Лекції по українській та зарубіжній культурі

дорослих. Такі ж школи були створені в Харкові, Полтаві, Одесі й інших

містах України. Т. Шевченко склав буквар для цих шкіл, що був надрукований

у Петербурзі в 1861 р. Однак, царський уряд, в умовах наростання

революційного і національно-визвольного руху в Україні, злякався поширення

освіти серед нижчих шарів населення, і поступово ці школи були закриті.

В другій половині 19 ст. відбувається певна демократизація освіти.

Школи для дітей дворянства перетворюються в школи для середніх класів.

Важливу роль у створенні сільських шкіл для селян зіграло земство. Однак

царський уряд гальмував розвиток земської освіти і сприяв поширенню мережі

церковно-парафіяльних шкіл, що знаходилися у віданні православних

священиків.

Валуєвський циркуляр. Ні на день не припинявся наступ царату проти

української культури. Після польського повстання 1863 року царський міністр

освіти Валуєв заявив, що "української мови ніколи не було, немає і не може

бути". Був виданий циркуляр, яким заборонялося навчання дітей українською

мово??

У Східній Галичині, що входила до складу Австро-Угорської імперії,

середня освіта також не була українською і провадилася в основному

польською мовою. Для українських дітей існували переважно початкові школи.

Спеціальна середня і вища освіта. З початку 19 ст. в умовах

економічного розвитку запроваджується спеціальна середня і вища освіта

(комерційна вища школа з класами по навігації в Одесі, морський клас у

Херсонській гімназії, школи виноградарства і виноробства в Криму тощо).

Наприкінці 19 ст. з'являються ремісничі і сільськогосподарські середні

школи, училища для підготовки вчителів.

З поширенням капіталізму відбувається подальший розвиток вищої

освіти. Головними центрами підготовки вчителів, лікарів, юристів та інших

професій були Харківський, Київський і Новоросійський (Одеський)

університети, Ніжинський історико-філологічний інститут, Львівський і

Чернівецький університети в Західній Україні.

Індустріальних і сільськогосподарських фахівців готували: Харківський

ветеринарний інститут, Харківський технологічний інститут, Київський

політехнічний інститут, Катеринославське вище гірське училище, Львівський

політехнічний інститут, ветеринарно-медична академія у Львові тощо.

Контрольні запитання.

1. Яка роль В.Каразіна у розвитку вітчизняної науки та створенні

Харківського університету?

2. Яке значення мали ліцеї у розвитку освіти в Україні?

3. Що ви знаєте про Валуєвський циркуляр та Емський указ?

4. Що ви знаєте про першого ректора Київського університету?

2. Наука.

Українські вчені 19 ст. зробили значний внесок у розвиток світової

науки. Центрами наукових досліджень були Харківський, Київський, Одеський

університети. Видатними організаторами математичної освіти в Україні,

авторами підручників і монографій у 19 ст. були Т.Осиповський,

М.Остроградський, В.Буняковський, М.Ващенко-Захарченко, О.Ляпунов. В

Одеському університеті в 70-90 р. працював фізик М.Умов - автор теоретичних

досліджень в галузі хвильових процесів і земного магнетизму.

У Київському, Харківському, Одеському і Львівському університетах і

Миколаївській астрономічній обсерваторії провадилися астрономічні

дослідження. Миколаївська обсерваторія брала участь у міжнародному

співробітництві по створенню зоряної карти неба і зоряного каталогу. У

Києві один час працював визначний астроном Ф.Бредихин, що народився у

Миколаєві.

Значний внесок у розвиток хімічної науки в Україні був зроблений

В.Каразіним, М.Бекетовым та ін. Значний внесок у розвиток фізики та

електротехніки зробив професор Віденьського та Празького університетів і

празької політехніки Іван Пулюй. Вважають, що він одночасно або й до

Рентгена відкрив ефект "рентгенівських променів". Разом з П.Кулішем він

зробив перший переклад Біблії українською мовою.

Наприкінці 19 ст. в Україні почали провадитися систематичні

мікробіологічні дослідження. У 1886 р. І.Мечников разом із Я.Бардахом та

М.Гамалія створили в Одесі першу в Україні й Росії і другу у світі після

Пастерівського інституту в Парижі бактеріологічну станцію - сьогодні

Одеський науково-дослідний інститут вірусології й епідеміології ім.

