Обложение налогом внешнеэкономической деятельности

Обложение налогом внешнеэкономической деятельности

Вступ.

Побудова і релізація ефективної системи оподаткування являється

невід’ємною умовою створення діючого механізму регулювання економічних

процесів в державі. Система оподаткування представляє собою сукупність

податків, зборів, інших обов’язкових платежів в бюджет і внесків в державні

цільові фонди, які стягуються в установленому порядку.

У країна являється суб’єктом світогосподарчих відносин і має реальні

перспективи побудови виробничої інвестиційної моделі зовнішньоекономічного

співробітництва. В результаті, в зв’язку з зростанням зовнішньоекономічної

активності і розширенням видів зовнішньоекономічної діяльності перед

державою стоять проблеми створення ефектиної системи оподаткевання

зовнішньоекономічної діяльності та правової бази яка б регулювала відносини

між суб’єктами такої діяльності, та сприяла її гармонійному розвитку.

Проблема торкається насамперед питань складу і структури податкових

платежів, розміру і способу їх утримання, ефективності і направленості

застосовуємих податкових пільг, взаємодії з механізмами інвестування коштів

і функціонування валютного ринку, та подвійного оподаткування

різнонаціональних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Тому метою

моєї роботи є вивчення та аналіз існуючих аспектів опдаткування, через

вивчення літературних джерел та нормативних матеріалів, а також даних

статистичної звітності, які регламентують зовнішньоекономічну діяльність в

Україні. Завданням роботи є запропонування необхідних заходів по

вдосконаленню системи оподаткування зовнішньоекономічних операцій, які

здійснюються в Україні суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Розділ 1. Сутність зовнішньоекономічної діяльності.

1.1. Основні передумови виникнення зовнішньоекономічної

діяльності.

Ззовнішньоекономічна діяльність рпедставляє собою таку форму

господарювання, яка виходить за за межі національних кордонів і пов’язана з

залученням в багатоетапний цикл економічних відносин, різнонаціональних їх

суб’єктів.[3c.9] Даний цикл можливо розмежувати на такі традиційно

відокремлені стадії відтворення: виробництво - розподіл - обмін -

споживання. Причому втручання в цю послідовність на будь-якому етапі

суб’єкта, який належить іншонаціональному відтворюючому комплексу як раз

і породжує феномен зовнішньоекономічної діяльності. На це потрібно звернути

особливу увагу оскільки саме з ним пов’язана правильна уява про сутність

зовнішньоекономічної діяльності як такої. Важливо пам’ятати, що суттєвою

рисою зовнішньоекономічних зв’язків являється факт перетину кордонів

націонпальних відтворюючих комплексів або товарами в матеріально-

уречевленій формі, або капіталами, або послугами.

Відмітимо, наприклад, що під визначення зовнішньоекономічної

діяльності не підпадає господарча взаємодія підприємств різної національної

приналежності, якщо вони знаходяться і функціонують на території однієї

держави. Маються на увазі ті відгосини, які виникають між дочірніми

компаніями, філіалами відкритими фірмою із країни А в країні Б з

господарчими організаціями цієї ж країни Б. Звісно не всі можливі життєві

ситуації вкладуться в цю схему. Так діяльнясть спільних підпрємств на

території Укрвїни, чия господарча активність цілком здійснюється в рамках

економічного комплексу країни перебування, зовнішньоекономічною діяльністю

не являється. Насправді зовнішньоекономічний елемент вже уклався на момент

перетину капіталом національних кордонів, тобто на етапі заснування фірми.

І навпаки, навіть взаємодія фірм, підприємств однієї національної

приналежності можливо вважати зовнішньоекономічною діяльністю тоді, коли

вона має місце по відношенню до партнерів, які знаходяться на території

різних країн. Оскільки, в даному випадку фактично встановлюється зв’язок

між різними нвціональними відтворюючими комплексами, організаційними

структурами елементами яких і виступають в відповідності з своїм

функціонально-економічним положенням і нормативно-правовим статусом

вищенаведені суб’єкти. На додаток до сказаного про втручання

іншонаціональних господарюючих суб’єктів в економічні процеси в іншій

країні, а також для більш оглядного опису ролі і місця зовнішньоекономічної

діяльності і цілосному механізмі відтворення матеріальних длаг наведемо

наступну схему.

