Механізми лізингового кредиту в Україн

Механізми лізингового кредиту в Україн

50

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади лізингового кредиту.……………………………5

1.1. Теоретичні погляди та еволюція лізингового кредиту...……………….5

1.2. Поняття лізингового кредиту, його функції та види..………………….8

1.3. Види лізингового кредиту та форми лізингових угод...………………11

1.4. Конкурентні переваги лізингового кредиту…..……………………….16

РОЗДІЛ 2. Механізм застосування лізингового кредиту в Україні..22

2.1. Лізингове кредитування в Україні ...…………………………………...22

2.2. Лізингові компанії, як основні суб'єкти надання лізингового кредиту…………………………………………………………...………………29

РОЗДІЛ 3. Напрями вдосконалення механізму лізингового кредитування в Україні...…………………………………………………………….……………36

3.1. Вдосконалення нормативно-правової бази щодо лізингу...…………..36

3.1. Вдосконалення інформаційної бази щодо лізингу……………………..41

ВИСНОВКИ.……………………………………………………………………..46СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…........……………………………….48

ДОДАТКИ

Актуальність теми. Зовнішня економічна політика України зорієнтована нині на побудову соціально-орієнтованої ринкової економіки та інтеграцію нашої країни у світовий економічний простір. Проте без забезпечення інноваційного шляху розвитку, створення потужної матеріально-технічної бази, застосування сучасних енергозберігаючих систем і прогресивних технологій досягти поставленої мети не можливо. Насамперед, це стосується однієї з найважливіших сфер економічної діяльності - сільського господарства, де склалася катастрофічна ситуація щодо технічного оснащення господарських структур основними засобами, їх складу та кількісних характеристик. Рівень забезпечення сільськогосподарських підприємств основними видами техніки становить від половини до двох третин загальної потреби.

У цих складних умовах важливу роль має відігравати лізинг, який покликаний створити сприйнятливі умови для впровадження, ефективного використання сучасної прогресивної техніки і технології, поповнення й оновлення наявного парку машин і механізмів господарств.

Звичайно лізингові операції розглядаються як варіант довгострокової оренди. Однак, якщо оренда передбачає у кінцевому підсумку повернення орендованого майна своєму юридичному власнику або збереження за ним права власності на дане майно, то при деяких формах лізингу по закінченню договору можливий перехід права власності від орендодавця до орендаря. У таких випадках лізингова угода нагадує продаж у розстрочку з тією лише різницею, що власники змінюються не на початку, а наприкінці терміну угоди. Отже, лізинг - це зручна форма фінансування споживача.

Вагомий вклад у вивченні та дослідженні лізингового кредиту внесли такі зарубіжні і вітчизняні учені-економісти: А.М. Абашина, В.Д. Базилевич, Г.І. Купалова, В.Г. Андрійчук, Л.Н. Братнікова, Н.М, Внукова, В.Д. Газман, П.І. Гайдуцький, О.Ф. Гриценко, М.Я. Дем'яненко, М.І. Кісіль, М.Г. Лобас, В.Л. Осецький, Г.М. Підлісецький, Л.Н. Прилуцький, П.Т. Саблук, Р.П. Саблук, І.К. Тальє, А.М. Гурило,, Є.В. Хабатова, Г.В. Черевко та інші.

Метою даної роботи є розгляд економічних та організаційно-правових засад лізингу, починаючи з визна-чення його економічної суті, розгляд окремих видів, меха-нізму лізингових операцій, структури та змісту договору лізингу і закінчуючи описом основних етапів та економіч-них основ лізингових угод.

Відповідно до цієї мети були поставлені і розв'язувалися такі завдання:

визначення соціально-економічної сутності, основних форм, видів і принципів лізингу;

аналіз і комплексна оцінка стану та основних тенденцій розвитку лізингу в сільському господарстві;

виявлення факторів впливу на розвиток лізингу;

дослідження соціально-психологічних аспектів здійснення лізингових операцій підприємствами;

визначення основних напрямів підвищення ролі лізингу в технічному забезпеченні підприємств і розробка рекомендацій щодо їх практичної реалізації.

