Податок на прибуток

Податок на прибуток

1.ВСТУПНА ЧАСТИНА. ЕКОНОМІЧНА СУТЬ ПОДАТКІВ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ.

Кожна держава для виконання своїх функцій повинна мати відповідні

кошти, які концентруються в державному бюджеті та інших централізованих

фондах. Джерелами формування цих коштів можуть бути, по-перше, власні

доході держави, які вона одержує від виробничої та інших форм діяльності

або у вигляді надходжень платежів за ресурси, що згідно з діючим

законодавством належать державі; по-друге, податки, які сплачують юридичні

та фізичні особи із своїх доходів.

Співвідношення між цими джерелами визначається рівнем розвитку

державної та приватної власності. За умов, коли домінуюче становище у

суспільстві займала державна власність, основу формування доходів бюджету

становили доходи державного сектора.

Перехід до ринкових відносин насамперед передбачає зміну форм і

відносин власності в напрямі розвитку її приватної та колективної форм. Це

означає і втрату державою значної частини власних доходів. Оскільки

безпосередньо вилучити доходи у власника, держава вже не може, вона повинна

законодавче регламентувати процес формування доходів держави. Основним

методом формування доходів держави за провідної ролі приватної та

колективної форм власності є податок, що й визначає її місце у ринковій

економіці. Встановлення державою податків – це форма прояву її державного

суверенітету і здійснення належних їй функцій владності. Адже податки – це

не тільки метод формування бюджету, а і інструмент впливу на різні сторони

діяльності їх платників. Основними передумовами виникнення податків були:

. перехід від натурального господарства до грошового;

. зародження та формування держави.

Е. Селігман періодизував історичний процес розвитку податкових

платежів, ілюструючи його етимологічним значенням змісту податків. Тому в

терміні, який означає податок, він нараховує сім стадій:

1. На цій стадії панує ідея дару. Індивідуум робить подарунок державі,

що відображається в середньовіковому латинському терміні donum і в

англійському benevolence.

2. Друга стадія пов’язує податок з прохання державою народа про

підтримку, що відображається в латинському германському терміні

bede.

3. В третій стадії закріплюється ідея допомоги, яку народ надає

державі, англійське aid.

4. На четвертій стадії розвитку з’являється ідея про жертву, яку

приносить громадянин в інтересах держави. Це видно з

старофранцузького gabelle, німецького abgabe.

5. На п’ятій стадії у платника починає розвиватися почуття обов’язку,

зобов’язання. Англійське duty спочатку вживалось для позначення

податків на ввіз і іноді на дохід.

6. Тільки на шостій стадії зустрічається ідея примусу з боку держави.

Це видно в англійському inposition.

7. На останній стадії виникає ідея певної частки чи окладу, які

встановленні урядом та не залежать від волі платника. Це англійською

термін tax (taxare – визначати, оцінювати).

Щоб все-таки з’ясувати, що являє собою податок потрібно визначити його

принципові ознаки:

. Це вид платежу, який вноситься юридичними та фізичними особами.

. Платіж, який регулюється актом компетентного органу державної влади.

. Сума, яка стягується за допомогою податкового механізму, вноситься

до бюджету (державного або місцевого), або до державного цільового

фонду.

. Перераховані в бюджет суми не мають цільового призначення. Надходячи

до бюджету, фактично втрачається важливість від якого суб’єкта вони

надійшли і на які цілі вони будуть використані.

. Податкові платежі перераховуються в бюджет безвідплатно і безумовно,

незалежно від отримання будь-яких послуг чи благ зі сторони держави.

. Податок вноситься періодично, в чітко встановлені законом строки.

. Має обов’язковий характер. За ухилення від сплати передбачається

відповідальність, можливість примусового виконання платежу.

Отже, податок – це встановлений вищим органом державної законодавчої

влади обов’язковий платіж, що сплачується юридичними та фізичними особами

до бюджету відповідного рівня або до державного цільового фонду в розмірах

і строках, що визначаються законами про оподаткування.

