Національна політика СРСР в роки перебудови

знайти другого Громико з його досвідом, знанням проблем зовнішньої

політики. Але і сам Андрій Андрійович колись починав свій шлях у дипломатії

не з таким досвідом і знаннями, які має зараз. На Тегеранській конференції

він, звичайно, був не таким, як нині...”[5;57]

Кваліфікованих дипломатів у нас багато. Досвідчений працівник

Корнієнко. Слабше Мальцев. Як на партійній, так і на дипломатичній роботі

був Червоненко. У поле зору - Добринін. І все-таки думки в нас пішли в

іншому напрямку. На посаду міністра потрібна велика фігура, людина з нашого

з вами складу...”[2;364] І Горбачов запропонував кандидатуру

Э.А.Шеварднадзе. Як було заведено з Генсеком ніхто сперечатися не став і

його кандидатура було одноголосно затверджене.

Э.А.Шеварднадзе не займався до цього питаннями зовнішньої політики, і

тому призначення на посаду міністра закордонних справ, за його словами,

було для нього повною несподіванкою. З 1 липня 1985 р. по 16 січня 1991 р.

він був на цій посаді п'ять років і шість з половиною місяців, тобто майже

всю перебудову. У своїй книзі “Мій вибір” Едуард Шеварднадзе так описує

свій перший робочий день і зустріч з заступниками міністра закордонних

справ на Смоленській площі: “...становище в мене - гірше не придумаєш.

Здивувати вас пізнаннями в зовнішній політиці не можу. Можу лише обіцяти,

що буду працювати так, щоб мені не було соромно перед вами, а вам - за

мене. І все-таки, не упевнений, що з цього що-небудь вийде. Мені доведеться

особливо важко на тлі авторитету Андрія Андрійовича Громико і тієї

спадщини, що він залишив. Що я в порівнянні з ним, крейсером світової

політики? Усього лише човен. Але - з мотором”.[15;86] Ось таку

характеристику дав собі новий міністр.

На передодні поворотного ХХVІІ з'їзду КПРС, у період його практичної

підготовки 15 січня 1986 р. була опублікована Заява Генерального секретаря

ЦК КПРС, у якій була висунута конкретна, розрахована на точно визначений

термін - до кінця нинішнього століття - програма заходів, спрямованих на

повну і повсюдну ліквідацію ядерного й іншого видів зброї масової поразки.

Ця акція Горбачова, з одного боку, підвищила інтерес закордонних країн до

процесів, що стали відбуватися в СРСР, і, з іншої, - затвердила Горбачова

як політика.

На ХХVІІ з'їзді КПРС, який відбувся у лютому-березні 1986 р., була

прийнята нова філософія зовнішньої політики Радянського Союзу.

Головною зовнішньополітичною метою на з'їзді була названа мета

забезпечення радянському народу можливості трудитися в умовах міцного миру

і волі. Виконання цієї мети, на думку керівництва, лежало в припиненні

підготовки до ядерної війни, боротьбі проти гонки озброєння і збереження і

зміцнення загального миру.

Рішення ХХVII з'їзду випливали з характеристики сучасного світу:

1) характер нинішньої зброї не залишає жодному державі шансів

захистити себе;

2) безпека може бути тільки загальною;

3) світ знаходиться в процесі стрімких змін.

На з'їзді було вирішено, що центральним напрямком зовнішньої політики

СРСР на майбутні роки повинна стати боротьба за реалізацію висунутої в

Заяві Генерального секретаря ЦК КПРС від 15 січня 1986 р. програма знищення

зброї масового винищування і запобігання військової небезпеки.

“Наш життєвий, національний інтерес у тому, щоб із усіма сусідніми

державами в СРСР були незмінно добрі і мирні відносини”, - було заявлено на

з'їзді.[6;80]

У новій редакції програми КПРС ми читаємо, що СРСР виступає за

підтримку і розвиток відносин з капіталістичними державами на основі

мирного співіснування.

ХХVІІ з'їзд не був схожий на попередні з'їзди і став прогресивним

явищем як у внутрішній, так і в зовнішній політиках, але разом з тим

залишалося і багато застарілих комуністичних догм, що заважали розвитку

зовнішньої політики СРСР. Так, наприклад, залишалося застаріле

формулювання: “мирне співіснування держав з різним суспільним ладом є

специфічною формою класової боротьби” (це формулювання було вилучено з

обігу в 1988 р.). “Форма класової боротьби” неминуче спричиняла погляд на

світ як на поле перманентної боротьби систем, таборів, блоків.[15;98]

Стерти з розумів людей цей образ - одна із самих головних задач в

умовах мирного розвитку, коли встають такі погрози людству, що погрожують

йому повною загибеллю, - термоядерна війна, екологічна катастрофа, розвал

світогосподарської системи.

