Проблеми та перспективи малого бізнесу

|Таблиця 3.1 |

|Вартість основних виробничих фондів та наявність оборотних коштів на |

|кінець звітного періоду (у 1993-1994 рр.) |

| |Галузі народного |Малі |Питома вага |

| |господарства, |підприємства, |малих |

| |млрд.крб. |млрд.крб. |підприємств, %|

|Оборотні кошти в запасах|134200,0|826752,|5233,|34547,5|3,9 |4,2 |

|товарно-матеріальних | |8 |8 | | | |

|цінностей | | | | | | |

|Розраховано за даними Міністерства статистки України |

Організація фінансових відносин суб’єктів малого бізнесу базується на

формуванні й русі фінансових ресурсів цих суб’єктів, їх ефективному

використанні. На жаль, вітчизняна економічна наука до цього часу ще не має

загальноприйнятої точки зору щодо терміна “фінансові ресурси”. За

визначенням М.Я.Коробова, “фінансові ресурси підприємств - це грошові фонди

цільового призначення, які формуються в процесі розподілу і перерозподілу

національного багатства, сукупного суспільного продукту, національного

доходу й використовуються у статутних цілях підприємств”.

Таким чином, фінансові ресурси підприємницьких структур - це грошові

доходи та надходження, що перебувають у розпорядженні суб’єктів

господарювання і призначені для виконання фінансових зобов’язань,

здійснення витрат на розширене відтворення та економічне стимулювання

працівників. Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних

та прирівняних до них коштів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку та

надходження грошових коштів від фінансово-банківської системи у порядку

перерозподілу.

Таким чином, фінансові ресурси підприємницьких структур можна поділити

на три групи відповідно до джерел їх формування.

До першої групи слід віднести доходи та надходження, які утворюються за

рахунок власних та прирівняних коштів. Доходи: прибуток від основної

діяльності; прибуток від виконаних науково-дослідних та дослідно-

конструкторських робіт (НДДКР) та інші цільові доходи; прибуток від

фінансових операцій; прибуток від будівельно-монтажних робіт, які

виконуються господарським способом; інші види доходів. Надходження:

амортизаційні відрахування; виручка від майна, що вибуло; непоточні пасиви;

цільові надходження (плата за утримання дітей тощо); мобілізація внутрішніх

ресурсів у будівництві; пайові та інші внески членів трудового колективу;

інші види надходжень.

До другої групи відносяться кошти, які мобілізуються на фінансовому

ринку, а саме: продаж власних акцій, облігацій та інших видів цінних

паперів, а також кредитні інвестиції.

До третьої групи слід віднести надходження коштів від фінансово-

банківської системи у порядку перерозподілу. До таких джерел відносяться:

фінансові ресурси, що формуються на пайових засадах; страхове відшкодування

ризиків; фінансові ресурси, що надійшли від концернів, асоціацій тощо;

дивіденди та проценти за цінні папери інших емітентів; бюджетні субсидії,

інші види ресурсів.

Фінансові ресурси малих підприємств у 1995 році досяглі 166500,2

млрд.крб., у т.ч. балансовий прибуток - 98664,0 млрд.крб., податок на

додану вартість, акцизний збір та інші витрати, що виключаються з виручки

від реалізації, - 67836,2 млрд.крб. У кооперативах фінансові ресурси

становили 8275,4 млрд.крб.: балансовий прибуток - 4440,4 млрд.крб., податок

на додану вартість, акцизний збір та інші витрати, що виключаються з

виручки від реалізації, - 3835,0 млрд.крб. (табл. 3.2).

