Механізми лізингового кредиту в Україн

* Укрексімлізинг (Укрексімбанк)

* Українська лізингова компанія (УкрСиббанк)

* Ласка Лізинг (латвійський Парекс-банк)

* ADL Automotive та SG Equipment Finance Ukraine (французький Societe Generale)

* Ажіо-лізинг (банк «Ажіо»)

* Арма-лізинг (Арма-банк)

* Надра-сервіс (банк «Надра»)

В таблиці 2.1 представлено огляд послуг фінансового лізингу в діяльності банків-резидентів України.

Таблиця 2.1

Послуги фінансового лізингу в діяльності банків-резидентів України
(за офіційними даними НБУ)

На даному етапі розвитку, найактивнішими операторами на ринку лізингу обладнання та устаткуваня виступає “Українська лізингова компанія”, створена як дочірня компанія від “Укрсиббанку”.

Лідером серед лізингодавців автотранспорту слід назвати такі лізингові компанії : “Перша лізингова / Hertz”, “Avis Rent a Car”, “Оптима лізинг”. Також до найбільших українських компаній належить “Українська фінансова лізингова компанія”, “Укрдержлізинг”, “Укрексимлізинг”. НАК “Украгролізинг” вирізняється з-поміж інших спеціалізацією щодо кредитування сільгосптехніки [12, с.112].

Головними операторами лізингового кредитування в 2004 - 2005 роках були вітчизняні компанії : банки - до них зверталися за лізинговими послугами 40 % підприємств , лізингові компанії - 46 % ; певну частку на ринку лізингу зайняли також іноземні лізингові компанії [13, с. 52].

Найбільше незадоволення лізингоодержувачі отримали в іноземних лізингових компаніях (до іноземних лізингодавців зверталися 14 % підприємств від загальної кількості тих, хто планував отримати обладнання в лізинг), які пропонували більш сприятливі фінансові умови. Але цей негативний фон пов'язаний із жорстокими умовами і пропозицією лише імпортного обладнання, тобто іноземні лізингові компанії пріоритетно використовують тільки збутову функцію лізингу, що не відповідає основним інтересам українських споживачів, які мають попит саме на інвестиційну функцію лізингу.

Рис. 2.5. Задоволення лізингових заявок різними лізингодавцями

Міжнародні лізингові компанії в Україні ще не набули широкого розповсюдження, але, зважаючи на прибутковість для них такого бізнесу в нашій країні, можна заздалегідь передбачити їх майбутню активність на лізинговому ринку України. Основною метою таких організацій є фінансування продажу обладнання закордонних виробників для українських підприємств та підприємств, організованих за участю іноземного капіталу. Однією з перших міжнародних лізингових компаній на ринку України виступила австрійська лізингова фірма Sogelease Leasing Genssellschaft; нині діють: Оtto Іnternational Leasing (Німеччина), СА Leasing (Австрія).

Лізингові компанії з іноземним капіталом:

· Іnternational Leasing (Німеччина);

· СА Leasing (Австрія);

· Оптима-лізинг (Німеччина);

· Дуац (Німеччина).

В таблиці 2.2 представлено дані Державної митної служби України стосовно міжнародного лізингу.

Таблиця 2.2

Імпорт основних засобів за договорами лізингу.

Комерційні лізингові компанії, що створені за галузевою чи виробничою ознакою, зорієнтовані на обслуговування підприємств певної галузі. До них доречно віднести компанію “Лізинг-Техніка”, концерн “Електрон”. Лізингових компаній такого типу в Україні найбільше потребує сільське господарство, будівництво та транспорт (особливо автотранспорт).

Напівкомерційні лізингові компанії створюються за участю державних чи муніціпальних органів влади та фінансуються за рахунок відповідних бюджетів. В Україні зареєстровані дві лізингові компанії такого типу: ВАТ “Украгромашінвест” та ВАТ “Укртранслізинг”, що були створені рішеннями уряду. До цієї ж групи лізингових компаній слід віднести правонаступника дирекції Державного лізингового фонду - державне лізингове підприємство «Украгролізинг», яке діє в Україні з квітня 1999 р. Головною метою створення підприємства «Украгролізинг» є використання бюджетних коштів у ринкових умовах, налагодження системи повернення коштів, системи кооперації між заводами та лізингодавцями [23,ст. 106].

