Хозяйственные общества

за умови, якщо доведено, що внаслідок його дій товариство зберегло чи

відповідно надбало майно, яке перебільшує за вартістю

понесені товариством витрати.

Передача учасником повного товариства своєї частки (її частини)

іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійснена

лише за згодою всіх учасників.З передачею частки (її частини) третій

особі здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов'язків,

що належали учаснику, який вибув з повного товариства або відступив

частину своєї частки.

При реорганізації юридичної особи, учасника повного

товариства, або смерті громадянина, учасника повного товариства,

правонаступник (спадкоємець) має переважне право вступу до

товариства за згодою решти учасників. Правонаступник (спадкоємець) несе

відповідальність за борги учасника, що виникли за час діяльності

товариства, перед повним товариством, а також за борги товариства перед

третіми особами.

У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до повного

товариства або відмови товариства у прийнятті правонаступника

(спадкоємця) йому виплачують вартість частки, що належить реорганізованій

юридичній особі (спадкоємцю), розмір якої визначається на день

реорганізації (смерті) учасника. В цих випадках відповідно зменшується

розмір майна товариства, вказаний в установчому договорі.

Учасники повного товариства не вправі від свого імені та в своїх

інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а

також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних

товариств), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності.

У разі порушення правил, встановлених цією статтею, учасники повного

товариства зобов'язані компенсувати збитки, заподіяні товариству цими

діями.

Учасника повного товариства, який систематично не виконує чи

неналежним чином виконує обов'язки або перешкоджає своїми діями

досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства в порядку,

передбаченому установчими документами.

Учасник повного товариства, що було створено на невизначений строк,

може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніш як за

3 місяці.

Вихід із товариства, що було створено на визначений строк,

допускається лише при наявності поважних причин та за умови, що

попередження про це надійшло не пізніш як за 6 місяців. Якщо при виході

учасника з повного товариства це товариство

зберігається, то учаснику виплачується вартість його внеску

відповідно до балансу, складеного на день виходу. На вимогу учасника

та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або

частково в натуральній формі.

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частина

прибутку, одержаного товариством у даному році. Майно, передане

учасникам товариства тільки для користування, повертається в

натуральній формі без винагороди.

Звернення стягнення на частку учасника в повному товаристві за

його власними зобов'язаннями не допускається. При недостатності

майна учасника для покриття боргів за зобов'язаннями

кредитори можуть вимагати у встановленому порядку ліквідації товариства

або виділення частки учасника-боржника.

Решта учасників вправі з метою збереження товариства виділити частку

учасника-боржника в грошовій або натуральній формі відповідно до

балансу, складеного на день вибуття такого учасника з товариства.

Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна

не вистачає для сплати всіх боргів, за товариство у недостатній

частині несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм

майном, на яке відповідно до законодавства України може бути

звернено стягнення. Учасник товариства відповідає за борги товариства

незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства.

Учасник, який сплатить повністю борги товариства, вправі

звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до решти

учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у

майні товариства.

Командитне товариство

Командитним товариством визнається товариство, яке включає поряд з

одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за

зобов'язаннями товариства всім своїм майном, також одного або більше

учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні

товариства (вкладників).

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше

учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну

відповідальність за боргами товариства.

Установчий договір про командитне товариство, крім загальних умов

до господарських товариств, передбачених статтею 4 Закону України “ Про

господарські товариства”, повинен включати розмір часток кожного з

учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення

ними вкладів, форму їх участі у справах товариства.

В установчому договорі стосовно вкладників вказуються тільки сукупний

розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок

внесення ними вкладів.

Щодо командитного товариства застосовуються норми статей 67-74 з

урахуванням особливостей командитних товариств, передбачених Закону

України “ Про господарські товариства”.

Вкладник може вступити до командитного товариства шляхом внесення

грошових або матеріальних вкладів.