|Таблиця 3.2 |

|Основні показники діяльності малих підприємств та кооперативів у 1993-1995|

|рр. (млрд.крб.) |

| |1993 |1994 |1995 |

|Виручка (валовий доход)|16202,4|1946,3 |128899,|10545,0|492609,|29815,4 |

|від реалізації | | |5 | |1 | |

|продукції, робіт, | | | | | | |

|послуг | | | | | | |

|Податок на додану |3286,3 |320,7 |24956,7|1816,1 |67836,2|3835,0 |

|вартість, акцизний збір| | | | | | |

|та інші витрати, що | | | | | | |

|виключаються з виручки | | | | | | |

|від реалізації | | | | | | |

|Фінансовий результат |1158,5 |52,7 |6449,7 |235,3 |14917,2|380,0 |

|від позареалізаційних | | | | | | |

|операцій | | | | | | |

|Балансовий |4219,4 |392,5 |31723,0|2080,0 |98664,0|4440,4 |

|прибуток/збиток | | | | | | |

|Витрати на виробництво |9855,2 |1285,8 |78669,5|6884,5 |338648,|21874,2 |

|реалізованої продукції | | | | |9 | |

|Фінансові ресурси |7505,7 |713,2 |56679,7|3896,1 |166500,|8275,4 |

| | | | | |2 | |

|Розраховано за даними Міністерства статистки України |

|МСП - Малі |КООП - Кооперативи |

|підприємства; | |

Якщо розглянути роль фінансів малого бізнесу у народному господарстві,

зокрема за балансовим прибутком, то видно, що питома вага балансового

прибутку малих підприємств в 1994 році в торгівлі та громадському

харчуванні досягає 38,5% , в постачанні та збуті - 20,6%, у побутовому

обслуговуванні населення - 17,2%, в будівництві - 16,1%, на транспорті -

10,9%. В цілому балансовий прибуток малих підприємств становить лише 6,1%

від загального балансового прибутку галузей народного господарства. У 1995

році балансовий прибуток малих підприємств дорівнював 98664,0 млрд.крб.

(5,8%), станом на 1 липня 1996 року - 62118,0 млрд.крб. (8,0%).

Розглянемо деякі показники фінансово-економічної діяльності суб’єктів

малого бізнесу, зокрема малих підприємств. Для визначення фінансово-

економічної ефективності діяльності малих підприємств визначемо два

показники: продуктивність праці та рентабельність. Насамперед, розглянемо

продуктивність праці, яка визначається за формулою:

[pic]

Тоді продуктивність праці на малих підприємствах у 1995 році становила

94,6 млн.крб. на одного чоловіка. У народному господарстві продуктивність

праці становила відповідно 78,2 млн.крб./чол. Таким чином, продуктивність

праці у суб’єктів малого підприємництва на 20% вище, ніж у народному

господарстві.

Розглянемо інший показник фінансово-економічної ефективності діяльності

малих підприємств - рівень рентабельності, як співвідношення прибутку та

собівартості. Цей показник останнім часом дещо знижується. Так, у 1993 році

він становив 42,8%, у 1994р. - 40,3%, у 1995р. - 29,1%. Проте він майже у

1,5 раза вищий, ніж у середньому по народному господарству, який у 1993

році був 36,8%, у 1994р. - 25,6%, у 1995р. - 20,0%; значно менший цей

показник у промисловості: 1993р. - 35,6%, 1994р. - 24,7%, 1995р. - 16,6%

(табл.2.8).

|Таблиця 2.8 |

|Рентабельність малих підприємств та галузей народного господарства |

| |1991 |1993 |1994 |1995 |

|Балансовий прибуток МП, млрд.крб. |1,7 |4219,4 |31723,4 |98664,0 |

|Витрати на виробництво реалізованої|7,5 |9855,2 |78669,5 |338649,0 |

|продукції МП, млрд.крб. | | | | |

|Рівень рентабельності МП, % |23,2 |42,8 |40,3 |29,1 |

|Рівень рентабельності галузей |- |36,8 |25,6 |20,0 |

|народного господарства (прибуток | | | | |

|від реалізації продукції до | | | | |

|собівартості реалізованої | | | | |

|продукції), % | | | | |

|Рівень рентабельності промислових |21,1 |35,6 |24,7 |16,6 |

|галузей, % | | | | |

|За даними Міністерства статистики України |

Ринкові відносини вимагають від суб’єктів малого бізнесу грамотної

оцінки фінансового стану свого підприємства, фінансової ситуації у

народному господарстві країни в цілому. Інакше вони не зможуть прийняти

правильні управлінські рішення в цій сфері і їхні шанси на успіх у

конкурентній ринковій боротьбі залишатимуться мінімальними.