І.І.Мечникова. Через якийсь час такі ж станції були створені у Харкові та

Києві (сьогодні Київський науково-дослідний інститут епідеміології,

мікробіології і паразитології і Харківський науково-дослідний інститут

мікробіології, вакцинації і сироватки). На початку 20 ст. у Катеринославі

був створений санітарно-бактеріологічний інститут (сьогодні

Дніпропетровський науково-дослідний інститут гастроентерології).

Ці інститути досліджували інфекційні хвороби людини і тварин,

створювали медичні сироватки - вакцини. Дослідники (Д.Заболотний,

А.Карпинський, В.Бардах) вивчали мікробіологічні процеси, що відбувалися в

земному грунті, воді, повітрі. Був зроблений значний внесок у розвиток

теорії і практики боротьби з інфекційними захворюваннями.

Розвиток фізіології в Україні зв'язаний з ім'ям російського

натураліста І.Сєченова, котрий якийсь час працював в Одеському університеті

та Маріїнській гімназії. З Україною зв'язана чимала частина життя анатома і

хірурга М. Пирогова.

Значний розвиток у 19 ст. в Україні одержали гуманітарні науки -

історія України, етнографія, археологія, мовознавство, фольклористика й ін.

Всесвітньо відомі імена українських істориків М.Грушевського,

М.Костомарова, Д.Яворницького; археологів В.Хвойко, М.Веселовського,

етнографа Ф.Вовка, сходознавця А.Кримського, мовознавців А.Потебні,

М.Сумцова та ін.

Контрольні запитання.

1. Історичне значення діяльності та наукового доробку М.Максимовича.

2. Яке значення мало створення бактеріологічної станції в Одесі?

3. Де зосереджувалися центри наукових досліджень в Україні в 19 ст.?

4. Значення наукових досліджень І.Пулюя.

4. Українська література.

Українську літературу на початку 19 ст. представляли І.Котляревський,

П.Гулак-Артемовський, Г.Квітка-Основ'яненко, Є.Гребінка, засновник сучасної

української літератури і літературної мови - поет, художник і національний

пророк Тарас Шевченко.

Формування нової літератури в Україні проходило в умовах посилення

національного і соціального гноблення. Страждаючи від репресій царського

режиму, українська література продовжувала розвиватися в дусі демократичних

традицій попередніх сторіч. Створення нової української літератури було

тісно пов'язано з національно-визвольним рухом і боротьбою за реалізм і

народність.

Важливу роль у створенні нової української літератури зіграв Іван

Котляревський (1769-1838), що відтворив сучасну українську дійсність в

поемі "Енеїда", п'єсі "Наталка-Полтавка" та ін. "Енеїда" була написана за

однойменним твором римського поета І століття до н.е. Вергілія, у якому

розповідається про мандрівки троянця Енея. У Котляревського при зберіганні

основного сюжету і діючих осіб, події перенесені на український грунт,

показані побут і характери різних шарів українського суспільства. У вигляді

богів сатирично показані поміщики, чиновники, духівництво. За пригодами

соратників Енея проглядається доля запорозьких козаків, що у 1775 р. були

вигнані російською імператрицею Катериною ІІ із Запорозької Січі і вимушені

були розпочати багаторічні мандри по світу. Створення цього твору співпадає

з новими прогресивними віяннями у світі внаслідок Великої французької

буржуазної революції. Політичне значення "Енеїди" Котляревського звичайно

замовчувалося.

Котляревський довгий час був на військовій службі. У 1818-1821 рр.

працював директором Полтавського театру. Його п'єси "Наталка Полтавка" та

"Москаль-чарівник" увійшли до золотого фонду українського театрального

репертуару.

Початок формування нової української літератури було завершено Т.

Шевченко (1814-1861), що своєю поетичною творчістю відкрив нову еру в

розвитку суспільного і культурного життя українського народу. Син

українських селян-кріпаків, Шевченко рано осиротів, був пастухом, батраком

у сільського священика, згодом був привезений своїм поміщиком Енгельгардом

у Петербург, закінчив там Академію Мистецтв. Друзі Шевченка організували

його викуп з кріпацької неволі. Відомий російський художник, викладач

Академії Мистецтв Карл Брюллов написав портрет письменника Жуковського,

який був проданий на аукціоні. Виручені гроші були витрачені на викуп

Шевченка (1838).

