АПК в сучасних умовах господарювання

АПК в сучасних умовах господарювання

Міністерство освіти і науки України

Мукачівський технологічний інститут

кафедра економіки і

менеджменту

[pic]

Агропромисловий комплекс, особливості діяльності в сучасних умовах

господарювання

Виконав: студент ІЕФ

групи МВС-31

Сідоран М. М.

Науковий керівник:

Білак Г. Г.

Мукачево – 2002(3)

ПЛАН .

Вступ.

1.Сучасний стан та проблеми розвитку АПК України.

1. Загальна характеристика АПК України в сучасних умовах.

1.2 Природні умови та фактори розвитку і розміщення галузей АПК.

1.3 Аспекти формування ринкових відносин в АПК.

1.4 Сучасний стан та характер розміщення галузі.

2. Напрямки реформування АПК України в умовах ринкової

економіки.

2.1. Закономірності розвитку та об’єктивна необхідність

організації нових господарських формувань в АПК.

2. Реформування виробничих відносин в сільському господарстві.

3. Оцінка ефективної діяльності різних форм господарювання в

АПК.

3. Перспективи розвитку АПК України.

1. Шляхи подолання кризового становища в АПК.

2. Основні проблеми та перспективи розвитку АПК.

3. Інвестиції в АПК і продовольча безпека.

Висновки.

Додатки .

Список використаної літератури..

Вступ

Сьогодні сільськогосподарське виробництво і в цілому агропромисловий

комплекс України перебувають у центрі суспільної уваги, оскільки і без того

небагатий наш стіл останнім часом особливо збіднів, стрімко зросли ціни на

продовольство — такі явища викликають у населення України велику

стурбованість і загострюють соціальну напруженість.

Творча і трудова активність людини визначаються не тільки суспільними

свободами та правовою захищеністю, а й якістю життя, основним показником

якого виступає здоров’я окремої людини і всього суспільства. А залежить

здоров’я від стану охорони здоров’я та якості продуктів харчування, стану

природного середовища, комфортності житла і робочого місця, організації

відпочинку та рівня соціального забезпечення. В усіх сферах господарської

діяльності має діяти принцип: не може бути економічним те, що завдає шкоди

людині. Тому господарникам необхідно брати до уваги не тільки традиційний

економічний ефект, а й шкоду, завдану природі та здоров’ю людини.

В сучасному аграрному секторі виникають складні виробничі відносини,

певна система земельних відносин власності у процесі виробництва

сільськогосподарської продукції, її розподілу, обміну та використання.

Важливу роль у виробництво сільськогосподарської продукції відіграють

АПК що єдиною цілісною виробничо-економічною системою, яка охопила цілий

ряд галузей народного господарства спеціалізованих на виробництві

продовольства .

Головне завдання що стоїть перед галузями АПК – це зростання

сільськогосподарського виробництва, надійне забезпечення країни

продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною, об’єднання

зусиль усіх галузей комплексу для одержання високих кінцевих

результатів. Надавати можливості виходу продукції АПК України на

світовий ринок .Подолання глибокої економічної кризи зокрема в АПК

України пов’язане з переходом до ринкових відносин, з усуненням

державного монополізму і розвитком досконалої конкуренції в усіх

сферах АПК. Для обгрунтованого здійснення цього процесу необхідно в

повній мірі використовувати позитивний історичний досвід, оскільки

сьогоднішня ситуація економічних перетворень столипинськоі реформи

сільського господарства, яка здійснювалась на початку 20 ст . і

передбачена запровадженям приватної власності на землю та передові

досягнення сучасного стану розвитку сільського господарства.

Важливою умовою зміцнення економічного потенціалу в Україні є

створення сучасної ринкової структури вирибництва

Сьогодні країна перебуває у глибокій економічній кризі, що

негативно впливає на хід реформ , особливо в АПК .

В основу ринкових перетворень в АПК покладена програма

роздержавлення і приватизація, а для сільськогосподарських

підприємств – створення нових господарських структур на засадах

приватної власності на майно і землю .

