Банківські ресурси

Банківські ресурси

План.

1. Вступ: Необхідність ефективного формування банківських ресурсів.

2. Формування власних коштів банку.

3. Залучені кошти комерційного банку:

1. Депозити до запитання юридичних і фізичних осіб;

2. Строкові депозити;

3. Суть та значення депозитної політики банку;

4. Запозичені кошти комерційного банку:

1. Облігації внутрішньої державної позики;

2. Рефінансування Національним банком України комерційних банків.

5. Страхування вкладів на Україні та зарубіжний досвід.

6. Висновок: Оптимізація обсягів і структури банківських ресурсів для

досягнення фінансової стійкості банку.

1. Вступ

В умовах переходу економіки нашої країни до ринкових відносин

вирішальне значення має розвиток удосконалення діяльності комерційних

банків, формування й використання інших ресурсів.

Банківські ресурси – це основа основ діяльності будь-якого банку,

оскільки процеси утворення ресурсів і надання позик перебувають у тісному

взаємозв’язку. Тому розуміння економічного змісту банківських ресурсів,

значення проблем пов’язаних із їх ефективним формуванням і доцільним

використанням, надзвичайно важливе, особливо для українських комерційних

банків. Саме нашим, вітчизняним, комерційним банкам надзвичайно важко

вирішувати це питання – формування ресурсів банків, тому що українська

банківська система ще дуже молода, вони тільки на початковому етапі свого

розвитку. За часів Радянського союзу перед банками не існувало такої

проблеми як формування своїх ресурсів, все робилося централізовано. Тому не

було необхідності досліджувати цю тему, яка не сьогоднішній день є дуже

актуальною, так як при створенні комерційного банку – це перше питання яке

постає перед його засновниками.

Актуальність теми “Формування банківських ресурсів” в тому, що я

вважаю це питання дуже поширеним в банківській діяльності. Так як перед

кожним комерційним банком на протязі його діяльності зустрічаються такі

питання як: “Які краще залучити кошти? Як оптимально їх сформувати? Яку

депозитну політику вигідніше застосовувати?” та інші не менше важливі

питання. Комерційний банк може не здійснювати операції з векселями, не

надавати лізинговий кредит, не здійснювати міжнародні розрахунки за

дорученням своїх клієнтів – ці операції не суттєво вплинуть на подальшу

діяльність комерційного банку, на його надійність, ліквідність. Я не

вважаю, що банк повинен обмежити або не звертати уваги на інші банківські

операції та послуги, навпаки він має розширювати спектр своїх банківських

послуг для зміцнення своєї конкурентної здатності і розширення клієнтської

бази. Але все ж таки відповідною точкою для здійснення різноманітних

банківських операцій і надання послуг є ресурси цього банку, які він

повинен розміщувати з найефективнішим результатом. Очевидно, під впливом

змін у регулюванні банківської діяльності, зрушень у макроекономічній

мікроекономічній динаміці, ситуації на грошово-кредитному ринку,

структурних коливань у доходах юридичних та фізичних осіб тощо можливості

формування ресурсної бази комерційного банку не залишаються стабільними.

Враховуючи це актуальним є моделювання кожним окремо комерційним банком

шляхів і джерел ресурсного забезпечення його діяльності.

2. Формування власних коштів банку.

Складовою частиною банківських ресурсів є власні кошти (або капітал)

банку-фактор, що відіграє неабияку роль у зміцненні довіри клієнтів як до

окремого банку, так і до банківської системи в цілому. Тому проблема

залучення і підтримки на певному рівні обсягу капіталу комерційних банків є

актуальною і надзвичайно важливою для банківської діяльності в країні

загалом.

Власний капітал КБ займає невелику питому вагу у сукупному капіталі.

Для комерційного банку достатнім буде 8% від загального капіталу. Це

обумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується, в

основному чужими грошима, а власні кошти служать передусім для страхування

інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття можливих

збитків від банківської діяльності. Досить відчутна роль власного капіталу

як джерела забезпечення оперативної діяльності комерційного банку на перших

порах після його утворення.

