Аналіз діяльності комерційного банку

запитання.

Норматив поточної ліквідності являє собою відношення суми ліквідних

активів кредитної організації до суми його зобов’язань по рахунках до

запитання і на термін до 30 днів.

Норматив довгострокової ліквідності визначається як відношення виданих

банком кредитів з терміном погашення понад рік до капіталу кредитної

організації і зобов’язань понад рік.

Ці нормативи застосовуються в процесі управління активами. Але

найголовніше для побудови раціональної структури активів банку – витримати

співвідношення між ліквідними і сумарними активами.

Зважування активів за ступенем ризику провадиться шляхом множення

залишку коштів на відповідному балансовому рахунку (рахунках) або їхньої

частини на коефіцієнт ризику (у %), поділений на 100. Практично всі

банківські активи піддаються певному ризику. Ступінь ризику своїх активів

банк повинен визначати і підтримувати на рівні, який відповідає чинному

законодавству і політиці банку щодо цього. На підставі результатів вивчення

структури активів банку можна аналізувати різні види ризику.

Метою аналізу активів банку є, з одного боку оцінка раціональності

фактичної структури активів з точки зору забезпечення прибутковості та

стабільності роботи банку, а з іншого визначення шляхів її оптимізації і

узагальнюючої оцінки, прогнозу майбутніх результатів діяльності і

фінансового потенціалу банку.

Мета аналізу активів банку конкретизується у таких завданнях:

> дослідження та оцінка динаміки складу, обсягів та структури активів;

> дослідження та оцінка динаміки складу, обсягів і структури доходних і

недоходних активів;

> дослідження та оцінка якості активів;

> дослідження та оцінка якості “кредитного портфеля” за класифікаційними

видами кредитів;

> дослідження та оцінка “портфелю цінних паперів”;

> дослідження та оцінка іммобілізованих активів в дебіторську

заборгованість, капітальні вкладення та інше;

> узагальнююча оцінка активів і визначення шляхів оптимізації їх структури.

Інформаційне забезпечення аналізу активів складається з:

> правової інформації, що міститься в законах, які регулюють економічну

діяльність банку;

> директивна інформація, що містить у постановах Кабінету Міністрів,

Центральних банків, наказів Міністерства фінансів та інших міністерств і

відомств;

> нормативно-довідкова інформація, що міститься у збірниках галузевих.

Відомчих, міжгалузевих нормативів, каталогах, проспектах тощо;

> інформація бізнес-планів та прогнозів;

> обліково-економічна інформація, яка є основним видом фактографічної

інформації.

Головним джерелом даних для проведення фінансового аналізу банку є, як

зазначалося раніше, його баланс, у якому відображено всю інформацію про

наявність фінансового та нерухомого майна, власником якого є банк; обсяг та

склад зобов’язань контрагентів перед банком та зобов’язань банку перед

контрагентами.

Актив балансу розглядається як з точки зору складу та цільового

використання фінансових ресурсів за об’єктами їх розміщення в активах

банку, так і з точки зору витрат, що є наслідком здійснення фінансових

операцій банку з метою отримання доходів. Ці напрямки досліджень дозволяють

оцінити ліквідність та доходність банку.

У процесі аналізу слід заважити на те, що загальна вартість активів

банку визначається за балансом як різниця між сумою залишків усіх категорій

активів та сумою усіх резервів, створених під можливі збитки від кредитно-

інвестиційних та інших видів діяльності банку.

У балансовому звіті і примітках комерційного банку активи згруповано

за цільовим використанням та ступенем ліквідності.

Першим джерелом на випадок вилучення депозитів і для задоволення

початкових потреб клієнтів є готівка. До цієї групи активу належать –

валюта, монети і банківські метали, дорожні та інші чеки, кошти на

кореспондентських рахунках в Центральному банку. Банки зацікавлені тримати

мінімально допустиму суму, оскільки запас готівкових коштів не приносить

доходу або забезпечую невеликий відсотковий доход. Актив у вигляді готівки

задовольняє потреби банку у ліквідних коштах, тобто в коштах, які необхідні

для покриття непередбачених та термінових зобов’язань.