Виділяють різні класифікації податків в залежності від їх характерних

ознак:

1. В залежності від об’єкта оподаткування податки поділяються на:

- податки на майно (податок з власників транспортних засобів);

- податки на доходи (прибутковий податок з громадян).

2. За методом стягнення є такі податки:

- прямі це платежі, які встановлюються на доходи і майно фізичних та

юридичних осіб, котрі безпосередньо здійснюють їх сплату.

- непрямі це податки, закладені в ціні реалізованого товару чи

наданої послуги. Ці податки сплачуються споживачем.

3. В залежності від органу, який стягує податок і розпоряджається цими

коштами податки поділяються на:

- загальнодержавні – ті, які встановлюються і стягуються центральними

органами державної влади і управління, і які надходять, в основному

до державного бюджету.

- місцеві це платежі, які встановлюються органами місцевого

самоуправління та надходять до місцевих бюджетів.

4. В залежності від порядку використання поділяються на:

- загальні податки – позбавлені індивідуальності платежу, які

надходять в державний бюджет і використовуються на загальнодержавні

цілі.

- спеціальні (цільові) податки – надходять до бюджетів різних рівнів і

використовуються для певних цілей.

5. В залежності від платника існують:

- податки, які сплачуються фізичними особами,

- податки, які сплачуються юридичними особами,

- податки, які сплачуються і фізичними і юридичними особами.

6. За формою стягнення є такі види податків:

- грошові податки,

- натуральні податки (на даний момент в Україні не існує).

Розрізняють дві основні функції податків: фіскальну і регулюючу.

Фіскальна функція полягає в тому, що податки мають забезпечити гарантоване

й стабільне надходження доходів у бюджет. Суть регулюючої становить

використання податків з метою впливу на різні сторони соціально-

економічного розвитку суспільства. Фіскальна і регулююча функції податків

діють взаємопов’язано, їх не можна протиставити одна одній. Не можна також

поділяти податки на чисто фіскальні чи регулюючі, бо без фіскальної дії не

може бути й регулюючої.

Оскільки навряд чи можливо, щоб в одному податку повністю

реалізовувались обидві функції, система доходів бюджету насамперед повинна

включати такі, які забезпечували б сталу фінансову базу держави. Без таких

податків держава не може гарантувати безперебійне фінансування своїх

видатків.

Кількість податків, на які покладаються насамперед регулюючі функції,

повинна бути досить значною. Це пояснюється дуже просто: неможливо за

допомогою одного чи двох податків впливати на всі сторони господарської

діяльності підприємств, на всі сфери суспільно-економічного життя.

Наскільки різноманітне наше життя, настільки ж різноманітною повинна бути

система фінансових інструментів.

2. Пряме оподаткування та його роль в формуванні доходної частини бюджету.

Прямий податок – це обов’язковий платіж, котрий стягується державою

безпосередньо з доходів і майна фізичних та юридичних осіб. Прямий податок

поділяється на реальний та особистий. До реальних відносять:

. на землю,

. промисловий,

. на цінні папери.

Особисті податки включають:

. прибутковий податок з громадян,

. податок на прибуток підприємств та організацій,

. податок на доходи від грошових капіталів,

. податок на приріст капіталу,

. податок на зверхприбуток,

. податок з успадкувань.

Прямі податки мають суттєве значення у податковій системі України.

Найрозвинутішою є система прибуткового оподаткування. Земельне та майнове

оподаткування як за своєю бюджетною ролю, так і за впливом на платників

податків поки що недостатньо вагомі. В умовах переходу від планової до

ринкової економіки ще не встигла сформуватись досить сильна податкова

служба, котра могла б надійно і всебічно контролювати доходи підприємств і

громадян. Невизначеність законодавства й відсутність повноцінного

податкового апарату значно ускладнюють контроль за доходами, особливо від

підприємницької діяльності. В цих умовах майнове і земельне оподаткування

може відіграти врівноважуючу роль у системі прямого оподаткування.

Важливим елементом системи прямих податків є прибуткове оподаткування.

