Економічна оцінка кредитного процесу

-- назва та адреса банку, який приймає депозит (вклад);

-- назва та адреса власника коштів;

-- дата внесення депозиту;

-- сума депозиту;

-- дата вимоги вкладником своїх коштів;

-- відсоткова ставка за користування депозитом (комерцій-ний банк може залишити за собою право змінювати відсот-кову ставку відповідно до зміни облікової ставки НБУ з відпо-відним повідомленням про це вкладника. У разі незгоди вкладника договір може бути змінений або розірваний відпо-відно до чинного законодавства України);

-- зобов'язання банку повернути суму, яка внесена на депозит;

-- підписи сторін: керівника виконавчого органу банку або уповноваженої на це особи та вкладників (для юридичної особи -- керівника або уповноваженої на це особи; для фізич-ної особи -- власника коштів або уповноваженої на це особи).

Зобов'язання клієнта за депозитним договором полягають у своєчасному перерахуванні грошових коштів на депозит-ний рахунок банку; зобов'язання банку -- прийняти грошові кошти на депозитний рахунок, нараховувати відсотки, забез-печити повне збереження суми внеску і повернути її після закінчення строку дії договору або достроково за заявою клієнта. Клієнт, як правило, має право довкладати (частково списувати) грошові кошти чи нараховані відсотки, якщо це передбачено умовами депозитного договору.

Кожний комерційний банк повинен приділяти першочер-гову увагу сучасним технологіям управління депозитами (вкладами) і заощадженнями юридичних і фізичних осіб. Важливе значення має застосування банками різноманітних святкових, новорічних, відпускних, податкових та інших стро-кових внесків з метою нагромадження коштів, достатніх, на-приклад, для купівлі новорічних подарунків (або подарунків на інші свята), оплати видатків на час відпустки тощо.

При здійсненні депозитних операцій банк приймає грошові кошти клієнтів на відповідні балансові рахунки, що визна-чені планом рахунків бухгалтерського обліку. Депозитний рахунок -- це рахунок, який банки відкривають юридичним або фізичним особам для розміщення вільних коштів на депозити з нарахуванням відсотків за депозити.

Депозитні рахунки відкриваються на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунка та установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточного рахунка господарських суб'єктів і після закінчення строку зберігання повертаються на цей же поточний рахунок. Відкриття одного депозитного рахунка на двох або декількох осіб не допускається.

Для фізичних осіб банки відкривають вкладні рахунки (ощадні вклади). Вкладниками комерційних банків можуть бути громадяни України, іноземні громадяни і особи без гро-мадянства. Вкладні рахунки відкриваються з видачею вклад-никові вкладного документа. Таким документом може бути ощадна книжка (іменна чи на пред'явника), ощадний серти-фікат, інший виданий банком документ, що засвідчує укла-дення з банком договору ощадного вкладу.

Для комерційного банку вклади "до запитання" є нестабільними, що обмежує можливість і сферу їх використання. У зв'язку з цим відсоткова ставка за вкладами до запитання завжди менше ставки за строковими депозитами. Банк може вимагати від власників такого рахунка підтримання на ньо-му заздалегідь обумовленого залишку грошових коштів.

Згідно з Порядком нарахування, обліку, виплати і утри-мання процентів та відображення їх на рахунках бухгалтер-ського обліку в установах банку (постанова правління НБУ № 155 від 16 вересня 1994 р.) відсотки за депозитними ра-хунками нараховуються за календарне число днів. Нараху-вання відсотків за депозитними вкладами проводиться з дня внесення грошей на рахунок або з дня надходження перера-хувань на кореспондентський рахунок установи банку.

3.1.3 Відсотки за депозитами та контроль за депозитними операціями

Залучення коштів на депозит здійснюється за певною від-сотковою ставкою. Відсоток -- це засіб стимулювання залу-чення депозитів (вкладів) у банк. Розмір відсоткової ставки за депозитами визначається двома основними чинниками: 1) сумою вкладу; 2) строком розміщення коштів.

