У процесі посилення глобалізації господарського життя органічно

поєднуються національні та інтернаціональні форми виробництва. На цій

основі розвивається міжнародне (багатонаціональне) виробництво внаслідок

взаємодії в єдиному виробничому процесі різноманітних за своїм походженням

ресурсів і факторів. Найяскравіше це проявляється в діяльності ТНК,

спільних підприємств, при реалізації міжнародних інвестиційних проектів, у

межах вільних економічних зон тощо. У цілому на вказані форми міжнародного

виробництва тепер припадає від 30 до 50 % матеріального, фінансового й

технологічного обороту світової економіки.

Функціональною сферою світової економіки, в якій віддзеркалюється рух

різноманітних ресурсів, що переміщуються між країнами, регіонами, фірмами

та юридичними особами, є міжнародний обіг, світова торгівля. Про зростаюче

значення міжнародної торгівлі в сучасному світовому економічному розвитку

свідчать такі дані. У 1900 році обсяг світової торгівлі щодо світового

валового національного продукту (ВНП) становив 12 %, а в середині 80-х

років — уже 26 %. Співвідношення середньорічних темпів зростання світової

торгівлі й світового виробництва в другій половині XX ст. показане в табл.

2.1.

Таблиця 2.1

Середньорічні темпи зростання світової торгівлі й світового

виробництва, %

|Роки |Світовий експорт |Світове виробництво |

|1950—1956 |8,2 |5,2 |

|1957—1966 |7,7 |4,5 |

|1967—1976 |6,8 |4,5 |

|1977—1986 |3,8 |2,5 |

|1987—1994 |5,3 |2,8 |

|1995 |2,4 |2,3 |

|1996 |5,8 |3,0 |

|1997 |8,6 |2,5 |

|1998 |5,5 |3,2 |

|1999 |8,9 |3,3 |

Наведені цифри переконливо свідчать про випереджаюче зростання

міжнародної торгівлі порівняно з соціальним продуктом. Розгортаються

процеси, пов'язані з поглибленням міжнародного поділу й кооперації праці,

глобалізацією господарських зв'язків, посиленням взаємозалежності країн і

регіонів світу.

Найважливіші тенденції в розвитку міжнародної торгівлі спричинені

вирішальним впливом на її динаміку й структуру сучасної науково-

технологічної революції, радикальних змін, що відбуваються в системі

«наука—техніка—виробництво». Різко загострюється конкуренція на світових

ринках товарів і послуг, посилюються регіоналізація міжнародної торгівлі та

відповідна сегментація єдиного світового ринку; зростає інтерналізація

торгівлі, тобто відносно відокремлюється міжфірмовий товарообмін з метою

економії на ринкових трансакціях; дедалі виразніше проявляються процеси

натуралізації товарообміну (бартер), особливо між державами колишнього

СРСР, що загрожує відкинути ці відносини на рівень простої форми обміну.

Обсяг світового експорту досяг у 1997 р. близько 5,5 трлн. дол. Серед

найбільших експортерів — США, Німеччина, Японія, Франція, Велика Британія,

частка яких становить майже половину світової торгівлі. Серед провідних

країн за обсягом експорту на душу населення — Сінгапур, Гонконг, Бельгія,

Швейцарія, Нідерланди.

Істотні зрушення стались у структурі світового товарного експорту.

Головна і зрештою довготривала тенденція полягає в тому, що в загальному

товарообороті збільшується частка готових промислових виробів при

відповідному зменшенні питомої ваги сировинних товарів.

Важливою функціональною складовою економічної структури світу є

міжнародна валютно-фінансова система, В умовах стрімкого розширення

ринкових відносин за рахунок держав Центральної, Південно-Східної Європи та

колишнього СРСР роль цієї суто економічної сфери світового господарського

життя незмірно посилюється, збільшуються масштаби та обсяги міжнародних

фінансово-кредитних операцій, зростає кількість суб'єктів валютно-

фінансових відносин, з'являються нові міжнародні та регіональні валютно-

кредитні організації. За оцінками, річний обсяг міжнародних фінансових

операцій у 10—15 разів перевищує масштаби світової торгівлі, тобто сягає

приблизно 150 трлн. дол.

Найхарактернішими ознаками міжнародної валютно - фінансової системи є:

наявність «плаваючих» валютних курсів, що функціонують на основі Ямайських

угод (1976 р.); диверсифікація ліквідних засобів унаслідок впровадження в

обіг міжнародних спеціальних прав запозичення (СПЗ) та регіональних (євро)

валют, підвищення ролі в міжнародних розрахунках валют провідних

індустріальних держав (США, Японії, Німеччини, Англії, Франції);

функціонування розгалуженої системи міжнародних фінансових центрів, що

забезпечують переміщення фінансових ресурсів у світовому масштабі;

створення світової телекомунікаційної мережі (СВІФТ), яка об'єднує

міжнародну валютно-фінансову систему в органічну цілісність, надає їй

відчутних рис глобального характеру.

