Фінансовий менеджмент банка

Інвестиційній політика банку -- це частина загальної фінансової політики банку, що забезпечує вибір найефективніших фінансових інструментів вкладення капіталу та своєчасне їх реінвестування.

Головною метою інвестиційної політики банку є формування зваженого та якісного підходу до управління інвестиційним ризиком.

Вибір інвестиційної політики передбачає визначення мети, цілей та обсягу коштів, що інвестуються в цінні папери. Цілі інвестора мають формулюватися з урахуванням як дохідності, так і ризику. Цей етап інвестиційного процесу звичайно закінчується обранням потенційних видів цінних паперів для включення їх у портфель. Даний вибір має враховувати як загальні міркування щодо отримання прибутку, так і цілі інвестування, обсяг інвестованих коштів, ризики та оподаткування.

Основні принципи формування інвестиційної політики банків:

1. Забезпечення зв'язку інвестиційної політики з загальною стратегією економічного розвитку банку. Інвестиційна політика має розглядатись як один з обов'язкових елементів загальної стратегії економічного розвитку банку і, потребує узгодження з його депозитною та кредитною політиками, політикою управління банківськими ризиками. Як один із найбільших елементів, які входять до складу загальної стратегії економічного розвитку, інвестиційна політика має бути узгоджена за своїми цілями з загальною стратегією і не вступати з нею в протиріччя.

2. Урахування під час розробки інвестиційної політики стану країни та її розвитку в певний період.

3. Урахування під час розробки інвестиційної політики прогнозування кон'юнктури фінансового ринку. Під час визначення стратегічних цілей банку з приводу обсягів його інвестиційної діяльності, вибору форм інвестування мають бути прогнозовані і враховані певні зміни, які очікуються в даному періоді на фінансовому ринку в цілому і в тих його сегментах, у яких банк проводить (або збирається проводити) свою інвестиційну діяльність. Унаслідок циклічності розвитку і постійної мінливості стану фінансового ринку, окремих його сегментів необхідно систематично вивчати стан його кон'юнктури для формування ефективної інвестиційної політики, її коригування в окремих напрямках.

4. Забезпечення дотримання правових норм державного регулювання інвестиційної діяльності банків. Як і інші сфери економічної діяльності окремих суб'єктів господарювання, інвестиційна діяльність банків підлягає активному регулюванню з боку держави. Формами такого регулювання є певні закони, нормативні акти Національного банку України (наприклад, встановлені ним економічні нормативи щодо здійснення інвестиційних операцій). Стратегічні цілі інвестиційної політики і механізм їх реалізації не повинні вступати в протиріччя з чинними нормами державного регулювання інвестиційної діяльності.

5. Урахування внутрішнього потенціалу банку та можливостей його розвитку. Обсяг інвестиційної діяльності банку, диверсифікація її напрямків, можливості купівлі окремих фінансових інструментів передусім визначаються розміром його статутного капіталу, рівнем розвитку матеріально-технічної бази та інноваційних технологій, кваліфікацією фінансових менеджерів, організаційною структурою управління і деякими іншими елементами, які характеризують його внутрішній ресурсний потенціал. Стратегічні цілі інвестиційної політики та механізм її реалізації мають враховувати ресурсні обмеження нарощування внутрішнього потенціалу банку.

6. Сегментація напрямків інвестиційної політики за основними формами та видами інвестиційної діяльності. Як цілісне поняття інвестиційна політика має бути певним чином сегментована під час розробки за стратегічними цілями та механізмами їх досягнення в окремих напрямках інвестиційної діяльності. Ця сегментація має визначати окремі пріоритети щодо вибору відповідних фінансових інструментів.

7. Забезпечення внутрішньої збалансованості окремих напрямків інвестиційної політики. Цей принцип формування інвестиційної політики передбачає чітку узгодженість її стратегічних цілей і окремих напрямків інвестиційної діяльності в часі, регіональному розрізі.

8. Забезпечення високої ефективності інвестиційної політики. Поняття високої ефективності інвестиційної політики передбачає не тільки можливість досягнення банком високого рівня прибутку від його вкладень у цінні папери та інвестиційної діяльності в цілому, але й забезпечення достатнього рівня фінансової безпеки і надійності цієї діяльності протягом передбачуваного періоду. Для забезпечення високої ефективності інвестиційної політики під час розробки, мають бути визначені відносні критерії рівня прибутковості, ліквідності та ризику портфеля цінних паперів.