Вкладники командитного товариства мають право:

діяти від імені командитного товариства тільки у разі

наявності доручення і згідно з ним;

вимагати першочергового повернення вкладу (ніж учасникам з повною

відповідальністю) у разі ліквідації товариства;

вимагати подання їм річних звітів і балансів, а також

забезпечення можливості перевірки правильності їх складення.

Вкладники командитного товариства повинні вносити вклади і

додаткові внески у розмірі, способами і у порядку, передбаченими

установчим договором.

Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50

відсотків майна товариства, зазначеного в установчому договорі.

На момент реєстрації командитного товариства кожний з

вкладників повинен внести не менше 25 відсотків свого внеску.

Управління справами командитного товариства здійснюється тільки

учасниками з повною відповідальністю.

У командитному товаристві, де є тільки один учасник з повною

відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником

самостійно.

Вкладники не вправі перешкоджати діям учасників з повною

відповідальністю по управлінню справами командитного товариства.

Якщо вкладник командитного товариства укладає угоду від імені і

в інтересах товариства без відповідних повноважень, то у разі схвалення

його дій командитним товариством він разом з учасниками з повною

відповідальністю відповідає за угодою перед кредиторами усім своїм

майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення.

Якщо схвалення не буде одержано, вкладник відповідає перед

третьою особою самостійно усім своїм майном, на яке відповідно до

законодавства може бути звернено стягнення.

Вкладник командитного товариства відповідає за борги

товариства, які виникли до його вступу у товариство, перед третіми особами

в тому ж порядку, як і інші вкладники.

Командитне товариство, крім підстав, загальних підстав щодо

господарських товариств, припиняється також у разі вибуття всіх учасників

з повною відповідальністю. При вибутті усіх вкладників учасники

з повною відповідальністю вправі замість ліквідації товариства

перетворити його в повне товариство. У цьому випадку, як і у

випадку ліквідації товариства, необхідно внести відповідні зміни до

установчого договору і державного реєстру.

Наявні у командитного товариства грошові кошти, включаючи і виручку

від продажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті

праці найманих працівників товариства і виконання обов'язків перед

банками, бюджетом, іншими кредиторами у першу чергу розподіляються

між вкладниками для повернення їм їх вкладів, а потім між

учасниками з повною відповідальністю у порядку і на умовах,

передбачених цим Законом та установчим договором. У разі недостатності

коштів товариства для повного повернення вкладникам їх вкладів наявні

кошти розподіляються між вкладниками відповідно до їх долі у майні

товариства.

Відмінність та специфіка деяких товариств

З метою реформувати управління державним сектором економіки,

підвищити відповідальність державних підприємств за результати економічної

діяльності та підготувати їх до приватизації було проведено

корпоратизацією. Корпоратизацією є перетворення державних підприємств,

закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного фонду

яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково-

виробничих об'єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у

відповідність з чинним законодавством (далі - підприємства), у

відкриті акціонерні товариства.

Корпоратизації підлягають підприємства, балансова вартість

основних фондів за станом на 1 січня 1993 року становила не менш як

20 млн. карбованців.

Дія цього Указу не поширюється на підприємства, які не підлягають

приватизації відповідно до законадавства, по яких прийняте рішення про

приватизацію, а також на природні монополії та підприємства, які

підлягають під дію Декрету Кабінету Міністрів України від 17 травня

1993 року N 51 "Про особливості приватизації майна в агропромисловому

комплексі" та Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року N

57 "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та

їхніх стуктурних підрозділів, зданих в оренду". Засновниками відкритих

акціонерних товариств, що створюються відповідно до цього Указу

на базі загальнодержавної власності, з боку держави є міністерства

та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної

виконавчої влади, уповноважені управляти цим майном. Персональний склад

спостережної ради відкритого акціонерного товариства, до якого входять

його представники, представники засновника, банківської установи, що

обслуговує товариство, трудового колективу та органу приватизації,

затверджують Міністерство економіки України, Міністерство

фінансів України та Фонд державного майна України. До складу спостережної

ради товариства можуть входити представники інших органів і організацій.

