|
|
|
Диплом: Розрахунки в системі “клієнт-банк” та шляхи їх удосконалення/p>Процентна частка суми платежів, що проходять через систему “клієнт-банк” перевищує частку за кількістю платежів, що повністю підтверджує теорію, що була нами запропонована. Так, абсолютно відомо, що суми платежів, що здійснюють великі компанії у десятки, а то і сотні разів перевищують суми платіжних документів, що проводяться клієнтами малого бізнесу. Це пов’язано, як правило з великим обігом коштів у великих компаній, такі компанії часто представляють фінансовий сектор, де рух коштів відбувається без переміщення товару тощо. Порівняємо процентну частину кількості клієнтів, кількості платіжних документів та суми платежів, що проходять через систему “клієнт-банк”.
Рис. 2.3.3. Динамічний ряд розподілу використання системи “клієнт-банк” за кількістю клієнтів, кількістю та сумами платежів. Якщо процентна частка кількості клієнтів, що використовують систему “клієнт- банк” не мала відрізків зниження на гістограмі, то інші показники коливались. Постійний приріст кількості клієнтів спостерігається за рахунок збільшення доступності системи для середніх та малих підприємств, що не мають вирішального впливу на кількість платежів та їх загальну суму по банку. І нарешті, перейдемо до аналізу доходів, що отримує банк, внаслідок роботи клієнтів із системою віддаленого доступу. Розрахуємо долю доходів від системи “клієнт-банк” у загальному обсязі доходів від розрахункових операцій та наведемо отримані дані у табличній формі. Таблиця 2.3.4 Порівняльний аналіз доходів від операцій з системою “клієнт-банк”.
Як видно з таблиці доля доходів від використання системи “клієнт-банк” знаходиться в межах від 2% до 6%, що є досить незначним показником, враховуючи високий процент кількості платіжних документів та суми платежів, що проходять через систему “клієнт-банк”. Однак доходи від системи “клієнт-банк” не враховують плату клієнтів, що її використовують, щомісячних платежів за обслуговування рахунків, плати за платіжні доручення, видачу довідок і таке інше. В той же час вони відносяться до загальної суми доходів, зменшуючи частку доходів від системи “клієнт- банк”. Водночас у динаміці доля доходів від системи “клієнт-банк” зростає і на кінець грудня 2001 року складає 6%. Це дозволило збільшити долю доходів від системи “клієнт-банк” у загальному обсязі доходів від розрахункових операцій з 2% на початку року до 3% на кінець 2001 року. У 2002 році високий показник частки доходів від роботи з системою “клієнт- банк” зберігається на рівні 4% - 5% щомісяця, це дозволяє утримувати показник сукупний з початку 2002 року на рівні 4% або на 1% більше за показник 2001 року. Таблиця 2.3.5 Структура доходів від системи “клієнт-банк”.
Приріст доходу від встановлення системи “клієнт-банк” в основному залежить від кількості нових клієнтів, тому значення наближаються до пропорцій приросту кількості клієнтів, що встановили систему “клієнт-банк”. Дохід же від обслуговування системи має тенденцію до зростання – це викликано постійним збільшенням кількості клієнтів, що сплачують щомісячні внески за користування системою “клієнт-банк”, не зважаючи на те, що кількість нових клієнтів системи у досліджуваному місяці може бути меншою, аніж кількість нових клієнтів у попередньому місяці. Тому з часом загальна лінія розподілу буде зміщуватись у сторону збільшення частки щомісячних платежів по відношенню до одноразових за встановлення системи. Підсумовуючи структурний аналіз системи “клієнт-банк” та роль її показників у загальних показниках банку, можна відзначити нерівномірність розподілу між кількістю клієнтів, що обслуговуються в системі “клієнт-банк” та кількістю і сумами платежів, що проходять через дану систему – а саме значне перевищення частки останніх близько 55% та 70% відповідно у порівнянні з часткою клієнтів у 25% в середньому. Одночасно доходи від системи в загальній структурі доходів від розрахункових операцій ледь досягають 6%. Нами було встановлено основні причини таких відмінностей структури – прихильність до системи, в першу чергу, великих підприємств, з великою кількістю платіжних документів та сумами платежів; та неспівставність ознак групування доходів від системи “клієнт-банк” та ознак групування клієнтів, що використовують систему чи кількості або сум платежів через систему тощо. РОЗДІЛ 3 ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЮЧОЇ СИСТЕМИ РОЗРАХУНКІВ В СИСТЕМІ “КЛІЄНТ-БАНК” 3.1. Вдосконалення організаційної системи електронних розрахунків. Для створення законодавчої основи для широкого застосування електронних засобів зв'язку, необхідно насамперед уточнити юридичний статус так званого електронного документа. Сьогодні в українському законодавстві дуже обмежено визначено поняття "документ", тим більше — електронний документ. Для законодавчого визначення “електронного документа” потрібно створити правову конструкцію, яка б могла виконувати всі основні функції звичайного паперового документа. Документ сам по собі не існує. Він вбудований у досить складну правову систему, в якій є важливим, але далеко не єдиним компонентом. До інших складових відносять встановлені