АПК в сучасних умовах господарювання

концентрація - у більших і найбільших містах,а також у приміських районах.

У цих же районах розвивається і маслосироробна промисловість. Провідне

місце у випуску тваринного масла належить Київській,Він-

ницькій,Чернігівській,Хмельницькій,Сумській областям.

Цукрова промисловість — провідна галузь харчової промисловості. В

Україні працюють багато заводів, розміщення яких збігається з основними

районами вирощування цукрових буряків. У витратах на виробництво частка

сировини становить 80%.Найбільш розвинена цукрова промисловість у

Вінницькій, Чекаській, Хмельницькій, Київській Тернопільській областях.

Цукро-рафінадне виробництв - у Ходорові, епетівці,Черкасах, Сумах,

Дружбі,Бердичеві та Одесі.

Підприємства хлібопекарської промисловості розміщені у великих, бльших

найбільших Києві,Харкові,Одесі,Львові,Донецьку,Запоріжжі,а також практично

у всіх малих і середніх містах України.

Борошномельно-круп’яна промисловість відіграє провідну роль у

забезпеченні населення, а також інших галузей харчової індустрії борошном і

крупами. Найважливішими центрами є Київ,Харків,Дніпропетровськ,Одеса,

Миколаїв,Запоріжжя,Львів.

Винятково важлива роль консервної промисловості полягає у тому, що

консервування плодів та овочів забезпечує тривале зберігання їх. Основні

центри — Одеса, Сімферополь,Херсон,Ізмаїл,Черкаси,Ніжин та ін.

Олійна промисловість виробляє і переробляє рослинні жири та пов’язані з

ними продукти. Основною олійною культурою є соняшник, з насіння якого

одержують 90% всієї олії. Центри

—Дніпропетровськ,Маріуполь,Запоріжжя,Полтава,Кіровоград,Вінниця. Щороку в

Україні виробляють майже 700 тис. т оліі.

Крохмале-патокова промисловість виробляє крохмаль, що використовується

в основному в харчовій промисловості.Найбільшими виробниками картопляного

крохмалю є Чернігівська та Житомирська області. Останнім часом виробляють

крохмаль з пшениці, кукурудзи,рису. На переробці кукурудзи спеціалізується

Верхньодніпровський комбінат у Дніпропетровській області.

У цілому переважна більшість галузей АПК України набула досить значного

розвитку і має чималі можливості розширення виробництва рослинницької і

тваринницької продукції, підвищення її якості та розширення асортименту, а

також модернізації виробництва.

2. Напрямки реформування АПК України в умовах ринкової економіки.

2.1. Закономірності розвитку та об’єктивна необхідність організації

нових господарських формувань в АПК.

Земельна реформа в Україні стала основною частиною аграрної реформи.

Важливі аспекти земельної реформи знайшли відображення в законах України:

“Про форми власності на землю”,”Про господарські товариства”,”Про

приватизацію майна державних підприємств”,”Про обмеження монополізму та

недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”,”Про

оренду майна державних підприємств та організацій”,”Про колективні договори

і Угоди”.

Законодавча база аграрної реформи перш за все передбачає :

> розділ земельних ділянок, майна, визначення їх частки між

працівниками та іншими особами, які мають на це право, з тим щоб

приватний сектор став домінуючим;

> приватизацію підприємств переробної промисловості, постачання та

збуту сільськогосподарської продукції, машин і механізмів;

> розвиток фермерства;

> розвиток сільськогосподарських товарних фірм;

> лібералізацію цін на сільськогосподарську сировину і продукцію.

Процес реформування сільськогосподарського виробництва розпочався в

різних напрямах і адекватний стихійному пошуку істини. Це явище закономірне

і тільки час збалансує різні варіанти. Аналіз сільськогосподарського

виробництва свідчить, що виробничо-технологічні та соціальні структури

колгоспів за формою і місткістю можуть відповідати вимогам ринкової

економіки. Їм притаманний високий потенціал конкурентності на перспективу,

а за економічним змістом вони потребують докорінного реформування.

