Банківські ресурси

оформлюються угодою між вкладником і банком. Банки самостійно розробляють

форму депозитної угоди, яка укладається у письмовій формі. Депозитний

договір засвідчує право КБ управляти заліченими від юридичних і фізичних

осіб коштами та право вкладників отримати в чітко визначений строк суму

депозитного внеску і % за його користування.

Основними реквізитами та умовами депозитного договору повинні бути

(додаток №11):

- назва та адреса банку, який приймає депозит;

- назва та адреса власника коштів;

- дата внесення депозиту;

- дата вимоги вкладником своїх коштів;

- % ставка за користування депозитом;

- зобов’язання банку повернути суму, яка внесена на депозит;

- підписи сторін: керівника виконавчого органу банку або уповноваженої на

це особи та вкладників.

Угода укладається у 2-ох примірниках, один із яких зберігається в

клієнта, а інший у банку. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір

строкового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на

відповідного вкладника (дрібного, середнього, значного).

У свою чергу банк бере на себе зобов’язання своєчасно виконувати усі

умови угоди і відповідати за їхнє порушення, що відображається у

встановленні пені або штрафів за невчасну видачу коштів власнику

депозитного рахунка або виплату відсотків. Суперечності, що виникають між

банком і вкладником вирішується у суровому порядку. Строкові вклади не

використовуються для здійснення поточних платежів.

Якщо вкладник бажає змінити суму внеску – зменшити або збільшити, то

він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на

нових умовах. При достроковому вилученні коштів з строкового депозиту

власник, як правило, позбавляється передбачених угодою %. У цьому випадку %

знижуються до рівня, передбаченого по вкладах до запитання.

Однією із форм строкових вкладів є сертифікати. Ощадний (депозитний)

сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування коштів, яке

засвідчує право вкладника або його правонаступника на отримання після

закінчення встановленого строку суми депозиту (вкладу) та % за ним.

Сертифікат є ЦП. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні –

фізичним особам. Сертифікати можна класифікувати за такими ознаками:

. спосіб випуску:

- одноразово

- серіями

. спосіб оформлення:

- іменні

- на пред’явника

. термін обертання:

- термінові

- до запитання

. умови сплати відсотків:

- регулярна сплата % по закінченню визначеного розрахункового періода

- виплата % у день погашення сертифіката.

Строк дії сертифікату встановлюється від дати видачі сертифіката до дати,

коли власник сертифіката отримує право вимоги депозиту за сертифікатом.

Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, що

оформлені депозитними договорами. Завдяки ринку ЦП (фондовій біржі)

сертифікат може бути достроково переданий власником іншій особі з

одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу

ресурсів банку, у той час, як дострокове вилучення власником строкового

вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку – втрату частини

ресурсів. Сертифікати мають обов’язково містити такі реквізити:

1. назву “ощадний (депозитний) сертифікат

2. порядковий номер сертифіката та його серію (якщо випуск серійний)

3. дату внесення депозиту (вкладу)

4. розмір депозиту (вкладу), який оформлений сертифікатом (літерами і

цифрами)

5. зобов’язання банку повернути суму, яка внесена на депозит (вклад)

6. дату вимоги вкладником суми за сертифікатом

7. % ставку за користування депозитом

8. умови сплати % ставки – у разу вимоги вкладника про повернення вкладу до

обумовленого терміну

9. назву та адресу банку – емітента, а для іменного сертифіката – назву

(ім’я) вкладника

10. місце для підпису особи, яка уповноважена банком підписувати

зобов’язання та місце для печатки банку.

Іменні сертифікати мають мати корінці (додаток №12). Банк заповнює всі

реквізити корінця сертифіката, який підписується вкладником або

уповноваженню ним особою, відривається від сертифіката, обліковується і

зберігається і банку в окремій теці. Якщо до бланка сертифіката корінець

не передбачений, то банк веде реєстраційний журнал випущених іменних

сертифікатів, до якого заносяться реквізити, що відповідають реквізитам,

передбаченим для корінця. Реєстраційний журнал може вміщувати й іншу

потрібні банку реквізити.

