Лекції по українській та зарубіжній культурі

весіллям, смертю, похованням. Слов'яни вірили в життя після смерті і разом

з померлим клали в могилу їжу, зброю, прикраси. Над могилою насипали

кургани і справляли тризну. До нашого часу дожив один з старовинних обрядів

- відзначення дня смерті.

РУН-віра. Сьогодні в Україні існує релігійна течія, яка пропагує

повернення до язичества (РУН-віра, рідна українська народна віра), засуджує

хрещення Русі князем Володимиром Великим і, власне, є одною з численних

спроб затримати історичний поступ і увіковічити відсталість нації.

Древні слов'яни любили співати, танцювати. Серед слов'янських

кольорів домінують червоні, жовті, сині, зелені, блакитні тони.

Таким чином, в східнослов'янській культурі відбилися впливи народів,

які проживали на території сучасної України, та сусідніх народів і племен.

Контрольні запитання.

1. Які були релігійні вірування давніх слов'ян?

2. Які народні обряди дісталися нам у спадок від язичества?

Висновки.

Культура східних слов'ян базується на досягненнях культур народів, що

проживали до цього в ареалі їх розселення. Разом з тим, вона є самобутньою,

оригінальною культурою, складовою частиною світової культури.

Лекція 2.

Культура Київської Русі та Галицько-Волинської держави.

План лекції.

1. Запровадження християнства.

2. Стародавня література, наукові знання та освіта.

3. Мистецтво: архітектура, живопис, музика та декоративно-ужиткове

мистецтво.

1. Запровадження християнства.

Успіхи східних слов'ян у розвитку господарства та їхнє об'єднання в

єдиній державі сприяли розвитку культури Київської Русі, що досягла

високого рівня у співставленні з іншими народами світу. Велике значення для

розвитку культури Київської Русі мало запровадження християнства.

Християнство - одна з основних світових релігій, поряд з ісламом,

буддизмом та іудаїзмом. Виникло у 1 ст. н.е. в східних провінціях Римської

імперії як релігія рабів і поневолених мас. З часом вона зазнала значних

змін, стала релігією правлячих класів, в деяких країнах - державною

релігією.

Католицизм та православ'я. В 4-11 ст. у зв'язку з різними умовами

існування і конкурентною боротьбою між римськими єпископами і

константинопольськими патріархами стався розкол християнства на два

напрямки - католицизм та православ'я. Цей розкол остаточно оформився в 1054

р. після поділу християнської церкви на західну (католицьку) і східну

(православну).

Християнізація слов'янських країн відбулася у 9-10 ст.: Болгарія -

864 рік, Чехія - 928 р., Польща - 966 р. Завершенням християнізації Русі

було масове хрещення населення у 988 р. за наказом Київського князя

Володимира Великого (Святого).

На території Русі християнство існувало ще в римські часи в Херсонесі

(Корсунь). Тут була розташована грецька церква. На Вселенських соборах в

Нікії (325) та Константинополі (381) згідно письмових джерел були присутні

єпископи Херсонеської єпархії.

Перша згадка про християнство на Русі є у договорі князя Ігоря з

греками 944 р.: про руських послів-християн, які присягали на хресті, а

також про церкву св. Іллі у Києві, можливо першу християнську церкву на

Русі.

Першою руською княгинею, що прийняла християнство православного

обряду, вважається княгиня Ольга (945-964), дружина князя Ігоря. Згодом,

незадоволена дипломатичними відносинами з православною Візантією, вона

посилає посольство до німецького короля Оттона І (912-973), засновника

Священної Римської імперії, з проханням надіслати на Русь свого єпископа та

священиків. Це співпадало з прагненнями Риму до поширення свого впливу на

Схід, але цьому бажанню не судилося бути виконаним. Україна-Русь через

декілька років стала православною, а після розпаду Візантійської імперії її

наступницею, що остаточно закріпило поділ християнства на дві основні

самостійні гілки.

Запровадження християнства. Незважаючи на доведену причетність

княгині Ольги до християнства, її син князь Святослав залишився язичником і

у православ'я так і не вступив. Язичником був спочатку і внук Ольги, син

Святослава, князь Володимир Святославич (980-1015). Згідно язичеських

правил він мав декілька жінок - гречанку, 2 чешки, 2 болгарки, багато

наложниць. Дотримувався і інших язичеських обрядів.