А

Виробництво

Розподіл

Обмін

Споживання

Національна сфера

Міжнародна господарча взаємо-дія не здійснюється. Гранично чітко виражена

форма функціонування даної моделі характеризує націо нальну економічну

автаркію.

Б

Виробниітво Розподіл Обмін

Споживання

Національна

сфера

Інтернаціональна сфера

Дана модель характаризуєтакий стан міжнародного розподілу праці при якому

потоварна країнна спеціалізація в рамках співпраці здійснюється шляхом

обміну готової продукції.

В

Виробництво Розподіл

Обмін

Споживання

Інтернаціо-нальна

схема

Для цієї моделі це означає, що співпраця з різнонаціональними партнерами

ведеться з стадій виробництва. Така взаємодія може передбачати як обмін,

вузлами, деталями, технологічними відомостями, так і усуспільнення

виробництва в міжнародному масштабі в вигляді спільних підприємств, транс-

національних корпорацій.

Беручи до уваги вищеназвану схему відмітимо функціонально-логічну

різницю в основних підходах до розглядаємого питання. Вона проявляється в

використанні категорій зовнішньоекономічної діяльності з одного юоку, і

міжнародної кооперації, міжнародного розподілу праці з іншого.

Так, якщо перша з них відображає скоріше погляд із “середини” країни

і має більш практичне значення, то друге відповідає нацбільш практичному

погляду на проблему і має явний теоретичний політекономічний підтекст. Саме

тому розгляд обох цих підходів має принципове значення, а розуміння цілого

ряду суттєвих аспектів зовнішньоекономічної діяльності знаходиться в прямій

залежності від уявлення про деякі фундаментальні властивості міжнародного

розподілу праці. І дійсно, якщо внутрідержавне і міжнародно-блокове

регулювання зовнішньоекономічної діяльності ров’язане з прийняттям

конкретних цільових нормативно-правових актів, встановленням правил і

параиетрів митно-тарифного і нетарифного режимів, то своєрідну

методологічну основу такої політики, її інформаційно-аналітичнеджерело

складає проблематика кооперації і міжнародного розподілу праці. Адекватна

оцінка останніх вклюсає вивчення основних передтеч господарчої взаємодії

ріхних держав, окремих факторів і комплексів факторів, які впливають на

таку взаємодію.

Сучасна зовнішньоекономічна діяльність на практиці реалізує базисний

прицип світогосподарчих відносин ринкового типу - інтенсивний міжнароний

розподіл праці між угрупуваннями робітників, які виникають в відповідності

з реально діючими моделями усуспільнення виробництва, організацій

господарювання.

Найбільш природнім критерієм формування таких угрупувань являється

підприємницький. В відповідності з ним, а інакше кажучи по стихійним, але

безумовно системоутворюючим правилам ринку виникають і ліквідуються,

зливаються, розпадаються і зпов таки об’єднують свої виробничі зусилля

господарчі структури, поповнюючи собою багаточисельний ряд суб’єктів

підриємницької діяльності. Природньо, даний процес має загальногосподарче

походження, але зовнішньоекономічний фактор представляє собою значне,

причому все більш вагоме джерело стимулів, а також жорстокий і об’єктивний

критерій оцінки обгрунтованості утворень і існування самостійних

підприємств, фірм, компаній і корпорацій.

Правда потрібно відмітити, що зовсім недавно, з історичної точки

зору, реалії нашого життя свідчили, що в якості анклава міжнародного

розподілу праці може виступати і сама держава, приймаючи на себе функції

всезагального управлінського і перерозподільчого центру. Однак як показав

час, з точки зору питання про вдалість подібного вибору соціально-

економічної моделі розвитку, глибокій структурній кризі всього

відтворювального комплексу в тих країнах які його таки створили , повністю

відповідає і явна невдача - застій, а то і повний коллапс в

зовнішньоекономічних зв’язках. Разом з тим, це ніяк не потрібно розуміти

так, що держава взагалі не здатна здійснювати функції суб’єктаміжнародного

економічного співробітництва. Навпаки вся історія міжнародних економічних

відносин, особливо їх сучасний етап, показує неможливість максимально

динамічного і ефективного розвитку даної суспільно-господарчоїсфери без

адекватної і обгрунтованої участі в ній саме самих держав. Причому

суб’єктивність такої участі може реалізуватись в двох іпостасях держави, як

сторони, яка безпосередньо домовляється з іншонаціональним партнером або ж

як регулятора економічної кон’юктури і адміністративних правил здійснення

міжнародного співробітництва.

