Банківські ресурси

субординованого боргу не допускається.

Методикою Базельського комітету передбачено наявність у складі

додаткового капіталу довгострокових субординованих зобов’язань зі строком

погашення не менше 5 років.

На фінансовому ринку України аналогічних довгострокових субординованих

зобов’язань немає. Проте НБУ і не передбачає введення боргових інструментів

до складу капіталу банку, тим самим непрямо обмежуючи можливості банків

щодо диверсифікації портфеля власних коштів шляхом включення до нього

умовно постійних елементів. Така позиція НБУ є обгрунтованою, спрямованою

на зміцнення захисної функції капіталу в умовах перехідного періоду. Однак

у міру розвитку ринкових відносин, зниження темпів інфляції, стабілізації

економіки український банківський капітал може бути поповнений елементами

додаткового капіталу.

2. Українські акціонерні комерційні банки мають простішу порівняно із

західними структуру капіталу, оскільки у нас немає такого розмаїття видів

акцій, якими оперують кредитно-фінансові установи розвинутих банківських

систем.

3. Згідно з методикою Базельського комітету спеціальні резерви не

включаються до складу капіталу: “Резерви, створені з прибутку, …повинні

бути вільними і не обтяженими ніякими конкретними претензіями з боку

кредиторів, із тим, щоб їх модна було визначити як такі, що безумовно

належать акціонерам, тобто саме таким, що доповнюють акціонерний капітал”.

Водночас “створення банківських резервів для покриття сумнівних кредитних

вимог… створює результати аналізу прибутковості основної діяльності банку

і, як наслідок, спотворює також реальну оцінку капіталу”. В українських

комерційних банках цей вид резерву враховується при розрахунку величини

обсягу капіталу. Автор дотримується точки зору, що зазначений резерв не

можна вважати стабільним елементом капіталу, який сприяє зміцненню його

захисної функції. Адже виникає економічно необгрунтоване перевищення обсягу

власних коштів банку. Воно тим більше, чим вища частка позичкових операцій

у структурі активної частини балансу банку.

4. Введення (в умовах перехідного періоду) до складу капіталу статті

балансу “Переоцінка валютних коштів” є високоризикованим. При значному

коливанні валютного курсу (застосування валютного коридору навряд чи можна

вважати раз і назавжди введеною гарантією стабільності валютного ринку)

даний елемент може призвести як до необгрунтовано високої оцінки власних

коштів банку, так і до стрімкого їх знецінення. Безельський комітет,

допускаючи введення до складу капіталу банків економічно розвинутих країн

першокласних резервів переоцінки, все ж ставиться до цього з обережністю:

“Спроби поліпшити баланс шляхом ревальвації активів можуть створити

враження благополучної капітальної бази, однак можуть зашкодити фінансовому

стану банку в цілому”.

Для аналізу забезпеченості власними коштами комерційних банків України

візьмемо дані Асоціації українських банків, до якої входить близько 140

кредитно-фінансових установ країни. За станом на 01.12.1998 р. загальна

сума сплачених статутних фондів українських комерційних банків – членів АУБ

становила 2020516 тис. грн. Для порівняння зазначимо, що станом на

01.01.1998 р. загальна сума сплачених капіталів становила 954600 тис. грн.

На мою думку, такому зростанню статутних фондів сприяла стабілізація

національної грошової одиниці, бо саме за період значної інфляції припадає

найбільша втрата банківського капіталу.

Значно інтенсифікувала процес збільшення статутного капіталу і

постанова Верховної Ради України про збільшення комерційними банками

статутних фондів у розмірі еквівалентному не менш як 3 млн. ЕКЮ і

реєстрація їх у НБУ до 1 квітня 1999 року.

Як видно із вищенаведеного, спостерігається зростання власних коштів у

структурі пасивів банків. Комерційні банки прагнуть укластися в терміни,

встановлені НБУ, і нарощують свої статутні капітали швидше, ніж зростає

їхній сумарний капітал. А ті кредитні установи які не мають можливостей для

капіталізації свого прибутку і залучення зовнішніх джерел опиняються в

категорії проблемних банків.

Отже, зростання власних коштів комерційних банків у 1998 р. – це

поліпшення фінансової стійкості, але треба визнати, що головне завдання

полягає все-таки у подальшому нарощуванні банківського капіталу. Одже він

ще надто слабкий.

У чому ж причина такого становища, що банки залишилися з капіталами,

яких бракує для надійної роботи за умов реальних ризиків кредитування?