Розрахунки за придбання сертифікатів та виплати сум з ними – для

юридичних осіб здійснюються тільки в безготівковій формі – для фізичних

осіб, як у готівковій так і безготівковій формі. Видача і погашення

сертифікатів здійснюється лише емітентом. До погашення приймаються тільки

оригінали сертифікатів.

У разі настання строку вимоги депозиту банк здійснює платіж проти

пред’явлення сертифіката на підставі заяви власника, у якій зазначається

рахунок, на який мають бути зараховані кошти. У реєстраційному журналі

власників сертифікатів робиться позначка про погашення. Після цього

випускається розпорядження для бухгалтерії про перерахування коштів на

зазначений рахунок або про видачу готівки фізичним особам та здійснюється

погашення сертифіката шляхом проставлення напису “погашено”.

Бланки сертифікатів зберігаються у грошових сховищах або у

вогнетривких шафах. Корінці сертифікатів після відображення операції за

балансом вміщуються в окремі теки. Реєстраційні журнали та теки з корінцями

сертифікатів зберігаються у грошових сховищах або вогнетривких шафах.

КБ ведуть журнал обліку бланків та розміщених сертифікатів, який має

містити такі реквізити:

1. дату здійснення операції

2. кількість бланків сертифікатів, що надійшли з друкарні

3. кількість сертифікатів, наданих вкладникам (з перерахуванням від номера

до номера включно)

4. кількість зіпсованих бланків сертифікатів (із зазначенням номерів)

5. залишок бланків сертифікатів на звітну дату з обов’язковою перевіркою їх

наявності в касі.

КБ можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою

банківського векселя. Це цінний папір, що містить безумовне грошове

зобов’язання банку про сплату векселедержателю у конкретному місці та в

указаний строк. Банківський вексель має депозитну природу і цим він схожий

на сертифікат. Але, на відміну від сертифіката, банківський вексель може

бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги,

причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом

індосамента. Це передатний напис на векселях, чеках та інших ЦП, що

підтверджує перехід права за вказаними документами до іншої особи.

Ощадні вклади служать власникам для накопичення грошових заощаджень.

Власнику ощадного вкладу видається іменне свідчення про внесок у формі

ощадної книжки, у якій відбиваються усі операції по рахунку. Зняття за

грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника

внеску. Період завчасного попередження може бути закріплений законодавче

(як засіб державного регулювання) або встановлюватися за договором між

банком і власником рахунка. Одже, ощадні вклади передбачають тривале

існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовується в

активних банківських операціях. По ощадних вкладах банки нараховують %.

Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує КБ шукати нові форми і

способи залучення депозитів. Значне поширення в банківській практиці дістав

депозит, що відкривається клієнту при оформленні ним поточного рахунку.

Депозит має обов’язковий характер, а його величина і термін внеску коштів

на рахунок визначається банком. Якщо клієнт не виконує умови деного

депозиту, банк може припинити його обслуговування. За своїм характером цей

депозит можна віднести до умовного, оскільки вилучення коштів з нього

можливе лише у випадку закриття клієнтом поточного рахунка. Він вважається

безстроковим, що дозволяє банку використовувати його в якості

довгострокового кредитного ресурсу. За аналогією з вкладами до запитання,

по даному депозиту нараховуються мінімальні % або вони зовсім не

нараховуються, якщо банк не бере з клієнта плату за введення операцій по

розрахунковому рахунку. Банки часто надають цьому депозиту характер

заставного, тобто передбачають право вкладника на одержання кредиту в сумі

депозиту без додаткового забезпечення, отже внесок у цьому випадку є

гарантією повернення позички.