У вітчизняній і зарубіжній економічній літературі сутність капіталу

банку найчастіше визнають за джерелами його формування, серед яких:

- акціонерний капітал;

- резервний капітал;

- нерозподільний прибуток ( частина прибутку, яка залишається після виплати

дивідендів і відрахувань у резервний фонд).

Походження терміну “капітал” (від фр., англ. capital , лат. сaptalis –

головний) означає багатство (цінні папери, грошові кошти, майно), які

використовуються для власного самозбільшення.

Виходячи із цього можна запропонувати такі визначення капіталу

комерційного банку: це сукупність внесених власниками – учасниками

капіталу – власних коштів, які зростають у результаті ефективної

банківської діяльності у процесі капіталізації прибутку, а також за

рахунок додаткових вливань з баку учасників.

Суть банківського капіталу виявляється через його функції:

1. капітал є основою для створення й організації банку, а також для його

діяльності до часу накопичення достатнього обсягу залучених і

позичених коштів;

2. у випадку несприятливої ситуації і непередбачених витрат капітал

відіграє роль буфера, своєрідної “подушки”, що дає змогу банку

продовжувати виконувати ті чи інші операції. У критичних ситуаціях (у

випадках нестачі резервів) для погашення збитків використовується

статутний капітал. Ні залучені, ні запозичені кошти не можуть бути

використані на погашення збитків від поточної діяльності, оскільки

вони масі є боргом. Отже, поточні витрати, які банк змушений робити

для вирішення назрілих проблем, компонує капітал;

3. капітал підтримує довіру клієнтів до банку і переконує кредиторів у

його фінансовій спроможності;

4. капітал є основою для структурного розвитку кредитно-фінансової

установи, розробки і впровадження нових послуг, програм, обладнання.

Залучення додаткового капіталу дає змогу банкові посилювати свої

позиції на ринку, забезпечувати клієнтів сучасними банківськими

послугами;

5. капітал служить регулятором загального розвитку банку в

довгостроковий перспективі. Регулювання фінансового стану капіталу є

важливим інструментом запобігання різним банківським ризикам. Воно

підтримує довіру клієнтів, а в країнах де діє державна система

страхування депозитів, захищає кредитно-фінансові установи від втрат.

Отже, капітал банку в процесі організації банківської діяльності

одночасно виконує кілька функцій, що забезпечує найвищий ефект від

проведення банківських операцій. Під ефектом розуміється результативність

діяльності. Ясна річ, в умовах капіталізації основною метою для банку є

одержання прибутку.

Однак (особливо в умовах нестабільної економічної ситуації, яка

склалася в Україні) не менш важливим результатом можна вважати стабільний

поступовий розвиток банку. Враховуючи це, можна стверджувати, що первинною

функцією капіталу в умовах економіки перехідного періоду є захисні функція.

Капітал українських банків другої половини 1990-х років передусім

повинен сприяти зниженню розвитку від проведення операцій на ринку.

Згідно з міжнародними стандартами адекватність капіталу визначається

як:

- мінімальний абсолютний розмір власних коштів банківських установ;

- співвідношення капіталу банку та актів, зважених із урахуванням ризику

вкладених коштів.

Стратегія встановлення єдиного для всіх банків мінімального стандарту

капіталу має місце як у світовій, так і в українській практиці.

Власний капітал комерційних банків поділяється на основний та

додатковий. Основний капітал банку – це грошові кошти, що забезпечують

його фінансову основу. Він складається з статутного, резервного фондів,

фондів економічного стимулювання та інших фондів, що утворюються за

рахунок прибутку. Додатковий капітал – це грошові кошти, що доповнюють

загальний власний капітал. Він формується з невикористаних резервів, що

призначаються для страхування активних операцій комерційних банків та

нерозподіленого прибутку.