Взагалі якщо прослідкувати тенденцію розвитку лізингового кредиту, то можна побачити, що зростає кількість лізингових компаній, відповідно, зменшується частка банків та інших суб'єктів цього ринку, це свідчить про те, що саме лізингові компанії будуть провідними лізингодавцями, адже не спеціалізовані суб'єкти ринку по лізингу не можуть конкурувати на рівні з лізинговими компаніями (Рисунок 2.5.).

До цього ж типу учасників, що діють на лізинговому ринку, доцільно віднести також регіональні організації (наприклад, Харківська регіональна лізингова компанія, лізингова компанія “Євро-Сиваш”) чи фонди, які створені для підтримки малого бізнесу та отримали ліцензію на здійснення лізингових операцій. За участю Асоціації “Укрлізинг” на території України було організовано 8 регіональних лізингових фондів, серед яких за ступенем активної участі у розвитку лізингового бізнесу можна виділити Західно - Українське регіональне об'єднання “Захід лізинг”, Харківський та Херсонський лізингові фонди. Особливостями, що притаманні таким суб'єктам лізингового бізнесу, є:

1) жорстка орієнтація на здійснення лізингових операцій з певною спеціалізованою групою клієнтів;

2) здійснення лізингових операцій на основі пільгового фінансування.

З метою підтримки розвитку лізингового бізнесу в країні створений та діє Державний лізинговий фонд (ДЛФ). Фінансові ресурси ДЛФ формуються за рахунок бюджетних відрахувань.

Наступну групу основних учасників в Україні представляють такі, що створені торгівельними компаніями, чи інші, що не мають безпосереднього зв'язку ні з банківськими структурами, ні з державними ресурсами. Основна мета створення таких компаній полягає у залученні корпоративних клієнтів, що мають можливості придбавати великі обсяги обладнання. Прикладом такого типу компаній виступає ТОВ “Серго-Гамма-Лізинг”, дочірнє підприємство “Ханса-Лізинг-Україна”[22, ст. 45].

Лізингові компанії створюються частіше всього з певною метою, вони з моменту свого створення вирішують свою майбутню долю. Сьогодні найбільш популярний лізинг транспортних засобів, відповідно, більшість компаній створюється саме з цим спрямуванням. На нашу думку, потрібно зі сторони держави стимулювати лізингодавців задля збільшення лізингового кредитування виробничого обладнання, адже частка цього продукту, що надається в лізинг надзвичайно маленька (близько 0%). Обсяги надання лізингу сьогодні збільшуються за рахунок надання саме транспортних засобів в лізинг. А так як лізингові компанії - це основні гравці на ринку лізингу, то потрібно створити такі їм умови, щоб було набагато вигідніше надавати в лізинг виробниче обладнання, ніж будь-який інший продукт.

Щороку кількість лізингових компаній зростає, у 2006 році кількість лізингових компаній, що систематично надавали лізингові операції в Україні збільшилася на 30% у порівнянні із попереднім роком (рис 2.6)[11, ст. 5].

Рис. 2.6. Чисельність лізингових компаній

Самостійні вітчизняні лізингові компанії:

* Перша західноукраїнська лізингова компанія

* Атон-ХХІ

* Лізинг-маркет

* Українська фінансова лізингова компанія.

З вищезазначеного можна зробити висновок, що лізингова діяльність стала сферою прибуткового промислового і банківського бізнесу. Це -- один із найефективніших сучасних фінансових інструментів розширення інвестиційної діяльності.

Отже, лізинговий кредит сприяє активізації інвестицій приватного капіталу у сферу виробництва, поліпшенню фінансового стану товаровиробників, а також підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних підприємств.

