Малый бизнес

Кількість підприємців, що скаржились на дію негативних факторів,

зменшилась.

У 2000 році частка МП у загальній сумі прибутку народного господарства

помітно зросла (табл. 9). З нашої точки зору, головними причинами цього

були вимушена “детінізація” доходів МП у світлі підвищення фіскального

контролю та форсованого переходу до грошових розрахунків та “висвітлення”

прибутків внаслідок переходу частини МП на спрощену систему оподаткування,

яка не загрожувала вилученням цього прибутку у вигляді податку. На

підтвердження такої думки нагадаємо, що, незважаючи на різке зростання

рівня рентабельності МП, їхня чисельність та кількість зайнятих на них (а

значить – обсяги виробництва) у наступному році майже не зросли. Матеріали

статистичних обстежень свідчать також, що діяльність більш ніж третини МП є

збитковою. Особливо високою збитковість є у сферах транспорту,

промисловості, сільського господарства. Водночас 75 % прибутку, одержаного

у 2000 році, припадає на МП торгівлі.

Таблиця 9

Частка прибутку малих підприємств у загальному обсязі прибутку по народному

господарству України

|Показник |1997 |1998 |1999 |2000 |

|Прибуток по народному господарству, |13868,0 |3419,0 |7427,0 |13933 |

|млн гривень | | | | |

|Балансовий прибуток МП, млн гривень |1659,0 |143,5 |131,2 |1037,2|

|Питома вага МП в прибутку по народному|12,0 |4,2 |1,8 |7,4 |

|господарству, % | | | | |

|Питома вага МП до зайнятих, % |7,0 |8,0 |8,9 |9,5 |

Утім, розрахунок реальної рентабельності МП завжди був утруднений

значним рівнем “тінізації” діяльності МП в Україні. “Тіньова” діяльність,

на жаль, є деструктивною родовою ознакою малого бізнесу на всьому

пострадянському просторі. Відсутність дієвого внутрішнього контролю (а

точніше – спрощеність узгоджених дій) разом з недостатнім контролем за

дотриманням вимог законодавства з боку держави утворили сприятливі умови

для приховування частини доходів МП.

Вже створення МП припускало можливість використання їх як ланки

механізму перекачування коштів державних виробничих підприємств з метою

нагромадження капіталу, прискорення формування приватних структур. Це

дозволило багатьом МП з перших кроків свого існування включитися в схеми

тіньового бізнесу, які передбачають існування фіктивних підприємств.

Фіктивний характер значної частки МП - явище загальне для всіх

трансформаційних економік. Кожне четверте МП в Україні, за визнанням Голови

Держпідприємництва О. Кужель, фактично працює лише “на папері”.

“Тінізація” малого бізнесу набула різних форм. Найбільш поширеними є

приховування обороту, приховування доходів, заниження розмірів заробітної

плати, ухилення від оподаткування. Так, за даними опитування, проведеного

МФК у червні 2000 року серед керівників 900 МП у 12 містах України, 85 %

підприємств приховували свої доходи, причому половина з них – від 20 до 50

%. Цікаво, що цей показник має значні регіональні варіації. Зокрема, 43 %

опитаних підприємств у Керчі приховували більш як 50 % свого виторгу від

реалізації, а 87 % респондентів у Козятині приховували до 60 % виторгу.

Згідно з експертними оцінками, за непрямими ознаками, у 2001 році в

Україні спостерігалося підвищення рівня “тінізації” економіки порівняно з

попереднім роком.

Утім, не можна забувати, що, як буде показано нижче, “тінізація” МП в

Україні викликана, насамперед, надто високим рівнем податкового тиску на

підприємства і населення та збереженням загальних несприятливих умов для

ведення бізнесу. Відтак “детінізація” цієї сфери в Україні нерозривно

пов’язана із загальною стратегією підтримки розвитку МП. Підсумовуючи,

зауважимо, що вказані диспропорції у розвитку МП в Україні у 2000-2001 рр.

дають підстави твердити про фрагментарність та нестійкість тенденцій

економічного зростання, які мали місце у ці роки.