Світові гроші — головна ланка міжнародної валютної системи. Вони є

логічним продовженням внутрішніх грошей, вищою формою їх функціонального

застосування. Міжнародну валютну систему складають два головні грошові

блоки: резервні національні валюти та наднаціональні валюти. Головна

функція міжнародної валютної системи — ефективне опосередкування платежів

за експорт та імпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для

розвитку міжнародної системи виробництва й поділу праці.

На основі всебічного розвитку валютно-кредитних відносин замкнуті

економічні системи (як це було ще донедавна в колишньому СРСР)

трансформуються у відкриті, що зумовлює їхнє взаємне зближення,

інтегрування в глобальній економіці.

Глобалізацією можна назвати процес зміщення у напрямі створення більш

інтеґрованої та взаємозалежної світової економіки. Цей процес має дві

основні складові: глобалізацію ринків і глобалізацію виробництва.

Глобалізацією ринків називається процес об'єднання історично

відокремлених і відмінних між собою національних ринків в один великий

ринковий простір. Часом доводиться чути, що смаки й уподобання споживачів

різних націй починають змінюватися у напрямку певної глобальної норми і

таким чином сприяють утворенню глобального ринку. Всесвітнє визнання таких

споживчих товарів, як кредитні картки "Сiticorp", напої "Соса Соlа", джинси

"Levi’s", гамбургери "МсDоnald's", часто наводять як приклади, що

підтверджують наявність цієї тенденції. Продаючи стандартизовані види

продукції в усьому світі, ці компанії допомагають створювати глобальний

ринок. Щоб взяти участь у формуванні глобальних ринків і скористатися

перевагами від їх глобалізації, компанія не обов'язково має дорівнювати за

масштабами згаданим транснаціональним гігантам.

На сьогоднішній день більшість глобальних ринків не є ринками споживчих

товарів — у цій сфері національні смаки та уподобання часто виявляються

настільки різними, що гальмують процес глобалізації. В основному

глобальними є ринки товарів промислового призначення і товарів для

задоволення універсальних потреб в усьому світі. До цієї групи належать

ринки алюмінію, нафти, пшениці, ринки товарів промислового призначення,

таких, як мікропроцесори, мікросхеми комп'ютерної пам'яті, реактивні літаки

комерційного призначення, ринки фінансових активів.

У глобальному масштабі одні й ті самі фірми часто є конкурентами на

ринках різних країн. Так, конкурують між собою "Соса-Соlа" та "Рерsі",

"Fоrd" і "Тоуоtа", "Воеіng" та "Аіrbus", "Nintendo" та "Segа". Як тільки

одна з фірм виходить на ринок країни, куди ще не дісталися її конкуренти,

останні одразу ж поспішають туди, щоб не дати їй можливості скористатися

перевагами свого монопольного становища. Ці фірми приносять із собою

численні активи, що добре прислужилися їм на інших національних ринках, у

тому числі свою продукцію, оперативні й маркетинґові стратегії, торговельні

марки тощо. У такий спосіб національні ринки певною мірою стають

одноріднішими. Відмінності між ними стираються. Оскільки конкуренти

переслідують один одного по всьому світу, названі транснаціональні

корпорації стають важливою рушійною силою для процесу конвергенції різних

національних ринків у єдиний, глобальний ринок, ступінь однорідності якого

постійно зростає. Внаслідок цих процесів у дедалі більшій кількості

галузей, поняття національного ринку зменшується. Немає сенсу казати про

"німецький", "американський","бразильський" чи "японський" ринки; для

багатьох фірм існує лише один глобальний ринок.

Глобалізацією виробництва ми називатимемо тенденцію до виробництва

товарів або надання послуг у будь-якій точці планети, де існують сприятливі

відмінності у кількісних або якісних факторах виробництва (таких, як робоча

сила, енергія, земля та капітал). Діючи в такий спосіб, компанії

сподіваються скоротити свої загальні витрати і покращити якість чи

функціональність продукції, яку вони пропонують на ринку, а отже, одержати

переваги в конкурентній боротьбі. Розглянемо, наприклад, останню комерційну

розробку компанії "Воеіng" — реактивний авіалайнер "Воеіng-777".

Модель 777 складається з 132500 основних вузлів і деталей, що

виробляються 545 фірмами-постачальниками з усього світу. Частково така

стратегія виробництва пояснюється тим, що розкидані по всій планеті

постачальники "Воеіng" є найкращими в світі у своїй галузі. Результатом

створення глобальної мережі постачальників є якісніший кінцевий продукт, що

підвищує шанси "Воеіng" вибороти у своїх конкурентів більшу частку

замовлень на постачання літаків по всьому світу. Крім того, стратегія

"Воеіng" на розміщення частини виробництва за кордоном підвищує шанси цієї

компанії на отримання великих замовлень на літаки від авіакомпаній тих

країн, де розміщені заводи з виробництва деталей для літаків.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7