Ставка депозитного відсотка є відношенням суми грошо-вих коштів, що сплачуються у вигляді відсотка, до суми коштів, які одержані у вигляді депозиту. Порядок нарахування і виплати відсотків, розмір відсоткової ставки за вкладом обумов-люються в депозитному договорі. Відсоток має стимулювати вкладників до тривалого збереження грошових коштів на банківських рахунках, тобто збереження коштів в організо-ваних формах.

Вкладники при прийнятті рішення про розміщення влас-них коштів на депозитах керуються насамперед трьома ос-новними міркуваннями: надійність банку; рівень відсотко-вої ставки за вкладами; якість обслуговування клієнтів. Як правило, у вітчизняній банківській практиці проявляється тенденція: чим стабільніше і надійніше банк, тим меншою мірою він прагне встановити максимально високі відсоткові ставки за депозитами. І навпаки, маловідомі банки пропону-ють максимальні відсоткові ставки, прагнучи залучити більше вкладів.

Управління "депозитним портфелем" (тобто депозитами, залученими банком) -- важлива складова банківської діяль-ності. Величина відсоткової ставки має забезпечувати банкові отримання максимально можливого прибутку при мінімаль-ному ризику. У кількісному вираженні відсоткова ставка за депозитами має бути вище рівня інфляції. Проте на практиці в Україні рівень банківського відсотка за депозитами часто є нижчим від рівня інфляції. Така ситуація знижує довіру населення і підприємств до вітчизняних комерційних банків. У розрахунках відсотків за депозитними операціями пе-редбачається використання двох фінансових механізмів:

-- розрахунки на основі простих (номінальних) відсотків;

-- розрахунки на основі складних (фактичних) відсотків;

При використанні простої (номінальної) відсоткової став-ки, нарощена сума депозиту розраховується шляхом множен-ня номіналу депозиту (без врахування отриманих раніше відсотків) на множник нарощення. Розрахунок нарощеної суми депозиту здійснюється за формулою

S = P(1 + rn),

де S -- нарощувана сума депозиту наприкінці періоду n, тоб-то номінал депозиту плюс відсотки; P -- сума номіналу депозиту;

(l + rn) -- множник нарощення;

г -- річна відсоткова ставка (в сотих частках);

n -- строк депозиту у роках.

Сума нарахованих відсотків за депозитом при викорис-танні складної (фактичної) річної відсоткової ставки роз-раховується за формулою

;

де I -- сума відсотків за поточний період;

S -- нарощена сума депозиту наприкінці попереднього періоду, тобто номінал депозиту плюс відсотки;

г -- річна фактична відсоткова ставка;

n -- кількість періодів, за які нараховуються відсотки за депозитом.

Нарахування простих відсотків здійснюється на сальдо за рахунком за фактичний строк зберігання коштів із врахуван-ням змін відсоткової ставки за договором. Нарахування склад-них відсотків ("відсотків на відсотки") здійснюється на сальдо за рахунком і нараховані раніше відсотки із врахуванням змін відсоткової ставки і строку розміщення коштів. Розраху-нок доходу при складному відсотку ґрунтується на геометрич-ній прогресії ("відсоток на відсоток").

Процес нарощування депозиту за рахунок відсотків за депозитом називається капіталізацією відсотків. Наступ-не нарахування здійснюється на суму депозиту з урахуван-ням відсотків. У разі капіталізації сума депозиту і нарахо-ваних за ним відсотків повертається депоненту при погашенні депозиту.

Нарахування відсотків починається з наступного дня після надходження грошової суми на депозитний рахунок клієнта та проводиться шляхом множення денного залишку на ра-хунку на денну відсоткову ставку.

Отже банк може використовувати у своїй діяльності один з двох методів нарахування відсотків: 1) метод рівних час-тин; 2) актуарний метод.