2.2.1 Практика державного стимулювання розвитку МП

Найвпливовішим засобом державної підтримки МП в Україні сьогодні є,

безперечно, надання їм пільг у сфері оподаткування. Левова частка

нормативних актів, що були прийняті останнім часом, присвячена саме цій

сфері державного регулювання. З 1 січня 1999 року Указом Президента України

“Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого

підприємництва” для суб’єктів малого підприємництва було запроваджено

сплату єдиного податку. Зазначеним Указом єдиний податок запроваджувався

замість 16 видів податків і зборів, визначених податковою системою України.

Передбачалося також спрощення бухгалтерського, податкового обліку та

звітності. На сьогодні існують чотири режими спрощеного оподаткування:

єдиний податок (6 % виручки, якщо платник єдиного податку є платником ПДВ,

якщо ні - 10 %), спеціальний торговий патент (застосовується лише у деяких

регіонах України), фіксований податок (для фізичних осіб-підприємців від 20

до 200 грн. на місяць), фіксований сільськогосподарський податок (0,1-0,5

%).

Загальна кількість суб’єктів малого підприємництва, що перейшли на

сплату єдиного податку вже у 1999 році, склала 94,7 тис., або 14,5 % від

загальної кількості зареєстрованих МП; станом на 1 липня 2000 року за

спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності працювали 180,9 тис.

суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб – 55,5 тис., фізичних

осіб – 125,4 тис.), на середину 2001 року було зареєстровано вже 297,6 тис.

платників єдиного податку (юридичних осіб - 77,6 тис., фізичних осіб –

225,8 тис.).

Спрощена система оподаткування зарекомендувала свою ефективність не

лише як інструмент стимулювання малого підприємництва, а й як фіскальний

інструмент. За деякими підрахунками, місцеві бюджети областей отримали від

застосування спеціального торгового патенту практично подвійне збільшення

надходжень.

Прибічники даної системи звертають увагу на те, що з часу

запровадження спрощених методів як доходи підприємців – суб’єктів такого

оподаткування, так і доходи держбюджету помітно зросли. Противники також

досить резонно звертають увагу на колосальні обсяги коштів, які легально

виходять з-під оподаткування та набувають готівкової форми через діяльність

платників фіксованого податку.

Фахівці відзначають, що існуюча спрощена система оподаткування не

враховує, наприклад, того, що, якщо об’єктом оподаткування є виручка від

реалізації, то збільшення витрат виробництва, які включаються до ціни

продукції, при збереженні обсягу реалізації збільшує виручку, а відповідно,

збільшує й суму нарахованого податку. Отже, прибуток підприємства

зменшується. Спрощений порядок оподаткування у його теперішньому вигляді

сприяє розвиткові підприємств сфери послуг, громадського харчування та

торгівлі. Водночас від недосконалості механізму нарахування єдиного податку

потерпають малі промислові підприємства. До того ж, їхня ліквідність є

значно нижчою, а, за визнанням фахівців, саме дефіцит ліквідних ресурсів

значною мірою визначає вагу податкового тиску в Україні. Отже, де-факто,

система спрощеного оподаткування насправді надає пріоритет розвитку дрібних

торговельних підприємств.

Очевидним є те, що за час дії спрощеної системи в Україні

спостерігається зниження темпів зростання кількості МП. Натомість

відбувається випереджаюче зростання кількості підприємців-фізичних осіб,

рівень оподаткування яких є скоріше символічним (див. табл. 1 на с. 23). За

підрахунками експертів, найбільший ефект введення спрощеної системи

оподаткування дало у перший рік її впровадження. Надалі спостерігається

тенденція до зниження віддачі від даного заходу. Адже зростання податкових

надходжень було обумовлене виходом “з тіні” певної кількості підприємців,

які вважали за краще сплатити часто вельми символічний порівняно з їхніми

реальними доходами податок як плату за власний спокій. Це – безумовно

великий позитивний ефект, проте йдеться все ж не про збільшення чисельності

та оборотів підприємств, а про “висвітлення” раніше “тіньової” діяльності.

Відповідно, в подальшому зростання показників надходжень від фіксованого

податку має бути значно скромнішим.

Ще одним недоліком спрощеної системи оподаткування є недоотримання

надходжень державним бюджетом та позабюджетними цільовими фондами

фінансування. Адже, згідно з Указом, більша частина надходжень від єдиного

податку спрямовується до місцевих бюджетів. Це й обумовило пропозицію ДПА

вилучити зі складу єдиного податку ПДВ та збори до державних цільових

фондів, яка знайшла відображення у проекті Податкового кодексу. Зрозуміло,

що така пропозиція зустріла різко негативну реакцію суб’єктів

підприємництва.