Зараз відмітимо тільки суттєвий юридичний аспект проблеми

взаємовідносиндержави і підприємницьких суб’єктів економічного життя. Так,

для адекватногорозуміння сутності феномана зовнішньоекономічної діяльності

господарюючої організації необхідно враховувати факт набуття ними якостей

суб’єктності міжнародної економічної взаємодії. В результаті з одного боку

вихід на закордонний ринок тої чи іншої підприємницької структури може

автоматично вплинути на її фактичний нормативно-правовий статус, а саме

розповсюджити на неї юрисдикцію іноземної законодавчої системи, міжнародні

договірні норми, відповідним чином узгоджені і завізіровані правила або

регламентуючі положення тої чи іншої міжнародної організації. З іншого боку

фірма - учасник економічних відносин залишаєтьсяімманентною частиною

національного відтворювального своєї країни, якому вона органічно і

функціонально належить. В той же час з точки зору самих безпосередніх

суб’єктів основної господарсько-підприємницької ланки, виникнення такої

динатомії їх правового статусу сприймається як необхідний наслідок

розшерення спектра їх економічної діяльності, розповсюдження свєї стратегії

і тактики на закордонні рмнки.

Які ж причини і об’єктивні фактори лежать в основі феномена

зовнішньоекономічної діяльності? Що є тою цільовою функцією, яка забезпечує

його виникнення і існування і чи можливо взагалі відокремити подібну

специфічну передумову і разом з тим джерело динамізма? Так, це можливо.

Мова йде насамперед про таке явище як порівняльна перевага, яка виникає в

процесі виробництва різних національних відтворювальних комплексів, а також

про можливість обмінк товарами та послугами, які притаманні для певної

місцевості, країни.

Явище порівняльної переваги - це рдин із принципів на якому будуються

міжнароні економічні операції, смислова нагрузка якого полягає в тому, що

національний відтворювальний комплекс буде тільки тоді здатний на випуск

найбільшого сукупного обсягу товарів, робіт, послуг, коли вищенаведені

об’єкти зовнішньоекономічних операцій будуть виробляться тою країною, в

якій найнижчі реальні витрати на випуск вілповідної одиниці прдукції.

Практична реалізація міжнародного поділу праці і принципи

порівняльної переваги передбачає реальну комерційну вигоду і виправдовує

міжнародну економічну взаємодію.

Конкретною ж субстанцією комерційного інтересу являються цінові і

якісні параметри виробляємої продукції, а також наявність більш чи менш

сприятливих факторів і умов виробництва.

Розглянемо це питання більш детально оскільки відповідь на нього

власне і пояснює причину, яка спонукає до міжнародного співробітництва. В

випадку торгівлі специфічними місцевими товарами і послугами все більш чи

менш зрозуміло. Інтернаціональний обмін покликаний допомогти подолати

географічну, кліматичну, технологічну обмеженість і задовольнити попит в

зв’язку з природною нестачею тої чи іншої продукції.

Приміжнародній торгівлі, яка заснована на факторі порівняльної

переваги, економічні мотиви зовнішньоекономічної діяльності достатньо

зрозумілі. Якщо в одній країні, наприклад, в Україні кліматичні умови для

вирощування цукрового буряка і технологічні можливості для для виробництва

з нього цукру обумовлюють явну перевагу саме цієї галузі в порівнянні з

виробництвом бавовни, а для другої країни наприклад Таджикістану, навпаки

більш вдалим вибором є вирощування бавовни, то стає явною можливість

експортної спеціалізації двох економічних систем, і відповідно,

безпосередніх виробників з метою подальшого міжнародного обміну цукру і

продукції бавовняного виробництва.

Зовнішньоекономічна діяльнясть, як господарча взаємодія

різнонаціональних економічних суб’єктів з точки зору найбільш загальної

оцінки й практичного застосування - це насамперед міжнародний обмін

товарами, послугами, експорт капіталу.