Повноваження спостережної ради відкритого акціонерного товариства

визначаються Положенням про

спостережну раду. Обов'язки голови правління акціонерного товариства

покладаються засновниками відкритого акціонерного товариства на керівника

підприємства, що корпоратизується. За поданням голови правління спостережна

рада затверджує персональний склад правління акціонерного товариства з

числа посадових осіб підприємства, що корпоратизується Засновники

відкритих акціонерних товариств після прийняття рішення про їх

приватизацію передають акції цих товариств державним органам

приватизації в порядку, визначеному Міністерством фінансів України

та Фондом державного майна України.

Під час приватизації підприємств, корпоратизованих з додержанням

графіків, передбачених статтею 7 цього Указу, директори, їх

заступники, головні спеціалісти, керівники стуктурних підрозділів

мають право на додаткове придбання

акцій товариства за їх номінальною вартістю з відстрочкою оплати на

один рік на загальну суму до 5 відсотків статутного фонду товариства

після придбання акцій працівниками підприємства на пільгових

умовах. Відстрочення оплати надається за умови внесення не менш як

30 відсотків вартості придбаних акцій.

Відповідальність за проведення корпоратизації покладається на

керівників міністерств та інших підвідомчих Кабінету Міністрів України

органів державної виконавчої влади.

Інвестиційний фонд

Інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована у формі закритого

акціонерного товариства з урахуванням вимог, встановлених

“ПОЛОЖЕННЯ про інвестиційні фонди та інвестиційні

компанії”, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного

інвестування.

Інвестиційні фонди поділяються на відкриті та закриті. Відкриті фонди

створюються на невизначений строк і здійснюють викуп своїх інвестиційних

сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацією

інвестиційного фонду.

Закриті фонди створюються на визначений строк і здійснюють

розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку

діяльності інвестиційного фонду.

Засновниками інвестиційного фонду є юридичні та фізичні особи. Не

можуть бути засновниками інвестиційного фонду юридичні особи, частка

державного майна у статутному фонді яких перевищує 25 відсотків.

Законодавством може бути передбачено й інші обмеження щодо участі

юридичних і фізичних осіб у створенні інвестиційних фондів.

Засновники несуть відповідальність перед учасниками

інвестиційного фонду в межах вартості належних їм акцій статутного фонду.

Акції зберігаються у депозитарія(депозитарій інвестиційного фонду -

юридична особа, яка здійснює відповідальне зберігання активів,

обслуговування операцій з активами інвестиційного фонду та облік руху

активів на підставі депозитного договору) і не можуть пропонуватися на

продаж.

Для створення інвестиційного фонду його засновники укладають

установчий договір, затверджують статут і проводять реєстрацію

інвестиційного фонду у порядку, встановленому для реєстрації

акціонерних товариств.

Установчий договір визначає порядок здійснення

засновниками спільної діяльності, пов'язаної із створенням

інвестиційного фонду, відповідальність перед учасниками і перед третіми

особами.

У статуті інвестиційного фонду зазначаються загальні відомості, а

також статут інвестиційного фонду повинен містити вимогу щодо

заборони створення будь-яких спеціальних і резервних фондів, а також

може містити положення про повний розподіл його прибутків між

засновниками й учасниками в порядку, встановленому інвестиційною

декларацією.

До статуту може бути включено й інші положення, що не

суперечать чинному законодавству.

Статутний фонд інвестиційного фонду повинен становити не менше 2

тисяч мінімальних зарплат, встановлених на момент його реєстрації, і

бути сформованим за рахунок внесків засновників у вигляді коштів, цінних

паперів, визнаних такими Законом України "Про цінні папери і фондову

біржу" , і нерухомого майна.

