Сутність страхової діяльност

Передача ризику в перестрахування здійснюється шляхом укладання відповідного договору. Сторонами договору перестрахування є первинний (або прямий) страховик (цедент, перестрахувальник) і перестраховик.

Отже, згідно з ЗУ «Про страхування»

Перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента здійснюється згідно з вимогами та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору з страхувальником.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

За прийнятий на себе ризик перестраховик отримує від цедента перестрахувальну премію.

У разі, якщо обсяги страхових платежів, що передаються в перестрахування нерезидентам, перевищують 50 відсотків їх загального розміру, отриманого з початку календарного року, перестрахувальник подає до Уповноваженого органу декларацію за звітний період за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України.

У декларації страховик (перестрахувальник) зобов'язаний вказати інформацію про ризики та предмет договору страхування, які перестраховуються у нерезидентів, дані про нерезидентів - перестраховиків та про перестраховиків брокерів, іншу інформацію, визначену Кабінетом Міністрів України.

Уповноважений орган може проводити тематичні перевірки страховиків на підставі аналізу поданих декларацій.

При здійсненні перестрахування кожна страхова компанія виходить з того, що даний процес повинен бути економічно ефективним при досягненні поставленої цілі, а також повинен враховувати вартість перестрахування.

Вартість перестрахування включає:

- частину страхової премії, що передається перестраховику;

- витрати компанії на ведення справи у зв'язку з передачею ризиків.

Передавання ризиків у перестрахування здійснюється постійно або одноразово.

За методом передавання ризиків у перестрахування перестрахувальні операції поділяються на три види:

- Факультативні - характеризуються певною свободою сторін договору перестрахування, існує можливість регулювання страховиком розміру власного утримання. Попередньою умовою для укладання договору факультативного перестрахування є сліп, який містить певну інформацію про наміри сторін перестрахувальних відносин.

- Облігаторне (договірне) - передбачає обов'язкову передачу в перестрахування раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями, визначаються межі відповідальності, перестрахувальна комісія, обмеження щодо покриття. Зазначений метод має свої переваги: досягнення рівномірності розподілу ризиків; автоматичність прийняття ризиків; розвиток довгострокових відносин між сторонами; збільшення обсягів страхових операцій; гарантії підтримки перестраховика.

- Факультативно-облігаторне - поєднує риси факультативного та облігаторного, використовується в особливо великих, небезпечних ризиках, з можливістю кумуляції збитків та можливими катастрофічними наслідками.

Перерозподіл ризику у перестрахувальних операціях відбувається за двома формами:

1. Пропорційною - сторони частково приймають участь у розподілі відповідальності. Інтереси цедента і перестраховика в цілому співпадають. Застосовується при обов'язковому страхуванні відповідальності, при автокаско. Здійснюється за наступними видами договорів перестрахування:

- квотний - коли цедент зобов'язується передати перестраховику частку у всіх ризиках даного виду, а перестраховик зобов'язується їх прийняти;

- ексцедентної суми - використовується, коли застраховані ризики різні за страховими сумами; цедент несе відповідальність за всіма ризиками у розмірі страхової суми, яка менша чи рівна власному утриманню, перестраховик - за всіма ризиками, де страхова сума перевищує розмір власного утримання;

- квотно-ексцедентний - змішаного типу, використовується дуже рідко, поєднує риси двох попередньо зазначених договорів.

2. Непропорційною - найчастіше використовується в договорах страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за збиток, спричинений третім особам в результаті ДТП. Застосовується також там, де немає верхньої межі відповідальності страховика. Здійснюється за наступними видами договорів:

- ексцедента збитку - застосовується тоді, коли страховик намагається не вирівняти окремі ризики даного виду страхування, а спрямовує свою діяльність безпосередньо на забезпечення фінансової рівноваги страхових операцій;

- ексцедента збитковості - перестрахування стосується всього страхового портфелю, має на меті захистити фінансові інтереси страховика перед наслідками надто великої збитковості.

Обслуговування договорів непропорційного перестрахування досить просте, не вимагає особливих витрат.

В залежності від ролі, яку відіграє цедент і перестраховик в укладеному між ними договорі, перестрахування поділяється на:

- активне - означає передачу ризику;

- пасивне - означає приймання ризику.