По-перше, коли Україниа здобула незалежність, усі фінансові ресурси

залишилися Москві і наша банківська система почала свою діяльність

практично з нуля.

По-друге, керівництво держави, уряд, ні здійснювали ніяких заходів,

щоб зміцнити власні банки. Крім того, важливими причинами низького рівня

банківських капіталів є:

- несприятливі умови формування української банківської системи, що

припадає на 1990-1991 рр.;

- падіння обсягів ВВП і гальмування економічних реформ;

- сильна інфляція у 1992-1993 рр. та у вересні 1998 р.;

- непомірне оподаткування банків;

- відсутність можливості оформити страхові фонди банків за рахунок прибутку

до оподаткування.

Причиною низького рівня банківських капіталів є і те, що України не має

нафтогазових та інших “сировинних доларів”, які дали б їй змогу досягти

швидкої концентрації капіталу. Ситуація ускладнюється ще тим, що значна

частина банків, які не виконують вимог про збільшення статутного фонду,

створена у вигляді закритих АТ для обслуговування окремих підприємств,

котрі є їхніми акціонерами. Ряд цих акціонерів намагалися перш за все

зібрати кошти інших підприємств і населення для розв’язання “своїх

проблем”.

Зауважимо, що не зважаючи на загальне зростання банківського капіталу,

жоден із банків, об’єднаних в асоціацію, сповна не відповідає міжнародним

стандартам і навряд чи може розраховувати на повне ставлення до себе на

світових ринках. На 01.01.1998 р. лише 6 українських банків – членів АУБ

мали зареєстрований статутний фонд у розмірі понад 10 млн. ЕКЮ, переважна ж

більшість наших кредитно-фінансових установ володіє капіталом від 1 до 3

млн ЕКЮ (таб. 3) Не краща ситуація склалася і в банківській системі

України в цілому.

Таблиця №3. Обсяги статутних фондів комерційних банків – членів Асоціації

українських банків за станом на 01.01.1998 р.

|Обсяг статутного фонду |Кількість банків |Питома вага, % |

|Менше 1 млн. ЕКЮ |15 |11.19 |

|Від 1 до 3 млн. ЕКЮ |81 |60.45 |

|Від 3 до 5 млн. ЕКЮ |16 |11.94 |

|Від 5 до 10 млн. ЕКЮ |16 |11.94 |

|Понад 10 млн. ЕКЮ |6 |4.48 |

Як бачимо, обсяг капіталізації у вітчизняній банківській системі не

відповідає економічним потребам суб’єктів господарювання: у країні з 50-

мільйонним населенням статутний капітал понад ста банків на досягає навіть

півмільярда доларів.

Тому одне з головних завдань полягає у подальшому нарощуванні

банківського капіталу, інакше темпи капіталізації банківської системи

України рано чи пізно вступлять у дисонанс із вимогами кредитного

забезпечення економіки.

Якщо національна банківська система виявляється неспроможною

“наростити м’язи” , банківським простором країни крок за кроком опонують

системи, які ці м’язи мають. А національний виробник не уточнюватиме, чий

саме ресурс кредиту він використовує , натомість завдячуватиме кредитній

системі, яка його дає.

Одже, підбиваючи підсумок, ще раз зауважимо: капітал банку – головний

показник його здатності до подальшого розвитку. Зміцнення ресурсної бази

українських кредитно-фінансових установ, інтеграція банківської системи

країни у світове співтовариство значною мірою залежатимуть від зростання

власних капіталів банків.

3. Формування залучених коштів комерційного банку.

1. Більша частина ресурсів КБ формується на рахунок залучених та

запозичених коштів, а не власних. Залучені кошти банку – кошти, які банк

залучає на вклади і депозити. Запозичені кошти - це кошти, які банк

залучає шляхом випуску облігацій або одержанням міжбанківського кредиту.

Можливості комерційного банку у залученні коштів регулюються НБУ. Так

згідно з показником платоспроможності банку, нормативне значення якого

встановлено НБУ, залучені та запозичені кошти не повинні перевищувати

розмір власного капіталу більше ніж у 8 разів.

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб

шляхом виконання депозитних операцій у процесі яких використовують різні

види банківських рахунків. Депозитні операції – це операції, що проводить

банк, коли залучає кошти клієнтів. Суб’єктами депозитних операцій є

комерційні банки, які виступають як позичальники, так і кредитори –

власники коштів. Об’єктами депозитних операцій є кошти, що передані банку

на умовах, визначених двосторонньою угодою.

Депозити поділяються на:

- до запитання;

- строкові депозити;

- іменні депозити;

- депозити на пред’явника.