Для цього треба було дати знак, що час ворожнечі і недовіри закінчився

і є дійсно гідні орієнтири консолідації в ім'я виживання.

Теза про людське життя як вищої цілі суспільного розвитку, що пролунав

у доповіді Горбачова на з'їзді, згодом був розгорнутий в імперативну

категорію пріоритету загальнолюдських цінностей.

Забезпечення безпеки і рішення всіх спірних питань винятково

політичними засобами, іншими словами - констатація верховенства сили

політики над політикою сили.

Вкрай важливий як з теоретичної, так і з практичної точок зору висновок

на з'їзді про те, що безпека - неподільна: у двосторонніх відносинах вона

може бути тільки взаємною, а в міжнародних вона може бути тільки загальною.

Безсумнівно, що це був крок вперед у доктринальній основі зовнішньої

політики Радянського Союзу, але в цілому з'їзд міг бути розглянутий як

черговий пропагандистський хід радянського керівництва, тому в подальших

зовнішньополітичних документах радянська сторона пропонувала зовсім

конкретні дії для досягнення тих цілей, що були зафіксовані в з'їздівських

документах.

Говорячи в загальному про ХХVІІ з'їзд, можна виявити орієнтири, що

одержало міністерство закордонних справ для проведення східної політики

Радянського Союзу. Відмовитися від “мертвих”, жорстко фіксованих позицій на

користь розумних взаємоприйнятих компромісів. Вести переговори до балансу

інтересів. Розблокувати регіональні конфліктні ситуації. Нормалізувати

відносини з країнами, з якими в СРСР були складні відносини. Будувати

відносини із сусідами на основі поваги їхніх інтересів, принципу

невтручання в їхні внутрішні справи.

Усе це повинно було втілитися в практичній політиці.

Після з'їзду 28 травня 1986 р. була проведена закрита нарада

відповідальних працівників МЗС за участю послів, на якому виступив

Горбачов. На основі ХХVII з'їзду він зробив висновки про те, що мир є

найвищою цінністю. Ядерну війну виграти не можна. Генеральний секретар

заявив, що потрібна зовнішньополітична активність у всіх напрямках.

Ключовими напрямками в Азії Горбачовим були названі Японія, Китай, Південно-

Східна Азія, Індонезія, Австралія, Нова Зеландія.[5;49]

Для того, щоб показати подальшу приверженість Радянського Союзу йти

далі по шляху діалогу і продемонструвати прихильність утілення нового

політичного мислення в східній політики країни, 28 липня 1986 р.

М.С.Горбачов виступив зі знаменитою мовою у Владивостоці.

Радянський лідер заявив, що стара схема підходу СРСР до східної

політики повинна бути замінена на нову. Була позначена позиція Радянського

Союзу у відношенні КНР і Японії (про яку буде сказано більш докладно в

наступних главах реферату), пролунали слова й у відношенні

Афганістану.[5;146]

Головні пропозиції радянської сторони в Азії полягали в наступному:

По-перше, Радянський Союз виразив свою рішучість у регіональному

врегулюванні в Афганістану, Південно-Східній Азії і Кампучії. Але

відзначив, що багато залежить від нормалізації китайсько-в'єтнамських

відносин.

По-друге, СРСР виступив за припинення поширення і нарощування ядерної

зброї в Азії і на Тихому океані.

По-третє, Горбачов заявив, що радянська сторона виступає за початок

переговорів про скорочення військових флотів і за поновлення переговорів по

перетворенню Індійського океану в зону миру. Так само було запропоновано

Сполученим Штатам відмовитися від військової присутності на Філіппінах в

обмін на поступки Радянського Союзу.

По-четверте, Радянський Союз був за скорочення збройних сил і звичайних

озброєнь в Азії до меж розумної достатності.

По-п'яте, радянський лідер заявив, що прийшов час провести переговори

по обговоренню мір довіри і незастосування сили в регіоні.