Аналіз динаміки, складу і структури активів банку

Дослідження активів банку полягає у використанні аналітичних прийомів,

спрямованих на визначення загального обсягу коштів, які знаходяться у

розпорядженні банку, їх структури і динаміки в аналітичному періоді.

Загальний аналіз активів банку грунтується на застосуванні методик

вертикального та горизонтального аналізу (як і при аналізі пасивів), які

передбачають обчислення та подальшу оцінку наступних показників:

. процент співвідношення окремих показників з агрегованим показником;

. абсолютні зміни кінцевих показників порівняно з початковими (базисними);

. темпи росту або приросту показників в аналітичному періоді.

В процесі вертикального або структурного аналізу активів визначається

питома вага активів за їх цільовим використанням, ступенем ліквідності,

рівнем доходності, а також склад та структура кожного виду активів.

Результат цього аналізу використовується в процесі оцінки якості складу

активів та їх оптимізації.

Горизонтальний або трендовий аналіз дає змогу вивчити динаміку активів

в цілому і окремих їх видів у часі, визначити певні тенденції їх зміни або

тренда.

Аналіз якості активів

Метою аналізу якості активів є визначення їх життєздатності і

правильності відображення їх вартості у звітному банку.

Якісний склад активів характеризується співвідношенням продуктивних і

непродуктивних активів і витрат на власні потреби. До продуктивних активів

відносяться усі операції з клієнтурою та контрагентами банку за кредитно-

інвестиційною системою. До непродуктивних відносяться капіталізовані

активи, нематеріальні активи, дебіторська заборгованість, та збитки. Це

вказує на те, що основним видом діяльності комерційного банку є формування

та розміщення кредитно-інвестиційних ресурсів і показником активності банку

слугує питома вага кредитно-інвестиційного портфеля у його активах.

Характер кредитно-інвестиційної політики впливає на прибутковість та

ліквідність комерційного банку. Підвищення питомої ваги кредитно-

інвестиційних вкладень у загальних активах свідчить про те, що комерційний

банк намагається підвищити прибутковість активів, нехтуючи їх ліквідністю.

Для оцінки якості активів слід зважити на їх ризикованість, яка

залежить від обсягу розміщення коштів в активах. З цією метою активи банку

слід розраховувати, зважаючи на коефіцієнти їх ризиків, тобто можливість

втрати частини їх вартості внаслідок тієї чи іншої активної операції.

Активи банку в залежності віл ступеню ризику вкладення й їх можливого

обесцінювання поділяються на 5 груп, для яких устанавлюються відповідні

коефіцієнти ризику (Додаток №1).

За ступенем ризику вкладень та можливості втрати частини їх вартості

активи комерційного банку розподіляються на 5 груп з коефіцієнтами ризику

від нуля до одиниці .

Основними показниками, які дозволяють оцінити достатність

високоліквідних активів для забезпечення ліквідності комерційного банку, є

коефіцієнт миттєвої ліквідності та коефіцієнт співвідношення

високоліквідних активів і робочих активів банку.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності обчислюється як відношення суми коштів

на коррахунках та в касі до коштів, залучених банком на поточні рахунки:

К мл = (К кр +К к ) / К пр * 100%

де К мл – коефіцієнт миттєвої ліквідності, % ;

К кр –кошти на кореспондентських рахунках в інших банках, руб. ;

К к – кошти в касі банку, руб. ;

К пр – кошти залучені банком на поточні рахунки, руб.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності показує, яку частину залучених на

поточні рахунки коштів банк може сплатити у терміновому порядку.

Коефіцієнт співвідношення суми високоліквідних активів і робочих

активів банку характеризує питому вагу високоліквідних активів банку в

робочих активах:

К ВА = ВА / РА * 100%

де КВА – коефіцієнт співвідношення суми високоліквідних активів і

робочих активів банку, %;

ВА – сума високоліквідних активів, руб.;

РА – сума робочих активів банку, руб.

Робочі активи включають кошти на коррахунках, в касі, вкладені в

майно, розміщенні в інших банках, цінних паперах, надані кредити та інші

активи, що дають доход банку.