Отже, перестрахування - це вторинний розподіл ризику, що відбувається у певній формі та за відповідними методами.

Витрати страхової компанії відображають використання нею коштів для забезпечення своєї діяльності і визначають два взаємопов'язані процеси:

- виконання зобов'язань перед страхувальниками;

- фінансування діяльності страхової компанії.

Витрати страховика поділяються за економічним змістом на наступні великі групи:

1. Виплата страхових сум та страхових відшкодувань за договорами страхування та перестрахування

2. Витрати на ведення страхової справи

3. Витрати на фінансування превентивних заходів

4. Витрати при здійсненні інвестиційної діяльності

Витрати на страхові виплати складають найбільшу частину витрат страховика та залежать від багатьох факторів, серед яких виділяються ймовірність настання страхового випадку, розмір страхового збитку, обсяг страхової відповідальності.

Витрати на ведення страхової справи включають витрати, пов'язані із укладанням та обслуговуванням договорів страхування, тобто із фінансово-господарською діяльністю страховика.

Встановлюючи страховий тариф, страховик повинен враховувати у складі ціни страхової послуги не тільки страхові суми та відшкодування, а й витрати на утримання страхової компанії:

1. Організаційні - витрати, пов'язані із організацією, створенням страхової компанії, відносяться до фінансових ресурсів страховика, є інвестиціями.

2. Аквізаційні - виробничі витрати страховика, пов'язані із залученням нових страхувальників, укладанням нових страхових договорів.

3. Інкасаційні - витрати, пов'язані із обслуговуванням товарно-грошового обігу страхової компанії. Витрати на виготовлення бланків, квитанцій, облікових регістрів тощо.

4. Ліквідаційні - витрати, пов'язані із ліквідацією збитку, спричиненого страховим випадком. До них відносяться витрати на оплату праці ліквідаторам, судові витрати, поштово-телеграфні витрати тощо.

5. Управлінські - витрати поділяються на загальні витрати управління та витрати по управлінню майном. Ці витрати пропорційні зібраним страховим внескам. При оцінці рентабельності діяльності страхової компанії головне значення мають управлінські витрати.

Витрати на фінансування превентивних заходів встановлюються страховою компанією в залежності від взятих на себе зобов'язань, розмір їх встановлює фінансова служба страховика.

Витрати на страхові виплати, на ведення страхової справи, на фінансування превентивних заходів складають собівартість страхової послуги.

Витрати на здійснення інвестиційної діяльності досить незначні і пов'язані із обслуговуванням розміщення страхових резервів та тимчасово вільних коштів страховика.

Дохід страховика відображає всю суму надходжень та поділяється і залежності від видів діяльності на три великих групи:

1. Доходи від страхової діяльності

Відноситься до доходів від основної операційної діяльності, включають всі надходження, пов'язані з проведенням страхування та перестрахування. У складі цих доходів - страхові премії за договорами страхування та перестрахування, комісійні винагороди, частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками, повернені суми із централізованих страхових фондів, повернені суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій. Зазначені доходи формуються за рахунок страхової премії, в основу якої покладено тариф-брутто. При цьому обсяг премій забезпечує формування страхового фонду, а структура страхового тарифу - напрямки використання надходжень.

Основним джерелом доходів страховика є зароблені страхові премії. Тобто, кошти страховика є «заробленими» після закінчення договору страхування, якщо за період дії цього договору не відбуваються страхові випадки. За економічним змістом зароблені страхові премії є результатом реалізації страхової послуги, аналогічно поняттю «виручка від реалізації продукції»

Незароблені страхові премії є складовою технічних резервів страховика, являють собою страхові премії, що отримані страховиком, зберігаються ним до закінчення терміну дії договору страхування, не є власністю страховика.

Якщо страхова компанія при перестрахуванні виступає у ролі цедента (перестрахувальника), то вона отримує доходи у вигляді комісійних винагород за передачу ризику у перестрахування.

Якщо страхова компанія входила до складу професійного об'єднання страховиків, то при виході з нього їй повертається частка раніше зроблених внесків, які також вважаються доходами від страхової діяльності.