Причиною низької результативності аграрної реформи є недооцінка

її здійснення, як єдиної багатоаспектної системи. Подолання

дестабілізації виробництва сільського господарства можливе шляхом

реформування. Реформування економіки, проходження процесів приватизаціі

та роздержавлення вимагає вивчення досвіду функціонування

господарських структур з різними формами власності. В основному

завершина приватизація майна підприємств АПК. Проте пошук ефективних

шляхів реформування АПК України триває.

Метою даної курсової роботи є вивчення і визначення на

основі теоритичного обгрунтування і практичного матеріалу особливості

діяльності АПК в сучасних умовах господарювання, обгрунтування механізму

організації і ефективного фунціонування різних форм господарювання та

ринкових відносин в АПК.

Багатограність поставленоі мети визначає необхідність вирішення

таких завдань:

* характеристика природно-економічних умов і встановлення рівня

іх впливу на результати агропромислового виробництва;

* сучасний стан та характер розміщення галузі;

* закономірності розвитку та об’єктивна необхідність

організації нових господарських формувань в АПК;

* реформування виробничих відносин в сільському господарстві;

* оцінка ефективної діяльності різних форм господарювання в АПК;

* основні проблеми та перспективи розвитку АПК.

1. Сучасний стан та проблеми розвитку АПК України.

1. Загальна характеристика АПК України в сучасних умовах.

Сучасний аграрно-промисловий комплекс є важливим сектором

економіки України. У ньому зосереджена майже третина основних

виробничих фондів , працює четверта частина населення, зайнятого у

народному господарстві, виробляється понад 20% валового суспільного

продукту та третина національного доходу, формується 70 %

роздрібного товарообігу.

Виробничий потенціал аграрної сфери на 2001р налічує 42,4 млн га

сільськогосподарських угідь,з них 33,2млн га ріллі.

Сільське господарство є однією з основних галузей економіки України, на

яку припадає близько 20% загального обсягу валового продукту.У Білорусії та

Казахстані, наприклад, цей показник становить 13%, в Росії - майже 7%, в

Грузії - більше половини, Вірменії, Киргистані та Узбекистані - близько

третини. Але економічні можливості аграрного сектора України

використовується не повністю.Економічні реформи проводяться послідовно і

поки що не забезпечили підвищення ефективності і продуктивності праці.

Обсяги виробництва продукції, інвестиції та технологічний рівень

сільського господарства знижується. Сподівання на те, що ринкові економічні

реформи сприятимуть швидкому пожвавленню економіки, не підтвердились ні в

Україні, ні в більшості країн з перехідною економікою. Якщо в цілому по

країнах СНД в1999р обсяг валової продукції становив близько 63% від рівня

1995р., то в Україні - 61%.Сумарне виробництво валової продукції сільського

господарства в 1999 р.дорівнює 28,4 млрд.грн., або 59,1% до рівня 1993р.

Проте не можна не помітити певних позитивних зрушень в аграрному

секторі. Багато колишніх колгоспів і радгоспів після реорганізації

земельних і виробничих відносин адаптувалось до вимог ринкової економіки. В

цих господарствах спостерігається зростання обсягів виробництва. Замість

матеріалоємних та трудозатратних впроваджуються високоефективні тахнології,

що дозволяють виробляти конкурентоспроможну продукцію для внутрішнього і

зовнішнього продовольчого ринку. Не можна однозначно стверджувати, що для

цієї категорії підприємств всі питання вирішені. Підтримувати високий

рівень господарювання на землі непросто.Є в них претензії до органів

виконавчої влади, законодавчих структур стосовно несвоєчасних розрахунків

за продану продукцію, нестабільного матеріально-технічного забезпечення,

відсутність паритету у міжгалузевих відносинах тощо. Не менш важлива також

ринкова орієнтація приватного сектора і, особливо, присадибного

господарства населення. Це призводить до того що втрати

сільськогосподарської продукції щорічно складають близько 40% вирощеного

урожаю. Сьогодні сільське господарство поряд з іншими галузями знаходиться

у стані економічної кризи. За 1995-1999роки виробництво валової продукції

сільського господарства скоротилося майже вдвічі. Хронічно не вистачає

паливо-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту

рослин і тварин .Висока розораність угідь, яка досягла 80%,не завжди

обгрунтоване застосуваня мінерільних добрив і хімічних засобів призвели до

порушення екологічного стану природних ресурсів та стійкості агроландшафту:

посилюється деградація грунтів, знизилася їх родючість.