При оцінці цих коефіцієнтів необхідно пам’ятати, що надто високі

значення їх негативно впливають на доходність банку, а занадто низькі

свідчать про погіршення надійності банку.

1.5. Аналіз ліквідності комерційного банку в ПМР

Значення, мета, завдання і інформаційні джерела аналізу ліквідності

банку

Успіх роботи комерційного банку гарантують три взаємозалежних фактори:

1. Висока доходність (прибутковість) банківської справи, що створює

можливість виплати дивідендів акціонерам банка, збільшення його

капіталу, створення необхідних страхових резервів, фонд розвитку т.і.

2. Ліквідність, тобто можливість швидкого перетворення його активів в

платіжні засоби для своєчасного повернення своїх боргових обов’язків.

3. Платоспроможність , тобто здатність в необхідні строки і в повному

обсязі відповідати по своїм зобов’язанням перед кредиторами.

“Ліквідність комерційного банку характеризує його здатність

перетворити фінансові чи матеріальні активи у грошові кошти з метою

вчасного виконання зобов’язань перед вкладниками.” [ 15, с.49 ].

Банківська ліквідність залежить від структури та стабільності

депозитної бази банку, достатності капіталу, якості активів, фінансового

стану позичальників, репутації банку, яка впливає на здатність швидкого

запозичення коштів на ринку. На рівень ліквідності банку впливає комплекс

чинників загальноекономічного характеру, таких як грошово-кредитна

політика, стан грошового обігу, можливість запозичення коштів в ЦБ,

регулятивні обмеження в країні тощо.

Ліквідність комерційного банку - це здатність банку вчасно погасити

свої фінансові зобов'язання за рахунок наявних у нього наявних коштів,

продажу активів чи мобілізації ресурсів з інших джерел. Однією з

центральних завдань управління комерційним банком є підтримка оптимального

співвідношення між ліквідністю банку і його прибутковістю, прибутковістю

його операцій. Вимоги підтримки ліквідності вступають у протиріччя з

задачею максимізації доходу на одиницю активів; тому так важливо оптимальне

сполучення надійності дій разом із забезпеченням прибутковості від

операцій.

З обліком цього у світовій банківській теорії і практиці ліквідність

прийнята розуміти як «запас» чи як «потік». При цьому ліквідність як

«запас» містить у собі визначення рівня можливості комерційного банку

виконувати свої зобов'язання перед клієнтами у визначений конкретний момент

часу шляхом зміни структури активів на користь їхніх високоліквідних статей

за рахунок наявних у цій галузі невикористаних резервів.

Ліквідність як «потік» аналізується з погляду динаміки, що припускає

оцінку здатності комерційного банку протягом визначеного періоду часу

змінювати сформований несприятливий рівень ліквідності чи запобігати

погіршенню досягнутого, об'єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігати

його) за рахунок ефективного управління відповідними статтями активів і

пасивів, залучення додаткових позикових коштів, підвищення фінансової

стійкості банку шляхом зростання доходів.

Таким чином, кожен комерційний банк повинен самостійно забезпечувати

підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її

стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування

результатів діяльності і проведення в наступному науково обґрунтованої

економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів

спеціального призначення і резервів, залучення позикових коштів сторонніх

організацій, здійснення активних кредитних операцій.

Крім того, діяльність комерційних банків, що виступають посередниками

між тими, хто має у своєму розпорядженні грошові кошти у вигляді

заощаджень, і тими, хто в них бідує, полягає в тому, щоб раціонально

залучати ці кошти і надавати їх у позичку або інвестувати по більш високих

ставках для забезпечення загальної прибутковості, у тому числі одержання

прибутку.

Для здійснення операційної діяльності, зв'язаної з залученням коштів і

їхнім розміщенням в умовах ринкової невизначеності майбутнього попиту і

надходжень наявних коштів за певний період, банку потрібні кошти в їхній

ліквідній формі, тобто такі активи, що могли б бути легко і швидко

перетворені в готівку з невеликим ризиком утрат чи узагалі без нього.

Таким чином, ліквідність комерційного банку – це можливість

використовувати його активи в якості наявних коштів чи швидко

перетворювати їх у такі.