РОЗДІЛ 3. Напрями вдосконалення механізму лізингового кредитування в Україні

3.1. Вдосконалення нормативно-правової бази щодо лізингу

Розвиток лізингу, малого та середнього бізнесу, технічне переоснащення виробництва потребують формування сприятливого економічного середовища. Це передбачає реалізацію таких першочергових заходів:

звільнення лізингодавців від сплати податків на прибуток, отриманий ними від реалізації договорів фінансового лізингу зі строком дії не менше 3 років, на додану вартість при наданні лізингових послуг із збереженням діючого порядку сплати податку на додану вартість при придбанні майна, що є об'єктом фінансового лізингу;

звільнення кредитних установ від сплати податку на прибуток, отриманий ними від надання кредитів на строк 3 роки і більше для реалізації операцій фінансового лізингу (виконання лізингових договорів);

звільнення від сплати податку на додану вартость технологічного обладнання та запасних частин до нього, що ввозяться по імпорту (операції міжнародного лізингу).

Та все ж , попри широку розповсюдженість лізингу у розвинутих країнах, та незважаючи на активний розвиток фінансової системи в нашій державі, в економічному середовищі України такий вид кредитування ще вважається досить молодим. Тому окремі науковці пропонують використовувати деякі заходи для активізації операцій фінансового лізингу, а саме диверсифікувати джерела інвестування, створити єдину інформаційну систему, а також використання страхового резерву у лізингоодержувача з віднесенням його на валові витрати [20 , с.71].

Активізація лізингової діяльності в умовах інтеграції України у світовий економічний простір неможлива без подальшого вдосконалення існуючої законодавчої бази, яка поки що відстає від сучасних потреб. Перш за все існує термінологічна невизначеність, нечіткість у законодавчих актах. Наприклад, у статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» записано «Лізингова (орендна) операція -- господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк» [4, стаття 1]. В існуючій редакції операції з лізингу прирівнюються до оренди, і тому до складу об'єктів лізингових (орендних) операцій включаються не тільки основні засоби, а й земля, що не відповідає ні економічній, ні правовій природі лізингу. Аналогічна термінологія застосовується і в Законі України «Про податок на додану вартість» - статті 1, 3 та інші [5]. Це створює плутанину і призводить до ускладнень, помилок у податковому та бухгалтерському обліку. Тому необхідно дати чітке визначення лізингу, лізингових операцій, лізингової діяльності, лізингових, відносин, які, по своїй суті, не ідентичні оренді.

Має місце також неконкретність у визначенні операцій з лізингу в існуючих законодавчих актах. Насамперед, це стосується оперативного лізингу, що дає підстави для різного його трактування, а в деяких випадках - до неправильного віднесення до фінансового лізингу, що, в свою чергу, призведе до ускладнення фінансових можливостей лізингодавця.

Так, в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» -стаття 1 «Визначення термінів» даються такі трактування оперативного і фінансового лізингу. Оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу. Відтак лізингодавець може надавати майно в тимчасове користування кілька разів. Зрозуміло, що в такому разі зростає ризик щодо відшкодування залишкової вартості майна, оскільки воно зазнає фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння [19, с.68]. Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:

-- об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

-- сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди
дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;

--якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних
фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його
первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або
бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої
на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів,
розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України,
визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;

-- майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик [9, 174-175].

Новим положенням вказаного вище Закону є також те, що, незалежно від того, чи відноситься лізингова операція до фінансового лізингу чи ні, платник податку має право при укладенні договору визначити таку операцію як оперативний лізинг без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору. Відтак лізингодавець може надавати майно в тимчасове користування кілька разів. Зрозуміло, що в такому разі зростає ризик щодо відшкодування залишкової вартості майна, оскільки воно зазнає фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння [19, с.68].