Але, після того як Володимир розпочав програму внутрішнього розвитку

своєї країни для забезпечення захисту її від зовнішніх ворогів та

завоювання союзників, він зрозумів, що одним з вагомих важелів для

досягнення цієї мети є прийняття формальної релігії.

Після знайомства з різними релігіями і подолання певних сумнівів,

князь Володимир вирішив зупинитися на християнстві візантійського обряду.

Було очевидно, що релігія такого кшталту абсолютно необхідна для укріплення

влади князя і могутності Kиївської держави.

Задля досягнення своєї загальнодержавної мети Володимир погодився на

одруження з племінницею Візантійського імператора Анною, процедура якого

відбулася в Херсонесі-Корсуні. Після цього він приймає особисте хрещення, а

в 988 р. провадить насильницьке хрещення населення всієї Русі. Літописець

дає зрозуміти, що кияни не були у захваті від цього рішення свого князя,

але вимушені були підкоритися доводам криці князівської дружини. Щоправда у

істориків існує думка, що на околицях Київської держави язичество довгий

час нелегально сповідувалося руським населенням.

Щоб рішуче покінчити з усяким опором Володимир одразу ж наказав

знищити культових язичеських ідолів, а в тих місцях, де вони стояли,

наказав побудувати християнські храми. У Kиєві він збудував кам'яну церкву

на честь св. Богородиці, яка отримала назву Десятинної (989-996) через те,

що на будівництво та утримання її відраховувалася десята частина прибутків

князя.

З прийняттям християнства культура Київської Русі піднялася на новий,

більш високий щабель, зміцнилися зв'язки з Візантією, а також

християнськими країнами Заходу, які, хоча й конкурували з православною

Візантією, але чітко відрізняли християнство від поганства.

На Русі християнство позитивно вплинуло на розвиток освіти,

мистецтва, літератури, науки. На краще змінився світогляд руського народу.

Церкви та монастирі стали осередками культури. Через те, що Україна-Русь

прийняла християнство з Візантії, в Київ приїхало багато грецьких

священиків, письменних людей, які сприяли поширенню грамотності та знань

про всесвіт та минулі цивілізації. Україна почала процвітати: були написані

перші книги, відкриті школи, запроваджено грошову систему. З'явилася і

українська емблема - тризубець, яка була княжою і державною емблемою.

Велику роль у підвищенні культурного рівня населення відіграли

монастирі, де велося літописання, створювалися бібліотеки, школи,

малювалися ікони тощо. В Київській Русі існувало до 30 монастирів: в Києві

17, в Галичі 5, у Чернігові 3, Переяславі 2, Володимирі Волинському та

Тмутаракані по 1. Першим і найбільшим була Києво-Печерська Лавра, заснована

у 1051 р. Назву "Печерський" монастир отримав від печер, де мешкали його

перші поселенці. Засновниками монастиря вважаються ченці Антоній та

Феодосій. Тут працювали Нестор-літописець, чернець-живописець Алімпій,

чернець-лікар Агапіт та ін.

Запровадження християнства як державної релігії (988-989) відіграло

величезну роль в консолідації феодальної держави. Християнство відображало

ідеологію феодального ладу. Разом з позитивними якостями, релігія

виправдовувала соціальну нерівність і гноблення людей. Церква, яка згодом

стала великим землевласником, надавала велику ідеологічну підтримку

державі, щоб стабілізувати становище правлячого класу.

Перехід до християнства був важливим і для підняття міжнародного

престижу Kиївської Русі. Церква допомагала підвищувати рівень культури,

літератури, мистецтва, літописання та архітектури. З поширенням

християнства візантійська література почала потрапляти на Русь. Таким

чином, запровадження християнства допомогло поширенню писемності на Русі,

наблизило Київ до європейських держав.

Негативні риси православ'я. Разом з тим, прийняття християнства

візантійського обряду мало і негативні риси: 1) відірваність від Заходу, 2)

містицизм та 3) аскетизм.

Контрольні запитання.

1. На якій українській території вперше з'явилося християнство?

2. Хто з лідерів Київської держави вперше прийняв християнство?

3. Коли і ким було проведено хрещення Русі?

4. Яку роль у поширенні культури відіграли монастирі?

5. В чому історичне значення прийняття на Русі християнства

візантійського обряду? Які його позитивні та негативні риси?

6. Назвіть засновників Печерського монастиря, відомих ченців-

літописців, ченців-малярів, ченців-лікарів.

2. Література, наукові знання та освіта.

Літературні джерела Київської Русі слід розділити на: 1) Свідчення

фольклору; 2) Перекладну літературу; 3) Оригінальну літературу.

