Фінансовий менеджмент банка

1. За обсягом аналітичного дослідження розрізняють повний та тематичний фінансовий аналіз.

Повний фінансовий аналіз проводиться з метою вивчення всіх аспектів фінансової діяльності та всіх характеристик фінансового стану банку в комплексі.

Відомо, що однією з основних цілей банку є отримання прийнятних для нього фінансових результатів з дотриманням певних обмежень. У свою чергу фінансовий стан - узагальнена, комплексна характеристика банку - відбиває рівень дотримання банком у своїй діяльності обмежень (мінімального розміру абсолютної і відносної величини капіталу, рівня властивих активам ризиків і ліквідності, вартості придбання пасивів, загального ризику тощо).

Повний фінансовий аналіз дає змогу оцінити ступінь досягнення цілей управління, його ефективність; при цьому фінансовий стан банку більше характеризує ефективність його фінансового управління, ніж управління в цілому.

Тематичний фінансовий аналіз обмежується вивченням окремих аспектів фінансового стану банку.

Об'єктами тематичного фінансового аналізу в банку, насамперед, можуть бути показники фінансових результатів, результативності й фінансового стану; показники ефективності системи фінансового управління; ефективності банківських послуг, операцій, технологій, систем тощо.

Тематичний фінансовий аналіз є інструментом реалізації окремих видів фінансового управління (активів, пасивів, ліквідності, ризиків, капіталу тощо) й методом їх наступної оцінки.

У ході управління активами основним завданням їх є досягнення найвищої прибутковості з дотриманням необхідного рівня ліквідності і припустимого рівня ризикованості. Це завдання можна здійснити тільки на основі системного аналізу фінансових активів у зазначених напрямках і цілеспрямованих діях з формування відповідної структури активів.

Управління пасивами пов'язане з аналізом коштів, що не дають доходів; вивченням основних напрямків пошуку необхідних кредитних ресурсів для виконання зобов'язань перед клієнтами і для розвитку активних операцій; аналізом можливих способів залучення "недорогих" ресурсів.

Аналіз є основним методом управління ризиками. З його допомогою досліджуються та оцінюються умови виникнення ризику, масштаби передбачуваного збитку, способи попередження ризику, джерела його відшкодування.

Багато видів управління активами банку, зокрема управління кредитами, інвестиціями, комерційними операціями з нерухомістю, відповідають видам банківської діяльності. Тому її фінансові показники є індикаторами якості управління даними видами активів.

2. За суб'єктом аналізу розрізняють внутрішній та зовнішній фінансовий аналіз банку. Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є: орієнтація аналізу на публічну, зовнішню звітність банку; множинність об'єктів-користувачів; різноманітність цілей та інтересів суб'єктів аналізу; максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів.

На відміну від внутрішнього відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані. Відмінність у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов'язана з різним інформаційним забезпеченням і завданнями, які вирішують обидва види аналізу.

Основним змістом внутрішнього аналізу банку є: аналіз капіталу; аналіз фінансової стійкості та стабільності; оцінка ділової активності; аналіз динаміки прибутку та рентабельності і факторів, що на них впливають; аналіз ліквідності та платоспроможності тощо.

Цей аналіз здійснюється аналітиками банку і ґрунтується на широкій інформаційній базі, включаючи й оперативні дані.

3. За об'єктом фінансового аналізу банку розрізняють: аналіз фінансової діяльності банку в цілому; аналіз фінансової діяльності окремих, структурних підрозділів, центрів фінансової відповідальності банку; аналіз окремих фінансових операцій банку. Під час першого аналізу предметом вивчення є фінансова діяльність банку в цілому без виокремлення його структурних одиниць та підрозділів.

Аналіз фінансової діяльності окремих структурних підрозділів, центрів фінансової відповідальності банку, як правило, спрямований на дослідження рівня та ефективності використання фінансового потенціалу (витрат). Ця форма аналізу базується на результатах управлінського обліку.

Предметом аналізу окремих фінансових операцій банку можуть бути окремі операції, пов'язані з формуванням і використанням фінансових ресурсів банку.

4. За періодом проведення є такі види аналізу:

1. попередній фінансовий аналіз - пов'язаний з вивченням умов здійснення фінансової діяльності банку в цілому або здійснення окремих фінансових операцій;

2. поточний фінансовий аналіз - здійснюється в контрольних цілях в процесі реалізації окремих фінансових планів або проведення окремих фінансових операцій для оперативного впливу на хід фінансової діяльності;

3. підсумковий фінансовий аналіз - здійснюється банком за звітний період (місяць, квартал, рік). Він дає змогу більш глибоко та повно проаналізувати фінансовий стан та результати фінансової діяльності банку порівняно з попереднім та поточним аналізом, оскільки базується на звітних матеріалах статистичного та бухгалтерського обліку;

4. перспективний фінансовий аналіз - має на миті визначення ймовірного майбутнього стану банку за умови збереження поточних тенденцій або у випадку внесення змін в управління фінансами банку.