Об'єктом дослідження виступали процеси здійснення лізингових операцій підприємствами, лізинговими компаніями, виробниками обладнання і техніки України.

Предметом дослідження виступали проблеми лізингової діяльності щодо технічного переоснащення підприємств різних форм власності в Україні, на прикладі сільськогосподарських підприємств.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади лізингового кредиту

1.1. Теоретичні погляди та еволюція лізингового кредиту

Як свідчать документи, лізинг був відомий людині ще з прадавніх часів. Дійсно, ідея лізингу зовсім не нова, хоча терміну "лізинг" (lease) як такого ще не існувало. Розкриття сутності лізингової угоди бере свій поча-ток ще за далеких часів Арістотеля (384/383 -- 322 рр. до н.е.). Саме йому належить назва одного з трактатів в "Риториці": "Багатство полягає в кори-стуванні, а не в праві власності". Іншими словами, не обов'язково для от-римання доходу мати у власності будь-яке майно, потрібно лише мати право користуватися ним і в результаті цього отримувати доход.

Англійський історик Т. Кларк виявив декілька положень про лізинг в Законах Хаммурапі, прийнятих між 1775-1750 рр. до н.е. Група статей, що торкалися власності -- найбільша в збірці. Статті грунтовно розглядали всі випадки оренди і норми орендної плати, умови застави майна.

Інші стародавні цивілізації, включаючи греків, римлян, єгиптян, вва-жали оренду привабливим, доступним, а часом і єдино можливим засобом придбання устаткування, землі та худоби.

В середьовіччя орендна діяльність була дещо обмежена. В оренду зда-валися в основному сільськогосподарське знаряддя та коні.

В 1572 році у Великобританії був прийнятий законодавчий акт, який дозволяв використовувати тільки дійсний, а не удаваний лізинг, тобто за-конними визнавалися орендні договори, підписані на розумних засадах.

На початку ХХ сторіччя у Великобританії в зв'язку з розвитком про-мисловості, збільшенням виробництва різних видів устаткування зросла кількість товарів, що здавалися в лізинг. Особливу роль в цьому зіграв роз-виток залізничного транспорту та кам'яновугільної промисловості [27, 32-34].

Власники ком'яновугільних копалень спочатку купували вагони для перевезення вугілля, однак скоро стала очевидною невигідність та немож-ливість такого фінансування. Видобуток вугілля збільшувався, відкривалися нові шахти, потрібна була все більша кількість вагонів. Цілком слушно, що невеликі підприємства вирішили скористатися цією ситуацією для вигідного вкладення капіталу. Вони купували вагони для вугілля і здавали їх в оренду (лізинг) залізничним компаніям. З'явилися компанії, єдиною метою яких був лізинг потягів та залізничних вагонів. При укладанні договорів вони стали включати в нього право на купівлю (опціон), яке надавалося користувачеві після закінчення строку лізингу. Однією з причин появи такої умови було те, що користувачі значно аку-ратніше та дбайливіше поводилися з вагонами, якщо існувала перспектива їх подальшого придбання у власність. Такі угоди отримали назву договорів оренди-продажу. Подальший розвиток лізингу та оренди-продажу призвів до необхідності розмежування договорів лізингу та оренди-продажу.

На початку ХХ сторіччя багато залізничних компаній збагнули, що зростаюча кількість вантажовідправників не бажає здійснювати довгостро-кове управління чи монопольне використання вагонів, що передбачало на-дання устаткування в трастове (на засадах довіри) користування. Замість цього вони вимагали лише короткострокового його використання. Трасти почали пропонувати контракти з більш коротким строком дії. Після закінчення контракту вагони мали повернутися орендодавцю, який зберігав за собою право власності. Такі договори поклали початок опе-ративного лізингу.

Після Другої світової війни став швидко нарощувати масштаби лізинговий бізнес, пов'язаний з транспортними засобами.