Значної шкоди сільському господарству завдала аварія на

Чорнобільській АЕС. Вона призвела до забруднення радіонуклідами 3,5

млн.га угідь , з яких 70 тис.га виведено з сільськогосподарського

використання.

Великі проблеми виникли із використанням природних ресурсів.

Якість навколишнього середовища, його відтворювальний і відновлюваний

потенціал значно зменшується з нарощуванням масштабів

ресурсовикористання і обсягів забрюднюючих речовин та відходів.

І все це аж ніяк не пов’язане із збільшенням населення або

підвищенням його життєвого рівня. Навпаки, приріст населення падає, а

життєвий рівень погіршується. Кризовий стан, що склався в аграрному

секторі, та використання природніх ресурсів вимагають концептуального

визначення основних напрямів та змісту аграрної реформи,

взаємоузгодження експлуатації природніх ресурсів, сфер вкладення

капіталу з урахуванням чисельності населення та майбутніми потребами

людей.

З розвитком продуктивних сил суспільства великого значення

у збільшені виробництва продукції рослинництва і тваринництва

набувають використання досягнень науково-технічного прогресу, розробка

та впровадження високоефективних науково обгрунтованих систем

ведення сільського господарства, спеціалізація та раціональне

використання матеріальних, фінансових і трудових расурсів. Процес

відтворення в сільському господарстві досить складний і залежить

від природних, науково-технічних, біологічних, соціальних та

економічних факторів. Все це вимагає глибоких економічних знань,

постійного аналізу, застосування економічних законів.

До складу АПК входять: сільське господарство, харчова,

м’ясомолочна, борошномельно-круп’яна, комбікормова, мікробіологічна

промисловості, а також ряд обслуговуючих підрозділів машинобудування,

виробництво мінеральних добрив і хімікатів, сільське будівництво та

допоміжні галузі, котрі забезпечують спорудження об’єктів,

транспортування, зберігання й реалізацію сільськогосподарської

продукції. За сучасних умов для успішного розвитку всіх галузей

АПК створюються нові форми організації агропромислового виробництва –

агропромислові об’єднання, агрокомбінати, агрофірми, асоціації, виробничі

й науково-виробничі системи.

Сьогодні в окремих областях України створені і успішно

діють агропромислові об’єднання. До їх складу входять на

добровільних засадах радгоспи, міжгосподарські підприємства,

підприємства й організації по обслуговуванню сільськогосподарського

виробництва і переробці сировини, а також підприємства торгівлі,

які реалізують вироблену об’єднанням продукцію. При цьому

підприємства зберігають свою господарську самостійність і юридичні

права.

Агропромислові комбінати являють собою виробничо-економічні

формування, головне завдання яких полягає в об’єднанні зусиль усіх

підприємств і організацій, котрі входять до їх складу, по

забезпеченню виробництва, заготівлі, переробки й реалізації

сільськогосподарської продукції та високо якісних продовольчих

товарів.Вони можуть створюватися або завдяки інтеграції всіх

технологічно взаємозв’язаних виробничих підрозділів одного

адміністративного району, або входженням до складу агропромислового

комбінату та організацій, які розміщені в кількох районах.

Конструктивно новою формою організації агропромислового

виробництва є агрофірми. Вони забезпечубть виробництво, зберігання,

проектування і будівництво об’єктів виробничого та соціального

призначення, виступають як єдиний організаційно-економічний комплекс.