У складі основного капіталу головна роль належить статутному фонду

банку. Він формується з акціонерного або приватного капіталу при

організації нового банку шляхом внесків засновників чи випуску і

реалізації акцій. Розмір статутного фонду визначається засновниками,

однак за чинними в Україні вимогами для вітчизняних банків встановлено

такі нормативи:

- мінімальний розмір статутного фонду повинен становити 1 млн. ЕКЮ;

- мінімальний розмір власних коштів 3 млн. ЕКЮ (на 01.01. 1999 р.). Слід

зауважити, що такий підхід до підтримки адекватної величини капіталу може

спричиняти певні проблеми. Одна з них – можливий вплив депозитів навіть

зі стійких банків. Таке може статися, якщо величина капіталу банку

виявляється нижчою від допустимого мінімального рівня. Навіть імовірність

цього може збентежити вкладників і спровокувати масовий відплив

депозитів.

Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації

банку.

Якщо комерційний банк утворюється у формі акціонерного товариства (АТ)

відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої передплати

на акції, а якщо у формі АТ закритого типу – у порядку перерозподілу усіх

акції серед засновників КБ згідно з розміром їх частки у статутному фонді.

(додаток 15)

При утворенні КБ як товариства з обмеженою відповідальністю статутний фонд

поділяється на частки, розмір яких фіксується в засновницьких документах, а

учасники банку несуть відповідальність за його зобов’язаннями у межах своєї

частки.

Статутний фонд може створюватися тільки за рахунок власних коштів

учасників (акціонерів) банку. Його формування за рахунок банківських

кредитів не допускається.

Статутний фонд КБ у формі АТ створюється шляхом випуску та продажу

двох видів іменних акцій – звичайних та привілейованих. Акція – ЦП, який

підтверджує внесок коштів у статутний фонд АТ, дає право на отримання

частини прибутку у вигляді дивідендів та управління АТ. Власники звичайних

акцій беруть учать в управлінні банку і поділяють з ним усі його доходи,

збитки та ризики. Якщо КБ не заробляє прибутку, власники звичайних акцій не

можуть бути більшими ніж первісна вартість їх інвестицій, а дохід, у

випадку прибуткової роботи банку, вони можуть отримувати значний, тому що

розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих

(звичайних) акцій. Звичайні акції вільно купуються та продаються на

вторинному ринку ЦП (фондовій біржі).

Привілейовані акції дають право їх власникам на отримання фіксованого

розміру дивідендів, який не залежить від отриманого банком прибутку.

Власники таких акцій, мають переваги у порівнянні з власниками звичайних

акцій. Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні КБ.

З розвитком операцій КБ, а також необхідністю задоволення вимог НБУ

щодо мінімального розміру статутного фонду, у КБ виникає потреба в

збільшенні розмірів цього фонду. Це відбувається шляхом проведення

додаткової емісії акцій.

Емісія акцій – це випуск і розміщення серед акціонерів ЦП, які дають право

на отримання певного доходу. Як правило банк прагне при додаткових емісіях

випускати в першу чергу привілейовані акції з тим, щоб запобігти розширенню

кола власників звичайних акцій і ускладненню процесу управління банком.

Перший випуск акцій банку повинен повністю складатися із звичайних

акцій. Реєстрація та продаж банком – емітентом першого випуску акцій

звільняється від оподаткування податком та операції з ЦП.

Всі випуски ЦП банками типу відкритого АТ, незалежно від розміру

випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у

Міністерстві фінансів України. Мета цієї процедури – підвищити

відповідальність банків – емітентів перед покупцем ЦП та знизити ризики, що

пов’язані з фінансовими зловживаннями та махінаціями. Щоб отримати право

додаткової емісії акцій банк не повинен бути збитковим, мати прострочені

борги перед бюджетом та кредиторами.

Для реєстрації випуску акцій банк – емітент складає проспект емісії.

Проспект емісії – це документ, у якому визначаються відомості про випуск і

розміщення ЦП. Готується засновниками банку (при першій емісії) та

Правлінням банку (при наступних емісіях). В проспекті емісії повідомляється

про банк, його фінансове становище, вміщуються відомості про майбутній

випуск ЦП. Проспект емісії повинен бути завірений незалежною аудиторською

фірмою.