9. Забезпечення гнучкості інвестиційної політики. Внутрішні та зовнішні умови інвестиційної діяльності банків, прогнозовані під час розробки їх інвестиційної політики, можуть мати певні відхилення від їх передбачуваних значень. Ці відхилення можуть в майбутньому забезпечити відповідне коригування механізмів досягнень стратегічних цілей.

Тому під час розробки інвестиційної політики банку слід визначити можливий діапазон моделей прийняття відповідних управлінських рішень, які дають змогу враховувати можливі зміни зовнішніх та внутрішніх умов інвестиційної діяльності.

Згідно з цими принципами виділяють такі етапи розробки інвестиційної політики банку:

1. Аналіз інвестиційної діяльності банку за попередній період. У процесі цього аналізу вивчаються обсяги, форми та ефективність фінансового інвестування в банку. Об'єктами аналізу є: загальний обсяг інвестування в цінні папери, темпи зміни обсягу портфеля цінних паперів, зміна питомої ваги портфеля цінних паперів в активах банку; склад, структура портфеля цінних паперів за конкретними фінансовими інструментами та їх динаміка; дохідність окремих цінних паперів та портфеля цінних паперів у цілому. Проведений аналіз дає змогу оцінити обсяги та ефективність портфеля цінних паперів у передплановому періоді.

2. Оцінка внутрішнього потенціалу банку і можливостей його розвитку. До найважливіших внутрішніх чинників, які визначають інвестиційну політику банку, належать: тип стратегії комерційного банку; регіональна та галузева специфіка функціонування банку; ресурсний потенціал банку; можливість реалізації завдань банку через портфель цінних паперів; необхідність підтримки відповідного рівня ліквідності і мінімізації ризиків; професійна підготовленість, кваліфікація та досвід персоналу банку; практичне володіння персоналу банку теорією та інструментами зниження інвестиційного ризику.

3. Дослідження факторів зовнішнього середовища та прогнозування їх розвитку. До найважливіших зовнішніх чинників належать такі: загальний стан економіки країни (фази економічного циклу, рівень інфляції, дефіцит державного бюджету тощо); чинні законодавчі пільги й обмеження; стан ринку цінних паперів - його наповненість, динаміка процентної ставки і курсової вартості цінних паперів тощо.

4. Формування системи стратегічних цілей інвестиційної політики. Обґрунтування типу інвестиційної політики. Тип інвестиційної політики банку характеризує принципові підходи до її здійснення з погляду співвідношення рівня дохідності та ризику інвестиційної діяльності банку.

5. Визначення обсягу інвестування в цінні папери в плановому періоді. Як правило, визначається не в абсолютному розмірі, а шляхом визначення діапазону співвідношення суми вкладень у цінні папери до суми робочих активів; суми загальних активів, суми капіталу банку.

6. Визначення типу і структури портфеля цінних паперів. Під час формування портфеля цінних паперів банк має чітко сформувати свою стратегію управління та визначити майбутній тип портфеля. Основною перевагою портфельного інвестування є можливість вибору портфеля для вирішення специфічних інвестиційних завдань. Для цього використовуються різні портфелі цінних паперів, у кожному з яких є власний баланс між існуючим ризиком, прийнятним для власника портфеля, і очікуваною ним віддачею (прибутком) у певний період часу. Співвідношення цих чинників і дає змогу визначити тип портфеля цінних паперів. Тип портфеля - це його інвестиційна характеристика, заснована на співвідношенні прибутковості і ризику. При цьому важливою ознакою під час класифікації типу портфеля є те, яким способом і за рахунок якого джерела даний прибуток отриманий: за рахунок зростання курсової вартості чи за рахунок поточних виплат - дивідендів, процентів. Виділяють два основних типи портфеля: портфель доходу (портфель, орієнтований на переважне отримання прибутку за рахунок процентів і дивідендів); портфель росту (портфель, орієнтований на переважний приріст курсової вартості цінних паперів, що включені до складу портфеля). Водночас спрощеним було б розуміння портфеля цінних паперів як однорідної сукупності. Так, наприклад, незважаючи на те що портфель росту орієнтований на акції, інвестиційною характеристикою яких є зростання курсової вартості, до його складу можуть входити і цінні папери з іншими інвестиційними властивостями. Таким чином, розглядають ще й портфель росту і доходу. Під час вибору структури портфеля цінних паперів на даному етапі має бути визначене співвідношення між спекулятивною та консервативною частинами портфеля.