На жаль, у такій новій редакції Закону, на відміну від існувавших раніше старих термінів, відсутній головний критерій віднесення операцій до того чи іншого виду лізингу - якщо в договорі передбачено перехід права власності на об'єкт лізингу від лізингодавця до лізингоотримувача, то лізинг фінансовий, а якщо ні - то оперативний. Тому можливі випадки, коли оперативний лізинг можуть віднести до фінансового разом з витікаючими звідси податковими зобов'язаннями. Наприклад, лізингодавцю вдалося такого клієнта, який взяв в оперативний лізинг майно на умовах сплати за період дії договору суму, що перевищує первинну його вартість. У такому разі буде виконана одна з умов віднесення договору до фінансового лізингу, хоча лізингодавець не планує передавати об'єкт договору у власність і оподатковувати його передачу як продаж. Виходячи з цих міркувань, на нашу думку, доцільно було б зберегти критерій власності на об'єкт лізингу, який існував раніше.

Мають місце також різні підходи, неузгодження щодо визначення лізингу, у тому числі фінансового, не тільки у Законах України («Про фінансовий лізинг», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість» тощо), а й у положеннях Цивільного кодексу України, Господарського кодексу підзаконних нормативно-правових актах. Це може ускладнити вирішення правових спорів учасників лізингових відносин, питань з оподаткування лізингових операцій.

Не до кінця вирішене в нормативно-правових актах і питання права власності на лізингове майно, що перешкоджає розвитку лізингових відносин. Так, у статті 11 «Права та обов'язки лізингоодержувача» Закону України „Про фінансовий лізинг" вказано, що у разі, закінчення строку лізингу (мається на увазі фінансового), а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу лізингодавцю у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором [6, стаття 11]. При цьому лізингоотримувач сплачує лізингові платежі, до складу яких входить сума, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу [6, стаття 16]. Аналогічно в статті 10 цього ж закону «Права та обов'язки лізингодавця» сказано, що лізингодавень зобов'язаний прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору або в разі закінчення строку користування предметом лізингу [6, стаття 10].

Отже, на наш погляд, має місце деяка неузгодженість прав і зобов'язань суб'єктів лізингових відносин, а також деяке порушення, недостатня захищеність прав лізингооджержувача. У зв'язку з цим для вирішення питання прав власності щодо предмету лізингу, доцільно передбачити можливість іншого варіанту, крім повернення його лізингодавцю. З цією метою слід внести зміни до Закону України „Про фінансовий лізинг", а саме: у пункт 5 частини 2 статті 10 «Права та обов'язки лізингодавця» і пункт 7 частини 2 статгі 11 «Права та обов'язки лізингоодержувача» доповнити словами „...якщо інше не передбачено умовами договору лізингу". Тоді за взаємною згодою учасників лізингової угоди можна і не повертати об'єкт лізингу після закінчення строку договору, а залишити лізингоодержувачу.

Законодавчі норми щодо оперативного лізингу теж не передбачають отримання права власності на техніку або обладнання після закінчення лізингової угоди. Тоді лізингова компанія шукає іншого покупця, хоча лізингоодержувач може бути зацікавлений у придбанні залишкового майна. Проте через неможливість здійснення такої операції він змушений часто оформляти таку покупку через іншу (підставну) юридичну особу. Звичайно, це ускладнює лізинговий бізнес.

Потрібно також привести українське законодавство з лізингу у відповідність до міжнародного, насамперед, європейського. Саме таке завдання ставиться перед Асоціацією „Українське об'єднання лізингодавців", створеної у вересні 2005 р. Україна поки що не приєдналася до Конвенції ЮНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг, Конвенції "Про міжнародні гарантії у відносинах з рухомим обладнанням", Стамбульської Конвенції про тимчасове ввезення та Кіотської Конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур. Тому діючий в Україні механізм оподаткування операцій при міжнародному лізингу надто жорсткий і не відповідає загальноприйнятим світовим стандартам, передбаченими вищевказаними конвенціями. Зокрема нині лізингоодержувачі сплачують за об'єкти міжнародного лізингу безліч податків і платежів: мито на імпорт, акцизний збір, ПДВ. Виключення складають договори операційного лізингу строком до одного року, коли мито не сплачується.

Іншою невирішеною проблемою є надто висока вартість нотаріальних послуг. Так, для нотаріальної реєстрації договорів лізингу, що спрямована на забезпечення захисту прав лізингодавців, необхідно сплатити державне мито з розрахунку 5% від суми операцій за договором [14, 112-113].