У разі використання методу рівних частин при нарахуванні відсотків за депозитом за кожний період нарахування застосовується проста (номінальна) відсоткова ставка. При цьому не враховуються нараховані раніше відсотки. Відсот-ки за актуарним методом розраховуються з використан-ням складної (фактичної) відсоткової ставки, тобто з ураху-ванням нарахованих раніше відсотків. У своїй діяльності комерційний банк може використовувати лише один з цих методів нарахування відсотків.

У банківській практиці відсотки сплачуються депоненту, як правило, по закінченні певного періоду, передбаченого де-позитною угодою, тобто за період. У цьому випадку номіналь-на сума депозиту і сума, що перераховується на депозитний рахунок, збігаються. У разі сплат відсотків на період банк сплачує депоненту відсотки в момент внесення коштів на депозит, тобто авансом. Цей метод застосовується, насампе-ред, при обліку дисконтних ощадних (депозитних) сертифі-катів. Тут величина дисконту є сумою відсотків, що сплачена депоненту авансом. Сума цього дисконту амортизується про-тягом терміну дії депозитного договору. Амортизація від-сотків -- це процес віднесення сум сплачених авансом від-сотків за депозитами на витрати (доходи) на систематизованій основі. У разі сплати відсотків на період номінал депозиту буде більше, ніж отримана від депонента сума. Протягом строку дії депозитної угоди сума авансованих відсотків має бути повністю замортизована.

У сучасних умовах комерційні банки в Україні проводять самостійну депозитну відсоткову політику. НБУ регулює від-соткову ставку шляхом встановлення офіційної облікової ставки. Із зміною облікової ставки НБУ комерційні банки вимушені змінювати й відсоткові ставки за депозитами. При формуванні свого депозитного портфеля комерційні банки беруть до уваги норми обов'язкових резервів (резервних ви-мог НБУ).

Управління депозитними операціями -- це сукупність стратегічних і тактичних заходів, які проводить комерційний банк з метою залучення тимчасово вільних грошових коштів клієнтів, та утворення на цій основі кредитних ресурсів. На-дійність і сталість джерел формування кредитних ресурсів забезпечується на основі багатоманітності видів та умов (аж до індивідуалізації) проведення депозитних операцій стосов-но конкретних юридичних і фізичних осіб.

Ефективне управління депозитними Операціями передба-чає розширення мережі та видів депозитних рахунків, задо-волення потреб клієнтів в найрізноманітніших банківських послугах, забезпечення гарантій вкладень через систему стра-хування депозитів тощо.

Стратегічні інструменти управління депозитами банку включають заходи, спрямовані на зміцнення його позицій на депозитному ринку, що передбачає врахування всього комп-лексу чинників, які створюють зовнішнє середовище для бан-ківської діяльності. Тактичні інструменти управління депозитними операціями у банку включають заходи поліп-шення внутрішньої організації депозитної роботи: вдоско-налення правил і порядку здійснення депозитних угод, поліп-шення роботи персоналу банку, який займається пасивними операціями, пошук нових форм роботи з клієнтами, зменшен-ня ймовірності ризику та нераціональних рішень тощо.

У стратегічному плані управління депозитною діяльністю банку спирається на маркетинг депозитного ринку, регулю-вання попиту і пропозиції депозитних послуг. У тактичному плані управління депозитними операціями банку передбачає, насамперед, налагодження чіткого моніторингу кількості та якості свого депозитного портфеля.

Специфічною рисою депозитних операцій є активна роль клієнта банку, який самостійно визначає величину вкладу, тобто частку своїх доходів, яку він спрямовує на заощадження

Подорожчання депозитів призводить і до подорожчання кредитних ресурсів банку. Тому прагнення банку до макси-мального задоволення потреб вкладників мають обмежува-тися майбутніми можливостями прибуткового розміщення залучених ресурсів під більш високий, порівняно з депозита-ми, відсоток. Для реалізації цього завдання комерційні бан-ки встановлюють мінімальну суму строкового депозитного вкладу, мінімальний термін, на який вкладаються грошові кошти, річну відсоткову ставку, періодичність виплати відсот-ка (щомісячно, щоквартально, по закінченні строку) тощо.