Емісія акцій як форма створення та поповнення статутного фонду КБ

регулюється Законами України: “Про господарські товариства” та “Про ЦП” та

фондову біржу”.

Резервний фонд КБ призначений для покриття можливих збитків від

банківської діяльності, а також для сплати дивідендів за привілейованими

акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність коштів в резервному

фонді забезпечує стійкість КБ, зменшує вірогідність його банкрутства.

Резервний фонд КБ створюється у порядку, встановленому зборами

акціонерів, а його розмір встановлюється, як правило, на рівні 25% від

розміру статутного фонду. Він формується за рахунок відрахувань з прибутку

і повинен складати не менше 5% від суми отриманого прибутку. ПРИКЛАД №1.

Якщо резервний фонд досяг встановленого розміру, то відрахування до

нього припиняються. При частковому або повному використанні коштів

резервного фонду відновлюються відрахування з прибутку для його формування.

Крім резервного фонду в КБ створюються спеціальні фонди, призначені

для виробничого та соціального розвитку банку. Їх формування здійснюється

за рахунок прибутку.

Одним з елементів додаткового капіталу банків постають невикористані

резерви страхування банківських ризиків. Призначенням цих резервів є

зниження негативних наслідків у зв’язку з неповерненням кредитів,

виникненням збитків від операцій з валютою та ЦП, що знаходяться у

прибутку, що залишається у банку після сплати податків. Такий порядок

знижує фактичні можливості КБ для створення необхідного розміру страхових

резервів.

Нерозподілений прибуток, як елемент додаткового капіталу (власного)

КБ, є ресурсом внутрішнього походження. Він створюється у вигляді залишку

прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку. Якщо після

сплати дивідендів за ставкою, що встановлена зборами акціонерів, виникне їх

залишок – ця сума може бути спрямована на поповнення статутного фонду

банку. Ця операція (капіталізація) може бути здійснена баз сплати

дивідендів акціонерам, але також за рішеннями. Що приймаються загальними

зборами акціонерів.

Банківський власний капітал поділяється на капітал – брутто та

капітал – нетто. Власний капітал – брутто – це сума усіх фондів банку та

нерозподіленого прибутку за балансом. Власний капітал – нетто – це капітал

– брутто за “-“ вкладень банку в господарську діяльність підприємств та

організацій, акції АТ, витрати майбутніх періодів, відвернених коштів.

Тобто, капітал – нетто це та частина власних коштів банку, що може бути

використана як кредитні ресурси.

Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостійно і

залежить від багатьох факторів. До них належать:

- рівень мінімальних вимог НБУ до статутного фонду. Більш значні вимоги

збільшують потребу у власному капіталі;

Мінімальні вимоги НБУ до статутного фонду банків – це мінімальний розмір

статутного фонду, який банк повинен мати сплаченим.

- специфіка клієнтури. При значній кількості невеликих вкладників власних

коштів потрібно буде менше ніж за наявності великих вкладників;

- характер активних операцій. Наявність значно ризикових операцій потребує

відносно більшого розміру власного капіталу.

Конкретний показник, який характеризує капітал окремого банку, не

можна оцінювати ізольовано від інших чинників.

Очевидно, банки, що володіють, наприклад, обов’язковим мінімальним

обсягом капіталу не є однаковою мірою надійними. Правомірною є градація

вимог до мінімального статутного фонду банків залежно від їх спеціалізації

і місця функціонування. Так, у Росії вимоги щодо збільшення капітальної

бази не поширюються на банки, які діють на засадах кредитної кооперації.

До економічних нормативів адекватності капіталу згідно з міжнародними

стандартами належать:

- елементи капіталу;

- зважування активів на предмет ризику;

- зважування активів на предмет ризику позабалансових статей.

Домінуючим фактором оцінки адекватності капіталу є його склад.

Порівнюючи якісний склад капіталу за критеріями. Які діють у вітчизняній

банківській системі та в міжнародній практиці, виявимо певні розбіжності.