3.2. Вдосконалення інформаційної бази щодо лізингу

В Україні лізинг почав формуватися на початку 90-х років минулого століття. Проте і до нині в країні відсутня необхідна достовірна інформаційна база не тільки по кількісних, а й по якісних показниках, що характеризують вітчизняну лізингову діяльність. Державні статистичні органи не мають даних по обсягах лізингових послуг, кількості укладених, виконаних і невиконаних договорів, джерелах фінансування, вартості техніки і обладнання, переданого у лізинг тощо у розрізі видів економічної діяльності, суб'єктів господарювання та економіки в цілому.

Це значно утруднює проведення наукових аналітичних досліджень з лізингу, вироблення і прийняття оперативних і зважених виробничих рішень, управління лізинговою діяльністю. Для створення належного інформаційного забезпечення лізингової діяльності необхідно здійснити комплекс заходів з таких напрямів:

-- удосконалення статистичної звітності,

формування інформаційного банку даних,

пропаганда та розповсюдження інформації,

надання дорадницьких, просвітницьких послуг з лізингу (рис. 3.1).

50

Рис. 3.1. Основні напрями удосконалення інформаційного забезпечення лізингової діяльності

Розглянемо їх послідовно і детальніше.

У Загальнодержавному табелі (переліку) форм державних статистичних спостережень для об'єднань, підприємств, організацій та установ України всіх форм власності на 2005 рік, розробленому і затвердженому Державним комітетом статистики України (наказ 14. 01. 2005 р. №10) на виконання Указу Президента України „Про державний комітет статистики України" від 19 січня 2004 р. №60/2004, містяться 217 форм державних статистичних спостережень за і 8 розділами (у томі числі: статистика інвестицій; статистика основних засобів; статистика сільського та рибного господарства; статистика фінансів підприємств). Однак, жодних даних про лізингову діяльність в цілому по країні, регіонах, по видах економічної діяльності, галузях економіки у вказаних формах не наводиться [16, ст. 38].

Така негативна ситуація щодо інформаційного висвітлення лізингу пояснюється рядом причин. Нами встановлені основні з них. По-перше, лізингові операції не підлягають ліцензуванню, а лізингові компанії не є чисто „лізинговими", вони паралельно можуть займатися іншими видами діяльності, які є основними і за обсягом значно перевищують лізингові операції.

По-друге, дуже часто операції продажу на виплату - в розстрочку відносять до лізингових.

По-третє, має місце навмисне уникання укладання договорів лізингу і підміна їх на договори купівлі-продажу на виплату або договори-оренди через недосконалі оподаткування, нормативно-правову базу тощо.

По-четверте, зустрічаються випадки, коли зареєстрована компанія по наданню лізингових послуг, але фактично займається іншими видами діяльності. За нашими розрахунками, в Україні лише кожен 5-7 суб'єкт господарювання від усіх задекларованих реально надає лізингові послуги.

Проте дія всіх цих та багатьох інших факторів не повинні бути причиною не відображення лізингової діяльності у державній статистичній звітності. В останні роки зроблені певні кроки по започаткуванню та впорядкуванню інформації щодо лізингу, зокрема фінансового. Так, згідно Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" до фінансових послуг віднесено фінансовий лізинг. При цьому у 2003 р. відповідним Указом Президента України було створено Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, або скорочено - Держфінпослуг. Зазначена комісія займається регулюванням ринку фінансових послуг, здійснює нагляд за небанківськими фінансовими установами, що надають такі послуги і в тому числі з фінансового лізингу, а також створенням інформаційної бази. Для цього Держфінпослуг затвердила "Положення про внесення інформації щодо фінансових компаній до Державного реєстру фінансових установ та встановлення вимог до облікової та реєструючої системи фінансових компаній". Завдяки прийнятим заходам у першому кварталі 2004 р. запроваджено реєстрацію фінансових компаній.