Аналізуючи процес реформування земельних відносин, відзначаємо, що він

проходить у відповідності з існуючою законодавчою базою, також рішеннями

обласної Ради народних депутатів. Головна мета реформування - створення

різних форм господарювання, в основі яких є приватний власник землі і

майна. Здійснюються передача земель колективних сільськогосподарських

підприємств у колективну власність як форму функціонування приватної

власності, їх паювання з визначенням кожному члену трудового колективу

земельної частки (паю) з видачею відповідного державного сертифіката.

Розвиваються земельно-орендні відносини. Проведена грошова оцінка

сільськогосподарських угідь, яка враховується при визначенні вартості

земельного паю і встановленні цін на сільськогосподарську продукцію та

земельного податку. Джерелом земель для передачі їх у приватну власність та

користування громадян були землі, включені в кооперативних, громадських і

державних господарствах.

Напрями земельної реформи:

> передача земель у приватну власність для ведення особистого

підсобного господарства;

> передача земель громадянам для ведення селянського(фермерського)

господарства;

> передача земель у власність і користування іншим підприємствам;

> проведення протиерозійних заходів;

> впровадження проекту земельної реєстраційної системи та банку

земельно-кадастрових даних.

В сучасних умовах організація виробництва у первинних підрозділах

характерезується тісним переплетінням і взаємодією різних форм власності

(державної, приватної, особистої, кооперативної), що призводить до появи

різних форм господарювання, різноукладності виробництва. Зміни у відносинах

власності відбуваються:

> внаслідок передачі засобів виробництва в оренду на тривалий період;

> у результаті надання повної господарської та економічної

самостійності аж до надання прав юридичної особи первинним

виробничим підрозділам;

> через визначення відносин з державною власністю на основі договорів,

шляхом роздержавлення і приватизації;

> внаслідок розширення внутрішньогосподарських товарно-грошових

відносин.

Як відзначається в Національній програмі розвитку

сільськогосподарського виробництва України на 1996-2005 роки, господарська

реформа спрямовуватиметься на: забезпечення рівних умов розвитку різних

форм господарських структур ринкового типу

(господарських товариств, колективних сільськогосподарських

підприємств, корпорацій кооперативів, селянських (фермерських) і особистих

підсобних господарств ) і створення мережі сервісної інфраструктури

аграрного сектора, в тому числі на приватних, міжгосподарських та

кооперативних засадах сільськогосподарського товаровиробника з

викорисианням лізингових умов надання послуг, формування системи закупок

продукції у населення, первинної її переробки, зберігання, пакування і

транспортування, першочергове перетворення переробних і агросервісних

підприємств у відкриті акціонерні товариства за участю

сільськогосподарських товаровиробників, а державних сільськогосподарських

підприємств у колективні сільськогосподарські підприємства чи у відкриті

акціонерні товариства.

Створення на наступному етапі корпоратизованих сільськогосподарських

підприємств шляхом добровільної горизонтальної інтеграції її структурних

підрозділів, або приватно-орендних підприємств.

На основі розпаювання земель і майна створюватимуться також товариства

з обмеженою відповідальністю, командні товариства, селянські (фермерські )

господарства.

У процесі приватизації та реструктуризації господарств формуватимуться

виробничі, переробні, збутові-закупівельні та обслуговуючі кооперативи.

У відповідності з концепцією розвитку сільського господарства

намітились такі основні шляхи реформування організаційних форм

господарювання :

1) реорганізація колгоспів у колективні cільськогосподарські

підприємства, селянські спілки з персоніфікованою власністю на май

но і землю;

2) реорганізація колективного чи державного підприємства в виробничі

кооперативи, які мають більшу самостійність;

3) формування аграрно-акціонерних підприємств;

4) створення приватно-орендних підприємств;

5) об’єднання в асоціації пайовиків, створення спілок апйовиків.

При організації нових сільськогосподарських формувань на орендній або

акціонерній основі, виникає необхідність у розширенні оперативно-

господарської самостійності госпрозрахункових підрозділів, створенні якісно

нової організації структури господарства незалежно від форми власності.

Економічні відносини в кооперативах можуть грунтуватися на різній основі :

оренді майна; паях ; придбанні акцій ; викупі майна за рахунок кредитів ;

формуванні колективної власності ; приватної власності.