Реальними організаційно-економічними формами здійснення торгових

відносинявляються угоди по ввезенню-вивезенню, тільки ввезенню, тільки

вивезенню, а також обмін правами власностібаз переміщення власне об’єкту

обміну (в даному випадку мова йде насамперед про експорт капітала). При

цьому в питанні матеріально-уречевленому предметами міжнародної торгівлі

виступає кінцква продукція і інші матеріальні цінності, ноу-хау, ліцензії,

торгові знаки, а також послуги - (зокрема) будівельні, транспортно-

експедиційні, страхові, консультаційні, посередницькі, аудиторські,

юридичні. При цьому можливе застосування різних розрахункових засобів - за

готівку, в кредит, бартерне постачання.

Міжнародні товарообмінні операції можливо здійснювати як прямим

шляхом встановлення безпосередніх господарчих кониактів, так і

опосередкованим шляхом - через посередників.

Шлях прямих поставок і розрахунків в багатьох випадках є більш

переважним, завдяки таким своїм позитивним якостям, які можуть знайти свій

прояв в тій чи іншій господарчій ситуації:

- налагодження найбільш тісних зв’язків між постачальниками і

споживачами, в результаті чого створюються певні гарантії в конкурентній

боротьбі з іншими постачальниками;

- підвищення надійності і оперативності господарських зв’язків в тих

випадках, коли вже налагоджені економічні контакти, створені ефективні

технологічні моделі відтворювальної діяльності;

- забезпечення наближення виробника до іншонаціонального ринку, а

також можливості отримання про нього великої кількості необмеженої

інформації, адекватно відповідати на попит своїх закордонних споживачів,

реагувати на коливання попиту;

- забезпечення економії на оплаті послуг посередників - юридичних і

фізичних осіб;

- створення передумов подальшого поглиблення міжнародного

співробітництва шляхом усуспільнення різних циклів технологій і виробничої

діяльності.

Разом з тим перевагами володіє опосередкований шлях:

- створення важливого додаткового позитивного фактора в конкурентній

боротьбі в тих випадках, коли зовнішньоторговий посередник може забезпечити

ефективну рекламну компанію, після продажне обслуговування стандартних

товарів в країні збутку, а також допускає підприємство- виробника до

наявних у нього відомостей про особливості конкретних ринків. тентенцій

попиту;

- забезпечення економії на витратах в тих випадках, коли

зовнішньоторговмй посерелник є комерційно більш вигідним, ніж утримання в

штаті спеціалізованих робітників або відволікання службовців на не властиві

їм види діяльності;

- підвищення якості збутоаої діяльності і її оперативності завдяки

використовуванню послуг посередників-професіоналів в тих випадках, коли

здійснюються разові міжнародні угоди , або підприємство вирбник не має

достатнього досвіду здійснення зовнішньоекономічної діяльності в цілому

ряді інших випадків;

- створення передумов вигідної концентрації капіталів безпосередніх

виготовлювачів продукції і фірм, які здійснюють її рекламу, збут,

післяпрдажне обслуговування і інше. Особливо відмітимо, що така

концентрація млже мати характер як національного так і інтернаціонального

усуспільнення (виробництва) відтворювання, об’єднання ресурсів в залежності

від державної належності посередницько-збутових структур.

В найбільш загальному плані в відповідності з вектором товароруху, а

також характером міжнародних товарообмінних операцій прийнято виділяти

чотири основних види: експортні, імпортні, реекспортні і реімпортні

операції. Реєкспорт і реімпорт можливо розглядати як окремі випадки

експорта і імпорта, однак дуже часто вони підлягають особливому розгляданню

(особливо реєкспорт), наприклад в зв’язку з можливими спеціальними

вказівками в міжнародних угодах про недопущення реєкспорта.

Експортні операції - це насамперед продаж за кордонним контрагениам

товарів з їх вивезенням за кордон. Невидимим експортом називають надання

іноземним юридичним і фізичним особам платних послуг. Так це можуть бути

транспортні , туристичні, юридичні і інші послуги.

Експортом капіталу називається розміщення його в інші країни в формі

кредитів і інвестицій в ті чи інші господарчі структури.