За сучасних умов розвитку науково-технічного прогресу

здійснюється інтеграція науки й виробництва на базі створення

науково-виробничих систем.

Виходячи з неоднакових економічних і природно-кліматичних

умов, в яких функціонують сільськогосподарські підприємства, в

окремих районах створюються асоціації кооперативів по виробництву

м’яса і м’ясопродуктів, молока й молокопродуктів, цукрових бур’яків

і цукру, соняшнику й олії тощо. Основними виробничими одиницями

асоціації є первинні кооперативи орендаорів по виробництву

сільськогосподарської продукціїї і наданню різних послуг.

Магістральним напрямом підвищення ефективності всіх

структурних підрозділів АПК є перехід на шлях інтенсивного

розвитку. Інтенсифікація сільського господарства означає збільшення

виробництва продукції в розрахунку на одиницю ресурсів. Хоч цей

процес уже стає реальністю, однак зростання собівартості продукціїї

й зниження фондовіддачі свідчать про те, що збільшення

капіталовкладень випереджає зростання валової продукції. Впродовж

багатьох років підвищення продуктивності праці відстає від темпів

зростання оплати. Все це істотно уповільнює темпи підвищення

ефективності сільськогосподарського виробництва.

У справі інтенсифікації виробництва найважливішими є заходи

науково-технічного характеру, спрямовані на перехід від випуску

окремих механізмів до комплексу машин, що уможливлять впровадження

поточної технології. Важливе місце в системі заходів належить

прогресивним індустріальним технологіям вирощування окремих культур.

Розвиток сільськогосподарського виробництва повинен

супроводжуватися зниженням затрат живої праці на виробництво одиниці

продукції. Однак формування і функціонування АПК відбувається в

умовах загострення проблеми трудових ресурсів, оскільки в колгоспах

та радгоспах окремих областей, особливо низових адміністративних

районів, збільшується дефіцит робочої сили.

Агропромисловий комплекс України- складна виробничо-економічна система

,яка становить групу технологічно й економічно взаємозв’язаних галузей

народного господарства, промисловості.В його складі три основні сфери.Перша

забезпечує сільське господарство різним устаткуванням і засобами

виробництва; друга-сільське господарство; до третьої входять заготівля,

збереження й переробка сільськогосподарської продукції.Центральна ланка АПК

– сільське господарство.

Визначальною проблемою для України нині є відсутність чітких

стратегічних та тактичних пріорітетів розвитку галузей АПК. Проблема

формування стратегії і тактики надто об’ємна та дискусійна і наводить на

думку, що вона не може обмежуватись лише науковим аналізом міжнародніх

стандартів та поглядів,а ще гірше – копіюванням неадаптованих механізмів.

Слід зауважити що успішний розвиток зовнішньоекономічної діяльності будь-

якої країни без науково обгрунтованої соціально-економічної політики, тобто

стратегічних ітактичних дій держави неможливий. Свідомий вибір механізму

економічного регулювання з властивою йому структурою і динамізмом,

внутрішні та зовнішні чинники якого стають могутньою рушійною силою процесу

– важлива складова зовнішньоекономічної ситуації.

Спад валового національного продукту, руйнація системи, загострення

дефіциту платіжного балансу і державного бюджету, суттєве зниження рівня

життя переважної більшості соціальних верств населення – найбільш

характерні ознаки критеріальної оцінки наслідків зовнішньої політики та

невиважених рішень щодо перспектив розвитку зовнішньоекономічної діяльності

в галузі. Вона не наближається, а навпаки, віддаляється від сучасного

світового ринку з властивою йому системою відносин, конкуренції та активним

бізнесом під регулюючим правовим і економічним впливом держави.

Штучно прискорити зовнішньоекономічну діяльність, сформувати стратегію

і тактику через перехідні стадії – спроба, як довів досвід регулювання

імпорту товарів в Україну, безнадійна і згубна для розвитку експортно-

імпортних відносин.

1.2 Природні умови і фактори розвитку та розміщення галузей АПК.