Залежно від платників податку прибуткове оподаткування класифікується на

два види:

. оподаткування фізичних осіб (прибутковий податок з громадян, податок

на землю, податок на майно);

. оподаткування юридичних осіб (податок на прибуток підприємств та

організацій, податок на землю, податок на майно);

Кожен з указаних видів передбачає різні умови справляння податку. Це

пояснюється тим, що доходи юридичних і фізичних осіб, маючи однакову

економічну природу – добавлену вартість, розрізняються за характером

використання, виконуючи різні функції. Доходи підприємств мають

продуктивніший характер. Вони спрямовуються переважно на розвиток

виробництва, тоді як основна частина доходів громадян використовується

передусім на особисте споживання. Тому виходячи з функцій доходів

підприємств, податкове навантаження при оподаткуванні цих доходів повинно

бути меншим, ніж при оподаткуванні доходів громадян. Фіскальній функції

податку на прибуток юридичних осіб слід надавати другорядного значення. Цю

функцію більшою мірою мають виконувати інші податки, зокрема особистий

прибутковий податок з громадян. Такий підхід зумовлює й відповідну

структуру доходів бюджету, за якою питома вага особистого прибуткового

податку з громадян більша, ніж податку на прибуток. Саме така структура і

склалась в країнах з розвинутою ринковою економікою. В Україні

спостерігається протилежна ситуація. Порівняно з прибутковим податком із

громадян податок на прибуток має у доходах бюджету України більшу питому

вагу. Крім того, слід звернути увагу, що частка податку на прибуток у

бюджетних надходженнях має тенденцію до збільшення, а прибуткового податку

з громадян, навпаки, - до зменшення.

Таке співвідношення двох видів прибуткового оподаткування зумовлені

кількома причинами. Протягом багатьох років платежі в бюджет із прибутку

підприємств завжди мали високу питому вагу в доходах держави і значно

перевищували надходження від прибуткового податку з громадян. Різко змінити

таке співвідношення за декілька років просто неможливо. Крім того, об’єкт

оподаткування податком на прибуток підприємств набагато більший, ніж

прибутковий податок із громадян, що також впливає на загальний розмір цих

двох видів податків і забезпечує перевищення частки податку на прибуток

підприємств над часткою прибуткового податок з громадян у доходах бюджету.

Одночас спостерігається й інша тенденція: різке зменшення частки

платежів у бюджет із доходів господарюючих суб’єктів. Особливо різке

зменшення частки платежів у бюджет із прибутку спостерігалось в 1992 та

1993 роки. Це зумовлено системою податкових пільг та практикою надання

підприємцям податкового кредиту у формі відстрочки здійснення платежів у

бюджет.

Надходження до бюджет від податку на прибуток підприємств подані у

Таблиці N 1[1].

Відповідно до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про

оподаткування прибутку підприємств” у структурі доходів зведеного

бюджету суттєво знижується частка податку на прибуток підприємств: із 5,7

млрд. грн. фактично в 1997 до 2,3 млрд. грн. у бюджет 1998 р. Це зумовлено

насамперед уведенням нового порядку визначення оподатковуваного прибутку як

різниця між валовим доходом і валовими витратами, включенням до останніх

витрат на утримання соціальної сфери. Водночас підприємства отримують

суттєві додаткові кошти на розвиток власного виробництва у вигляді

амортизаційних витрат.

Втрати цих бюджетів від уведення нового порядку нарахування амортизації

могли стати досить відчутними тому, Кабінет Міністрів запропонував, а

Верховна Рада погодилась здійснити поступовий перехід до застосування нових

норм амортизації шляхом уведення в 1998 році знижувального коефіцієнта 0,7

, що певною мірою збільшить базу для нарахувань податку і змогу

мобілізувати до місцевих бюджетів 2,3 млрд. грн.

Податки з населення - це економічні відносини в грошовій формі, які

виникають між державою і населенням із приводу примусового обов'язкового

вилучення частини доходу для створення централізованого грошового фонду

держави.