У вересні 1988р. у Красноярську пролунали нові пропозиції радянської

сторони. Тоді СРСР відмовився від нарощування ядерної зброї в АТР і призвав

слідувати такому ж прикладу США й ін. ядерним державам. Радянський Союз

пропонував провести консультаціям між основними військово-морськими

державами про ненарощування тут військово-морських сил і обговорити на

багатобічній основі питання про зниження військового протистояння в

районі, де зближаються узбережжя СРСР, КНР, Японії, КНДР і Південної Кореї.

Знову пролунала пропозиція про те, що якщо США відмовиться від своїх

військових баз на Філіппінах, то СРСР - від бази в бухті Комрань.[14;177]

Радянський керівник виступив за безпеку морських комунікацій і запропонував

не пізніше 1990р. провести міжнародну конференцію про перетворення

Індійського океану в зону миру. У висновку своєї мови в Красноярську

М.С.Горбачов повідомив, що Радянський Союз готовий на будь-якому рівні, у

будь-якому складі обговорити питання про створення переговорного механізму

для розгляду пропозицій, що відносяться до безпеки в АТР.

2.4. Соціально-економічна і політична ситуація в період перебудови.

Перебудова була особливим, суперечливим етапом в історії суспільства і

держави. З самого початку фундатори перебудовних процесів, виходячи із

своїх комуністичних поглядів на суспільство, планували здійснення лише

косметичних заходів. Але поступово виявилось, що замало обмежитися, хай

навіть прискореними, змінами в соціально-економічній сфері. Слід було

кардинально змінити погляди на соціалізм. Проте це не влаштовувало тих, хто

перебував при реальній владі, користуючись привілейованим становищем. Це

зумовило відкритий чи завуальований, нерідко відчайдушний опір з їх боку

прогресивним починанням.

По суті перебудова виявилась типовою, з усіма притаманними їй

обмеженнями "революцією зверху". Вона замишлялась як обмежена в часі,

упорядкована, суворо контрольована серія заходів. Розвиток подій, однак,

швидко зламав цю надуману схему.

Політична система, що склалася у середині 80-х років, зумовила

неминучість деяких особливостей перебудови. Зокрема, вона могла розпочатися

лише у випадку приходу на вищі партійні та державні посади політиків,

здатних переглянути застарілі стереотипи, виробити нові підходи до аналізу

розвитку суспільства.

У березні 1985 р. на пост генсека ЦК КПРС був обраний М.Горбачев,

наймолодший на той час член політбюро. Це було свідченням прагнення певної

частини партапарату дещо модифікувати чинну соціально-економічну систему.

Незабаром відбувся квітневий (1985 p.) пленум ЦК КПРС, на якому багато

питань суспільно-економічного життя були поставлені по-новому. Був

проголошений курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни.

Проте багато із наміченого на практиці не було здійснено.

Висунута програма перетворень передбачала, зокрема, істотну перебудову

організаційних структур, форм, стилю діяльності органів управління.

Важливим елементом цієї роботи в Україні мала стати реалізація Генеральної

схеми управління народним господарством республіки, яку розглянула і, в

основному, ухвалила Верховна Рада УРСР на своїй позачерговій сесії у квітні

1988 p. Схемою забезпечувалися організаційні основи для переходу від

адміністративно-командних до економічних методів управління, створювалися

умови для втілення в життя Закону СРСР від 30 червня 1987 p. "Про державне

підприємство (об'єднання)".

Під час реалізації Генеральної схеми було ліквідовано 103

республіканські органи управління, здійснено передачу багатьох

управлінських функцій місцевим органам, підприємствам та об'єднанням.

Взагалі кількість працівників управління республіканського рівня зменшилася

удвічі. Обласна ланка управління скоротилася більш як на третину, були

затверджені схеми управління народним господарством областей, міст Києва та

Севастополя. Згідно з новими вимогами визначалися основні напрямки

діяльності Ради Міністрів УРСР і більш досконала структура її апарату. Було

ліквідовано 14 міністерств і відомств, 83 організації середньої ланки,

реорганізовано управління галузями важкої промисловості, укрупнено 1500

підприємств, цехів, дільниць тощо.[2;136]

У другій половині 80-х років було здійснено низку заходів щодо

підвищення ефективності виробництва, удосконалення програмно-цільових

методів планування, забезпечення управління науково-технічним прогресом,

створення міжгалузевих науково-технічних комплексів, опорних пунктів та

інженерних центрів. Підприємства і об'єднання всіх виробничих галузей

народного господарства республіки були переведені на повний госпрозрахунок

і самофінансування. Ширше впроваджувалися орендні відносини, кооперативні

форми господарювання. Розгорнулася робота по створенню асоціацій,

концернів, малих підприємств та інших організаційних структур.