Імпортні операції - це придбання у іноземних контрагентів товарів з

їх ввезенням із-за кордону. Знов таки невидимо можуть імпортуватися і

послуги іноземних юридичних і фізичних осіб. Імпорт капіталів це розміщення

в країні іноземних крелитів і інвестиційє.

Реєкспортні операції - це продана іноземним контрагентам з вивезенням

за кордон тої чи іншої креїни товарів, раніше імпортованих на територію

даної країни і і не підлягаючих переробці. В ряді випадків реєкспортними

вважаються операції, навіть не пов’язані з ввезенням товарів в країну, до

юрисдикції якої відносяться здійснюючі реєкспорт господарюючі організації.

Останні в таких випадках купують і перепродують товари, які постійно

знаходяться за кордоном, не здійснюючи при цьому ніякої переробки. Таким

чином, з поняттям реєкспорту пов’язані тільки деякі форми маніпулювання

правом власності. Коли ж товар просто опиняється на території тої чи іншої

держави без закурки його фізичними чи юридичними особами мова про реєкспорт

йти не може. Прикладом може бути транзит товарів через териьорію третьої

країни.

Реімпортні операції - це придбання у іноземних контрагентів раніше

експортованих товарів, які не підлягають переробці з їх вивезенням із-за

кордону. Визначальне значення тут має особлива форма і послідовність зміни

права власності.

Так реімпортом товарів вважаються операції, пов’язані з поверненням

товарів від іншонаціональних покупців, незадоволених їх якістями, або від

посередників, які спочатку їх купили але не зуміли їх реалізувати. Поцій же

причині реімпорт ом не вважається повернення товарів, експонувались на

закордонних виставках, в рекламних шоу, а також які арендувалися або

знаходилися за кордоном в обслуговуванні посередників на умовах

консигнації.

1.2. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Комплексним показником, який оцінює зовнішньоекономічну діяльність

країни, являється платіжний баланс.

Згідно матодики міжнародного валютного фонду платіжний баланс містить

наступні дані:

I. Баланс поточних операцій, який включає:

1). торгівельний баланс, сольдо якого дорівнює різниці між експортом

і імпортом товарів. Якщо сальдо додатне, то експорт експотр перевищує

імпорт. Від’ємне сальдо свідчить про дефіцит торгівельного балансу;

2). баланс послуг, сальдо якого дорівнює різниці між експортом і

імпортом патентів, ліцензій, ноу-хау, послуг зв’язку транспорту, туризму,

міжнародного страхування та іншого;

3). баланс процентних платежів, їх сальдо с вираховується як різниця

між платежами по національним кредитам, розміщених в двох країнах, і

виплати процентів по іноземним капіталам, залученим в країну;

4). баланс трансфарів (transver - переказ) їх сальдо дорівнює різниці

приватних і державних однобічних платежів із-за кордону і за кордон. Вони

включають також рух приватних ідержавних переказів, пенсій, дарувань,

витрат на утримання державних установ за кордоном, військове постачання і

субсидії іноземним державам.

II. Баланс руху довгострокових капіталів, їх сальдовідображає різницю

між експортом і імпортом капіталів. Розрізняють прямі інвестиції, які дають

закордонним інвесторам право контролювати фірму, як правило не менше 25 %

акцій, і портфельні інвестиції, які такого права не дають. Портфельні

інвестиційні вкладання грошового капіталу в акції, без права придбання

контрольного пакету, облігацйї і інших цінних паперів іноземних держав,

організацій, фірм.

III. Баланс руху короткострокових капіталів.

IV. Корегуюча стаття, яка обліковує помилки статистичних даних і

пропуски.

Перші три статті платіжного балансу, повєязані з рухом валютних

резервів, називаються балансуючими. Тут маються на увазі рух золото-

валютних резервів, надзвичайні джерела покриття сальдо, зобов’язання які

утворюють валютні резерви зарубіжних офіційних установ, кредити міжнародних

валютно-фінансових організацій. Регулюючи рух валютних коштів по цим

статтям, балансують від’ємне сальдо по основним. В сумі показники по

основним ібалансуючим статтям дорівнюють нулю. В теперішній час одні країни

- США, більшість країн які розвиваються мають значний дефіцит торгівельного

і платіжного балансу, інші - Японія, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур,

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6