Фольклор. До фольклору того часу відносяться: обрядові пісні,

календарні пісні, заговори та заклинання, казки, розповіді побутового та

історичного характеру, легенди, прислів'я та приказки, загадки, билини.

Останні збереглися лише на півночі Русі, хоча розповідають про події, які

наче б то відбувалися у Києві. В Україні за роки татаро-монгольської неволі

ця фольклорна традиція була загублена.

Перекладна література носить, головним чином, церковно-релігійний,

християнський характер. Це:

1. Остромирово Євангеліє - найдавніший датований східно-слов'янський

рукопис, найдавніша давньоцерковно-слов'янська пам'ятка східно-слов'янської

редакції. Перекладено для новгородського посадника Остромира за часів

Ярослава Мудрого (1056-1057). Зберігається в публічній бібліотеці СПБ ім.

Салтикова-Щедріна.

2. Повчання - писання отців православної церкви -Іоанна Златоуста,

Іоанна Дамаскіна, Єфрема Сірина (в 19 ст. вони перекладалися на народну

українську мову Т.Шевченко, П.Кулішем, М.Шашкевичем).

3. Збірники релігійного та релігійно-світського характеру (Св. Письмо

+ Писання отців церкви + Історичні відомості). Такими були, зокрема,

Збірники кн. Святослава 1073 та 1076 рр.

=Мінеї - життя святих за датами їх народження по місяцям.

=Патерики - життя святих по країнах, де вони жили і діяли.

4. Збірники науково-історичного характеру:

=Хронографи.

=Бджоли - збірники думок з св. Письма, писання отців церкви та

античних письменників.

5. Апокрифи - перекази на біблійні теми, про загробне життя, про

біблійних героїв.

6. Антицерковні інтерпретації (напр., Мандрівка Богородиці по мукам з

Михайлом Архангелом та 400 ангелами до Аду).

7. Повісті з Візантії, арабські та індійські казки (Троянська війна,

Олександрія, 4 індійських царства, "Варлаам та Іоасааф", останню використав

І.Франко для свого твору "Притча про життя").

8. Твори природного та географічного змісту ("Фізіолог", "Шестиднів"

- космографія, "Християнська топографія Козьми Індикоплова",

олександрійського купця 6 ст.).

Оригінальна творчість.

Берестяні грамоти. У Київській Русі після прийняття християнства було

чимало грамотних людей, й не тільки серед знаті та духівництва, але й серед

простого люду. Про це свідчать берестяні грамоти, які у великій кількості

розкопують археологи в Новгороді. Найстаріша з яких датується 11 ст.

Слов'янська азбука. У східних слов'ян писемність існувала ще до

прийняття християнства. Збереглися давні рукописи, написані "руськими

письменами". Пізніше була запроваджена слов'янська абетка, складена

болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. Існувало два варіанта

азбуки - глаголиця і кирилиця.

Літописи. У монастирях створювалися перші письмові історичні праці,

що називалися літописами (запис по роках). Літописання Київської Русі

почалося за зразком візантійських хронік. Перший літописний запис з'явився

в 1039 р. Історичні записи вели ченці Києво-Печерського, Видубицького та

інших монастирів.

"Повість временних літ". Чернець-літописець Нестор до 1113 р. склав

"Повість временних (минулих) літ", де розповів про те, "відкіля пішла земля

Руська, хто у Києві перший почав княжити і відкіля Руська земля взялася".

Ця пам'ятка є головним і в багатьох випадках єдиним джерелом з історії

східного слов'янства та Київської Русі. Нею було покладено початок

історіографії Київської держави.

Літописні зведення. Літописи переписувалися, розмножувалися ченцями-

переписувачами, які вносили свою коректуру, додатки, окремі літописи

об'єднувалися у зведення літопису. Вони потрапляли в інші монастирі,

розповсюджувалися по всій країні, у більшості, через нашестя татар, війни,

пожежі, грабунки, безповоротно гинули, а в деяких монастирях (переважно на

Півночі та Заході) чудом збереглися і, таким чином, стали надбанням вчених

уже в 18 та 19 ст. і дійшли до нашого часу.

Так, "Повість временних літ" була виявлена в Іпатьєвському зведенні,

яке збереглося в Іпатьєвському монастирі в Костромі, що був заснований 1330

року і де в 1613 році Михаїлу Федоровичу Романову було об'явлено про

обрання на царство. Іпатьєвський літопис зберігся в 5 списках початку 15

ст. і сходить до українського літописного зведення кінця 13 ст. Вона

відтворює події 11-13 ст. і містить хроніку подій, договори Русі з греками,

взірці перекладної літератури, легенди.

