Теневая экономика

іншим кандидатам у депутати.

У контексті всього наведеного вище, до тіньової економіки в Україні,

як об’єкту цього аналізу, ми не будемо включати сектор домашніх

господарств, а особливу увагу звернемо на неформальний та прихований

сектори господарства. Адже діяльність саме цих секторів набуває особливого

значення для фінансування участі різних політичних сил у майбутніх

президентських виборах в Україні.

У цілому ж, якщо зробити спробу комплексно розглянути проблему

тінізації економіки в Україні, то можна виділити низку об’єктивних

факторів, які пояснюють такі значні обсяги тіньової економіки:

– високі податки і нерівномірність податкового навантаження;

– недостатня прозорість податкового законодавства і постійне внесення змін

до нього;

– повільні й непрозорі приватизаційні процеси;

– втручання владних структур усіх рівнів у діяльність суб’єктів

господарювання;

– корупція в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Саме ці чинники багато в чому визначають конкретні механізми

функціонування тіньового сектора української економіки на сучасному етапі.

Водночас наближення президентських виборів привносить свою специфіку в

процес функціонування вітчизняної тіньової економіки, що виявляється у

наступному. Перш за все, зацікавлені фінансово-політичні групи прагнуть

легітимізувати свій фактичний контроль над підприємствами через їх офіційну

приватизацію. Водночас стрімко зростає інтерес супервеликих підприємницьких

структур до найпривабливіших об’єктів приватизації, що обіцяє загострення

конкурентної боротьби за право приватизації цих об’єктів, у тому числі і з

використанням “сірих”, тіньових механізмів.

По-друге, зростає значення різноманітних схем бізнесу, що дають

змогу накопичувати тіньовий капітал у наймобільнішій, найліквіднішій формі

– у формі грошових активів. Це автоматично веде д підвищення ролі банків та

інших фінансових установ у процесі функціонування тіньового сектора

вітчизняного господарського комплексу

1.3 Тіньова економіка в Україні

Характерним явище української економічної політики стало надання

незаконних пільг наближеним до влади комерційним структурам.

Приватизація державних підприємств, як така, фактично почалася в

Україні не в липні 1992 року, як вказують в офіційних матеріалах, а з

моменту створення в 1987 році, так званих малих кооперативів, більшість з

який організовувалися при державних промислових підприємствах. Створення

малих кооперативів виявилося дуже зручною формою перекачування державних

засобів у приватні руки.

До початку липня 1994 року в Україні було приватизовано близько 70%

усіх підприємств промисловості і сфери послуг. Багатьма реформаторами

настільки високі темпи перетворення розцінюються як колосальний успіх

реформ. Однак поряд з кількісними показниками необхідно враховувати і

якісні зміни.

Із самого початку аж до свого завершення, масова приватизація в Україні

являла собою колосальну спекулятивну операцію, приведшую до криміналізації

економіки, небаченому соціальному розшаруванню й утворенню ворогуючих

соціальних груп. Криміналізації є з одного боку, відображенням соціально-

економічної і політичної ситуації в країні, з іншого боку – тісно зв'язана

з моделлю приватизації.

Деякі особливості дійсності мають раціональне пояснення, якщо визнати

існування рівнобіжних джерел доходів населення.

Відомо, що, починаючи з 1993 року, ціни в країні ростуть значно швидше,

ніж офіційна заробітна плата: мінімальна і навіть середня по країні

заробітна плата сьогодні не забезпечує необхідного прожиткового мінімуму.

Однак дотепер соціальна ситуація в країні не вибухнула; банківські

нагромадження населення ростуть; число знову утворених на підприємницькій

основі господарських організацій збільшується – незважаючи на те, що кожна

третя зі знову створених дрібних і середніх фірм виявилася збитковою. Є всі

підстави припускати, що і проблема виживання, і проблема первісного

нагромадження капіталу зважується сьогодні в Україні на шляхах активного

включення населення в різні процеси, що розвертаються в рамках тіньової

економіки. Мотиви, механізми і результати такої участі в різних груп

населення різні.

Сучасне українське суспільство можна розділити на три основні страти,

кожна з який, у свою чергу підрозділена на групи:

1. Нові власники, вищі керуючі, працівники вищої і середньої ланки, почасти

наймані робітники нижчої ланки корпоратизованого сектора, де утворяться

величезні надприбутки. Для цієї категорії облич характерне прагнення

одержати і максимально вивести з-під оподатковування свої прибутки й інші

доходи, що можливо тільки на шляху прямих порушень законодавства і

встановлення особливих «довірчих» відносин із двома соціальними групами з

іншої сторони: бюрократією, що визначає умови комерційної діяльності, і

що змушують платити «данина» кримінальними елементами.