Частка нерухомого майна у статутному фонді не повинна

перевищувати 25 відсотків.

Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичні особи, які

придбали інвестиційні сертифікати цього фонду. Учаснику інвестиційного

фонду може видаватися сертифікат на сумарну вартість інвестиційних

сертифікатів.

Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред'явника.

Номінальна вартість одного інвестиційного сертифікату повинна дорівнювати

номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам.

Для випуску інвестиційних сертифікатів укладається договір з

інвестиційним керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а також

депозитний договір з депозитарієм, проводиться реєстрація випуску

інвестиційних сертифікатів, публікуються інвестиційна декларація та

інформація про випуск інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду.

Вищим органом управління інвестиційного фонду є загальні збори

засновників. до виключної компетенції яких належить:

внесення змін і доповнень до установчого договору та статуту

інвестиційного фонду;

затвердження інвестиційної декларації, умов депозитного

договору, договору з інвестиційним керуючим, договору з аудитором або

аудиторською фірмою і внесення в установленому порядку змін та доповнень до

цих документів;

прийняття рішення та затвердження інформації про випуск

інвестиційних сертифікатів;

затвердження результатів річної діяльності інвестиційного фонду

після проведення аудиторської перевірки;

затвердження порядку розрахунку дивідендів;

прийняття рішень про створення, реорганізацію або ліквідацію філій,

регіональних представництв інвестиційного фонду та затвердження

положень про них; прийняття рішень про ліквідацію фонду,

створення ліквідаційної комісії і затвердження ліквідаційного балансу;

обрання й відкликання членів спостережної ради.

Загальні збори засновників скликаються не рідше одного разу на рік,

а також на вимогу депозитарію, спостережної ради, інвестиційного

керуючого або учасників інвестиційного фонду, що є власниками не менш

як 10 відсотків випущених інвестиційних сертифікатів.

З метою контролю за діяльністю інвестиційного керуючого та захисту

інтересів учасників створюється спостережна рада, не менш як 60 відсотків

членів якої повинні бути неафілійованими особами (неафілійована особа

інвестиційного фонду чи інвестиційної компанії - інвестиційний

керуючий, засновники, а також учасники, кожен з яких володіє не менш

як 25 відсотками інвестиційних сертифікатів).

Членами спостережної ради можуть обиратися також особи, які не є

учасниками інвестиційного фонду.

Рішення спостережної ради приймаються двома третинами голосів від

загальної кількості її членів. Члени спостережної ради мають право

бути присутніми на загальних зборах засновників, отримувати довідки про

діяльність інвестиційного фонду та про умови виконання

депозитарієм депозитного договору. Внесення змін і доповнень до

інвестиційної декларації та договору з інвестиційним керуючим повинно

бути погоджено із спостережною радою.

Загальні збори засновників зобов'язані відкликати або

переобрати члена спостережної ради у разі, коли письмову вимогу про це

подали учасники, які є власниками не менш як одного відсотка

інвестиційних сертифікатів.

Член спостережної ради інвестиційного фонду не може одночасно бути

членом спостережної ради іншого інвестиційного фонду.

Інвестиційний керуючий здійснює управління активами

інвестиційного фонду від імені інвестиційного фонду без доручення та готує

проекти інформаційних повідомлень про випуск інвестиційних

сертифікатів. Інвестиційний керуючий не може бути депозитарієм

інвестиційного фонду.

Депозитарій інвестиційного фонду може здійснювати

обслуговування операцій з цінними паперами шляхом бухгалтерських записів

за допомогою комп'ютерної техніки. Письмовий документ, створений на

підставі запису в комп'ютері, повинен включати найменування

депозитарію, підпис уповноваженої особи депозитарію, реквізити, яким має

відповідати інвестиційний сертифікат.