Неймовірно важкий тягар оподаткування, обмеженість або повна

відсутність матеріально-фінансових та кредитних ресурсів спонукає багатьох

суб’єктів малого підприємництва збочити у тіньову економіку. На нашу думку,

суб’єкти малого підприємництва умовно можна поділити на дві групи: ті, що

зайняті у формальному державному та недержавному секторі, а також - у

неформальному секторі. До першої групи слід відносити діючі суб’єкти

підприємницької діяльності, які:

- здійснюють офіційно зареєстровані види діяльності;

- сплачують відповідні податки;

- звітують в органах статистики.

До неформального сектора або тіньової економіки слід відносити суб’єкти

малого підприємництва, які:

- зареєстровані, але не сплачують податки і не звітують в органах

державної статистки;

- не пройшли відповідну державну реєстрацію;

- здійснюють незареєстровану та заборонену чинним законодавством

економічну діяльність, або ведуть її без спеціального дозволу (ліцензії) на

відповідні види діяльності.

За способом здійснення неформальної діяльності та отримання доходів

слід виділити такі категорії:

- індивідуально зайняті;

- працівники та власники малих незареєстрованих виробничих одиниць;

- офіційно не оформлені працівники у зареєстрованих організаціях;

- діяльність підприємств формального сектора, яка не враховується та не

оподатковується, але дає їхнім працівникам невраховані доходи;

- неврахована діяльність працівників формального сектора, яка

здійснюється на робочому місці тощо.

Серед працівників, зайнятих у неформальному секторі, є такі, котрі

зайняті тільки у неформальному секторі, а також, такі, хто зайнятий як у

неформальному, так і у формальному секторах. Тобто, неформальний сектор

(тіньову економіку) умовно можна поділити на дві частини: тіньова економіка

у “класичній” формі (діяльність незареєстрованих суб’єктів підприємництва,

здійснення протизаконної діяльності тощо) і “напівформальний” сектор

(діяльність зареєстрованих суб’єктів, яка не враховується, не

оподатковується тощо).

Слід також зазначити, що неформальний сектор малого підприємництва (як

і всієї економіки), не можна вважати феноменом ринкової економіки. Він

існував і раніше і був представлений репетиторами, будівельниками-

“шабашниками”, кравцями, домопрацівниками, перекупниками (які іменувалися

“спекулянтами”) тощо, існувала і тіньова економіка. Проте останніми роками

склад, обсяги, характер неформального сектора різко змінилися. Насамперед,

чисельність зайнятих у цьому секторі в багато разів збільшилася, різко

зросла питома вага торгівлі, з’явилися істотно нові для нас явища - вулична

торгівля, “човникарі”, розширилися масштаби “класичної тіньової економіки”.

Неформальний сектор став фактично самостійним сегментом ринкової економіки.

Крім того, значна частина людей поєднує роботу у формальному та

неформальному секторах.

Тому мале підприємництво на початковому етапі його становлення є

“об’єктивною” реальною нішею для неформального сектора. Однак роль цього

сектора для нашої економіки та ринку праці не є однозначною. З одного боку,

очевидна його позитивна роль у вирішені проблем зайнятості та доходів

населення. З іншого боку, він створює умови для розвитку кримінального

середовища. Крім того, для зайнятих у неформальному секторі відсутні

соціальні гарантії, не контролюються умови їх праці. Відбувається відтік

частки кваліфікованих та перспективних працівників з формального сектора,

що негативно впливає на його ефективність. Зайнятість людини у

неформальному секторі, насамперед у таких сферах малого бізнесу, як

торгівля і громадське харчування (72,3% за загальним обсягом балансового

прибутку у липні 1996 року), побутове обслуговування населення (57,1%),

постачання та збут (23,4%), призводить до втрати кваліфікації, професійних

навичок. Через нерегулярність характеру зайнятості люди відволікаються від

систематичної роботи. Все це є наслідком не лише негативних тенденцій

розвитку малого підприємництва, а насамперед, загальноекономічних труднощів

кризового характеру.