Ефективне управління депозитними операціями створює умови для оптимального ресурсного регулювання в комерційному банку.

Пасивні операції комерційного банку органічно пов'язані з активними операціями. Банківський менеджмент невід-дільний від забезпечення ефективних взаємозв'язків пасив-них і активних операцій банку. Залучення грошових коштів на депозити в банк втрачає будь-який сенс, якщо немає надій-них каналів їх наступного прибуткового розміщення.

Комерційний банк відповідає перед вкладником за зобов'я-заннями, що випливають з депозитного договору, власними коштами, майном і всіма належними активами.

Надійна та ефективна система гарантування вкладів ство-рює умови для захисту інтересів вкладників на випадок не-платоспроможності чи банкрутства банку, зменшення ризи-ку кризи банківської системи внаслідок втрати ліквідності через масове зняття депозитів, підвищення ефективності управління грошово-кредитною сферою економіки внаслідок збіль-шення обсягу депозитів.

Питання фінансового контролю за депозитними операція-ми визначаються чинним законодавством, нормативними актами НБУ і внутрішніми документами банку. Бухгалтер-ський облік залучення та розміщення депозитів, сплати ви-трат та отримання доходу за ними здійснюється за відповід-ними групами балансових та позабалансових рахунків.

Внутрішній бухгалтерський контроль за депозитними опе-раціями має бути побудований таким чином, щоб гарантува-ти, що: 1) депозити прийняті на умовах щодо строків і лімітів згідно з правилами і нормами, схваленими правлінням бан-ку; 2) всі депозити прийняті на підставі та відповідно до відсоткової ставки, яка застосовується у банку; 3) всі бухгалтерські записи, проведені за депозитними рахунками, вірно відображені у бухгалтерському обліку.

У кожному банку має бути створена система реєстрації депозитів, мста застосування якої -- забезпечити вірний та своєчасний запис у бухгалтерському обліку суми за депозита-ми, дати нарахування і сплати відсотків, дати погашення депо-зитів та відсоткові ставки. Нарахування відсотків і здійснення відповідних записів у бухгалтерському обліку банку має періо-дично перевірятися особами, які не причетні до нарахуван-ня. Відсотки, відображені на окремих аналітичних рахунках відсоткових витрат (доходів), мають бути вивірені із сумою відсотків, сплачених депонентові або отримані від банку.

Гарантією успішного управління депозитними операція-ми є взаємовигідні відносини між банком і клієнтом. Щоб збільшити депозитні залучення, банк повинен ретельно і по-стійно вивчати інтереси і запити вкладників -- юридичних і фізичних осіб

3.2 Кредитний процес в комерційному банку

Кредитування -- основна функція комерційного банку. Тому чітке розуміння сутності кредитного процесу та принци-пів його організації, вміле їх використання на практиці має важ-ливе значення для ефективної діяльності банку. Всі питання, що пов'язані з банківським кредитуванням, вирішуються по-зичальником і банком шляхом укладання кредитного догово-ру. У кредитному договорі визначається також величина від-соткової ставки, під якої залежить розмір прибутку банку.

Кредитний процес -- це рух банківського кредиту як послідовний перебіг його організаційних стадій (етапів). У ході кредит-ного процесу відбувається послідовна зміна стадій механіз-му банківського кредиту. Комерційні банки можуть надава-ти кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалеж-но від їхньої галузевої приналежності, статусу, форм влас-ності за наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. У теорії та практиці кредитування виокремлюють, як пра-вило, сім основних стадій кредитного процесу, управління якими банк повинен ретельно організовувати:

1) розгляд заявки позичальника на отримання кредиту;

2) аналіз фінансового стану (кредитоспроможності) клієнта;

3) розробка умов позики; підготовка та укладання кредит-ного договору;

4) визначення порядку забезпечення кредиту, гарантій повернення позики;

5) процедура надання позики;

6) процедура погашення позики;

7) контроль за кредитною операцією.