Комерційний банк вважається ліквідним, якщо суми його наявних коштів і

інших ліквідних активів, а також можливості швидко мобілізувати кошти з

інших джерел достатні для своєчасного погашення боргових і фінансових

зобов'язань. Крім того, ліквідний резерв необхідний для задоволення

практично будь-яких непередбачених фінансових нестатків: укладання вигідних

угод по кредиту чи інвестуванню; на компенсування сезонних і непередбачених

коливань попиту на кредит, заповнення коштів при несподіваному вилученні

внесків і т.д.

Велике, а часом і вирішальне значення в управлінні фінансами грає

швидкість проходження коштів між різними банківськими службами і філіями.

Наявність надійної системи, що дозволяє здійснювати взаємозалік таких

коштів, підвищує швидкість, зменшує об'єми перекладних коштів, сприяє

оптимізації внутрібанківських потоків коштів - а виходить, збільшує

ліквідність банку.

Поняття ліквідності банку тісно пов’язане з ліквідністю його балансу.

Ліквідність балансу визначається співвідношенням вимог (статей активу) та

зобов’язань (статей пасиву). Оскільки баланс складається на певну дату, то

ліквідність балансі є оцінкою стану банківської ліквідності на визначену

дату. Отже, ліквідність банківського балансу є складовою частиною

ліквідності банку. Водночас ліквідність балансу є лише необхідною, але не

достатньою умовою ліквідності банку.

Поняття ліквідності пов’язується з активами банку. Під ліквідністю

активів розуміють їх здатність швидко та без суттєвого зниження вартості

перетворюватися в грошову форму. За ступенем ліквідності (тобто легкості

перетворення у грошові кошти) банківські активи поділяють на групи.

1. Високоліквідні активи – активи, які знаходяться в готівковій формі

або можуть бути швидко реалізовані на ринку. Це – готівкові кошти,

дорожні чеки, банківські метали, кошти на рахунках в інших банках,

державі цінні папери.

2. Ліквідні активи – активи, які можуть бути перетворені в грошову форму

протягом певного періоду часу (наприклад 30 днів). До цієї групи

відносять платежі на користь банку з термінами виконання в зазначений

період, такі як кредити, в тому числі і міжбанківські, дебіторська

заборгованість, інші цінні папери (крім високоліквідних), які

обертаються на ринку.

3. Низьколіквідні активи – прострочені, пролонговані та безнадійні

кредити, безнадійна дебіторська заборгованість, цінні папери, які не

обертаються на ринку, господарські матеріали, будинки, споруди та

інші основні фонди.

Попит на ліквідні засоби в банках підвищується з таких основних

причин:

> Зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків;

> Надходження кредитних заявок, які банк вирішує задовольнити;

> Настання строків погашення заборгованості за позиками, одержаними банком;

> Настання термінів платежів до бюджету;

> Виплата дивідендів акціонерам.

Отже, потреба в ліквідних коштах може виникнути як при здійсненні

пасивних операцій банку, так і внаслідок проведення активних операцій, якщо

рішення про розміщення коштів приймається раніше, ніж знайдено відповідні

джерела фінансування.

Джерелами покриття потреби в ліквідних коштах є наступні:

> Настання строків погашення наданих банком кредитів;

> Продаж активів;

> Доходи від надання недепозитних банківських послуг;

> Залучення депозитних вкладів від фізичних та юридичних осіб;

> Запозичення коштів на грошовому ринку.

Джерела поповнення ліквідних коштів поділяються на внутрішні та

зовнішні. До внутрішніх джерел належать накопичені ліквідні активи.

Величину яких можна визначити за балансом. Перетворення активів банку в

ліквідну форму (готівкові чи безготівкові кошти) може відбуватися

автоматично з настанням строків погашення кредитів чи цінних паперів,

сплати відсотків за користування кредитом, повернення дебіторської

заборгованості, одержання дивідендів від пайової участі в інших

підприємствах тощо. Цей процес банк може достатньо точно передбачити та

спланувати.

До зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів належать залучення

депозитів та запозичення на грошовому ринку. На вибір зовнішніх джерел

поповнення ліквідності впливають такі характеристики, як доступність,

відносна вартість коштів, терміновість та тривалість потреби в ліквідних

засобах, правила регулювання, обмеження. Основними джерелами запозичення

ліквідних коштів для банків є міжбанківські позики, угоди РЕПО, депозитні

сертифікати, позики в євровалюті та механізм рефінансування операцій

комерційного банку центральним банком. Підтримання ліквідності за рахунок

зовнішніх джерел супроводжується ризиком зміни відсоткових ставок.

Через високу вартість внутрішніх джерел та значну ризикованість

зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів на практиці більшість банків

зупиняють свій вибір на компромісному варіанті. В такому разі частина

попиту на ліквідні засоби задовольняється за рахунок внутрішніх джерел, а

решта – за допомогою проведення операцій запозичення коштів на ринку

(зовнішніх джерел).

Сутність проблеми банківської ліквідності полягає в тому, що попит на

ліквідні засоби рідко дорівнює їх пропозиції в будь-який момент часу, тому

банк постійно має справу або з дефіцитом ліквідних коштів, або з їх

надлишком. Дефіцит ліквідних засобів призводить до порушення нормативних

вимог центральних банків, штрафних санкцій і – що найбезпечніше для банку –

до втрати депозитів.

Надмірна ліквідність породжує дилему “ліквідність – прибутковість”,

адже найбільш ліквідні активи не генерують доходів. Якщо фактична

ліквідність значно перевищує необхідний рівень або встановлені нормативи,

то діяльність банку негативно оцінюється акціонерами з погляду не повністю

використаних можливостей для отримання прибутку.

Банківська ліквідність відіграє життєво важну роль як у діяльності

самих банків, так і у фінансовій системі країни. Без ліквідності банк не

може виконувати свої функції і проводити операції з обслуговування

клієнтів, тому вирішення проблем ліквідності повинно мати найвищий

пріоритет у роботі банку. Щоденна робота з підтримки достатнього рівня

ліквідності є неодмінною умовою самозбереження та виживання банку.

Недостатній рівень ліквідності часто стає першою ознакою наявності у банка

серйозних фінансових труднощів.

З огляду на винятково важливу роль ліквідності в життєдіяльності банку

та підтримці рівноваги банківської системи в цілому в багатьох країнах

органами банківського нагляду та законодавством передбачено встановлення

нормативів ліквідності. Банки зобов’язані підтримувати показники

ліквідності не нижчими від певного рівня (нормативу), що визначається з

урахуванням нагромадженого досвіду та конкретних економічних умов у країні.

Дотримання нормативів є необхідною, але не достатньою умовою

ефективного управління ліквідністю. З банківською ліквідністю пов’язане

широке коло питань, які не можуть бути вирішені лише встановленням

мінімальних вимог до рівня ліквідних коштів. Ефективність процесу

управління банківською ліквідністю оцінюється за двома основними

характеристиками: швидкістю перетворення активів у грошову форму і

задоволення потреби в готівкових коштах (часовий компонент) та вартістю

підтримки певного рівня ліквідності (вартісний компонент). Адже найбільш

стабільні джерела коштів потребують найвищих витрат, а найбільш ліквідні

активи – непрацюючі та низькодоходні.

Метою аналізу ліквідності банку є оцінка та прогнозування можливостей

банку щодо своєчасного виконання своїх зобов’язань за умови збереження

достатнього рівня прибутковості. Перед банком постає завдання пошуку

оптимального співвідношення між активами і зобов’язаннями як з погляду

забезпечення потреб ліквідності, так і щодо їх доходності та вартості.

Завдання аналізу ліквідності банку:

> Визначення фактичної ліквідності;

> Оцінювання відповідності фактичних значень нормативам ЦБ;

> Виявлення чинників, які викликали відхилення фактичних значень показників

ліквідності від нормативних вимог;

> Аналіз стабільності ресурсної бази банку;

> Прогнозування потреби банку в ліквідних коштах;

> Порівняльний аналіз вартості та доступності альтернативних джерел

поповнення ліквідних коштів;

> Аналіз різних напрямів розміщення надлишкових ліквідних коштів;

> Інваріантний аналіз ліквідності банку за різних сценаріїв розвитку подій.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12