Інвестиційний фонд не має права:

випускати облігації та векселі;

мати в своїх активах більш як 10 відсотків цінних паперів одного

емітента, крім випадку, передбаченого абзацом сьомим пункту 23 цього

Положення, та інвестувати понад 5 відсотків своїх активів у цінні папери

одного емітента, крім інвестування в облігації внутрішніх державних

позик, казначейські зобов'язання держави та інші цінні папери,

одержання доходів за якими гарантовано Урядом України;

тримати в цінних паперах менш як 70 відсотків активів

інвестиційного фонду;

купувати інвестиційні сертифікати іншого інвестиційного фонду чи

інвестиційної компанії;

займатися представницькою діяльністю з приватизаційними

паперами;

брати банківський кредит, крім випадків використання цього кредиту

для викупу відкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів;

здійснювати інвестиції в цінні папери, емітентом яких

нєафілійована особа інвестиційного фонду;

видавати майнові гарантії, забезпечені майном фонду, для третіх

осіб, укладати договори застави;

придбавати цінні папери повних та командитних товариств.

Інвестиційна Компанія

Інвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами,

який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для

здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх

розміщення.

Інвестиційна компанія створюється у формі акціонерного

товариства або товариства з обмеженою відповідальністю в порядку,

встановленому для цих товариств, та здійснює діяльність щодо

спільного інвестування згідно з цим Положенням. Статутний фонд

інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, формується в

порядку, встановленому Законом України "Про господарські товариства", і

повинен становити не менш як 50 тисяч мінімальних зарплат, визначених

на момент реєстрації інвестиційної компанії.

Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спільного

інвестування зобов'язана заснувати взаємний фонд, провести

реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів, опублікувати

інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею інвестиційних

сертифікатів. Інвестиційна компанія одержує інвестиційні сертифікати в

розмірі, що відповідає вартості майна, переданого нею у взаємний

фонд. Інвестиційні сертифікати засновників зберігаються у

депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж.

Взаємний фонд є філією інвестиційної компанії, що утворюється

за рішенням її вищого органу. Цей орган затверджує також Положення та

інвестиційну декларацію взаємного фонду.Рішення про створення взаємного

фонду вважається прийнятим,

якщо за нього проголосувало не менш 3/4 присутніх акціонерів

(учасників), які беруть участь у голосуванні на загальних зборах

інвестиційної компанії.

Взаємний фонд має окремі баланс та поточний рахунок і підлягає

державній реєстрації в порядку, передбаченому для реєстрації філій

суб'єктів підприємницької діяльності. На баланс взаємного фонду

інвестиційна компанія може передавати майно у вигляді цінних паперів та

об'єктів нерухомості.

Кошти взаємного фонду не можуть використовуватися для покриття

збитків інвестиційної компанії. На майно взаємного фонду не може бути

звернено стягнення за зобов'язаннями інвестиційної компанії, не

пов'язаними з діяльністю взаємного фонду.

Інвестиційна компанія одержує прибутки від діяльності,

пов'язаної із спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна,

переданого нею у взаємний фонд, якщо інше не передбачено

інвестиційною декларацією.

Інвестиційна компанія може засновувати відкриті та закриті взаємні

фонди, які здійснюють діяльність щодо спільного інвестування в

порядку, встановленому цим Положенням для інвестиційних фондів.

Інформацію про діяльність взаємного фонду інвестиційна компанія

зобов'язана подавати загальним зборам акціонерів (учасників) не

рідше ніж раз на рік.

Фонд припиняє свою діяльність відповідно до чинного

законодавства з урахуванням вимог, передбачених цим Положенням. Закриті

фонди, які обслуговують власників приватизаційних паперів, можуть

бути ліквідовані до закінчення терміну використання

приватизаційних паперів лише за рішенням арбітражного суду.

У разі банкрутства інвестиційної компанії стягнення на майно

взаємного фонду може бути накладено тільки після розрахунків з усіма

учасниками взаємного фонду, крім засновників.