Перша стадія кредитного процесу включає аналіз і попе-редній відбір заявок на отримання кредиту. Для цього про-водиться науково обґрунтована експертиза доцільності надан-ня позики. Головне завдання кредитних працівників комер-ційного банку на цій стадії -- зібрати найповнішу інформа-цію про потенціального позичальника.

На другій стадії кредитного процесу банк визначає креди-тоспроможність і фінансове становище клієнта. Кредитні працівники повинні оцінити: якою мірою потенційний по-зичальник здатний повністю і в строк розрахуватися за свої-ми борговими зобов'язаннями. Чим точніше банк зуміє ви-значити кредитоспроможність клієнта, тим ширше можли-вості банку для зниження кредитного ризику.

На третій стадії кредитного процесу банк приймає кінце-ве рішення про можливість, умови і форми надання позики. Оцінка майбутньої кредитної операції здійснюється на під-ставі проведення техніко-економічного обґрунтування пози-ки. Завершується ця стадія оформленням і укладанням кре-дитного договору, який стає для банку засобом управління подальшими стадіями кредитного процесу.

Четверта стадія кредитного процесу пов'язана із визна-ченням умов забезпечення повернення кредиту. У центрі розв'язання даної проблеми знаходиться обґрунтований вибір об'єкта (предмета) застави. Для цього має бути забезпечене правильне оформлення заставних юридичних документів, чітке визначення прав і зобов'язань банку і позичальника згідно з нормами чинного заставного права. Засобом забезпе-чення повернення банківської позики може бути й гарантія.

На п'ятій стадії кредитного процесу банк на основі кре-дитного договору здійснює процедуру надання позики. Кон-кретний спосіб надання кредиту, а також вид позичкового рахунку визначається особливостями цієї кредитної операції. Процедура надання позики має бути зручною, оперативною і взаємовигідною для банку та позичальника.

Шоста стадія кредитного процесу -- повернення позики з відсотками та завершення кредитної операції. Конкретний спосіб погашення позики обумовлюється у тексті кредитно-го договору. В умовах фінансової кризи і збільшення взаєм-ної дебіторсько-кредиторської заборгованості господарських суб'єктів банк повинен приділяти постійну увагу повному і своєчасному виконанню кредитних договорів щодо погашен-ня наданих позик. Усі випадки непогашення позик мають детально аналізуватися кредитними працівниками, щоб у майбутньому не допускати подібного.

Сьома стадія є специфічною в тому плані, що банківський контроль та управління кредитним процесом здійснюється на кожній його стадії. Систематичний моніторинг стану кре-дитного процесу, що поєднується з постійним аналізом якості кредитного портфеля банку посідає одне з центральних місць у системі банківського менеджменту. Головне завдання, яке вирішується на заключній стадії, -- розробка нагальних прак-тичних пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення кре-дитної політики комерційного банку.

У структурі будь-якого комерційного банку функціонує кредитне управління (відділ), яке безпосередньо веде роботу з клієнтами з питань кредитування.

3.2.1 Кредитний договір

Кредитний договір -- цивільно-правовий документ, який визначає взаємні юридичні права і зобов'язання та економіч-ну відповідальність комерційного банку і клієнта (позичаль-ника) з приводу проведення кредитної операції. Кредитні відносини між кредитором (банком) і позичальником обо-в'язково набувають договірного характеру. В правовій дер-жаві має забезпечуватися повноцінна правова основа кредит-ного процесу. Здійснення кредитного обслуговування на до-говірній основі передбачається Законом України "Про бан-ки і банківську діяльність.

Згідно із Цивільним кодексом України основною від-мінністю між кредитним договором і договором позики є безвідплатний характер останнього. Позичальник за догово-ром позики не сплачує позикодавцеві відсотків за позику, що є обов'язковою й істотною умовою кредитного договору.