7. Розробка критеріїв якості портфеля цінних паперів. Встановлюються: плановий рівень дохідності та прибутковості портфеля цінних паперів; максимальний рівень ризикованості вкладень банку в цінні папери; рівень ліквідності портфеля цінних паперів.

8. Формування механізму контролю за здійсненням інвестиційної політики.

9. Загальна оцінка ефективності розробленої інвестиційної політики. У процесі розробки інвестиційної політики банки визначають пріоритети під час формування портфеля цінних паперів. Фактичний склад портфеля цінних паперів має відповідати його інвестиційній політиці. У противному разі не буде забезпечена ефективна реалізація інвестиційної політики.

Отже, інвестиційна політика створює необхідні загальні передумови ефективної праці персоналу банку, знижує ймовірність помилок і прийняття нераціональних рішень.

2.3.3 Управління процесом формування портфеля цінних паперів банку

Визначення цілей фінансового інвестування і типу портфеля, що реалізує обрану політику, дає змогу перейти безпосереднього до формування портфеля цінних паперів шляхом включення в нього відповідних цінних паперів.

Принципи формування портфеля цінних паперів: прибутковість (прибуток у вигляді курсової різниці, процентів і дивідендів); безпека; зростання вкладень; принцип забезпечення реалізації інвестиційної політики (взаємозв'язок сформованого портфеля цінних паперів і стратегії банку в сфері операцій з цінними паперами); забезпечення відповідності портфеля інвестиційним ресурсам; оптимізація співвідношення прибутковості і ризику виходячи з конкретних пріоритетних цілей формування портфеля; оптимізація співвідношення прибутковості і ліквідності; забезпечення керованості портфеля.

Визначимо основний зміст окремих етапів управління формуванням портфеля цінних паперів.

1 етап - оцінка інвестиційних якостей окремих цінних паперів.

Оцінка інвестиційних якостей окремих цінних паперів, що обертаються на ринку, є попереднім етапом формування портфеля. Вона являє собою інтегральну характеристику окремих видів цінних паперів, що здійснюється інвестором з урахуванням цілей формування портфеля цінних паперів.

Інвестор, виходячи з цілей сформованої ним інвестиційної політики, детально розглядає переваги і недоліки різних видів фінансових інструментів.

Фактори, що впливають на вибір цінних паперів:

1. зовнішні: пов'язані з загальним станом економіки в країні (інфляційний ризик; рівень ставок банківського процента); пов'язані з державним регулюванням структури портфеля (податки, розміри резервів, нормативи ризику тощо); пов'язані з характеристиками цінного папера (очікувана норма прибутку за цінним папером; податкові характеристики цінного папера; рівень процентного, кредитного ризику, або ризику невиконання емітентом своїх зобов'язань, ризику дострокового відкликання цінного папера);

2. внутрішні: спеціалізація банку (банк є універсальним чи спеціалізується на окремих видах операцій з цінними паперами, галузева чи регіональна спеціалізація тощо); обсяг та структура інвестиційних ресурсів тощо.

Цінні папери з позицій властивих їм інвестиційних якостей класифікуються за основними ознаками, наведеними на рис. 2.1.

Разом з тим головним завданням під час фінансового інвестування є оцінка інвестиційних якостей конкретних видів цінних паперів, що обертаються на ринку. З урахуванням своїх цілей і менталітету кожен інвестор обирає конкретні форми і види цінних паперів.

Результатом першого етапу формування портфеля є визначення співвідношення пайових і боргових цінних паперів у портфелі, а відносно кожної з цих груп - частки окремих видів фінансових інструментів (акцій, облігацій тощо).

2 етап - формування окремих, видів портфелів шляхом добору необхідних цінних паперів, що забезпечують установлені критерії прибутковості, ризику і ліквідності.

Другим етапом формування портфеля є прийняття рішення щодо включення в портфель конкретних цінних паперів.

Формування інвестиційних рішень відносно включення в портфель конкретних цінних паперів базується на: обраному типі портфеля; наявності пропозиції окремих цінних паперів на ринку; оцінці вартості і рівня прибутковості окремих цінних паперів; оцінці рівня систематичного (ринкового) ризику за кожним цінним папером.

Оцінка ефективності окремих цінних паперів здійснюється на основі зіставлення обсягу інвестиційних витрат, з одного боку, і сум зворотного грошового потоку за ними - з іншого.

Основу поточного зворотного грошового потоку за цінними паперами складають суми процентів, що періодично виплачуються за ними (за облігаціями та іншими борговими цінними паперами) і дивідендів (за акціями та іншими пайовими цінними паперами).