Ліквідаційна комісія публікує в друкованих засобах масової

інформації за місцезнаходженням фонду інформацію про його

ліквідацію, порядок і термін заявлення кредиторами претензій. Комісія

повинна опублікувати першу інформацію через тиждень після свого створення

і повторити її протягом двох місяців не менш як

двічі.

Майно фонду реалізується виключно на аукціоні. Виручка від продажу

спрямовується на задоволення вимог кредиторів. Кошти, які залишаються

після цього, розподіляються між учасниками пропорційно кількості

інвестиційних сертифікатів. У разі, коли вартість майна в розрахунку на

один інвестиційний сертифікат нижча за його номінальну вартість,

різниця учасникам покривається за рахунок коштів засновників.

Фонд вважається ліквідованим з моменту виключення його з

державного реєстру.

Фонди закритого типу припиняють свою діяльність після

закінчення заявленого терміну. За рішенням засновників закритого фонду

його може бути перетворено у відкритий фонд.

Про Довірчі Товариства

Довірче товариство - товариство з додатковою

відповідальністю, яке здійснює представницьку діяльність

відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо

реалізації їх прав власників. Майном довірителя є грошові кошти, цінні

папери та документи, які засвідчують право власності довірителя.

Довіритель майна - юридична особа або громадянин, які передають

довірчому товариству повноваження власника належного майна відповідно

до умов укладеного між ними договору.

Довірче товариство має розрахунковий рахунок, який

відкривається комерційним банком, що обслуговує здійснення довірчих

операцій і забезпечує відповідальне зберігання власних коштів довірчого

товариства та майна довірителів.

Довірчі операції - послуги, які довірче товариство надає

довірителям майна.

Правила створення, діяльності, а також права та обов'язки

учасників і засновників довірчого товариства визначаються Законом України

"Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, встановлених

Декретом Кабінету Міністрів України “Про Довірчі Товариства”.

Установчий договір має передбачати домовленість про

відповідальність щодо обов'язків перед комерційним банком та

довірителями майна, про право довірених осіб на підпис чеків,

проведення інших операцій або отримання документів, що знаходяться на

відповідальному зберіганні в комерційному банку.

Статутний фонд довірчого товариства повинен становити не менше 1

млн. укр. крб. і формується виключно за рахунок грошових коштів та

цінних паперів учасників. До моменту реєстрації довірчого товариства кожен

з його засновників зобов'язаний внести на тим часовий рахунок не менш як 50

відсотків від вказаного в установчих документах розміру його вкладу до

статутного фонду, що повинно підтверджуватись документами, виданими

комерційним банком. Фінансовий стан засновників (крім фізичних осіб)

довірчих товариств що до їх спроможності здійснити відповідні внески до

статутного фонду повинен бути перевірений аудитором (аудиторською фірмою).

У тримісячний термін після реєстрації довірчого товариства кожен

засновник зобов'язаний повністю внести свій вклад. Якщо засновники

довірчого товариства не внесли свого вкладу до статутного фонду,

комерційний банк припиняє ведення рахунків цього товариства.

Учасники довірчого товариства відповідають за його

зобов'язаннями своїми внесками до статутного фонду, а при

недостатності цих сум додатково належним їм майном у п'ятикратному розмірі

до внеску кожного учасника.

Відносини між довірчими товариствами і комерційним банком

визначаються договором, який повинен відповідати типовому

договору, що затверджується Фондом державного майна України та

Національним банком України.

Довірчі операції від імені довірчого товариства здійснюють його

учасники - довірені особи.

Дії довірених осіб мають бути спрямовані виключно на

реалізацію інтересів власників за умовами укладеного між ними

договору.

Довірені особи особисто виконують свої обов'язки перед

довірителями майна. Установчим договором може бути передбачена передача

повноважень довіреної особи іншому учаснику, а також іншій особі за

довіреністю на строк, що не перевищує одного року.

Якщо учасником довірчого товариства виступає юридична особа, то

довірчі операції від її імені здійснює представник,

уповноважений цією юридичною особою.