Особливістю фінансового аналізу діяльності банку є те, що результати аналізу використовуються як база для всіх інших функцій: результати попереднього аналізу (оцінені показники використовуються в процесі фінансового планування); результати поточного аналізу (у процесі прийняття рішень під час виконання регулятивних функцій); результати підсумкового й перспективного аналізу (використовуються під час виконання контрольних функцій, а також у процесі прийняття рішень щодо майбутнього розвитку банку).

Відповідно до концепції побудови ієрархічної системи управління банком фінансовий аналіз доцільно поділяти на такі основні види: стратегічний фінансовий аналіз, тактичний фінансовий аналіз та оперативний фінансовий аналіз. Кожному з перерахованих видів аналізу має відповідати певна його сфера та періодичність здійснення його функцій.

Для вирішення конкретних завдань фінансового менеджменту застосовується низка спеціальних систем та методів аналізу, що дають змогу отримати кількісну оцінку результатів фінансової діяльності в розрізі окремих її аспектів як в статиці, так і в динаміці.

Характеристику основних систем фінансового аналізу наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1 - Системи фінансового аналізу

Горизонтальний аналіз базується на вивченні динаміки окремих фінансових показників у часі. Під час використання даної системи аналізу розраховуються темпи росту (приросту) окремих показників фінансової діяльності за ряд періодів та визначаються загальні тенденції їх зміни або тренду.

Вертикальний (структурний) аналіз передбачає визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат. Під час здійснення цього аналізу розраховується питома вага окремих структурних складових агрегованих фінансових показників.

Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) передбачає розрахунок відношень між окремими абсолютними показниками фінансової діяльності банку, визначення взаємозв'язків показників. Під час використання цієї системи аналізу визначаються різноманітні відносні показники, що характеризують окремі результати фінансової діяльності банку та рівень його фінансового стану.

Порівняльний аналіз ґрунтується на зіставленні значень окремих груп аналогічних показників між собою. Під час використання цієї системи аналізу розраховуються розміри абсолютних та відносних відхилень показників, що порівнюються.

Інтегральний аналіз передбачає визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому інтегральний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник поділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи об'єднують у загальний результативний показник.

Отже, фінансовий аналіз діяльності банку як складова підсистеми функціонального забезпечення фінансового менеджменту передує прийняттю рішень з фінансових питань, будучи етапом, операцією й умовою їх прийняття (інформаційно-аналітичним забезпеченням), а потім узагальнює та оцінює результати рішень на основі підсумкової інформації.

1.4 Системи та методи внутрішнього фінансового контролю

В основі функціональних підсистем фінансового менеджменту важливу роль у підвищенні ефективності управління доходами й витратами, ліквідністю та бюджетним процесом відіграють системи і методи фінансового контролю. Рівень організації фінансового контролю безпосередньо впливає на стійкість банку, сприяє удосконаленню системи фінансового управління ним, забезпечує підпорядкування діяльності банку фінансовій політиці, що проводиться його керівництвом.

Фінансовий контроль - система, яка забезпечує концентрацію контрольних дій на найбільш пріоритетних напрямках фінансової діяльності банку, своєчасне виявлення відхилень фактичних результатів від запланованих та прийняття оперативних управлінських рішень, що забезпечують її нормалізацію.

Призначенням фінансового контролю є оперативне порівняння основних планових (нормативних) і фактичних показників, щоб виявити відхилення і визначити взаємозв'язок та взаємозалежність цих відхилень з метою впливу на ключові фактори нормалізації діяльності банку.

З огляду на це, основними функціями фінансового контролю банку є: спостереження за ходом реалізації фінансових завдань, встановлених системою планових фінансових показників і нормативів; визначення ступеня відхилення фактичних результатів фінансової діяльності банку від запланованих; діагностування за розмірами відхилень серйозних погіршень у фінансовому стані банку та істотного зниження темпів його фінансового розвитку; розроблення оперативних управлінських рішень щодо нормалізації, фінансової діяльності банку відповідно до передбачених цілей і показників; коригування в разі необхідності окремих цілей, і показників фінансового розвитку банку у зв'язку зі зміною зовнішнього фінансового середовища, кон'юнктури фінансового ринку і внутрішніх умов роботи банку.