В окремих господарствах, на конкурентній основі ,за контрактом майно і

землю здають в оренду приватним особам на принципах єдиноначальності.

Статутним фондом акціонерного товариства є пайовий фонд. В основу

новостворені акціонерні товариства закритого типу. В умовах закритих

товариств підприємництво повинно за першою вимогою власника акцій

забезпечити його грошима.

Якась, або вся частка основного фонду, яка складається з майнових паїв,

може бути базою для випуску акцій і створення за бажанням акціонерного

товариства закритого або відкритого типу. Акції, які будуть реалізовані за

кошти, як членам колективної структури, акціонерного товариства, так і

іншим громадянам, випускаються під проект бізнес-плану. Дивіденди на

вартісну ціну акцій нараховуються в процесі отримання прибутків від даного

проекту. Дивіденди на уставний капітал, тобто майновий пай нараховується за

визначеною раніше схемою, яка може враховуватись або ні в прибутках

майбутнього проекту.

В процесі трудової діяльності пайовики отримують заробітну плату за

конкретну працю. Колектив може наймати на роботу працівників як постійно,

так і сезонно. Заробітна плата пайовиків та найманих працівників

враховується в статті витрат. З огляду на сказане, пропонуємо логічну

послідовність організаційно-економічних заходів по впровадженню моделей

(вибору форми господарювання)після поділу господарства на земельні і

майнові паї (дод 13).

Масова приватизація ускладнила взаємовідносини товаровиробників щодо

збуту продукції, передусім з державою. Посередницькі структури, які

спочатку активно займалися закупівлею сільськогосподарської продукції та її

реалізацією, через надмірний податковий тиск самоліквідувалися або

переорієнтувалися на імпорт продовольства. Держава самоусунулась від цієї

сфери діяльності. Мають місце неплатежі за продукцію. Закріпитися на

внутрішньому ринку власному виробникові стає все складніше.

Внаслідок цього значна частина виробленої продукції, особливо в

приватному секторі, не потрапляє до споживача. Отже, аграрна реформа в

Україні не доведена до логічного завершення.

З одного боку, паювання землі та майна закінчене, а з другого- у

більшій частині господарств проведені номінальні, а не реальні дії відносно

зміни внутрішньогосподарських земельних та майнових відносин. Вони, як і

раніше, функціонують у колгоспній редакції. Багато економічних питань, без

яких подальше реформування сільськогосподарських підприємств неможливе, не

вирішено. Масова приватизація, на наш погляд, тільки наблизилась до

вирішення головної проблеми, пов’язаної з формуванням господаря-власника на

селі. В суспільстві ще не створене середовище підтримки реформаційних

процесів. У підходах до втілення їх в життя спостерігається велике

протистояння.

У системі МінАПК налічується 6 тис. переробних, агросервісних і

будівельних підприємств та організацій, з яких 5,3 тис. перебувають у

загальнодержавній і 0,7 тис. підприємств – у комунальній власності. З них

приватизаційними процесами охоплено 4,9 тис. підприємств і організацій, або

87% тих, що підлягають приватизації, в тому числі 4,2 тис.підприємств

загальнодержавної власності (86%) і 0,7 тис. підприємств (100%) комунальної

власності. З числа підприємств переробних галузей АПК приватизовано або

знаходиться у стадії приватизації 1,2 тис. підприємств – 93%, що підлягають

приватизації.

Завершено приватизацію підприємств м’ясної , молочної, олієжирової та

кондитерської галузей. Серед приватизованих – 180 цукрових заводів, що

становить 93% від їх загальної кількості. В країні розгорнута робота по

реформуванню власності підприємств системи хлібопродуктів. До них належать

підприємства борошномельно-круп’яної та комбікормової промисловості,

хлібоприймальні та хлібозаготівельні, а також допоміжні ремонтні,

будівельні та інші підприємства, що забезпечують діяльність всієї системи.