Депозит – це грошові кошти в національній та іноземній валюті що

передані їх власникам або іншою особою за його дорученням в готовій або

безготівковій формах на рахунок власника для зберігання на певних умовах.

Практично усі клієнтські рахунки називають депозитними. Депозитним

може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок на якому зберігаються

його грошові кошти.

Депозит до запитання – це кошти, що знаходяться на поточних бюджетних

рахунках, на кореспондентських рахунках комерційних банків і

використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Умови сплати

відсотків за залишками коштів за цими рахунками визначаються у двосторонніх

угодах при відкритті цих рахунків. Вони (депозити до запитання)

використовуються для здійснення поточних рахунків власника рахунку х його

портфелями. За першою вимогою клієнта кошти з поточного рахунку у будь-

який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжних

доручень, сплати чеків або векселів.

Для відкриття поточних рахунків та поточних бюджетних рахунків суб’єкт

господарської діяльності подає до банку такі документи:

1. заява на відкриття рахунку ( додаток № 1 );

2. копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної

виконавчої влади;

3. копію належним чином зареєстрованого статуту (положення);

4. копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий

облік;

5. довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, в якій

зазначена установа банку;

6. картку із зразками підписів і відбитком печатки (додаток №2).

Схема відкриття поточного рахунку юридичній особі.