2. Доходи від інвестиційної діяльності

Відносяться до додаткових доходів від фінансової діяльності і включають в себе доходи від розміщення страхових резервів та тимчасово вільних коштів за визначеними напрямками їх вкладання. Інвестиційна діяльність ґрунтується на вірогідному характері кругообігу коштів в процесі страхової діяльності, а тривалість вкладання коштів страхувальників визначається договором страхування. Напрямки інвестування в загальному плані закріплені законодавчо, а конкретно - визначаються умовами господарювання страхової компанії. Зазначені доходи використовуються не тільки на страхові виплати, а й на розвиток страхової справи.

3. Інші доходи

Відносяться до звичайної діяльності страховика і включають в себе : доходи від здачі майна в оренду, доходи від перерахунку страхових виплат, доходи безповоротної фінансової допомоги, результат індексації основних засобів штрафи, пеня тощо.

Різниця між доходами і витратами створює фінансовий результат діяльності страхової компанії.

11.3 Фінансові результати діяльності страхової компанії

Фінансовий результат діяльності страховика - це кінцевий підсумок його діяльності за певний період з приводу формування доходу і відповідних фондів фінансових ресурсів та їх використання.

Фінансовий результат включає два елементи: прибуток (збиток); приріст (відплив) резерву внесків.

Позитивний фінансовий результат відображає прибуток, негативний - збиток.

Прибуток, як фінансовий результат діяльності страховика, являє собою результат використання доходу на відшкодування понесених ним витрат за певний період часу. Тобто відбувається зіставлення доходів і витрат страховика.

Приріст резервів внесків має цільове призначення. Хоча в період зберігання на рахунках страхової компанії може бути використаний як джерело інвестицій в економіку держави.

Отримання прибутку є однією із цілей страхування як виду бізнесу з метою забезпечення розвитку організації, покращення добробуту акціонерів та власників, соціального захисту працівників та їх заохочення. Проте при формуванні прибутку страховика мова йде про перерозподільні відносини у суспільстві. Найпершим джерелом отримання прибутку є норма прибутку, яка закладена в страховому тарифі і забезпечує рентабельність страхових операцій. Іншими джерелами отримання прибутку - є надходження від всіх видів діяльності страховика.

Аналогічно доходам страховика його прибуток складається з:

- прибутку від страхових операцій;

- прибутку від не страхових операцій - інвестиційної діяльності та іншої звичайної діяльності;

- прибутку від надзвичайної діяльності.

Прибуток також є одним із основних показників результативності діяльності підприємств. Як абсолютний показник, він характеризує ефективність діяльності страхової компанії, хоч і неоднозначно.

Головними показниками ефективності фінансово-господарської діяльності страховика є її рівень фінансової стійкості, платоспроможності, рентабельності та надійності, які дозволяють обрати «свою» страхову компанію.

12. Фінансова надійність страхової компанії

Фінансова надійність страховика - це його здатність виконати страхові зобов'язання, які прийняті за договорами страхування та перестрахування у разі впливу несприятливих чинників.

Економічною передумовою фінансової надійності страхових компаній є наявність певного співвідношення між величиною зобов'язань компанії і розміром коштів, якими вона розпоряджається. Коли власні кошти страховика дорівнюють його зобов'язанням або перевищують їх, то страховик може виконати свої зобов'язання і є надійним партнером застрахованих. Коли ж розмір власних коштів менший від величини зобов'язань, то страховик не може виплатити усі відшкодування. Така ситуація невигідна як для страховика, так і для застрахованого, бо перший може стати банкрутом, а другий - недоотримати належне страхове відшкодування.

Фінансова надійність досягається кількома способами і вимірюється різними показниками. Страховики можуть забезпечити фінансову надійність шістьма способами, а саме:

1) правильно розрахованими страховими тарифами;

2) розміром власних коштів (статутний фонд, спеціальні та резервні фонди, нерозподілений прибуток, вільні резерви);

3) наявністю страхових резервів в розмірах, відповідних до суми (величини) страхових зобов'язань;

4) правильним розміщенням страхових резервів;

5) збалансованим страховим портфелем (наявністю договорів страхування з різних видів страхування з різними розмірами відповідальності і різними ризиками);

6) перестрахувальними операціями.