Формування АПК і особливості його територіальної організації залежать

від сукупної дії природно і суспільно-географічних факторів. Водночас кожен

фактор зокрема впливає на формування АПК в певному напрямі.

Найбільший вплив на формування АПК України мають такі суспільно-

географічні фактори: рівень господарського освоєння території, науково-

технічний прогрес, потреби населення в продуктах харчування, характер

розселення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Для формування АПК України дуже велике значення мають природно-

географічні фактори, особливо для розміщення і спеціалізації сільського

господарства. Під впливом природних умов формується територіальна структура

АПК України.

Серед природно-кліматичних факторів найважливіше значення мають

агрокліматичні, грунтові і водні ресурси.

Агрокліматичні ресурси характеризують ступінь забезпечення

сільськогосподарських культур теплом і вологою. Для України характерна

зональність у розподілі тепла і вологи.

Агрокліматичні ресурси Полісся характеризуються середнім рівнем

теплозабезпеченості та доброю вологозабезпеченістю. Суми температур понад

10( становлять від 2300( до 2600(. Вегетаційний період збільшується зі

сходу на захід і триває відповідно 190 — 215 днів. Річна сума опадів

становить 550 — 750 мм. Кількість їх збільшується зі сходу на захід.

У Лісостепу агрокліматичні ресурси більш сприятливі для вирощування

сільськогосподарських культур. Суми температур понад 10( становлять від

2600( до 2800(, що дає змогу вирощувати основні теплолюбні культури ранніх

і пізніх строків дозрівання. Кількість опадів коливається від 700 мм на

заході до 450 мм на сході. Переважна їх більшість випадає в теплий період

року.

Степова зона характеризується високим ступенем теплозабезпеченості.

Суми температур понад 10( коливаються від 2900( на півночі до 3600( на

півдні. Середньорічна кількість опадів зменшується у цьому ж напрямку від

500 мм до 300 мм. Недостатня вологозабезпеченість степової зони є одним з

факторів, що стримують розвиток сільського господарства.

Сільськогосподарська зона південного Криму характеризується

субтропічним кліматом середземноморського типу. Середньорічні температури

становлять 11( — 130(, а кількість опадів від 400 до 500 мм за рік. Опади

переважають в осінньо-зимовий період. Тому літо тут сухе і жарке.

У гірських районах Карпат суми температур повітря понад 10( не

перевищують 1600( — 1800(. Період вегетації триває в середньому 136 днів.

За рік випадає від 800 до 1000 мм і більше опадів.

Грунтові ресурси України дуже різноманітні. На її території виділяють

Поліську, Лісостепову і Степову грунтові зони, а також Карпатську і

Кримську гірські області, з властивими для кожної з них грунтами.

На Поліссі найбільш поширені дерново-підзолисті і болотні грунти, серед

яких переважають торфо-болотні. Ці грунти здебільшого бідні на перегній.

Для підвищення їх родючості в грунт обов’язково слід вносити органічні і

мінеральні речовини, а також проводити розумне осушення.

Грунтово-кліматичні ресурси Полісся сприяють вирощуванню озимого жита,

льону-довгунця, картоплі.

У Лісостепу України поширені різні типи чорноземних грунтів. Крім цих

грунтів, значні площі лучно-чорноземні та сірі лісові грунти. Тут склалися

найкращі умови для вирощування зернових культур, особливо озимої пшениці,

цукрових буряків, кукурудзи.

Грунтові ресурси Степу України досить однорідні та представлені,

головним чином, чорноземами. Ці грунти мають найвищу природну родючість.

Провідними культурами тут є озима пшениця, соняшник, баштанні та

ефіроолійні культури. Наявність великої кількості тепла сприяє розвитку

виноградарства, а з розширенням мережі зрошення створюються умови для

вирощування рису і овочів. У Степу, як і на Поліссі та в Лісостепу, добрі

умови для скотарства, вівчарства і птахівництва.

У Карпатах грунтовий покрив змінюється як у широтному, так і в

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6