|Клієнт | |1. подає документи (6 вище зазначених |

| | |документів |

| | | |

|Юрист банку | |1. перевіряє копії перших чотирьох сторінок |

| | |паспорта |

| | |керівника чи головного бухгалтера клієнта (в|

| | |присутності клієнта) |

| | |2. перевірка документів: |

| | |а) підписи осіб на заяві М.Б. розшифровані з|

| | |обов’язковим зазначенням прізвищ та |

| | |ініціалів та ідентифіковані з підписами (6 |

| | |документ); |

| | |б) має відповідати зразкам копії свідоцтва |

| | |про державну реєстрацію; |

| | |в) наявність посвідчувальних написів |

| | |нотаріуса. |

| | | |

|Клієнт, | |1. заключення договору на |

|Директор банку,| |розрахунково-касове обслуговування (додаток |

|Гол.бухгалтер | |№3). |

| | | |

|Директор банку | |2. дає дозвіл на відкриття рахунку (на |

| | |підставі заяви на відкриття рахунку). |

| | | |

|Головний | |1. присвоює номер рахунку (на підставі |

|бухгалтер | |документів 1, 6, реєстраційного журналу) |

| | | |

|Головний | |1. оформлення відривної частини довідки про |

|бухгалтер | |реєстрацію в Пенсійному фонді (повертається |

| | |клієнту до подання до Пенсійного фонду). |

| | | |

|Операційний | |1. включає даного клієнта в перелік клієнтів|

|працівник | |(на підставі документа 6) |

| | | |

|Головний | |1. повідомляє ДПА, НБУ про відкриття |

|бухгалтер | |(закриття, переоформлення) рахунку (додаток |

| | |№4) (протягом 3-ох днів; копія повідомлення |

| | |знаходиться в юридичній справі клієнта). |

| | | |

|Головний | |1. заведення юридичної справи на клієнта |

|бухгалтер | |(після закриття рахунку справа зберігається |

| | |5 років.). |

|При відкритті додаткових рахунків. |

|Клієнт | |1. визначає номер основного рахунку та |

| | |повідомляє ДПА та банки, де відкрити |

| | |додаткові рахунки |

| | | |

|Банки, в яких | |1. повідомляє банк де відкрито основний |

|відкриваються | |рахунок |

|додаткові | | |

|рахунки | | |

|Схема відкриття депозитного рахунку фізичній особі. |

|Працівник банку| |ознайомлює клієнта з умовами |

| | |а) мінімальний розмір вкладу; |

| | |б) режим користування вкладом; |

| | |в) % ставка по вкладу. |

| | | |

|Клієнт | |заповнює документи: |

| | |- ф № 51/36 прихідний касовий ордер |

| | |(додаток №5) |

| | |- ф № 13 алфавітна картка (додаток №6) |

| | | |

|Контролер | |відкриває вкладникові особовий рахунок №1 |

| | |(додаток №7) |

| | |а) виписує картку особового рахунку, |

| | |в якій клієнт ставить зразок свого підпису; |

| | |б) прізвище, ім’я по батькові, рік |

| | |народження, |

| | |домашня адреса, МФО банку, порядковий номер |

| | | |

| | |особового рахунку; |

| | | |

|Контролер | |1. оформлює алфавітну картку ф №13 ( назва |

| | |установи банку, порядковий номер особового |

| | |рахунку) |

| | |2. оформлюється ф №1 (дата, сума і залишок |

| | |відсотків, підпис) |

| | |3. оформляються ф №51/36 (сума нарахованих |

| | |%, сума вкладу |

| | |(цифрами), залишок вкладу, залишок %, |

| | |підпис) |

| | |4. оформлює вкладну книжку (дата, сума |

| | |вкладу, залишок |

| | |вкладу прописом і цифрами, підпис) |

| | |5. передає документи внутрішнім порядковим |

| | |(ф №51/36 |

| | |вкладна книжка) |

| | | |

|Касир | |1. перевіряє документи (правильність |

| | |розрахунків, відповідність |

| | |записів) |

| | |2. приймає гроші від клієнта (після |

| | |прийняття розписується |

| | |у вкладній книжці та ф №51/36) |

| | |3. видає клієнту вкладну книжку. |

При додаткових внесках, при видачі сум з вкладу, при закритті рахунку

використовується ф № 51, 52 (додаток № 8,9).

До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім

повідомленням банку про намір зняти грошу з рахунку. Вклади до запитання є

нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових

та інвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується

низький депозитний % або не сплачується зовсім. В умовах відсутності плати

за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів стимулювати

приріст поточних внесків за рахунок надання їх додаткових послуг та

підвищення якості обслуговування. Це зокрема, кредитування з поточного

рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для

клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків,

розрахунково-консультативне обслуговування тощо.

Залучення депозитів юридичних і фізичних осіб оформляється банком

шляхом:

- відкриття депозитного рахунку з укладанням договору банківського вкладу

(видачею ощадної книжки);

- видачі ощадного (депозитного) сертифіката.

За договором банківського депозиту комерційний банк, який прийняв

кошти від вкладника або кошти, що надійшли на рахунок вкладника від іншої

сторони, зобов’язується виплатити вкладнику суму депозиту та нараховані %

на умовах та в порядок, що передбачені договором.

Для покриття операційних витрат пов’язаних з веденням поточних

рахунків банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може

утримуватися з депозитного %. Деякі банки не стягують комісії з

безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не

нижче встановленого рівня. До депозитів до запитання можна віднести і

кредитові залишки на конкретних рахунках. На цьому рахунку знаходять

відображення усі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і

проведення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виручки від

реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на

погашення позичок. Тобто, контокорентний рахунок – це активно-пасивний

рахунок, що поєднує в собі ознаки поточного і позичкового. Кредитове сальдо

по контокорентному рахунку означає, що клієнт має у своєму розпорядженні

власні кошти, дебетове – що у клієнта виникла заборгованість перед банком

за позиками.

Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок

з овердрафтом. Овердрафт – дебетове сальдо за контокорентним рахунком, з

яким погодився і банк. За режимом функціонування цей рахунок подібний до

контокорентного. Проте, якщо контокорентний відкривається надійним

клієнтам, що активно кредитується, то при овердрафтом такі запозичення

допускаються рідко. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок.

Особовий рахунок з овердрафтом може відкриватися юридичним і неюридичним

особам, а також громадянам, у той час, як контокорентний рахунок

відкривається тільки у відношеннях банку з юридичними особами. Одже,

особовий рахунок з овердрафтом має більш широку форму застосування.

Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на

кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками.

Кореспондентський рахунок – рахунок, який відкриває один банк у іншому для

здійснення взаємних розрахунків.

3.2 Особливості залучення вкладів на строкові депозитні рахунки і

випуску ощадних (депозитних) сертифікатів комерційних банків регулюються

внутрішніми положеннями КБ.

Строкові депозити – це кошти, що розміщенні у банку на певний строк і

можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього

повідомлення банку за встановлений період (не менше 1 міс.). Вилучення

строкових вкладів відбувається шляхом переказу грошей на поточний рахунок

або готівкою із каси банку. Строкові вклади є для банків кращім видом

депозитів, оскільки вони стабільні і зручні у банківському плануванні. За

ними сплачується високий депозитний %, рівень якого диференціюється залежно

від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальні

динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Строковими депозитами є також кошти., що отримані від інших КБ як

депозит на конкретний строк. Сума, строки та умови приймання строкових

депозитів визначаються банком – позичальником відповідно до його фінансових

можливостей за погодженням з вкладником.

Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їх власниками. Вони

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6