Перші три способи відносяться до економічних і опираються на кількісні показники величини цін на страхові продукти та розміри власних коштів і страхових резервів. Другі три - відносяться до організаційно-управлінських і в першу чергу передбачають вибір відповідних операцій для забезпечення фінансової надійності - страхових для збалансування страхового портфеля, інвестиційних для розміщення страхових резервів, перестрахувальних для передачі надлишкової відповідальності.

12.2 Умови забезпечення платоспроможності страховиків

Згідно ст.30 ЗУ «Про страхування» страховики зобов'язані дотримуватися таких умов забезпечення платоспроможності:

1. Наявності сплаченого статутного фонду та наявності гарантійного фонду страховика;

2. Створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

3. Перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.

До гарантійного фонду страховика належить додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку.

Страховики за рахунок нерозподіленого прибутку можуть створювати вільні резерви.

Вільні резерви - це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою забезпечення платоспроможності страховика відповідно до прийнятої методики здійснення страхової діяльності.

Для забезпечення виконання страховиками зобов'язань щодо окремих видів обов'язкового страхування страховики можуть утворювати централізовані страхові резервні фонди та органи, які здійснюють управління цими фондами. Положення про ці фонди затверджується Уповноваженим органом.

Джерелами утворення централізованих страхових резервних фондів можуть бути відрахування від надходжень страхових платежів, внески власних коштів страховика, а також доходи від розміщення коштів централізованих страхових резервних фондів.

Страховики відповідно до обсягів страхової діяльності зобов'язані підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів).

Фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) страховика визначається вирахуванням із вартості майна (загальної суми активів) страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, у тому числі страхових. Страхові зобов'язання приймаються рівними обсягам страхових резервів, які страховик зобов'язаний формувати у порядку, передбаченому Законом.

На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика повинен перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, на будь-яку дату дорівнює більшій з визначених величин, а саме:

перша - підраховується шляхом множення суми страхових премій за попередні 12 місяців на 0,18 (останній місяць буде складатися із кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума страхових премій зменшується на 50 відсотків страхових премій, належних перестраховикам;

друга - підраховується шляхом множення суми страхових виплат за попередні 12 місяців на 0,26 (останній місяць буде складатися із кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума страхових виплат зменшується на 50 відсотків виплат, що компенсуються перестраховиками згідно з укладеними договорами перестрахування.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює страхування життя, на будь-яку дату дорівнює величині, яка визначається шляхом множення загальної величини резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву) на 0,05.

Загальна величина резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву) дорівнює сумі резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів), які визначаються на будь-яку дату окремо по кожному договору страхування життя.

Якщо страхова сума за окремим предметом договору страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів, страховик зобов'язаний укласти договір перестрахування

Страховики, які прийняли на себе страхові зобов'язання в обсягах, що перевищують можливість їх виконання за рахунок власних активів, повинні перестрахувати ризик виконання зазначених зобов'язань у перестраховиків резидентів або нерезидентів.

Для забезпечення страхових зобов'язань із страхування життя і медичного страхування страховики формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів по цих видах страхування.

Кабінет Міністрів України може змінювати порядок визначення фактичного та нормативного запасу платоспроможності і структури гарантійного фонду.

12.3 Страхові резерви

Згідно ст. 31 ЗУ «Про страхування» страхові резерви утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування).

Страховики зобов'язані формувати і вести облік страхових резервів у порядку та обсягах, встановлених Законом, станом на кожен день.

Установити, що страховики, які мають право укладати договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, формують та ведуть облік страхового резерву збитків, які виникли, але не заявлені, та страхового резерву коливань збитковості в обов'язковому порядку.

Страхові резерви в обсягах, що не перевищують технічних резервів, а для страхових компаній із страхування життя - математичних резервів, утворюються у тих валютах, в яких несуть відповідальність за своїми страховими зобов'язаннями.

Страхові резерви поділяються на технічні резерви і резерви із страхування життя (математичні резерви).

Формування резервів із страхування життя, медичного страхування і обов'язкових видів страхування здійснюється окремо від інших видів страхування.

Страховики зобов'язані вести облік договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування за формою, яка забезпечить отримання інформації, необхідної для врахування при формуванні страхових резервів. Уповноважений орган може встановити порядок та форму ведення обліку договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування.