Для клієнта депозит на термін обслуговування є певною мірою

примусовим, тому такі депозити можуть залучати тільки ті банки, що

пропонують своїм вкладникам додаткові банківські послуги або зручне і

пільгове розрахунково-касове обслуговування. У противному випадку банк не

тільки втратить можливість залучати додаткову клієнтуру але й може

позбутися вже існуючих. Комерційні банки використовують і такий метод

залучення внесків, як встановлення залежності між кредитуванням клієнта і

накопиченням коштів на його депозитному рахунку. У цьому випадку між банком

і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе

зобов’язання надати клієнту кредит за умовою накопичення і зберігання

останнім протягом встановленого терміну визначеної суми коштів. Формування

коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному або виходячи з

можливостей клієнта, або на основі планових регулярних внесків. Вигода

клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість

безперешкодно одержати в КБ кредит, причому чим меншим буде розрив між

сумою депозиту і сумою кредиту, тим менший буде встановлений % за позичкою.

У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик неповернення

позички, оскільки він має право спрямувати на погашення кредиту кошти, що

зберігаються на депозитному рахунку (приклад №2). Проте успіх такого методу

залучення внесків клієнтів багато в чому залежить від гнучкої % політики

банку по кредитах. Якщо клієнт виявить, що за свій внесок у банку він

одержує набагато менше, ніж сплачує банку за кредит (з урахуванням витрат

по розрахунковому обслуговуванню), він відмовиться від такої угоди, що для

банку стане втратою як потенційних так і наявних клієнтів. У роботі КБ по

залученню вкладів (депозитів) важливу роль відіграє % політика, оскільки

одержання прибутків від вкладених коштів служить для клієнтів суттєвим

стимулом до активізації внесків. Розмір депозитного % встановлює КБ

самостійно, виходячи з облікової стави НБУ, стану грошового рину і власної

депозитної політики. Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних

рахунків різний. Найнижчі % КБ сплачують по рахунках до запитання, оскільки

вони характеризуються нестабільністю залишків. Відсутність або незначні

прибутки стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму

залишки коштів на них і вкладати їх у більш прибуткові операції (термінові

депозити, ЦП тощо), що для банків не вигідно. Тому деякі з них намагаються

стимулювати клієнтів до підтримки стабільних залишків на рахунках до

запитання. Це робиться шляхом встановлення підвищених % або виплати

клієнтам премій за значні залишки коштів. Хоча за розрахунками до

запитання, відкритими для фізичних осіб, % нараховуються в обов’язковому

порядку, прибуток на них набагато нижчий, ніж по термінових депозитах.

При становленні розміру % ставки по термінових депозитах визначальним

чинником є термін, на який розміщенні кошти. Чим вищий термін, тим вищі %

ставки. Процентна ставка за терміновим депозитом може залежати і від

частоти виплати прибутку: чим ріже здійснюється виплата, тим вищий рівень %

ставки. Банки можуть зацікавити вкладників шляхом нарахування і сплати

простих і складних %. Прості % є традиційним видом обчислення прибутку по

вкладах. Відповідно до встановленої періодичності відбуваються нарахування

і виплата прибутку по внеску (додаток №3). Дохід за складними %

(нарахування % на %) визначається так: після закінчення розрахункового

періоду на суму внеску нараховуються % і отримана величина приєднується до

суми внеску; у наступному розрахунковому періоді % ставка застосовується до

нової вже збільшеної суми. Складні % доцільно використовувати в тому

випадку, коли виплата доходу здійснюється по закінченні терміну дії внеску.

Одним з способів стимулювання внесків є застосування % ставки, що

прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на

вкладі.

З метою компенсації інфляційних втрат КБ можуть пропонувати вкладнику

виплату % наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково,

виплачені % банк утримує із суми внеску (приклад №4).

3.3 Традиційний аспект діяльності банків від моменту їх

заснування – залучення коштів на депозит.

Депозитна політика – це комплекс заходів комерційного банку із

формування портфеля депозитних послуг, різноманітних форм і методів

здійснення цих заходів, визначення його конкурентних позицій по даному

сегменті ринку та забезпечення стійкості й надійності ресурсної бази.