процедури експертизи істинності, процесуальні правила використання документа як доказу в суді, систему реєстрації та багато іншого. І відмінність власне документа від будь-якого тексту полягає саме в його приналежності до зазначеної правової системи. Електронний документ як такий теж не існує. Тому законодавчому визначенню підлягає не тільки електронний документ, а й правова система, частиною якої він є. Інакше кажучи, необхідно створити процедури експертизи електронних документів, які були б настільки ж переконливими для суду, наскільки переконливими є звичні методи аналізу паперових документів. Потому слід законодавче їх підтримати і, нарешті, запровадити такі експертизи в регулярну судову практику. Важливо розрізняти поняття власне документа і поняття його змісту, тобто вміщеної в ньому інформації. Інакше кажучи, документ можна розглядати як: • сполучення інформації, що міститься в тексті документа (зміст прав) і його реквізитів (включаючи підпис, печатку тощо); • матеріальний об'єкт — носій цієї інформації. Причому будь-який матеріальний об'єкт самим фактом свого існування є носієм додаткових відомостей, що не мають безпосереднього відношення до змісту документа. За приклад може слугувати інформація про якість, склад і сорт паперу, на якому складено документ, про принтер або друкарську машинку, на яких його віддруковано тощо. Ці дані, отримані за допомогою експертизи, можуть послужити підставою для визнання або невизнання істинності документа. Інформацію, що міститься в документі, теж можна розділити на дві частини: 1) зміст документа (назвемо її змістовою інформацією); 2) допоміжна частина (дає змогу встановити його автентичність. До неї відносять реквізити — вихідний номер, підписи, печатки тощо). Роль експертизи полягає в розширенні обсягу допоміжної інформації за рахунок даних про носія. Зазначимо, що підпис, печатку і, особливо, використання спеціальних бланків та сортів паперу (наприклад, із водяними знаками) можна розглядати як спеціально внесені до носія ознаки, що збільшують обсяг інформації про нього. Щоб використати функціонально-еквівалентний підхід, необхідно з'ясувати, які функції виконує документ, а саме: • містить певну (змістову) інформацію; • зазначає особу, що його підписала; • оприлюднює умови складення документа; • є доказом при судовому розгляді; • виконує функцію оригіналу, забезпечувану його унікальністю. Щоб сформулювати правові норми, які регулюють використання електронних документів, потрібно визначити, чим вони відрізняються від паперових. Насамперед електронний документ позбавлений жорсткої прив'язки до носія. Тому для нього поняття "оригінал" і "копія" не мають сенсу, бо в принципі не розрізняються. Відрив від носія означає, що його не можна використати для встановлення істинності документа. Залишаються дві можливості: • простежити шлях файла, а це вдається тільки в закритій системі (тобто системі з жорстким протоколом зв'язку і третьою особою, котра відповідає за доставку і доступність повідомлень); • допоміжна інформація, що підтверджує автентичність змісту документа, повинна мати ту ж форму, що й змістова. Разом вони і складають документ, на відміну від простого тексту у файлі. Допоміжна інформація також не повинна бути прив'язана до носія, тобто теж становить собою файл. На наш погляд, зміст поняття найточніше відображає таке формулювання: файл визнається електронним документом, якщо існує загальновідома процедура перевірки його істинності, що визнається особою, яка підписала документ, і судом. Електронний підпис — це алгоритм, що дає змогу супроводити будь-який файл унікальною додатковою інформацією, про яку йшлося вище. При цьому з електронним підписом пов'язують алгоритм підпису й алгоритм перевірки. Алгоритм підпису дає змогу сформувати допоміжний файл за змістом. Алгоритм перевірки дозволяє перевірити, чи відповідає допоміжний файл змісту. Відсутність носія породжує специфічну для електронного документа проблему забезпечення належного функціонування алгоритмів підпису та перевірки й експертизи. Труднощі полягають у тому, що, на відміну від паперових документів, особа, яка їх підписує, не може безпосередньо контролювати процес створення підпису, а особа, яка перевіряє, — процес його перевірки. Ці досить складні алгоритми закодовано у програмах, що для користувача є "чорною шухлядою". Виробник алгоритмів, у свою чергу, не може гарантувати, що користувач не змінював алгоритми і правильно користувався програмами. Розбіжність між відкритими і закритими системами виступає тут у формі відсутності або присутності третьої особи, відповідальної за дотримання дисципліни в мережі. У закритій системі така особа за плату дає деякі гарантії. У відкритій системі купується лише певне програмне забезпечення, апріорі жодним способом не погоджене з іншими учасниками обміну. Доступ же до мережі відкритий для всіх. Тому роль криптографічного захисту (електронного підпису) стає вирішальною. Так виявляється роль організації, що займається сертифікацією та ліцензуванням. Вона повинна контролювати і після цього сертифікувати запропоновані виготовлювачем програмні продукти, підтверджуючи відповідність заявленим