2. Групи, що мають реальні можливості брати участь у перерозподілі

надприбутків; серед них, у першу чергу бюрократія і кримінальні елементи,

а так само нечисленні групи, що обслуговують нестатки сверхмонополистов.

3. Гнітюча частина населення, виведена за рамки корпоративного сектора і не

допущена до його доходів.

Середня заробітна плата кваліфікованого українського робітника в 125

разів менше, ніж в американського, хоча вартість споживчого кошика вже

складає понад 40% від американського рівня.

Щоб вижити, населення змушене адаптуватися до нових умов, беручи участь

у різних формах «тіньової економіки». За даними соціологічних опитувань,

додатковий доход працівників промислових підприємств від різних видів

побічної діяльності досягає 80% сукупного сімейного доходу.

Таким чином, у гнітючої частини населення існує об'єктивна необхідність

активізації своєї участі в тіньовій економіці, що зміцнює основу

хабарництва «тіньової діяльності» і кримінальної активності.

Сьогодні вже очевидно, що значне розширення сфери тіньовий, насамперед

фіктивної і кримінальний, економіки веде нас не до цивілізованого ринку і

демократії, а до встановлення корпоративно-бюрократичного кланового

правління, що, як свідчить історія, може бути тривалим і навіть здатним

забезпечити визначену соціальну стабільність.

Розділ 2. Аналіз розвитку тіньового сектору економіки України

2.1 Тіньові операції у сфері приватизації та акціонерного капіталу

У структурі вітчизняної тіньової економіки особливе місце посідають

процеси, пов’язані з приватизацією державного і комунального майна. Це

пояснюється необхідністю легітимізації відносин власності, яким належить

стратегічна роль в усій системі економіко-політичних відносин в Україні.

Адже право власності на різноманітні економічні об’єкти на практиці

розглядається багатьма суб’єктами як одна з ключових гарантій не тільки

сучасного, а й майбутнього становища їх власників у економічній та

соціально-політичній ієрархії українського суспільства.

Тому цілком закономірно, що значна частина грошей, які вкладаються у

приватизацію, – це кошти, отримані злочинним шляхом. Як повідомив газеті

“День” начальник відділу державної служби боротьби з економічною

злочинністю М. Мортук, у 2002 р. кількість розкритих злочинів при

приватизації державного та комунального майна зросла на 25 % і досягла 2

350. Всього ж у цій сфері за минулий рік зафіксовано майже 4,5 тис.

злочинів. Причому тенденції, що склались у минулому, зберігаються і нині.

Серед тих, хто постав перед судом у зв’язку із правопорушеннями у сфері

приватизації, більш як 10 % становили директори підприємств і стільки ж –

експерти, які давали фінансову оцінку майна, що приватизувалось. Щоправда,

більшість з цих осіб (майже 74 %) проходили за статтею перевищення

службових повноважень.

Особливу роль серед тіньових процесів у сфері приватизації відіграють

події, що розгортаються навколо найбільш інвестиційно привабливих великих

об’єктів, володіння якими може забезпечити найвищі економічні та політичні

вигоди їх власникам. Сучасний етап “великої” приватизації матиме нові

характерні риси, які можуть сприяти поширенню тіньових процесів більшою

мірою, ніж це було раніше. Екс-депутат, колишній голова комісії Верховної

Ради з питань приватизації, а нині – директор Міжнародного інституту

приватизації О. Рябченко пояснює це наступним чином. На його думку, на

сьогодні більшість перспективних підприємств перебуває під контролем тих чи

інших бізнес-структур. Причому мова йде не лише про юридично оформлені

відносини, як, наприклад, управління державними корпоративними правами, але

й про реальне управління фінансовими потоками підприємств. На його думку,

об’єкти такого роду для конкурсного продажу вже втрачені. Їх можна продати

лише тим суб’єктам, які ці підприємства реально контролюють. В іншому

випадку ці підприємства будуть розорені, а приватизація буде призупинена

завдяки дії судових механізмів. Чудовою ілюстрацією думок, висловлених О.