З метою ефективного здійснення депозитної політики комерційним банкам

доцільно розробляти відповідній меморандум. У західних банках розробці

меморандуму депозитної політики, якою відають служби стратегічного

планування, казначейства та маркетингу, приділяють особливу увагу. Єдиної

схем меморандуму депозитної політики не існує, тому цей документ

конфіденційний і щорічно затверджується радою банку.

Призначення меморандуму депозитної політики полягає у встановленні

граничних розмірів депозитної бази, її місця в ресурсному потенціалі банку

та засобах його реалізації. По суті, це визначення стратегії банку щодо

цільових ринків та клієнтів, обсягів, структури депозитів юридичних і

фізичних осіб, методів та пріоритетів депозитної діяльності.

Меморандум закріплює напрямки депозитної політики, виходячи з цілей,

завдань комерційного банку, визначених у його статуті: отримання

максимального прибутку при збереженні банківської ліквідності.

При розробці меморандуму депозитної політики необхідно врахувати такі

принципи:

- максимізація прибутку;

- забезпечення стійкості ресурсної бази та рівня ліквідності;

- гнучкість асортиментної і цінової політики та пристосування окремих

параметрів збуту до вимог клієнтів.

Депозитна політика є важливою складовою стратегії банку в управлінні

активами та пасивами, оскільки сприяє формуванню коштів для проведення

активних операцій з метою отримання прибутку. Тому можна стверджувати, що

банківський прибуток починає формуватися на етапі реалізації депозитної

політики комерційного банку. Досягнення мети отримання максимального

прибутку залежить від обсягу та ціни залучення різноманітних видів

депозитів від усіх категорій клієнтів.

Обов’язковою умовою проведення будь-яких банківських операцій, у тому

числі депозитних, є принцип ліквідності. Гнучка депозитна політика, яка

враховує терміни й умови залучення коштів, має грунтуватися на підтримці

ліквідності. Зумовлено це тим, що розміри і структура пасивів банку

визначають його можливості щодо проведення активних операцій як за ступенем

ризику, так і терміном укладення коштів. У свою чергу, характер активних

операцій, попит на них із боку клієнтів банку потребують формування

адекватної ресурсної підтримки. При такому підході первинну роль відіграють

структура й розміри ресурсів банку, в тому числі депозитних.

Принцип стійкості ресурсної бази потребує від банку більше уваги

приділяти надійним ресурсним джерелам, до яких насамперед належать строкові

депозити. Завдяки цим депозитам банки можуть вільно маневрувати залученими

ресурсами у межах визначеного терміну за умови адекватного резервування.

Світовий досвід переконує, що найстійкішим ресурсом для банку є депозити

фізичних осіб, по яких спостерігається значно менший рух коштів, на відміну

від депозитів юридичних осіб.

Якісно розроблена депозитна політика, що має максимально задовольняти

різноманітні цільові потреби клієнтів шляхом розробки і впровадження

модифікацій окремих депозитів, п6ередбачає встановлення детально

обміркованих параметрів депозитних продуктів. Це дасть змогу залучати

більшу кількість клієнтів, завойовувати нові сегменти ринку й проводити

успішну конкурентну боротьбу. У разі досягнення цієї мети можна зробити

висновок про дотримання банком принципу гнучкої асортиментної політики.

Важливим чинником успішності депозитної політики банку вважають

процентну політику. Об’єктами цінової політики у сфері депозитної

діяльності є:

- розміри процентних ставок;

- умови нарахування і сплати процентів;

- мінімальна сума відкриття депозитного рахунка;

- можливості встановлення індивідуальних процентних ставок для окремих

категорій клієнтів.

Від цінових параметрів депозитів конкурентне середовище потребує такої

самої гнучкості, як і від асортименту послуг, тобто ціни на депозитні

продукти мають постійно реагувати на ринкові зміни.

Розроблений із максимальним урахуванням ринкових вимог, депозитний

продукт не може бути реалізований сам по собі. Для цього необхідно

розробити зважену збутову політику, яка б передбачила можливості

комплексного обслуговування клієнтури, пакетування банківських продуктів,

спільний збут тощо.