Загальна їх чисельність – 878 підприємств, у тому числі 204

хлібоприймальні пункти, 91 елеватор, 281 переробне підприємство. Сумарні

потужності підприємств дають змогу приймати щодоби 1,3 млн.тонн зерна,

очистити 900 тис.тонн та сушити 530 тис. тонн зернових і 270 тис. тонн

кукурудзи. Загальна потужність елеваторів забезпечує зберігання 30 млн.тонн

зернових.

Переробні підприємства здатні повністю забезпечити переробку і

фасування зерна, виробництво борошна, круп, комбікормів. Їх середньорічна

продуктивність становить 7 млн.тонн борошна та 800тис. круп. Отже з огляду

на перспективи розвитку ринку зерна в Україні протягом найближчого часу

підприємства системи хлібопродуктів є одними з найбільш привабливих

об’єктів для потенційних інвесторів у процесі їх приватизації.

Можна стверджувати, що в агропромисловій сфері відбувалися певні

інституціальні перетворення , зрушення в бік розвитку ринкових відносин.

Господарські суб’єкти одержали те , до чого прагнули ще за часів

Радянського Союзу, - можливість самостійно господарювати, свободу у виборі

напрямів виробничої діяльності, послаблення зовнішнього адміністрування.

Замість 4659 державних сільгосппідприємств в 1993 р. їх кількість

скоротилась до 2863 у 1999р., решта реформувались в КСП та акціонерні

товариства. Суттєво зросла чисельність особистих підсобних господарств. У

самостійний сектор формуються фермерські господарства (дод 14 ).

Провідною ланкою у сільському господарстві є колективні підприємства.

За вказаний період відбулися суттєві зміни у використанні

сільськогосподарських угідь та їх структурі по конкретних

землекористувачах.

Серед найважливіших напрямів аграрної реформи чи не найголовнішим є

реформування земельних і майнових відносин власності на засоби виробництва,

що є базою для створення ринкового середовища в агропромисловому комплексі.

Зокрема, вже розпайована земля майже в 11 тис. недержавних

сільськогосподарських підприємствах, що становить 99% від їх наявності, в

96,5% господарств одержали сертифікати на земельну частку (пай) 5,6 млн.

громадян

Тільки в 1998-1999рр. питання аграрної реформи зайняли належне місце в

державній діяльності уряду. Такий стан не випадковий. До цього перетворення

немали чіткої програми. Земельна реформа не була елементом економічної

політики (дод 15).

Також додатково можна навести приклад забезпеченості різних форм

господарювання Одеської області в 2000 році (дод 16).

Все залежало від рішень голів колгоспів, які діяли виходячи із свого

ставлення або ринкової форми організації аграрної сфери. Тому аграрна

реформа, особливо в частині земельних відносин, розвивалась дуже мляво, а

сільськогосподарське виробництво в більшості господарств скорочувалось.

Продовжує поглиблюватись криза фінансового забезпечення товаровиробників,

платежів.

Природа ринкової економіки така, що її основою залишаються закони

товарного виробництва, рух капіталу і в тому числі землі як особливої йього

форми. Проте умови для цього не створені. В сільське господарство надходять

обмежені капітальні вкладення. А щоб Україна виробляла конкурентоздатну

сільськогосподарську продукцію для зовнішнього ринку, потрібно вкласти в

сільське господарство не один десяток мільярдів гривень.

На території областей діє 665 нових формувань ринкового типу, з них 366

приватних підприємств; 257-товариств, кооперативів, фермерських

господарств. 11216 громадян отримали ділянки в розмірі паю з видачею

державного акта. Договори оренди уклали 77 відсотків власників права на

земельну частку (пай).Обласні ради висловлють занепокоєння повільними

темпами весняно-польових робіт та спадом виробництва продукції

сільгоспвиробниками. Усім ланкам, причетних до реформування

агропромислового виробництва, слід сприяти реформованим структурам у

завершенні до 20 травня 2000 року організаційних заходів щодо їх

реєстрації як суб’єктів господарської діяльності; створювати умови для

безперешкодного отримання громадянами належних їм земельних та майнових

паїв; давати оцінку тим керівникам та посадовим особам, які не виконують

вимог нормативних актів щодо спрощення процедури виходу членів

сільськогосподарських підприємств із складу господарств з належними їм

земельними та майновими паями; не забезпечують виділення єдиним масивом

земельних ділянок групам власників за їх бажанням.