Страховики зобов'язані формувати і вести облік таких технічних резервів за видами страхування (крім страхування життя):

· незароблених премій (резерви премій), що включають частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату;

· збитків, що включають зарезервовані несплачені страхові суми та страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.

Величина резервів незароблених премій на будь-яку звітну дату встановлюється залежно від часток надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків), які не можуть бути меншими 80 відсотків загальної суми надходжень страхових платежів (страхових премій, страхових внесків), з відповідних видів страхування у кожному місяці з попередніх дев'яти місяців (розрахунковий період) і обчислюється в такому порядку:

· частки надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків) за перші три місяці розрахункового періоду множаться на одну четверту;

· частки надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків) за наступні три місяці розрахункового періоду множаться на одну другу;

· частки надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків) за останні три місяці розрахункового періоду множаться на три четвертих;

· одержані добутки додаються.

У цьому разі останній місяць розрахункового періоду буде складатися із кількості днів на дату розрахунку.

Страховики можуть прийняти рішення про запровадження з початку календарного року згідно з встановленою Уповноваженим органом методикою формування і ведення обліку таких технічних резервів за видами страхування, іншими ніж страхування життя:

· резерв незароблених премій;

· резерв заявлених, але не виплачених збитків;

· резерв збитків, які виникли, але не заявлені;

· резерв катастроф;

· резерв коливань збитковості.

Страховики зобов'язані письмово повідомити Уповноважений орган про запровадження формування і ведення обліку зазначених технічних резервів за видами страхування, іншими ніж страхування життя, не пізніше ніж за 45 днів до початку календарного року.

Для забезпечення страхових зобов'язань із страхування життя та медичного страхування страховики формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів за цими видами страхування.

Кошти резервів із страхування життя не є власністю страховика і мають бути відокремлені від його іншого майна. Страховик зобов'язаний обліковувати кошти резервів із страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік.

Кошти резервів із страхування життя не можуть використовуватися страховиком для погашення будь-яких зобов'язань, крім тих, що відповідають прийнятим зобов'язанням за договорами страхування життя, і не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин, і підлягають передачі іншому страховику за згодою страхувальника та застрахованої особи або підлягають передачі застрахованій особі.

Окремий перелік резервів по медичному страхуванню, а також порядок їх формування та обліку може визначатися відповідними нормативно-правовими актами.

Страховики зобов'язані створювати і вести облік таких резервів із страхування життя:

· довгострокових зобов'язань (математичні резерви);

· належних виплат страхових сум.

Величина резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів) обчислюється актуарно окремо по кожному договору згідно з методикою формування резервів із страхування життя з урахуванням темпів зростання інфляції. Методика формування резервів із страхування життя, обсяги страхових зобов'язань залежно від видів договорів страхування життя, а також мінімальні строки дії договорів страхування життя встановлюються Уповноваженим органом.

Кабінет Міністрів України може змінювати перелік страхових резервів та порядок їх розрахунків

Кошти страхових резервів повинні розміщуватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості та мають бути представлені активами таких категорій:

1. Грошові кошти на поточному рахунку;

2. Банківські вклади (депозити);

3. Валютні вкладення згідно з валютою страхування;

4. Нерухоме майно;

5. Акції, облігації, іпотечні сертифікати;

6. Цінні папери, що емітуються державою;

7. Права вимоги до перестраховиків;

8. Інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України;

9. Банківські метали;

10. Кредити страхувальникам - фізичним особам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми. У цьому разі кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після набрання чинності договором страхування, та на строк, який перевищує період, що залишився до закінчення дії договору страхування;

11. Готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених Національним банком України.

Кошти резервів із страхування життя можуть використовуватися для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Страховикам забороняється здійснення інших видів кредитної діяльності.

Кредитний рейтинг банківської установи, в якій розміщені кошти страхових резервів, повинен відповідати інвестиційному рівню за національною шкалою, визначеною законодавством України.

Кредитний рейтинг цінних паперів, емітованих в Україні, в які розміщені кошти страхових резервів, повинен відповідати інвестиційному рівню за національною шкалою, визначеною законодавством України.