До складу зворотного грошового потоку за цінними паперами також входить вартість їх реалізації після закінчення строку обігу/збереження в портфелі.

За цінними паперами інвестор сам обирає очікувану норму прибутку з урахуванням рівня ризику вкладень. Консервативний інвестор надасть перевагу вибору цінних паперів з невисоким рівнем ризику (а, відповідно, і з невисокою нормою інвестиційного прибутку), у той час як агресивний інвестор надасть перевагу цінним паперам з високою нормою інвестиційного прибутку (незважаючи на високий рівень ризику за ними).

Рисунок 2.1 - Класифікація цінних паперів за специфікою їх інвестиційних якостей

Якщо очікувана норма інвестиційного прибутку визначається самим інвестором, то цей показник формує і суму інвестиційних витрат на той чи інший цінний папір, що має забезпечити йому очікувану суму прибутку. Ця розрахункова сума інвестиційних витрат являє собою реальну вартість цінного папера, яка складається в умовах очікуваної норми прибутку за ним з урахуванням відповідного, рівня ризику. Якщо фактична сума інвестиційних витрат за цінним папером перевищуватиме його реальну вартість, то ефективність фінансового інвестування знизиться (тобто інвестор не отримає очікуваної суми інвестиційного прибутку). І, навпаки, якщо фактична сума інвестиційних витрат буде нижчою від реальної вартості цінного папера, то ефективність фінансового інвестування зросте.

Таким чином, оцінка ефективності цінного папера зводиться до оцінки реальної його вартості, що забезпечує отримання очікуваної норми інвестиційного прибутку за ним.

Особливості формування зворотного грошового потоку за окремими видами фінансових інструментів визначають різноманітність варіацій моделей оцінки їх реальної вартості.

Оцінка реальної вартості фінансового інструмента порівняно з ціною його поточного ринкового котирування або розрахована очікувана норма валового інвестиційного прибутку (прибутковість) за ним є основним критерієм прийняття управлінських рішень щодо здійснення тих чи інших фінансових інвестицій.

Разом з тим під час прийняття таких управлінських рішень можуть бути враховані й інші чинники, які впливають на ступінь ризику інвестицій у певний цінний папір.

Ризики, пов'язані з фінансовим інвестуванням, насамперед, обумовлені: непродуманим вибором цінного папера; фінансовими труднощами або банкрутством емітента; непередбачуваними змінами умов інвестування; різким погіршенням кон'юнктури ринку товарів, що виробляються емітентом, або кон'юнктури ринку цінних паперів; прямим обманом посередників, що працюють на фондовому ринку.

Ризики, пов'язані з формуванням портфеля цінних паперів, прийнято поділяти щодо джерел виникнення на:

1. систематичні (ринкові або недиверсифіковані) ризики - властиві всім інвестиційним інструментам ризики, які визначаються зміною економічного циклу в країні або кон'юнктурних циклів на ринках, у тому числі: змінами податкового законодавства в галузі інвестування; впровадженням нових законодавчих актів у сфері оподаткування, амортизаційних відрахувань та інших факторів, що знижують прибутковість бізнесу; вони обумовлені загальними умовами, що склалися в країні, як економічного, так і політичного й суспільного характеру;

2. несистематичні (диверсифіковані) ризики - унікальні ділові й фінансові ризики, властиві конкретному цінному паперу. Ці ризики характерні для конкретного об'єкта інвестування або діяльності конкретного інвестора і виникають через непрофесійний менеджмент, неврахування конкурентів та інші фактори, вплив яких можна усунути.

Результатом даного етапу формування портфеля є ранжований за співвідношенням прибутку та ризику перелік цінних паперів, відібраних для включення в портфель.

3 етап - оптимізація портфеля цінних паперів, спрямована на зниження його ризику із заданим рівнем прибутковості.

Оптимізація портфеля ґрунтується на оцінці ризику і відповідній диверсифікації інструментів портфеля.

Інвестиційні ризики вимірюються різними методами - шляхом розрахунку середньоквадратичного відхилення, коефіцієнта варіації, Я-коефіцієнта, а також експертним методом. Ризики вимірюються за кожним цінним папером.

Використовуючи відмінності цінних паперів за рівнем ризику, можна підібрати такі види, які, не змінюючи рівня середньої прибутковості портфеля, дозволили б істотно знизити рівень його ризику.

Результатом третього етапу формування портфеля є забезпечення мінімально можливого рівня його ризику за заданим рівнем інвестиційного прибутку.

