Проблеми та перспективи малого бізнесу

|Всього |49182 |82420 |112519 |117782 |130797 |124044 |

|Темпи зміни, % |100 |167,6 |136,5 |104,7 |111,1 |94,8 |

|Розраховано за даними Міністерства статистики України |

|* станом на 01.07.1996р. |

У 1995 році (порівняно з 1991р.) кількість малих підприємств

збільшилася майже в 4,7 раза, а кількість фермерських господарств майже в

17 разів, однак кількість діючих кооперативів зменшилась більше ніж в 6,2

раза. Водночас, вже у 1992-1993 роках проявляються негативні тенденції у

процесі становлення та розвитку малого бізнесу. Про це свідчить динаміка

зміни кількості суб’єктів малого бізнесу, зокрема малих підприємств і

кооперативів (мал. 2.2).

Про негативні тенденції процесу формування та розвитку малого бізнесу

свідчить також такий показник як кількість зайнятих у малому бізнесі (табл.

2.2, мал. 2.3).

|Таблиця 2.2 |

|Кількість зайнятих у малому бізнесі України у 1991-1996рр. |

|Кооперативи |811800 |337100 |193520 |117906 |82467 |50355 |

|Фермерські |5300 |36700 |69400 |80000 |86700 |88160 |

|господарства3 | | | | | | |

|Громадяни-підприємці, |- |200292 |426594 |672257 |859579 |8671852 |

|що зареєстровані | | | | | | |

|Всього |1454100|1484992|1727741|1856606|2071171|1944643 |

|Розраховано за даними Міністерства статистики України та Державної |

|Податкової Адміністрації України |

|1 станом на 01.07.1996 |2 станом на 01.12.1996 |3 За експертною оцінкою |

|р. |р. | |

Найбільш суттєвий спад темпів приросту кількості працюючих порівняно із

темпами приросту кількості суб’єктів господарювання відбувся по малих

підприємствах у 1994 році, відповідно 95% проти 106,4%. Це є свідченням

того, що вже в 1993-1994 роках малі підприємства не були зацікавлені в

розширенні своєї діяльності, особливо в сфері матеріального виробництва, що

підтверджується і аналізом структури розподілу діючих малих підприємств за

галузями економіки.

На нашу думку, це пояснюється наступними обставинами: зміна державою

податкової політики, тобто перехід до сплати податку з доходів, а не з

прибутку підприємств; значне погіршення загальноекономічної ситуації в

країні; відсутність державної підтримки суб’єктів малого бізнесу призвели

до зменшення їх активності у виробничих секторах економіки, що, в свою

чергу, позначилося на скороченні кількості суб’єктів малого бізнесу та їх

працюючих.

В Україні, особливістю якої досі є високомонополізована структура

економіки, мале підприємництво поки що посідає незначне місце. Так, станом

на 1.01.96р. діяло 91,6 тис. малих підприємств і 4,4 тис. кооперативів.

Середньооблікова кількість працівників малих підприємств становить 1042,4

тис. чоловік, кооперативів - 82,5 тис. чоловік. Крім того, налічується 859

тис. громадян-підприємців та майже 90 тис. зайнятих у фермерських

господарствах. Тобто на 01.01.96р. всього у малому підприємництві (за

зазначеними категоріями) кількість працівників становила понад 2 млн.

чоловік - це близько 10% зайнятого населення України (табл. 2.4).

Відбувається не лише уповільнення темпів росту малого бізнесу, а й його

масштабів. Так, за офіційними даними Міністерства статистики України за

підсумками І півріччя 1996 року кількість малих підприємств зменшилась

більш ніж на 6 тис. (-6,6%) і становила 85510, кооперативів на 1,2 тис. (-

26%), кількість фермерських господарств практично залишилася на тому ж

рівні - 35266 (101,4%). Загальна кількість суб’єктів малого бізнесу (за

зазначеними категоріями) зменшилась на 5,2% і становила 124044 (табл. 2.3).

Абсолютне скорочення діючих малих підприємств зафіксоване у 1996 році

вперше за весь час становлення малого бізнесу в Україні. Те ж саме

стосується і середньорічної кількості працівників малих підприємств, яка у

порівнянні з попереднім роком зменшилась у 1994 році на 5%, а у 1996 році -

майже на 10% і становила на 1 липня 1996 року 938943 чол. У 1996 році

вперше відбулося також абсолютне скорочення кількості зайнятих у малому

бізнесі на 126,5 тис. чол. (-6,1%), яка становила 1944,6 тис. чоловік

(табл. 2.2).