Кредитні договори укладаються в письмовій формі і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди сторін. Стороною за кредитним договором є банк, а не кредитне управління (відділ) банку або інший його структурний підрозділ. У разі порушення цієї умови договір, укладений структурною одиницею банку від свого імені, вважається недійсним. Зміни в договір вносяться за погодженням обох сторін. Кредитний договір має бути підписаний повноважни-ми особами сторін, які його укладають. Спірні питання щодо виконання договору у разі недосягнення згоди між сторона-ми розглядаються арбітражем або судом.

За своєю структурою кредитний договір має включати такі складові:

-- преамбулу, в якій зазначаються найменування сторін та їх організаційно-правова форма;

-- предмет і суму договору; (уточнюється мета кредиту, його сума, строк надання позики, величина річних відсотків; указується номер і дата договору);

-- умови забезпечення кредиту вказується конкретно: до-говір застави, договір поруки (гарантія), цінні папери або інші документи; зазначається, що кредит, наданий банком, забезпе-чується всім належним позичальникові майном і коштами);

-- порядок надання і погашення позики (розкривається конкретний механізм видачі і погашення позики із зазна-ченням терміну);

-- зобов'язання банку і позичальника (банк зобов'язуєть-ся відкрити позичальникові певний (вказується номер) по-зичковий рахунок для видачі кредиту; позичальник зобов'я-зується використати кредит на зазначені у договорі цілі та забезпечити повернення одержаного кредиту і сплату нара-хованих відсотків із свого поточного рахунка у встановлені строки відповідно до строкових зобов'язань;

-- права банку і позичальника (банк має право у разі не-дотримання позичальником умов договору розірвати його і достроково стягнути кредит зі сплатою штрафу -- вказуєть-ся розмір штрафу у відсотках до суми позички позичальник має право достроково розірвати договір, повністю повернув-ши одержаний кредит, включаючи відсотки за його користу-вання, попередньо повідомивши про це банк);

— санкції у разі невиконання умов договору;

— порядок розгляду спірних питань (вони вирішуються згідно з чинним законодавством в арбітражному порядку);

-- особливі умови (наприклад порядок внесення змін у договір; зміни у договорі оформляються додатковою угодою сторін);

-- строк дії договору (строк дії кредитного договору вста-новлюється з дня надання кредиту і до повного погашення позики та відсотків за нею);

— юридичні адреси та реквізити сторін;

— підписи сторін.

До тексту кредитного договору часто включають так звані зобов'язальні умови, заборонні умови, а також обмежувальні умови. До зобов'язувальних умов відно-сяться умови, що покладають певні зобов'язання на керівни-цтво підприємства-позичальника. Це, приміром, надання бан-кові через певні проміжки часу фінансових звітів підприєм-ства, а також іншої необхідної фінансово-облікової інфор-мації; підтримання позичальником фіксованої величини оборотного капіталу вище певного мінімального рівня; забез-печення стабільності керівного складу підприємства на час дії договору тощо. Заборонні умови -- це дії, які позичаль-ник зобов'язується не здійснювати під час кредитної операції без попереднього погодження із банком. Йдеться, наприклад, про заборону підприємству-позичальнику проводити реорганізацію і зміну юридичного статусу в період дії кредитного договору; заборону позичальнику на продаж або надання в оренду активної частини його основного капіталу; заборону виступати гарантом для іншого позичальника тощо. Обме-жувальні умови кредитного договору дозволяють підприєм-ству-позичальнику певні дії, але лише в заздалегідь встанов-лених межах. Це, приміром, обмеження величини дивідендів, які акціонерне товариство-позичальник має право виплачу-вати власним акціонерам під час реалізації кредитного до-говору; обмеження величини премій, доплат до заробітної плати, матеріальних допомог, що виплачуються працівникам підприємства-позичальника, тощо.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7