Склад капіталу банку, рекомендований Базельським міжнародним

комітетом з питань банківського нагляду, подано у таблиці №1. У таблиці №2

показано склад капіталу українських комерційних банків.

Таблиця №1. Склад капіталу банку за методикою Базельського міжнародного

комітету з питань банківського нагляду.

|№ |Вид капіталу |Характеристика |

|1 |Звичайний |Вартість визначається за номінальною вартістю |

| |акціонерний |звичайних акцій, випущених банком; дохід, який вони|

| |капітал |приносять, залежить від рішення ради директорів |

| | |банку щодо виплати дивідендів |

|2 |Привілейований |Вартість визначається за номінальною вартість |

| |акціонерний |будь-яких акцій, щодо яких можлива виплата |

| |капітал |фіксованої частини доходу |

|3 |Надлишок |Різниця між фактичною ціною купівлі акцій, |

| | |придбаних на ринку, і номінальною вартістю акцій |

|4 |Нерозподілений |Чистий прибуток, не виплачений у формі дивідендів і|

| |прибуток |залишений банком для інвестиційних цілей |

|5 |Резерви |Кошти, залишені на непередбачені витрати; |

| | |використовуються для виплати дивідендів, які ще не |

| | |оголошені; кошти для майбутнього вилучення з |

| | |обороту акцій або для погашення зобов’язань |

|6 |Субординовані |Довгостроковий залучений капітал, вкладений |

| |зобов’язання |зовнішніми інвесторами, зобов’язання банку перед |

| | |якими є за важливістю другими порівняно з його |

| | |зобов’язаннями щодо вкладників, але першими |

| | |порівняно із зобов’язаннями перед акціонерами (ці |

| | |зобов’язання можуть бути конвертовані, тобто |

| | |обміняні у майбутньому на акції банку) |

|7 |Неконтрольний |За рахунок цих коштів має частку в підприємствах |

| |пакет акцій |консолідованих дочірніх компаній |

|8 |Цінні папери, |Боргові зобов’язання банку, погашення яких можливе |

| |які погашаються|лише шляхом продажу акцій |

| |за рахунок | |

| |продажу акцій | |

Таблиця №2. Склад капіталу українських комерційних банків.

|№ |Вид капіталу |Характеристика |

|1 |Статутний |Вартість визначається за номінальною вартістю |

| |капітал |звичайних акцій чи паїв, випущених банком; дохід |

| | |від яких залежить від рішення загальних зборів |

| | |учасників статутного капіталу щодо виплати |

| | |дивідендів |

|2 |Привілейовані |Вартість визначається за номінальною вартість |

| |акції |будь-яких випущених акцій, щодо яких можлива |

| | |виплата фіксованої частини доходу |

|3 |Емісійна |Різниця між фактичною ціною купівлі акцій, яка |

| |різниця |склалася на ринку, і номінальною вартістю акцій |

|4 |Прибуток, |Чистий прибуток, не виплачений у формі дивідендів і|

| |залишений у |залишений банком для інвестиційних цілей |

| |розпорядженні | |

| |банку | |

|5 |Переоцінка |Спеціальні фонди банку в частині переоцінки |

| |основних |основних засобів |

| |засобів | |

|6 |Резерви |Резерви для непередбачених витрат і для можливих |

| | |втрат за позиками |

|7 |Прибуток |Переоцінка валютних коштів плюс прибуток (збиток) |

| |(збиток) |за звітний рік по балансу плюс різниця між |

| | |операційними та різними доходами і операційним та |

| | |різними втратами, плюс штрафи, пеня, одержані |

| | |неустойки, мінус штрафи, пеня, сплачені неустойки |

Порівняльний аналіз складу капіталу, визначеного за міжнародною та

вітчизняною методиками, свідчить про відмінності у розумінні самої суті

власного капіталу банку.

1.В Українській практиці капітал розглядається як вузьке поняття – до

його складу входять лише постійні елементи (за винятком переоцінки

коштів у валюті); віднесення до власних капіталів банку

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6