Вартість майна, яке довірена особа бере на обслуговування у

довірителів майна, не повинна сумарно перевищувати частки

довіреної особи в статутному фонді довірчого товариства та

відповідно її особистої додаткової відповідальності.

Довірче товариство здійснює такі довірчі операції:

для громадян - збереження та представницькі послуги для

обслуговування майна довірителів;

для юридичних осіб - розпорядження майном, агентські послуги,

ведення рахунків для власників їх цінних паперів та управління

голосуючими акціями, переданими довірчому товариству шляхом участі в

загальних зборах акціонерного товариства;

Довірчі товариства отримують за умовами укладеного договору право на

участь в управлінні акціонерним товариством від імені його акціонерів

або державних органів приватизації, які володіють акціями товариств,

створених шляхом перетворення державних підприємств у акціонерні

товариства.

Довірче товариство може здійснювати операції, пов'язані з

розміщенням приватизаційних паперів, в тому числі для товариств

покупців. Ця діяльність здійснюється після подання до комерційного банку

дозволу /ліцензії/ Фонду державного майна України на право здійснення

представницької діяльності з приватизаційними паперами.

Джерелом прибутків довірчого товариства є плата, яку

отримують довірені особи за здійснення довірчих операцій. Розмір плати,

якщо інше не передбачено законодавством, встановлюється в договорі між

довірителями майна та довіреною особою.

Облік результатів діяльності довірчого товариства щодо ведення

довірчих операцій здійснюється на спеціальних довірчих рахунках.

Всі операції, що провадяться за рахунок коштів, переданих

довірителям майна, виконуються після підписання платіжних

документів всіма довіреними особами довірчого товариства і ведуться

окремо.

Облік і контроль за діяльністю довірчого товариства щодо

розміщення приватизаційних паперів здійснюється в порядку, що

встановлюється Фондом державного майна України, Національним банком

України і Міністерством фінансів України.

Достовірність та повнота річного балансу і звітності довірчих

товариств повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською

фірмою).

З метою ефективного проведення приватизації було прийнято положення “Про

порядок перетворення суб'єктів підприємницької діяльності із змішаною

формою власності, створених за участю державних підприємств, у

господарські товариства згідно якого:

Перетворенню підлягають суб'єкти підприємницької діяльності із змішаною

формою власності (надалі - підприємства), організаційно-правовий статус

яких не відповідає чинному законодавству про господарські товариства і

засновниками та учасниками яких є державні підприємства

Підприємства перетворюються в закриті акціонерні товариства, якщо

частка державного майна становить більше 60 відсотків статутного фонду і

її вартість перевищує 20 млн.крб. В інших випадках підприємства

перетворюються у товариства з обмеженою відповідальністю.

Керівники державних підприємств, що є засновниками або учасниками

відповідних підприємств, у 10-денний термін з моменту набуття чинності

цього Положення повинні скликати вищий керівний орган підприємства

для прийняття рішення про приведення організаційно-правової форми

підприємства у відповідність із Законом України "Про господарські

товариства" та організації роботи щодо підготовки установчих документів

створюваного господарського товариства.

Для організації цієї роботи в 3-денний термін створюється комісія під

головуванням керівника підприємства, який несе відповідальність за

своєчасність, повноту й достовірність результатів її роботи.

Комісія в 15-денний термін з часу створення повинна:

здійснити оцінку вартості майна підприємства на час перетворення;

визначити вартість часток засновників у майні підприємства

(вартість часток засновників визначається пропорційно сумі їх пайових та

інших внесків засновників за весь період діяльності підприємства до моменту

перетворення);

якщо засновниками підприємства є кілька держав них підприємств, їх

частки підсумовуються;

визначити розмір статутного фонду господарського товариства

(розмір статутного фонду обчислюється як сума вартості часток державних і

недержавних засновників);

підготувати установчі документи господарського товариства.