Поряд із пільговою податковою політикою, важливе значення для

фінансового оздоровлення та розширення діяльності МП має фінансово-кредитна

підтримка цього сектора економіки. За 1998-2000 рр. Українським фондом

підтримки підприємництва було надано фінансову допомогу МП на 44,5 млн

гривень та профінансовано регіональні фонди ще на 10,4 млн гривень. Згідно

з Розпорядженням Кабінету міністрів України від 26.10.2001 р., у 2002 році

на фінансування заходів з підтримки МП передбачається виділити 25 млн

гривень. Зауважимо, що фінансова підтримка МП є для держави безпосередньо

збитковою. Так, за 1998-2000 рр. Українським фондом підтримки

підприємництва було надано фінансову допомогу МП на 44,5 млн гривень та

профінансовано регіональні фонди ще на 10,4 млн гривень. За цей самий

період МП перерахували до державного бюджету і державних фондів лише 24,1

млн гривень.

Незважаючи на постійно декларований пріоритет здійснення заходів

фінансово-кредитної та інвестиційної політики МП, їхня потреба у дешевих

кредитних ресурсах досі залишається незадоволеною. За роки провадження

державної політики підтримки малого та середнього бізнесу було відкрито

декілька ліній мікрокредитування суб’єктів малого підприємництва,

національних або спільно з іноземними партнерами, у тому числі з

Європейським банком реконструкції та розвитку. Проте отримання кредитів по

цих лініях часто перетворювалося для суб’єктів малого підприємництва у

важку та тривалу процедуру, стикалося із бюрократичними перепонами при

отриманні кредитів, у зв’язку з відсутністю надійної кредитної історії та

матеріальної застави для забезпечення повернення отриманих коштів,

невмінням малих підприємців розробити необхідну документацію, у тому числі

техніко-економічне обґрунтування проекту, бізнес-плану тощо. Практично не

вдалося налагодити роботу кредитно-гарантійної установи, створеної Указом

Президента України від 20 вересня 1999 року. Хоча фінансування заходів

підтримки малого підприємництва і має здійснюватися за рахунок бюджетних

коштів, воно часто затримується або просто не виконується з огляду на

проблеми наповнення бюджету.

Важливим інструментом державної політики підтримки малого

підприємництва на місцевому рівні є відповідні регіональні програми, які

передбачають вирішення ключових завдань в сфері державної підтримки малого

бізнесу в регіонах, зокрема - заходи щодо законодавчого забезпечення,

фінансової підтримки, створення інфраструктури, кадрового та ресурсного

забезпечення на місцях. Програми розглядаються та затверджуються на сесіях

відповідних Рад органами місцевого самоврядування. Фінансове забезпечення

регіональних програм здійснюється за рахунок регіональних та місцевих

бюджетів, коштів всеукраїнського і регіональних фондів підтримки

підприємництва, інших фондів, коштів регіональних центрів зайнятості,

кредитів банків, коштів, отриманих від приватизації державного майна,

іноземних інвестицій, міжнародних фондів, коштів регіональних громадських

об’єднань підприємців а також за власні кошти виконавців окремих проектів і

підпрограм.

За інформацією Держпідприємництва, у 2001 році фінансово-кредитна

підтримка надавалась суб’єктам малого підприємництва в 9 регіонах України

(Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська,

Полтавська, Тернопільська, Черкаська області), крім того ще 6 регіонів

повідомили про кредитування суб’єктів підприємництва взагалі. Найбільші

суми кредитів було надано суб’єктам малого бізнесу Криму, Полтавської,

Черкаської, Кіровоградської та Тернопільської областей. 10 регіонів

повідомили про надання фінансово-кредитної підтримки фермерським

господарствам.

Підтримка розвитку малого бізнесу в регіонах здійснюється також в

рамках кредитування по лінії міжнародних фінансових організацій: Німецько-

Українського фонду, ЄБРР, проекту BIZPRO, Програми ООН “Підтримка малого та

середнього підприємництва в Україні”, проекту TACIS, Проекту Міністерства

міжнародного розвитку Уряду Великобританії та Польсько-Американсько-

Української ініціативи про співробітництво. Між тим, на думку аналітиків

Держпідприємництва, органи місцевої влади та самоврядування ще недостатньо

докладають зусиль для залучення інвестиційних коштів до реалізації бізнес-

планів, інноваційних проектів, використовуючи при цьому регіональні

програми як інструмент.