Відповідно до Указу Президента України від 12 квітня 2000 року

№584/2000 “Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту

працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань ,що виникли в

процесі проведення земельної реформи” - виділити до 1 листопада 2000 року

із земель запасу та резервного фонду земельні ділянки і надати їх у

користування особам, які працюють у соціальній сфері та проживають у

сільській місцевості, для ведення особистого господарства;

- визначити до 1 червня 2000 року ,залежно від площ земель запасу та

резервного фонду на території кожної сільської (селищної) ради, граничні

розміри земельних ділянок, які відповідно до законодавства можуть бути

надані у користування працівникам соціальної сфери села та пенсіонерам з їх

числа для індивідуального або спільного ведення особистого підсобного

господарства.

В Україні відбулася демонополізація даржавної власності на землю і

передача її у колективну власність сільськогосподарським підприємствам як

суб’єктам господарювання. Але реалізація другого етапу – розподіл земельних

угідь між окремими членами КСП у формі майнових і земельних паїв

невиправдано зволікається. Там де до цієї справи підійшли серйьозно,

власники паїв почали ініціювати реформування КСП у нові господарські

структури, але вже на засадах приватної власності.В результаті ми

наблизились до найважливішого етапу аграрної реформи – реформування КСП у

нові організаційно-правові форми господарювання на засадах приватної

власності та створення сприятливого економічного середовища для їх

ефективного функціонування. Внутрішньогосподарські перетворення економічних

відносин в колгоспах, які формально перетворені в колективні

сільськогосподарські підприємства, тільки починаються. За науковими

оцінками, внутрішньогосподарські відносини в них після перетворення в КСП

практично не змінилися.

2.2 Реформування виробничих відносин в сільському господарстві.

Здобувши політичну незалежість, Україна отримала у спадщину надмірно

велику кількість соціально-економічних проблем . Було б помилково нехтувати

хоча б однією з них, недооцінюючи її вагомість.І все ж на перше місце серед

них життя поставило продовольчу проблему.

Життя вимагало кардинальних змін в народногсподарському комплексі

України.Тільки йього реформування могло принести бажані наслідки.

Як відомо, мета аграрної реформи – вирішити продовольчу проблему,

вивести галузь на світовий рівень на основі утвердження багатоукладної

економіки, ринкових відносин, соціально-економічного перетворення села.

Вирішення цієї проблеми вчені Української академії аграрних наук бачать в

реформуванні власності на засоби виробництва і земельних відносин:

* реорганізації виробничих структур з державною та кооперативно-

колгоспною власністю і зміною економічних відносин у підприємствах та

в усій системі АПК;

* удосконаленні взаємовідносини сільського господарства і АПК з

державою у вирішенні соціальних проблем села;

* створенні відповідної правової бази.

По своїй суті це основні віхи реформування виробничих стосунків на

селі. В перелічених вище напрямах реформування сільського господарства

найбільш суперечливим є питання про форми господарювання в аграрному

секторі економіки. Це питання торбує і практиків і учених. Як відомо, на

селі вже реально співіснують декілька форм організації виробництва, які

відрізняють за формами власності на засоби виробництва і земельних

відносин. Поряд з колективними сільськогосподарськими підприємствами (КСП),

виникли фермерські господарства, приватно-орендні колективи, розширили свої

присадибні ділянки колгоспники та інші жителі села. Яка ж з уже відомих

сьогодні форм організації сільськогосподарського виробництва стане

основною, або більш прийнятною на селі ? Однозначно на це питання дати

відповідь неможливо з багатьох відомих причин.

По-перше, всі вони мають різні стартові можливості з питань

матеріально-технічної бази, фінансового забезпечення, географічного

знаходження та демографії, наявності соціальної сфери і багатьох інших

проблем.

По-друге, ще не відпрацьована як слід правова база, яка б створила для

всіх форм господарювання такі умови, щоб кожен відчув себе реальним

власником, насамперед, землі.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6