Перспективним і таким, що відповідає вимогам сьогодення, є створення, можливо, на базі крупної лізингової компанії, міжобласного лізингового центру, який, міг би розробляти та розповсюджувати різні методичні рекомендації, методики з лізингу, створення інформаційного банку даних. Останній має містити інформацію про попит підприємств, у тому числі аграрних на техніку та обладнання, її пропозицію і постачальників, лізингодавців та лізингоотримувачів, умови здійснення лізингових операцій тощо. Подібний міжрегіональний центр створений в Російській Федерації на базі Московської лізингової компанії і позитивно себе зарекомендував.

Не менш важливим питанням є забезпечення доступності, якості інформації, насамперед, звітних даних. Нині навіть ті форми звітності, які не містять інформацію, що становить державну чи комерційну таємницю, практично не доступні, розпорошені по різних відомствах (статистична, фінансова звітність), їх показники часто не ув'язані між собою. Слід зазначити, що раніше, до реформування бухгалтерського обліку і звітності складені річні звіти господарств, які містили найбільш повну інформацію виробничо-фінансового напряму, здавалися в органи управління сільського господарства (районні, обласні, національні). Тут вони ретельно перевірялися на предмет взаємоув'язки складових частин (розділів, таблиць), показників звіту щодо виробничої та фінансової частин, зводилися і передавалися у вище стоячу організацію. Такий підхід забезпечував більшу достовірність даних і кращий доступ до них. Такої ж думки дотримуються інші вчені-економісти [15, с.109].

Ефективне застосування лізингового механізму та активізація лізингової діяльності потребують організації надання кваліфікованих порад, роз'яснень професійних дорадників, проведення відповідного навчання. Це пояснюється тим, що ринок лізингових послуг в Україні почав розвиватися порівняно недавно і розуміння його вимагає певного рівня знань і навичок. На жаль, поки що люди слабо обізнані з питань природи лізингу, не знають його переваг, особливостей. Вони часто не знають економічної сутності лізингу, або ототожнюють його з орендою, розстрочкою, кредитом, не розуміючи між ними принципової різниці. Як вже зазначалося, результати проведеного нами соціологічного обстеження керівників і спеціалістів сільськогосподарських підприємств Київської області показали, що кожен дев'ятий із них не знає взагалі, що таке лізинг. Тільки 32,5% знає, що таке фінансовий, 22,9% - оперативний, 19,9% внутрішній і 24,7 -- міжнародний лізинг. Респонденти також вказали, що необізнаність з питань лізингу, нестача досвіду із здійснення лізингових операцій перешкоджають розвитку лізингової діяльності сільськогосподарських підприємств[9,ст. 186-188].

Крім того, механізм укладання, дії лізингових угод і нарахування лізингових платежів непростий. Кожен вид лізингу має свої сильні та слабкі сторони, які потрібно знати та вміло використовувати. Наприклад, при укладанні договорів з фінансового лізингу з тривалим строком дії можливі випадки швидкого морального зносу лізингового майна під дією науково-технічних досягнень, хоча орендні платежі не можна припиняти, бо, згідно укладеній угоді, слід виплатити всю вартість його амортизації. У такому разі доцільно укладати угоди з оперативного лізингу, оскільки термін дії її коротший і менший від амортизаційного строку (як правило, від 2 до 5 років).

Отже, виходячи з викладеного вище, необхідно постійно проводити навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників лізингових компаній, потенційних і реальних клієнтів, постачальників техніки та обладнання з питань фінансування, бухгалтерського обліку, оподаткування, менеджменту, правових питань тощо. Різні види і форми навчання та пропаганди лізингу можуть проводитися спеціалістами провідних лізингових компаній, їх асоціацій, аграрних дорадчих служб, банків тощо.