Однак справжня революція в орендних відносинах відбулася в Америці на початку 50-х років нашого сторіччя. В оренду стали масово здаватися засоби виробництва: технологічне устаткування, машини та механізми, судна, літаки тощо. Уряд США, оцінивши це явище, оперативно розробив і реалізував державну програму його стимулювання [29, 23-25].

Лізинг в його сучасному розумінні бере свій початок у практиці північноамериканських промислових корпорацій і банків початку XX століття. Вже наприкінці XX століття в США лізингові операції в промисловості, на транспорті та в галузі зв'язку були поставлені на регулярну ділову основу, хоча система лізингового кредитування купівель спочатку застосовувалася лише для незначних за обсягом і характером контрактів. Після компанії «Bell Telefon Company», (в 1877 році вона прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду. На відміну від звичайного продажу, це дозволяло їй захистити своє монопольне право на використання ноу-хау), яка першою здійснила лізингові операції і за короткий час зуміла створити найбільшу в світі телефонну мережу, лізинг взяли на озброєння як важливий елемент ринкової політики інші фірми, що дало їм змогу вижити під час затяжних економічних криз [7, с.75]. Поступово уряди держав, оцінивши це явище, оперативно розробляють і реалізовують державну програму його стимулювання.

Початок розвитку лізингових операцій на вітчизняному внутрінньому ринку можна визначити серединою 1989 року в зв'язку з переведенням підприємств на орендні форми господарювання. Помітним явищем в становленні початкових правил застосування лізингу стали Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 року № 810-1 та лист Держбанку СРСР від 16 лютого 1990 року №270 "Про план рахунків бухгалтерського обліку", в якому був поданий порядок відображення лізингу в бухгалтерському обліку. Розвиток мережі комерційних банків сприяв впровадженню лізингових операцій в банківську практику.

Оцінюючи лізинговий ринок країн СНД, який поки що лише формується, не можна не відмітити його складність, помножену на економічні труднощі, що все більше і більше поглиблюються і здатні привести у відчай навіть найбільших ентузіастів цього молодого у нас виду підприємництва. Проте, очевидно, якщо ми бажаємо встигнути на "потяг світової економіки", необхідна важка та кваліфікована праця [29, ст. 26].

Спеціалісти, що займаються лізинговими операціями, повинні володіти глибокими знаннями в області комерції, організації кредитування, ринку (фондів, лімітів) нового і уживаного устаткування, технології виробництва, бухгалтерського обліку, інспектування юридичної служби, страхування майна.

Більш детально про ситуацію з розвитком лізингової практики в Україні та її перспективи йтиметься нижче.

1.2. Поняття лізингового кредиту та його функції

Серед орендних операцій найбільше поширення в міжнародній торговій практиці одержали лізингові операції. Цікавлять лізингові операції й українських підприємців. Правда, в Україні процес становлення лізингу знаходиться в початковій стадії, але активно розвивається. Тому знання теоретичних основ лізингу в зовнішньоекономічній діяльності, техніки його організації має важливе значення для майбутніх вітчизняних спеціалістів і практиків сфери ЗЕД. Що стосується суті лізингу, треба відзначити, що єдиної думки відносно даного явища поки що нема. Взагалі розглядають лізинг з 2-х точок зору: економічної та правової. З економічного погляду, лізинг є альтернативою традиційному банківському кредитуванню. Звідси, розглядаємо лізинг як передачу майна в тимчасове користування на умовах строковості, повернення, платності та цільового характеру використання. А отже це дає нам підстави стверджувати, що з цієї точки зору, лізинг - це форма кредиту, яка надається лізингодавцем лізингоодержувачу у формі майна, що передано в користування , або форма інвестування в економіку, альтернативна банківській позиці [30, ст. 15-16].

Правова точка зору виявляє себе саме у законодавчій базі операцій по лізинговому кредиту. В Україні дані відносини регулюються законом „Про фінансовий лізинг” від 11.12.2003 [6, 1], в якому говориться, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк за встановлену плату; законами “Про оподаткування прибутку підприємств” [4], “Про податок на додану вартість” [5], де лізинг в дечому ототожнюється з поняттям оренди, та положенням НБУ “Про кредитування”, відповідно до якого лізинг є формою майнового кредиту.