Рябченком, може бути ситуація із ВАТ “Північним гірничо-збагачувальним

комбінатом” (Кривий Ріг) приватизація якого розпочата ще влітку минулого

року, не завершена до сьогодні через судові позови. Контрольний пакет акцій

цього підприємства, що належить державі, перебуває в управлінні

Харківського “УкрСиббанку”. Цей же банк володіє більш як 50 %

заборгованості комбінату. Умови реалізації на конкурсі 35,74 % акцій цього

підприємства, встановлені Фондом держмайна, враховували як сучасні

обставини, так, цілком імовірно, і перспективи роботи “Північного ГЗК”.

Правда, за таких обставин продажна ціна пакету акцій лише на 2,5 %

перевищувала її стартову ціну. Окремі ж оглядачі вважають, що якби у

конкурсному продажу об’єкта брали участь конкуренти “УкрСиббанку”, то

продажна ціна перевищила б стартову приблизно на 25 %. В результаті зросли

б надходження до державного бюджету. Перевірити це твердження важко,

оскільки приватизація 35,74 % пакету акцій ВАТ “Північний ГЗК” де–факто

призупинена через судовий позов конкурентів “УкрСиббанку”.

Водночас уже на стадії підготовки до продажу 25 % акцій,

Нікопольського заводу феросплавів (НЗФ), що належать державі, при

одночасній передачі в управління блокуючого пакету (25 % +1 акція),

розгорівся скандал із широким залученням ЗМІ. Практично всі провідні

вітчизняні ділові видання і ряд громадсько-політичних газет так чи інакше

висвітлюють ситуацію, що склалась. Головними конкурентами за право

приватизації НЗФ називають корпорацію “Інтерпайп” (її інтереси представляє

консорціум “Придніпров’я”) та КБ ПриватБанк. Крім того, заявки на

приватизацію НЗФ подали ще чотири компанії: ВАТ “Стаханівський завод

феросплавів”, ТОВ “Промін мед”, ВАТ “Запорізький завод феросплавів” і ВАТ

“Орджонікідзевський ГЗК”. Але ці структури афільовані (пов’язані) із

ПриватБанком, зазначають оглядачі. Водночас жорсткість додаткових вимог до

учасників приватизаційного конкурсу робить, по суті, єдиним реальним

претендентом на придбання акцій НЗФ корпорацію “Інтерпайп”.

Стартова ціна продажу 25 % пакету акцій (а фактично – розпорядження

контрольним пакетом) становить трохи більше, ніж 53 млн грн. На думку

фахівців фінансової компанії “Сократ”, вона може бути вищою у кілька разів.

Залежно від методики розрахунку, що застосовується, вартість підприємства

може оцінюватись у 288-582 грн. Причому найвищий показник отримано на

підставі оцінки чистих активів підприємства, тобто різниці між сумою його

активів та зобов’язань.

Скандал вже на стадії підготовки до приватизації пакету акцій НЗФ

стимулював гучні публічні заяви конкуруючих сторін. Так, за словами голови

правління ПриватБанку О. Дублета, цей банк готовий заплатити за виставлений

на конкурс пакет акцій (з урахуванням передачі в управління й державного

пакету акцій) 540 млн грн. Цю суму окремі експерти вважають безпрецедентною

і сумніваються в її обґрунтованості. Водночас президент корпорації

“Інтерпайп” Є. Берштам підкреслив: “За пакет НЗФ ми запропонували ціну, за

яку не буде соромно ані державі, ані нам”. Правда, конкретну суму, про яку

йде мова, він не назвав, оскільки на той момент не було відкрито конвертів

з пропозиціями.

Взагалі, не зупиняючись на суті методів оцінки вартості підприємств,

зазначимо, що розбіжності в самих оцінках цілком закономірні через

мінливість їх інформаційної основи – ситуації на конкретних ринках, де

діють підприємства, вартість яких оцінюється. Однак застосування тіньових

механізмів організації процедури приватизації державного та комунального

майна дає змогу підібрати таке обґрунтування ціни та умов приватизації, які

є найвигіднішими для певних претендентів. По суті, саме додаткові умови

приватизації НЗФ, що, на думку деяких експертів, перетворили корпорацію

“Інтерпайп” на єдиного реального претендента на пакет акцій НЗФ у поєднанні

із заниженою стартовою ціною, склали інформаційну основу для формування

іміджу “тіньової” щодо приватизації НЗФ. Саме тому, наприклад, фракція

Соціалістичної партії у Верховній Раді вимагає від Генеральної прокуратури

спеціального розслідування ситуації, що склалася на НФЗ.