Прибуткове оподаткування доходів громадян може здійснюватися за

пропорційними і прогресивними (регресивними) ставками. Прогресія (регресія)

буває прямою і ступінчастою. При прямій прогресії (регресії) ставки

збільшуються (зменшуються) із зростанням доходу, і податок за цими ставками

нараховується пропорційно розміру доходу. Як правило, в системі

прибуткового оподаткування громадян при побудові шкали ставок

використовується ступінчастий метод. Суть його полягає в тому, що дохід

розбивається на частки, для кожної з яких установлюється своя ставка

податку. При прогресивній шкалі кожна наступна частка доходу

оподатковується за більшою, а при регресивній - за меншою ставкою, ніж

попередня. Шкала ставок, яка включає інтервали доходів

для встановлених ставок, може будуватися в абсолютних і відносних

величинах. Прибуткове оподаткування доходів громадян подано структурно-

логічною схемою (додаток 4).

Надходження до державного бюджету за рахунок оподаткування доходів

громадян наведено у Таблиці N 1.

На підставі чинного законодавства та відповідно до прогнозу обсягу

фонду оплати праці до бюджету за 1998 рік має надійти прибуткового податку

з громадян на суму понад 3,5 млрд. грн., що на 68 млн. грн. більше, ніж у

1997 р. Це зумовлено збільшенням на 3,3 % фонду оплати праці робітників,

службовців, малих підприємств.

Плату за землю (додаток 5) введено з метою раціонального використання

та охорони земель, підвищення родючості грунтів, вирівнювання соціально-

економічних умов господарювання на землях різної якості, фінансування

витрат на ведення земельного кадастру, проведення землеустрою та

моніторингу земель, а також розвитку інфраструктури населених пунктів.

Об'єкт плати за землю - земельна ділянка, яка перебуває у власності,

користуванні, в тому числі на умовах оренди.

Суб'єктом плати за землю є власник землі та землекористувач, у тому

числі орендар.

Плата за землю справляється у двох формах:

. земельний податок;

. орендна плата.

Надходження плати за землю на 1998 р. визначено в сумі 1млрд. 15 млн.

грн. виходячи з загальної площі землі 40,4 млн. га., що перебуває у

земельному користуванні. До завершення проведення Кабінетом Міністрів

грошової оцінки земель застосовувались ставки земельного податку, які були

встановлені Законом України “Про Державний бюджет України на 1997 р.”.

До майнових податків, які справляються в Україні та які тільки

передбачається ввести, належать: податок на майно підприємств, податок на

нерухоме майно громадян, податок із власників транспортних засобів та інших

самохідних машин і механізмів. Як свідчить назва цих податків, об'єктом

оподаткування тут є майно, що перебуває у власності юридичних осіб та

громадян, при цьому перший податок справлятиметься виключно з юридичних

осіб, другий - з фізичних осіб (громадян), третій стягується і з юридичних,

і з фізичних осіб.

Джерелами сплати цих податків є особистий доход громадян або доход

(прибуток) підприємств. Податки цієї групи поповнюють доходну базу бюджетів

усіх рівнів. Так, податок із власників транспортних засобів надходить до

бюджетів Республіки Крим, областей та міст Києва та Севастополя. Податок на

нерухоме майно громадян має надходити виключно до бюджетів місцевого

самоврядування. Податок на майно підприємств розподілятиметься між

державним бюджетом, бюджетами Республіки Крим, областей, міст Києва та

Севастополя у порядку, що визначається в Законі України про державний

бюджет України на відповідний рік.

Податок на майно підприємств (додаток 6). Платниками передбачуваного

податку на майно підприємств є виключно юридичні особи, що розташовані на

території України та здійснюють підприємницьку діяльність в Україні, а

саме:

. юридичні особи, створені згідно із законодавством України, включаючи

підприємства з іноземними інвестиціями, а також банки та інші

кредитні установи (крім Національного банку України);

. філії, відділення та інші відособлені підрозділи вказаних суб'єктів

підприємницької діяльності, що мають окремий баланс і рахунок в

установах банків;

. міжнародні неурядові організації й міжнародні об'єднання, що

здійснюють підприємницьку діяльність в Україні;

. постійні представництва та інші відособлені підрозділи іноземних

юридичних осіб, що розташовані на території України,

Об'єктом оподаткування є майно підприємства у вартісному виразі, яке

перебуває на балансі цього підприємства і являє собою сукупність основних

засобів, нематеріальних активів, незавершеного будівництва, устаткування,

виробничих запасів, тварин на вирощуванні та відгодівлі, малоцінних і

швидкозношуваних предметів, незавершеного виробництва, готової продукції і

товарів.