Як бачимо, фінансовий контроль не обмежується здійсненням лише внутрішнього контролю за фінансовою діяльністю банку та фінансовими операціями, але є ефективною координуючою системою забезпечення взаємозв'язку між формуванням інформаційної бази, фінансовим аналізом, фінансовим плануванням і внутрішнім фінансовим контролем у банку.

Важливе значення під час фінансового контролю має вивчення причин, що викликали появу відхилень від встановлених параметрів. Під час аналізу відхилень слід розрізняти контрольовані і неконтрольовані причини. Неконтрольовані причини відхилень пов'язані зі змінами в зовнішньому середовищі. Банк може певною мірою впливати лише на контрольовані причини.

Контрольовані причини відхилень можна поділити на дві групи: відхилення, що виникли в результаті планування та пов'язані з помилками в процесі складання прогнозів, вони можуть бути викликані недостатністю інформації; недостовірним прогнозом розвитку; невідповідними методами планування; відхилення, пов'язані з реалізацією планів як результат діяльності банку.

У практиці аналізу причин відхилень розрізняють аналіз, орієнтований на минуле, і аналіз, орієнтований на майбутнє (на перспективу). При цьому аналіз відхилень з орієнтацією на перспективу можливий у тому випадку, коли в банку здійснюється регулярний прогноз розвитку контрольних параметрів. Порівнюючи планові й прогнозні величини, можна оцінити ймовірні відхилення в перспективі, а також виявити причини можливих відхилень. Прогнозоване відхилення є попередженням про те, що запланована мета може бути не досягнута і що мають бути розроблені заходи щодо їх усунення.

За результатами аналізу здійснюється коригування фінансових планів і бюджетів, якщо їх подальше виконання в такому вигляді є недоцільним, або перегляд дій, спрямованих на досягнення визначених цілей. За результатами фінансового моніторингу вносяться пропозиції щодо коригування системи цільових нормативів; показників поточних фінансових планів або окремих бюджетів. В окремих критичних випадках може бути обґрунтована пропозиція щодо призупинення окремих операцій і навіть діяльності окремих центрів фінансової відповідальності.

Таким чином, фінансовий контроль є важливою складовою фінансового менеджменту банку. Він забезпечує зворотний зв'язок, звертаючи увагу менеджерів на значні відхилення від запланованих показників, що дає змогу приймати оперативні управлінські рішення, спрямовані на виконання поставлених завдань.

2. МЕНЕДЖМЕНТ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

2.1 Сутність та управління активами та пасивами в банку

2.1.1 Сутність активів та пасивів у банку

Сутність активів та пасивів банків обумовлюється їхньою роллю в економіці як фінансових посередників, що акумулюють тимчасово вільні кошти суб`єктів господарської діяльності і розміщують їх на умовах повернення, строковості та платності в тих суб`єктів господарства, які потребують цього для забезпечення виробничого процесу.

Основними завданнями сучасного комерційного банку є надання різноманітних видів позик своїм клієнтам, для чого є необхідним залучення коштів із різних джерел на відповідні терміни, здійснення розрахунково-касового обслуговування клієнтів і проведення платежів, здійснення операцій з купівлі та продажу валютних коштів як за дорученням клієнтів, так і за власний рахунок.

Для виконання цих завдань банку необхідно забезпечити залучення достатньої кількості коштів із різних джерел на різні терміни, домогтися оптимального сполучення термінів залучення коштів та їхньої вартості з метою одержання прибутку, водночас підтримуючи необхідний рівень ліквідності та оптимізації ризиків, які виникають при цьому.

Такі цілі досягаються банком при проведенні різноманітних активних і пасивних операцій, при цьому формуються активи і пасиви банку.

Активні операції - це розміщення й використання банком власних і залучених коштів для одержання прибутку за раціонального розподілу ризиків з окремих видів операцій та підтриманні ліквідності.

Всі активи комерційного банку можуть бути розділені на первинні резерви, кредити, надані банком, інвестиції в цінні папери, основні засоби і нематеріальні ресурси. До первинних резервів належать активи, які в будь-який час можуть бути використані банком для видачі вкладів та здійснення поточних платежів. До цієї групи активів належать: банкноти і монети в касі банку; кошти на кореспондентських рахунка; обов`язкові мінімальні резерви.

Первинні резерви є малоприбутковим видом активів, і керівництво банку з метою максимізації прибутку прагне до зниження їхньої частки в структурі активів. Проте це зниження є можливим лише до певного рівня, оскільки готівкових коштів у касі банку має бути достатньо для розміну грошей, видачі вкладів, видачі готівки СПД на їхні потреби. Необхідний розмір готівкових коштів визначається структурою пасивів даного комерційного банку і часткою в пасивах поточних рахунків фізичних та юридичних осіб, вкладів, терміни виплати за якими настали. Планування руху готівки в касі банку, вибір джерел її поповнення є одним з найважливіших завдань, яке розв`язують при управлінні активами банку.