Показово, що деякими аналітиками Нікопольський феросплавний завод не

розглядався як підприємство, що може стати причиною конфлікту між фінансово-

промисловими групами (ФПГ). Щоправда, й дніпропетровські ФПГ розглядались

ними як єдине ціле. Цілком імовірно, що це пов’язано із “мирним

співіснуванням” на цьому феросплавному заводі корпорації “Інтерпайп” та

ПриватБанку. Нинішній же розкол можна пояснити загостренням політичної

боротьби із наближенням президентських виборів та приватизацією

найпривабливіших об’єктів вітчизняної економіки. Натомість як потенційно

конфліктні розглядались нафтові (“Укрнафта”, Дрогобичський, Надвірнянський

та Кременчуцький нафтопереробні заводи) і сировинні підприємства

(Північний, Південний та Центральний гірничо-збагачувальні комбінати,

рудоуправління “Суха балка” та Комсомольське рудоуправління).

Приватизаційні справи 2002-2003рр. висвітлили також суб’єктивність

підходу до додаткових умов приватизаційного конкурсу, які встановлює Фонд

державного майна. Справа не тільки в тому, що додаткові умови носять

індивідуальний характер. З позиції захисту економічних та соціальних

інтересів українського суспільства в цілому це може бути цілком виправдано,

оскільки мова йде про стратегічно важливі об’єкти. Парадоксально те, що,

декларуючи перед громадськістю доцільність існування таких додаткових умов

в одних випадках, одні ж і ті самі комерційні структури виступають проти

таких умов в інших ситуаціях. Так, корпорація “Інтерпайп” виступила на

захист додаткових умов приватизації НЗФ, що, на думку багатьох експертів,

забезпечує їм перемогу у приватизаційному конкурсі по цьому підприємству,

тоді як раніше той же “Інтерпайп” оскаржив у суді договір купівлі-продажу

Північного ГЗК структурами “УкрСиббанку”, що базувалась саме на таких

додаткових умовах. Причому оглядачі звертають увагу на те, що Кабінет

Міністрів, який через Генеральну прокуратуру оскаржує тепер умови конкурсу,

раніше їх сам і затвердив. Як зазначав раніше на одній із своїх прес-

конференцій М.Чечетов, ініціатива висування додаткових умов виходила від

керівництва Північного ГЗК та місцевої адміністрації. Ця ініціатива була

підтримана Мінпромполітики та Мінекономіки.

Тому закономірно, що у контексті останніх подій у сфері приватизації

все більше фахівців схиляється до думки, що невдовзі стосовно приватизації

кожного великого, стратегічно важливого підприємства буде прийматись

окремий закон. Підтвердженням такої тенденції може слугувати реєстрація у

Верховній Раді проекту Закону “Про особливості приватизації підприємств

Державної акціонерної компанії “Укррудпром”.

По суті, розглянуті вище приклади приватизації можна віднести до сфери

функціонування “паралельної”, а не “кримінальної” економіки, оскільки на

підставі оприлюднених фактів можна говорити не про якесь навмисне порушення

закону, а про різні підходи до визначення критеріїв ефективної приватизації

об’єктів. Так, якщо першочерговою метою приватизації державного й

комунального майна вважати збільшення обсягів надходжень коштів до

відповідних бюджетів, то потрібно посилювати конкуренцію через допуск до

конкурсу на придбання об’єктів якомога більшого числа претендентів. Якщо ж

ставиться стратегічне завдання забезпечити ефективне функціонування

підприємства та зміцнення його конкурентних позицій на ринку, то треба

визначити майбутнього ефективного власника-інвестора. По суті, це та

ситуація, яку описував О.Рябченко, говорячи, що більшість привабливих

підприємств вже де-факто контролюються тими чи іншими комерційними

структурами. Причому, як стверджує екс-народний депутат, серед таких

об’єктів тих, якими управляють на підставі договору про передачу державою

корпоративних прав, дуже мало.

Фактично кожен із критеріїв приватизації може бути визнаний як такий,

що здійснюється в інтересах держави, і при кожному методі приватизації

потенційно можуть бути вчинені корупційні дії ти чи інших посадовців.

Але щоб довести не просто кримінальний, а заздалегідь організований

характер рішення про порядок приватизації тих чи інших об’єктів, треба

довести наявність попереднього зговору того чи іншого претендента на

придбання об’єкта з відповідними посадовцями. А технічно це – дуже складно.