алгоритмам і відсутність таких частин програми, що працюють у режимі, який не відповідає опису. Виробники сертифікованих програм одержують від цієї організації ліцензії на право їх поширення. На підставі наведених міркувань спробуємо визначити деякі суттєві норми, що регламентують правові наслідки обміну електронними документами. Така регламентація потрібна тільки у разі конфлікту, тому встановлювані норми повинні визнаватися судом. Зупинимося на відкритих системах, оскільки для закритих юридичне забезпечення простіше: така система як обов'язкову умову приєднання до неї може встановити будь-які вимоги (вони фіксуються у договорі про приєднання або надання послуг). Перш ніж використовувати електронний документообіг, необхідно здійснити деякі юридичне значимі дії: • зафіксувати алгоритм підпису та відповідний алгоритм перевірки (ключі). Цим особа заявляє про визнання певної процедури перевірки істинності підписаного нею документа; • заявити про це офіційно, тобто передати комусь на збереження офіційно визнаний алгоритм перевірки (відкритий ключ); • подбати про надання зазначеного алгоритму (ключа) адресатам. У разі змін ужити заходів щодо попередження адресатів і зберігача про нові алгоритми. Електронний документ, підписаний укладачем, має ту ж силу, що й документ на паперовому носії, підписаний ним же і засвідчений печаткою або будь-яким іншим законним способом. Якщо документ завірено нотаріусом, до нього необхідно додати також електронний підпис нотаріуса. При цьому алгоритми перевірки підписів (відкриті ключі) нотаріусів надаються суду (на його вимогу). Світова практика доводить, що електронні документи гарантують такий же рівень безпеки, як і паперові, а крім того — великий ступінь надійності і швидкість опрацювання. Безумовно, для цього сторони, що використовують у своїй практиці електронний обмін даними, повинні дотримуватися необхідних технічних і юридичних вимог. Закони України про електронний документообіг та про електронний підпис мають базуватися на функціонально-еквівалентному підході. Однак його застосування не повинно призвести до встановлення для користувачів систем електронної передачі даних жорсткіших стандартів надійності (і пов'язаних із ними витрат), ніж ті, що діють у сфері обігу паперових документів. За юридичною силою електронний підпис має бути рівнозначним власноручному підпису при дотриманні вимог, встановлених законодавством України. Ще одне суттєве вдосконалення, що буде нами запропоновано – впровадження на Україні єдиного реєстру електронних підписів. Прикладом для впровадження такого реєстру може послугувати впроваджений не так давно єдиний державний реєстр застави рухомого майна, що був реалізований за допомогою і за рекомендаціями іноземних спеціалістів із високорозвинутих країн Західної Європи та США, де такий реєстр існує вже давно і дозволив вирішити проблему подвійної застави та гарантувати сторонам абсолютну законність операції й уникати обману з боку недобрососвістних партнерів. Запропонований нами варіант, наскільки відомо автору, не існує ще в жодній країні. Основна суть запропонованої ідеї зводиться до того, що державними органами створюється єдина база даних електронних підписів. Будь-яка особа, незалежно від того юридична вона чи фізична, може зареєструвати свій електронний підпис (надавши до органу всі необхідні данні) і отримати дискету. В цьому випадку вже відразу вирішується питання про використання для створення електронного цифрового підпису сертифікованого програмного забезпечення, яке відповідає встановленим вимогам безпеки, а отже захищає права та інтереси всіх учасників розрахунків. При реєстрації юридичних осіб, можна встановити обов’язковим обмеження на керівників по праву підписувати ті чи інші документи, обмежені на суму, що будуть внесені до єдиного реєстру. Це дозволить встановлювати повноваження особи, що підписує електронний документ на відповідність повноважень, а також допоможе виконати певні обмеження, що наприклад встановлюються Національним банком України на те, що комерційні банки можуть вступати у договірні відносини лише з ідентифікованими особами. Таку інформацію може надавати єдиний реєстр, який, в свою чергу, буде перевіряти її в момент реєстрації. Доступ до перевірки електронного підпису може отримати будь-яка особа, що зареєстрована в системі і отримала зразок електронного підпису органу державної реєстрації електронних підписів. Таким чином процедура підписання електронного документа буде здійснюватись наступним чином. Отримавши зразок електронного підпису з єдиного державного реєстру, контрагент підписує певний документ. Інша сторона договору передає файл електронного підпису на звірку та автентифікацію суб’єкта, що його підписав. Після обробки інформації орган єдиного державного реєстру відправляє клієнту файл з розшифровкою зареєстрованої інформації про особу, Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 |
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
 |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|||||
Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое. |
||
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна. |
||