У 1989 р. в нових умовах господарювання працювали всі підприємства та

об'єднання виробничої сфери республіки і частково невиробничих галузей

народного господарства. На кінець року на орендний підряд перейшли 180

підприємств промисловості, 68 будівельних організацій, 41 підприємство

роздрібної торгівлі, 35 — громадського харчування, 38 — побутового

обслуговування.[1;312] Значна увага приділялася ресурсозбереженню, повному

включенню до господарського обороту вторинної сировини і відходів

виробництва.

Важливим елементом економічних перетворень в Україні стали заходи щодо

структурної перебудови народного господарства. Адже структура економіки, що

історично склалася, тривалий час залишалася орієнтованою в основному на

виробництво засобів виробництва, добування сировини й палива. На Україну

припадало близько половини всього виробництва чавуну в СРСР, 40% — сталі та

прокату, третина — видобутку вугілля, 60% — залізної руди тощо. Питома вага

основних виробничих фондів галузей групи "А" в Україні складала на початок

90-х років 70%.[5;156]

Неабиякі труднощі в розвитку народного господарства України були

зумовлені тим, що плани складалися в центрі, в Москві, республіка ж була

позбавлена основних прав. 96% продукції вироблялося на підприємствах

союзного підпорядкування, на діяльність яких уряд України, місцеві Ради

народних депутатів не мали змоги впливати належним чином.

Скрутне становище склалося у сільському господарстві. Фондоозброєність

тут була нижчою на чверть, енергоозброєність — на 42% від інших галузей.

Вкрай загострилася демографічна ситуація. За останні 15 років чисельність

сільського населення зменшилась на 3, 5 млн. чоловік.[8;74] У ряді регіонів

України люди пенсійного віку становили половину сільських мешканців.

В Україні велися пошуки шляхів більш ефективного господарювання на

селі. Був утворений Держагропром, з листопада 1991 p. реорганізований у

Міністерство сільського господарства. З'явилися нові форми підприємств:

агрокомбінати, агрофірми й агро об’єднання. Були зроблені перші кроки в

напрямку розвитку колективного, сімейного та інших видів підряду. На кінець

1989 р. на орендному підряді працювали уже 529 колгоспів і

радгоспів.[10;347]

В період перебудови велика увага стала приділятися розвитку на селі

особистих підсобних господарств, колективного садівництва, створенню

афарних цехів, підприємств та організацій.

В цілому слід відзначити, що економічна реформа перших років перебудови

не дала відчутних результатів. Це було зумовлено, по-перше, тим, що сама

модель реформи, сконструйована в центрі, об'єктивно призводила до розладу

економічних відносин. По-друге, переведення підприємств на самофінансування

в умовах відомчого диктату було руйнівним для економіки. Регламентоване

згори планування підштовхувало підприємства до збільшення своїх прибутків

не за рахунок ефективності та якості роботи, а за рахунок підвищення цін. А

це неминуче призводило до повного ігнорування інтересів споживача,

неконтрольованого зростання грошових виплат на виробництві, порушення

договірних зв'язків.

Від стану економіки залежала ефективність соціальних програм. Ще на

початку реформістських процесів планувалася розробка спеціальної програми

соціальної перебудови. Передбачалося інтенсивне нарощування виробництва

товарів народного споживання й обсягів платних послуг населенню,

перепрофілювання з цією метою багатьох підприємств важкої промисловості,

воєнно-промислового комплексу, зміцнення матеріально-технічної бази

основних товаровиробничих галузей. Велику роль у розв'язанні соціальних

проблем мали відіграти самі підприємства та місцеві органи влади.

Слід відзначити певні досягнення на цьому шляху. Так, темп приросту

інвестицій, спрямованих на невиробниче будівництво, в Україні майже удвічі

випередив збільшення виробничих капітальних вкладень. В результаті цього

з'явилася можливість більш активно здійснювати будівництво житла, шкіл,

дитячих дошкільних закладів, лікарень. Переважна частина житла будувалася

господарським способом. Розпочалася приватизація квартир. Здійснювались

централізовані заходи щодо підвищення заробітної плати працівникам охорони

здоров'я, соціального забезпечення, культури. Були передбачені додаткові

пільги по оплаті праці у вугільній промисловості.