Іпатьєвське зведення складається з 3 частин: 1) "Повість временних

літ" (від варягів до Володимира Мономаха). 2) Київський літопис (боротьба з

половцями та міжусобиця після смерті Володимира Мономаха). 3) Галицько-

Волинський літопис (утворення, розквіт та занепад Галицько-Волинської

держави).

М.Грушевський говорив, що Іпатьєвське зведення є справжнім архівом

нашої літератури. Його використовували історики Карамзін, Соловйов,

Погодін, Ключевський, письменники Франко ("Захар Беркут"), Скляренко

("Святослав", "Володимир"), Збанацький ("Диво", "Євпраксія"), Кочерга

("Ярослав Мудрий"), Хижняк ("Данило Галицький") та ін.

"Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, першого

місцевого, руського Київського митрополита, обраного за Ярослава Мудрого

(1051) - прославляння .кн.Володимира та хрещення Русі, написана між 1037 та

1043 і виголошена на честь відкриття київського Софійського собору.

"Повчання дітям" Володимира Мономаха (1096), яке складається з 3

частин: 1)релігійні правила; 2)поради для князя, 3)життєпис самого автора,

як приклад для дітей. Автор був високоосвіченою людиною, знав 5 мов, його

гуманізм на 3-4 століття обігнав аналогічні твори західних авторів. Це був

не тільки літературний твір, але й політичний маніфест, де автор

проголошував ідеї громадянського миру в державі, необхідність укріплення її

зовнішнього становища.

"Житіє та ходіння Данила, руські землі ігумена" - науково-

географічний опис подорожі в Єрусалим через Царгород (1106-1108).

Києво-Печерський патерик - збірник оповідань про життя святих отців

церкви Лаврського монастиря (І чверть 18 ст.), прославляв зодчих,

живописців, святих отців, пропагував єдність руської землі. Вперше був

надрукований в друкарні Києво-Печерської Лаври в 1661 р. О.Пушкін писав про

це джерело: "прелесть простоты и вымысла".

"Слово Данила Заточника" - сповідь дружинника, вигнаного з княжого

двору, який просить простити йому його провинності і повернути назад з

заслання. Роздуми про багатих і бідних, добрих і злих, розумних і дурних.

Ідея сильної княжої влади, ідеалізація князя.

Твори єпископа-проповідника Кирила Туровського (1130/1134, м.Туров,

Гомельської обл. - 1182), який був автором багатьох сказань, повчань,

молитов. Його твори були популярні на Русі.

8. Найвидатнішим взірцем поетичної творчості на Русі другої половини

12 ст. є "Слово о полку Ігореве". Невідомий автор з надзвичайною художньою

силою описав трагічний стан Русі в епоху феодальної роздробленості. Сюжетом

твору стала історія походу Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославовича

проти половців у 1185 р. за часів галицького князя Ярослава Осмомисла (1152-

1187). Сіверські князі були розгромлені і, разом з багатьма воїнами,

захоплені в полон. Вся поема перейнята закликом до об'єднання русичів проти

зовнішніх ворогів.

Поема написана в мажорному настрої, ознаки якого зникають з руської

християнської літератури вже з середини 11 ст. Замість нього з'являється

релігійний екстремізм, проповідь загального відходу від світу, чернецьке

убивання плоті, самоприниження людини, безвихідність, безсилля, загибель

усіх надій. Дослідники припускають, що "Слово" було не єдиним твором такого

стилю, але воно випадково уціліло завдяки своїй об'єднавчій ідеї. Весь

інший спадок був знищений правлячою церквою і замінено життями святих.

"Слово о полку Ігореве" - відомий пам'ятник давньоруської

середньовічної літератури. Він стоїть поруч з такими всесвітньо-відомими

епосами як "Давид Сасунський" (Вірменія, 7-10 ст.), "Пісня про Роланда"

(Франція, 12-13 ст.), "Витязь в тигровій шкурі" Шота Руставелі (Грузія, 12

ст.).

Наукові знання.

Право.

"Руська Правда" збірник законів князя Ярослава Мудрого (11-12 ст.):

захист життя та майна княжої дружини та слуг, становище феодально-залежних

людей, кримінальне, спадкове, зобов'язальне право тощо. Виділяють 3 головні

редакції: коротку, докладну та скорочену, включає окремі норми закону

"Руської Правди" Ярослава Мудрого, "Правду Ярославичів", "Устав Володимира

Мономаха" тощо.