4 етап - сукупна оцінка спроектованого портфеля за співвідношенням прибутковості й ризику.

Сукупна оцінка спроектованого портфеля за співвідношенням рівня прибутковості й ризику дає змогу оцінити ефективність усієї роботи з його формування.

Рівень прибутковості портфеля розраховується за формулою:

, (2.4)

де РДП - рівень дохідності інвестиційного портфеля;

РДі - рівень прибутковості окремих цінних паперів у портфелі;

Пі - питома вага окремих цінних паперів у сукупній вартості портфеля, од.

Рівень ризику портфеля розраховується за формулою:

, (2.5)

де РРП - рівень ризику інвестиційного портфеля;

РСРі - рівень систематичного ризику окремих цінних паперів, що вимірюється за допомогою Я-коефіцієнта;

Пі - питома вага окремих цінних паперів у сукупній вартості інвестиційного портфеля, од;

РНРП - рівень несистематичного ризику портфеля.

Результатом цього етапу оцінки портфеля є визначення того, наскільки вдалося знизити рівень портфельного ризику відносно середньоринкового його рівня, сформованого за заданим рівнем прибутковості інвестиційного портфеля.

В умовах функціонування вітчизняного ринку цінних паперів ця оцінка має бути доповнена показником рівня ліквідності сформованого портфеля.

5 етап - остаточна оптимізація структури портфеля цінних паперів за встановленими критеріями прибутковості ризику й ліквідності.

Портфель цінних паперів, який повністю відповідає цілям його формування як за типом, так і за складом включених у нього фінансових інструментів, являє собою збалансований інвестиційний портфель.

2.3.4 Оперативне управління портфелем цінних паперів банку

Процес формування портфеля цінних паперів після його завершення поступається процесу оперативного управління портфелем.

Під оперативним управлінням портфелем цінних паперів розуміють обґрунтування та реалізацію управлінських рішень, що забезпечують підтримання цільової інвестиційної спрямованості сформованого портфеля за параметрами його дохідності, ризику та ліквідності.

Це зумовлено тим, що цілі інвестора з часом можуть змінюватися, у результаті чого поточний портфель перестає бути ефективним. Цілком імовірно, що інвестору необхідно буде сформувати новий портфель, продаючи конкретну частину цінних паперів і купуючи нові папери.

При оперативному управлінні портфелем цінних паперів фінансовий менеджер повинен відповісти на такі питання: чи є необхідність внесення змін у структуру портфеля у зв'язку зі змінами стану емітента, інвестора або загального економічного клімату; чи є портфель достатньо диверсифікованим; чи залишаються в силі причини, за якими ті чи інші цінні папери були обрані в минулому.

Процес оперативного управління портфелем цінних паперів складається з таких основних етапів:

1. Організація постійного моніторингу умов економічного розвитку країни та кон'юнктури ринку цінних паперів за окремими його сегментами.

Такий моніторинг повинен мати постійний характер через значну мінливість фінансових ринків, у тому числі ринку цінних паперів.

У процесі моніторингу основна увага повинна приділятись виявленню тих факторів, що призводять до зниження рівня прибутковості, ліквідності та зростання ризикованості цінних паперів, які входять до складу портфеля цінних паперів банку.

До факторів, що негативно впливають на інвестиційну привабливість пайових цінних паперів, належать: зниження рівня дивідендних виплат через зменшення обсягів прибутку емітента; зниження темпів зростання вартості чистих активів емітента чи зменшення їх суми; кон'юнктурний спад у галузі, де працює емітент; загальний спад кон'юнктури ринку цінних паперів; суттєве перевищення ринкової ціни цінного папера порівняно з його реальною вартістю в момент придбання інвестором; спекулятивна гра учасників ринку цінних паперів; підвищення рівня оподаткування доходів за пайовими, цінними паперами.

До факторів, що негативно впливають на інвестиційну привабливість боргових цінних паперів, належать: зростання середньої ставки банківського процента; зростання темпів інфляції порівняно з попереднім періодом; зниження рівня платоспроможності (кредитного рейтингу) емітента; непередбачуване зниження розміру фонду погашення емітента за даним ЦП; підвищення рівня оподаткування доходу за борговими цінними паперами.

Результати моніторингу ринку цінних паперів та умов економічного розвитку країни за розглянутими факторами дають змогу підвищити обґрунтованість управлінських рішень, що приймаються в процесі наступних етапів оперативного управління портфелем цінних паперів банку.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15