Однак доля поета і художника виявилася жорстокою. У 1847 р. він був

заарештований за участь у таємному Кирило-Мефодіївському товаристві, а

потім відправлений у солдати в далеку Оренбургську губернію без права

писати і малювати за те, що, як було сказано у вироку, "складав вірші на

малоросійській мові самого обурливого змісту". У засланні Шевченко пробув

10 років і був звільнений тільки після смерті царя Миколи І.

Однак, незважаючи на суворі заборони, Т.Шевченко продовжував і в

засланні писати вірші і малювати. У своїх творах він затаврував

кріпосництво, російське самодержавство, прославляв боротьбу українського

народу за національну і соціальну свободу і незалежність, боротьбу народів

Кавказу проти російського імперіалізму тощо. У своєму "Заповіті" (1845)

Т.Шевченко відкрито закликав народи до насильницького скинення

самодержавства і кріпосництва. Його перша книга віршів "Кобзар", яка була

опублікована в 1840 р., і поема "Гайдамаки" мали величезне значення і

підняли Т.Шевченка до рівня пророка української нації.

До української та російської культури належить Микола Гоголь (1809-

1852), козацько-старшинського походження, нащадок полковника Остапа Гоголя

часів Хмельниччини, писав російською мовою, найвизначніший представник

"української школи" в російській літературі, батько Василь керував домашнім

театром українського мецената Д.Трощинського (с.Кибинці). Після навчання у

Ніжині переїхав у Петербург, служив у канцеляріях, викладав історію в СПБ

ун-ті, у 1836 виїхав за кордон, де жив до 1849 р., деякий час перебував в

Україні (Полтавщина, Одеса, весною 1848, жовтень 1850-квітень 1851). Автор

творів "Вечера на хуторе близ Диканьки", "Тарас Бульба", "Миргород",

"Ревизор", "Мертвые души", матеріали до українського словника тощо.

Розвиток української літератури в другій половині 19 ст. проходив в

умовах застосування Валуєвського циркуляра і Емського указу, що забороняли

вживання української мови.

Незважаючи на це, у другій половині 19 ст. з'являються нові імена

письменників, нові твори, серед них оповідання з народного життя

письменниці Марка Вовчок (1834-1907), перший в українській літературі

історичний роман П.Куліша (1819-1897) "Чорна Рада", антикріпосницької

повісті І. Нечуя-Левицького (1838-1918), роман П.Мирного "Хіба ревуть воли,

як ясла повні?".

У своїх повістях, віршах Іван Франко (1856-1916) описував життя

селян, робітників, інтелігенції Галичини, що знаходилася під владою Австро-

Угорської імперії. Він написав також багато публіцистичних і літературно-

критичних статей українською, польською і німецькою мовами. Його драма

"Украдене щастя" і досі йде на сценах театрів України, на її основі було

знято декілька кінофільмів.

Чудовою поетесою і письменницею була Леся Українка (1871-1913). В

своїх поетичних працях вона розглядала важливі філософсько-історичні і

естетичні проблеми. Українське село напередодні й у період революції 1905-

1907 рр. показали у своїх творах М.Коцюбинський (1864-1916), В.Винниченко

(1880-1951), В.Стефаник (1871-1936) та ін. Багато хто з цих письменників

перекладав українською мовою художні твори світової літератури.

Контрольні запитання.

1. Політичне та історичне значення творчості І.Котляревського.

2. Ідея національного визволення України в творчості Т.Шевченка.

3. Інтернаціональні зв'язки та мотиви у творчості Шевченка.

4. Світове значення творчості Т.Шевченка.

5. Історичне значення "Русалки Дністрової".

6. Трагічна доля перших галицьких пропагандистів української мови.

7. Українські мотиви в творчості М.Гоголя.

8. Яке значення мала творчість І.Франка, Л.Українки?

9. Дайте характеристику творчості П.Куліша.

Висновки.

Кінець 18 та початок 19 ст. стали початком першого етапу національно-

духовного відродження в Україні, коли, незважаючи на втрату залишків

державної автономії, українська нація добилася визначних успіхів у розвитку

своєї культури, як органічної частини світової культури.

Лекція 5.

Становлення та розвиток української та європейської культури в 19 -

початку 20 ст. Частина 2. Українське мистецтво.

План лекції:

1. Український театр.

2. Музика.

3. Живопис, скульптура, архітектура.

1. Український театр.

В першій половині 19 ст. в Україні з'явився перший професійний театр.