В рамках виконання заходів регіональних програм продовжується робота

по формуванню та удосконаленню інфраструктури підтримки малого

підприємництва. За перше півріччя 2001 року на 10 одиниць збільшилась

кількість бізнес-центрів (на сьогодні їх налічується 134). Кількість бізнес-

інкубаторів за півроку зросла на 3 і становила 49. Між тим, жодного бізнес-

інкубатора на цей час не функціонує в Дніпропетровській, Житомирській,

Закарпатській, Миколаївській, Чернівецькій областях. Кількість технопарків

в регіонах України протягом півріччя не змінилась і становила 6 одиниць.

Кількість лізингових центрів зросла на 8. Найбільша кількість лізингових

центрів зосереджена в місті Києві (22) та в Запорізькій області (13).

Жодного лізингового центру не існує Житомирській, Луганській,

Тернопільській, Харківській, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській

областях та місті Севастополі. Значно зросла й кількість фондів підтримки

підприємництва. На середину 2001 року їх налічувалося 80. На середину

минулого року в Україні також налічувалося 342 інвестиційних та 34

інноваційних фондів і компаній, що надають підтримку суб’єктам малого

бізнесу.

Таким чином, хід та наслідки політики підтримки розвитку МП в Україні

видаються дещо суперечливими. Реальна дієвість та послідовність заходів, що

вживаються, відверто не відповідають офіційно декларованій важливості даної

проблеми. Це, у свою чергу, веде до уповільнення темпів зростання,

утворення малоефективної та диспропорційної структури малого бізнесу.

2.2.2 Податкові та фінансові чинники

Найбільшими вадами національної організації оподаткування МП є високий

його рівень, часті зміни законодавства, невпорядкованість, зумовлена

розмаїттям місцевих податків і зборів. За даними, наведеними О. Кужель,

якщо у 1990 році загальний об’єм прямих і непрямих податків, а також

нарахувань на заробітну плату становив лише 25 % від ВВП, вже у 1994 році

він збільшився до 43,5 %, у 1996 - до 48 %. Нині він знаходиться на рівні

46 %. Крім того, доказом явного завищення рівня оподаткування може бути той

факт, що рівень чистих податків (які не включають прямі податки) в Україні

перевищує європейські рівні у два-три рази. Нараховані податкові суми

роками перевищували фактично отримані на 20-30 %, що свідчить про низьку

ефективність і дестабілізуючу роль податкової системи загалом. До цього ж

можна додати постійні зміни податкового законодавства та податкової

звітності, введення в дію законів “заднім числом”, громіздку структуру

податкової системи.

Таблиця 10

Податковий тягар як частка продажів в 2000 році

(сплачені податки та інші обов’язкові платежі, % від продажу)

|Галузі |Розмір підприємства |Спосіб утворення |Середнє |

| |(кількість працюючих)|підприємства | |

| |До 50 |50-250|Понад|Державн|Приватиз|Новоство| |

| | | |250 |і |овані |рені | |

|Промисловість |23,5 |29,7 |22,5 |26,9 |22,0 |28,7 |23,6 |

|Будівництво |26,1 |28,0 |28,6 |28,8 |26,5 |29,8 |27,6 |

|Транспорт |34,5 |26,9 |19,3 |27,7 |22,2 |18,1 |23,6 |

|Телекомунікаці|33,2 |15,1 |15,0 |23,9 |26,3 |16,4 |16,6 |

|ї | | | | | | | |

|Торгівля |23,1 |13,7 |17,4 |18,7 |15,0 |21,8 |18,8 |

|Громадське |30,1 |13,0 |- |15,2 |22,5 |32,8 |24,6 |

|харчування | | | | | | | |

|Інші послуги |26,7 |36,0 |24,4 |25,5 |34,5 |21,2 |26,7 |

Середнє |24,9 |26,9 |22,7 | | | | | |За даними експертів МФК, в Україні

підприємствами сплачуються податки в розмірі, який дорівнює чверті їхнього

обсягу продажів (табл. 10). Згідно з даними опитування 710 керівників МП та

підприємців-фізичних осіб, проведеного в рамках проекту BIZPRO у

червні 2001 року, у 21,8 % підприємств податки і збори забирали до 40 %

коштів, у 10 % - понад 60 % коштів. Як найобтяжливіший, опитані розглядали

податок на додану вартість, за ним – податки на прибуток та на

індивідуальні доходи. Найбільшою мірою “відплив” капіталу в “тіньову”

економіку, на думку підприємців, пояснюється дією трьох основних податків:

податку на прибуток, нарахувань на фонд заробітної плати та ПДВ. 59 %

опитаних МФК підприємців визнають, що їхній оборот збільшився б на 11-30 %

при більш сприятливому режимі оподаткування в Україні.