Тому при передачі справ до суду найпоширенішим звинуваченням є перевищення

службових повноважень. Водночас у ЗМІ досить часто, і це стосується не лише

приватизації, а й інших “тіньових” процесів, наводяться приклади зі справ,

стосовно яких ще немає остаточних судових рішень, а є лише висловлювання

або дії представників МВС, прокуратури або ДПАУ. Таким чином, складається

дещо парадоксальна ситуація, коли процеси тінізації економічної діяльності

ніби й мають місце, але де-юре їх учасників публічно визнавати ще не можна.

Все це накладає свій відбиток на висвітлення механізмів функціонування

тіньової економіки в Україні, включаючи аналіз справ, які перебувають у

стадії досудового розслідування або ж ситуацій, які навіть і не дійшли до

суду.

Показова в цьому плані ситуація на ринку цінних паперів, що значною

мірою впливає на механізми приватизації державного майна. На думку голови

Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації В.

Семенюк, в Україні досі не сформовано законодавчу базу, необхідну для

функціонування фондового ринку. На сьогодні на організованих ринках

укладається лише близько 7 % угод стосовно цінних паперів. Прозорість

процесів перерозподілу власності та відповідних грошових потоків відсутня,

вважає народний депутат. Реальну ціну угод щодо цінних паперів достовірно

встановити практично неможливо, оскільки грошові рахунки за цими угодами

відбуваються за межами України, в офшорних банках.

Досить багато повідомлень в українській пресі, по суті, свідчать про

справедливість, висловлених В. Семенюк, думок.

Показова в цьому плані і досить скандальна ситуація навколо ЗАТ

“Укртатнафта”. Так, відповідаючи в кінці лютого 2003 р. на запитання

кореспондента щотижневика “Деловая столица” про придбання татарською

стороною іноземних компаній “Am Ruz Tradinb” та “Sea Group International” –

акціонерів “Укртатнафти”, заступник голови Фонду держмайна С. Глушко, по

суті, визнав, що поінформованість цієї державної установи, стосовно обігу

акцій стратегічно важливих українських підприємств незадовільна. Він

зазначив: “За неофіційною інформацією, “Татнафта” повністю купила ці дві

компанії, і ми це враховуємо зараз. Але ми не можемо це стверджувати, поки

немає офіційного підтвердження”. Водночас колишній голова “Укртатнафти” В.

Матицин звинувачується у систематичних крадіжках на підлеглому йому

підприємстві й незаконному введені до складу акціонерів зазначених вище

іноземних компаній.

Тіньова приватизація або інша тіньова форма відчуження майна досить

часто відбувається завдяки поєднанню нелегальних прийомів та формально

легальних правових механізмів. Зазначене поєднання ускладнює виявлення

правопорушень і дає змогу новим власникам використовувати судовий механізм

розв’язання спорів для захисту своїх позицій. За таких умов саме

недосконалість вітчизняного законодавства створює додаткові можливості для

тіньової приватизації державного і комунального майна. Одна з таких схем

була описана у щотижневику “Дзеркало тижня”. Спочатку за ініціативою

власника контрольного пакету акцій Кременецького цукрового заводу

київського ЗАТ “Торговий дім “Дніпро” було проведено загальні збори

акціонерів, на яких було обрано нове керівництво заводу та спостережну

раду. А через кілька днів, як з’ясували співробітники Управління по

боротьбі з організованою злочинністю УМВС у Тернопільській області,

відбулося фіктивне засідання спостережної ради ВАТ “Кременецький цукровий

завод”, де було прийнято рішення про входження заводу як акціонера у ЗАТ

“Д.С. “Інвестмент” шляхом відчуження майна в обмін на акції цього ЗАТ. Далі

керівники заводу, на підставі наданих їм таким чином повноважень, без згоди

інших членів спостережної ради укладають угоди купівлі-продажу, а також

обліку майна з рядом київських фірм, що були акціонерами ЗАТ “Д.С.

“Інвестмент”. А оскільки керівники й засновники цих фірм є представники ЗАТ

“Торговий дім “Дніпро”, то майно цукрового заводу стало їх власністю.

Причому за експертною оцінкою вартість всього виробничого майна ВАТ

“Кременецький цукровий завод” була оцінена у 820,7 тис. грн, тоді як

Страницы: 1, 2, 3, 4