Лібералізація економічних процесів не привела до скорочення

неформального сектора економіки, а, на жаль, навпаки, лише сприяла його

зростанню. Багато в чому це зумовлено неефективною економічною політикою

держави. Своєю податковою, зовнішньоекономічною, валютною політикою,

режимом регулювання тих чи інших сфер економічної діяльності держава

“заганяла” у “тінь” цілі галузі економіки. Невідповідність між новим

законодавством, спрямованим на регулювання економічних процесів за

принципами класичного ринку, та реальною економічною практикою призвела до

деформації господарських процесів, істотного послаблення впливу держави на

розвиток економіки. Було створено легітимну основу криміналізації

економіки, тіньового накопичення капіталу, його застосування в цілях, що не

відповідають інтересам розбудови національної економіки.

Головною причиною зростання неформального сектора економіки є

можливість швидкого збагачення у сфері товарного та фінансового обігу, - з

одного боку, та дуже великі труднощі для малого підприємництва у сфері

виробництва - з іншого. Як наслідок, формування нового прошарку власників-

підприємців відбувається на основі перерозподілу доходів та власності

(передусім державної), а не збільшення суспільного продукту в результаті

підприємницької діяльності.

Проблему неформального сектора економіки не можна вважати як таку, що

сама вирішиться у процесі економічних реформ. Без дієвого державного впливу

(відповідної державної політики) на ці процеси, механізм відтворення цього

сектора економіки не буде подолано. Поступова легалізація неформального

сектора - важливий шлях його інтеграції у суспільне виробництво.

Основними напрямами державної політики щодо підтримки малого бізнесу,

ефективного використання фінансів на найближчу перспективу, на нашу думку,

повинно бути:

- створення відповідної нормативно-правової бази, яка б забезпечувала

ефективний розвиток підприємницької діяльності, сприяла б ефективному

формуванню та використанню фінансів малого бізнесу;

- розвиток мережі фінансово-кредитних установ, інвестиційних та

інноваційних фондів, страхових організацій;

- удосконалення механізмів оподаткування, кредитування та страхування

малого бізнесу;

- забезпечення умов для розвитку перспективних форм фінансування малого

бізнесу (лізинг, франчайзінг та інші);

- розробка та впровадження механізму стимулювання комерційних банків,

які б надавали пільгові кредити малим підприємствам, що здійснюють свою

діяльність у пріоритетних напрямах;

- удосконалення та спрощення системи бухгалтерського обліку та

звітності малих підприємств.

Реалізація цих та інших заходів сприятиме розвитку малого

підприємництва, прискоренню процесу формування та ефективного використання

фінансових ресурсів цього сектора економіки, поступової легалізації

тіньового капіталу.

4. АДМІНІСТРАТИВНІ БАР’ЄРИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ

Суттєвий негативний вплив на розвиток економіки будь-якої держави

чинить адміністративний тягар. Спеціальне дослідження, яке проводилось на

замовлення ХХШ Генерального директорату Комісії Європейських Товариств в

1993…1994рр. в Україні, показало, що економічна оцінка "адміністративного

тягаря" становила 180-230 млрд. ЕКЮ.

Найбільш важливими проблемами з цього питання, на думку підприємців та

фахівців, є “самодержавність” органів державної податкової адміністрації,

які не тільки контролюють відповідність дій підприємців тим чи іншим

законодавчим актам, а й розробляють власні внутрішні нормативні документи

(які у переважній більшості не подаються до Міністерства юстиції України);

а також складність, обсяг і частота подання звітності, виконання інших

обов’язкових процедур, а також частота їх змін, термін прийняття рішень,

недостатня кваліфікація працівників відповідних державних органів.

Узагальнення висновків проведених соціально-економічних досліджень

дозволяє в цілому оцінити економічні умови становлення підприємництва в

Україні як негативні.

Реальне становище та роль малого підприємництва в економіці України, а

також можливості його розвитку визначаються перш за все системою соціально-

економічних відносин, в рамках яких мале підприємництво поки що є

"чужорідним тілом". Реальні політичні сили ігнорують інтереси малого

підприємництва. Відношення до нього значної частини населення негативне.