Податок на нерухоме майно громадян (додаток 6). Платники податку на

нерухоме майно громадян — виключно фізичні особи (громадяни). При цьому

громадяни, які постійно проживають на території України (незалежно від

їхнього громадянства), виступають платниками податку на нерухоме майно, що

перебуває в їх власності й розташоване як на території України, так і за її

межами. Громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства,

які постійно проживають поза межами України, є платниками податку на

нерухоме майно, яке перебуває в їх власності, тільки в тому випадку, якщо

воно знаходиться на території України.

Об'єктом оподаткування є нерухоме майно, що перебуває у власності

громадян: житлові будинки, квартири, дачні (садові) будинки, гаражі, а

також інші приміщення та споруди.

Податок з власників транспортних засобів (додаток 7). Платниками

податку з власників транспортних засобів та. інших самохідних машин і

механізмів є як юридичні, так і фізичні особи, у власності яких є

транспортні засоби.

Ставки податку встановлюються в частинах мінімальної заробітної плати

залежно від виду транспортного засобу та його вантажопідйомності. Для

обчислення податку необхідно ставку помножити на показники потужності

двигуна, які виражаються в кінських силах або в кіловатах потужності.

Юридичні особи, які за станом на 1 січня 1994 р. мають транспортні

засоби іноземного виробництва, придбані за вільно конвертовану валюту,

сплачують податок за підвищеними ставками.

Контроль за сплатою податку з власників транспортних засобів здійснюють

як податкові інспекції, так і державні автомобільні інспекції. Зокрема,

технічний огляд автомобілів, які проводять автомобільні інспекції, не

здійснюється без пред'явлення розрахункових документів про сплату податку з

власників транспортних засобів. Податкові інспекції мають можливість

проконтролювати сплату цього податку тільки в юридичних осіб, причому

контроль може здійснюватися у два етапи: камеральна перевірка та

документальна. Камеральна перевірка провадиться в податковому органі, куди

платники мають подавати разом з іншими формами звітності і розрахунок

податку з власників транспортних засобів. У цьому розрахунку платник

наводить такі дані: марки автомобілів, що перебувають на балансі

підприємства, та їх кількість, потужність двигунів, на основі яких і

обчислюється сума податку, належна до сплати в бюджет. Документальна

перевірка правильності сплати цього податку проводиться податковим

інспектором безпосередньо на підприємстві разом із перевіркою правильності

та своєчасності сплати інших податків. Для перевірки використовуються книги

чи картки обліку основних засобів та технічні паспорти відповідних

транспортних засобів.

Контроль за сплатою податку з фізичних осіб здійснюється лише

державними автомобільними інспекціями під час технічного огляду

автомобілів, що перебувають у приватній власності, а тому у відповідних

платників з'являється можливість ухилення від сплати цього податку, якщо

вони своєчасно не здійснюють технічного огляду свого автомобіля.

У процесі реформування податкової політики є дуже важливим визначення

подальших напрямків розвитку прямого і непрямого оподаткування, слід

враховувати переваги і недоліки, які мають місце при справлянні цих

податків.

Переваги прямого оподаткування:

. дають змогу встановити пряму залежність між доходами платника і його

платежами в бюджет,

. пряме оподаткування є важливим фінансовим інструментом регулювання

економічних процесів (інвестицій, нагромадження капіталу, сукупного

попиту, ділової активності),

. соціальні переваги – пряме оподаткування сприяє розподілу

податкового тиску таким чином, що більші податкові витрати

припадають на тих членів суспільства, які мають більші доходи.

Страницы: 1, 2, 3, 4