На думку Держпідприємництва, з введенням спрощеної системи

оподаткування ситуація з оподаткуванням суб’єктів малого підприємництва

суттєво поліпшилася. На початок 2001 року за спрощеною системою

оподаткування, обліку та звітності в Україні працювало понад 62 тис.

юридичних та 182,6 тис. фізичних осіб, що більше у порівнянні з 1999 роком

відповідно у 2,2 та 2,8 раза. Темпи зростання кількості суб’єктів

підприємницької діяльності — юридичних осіб, які перейшли на спрощену

систему оподаткування, у 2000 році у порівнянні з 1999 роком в окремих

регіонах збільшилися в 2,5-З рази, а фізичних осіб-підприємців - у 4-5

разів. При цьому питома вага надходжень єдиного податку від юридичних осіб

у загальній сумі надходжень зросла протягом 2000 року в 5,2 разу, а від

фізичних осіб в загальній сумі сплачених податків - у 2,8 разу.

Складна ситуація склалася для підприємців, що використовують

спеціальні режими оподаткування, з набранням чинності ряду законів у сфері

платежів до Фонду соціального страхування. Зазначена категорія підприємців

зобов’язана сплачувати як страхові внески на обов’зкове соціальне

страхування, здійснюючи нарахування на фонд оплати праці та відрахування з

заробітної плати найманих працівників, так і збір на обов’язкове державне

соціальне страхування у складі єдиного податку та спецпатенту. Це

призводить до того, що суб’єкти малого підприємництва - платники єдиного

податку та спецпатенту - двічі здійснюють відрахування коштів на

обов’язкове державне соціальне страхування, що, в свою чергу, спонукає до

“тінізації” зайнятості в МП. Принагідно зазначимо, що вказана проблема може

бути одним із чинників зниження офіційної чисельності зайнятих на МП у 2001

році.

Потрібно також вказати на те, що, починаючи з 1998 року, для

підприємств у сфері малого та середнього бізнесу виникла можливість

вибирати одну з трьох можливих систем оподаткування. Отже, в одному

економічному просторі водночас можуть діяти підприємства, які сплачують

податки за різними системами. Це суперечить принципу єдності системи

оподаткування, і у поєднанні із спрощеною системою обліку створює, на наш

погляд, додаткові можливості щодо подальшої “тінізації” малого

підприємництва.

Отже, запровадження системи спрощеного оподаткування підприємців -

юридичних та фізичних осіб певною мірою пом’якшило податковий тиск, перш за

все - на малі підприємства та індивідуально зайнятих у легальній економіці.

Водночас, за збереження загальних несприятливих макроекономічних умов для

ведення бізнесу, запровадження спрощеної системи оподаткування відкрило

додаткові канали живлення “тіньової” економіки, трансформації безготівкових

коштів у готівкові, уникнення сплати податків та соціальних платежів. Тому,

на наш погляд, у зв’язку зі зростаючими проблемами бюджетної консолідації,

найближчим часом слід очікувати заходів щодо зменшення рівня сприятливості

системи спрощеного оподаткування. Між тим, зниження загального рівня

оподаткування підприємництва в Україні також потребуватиме значних

політичних зусиль.

Високий рівень реальних процентних ставок (у 2001 році вони, за

приблизними розрахунками, були втричі вищі за рівень 2000 року),

відсутність матеріальної застави для забезпечення повернення отриманих

коштів, нерозвиненість небанківського фінансово-кредитного сектора,

скорочення банківського кредитування малих підприємств (досить часто не

лише через значні ризики мікрокредитування, а й через посилення вимог до

комерційних банків щодо їхніх активів з боку Національного банку України) –

все це значною мірою унеможливлює зовнішнє фінансування для заснування та

розвитку малих підприємств, зокрема для закупівлі обладнання, оренди або

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5