Поряд з "системними" причинами розвиток малого підприємництва обмежують і

діючі адміністративні бар’єри, а саме перешкоди, які пов’язані з виконанням

суб’єктами підприємництва обов’язкових правил та процедур, передбачених

законними та підзаконними актами, а також свавілля органів державної влади

різного рівня, що заважає створенню та розвитку малих підприємств.

Саме усуненню адміністративних бар’єрів необхідно приділяти особливу

увагу, оскільки вони викликані, як правило, необ’єктивними причинами,

усунення їх не потребує значних матеріальних та фінансових витрат і в першу

чергу залежить від досконалості законодавчої бази регулювання

підприємницької діяльності та рівня правової культури.

Державна податкова адміністрація України (ДПА) листом №14-315а/11-688

від 6.11.96р. з посиланням на ст.3 Закону України №324/96-ВР від 12.07.96р.

"Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про патентування деяких

видів підприємницької діяльності" повідомила, що патентуванню підлягають

всі орендовані магазини, незалежно від їх площі, виходячи з того, що

орендовані магазини слід визначати як лотки, прилавки та інші види торгових

точок у відведених для роздрібної торгівлі місцях.

У цьому листі зазначено, що у разі оренди суб’єктом підприємницької

діяльності торговельних приміщень в інших підприємствах або організаціях

(включаючи торговельні підприємства), торгові патенти мають бути придбані

на загальних підставах, незалежно від розміру орендованої площі, оскільки в

даному випадку пункти роздрібного продажу будуть визначатись як лотки,

прилавки або інші види торгових точок у відведених для роздрібної торгівлі

місцях (абзац 5 частини 3 зазначеної статті Закону).

Однак зміст цього листа ДПА суперечить Закону України "Про патентування

деяких видів підприємницької діяльності" №98/96-ВР від 23.03.96р. зі

змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін і доповнень до Закону

України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" №324/96-

ВР від 12.07.96р..

У статті 3.1 Закону визначено: "Патентуванню підлягають операції з

роздрібної торгівлі, що здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності

або їх структурними підрозділами у пунктах роздрібного продажу товарів", а

статтею 3.3 Закону визначено, що "під пунктами роздрібного продажу товарів

у цьому Законі слід розуміти магазини, які займають окремі приміщення або

будівлі та мають торговельний зал для покупців, площа якого не перевищує 20

квадратних метрів". Оскільки статтею 3.3. та іншими статтями Закону не

визначено окремих умов або порядку патентування магазинів, взятих

суб’єктами підприємницької діяльності в оренду, то на орендовані магазини

поширюється норма Закону, встановлена ст.3.3., тобто патентуванню

підлягають усі магазини, як власні, так і орендовані, за умови, якщо вони

займають окремі приміщення або будівлі та мають торговельний зал для

покупців, площа якого не перевищує 20 кв. метрів.

Висновок, що орендовані магазини, незалежно від розміру орендованої

площі, повинні визначатись як лотки, прилавки або інші види торгових точок

у відведених для роздрібної торгівлі місцях, теж суперечить Закону України

"Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", а також

Положенню про порядок реалізації, обліку торгових патентів і контролю за їх

використанням, яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів №563 від 28

травня 1996р., в якому чітко визначено (п.3), що до "лотків, прилавків та

інших торгових точок у відведених для роздрібної торгівлі місцях належать

спеціально обладнані пристосування для дрібної торгівлі".

Як бачимо, приміщення або будівлі орендованих магазинів не належать як

до лотків, прилавків, так і до інших торгових точок у відведених для

роздрібної торгівлі місцях.

Крім того, п.3 Правил роботи дрібно роздрібної торговельної мережі,

затверджених наказом МЗЕЗ і торгівлі України №369 від 8.07.96р. та

зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 23.07.96р. за №372/1397,

визначено, що до пересувної дрібно роздрібної торгової мережі, крім лотків

і прилавків, належать інші торгові точки, зокрема, спеціальне технологічне

обладнання (низькотемпературні лотки-прилавки), розноски, візки, столики

тощо, а дрібно роздрібна торгівля є однією із форм позамагазинного продажу

Страницы: 1, 2, 3, 4