Комерційні банки зберігають тимчасово вільні кошти на своїх кореспондентських рахунках у національному та комерційних банках. Достатність коштів на кореспондентських рахунках банку для виконання ним поточних платежів є наслідком діяльності банку з управління поточною ліквідністю. Сума коштів на кореспондентському рахунку не може бути нижчою за відповідний норматив, встановлений НБУ. Оскільки відсотки, що виплачуються за залишками на кореспондентських рахунках, як правило, нижчі за відсотки, що пропонуються за міжбанківськими кредитами й депозитами, природним є прагнення керівництва банку до мінімізації залишків на цих рахунках до рівня, достатнього для проведення строкових платежів.

Пасивні операції - це залучення банком коштів із різних джерел з метою підтримання ліквідності й забезпечення прибуткової роботи банку.

Пасиви банку - частина бухгалтерського балансу, що відображає в грошовому вираженні джерела утворення коштів банку. Залежно від характеру джерел коштів усі пасиви банку різняться за термінами залучення і вартістю. Від вартості термінів залучення коштів залежить спроможність банку забезпечити їх раціональне розміщення і допустимий прибуток акціонерів банку.

Пасиви комерційних банків - це ресурси, за рахунок яких здійснюються кредитні, інвестиційні та інші активні операції. Ресурси поділяються на власні, залучені і позичені.

До власних ресурсів, або до банківського капіталу, належать статутний, резервний та інші фонди, які створюються для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності банку, а також нерозподілений прибуток поточного і минулого років. Власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію - страхування інтересів вкладників та кредиторів, а також покриття поточних збитків від банківської діяльності.

Власний капітал комерційного банку поділяється на основний і додатковий. До основного капіталу відносять статутний і резервний фонди, а також нерозподілений прибуток минулих років. Додатковий капітал складається із загальних резервів за активними операціями і поточних прибутків.

Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку - шляхом відкритої передплати на акції (акціонерне товариство відкритого типу) та шляхом перерозподілу усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої части у статутному фонді (акціонерне товариство закритого типу).

Резервний фонд комерційного банку призначений для покриття можливих збитків від банківської діяльності. Наявність коштів у резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Резервний фонд комерційного банку створюється в порядку, визначеному зборами акціонерів, а його розмір встановлюється, як правило, на рівні 50% від розміру статутного фонду. Він формується за рахунок відрахувань від прибутку.

Крім резервного фонду в комерційних банках створюються спеціальні фонди, призначені для покриття збитків від активних операцій та для виробничого і соціального розвитку банку, їх формування здійснюється за рахунок прибутку.

Прибуток є ресурсом внутрішнього походження. Він існує у вигляді залишку прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку.

Залучені кошти - це сукупність коштів на поточних, депозитних та інших рахунках банківських клієнтів (юридичних та фізичних осіб), на рахунках громадських організацій та різноманітних фондів, які розміщуються в активі з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку. Залучені кошти формують переважну частину ресурсів, які використовуються для виконання активних операцій банків.

Залучені кошти банків поділяються на депозитні й недепозитні.

Банки залучають вільні грошові кошти шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовуються різні види банківських рахунків. Депозити бувають до запитання і строкові. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточному рахунку клієнта. Вони використовуються власниками для здійснення поточних розрахунків з їхніми господарськими партнерами. За вимогою клієнта кошти з його поточного рахунка в будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, оплати чеків або векселів.

Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позикових та інвестиційних операцій.

Строкові депозити -це кошти, розміщені в банку на певний строк, не менший від одного місяця і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку. Строкові кошти є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний відсоток, рівень якого диференціюється залежно від терміну виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати. Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним. А ощадні - фізичним особам.

Сертифікат - це цінний папір, який може використовуватися його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат(крім іменного) може бути достроково проданий власником іншій особі (з одержанням певного прибутку за час зберігання) і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку - втрату частини ресурсів.

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних та фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифікату банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту. Щоб придбати банківський вексель, покупець має перерахувати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує банківський вексель на ім`я покупця і зазначає дату зарахування грошей. Погашення банківських векселів відбувається шляхом їх викупу після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу. У банківських векселях вказується величина прибутку у вигляді відсотка до номіналу, що одержує власник векселя. Це означає, що продаються векселі за номіналом, а купуються банком за ціною продажу.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15