Математика і медицина. Знання математики і медицини були обмежені

практичними потребами. Першими лікарями були знахарі. Пізніше, коли

Київська Русь увійшла в більш тісні стосунки з іншими країнами, лікарські

знання значно поглибилися. Відомим лікарем у Києві був Агапіт, який навіть

робив хірургічні операції.

Контрольні запитання.

1. Яка структура та зміст "Повчання дітям" Володимира Мономаха?

2. Яке значення має літопис "Повість временних літ"?

3. Яке значення має "Слово о полку Ігореве" у світлі світового епосу?

3. Мистецтво: архітектура, живопис, музика та декоративно-ужиткове

мистецтво.

Архітектура.

Ще у 7-му - 5-му століттях до н.е. стародавні греки будували на

берегах Північного Причорномор'я міста типу Tіри, Oльвії, Херсонесу та

Пантикапеї, руїни яких існують і тепер в Україні. Ці міста мали геометрично

точне планування. В архітектурі будинків були використані елементи

класичної грецької архітектури.

З 6-го по 3 століття до н.е. численні міста на території сучасної

України створювали скіфи, серед них столиця Скіфської держави Неаполь-

Скіфський у Криму, неподалік від сучасного Сімферополя.

В Криму збереглися також давньоримські інженерні споруди (типу

фортеці Чара). Візантійські пам'ятники архітектури збереглися в Херсонесі,

Keрчі та інших містах Півдня України (залишки замків та фортифікаційних

споруд 11-го - 14-го століть). В 5-му - 7-му століттях місцеві жителі Криму

збудували так звані печерні міста (Eski-Kermen, Chufut-Каle та інші.

Останній належить до 5-6 ст., неподалік від Бахчисарая: оборонні стіни,

брами, житло, господарські будівлі - наземні та печерні, мечеть, караїмські

храми. З ростом Бахчисарая, який було засновано на початку 16 ст., прийшов

в занепад і до середини 14 ст. запустів).

Протягом першого тисячоліття н.е. східні слов'яни збудували багато

міст, укріплень з стінами земної роботи (руїни давнього міста на

Пилипенковій горі поблизу Канева, монастир біля міста Ромни тощо).

Міста Київської Русі з'явилися в 9-му та 10-му століттях, і

наприкінці 10-го, 11-го століть. Багато фортець і культурних будівель було

створено в Kиєві, Чернігові та Переяславі.

Місто в Kиївській Русі складалося з трьох частин: 1)Укріплений центр

(detinets); 2)Так зване оточуюче місто, оточене дерев'яною та земляною

стіною; 3)Ремісничі та торгові передмістя, розташовані поза міськими

стінами.

Зовнішні вихідні ворота іноді вбудовувалися у стіну (Золоті Ворота в

Kиєві (1037); Ворота єпископа в Переяславі (1089).

Головним будівельним матеріалом при будівництві міст було дерево, і

тільки декілька палаців та замків були побудовані з каменю та цегли.

Розчин, який використовувався у будівництві, складався з вапна та води,

змішаної з потовченим каменем.

Давньоруські зодчі зводили складні дерев'яні і кам'яні спорудження,

що вражали своїми розмірами, пропорційністю і красою внутрішньої оздоби.

Символом розквіту Київської Русі стали Десятинна церква (989-996),

Софійський собор (1017-1037), Золоті ворота (1037, реконструйовані в 80-х

рр. 20 ст.), Успенський собор Києво-Печерської Лаври(1073-1078, зірваний у

1941 р., зараз відбудовується), Михайлівський Золотоверхий собор

Михайлівського монастиря у Києві (1108-1113, зірваний у 1934-35 рр., зараз

відбудовується).

Собори святої Софії, подібні Собору святої Софії в Константинополі,

були збудовані, крім Kиєва, в Новгороді та Полоцьку. Пам'ятниками уміння

давніх руських архітекторів є Успенський Собор Єлецького монастиря (12

ст.), Спаський Собор (1036), Борисоглебський Собор (1123), П'ятницька

церква (кінець 12-початок 13 ст.) в Чернігові, княжий палац та

Пантелеймонівська церква (1200) в Галичі, Успенський Собор (1160) та церква

св.Василя (кінець 13-початок 14 ст.) у Володимирі-Волинському руїни

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9