Попереджувальними кроками до розробки меморандуму депозитної політики

банку має бути:

- проведення маркетингових досліджень ринку депозитних послуг та оцінка

впливу політики Національного банку України на його стан і тенденції

розвитку;

- аналіз продуктової, цінової, збутової та комунікаційної політики банків –

конкурентів на депозитному ринку;

- здійснення SWOT – аналізу депозитної діяльності банку.

При цьому необхідно також урахувати вплив таких зовнішніх факторів, як

економічна ситуація в країні, стан ринку кредитних ресурсів, інвестиційна

привабливість інших секторів економіки, структура доходів та витрат

населення тощо.

Загальну процедуру розробки меморандуму депозитної політики

комерційного банку подано на схемі 1.

Схема 1. Процедура розробки меморандуму депозитної політики комерційного

банку.

У процесі підготовки меморандуму можна виділити чотири основних етапи:

- визначення позицій банку на депозитному ринку;

- формування мети і завдань депозитної політики;

- розробка моделі поведінки банку на депозитному ринку;

- підготовка програми розвитку банку.

Визначити поточний стан банку у залученні депозитів модна за допомогою

структурного, операційного та фактичного аналізу. Ця процедура має бути

обов’язковою при розробці меморандуму депозитної політики банку. Для

успішної реалізації цього етапу необхідно розробити положення про

маркетинговий звіт, яке б чітко встановлювало формати подання до служби

маркетингу інформації про депозитний рахунок.

Моніторинг ринку депозитних послуг є ключовим у процесі розробки

меморандуму депозитної політики.

Другий етап підготовки меморандуму депозитної політики – формулювання

її мети і завдань. Мета депозитної політики єдина для всіх банків – це

досягнення максимального прибутку при всебічному задоволенні потреб

клієнтів у депозитних послугах. Для досягнення цієї мети банками можуть

бути сформульовані різні завдання. Наприклад, диверсифікація депозитів за

призначенням, сумою, терміном тощо.

Третій етап: розробка прийнятої моделі поведінки та позицій банку на

депозитному ринку. Одним із елементів цієї моделі є визначення питомої ваги

і структури цього джерела в ресурсному потенціалі банку. Збільшення

довгострокових операцій інвестиційного характеру можливе тільки за умови

залучення стабільних ресурсів на тривалий час.

Окрім того, при визначенні депозитної політики необхідно враховувати,

що вклади населення – найстійкіша частина залучених банком ресурсів. Як

свідчить банківська практика, депозити населення у своїй масі невеликі за

розмірами, але досить чисельні й менш рухливі, ніж відповідні вклади

юридичних осіб.

Четвертий етап – заключний етап у розробці депозитного меморандуму –

розробка програми розвитку. За своїм змістом це комплекс дій із досягнення

бажаної позицій банку на депозитному ринку та встановленої частки депозитів

у залучених ресурсах. Умовно всі заходи можна класифікувати як заходи

організаційного і технологічного характеру. При детальному розгляді

програми можна виходити з того, що банк намагається поліпшити свою ресурсну

позицію за рахунок збільшення частки депозитів:

Заходи організаційного характеру передбачають наявність відповідної

матеріально-технологічної бази для забезпечення приймання депозитів, а

саме:

- спеціальних приміщень;

- зручного місцезнаходження;

- гнучкого графіка роботи банку;

- спеціально підготовленого персоналу;

- рекламно-інформаційних проспектів, буклетів для клієнтів;

- сформованої інформаційно-аналітичної бази для оцінки конкурентної позиції

банку на ринку депозитних послуг;

- ефективних засобів прогнозування ресурсів комерційного банку.

Але значною мірою ці організаційні заходи – досить дорогі й стосуються

переважно депозитного обслуговування фізичних осіб.

Заходи технологічного характеру передбачають упровадження політики

асортиментної гнучкості, системи управління якістю депозитних послуг,

зваженої цінової політики та ефективних методів стимулювання збуту.

У теорії та практиці банківської діяльності України як меморандум

депозитної політики не існує, тому, на погляд кандидатів економічної науки

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6