Голова комісії подає до Фонду державного майна України або його

регіональних відділеннь (надалі - органи приватизації) такі документи:

статут діючого підприємства;

свідоцтво про реєстрацію підприємства;

свідоцтво (довідку) про реєстрацію підприємства в органах статистики;

копії документів, що посвідчують здійснення внесків до статутного

фонду підприємства;

довідку про наявність філій, представництв, дочірніх підприємств,

участь у господарських товариствах, об'єднаннях;

бухгалтерський звіт за останній період діяльності підприємства;

акт оцінки вартості майна;

проекти установчих документів господарського товариства (статут,

установчий договір);

відомість розрахунку розмірів часток державних та інших засновників

(див.додаток).

У разі відмови недержавних засновників взяти участь у перетворенні

підприємства в господарське товариство їм сплачується вартість належної

їм частки. У цьому випадку розмір статутного фонду господарського

товариства зменшується на вартість сплачених або повернених у натуральній

формі часток.

Орган приватизації в 10-денний термін розглядає подані документи,

затверджує акт оцінки вартості майна, приймає разом з іншими

засновниками рішення про участь у створенні господарського товариства,

призначає представника в органи управління господарського товариства.

Повноваження власника стосовно державної частки (паїв, акцій)

здійснює орган приватизації.

Продаж часток (паїв, акцій), що належать державі в майні

господарських товариств, здійснюється органами приватизації згідно з чинним

законодавством.

Встановити, що засновниками господарських товариств, з боку

держави, є Фонд державного майна України та його регіональні відділення.

Регіональні відділення виступають засновниками господарських

товариств, у яких державна частка майна не перевищує 20 млн.крб.

Господарські товариства, крім банків, бірж, торгових домів,

страхових компаній та підприємств з іноземними інвестиціями, засновниками

яких є державні підприємства, повинні внести зміни в установчі документи в

частині засновника з боку держави.

Правонаступником цих державних підприємств виступають Фонд

державного майна та його регіональні відділення.

Встановити, що при перетворенні суб`єктів підприємницької

діяльності із змішаною формою власності органи приватизації разом з

іншими засновниками повинні вирішувати питання подальшої участі у

діяльності господарських товариств і при необхідності приймати рішення щодо

виходу їз складу засновників господарського товариства.

Після перетворення суб'єктів підприємницької діяльності із

змішаною формою власності та внесення змін в установчі документи

господарських товариств, державні підприємства, що були засновниками цих

суб'єктів повинні внести зміни в баланс згідно з наказом органу

приватизації.

Висновок.

Наведена класифікація господарських товариств є вичерпною. В даному випадку

було б корисно перейняти досвід високорозвинених країн, законодавство і

практика яких уже досить давно і вельми успішно вирішує більшість питань,

пов'язаних з організацією і функціонуванням підприємств.

Хочеться звернути увагу вітчизняних підприємців на виключну важливість

юридично грамотного оформлення установчих документів при створенні нових

господарських товариств, адже від того, наскільки точно в них буде виражена

воля сторін, залежить стабільність і подальший розвиток як підприємству.

Вдосконалення правового регулювання діяльності господарських товариств

пов'язане і з врегулюванням діяльності всіх суб'єктів підприємницької

діяльності. На цю проблему також слід звернути увагу законодавцям, особливо

в частині реєстрації товариств. Можна навести багато прикладів, коли

недосконалістю нашого законодавства користуються недобросовісні бізнесмени.

Проте вказані проблеми існують не лише в Україні.

Отже, зважуючи на важливість чіткого юридичного врегулювання діяльності

суб'єктів підприємницької діяльності, вважаю за необхідне, з врахуванням

вітчизняного і зарубіжного досвіду, створити такі закони, які з одного боку

сприяли б вільному розвиткові економічних відносин, а з іншого — були б

перешкодою для недобросовісних бізнесменів та інших любителів легкої

наживи.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5