ВИСНОВКИ

На сьогоднішній день розвиток лізингового кредитування - стратегічний напрям дій державних органів влади, адже лізинг надасть великі можливості для «підйому» народного господарства, яке знаходиться не в найкращому стані. Загальний обсяг ресурсів, який потрібен для відновлення господарства оцінюють в 50-100 млрд. дол. США, ця сума зазначена без врахування потреб для вдосконалення існуючої техніки. Одним із шляхів для вирішення даної проблеми є лізинговий кредит. Це пропонується так як лізинг має ряд переваг у порівнянні з іншими видами інвестування. Основними з них є:

інвестування у формі майна на відміну від грошового кредиту знижує ризик неповернення коштів, так як за лізингодавцем зберігаються права власності на передане майно;

лізинг передбачає 100-відсоткове кредитування і не вимагає негайного початку платежів, що дозволяє без різкого фінансового напруження оновлювати виробничі фонди, придбавати коштовне майно;

часто підприємству легше отримати майно по лізингу, ніж позику на його купівлю, оскільки лізингове майно виступає в якості застави;

лізингова угода більш гнучка, ніж позика, оскільки надає мажливість обом сторонам виробити зручну схему виплат. За взаємною домовленістю сторін лізингові платежі можуть здійснюватися після отримання виручки від реалізації товарів, вироблених на взятому в кредит устаткуванні. Ставки платежів можуть бути фіксованими і плаваючими;

для лізингоодержувача зменшується ризик морального і фізичного старіння майна, так як майно не купується у власність, а береться в тимчасове користування. При лізингових відносинах лізингоодержувач має справу з прискореною амортизацією майна;

лізингове майно не враховується у лізингоодержувача на балансі, що не збільшує його активи і звільняє від сплати податку на це майно;

лізингові платежі відносяться на витрати виробництва (собівартість) лізингоодержувача і відповіджно знижують оподаткований прибуток;

виробник отримує додаткові можливості збуту продукції, оскільки обмежене фінансування інвестицій часто не дозволяє підприємствам своєчасно оновлювати технологічну систему.

Разом з тим лізингу властивий ряд негативних сторін. Зокрема, на лізингодавця покладається ризик морального старіння устаткування (особливо, якщо договір лізингу укладається не на повний строк його амортизації), а для лізингоодержувача вартість лізингу виявляється більш високою, ніж ціна купівлі устаткування. Ще одним недоліком фінансового лізингу є те, що у випадку виходу з ладу устаткування, платежі відбуваються у встановлені строки незалежно від стану устаткування.

З використанням лізингу ефективність орендованого устаткування зростає. Висока рентабельність лізингу та наявність чіткої нормативної бази можуть сприяти форсуванню темпів розвитку цієї операції. При дефіциті внутрішніх капіталовкладень такий шлях є виходом із створеної ситуації.

Варто також відмітити, що в процесі свого розвитку лізинг набув статусу особливої фінансово-кредитної форми розвитку технологічного базису виробничого процесу, в чому згодом і почали вбачати його народногосподарське значення. Адже багатовіковим досвідом доведено, що багатство в кінцевому рахунку полягає не просто у володінні власністю безпосередньо, а у ефективному її використанні.

Отже можна зробити висновок, що на загальнодержавному рівні лізингове кредитування витупає не лише засобом стимулювання реалізації нової техніки і прискорення оновлення основних фондів, а й дає поштовх до розвитку національної економіки в цілому, підвищення її якісного рівня.

Список використаних джерел:

1. Послання Президента України до Верховної Ради України. К.: ВРУ, 2004.-375 с.

2. Про внесення змін до Закону України «Про лізинг»: Закон України, прийнятий Верховною Радою України 11 грудня 2003 р. №1381-ГУ //Відомості Верховної Ради . - 2004. - N15.- Ст.231.

3. Закон України «Про лізинг»//Відомості Верховної Ради України. -1998.-№9-10, ст. 67,68.

4. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», прийнятий Верховною Радою України 22 травня 1997 р. N283/97 ВР зі змінами, внесеними Законом України від 24.12.02 р. №349-ІУ //Все про бухгалтерський облік. -2003. - N8. - С.5-57.

5. Закон України «Про податок на додану вартість», прийнятий Верховною Радою України 3 квітня 1997 р. N168/97-8? зі змінами і доповненнями //Відомості Верховної Ради. - 1997. - №21. - С.156.

6. Закон України «Про фінансовий лізинг»:, прийнятий Верховною Радою України 11 грудня 2003 р. N1381- IV зі змінами і доповненнями. //Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №15.