Відбуваються певні зміни у структурі малого бізнесу і за формами

власності. Кількість зайнятих на державних малих підприємствах у 1995 році

становила 4,4%. Найбільша питома вага їх з колективною формою власності -

63,2%, з приватною - 32,3%. У 1996 році відповідно - 3,2%; 67,2%; 29,1%

(табл.2.3, мал.2.5). Майже таке ж структурне співвідношення за формами

власності і за іншими показниками, зокрема, відносно балансового прибутку

та виручки від реалізації.

Офіційні статистичні дані, незважаючи на їх неповноту, недосконалість

та недостатню порівнянність, все ж таки дозволяють простежити певні

тенденції щодо змін галузевої структури малого підприємництва. Практично в

усіх галузях господарства України не спостерігається різкого коливання

питомої ваги сектора малих підприємств. Однак, насторожує той факт, що не

відбувається тенденції до росту питомої ваги чисельності працівників малих

підприємств, які спеціалізуються на виробничій діяльності. Так, у 1993 році

в торгівлі, громадському харчуванні, матеріально-технічному постачанні,

заготівлі і посередницькій діяльності було зайнято 252,6 тис. чоловік,

тобто 24,3%, у 1994 році цей показник становив 29,1%, у 1995 - 34,5%. Таким

чином, у зазначених галузях у 1995 році працювала понад третина працівників

малих підприємств.

Водночас слід зазначити тенденції зменшення питомої ваги зайнятих саме

у виробничому секторі. Так, за період з 1993 року по 1995 рік питома вага

працівників малих підприємств у промисловості скоротилася з 25,1% до 21,1%,

у будівництві - з 25,5% до 22,0%, у сільському господарстві - з 1,2% до

1,0%. Майже вдвічі скоротився цей показник у науці та науковому

обслуговуванні - з 6,1% до 3,4%.

У зв’язку з нестабільністю стану української економіки та законодавства

значна частина малих підприємств диверсифікує свою діяльність і, по суті,

вони є багатопрофільними підприємствами. Це істотно підвищує їх становище

на ринку за рахунок внутрішнього перерозподілу ресурсів і діяльності в

різних сегментах ринку.

| Таблиця 2.3 |

|Кількість працівників, зайнятих на малих підприємствах різних форм |

|власності у 1992-1996 рр. |

|Роки |Середньооблікова |За формами власності (%) |

| |чисельність працівників| |

| |(чол.) | |

| | |державна |колективна |приватна |інші |

|1992 |910900 |25,6 |34,9 |33,5 |6,0 |

|1993 |1038000 |16,4 |41,4 |37,3 |4,9 |

|1994 |986400 |7,0 |52,0 |37,5 |3,5 |

|1995 |1042400 |4,4 |63,2 |32,3 |0,1 |

|1996 |938900 |3,2 |67,6 |29,1 |0,1 |

|Розраховано за даними Міністерства статистики України |

|1 станом на 01.07.1996 р. |

Враховуючи важливість для України аграрного сектора економіки, доцільно

проаналізувати тенденції розвитку фермерських господарств (табл.2.1).

Найбільш високий темп їх приросту (699,8%) був відмічений в 1992 році. В

наступні роки він зменшувався: в 1993 році - 188,9%, в 1994 році - 115,3%,

в 1995 році - 108,7% та в 1996 році, станом на 01 жовтня, - 101,7%. Така ж

тенденція, але з трохи меншою інтенсивністю, відмічається і в зміні площ

сільськогосподарських угідь, що були надані фермерським господарствам

(1992р. - 736,3%; 1993р. - 191,0%; 1994р. - 125,3%; 1995р. - 112,4%; 1996р.

- 104,3%). В 1991 році найбільша кількість фермерських господарств була

розташована в Південно-Західному економічному районі - 48% від їх загальної

кількості. На Донецько-Придніпровський та Південний економічні райони

припадало відповідно 30% та 22%. Але в наступні роки в Донецько-

Придніпровському та Південному економічних районах фермерські господарства

розвивалися більш інтенсивно, тому в 1995 році на ці райони припадало по

37% їх загальної кількості, а на Південно-Західній економічний район - 26%.