Спершу це були бродячі акторські групи. Потім з'являються перші театральні

приміщення, що приймають у себе гастролерів і дають сцену для власних

театральних труп. У 1818 р. Іван Котляревський очолив професійний театр у

Полтаві. На його сцені були вперше поставлені його п'єси "Наталка

Полтавка", "Москаль - чарівник".

У Харківському театрі починає свою роботу Григорій Квітка-

Основ'яненко (1778-1843), що пише для нього комедії "Сватання на

Гончарівці", "Шельменко-денщик". Разом із п'єсою Т.Шевченко "Назар Стодоля"

усі ці 5 п'єс увійшли в золотий фонд української драматургії і не сходять

зі сцени по сьогодення .

Серед кращих акторів українсько-російських труп цього часу був

кріпосний актор Михайло Щепкін (1788-1863). Його гру високо цінував

Т.Шевченко. З Щепкіним його зв'язувала особиста дружба і кріпосне минуле,

як і з американським актором-негром, що був рабом - Айрой Олдриджем, що

гастролював у Росії. У 1858 р. Т.Шевченко написав портрети обох цих

акторів.

З 1882 р. широку популярність в Україні-Россії одержує

Єлісаветградська театральна трупа, на чолі якої стояли Марко Кропивницький

(1840-1910), Михайло Старицький (1840-1904) та Іван Тобілевич (1845-1907)

(згодом відомий драматург і актор Карпенко-Карий). Ця трупа ставила п'єси

українською і російською мовами. Репертуар української драми (п'єси

Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Шевченка, Кропивницького, Карпенка-

Карого і П.Мирного) обмежувався селянською тематикою. Постановки п'єс із

життя інтелігенції, на теми української історії і переклади на українську

мову закордонних драматургів заборонялися. Часто виступи українських труп

залежали від дозволу місцевого начальства. У Придніпров'ї (Київщина,

Полтавщина, Катеринославщина) українським гастролюючим трупам доводилося

працювати в таких умовах аж до революції 1905 року.

М.Кропивницький був реформатором українського національного театру,

розвивав його в шевченківських традиціях, використовуючи багатства

українського фольклору і наслідки етнографічних досліджень (національний

одяг, предмети побуту, українські пейзажі, декорації і т.п.). Постановки

були музичними і супроводжувалися піснями і танцями. Вони проклали дорогу

українській опері. Трупа Кропивницького з успіхом гастролювала в Росії

(Петербурзі, Москві, містах Поволжя і Кавказу, Кишиневі, Варшаві).

Після 1885 р. склад трупи змінювався багато разів. Головні актори

покидали трупу Кропивницького, створювали власні театральні колективи. З

одного боку це послаблювало "театр корифеїв", розпорошувало його сили. З

другого боку вело до збільшення театральних колективів в Україні і

поширенню пропаганди української культури серед широких мас населення.

Значний внесок у розвиток українського драматичного мистецтва внесла

чудова акторка Марія Заньковецька (1854-1934). Ця група акторів отримала

назву "корифеїв українського театру" або "театру корифеїв".

З початку 20 ст. в українській драматургії з'являються нові

тенденції, зв'язані з класовою диференціацією села, розвитком капіталізму,

посиленням класової боротьби. Ці тенденції знайшли відбиток у п'єсах

И.Карпенка-Карого "Хазяїн", "Сто тисяч" і ін.

У 1916 р. було створено Молодий театр, керівником якого став Лесь

Курбас (1887-1942). Він шукав нові форми сценічної дії, використовуючи

досвід європейського модерністського театру, ставив п'єси давньогрецького

драматурга Софокла, англійського автора Бернарда Шоу, російського

письменника Леоніда Андрєєва, інсценізації поем Т. Шевченко "Ян Гус",

"Гайдамаки", які сам і писав, п'єси Лесі Українки тощо.

Контрольні запитання.

1. Роль Одеси в діяльності театру корифеїв.

2. Історичне значення "театру корифеїв".

3. Молодий театр Леся Курбаса.

2. Музика.

Українські композитори Семен Гулак-Артемовський (1813-1873), Петро

Ніщинський (1832-1896) і основоположник національної української класичної

музики М.Лисенко (1842-1912) зробили великий внесок у розвиток української

реалістичної музики. Лисенко був засновником першої в Україні Київської

театрально-музичної школи, відкритої у 1904 р.