7. Биковченко Л.М.Економічна сутність лізингу/Фінанси України-№11,2001

8. Лагода Т. Кому и зачем нужен лизинг? / Лизинг- ревю. - №2, 2005

9. Куналова Г.І., Гринчук Ю.С. Лізинг в Україні: статистико -економічний аналіз, прогноз, шляхи подальшого розвитку. Монографія. - Біла Церква: - К.: Вид. ВАТ «Білоцерківська друкарня», 2007. - 237 с.

10. Философский словар /Под ред. И.Т. Фролова. 5-е изд. - М.:Политиздат. 1987. - 590 с.

11. Рєзанова Надія, Шевчук Юлія Лізинг в Україні //Лізиг в Україні - 2007. - №4

12. Онищук Я.В. Розвиток лізингу в Україні / Фінанси України. - №7, 2005

13. Внукова Н.М. Оцінка можливостей розвитку фінансового лізингу в Україні / Актуальні проблеми економіки. - №9, 2005

14. Онищук Я.В. Розвиток лізингу в Україні // Фінанси в Україні. - 2005. - №7. - С.106-113.

15. Лавріненко Л.І., Хомин П.Я. Звітність сільськогосподарських підприємств труба удосконалити //Облік і фінанси АПК. - 2006. -№4. - С. 108-111.

16. Загальнодержавний табель (перелік) форм державних статистичних спостережень для об'єднань, підприємств, організацій та установ України всіх форм власності на 2005 рік. - К.: ШЦ Держкомстату України, 2005. -70 с,

17. Онищук Я.В. Розвиток лізингу в Україні / Фінанси України. - №7, 2005

18. Поточний стан Державного реєстру фінансових установ / Позитивні тенденції на риках фінансових послуг в 2004 році. - №15, 2005

19. Пашкевич О. Лизинг - в массы / Галицькі контракти. - №41, 2004

20. Олійник О.В. Фінансовий лізинг : Проблеми та шляхи вирішення. / Фінанси України. - №9, 2004

21. Галушко В.О. Лізинг - з перешкодами / Діловий вісник. - №4, 2004

22. Дорофеєва О.В. Організаційні аспекти управління фінансовими ризиками лізингових компаній / Актуальні проблеми економіки. - №6 (48), 2005

23. Драган Т.М. Ринок фінансового лізингу в цифрах / Лізинг в Україні : Інформаційно - аналітичний бюлетень. №2, 2005

24. Васильчишин О. Лізинг у діяльності банків / Вісник НБУ. - №8 , 2005

25. Бабенко Л. А. Финансовый лизинг : изменение в правовом поле / Вестник бухгалтера и аудитора .- №3-4 , 2004

26. Калитка Г.Б. Лізинг : Реалії,проблеми,перспективи/Фінанси України. -№2 ,1999

27. Абрамов В.А. Лизинг и коммерческий кредит. - К.: „Економіка” - 2005. - с.105.

28. Королев В. Лизинговые операции // Экономика и жизнь. - 2004. - № 49.

29. Газман В.Д. , Лизинг: теория, практика, комментарии. Москва: Фонд «Правовая культура», 2006, - с.207

30. Кочетков В.Н. , Краєва Е.В. “Организация лизинговых оперций”.- К.:Украинско-Финский-Институт мененджмента и бизнеса.-1998.-103с

31. Версаль Н.І., Дорошенко Т.В. Теорія кредиту. - К.: «Києво-Могилянська академія» - 2007. - с.377-408.

32. Economic analysis of agricultural projects. - London, 1997. - 506 p.

33. United Nations. World Investment Report. - N.Y.: UN. 1999. - 397 p

34. www.vuzlib.net - сайт економіко-правової бібліотеки

35. www.lascaleasing.com - офіційний сайт лізингової компанії «Ласка лізинг»

36. ebk.net.ua - офіційний сайт електронної бібліотеки Князєва

37. www.readbookz.com - офіційний сайт бібліотеки он-лайн

Страницы: 1, 2, 3