На 1 жовтня 1996 року в розрахунку на одне фермерське господарство

припадало в середньому по Україні 23га сільськогосподарських угідь. В

розрізі регіонів цей показник має також значні відмінності. Найбільш

високим він є в Луганській області (42га), а найбільш низьким в

Закарпатській області (4га). Вищим від середнього по Україні він є в

областях: Дніпропетровській (29га), Запорізькій (32га), Кіровоградській

(36га), Полтавській (27га), Сумській (29га), Харківській (34га),

Херсонській (34га) та Чернігівській (30 га). Нижчим від середнього по

Україні він є в Автономній Республіці Крим (16 га), та в областях:

Вінницькій (22 га), Волинській (16 га), Житомирській (18 га), Івано-

Франківській (9га), Львівській (12га), Миколаївській (21га), Одеській

(15га), Рівненській (13га), Тернопільській (15га), Хмельницькій (22га) та

Чернівецькій (6га) (мал. 2.6). Така розбіжність цього показника

пояснюється, з одного боку, особливостями ведення сільського господарства в

різних економічних районах, а з іншого - різним ставленням до розвитку

фермерства з боку регіональних та місцевих органів державної влади, що, у

свою чергу, підтверджує відсутність чіткої державної політики розвитку

фермерських господарств.

Зворотною реакцією з боку населення на різні підходи регіональних та

місцевих органів влади до розвитку фермерства є кількість поданих заяв про

бажання стати фермером. Так в 1995 році найбільша їх кількість зафіксована

в областях: Одеській (418), Донецькій (218), Закарпатській (252),

Дніпропетровській (234), Миколаївській (226), Запорізькій (214), Київській

(137), Кіровоградській (163) та Херсонській (130). Найменша кількість заяв

подана в областях: Чернігівській (7), Житомирській (17), Хмельницькій (19),

Вінницькій (22), Тернопільській (26), Чернівецькій (26), Рівненській (33),

Львівській (38) й Черкаській (43).

Потяг людей до вільного господарювання, традиції шанувати землю-

годувальницю, активність населення зобов’язували і зобов’язують владні

державні структури проводити земельне реформування виважено, враховуючи

регіональні особливості і, звичайно, спираючись на чинне законодавство.

| “Люди делятся на капиталистов и социалистов. И тем и другим |

|деньги нужны. Это их объединяет. |

|А разъединяет их метод, которым они деньги добывают. |

|Если капиталисту нужны деньги - он упорно работает. |

|Если социалисту нужны деньги - он бросает работу, да еще и |

|других подстрекает делать то же самое.” /В. Резун/ |

Так, наприклад, Івано-Франківська область першою в Україні розпочала

комплексну реформу землі. Тут єдині в Україні не пішли шляхом суцільної

передачі земель у колективну власність, а насправді забезпечують своїм

жителям добровільний вибір форм власності та господарювання. І як наслідок,

індивідуальний сектор, що використовує 53 відсотки усіх

сільськогосподарських угідь, виробляв у 1996 році три чверті валової

сільськогосподарської продукції. Практично майже вся картопля, плоди і

ягоди вирощуються в особистих та фермерських господарствах. Вони ж дають

75% м’яса, 82% молока, 83% яєць.

Саме завдяки реформуванню на селі Івано-Франківщина виробляє найбільше

серед областей України сільськогосподарської продукції в розрахунку на 100

га угідь, а спад виробництва за 1991-1995 роки становить 18,5 відсотка

проти 35 в Україні. Зміни відбуваються на підставі регіональної програми

земельної реформи та приватизації землі, розробленої ще в 1992 році. Суть

її в тому, що землі, призначені для товарного сільськогосподарського

виробництва, спочатку передаються із державної в приватну власність у межах

середньої земельної частки без визначення в натурі для громадян, включаючи

соціальну сферу на селі. Право власності підтверджується сертифікатом,

затвердженим обласною Радою народних депутатів відповідно до Указу

Президента України від 10 листопада 1994 року. Одночасно в усіх колективних

господарствах проведено паювання майна для працюючих і пенсіонерів, а також

ряд господарств визначили частку майна вибулих та померлих колгоспників,

спадкоємці яких претендують на відповідний пай. Після видачі сертифікатів

розробляються схеми можливих варіантів реструктуризації існуючого

господарства та розподілу земель як рекомендації власникам майнових паїв та

земельних часток для добровільного вибору форм власності та господарювання,

щоб не допустити некерованого роздроблення землі та формальної зміни не так

господарських відносин, як вивіски. Формуються різні за величиною та

напрямком господарства на приватній основі. Наприклад, в гірській

місцевості створюються в основному індивідуальні малі господарства, в

передгірській - невеликі, а в низинній - великі господарства. Регіональний

підхід дає:

- змогу власникам землі та майна існуючого господарства добровільно

визначатися в подальшому формуванні нових ефективних господарств на

приватній основі та створювати конкурентне середовище;

- право здавати свою земельну частку та майновий пай в оренду

ефективним господарям;

- можливість державним органам здійснювати реальне управління і

контроль за процесом роздержавлення та перерозподілом земель.

Орендні відносини забезпечують власників земельних часток в разі

банкрутства існуючого господарства від позбавлення власності на землю через

заборгованість чи заставу. Новоутворені на приватній основі господарства

можуть одержувати землю також у колективну власність чи у власність

юридичних осіб тільки в межах своєї сумарної земельної частки за заявами

власників сертифікатів. Землі пенсіонерів, працівників соціальної сфери,

інших галузей сільського господарства використовуються товаровиробниками на

орендних відносинах, включаючи оренду з правом викупу. На 1 січня 1997 року

відповідно до проектів роздержавлення та приватизації видано майже 150

тисяч сертифікатів обласного зразка на 87 відсотків усіх земель, що

підлягають приватизації.

Становлення малого підприємництва має специфіку не лише в галузевому,

але й в регіональному (територіальному) розрізі. Характеризуючи розвиток

малого підприємництва в регіональному аспекті, слід зазначити, що Україна

являє собою сукупність дуже неоднорідних територій, кожна із яких має

неповторний профіль, притаманні тільки їй властивості. Розвинутими в

індустріальному відношенні областями є Дніпропетровська, Донецька,

Запорізька, Луганська. Області, де переважає сільське господарство, -

Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Полтавська, Черкаська. Є також

області, де врівноважені сільське господарство та індустрія, - Одеська,

Київська, Харківська.

Рівень розвитку малого підприємництва в областях України також

неоднаковий.

Однією з причин труднощів та структурних збочень у недержавному секторі

є відсутність системи територіального управління та територіальної політики

щодо розвитку підприємницької діяльності.

Цей висновок можна підкріпити аналізом стану малого підприємництва в

Україні з урахуванням регіонального аспекту.

Проаналізуємо кількість діючих малих підприємств у розрахунку на 1000

чоловік. У середньому по Україні цей показник дорівнює 1,46. Стосовно

зареєстрованих малих підприємств цей чинник вищий, майже в три рази - 4,6

(мал. 2.7). В регіональному аспекті цей показник має великі розбіжності.

Так, набагато вищий показник, ніж у середньому по країні, у

Дніпропетровській та Харківській областях (2,22 і 2,19 відповідно), в місті

Києві (2,6), Автономній Республіці Крим (2,0). Разом з тим у таких областях

як Чернігівська, Вінницька, Житомирська він нижче від середнього більш як у

два рази (0,61; 0,63; 0,72 відповідно). Значно нижче показники у

Тернопільській (0,80), Кіровоградській (0,81), Херсонській (0,82) а

Закарпатській (0,83) областях. [pic]

[pic]

Досить широкий діапазон коливання і показника продуктивності праці

(відношення виручки від реалізації до середньооблікової чисельності

робітників). Низькі показники продуктивності праці зокрема у Львівській,

Івано-Франківській, Закарпатській та Тернопільській областях.

Аналіз свідчить, що розвиток малого підприємництва залежить від

багатьох фактів, серед яких найважливішу роль відіграють регіональні

(територіальні) умови. До них слід віднести: економічний потенціал,

наявність ресурсів, господарську структуру, підготовку кадрів, ставлення

місцевих органів влади та населення до підприємництва, стан ринкової

інфраструктури, інформаційне забезпечення, традиції та психологію населення

даного регіону тощо. Ці та інші фактори повинні враховуватись при розробці

та впровадженні системи регіонального управління, здійсненні ефективної

територіальної політики щодо розвитку малого підприємництва, що сприятиме

формуванню підприємницьких структур та подоланню економічної кризи.

3. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ МАЛОГО БІЗНЕСУ УКРАЇНИ

Подальший динамічний розвиток малого бізнесу значно сприяє

загальноекономічному зростанню. Однак його активність стримується

фінансовими бар’єрами. Основним джерелом інвестицій поки що залишаються

власні фінансові ресурси суб’єктів малого бізнесу та сімейні позики.

Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки

та відсутність гарантій для банків (у вигляді застав або високоліквідних

активів).

У країнах з ринковою економікою фінанси є головним економічним

інструментом втручання в процеси розширеного відтворення, розподілу і

перерозподілу сукупного суспільного продукту. Вони є специфічною формою

руху виробничих відносин, підсистемою економічного базису. Фінанси як

система економічних відносин об’єктивно поділяються на дві сфери: державні

фінанси і фінанси підприємств (підприємницьких структур).

Фінанси підприємницьких структур виступають складовою економічних

відносин і пов’язані з формуванням, розподілом та використанням грошових

доходів і фондів. Вони тісно корелюють з державними фінансами: чим вища

продуктивність праці, тим більші розміри продукту, що виробляється фірмою,

тим більшу його частину можна вилучити до державної скарбниці. Отже, чим

більший обсяг прибутку, тим більш значну його частину можна спрямувати до

бюджету й на розширення виробництва, тим вищою буде ефективність

виробництва і врешті-решт маса самого прибутку.

Фінанси суб’єктів малого бізнесу мають важливе значення для формування

фінансів держави. Виникають різноманітні прямі та зворотні зв’язки між

макрорівнем та чисельними мікрорівнями фінансів господарських одиниць.

Суб’єкти малого підприємництва сплачують державі та місцевим органам влади

податки, у свою чергу, держава надає їм прямі та непрямі субсидії, здійснює

непрямі заходи, що сприяють розвитку підприємництва.

В структурі фінансових взаємозв’язків ринкового господарства фінанси

підприємницьких структур, зокрема малого підприємництва, відіграють важливу

роль, тому що вони обслуговують головну ланку суспільного виробництва, де

створюються матеріальні та нематеріальні блага і формується визначальна

маса фінансових ресурсів країни. Їм властиві, з одного боку, риси, що

характеризують економічну природу фінансів у цілому, а з іншого -

особливості, які зумовлені функціонуванням фінансів у підприємницьких

структурах.

Незважаючи на відмінності у видах діяльності, фінанси суб’єктів малого

бізнесу мають однакові принципи організації, до яких відносяться:

- жорстка централізація фінансових ресурсів, що забезпечує швидку

маневреність ними, їх концентрацію на головних напрямах підприємницької

діяльності;

- фінансове планування, що визначає на перспективу всі надходження

грошових коштів суб’єктів господарювання та основні напрями їх

використання;

- формування фінансових резервів, що забезпечують сталу (стійку) роботу

в умовах можливих коливань ринкової кон’юнктури;

- безумовне використання фінансових зобов’язань перед партнерами.

Початкове формування ресурсів малого бізнесу відбувається під час

заснування підприємств, коли утворюється статутний фонд. Його джерелами

залежно від організаційно-правових форм господарювання є: пайові внески,

акціонерний капітал, надходження від асоціацій. Статутний фонд характеризує

обсяг грошових коштів (основних і оборотних), інвестованих у процес

виробництва, де функціонують основні і оборотні фонди.

У 1994 році вартість основних виробничих фондів малих підприємств

становила 14826,9 млрд.крб., або 5,8% від загальної вартості виробничих

основних засобів, в той час, коли у 1993 році цей показник досягав лише

2,2%. Вартість оборотних коштів у запасах товарно-матеріальних цінностей у

1994 році становила 34547,5 млрд.крб., тобто 4,2% від загальної вартості

оборотних коштів (табл. 2.6). У 1995 році вартість всіх основних фондів

малих підприємств досягла 106016,6 млрд.крб., у тому числі виробничих

основних фондів - 70640,5 млрд.крб. Оборотні кошти в запасах товарно-

матеріальних цінностей на кінець 1995 року становили 144375,5 млрд.крб.

Страницы: 1, 2, 3, 4