Національна опера створювалася під впливом українського музично-

драматичного театру. Перша українська опера - "Запорожець за Дунаєм"

композитора і співака С. Гулака-Артемовського. Наприкінці 19 ст. композитор

Петро Сокальський (1832-1896) написав опери "Мазепа" і "Майська ніч" (за

мотивами оповідань М.Гоголя).

П.Ніщинський створив музичну партитуру "Вечорниці" (нічна музична

вечірка) до драми Т.Шевченко "Назар Стодоля". Після закінчення Афінського

університету він отримав ступінь магістра наук і з 1860 р. жив в Одесі, а

згодом в Ананьїві, де викладав в гімназії російську та грецьку мови, писав

музику, збирав хори та керував ними. Він також є автором перших перекладів

на українську мову творів Софокла та Гомера, а на грецьку мову переклав

"Слово о полку Ігореве".

Одним з перших композиторів-професіоналів в Галичині був Михайло

Вербицький (1815-1870). В 1863 р. він написав музику на слова П.Чубинського

"Ще не вмерла Україна", яка стала державним гімном України. Один з перших

композиторів, що поклав на музику "Заповіт "Шевченка.

У 19 ст. українська музика розвивалася під впливом творчості

російської "Могучої кучки" (композитори Балакірєв (керівник), Римський-

Корсаков, Мусоргський, Бородін, Кюї). Багато російських композиторів

(М.Глінка, П.Чайковський, М.Мусоргський, Н.Римський-Корсаков і ін.)

складали романси й опери на українські теми ("Майська ніч", "Ніч під

Різдво" Римського-Корсакова, "Сорочинський ярмарок" М.Мусоргського,

"Мазепа" і "Черевички" П.Чайковського).

Українські мелодії використовували у своїй творчості Л.В.Бетховен,

Й.С.Бах, Ф.Ліст ("Українські балади", "Скарга", симфонічна поема "Мазепа"),

Ф.Шопен та ін.

Перший оперний театр в Україні було відкрито в Одесі в 1809 р. У

Києві і Харкові оперні трупи виникли в 60-70 р. Х1Х ст. Національна

українська опера стала можливої тільки після народження українського

професійного драматичного театру (1882 р.).

Український народ дав світовій музичній культурі таких широко відомих

майстрів як співачка Соломія Крушельницька (1873-1952), композитор і

диригент Олександр Кошиць (1875-1944), що виступали в Італії, Польщі,

Франції, Америці та ін. країнах.

Контрольні запитання.

1. Ким і коли була створена перша українська опера?

2. Які композитори використовували українські народні мелодії у своїй

творчості.

3. Коли і де було відкрито перший оперний театр в Україні?

4. Світове значення концертної творчості С.Крушельницької та

О.Кошиця.

5. Значення діяльності та творчості М.Лисенка.

6. Київська театрально-музична школа.

7. Хто написав текст та музику сучасного українського гімну?

3. Живопис, скульптура, архітектура.

Центром підготовки кадрів художників в Росії, була Академія Мистецтв,

створена в Петербурзі в 1757 р. Багато її випускників були вихідцями з

України, у тому числі художник А.Лосенко і скульптор І.Мартос, портретисти

Д.Левицький та В.Боровиковський.

Тенденція класицизму, що панувала в Академії, знайшла вираження в

скульптурних пам'ятниках, що були встановлені в українських містах

(надгробок фельдмаршалу Рум'янцеву-Задунайському в Києво-Печерській Лаврі

(1804-1805), пам'ятник дюку де Ришельє в Одесі (1823-1828), автором яких

був прославлений український і російський скульптор, академік І.Мартос

(1790-1835). В Москві йому належить пам'ятник Мініну та Пожарському (1818).

20 років прожив в Україні видатний російський кріпосний художник

В.Тропінін, який створив серію портретів українських селян Поділля. Учнями

видатного російського художника, представника класицизму, академіка

К.Брюллова були Безперчий, Мокрицький, Сошенко, а також поет Тарас

Шевченко.

Пензлю Шевченка належать портрети сучасників, серія гравюр

"Мальовнича Україна", акварелі і малюнки, зроблені у засланні (серія

"Притча про блудного сина", "Покарання шпіцрутенами", портрети місцевого

жителів Киргизії). Після повернення з заслання Шевченко за свої роботи

одержав звання академіка по гравіюванню на міді. Широко відомий і

автопортрет Шевченко, в якому знайшла відбиток глибока духовна драма поета

і художника.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9