Підприємства отримали можливість підвищувати заробітну плату, соціальне

захищати своїх працівників за рахунок власних ресурсів. Однак, як

виявилося, цей процес мав і зворотний бік. Уряд СРСР після 1987 p. прийняв

11 постанов про підвищення заробітної плати, але без будь-якої компенсації

в обсягах виробництва. За два роки (до літа 1989 p.) грошові доходи

населення зросли на 105 млрд. крб. або на 23%, тобто приблизно на стільки

ж, на скільки за попередні сім років. До цього слід додати неотоварені

карбованці, які вже мало населення. Результатом стало те, що в Україні,

наприклад, грошова маса без забезпечення товарами збільшилася на 10 млрд.

крб. А це викликало різке розбалансування споживчого ринку.[10;38] Поряд з

цим спостерігався активний вивіз товарів за межі республіки, поширювалася

спекуляція, запанував "чорний ринок". Усе це болісно відбивалося на

інтересах більшості споживачів, перш за все соціальне слабо захищених

верств населення.

В Україні з 1 січня 1991 p. було розпочато реформу цін. Але введення

нових закупівельних й оптових цін, які стосовно товарів народного

споживання часто перевищували діючі роздрібні, створило для більшості

промислових підприємств критичну ситуацію. Це призвело до порушення

госпрозрахункових відносин при реалізації продукції, і як наслідок — до

порожніх полиць магазинів.

Довелося запровадити нові державні фіксовані, регульовані й вільні

роздрібні ціни. Цей вимушений, досить непопулярний серед народу захід не

розв'язав усіх проблем.

З 1 листопада 1990 p. уряд України з метою захисту споживчого ринку

республіки, посилення боротьби зі спекуляцією, тіньовою економікою був

змушений тимчасово запровадити (до насичення ринку товарами) продаж

продовольчих і непродовольчих товарів, а також продукції виробничо-

технічного призначення з використанням картки споживача з купонами. Однак

цей захід очікуваних результатів не дав.

Помітно загострилися в Україні й проблеми екології. Це було викликано

насамперед тим, що на її території, а вона становила лише 2,7% загальної

території СРСР, різко зросли техногенні навантаження, бо в республіці було

зосереджено майже чверть загальносоюзного промислового й аграрного

потенціалу. Однією з головних проблем України був і залишається Чорнобиль.

Слід, однак, зазначити, що окремі несприятливі тенденції в екології

вдалося послабити, а деякі й подолати. Зокрема, незважаючи на постійне

зростання виробництва, на 3 млрд. м було скорочено забір свіжої води. В

умовах маловодної держави, а саме такою є Україна, це чимало. Проводилися

роботи з рекультивації порушених у процесі господарської діяльності земель.

Зменшились обсяги шкідливих викидів в атмосферу, але ситуація у багатьох

містах усе ж залишалася досить складною.

У березні 1990 p. Верховна Рада України прийняла постанову "Про

екологічну обстановку в республіці та заходи щодо її докорінного

поліпшення", якою передбачалося припинити нове промислове будівництво у

великих містах і районах з підвищеним рівнем забруднення навколишнього

середовища, вивести з експлуатації Чорнобильську АЕС, повністю припинити до

2000 p. скидання у водойми забруднених стоків, широко застосовувати

біологічні засоби захисту сільськогосподарських культур та ін.

Отже, в період, що вивчається, в Україні, хоча й з прорахунками і

помилками, але йшли пошуки нових шляхів і методів господарювання. В

промисловості, сільському господарстві та соціальній сфері відбулися певні

позитивні зрушення. Для розвитку економіки були характерними її дальша

соціальна переорієнтація, відповідна перебудова її структури, використання

досягнень науково-технічного прогресу.

Поряд з цим у процесі перебудови в економіці навіть посилилися деякі

негативні тенденції. Так, середньорічні темпи приросту національного доходу

знизилися до 3% проти 3,4% в кожній з двох попередніх п'ятирічок. У 1990 p.

промислове виробництво зросло менш ніж на 1% при плані на рік 3,6%.[10;287]

Не вдалося припинити розбалансування економіки і споживчого ринку,

необґрунтоване зростання цін, невиправдане збільшення грошових доходів

Страницы: 1, 2, 3, 4