Лізинг, як і будь-яка категорія в економіці, має свої функції, які випливають із самої суті цього явища, відповідно: фінансову, виробничу та збутову.

Фінансова функція полягає у тому, що виплата проводиться не одразу а поступово, частинами, та наданні основних засобів на умовах довгострокового кредиту.

Виробнича функція полягає в оперативному вирішенні проблеми переоснащення виробництва не через купівлю машин та обладнання, а через їх тимчасове використання на умовах лізингового кредиту. Це ефективний засіб для забезпечення доступу підприємств до нових технологій та техніки.

Збутова функція проявляється у тому, що підприємство взявши обладнання в лізинг може значно збільшити свої виробничі потужності порівняно з іншими, які не користуються цією послугою.

Процес лізингового кредитування полягає у відносинах між суб'єктами та об'єктами, щодо одержання кредиту (Додаток А). Обєкт лізингу - це річ що надається в короткострокове чи довгострокове користування лізингоодержувачу. Суб'єкт лізингу - це юридична чи фізична особа, що є лізингоодержувачем, лізингодавцем, постачальником чи іншою особою в багатосторонньому договорі лізингу.

Об'єктом лізингу:

1. Може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

2. Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

3. Може бути передано в лізинг у порядку, встановленому цим Законом майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння.

Суб'єктами лізингу можуть бути:

1. Лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

2. Лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

3. Продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

4. Інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами
багатостороннього договору лізингу [6, 1-2].

Перші три суб'єкти лізингового кредитування є прямими учасниками лізингової угоди, а останній суб'єкт є непрямим учасником - посередником - особа, що що репрезентує економічні інтереси як продавців, так і покупців об'єктів лізингу, в ролі посередників можуть виступати: комерційні та інвестиційні банки , що кредитують лізингодавця та виступають гарантами угод, страхові компанії, брокерсько-дилерські фірми, сервісні центри з обслуговування машин та устаткування та інші посередники.

Для більш повного розуміння лізингового кредиту необхідно виокремити такі визначальні його риси [8, c.23] :

§ строк лізингу майна порівняний з періодом амортизації цього майна;

§ тип лізингованого майна визначається лізингоодержувачем;

§ наявність посередника, який бере на себе обов'язки власника майна;

§ визначеність всієї лізингової операції домовленістю з майбутнім лізингоодержувачем про користуванням майном на певних умовах;

§ періодична, але гнучка виплата лізингових платежів;

§ можливість викупу лізингового майна.

Аналіз розглянутих вище ознак дозволяє зробити висновок, що лізинг- це такий вид кредиту, у якому беруть участь багато суб'єктів господарювання (причому вони можуть бути, як резидентами, так і нерезидентами ) з приводу різних об'єктів.

1.3. Види лізингового кредиту та форми лізингових угод

На сьогодні все ще потребують детального висвітлення такі важливі питання як визначення форм і видів лізингу. Вони мають можливе значення для вірного і всебічного розуміння сутності і завдань лізингу.

В Законі України "Про лізинг" зазначаються три форми лізингу: зворотний, пайовий і міжнародний. Проте вважаємо такий підхід до визначення форм лізингу неточним і дещо спірним. Так, визначальними ознаками форми є: спільний об'єкт і форма відображення явища, однакові соціальні функції та своєрідність законів розвитку. Вид же визначається і характеризується як предмети із спільними властивостями [10, с.520].

Виходячи з наведених вище критеріїв, вважаємо, що фактично формами лізингу є зворотний і пайовий, які у свою чергу можуть виступати у певних видах. Тому міжнародний лізинг, на наш погляд, є не формою, а видом лізингу, в основу якого покладена просторова ознака. При цьому поряд з міжнародним лізингом необхідно виділити і внутрішній лізинг. Використання тільки міжнародного лізингу є неповним і недостатнім. Це витікає із методу дихотомії - поділ надвоє, тобто міжнародний і внутрішній.

На нашу думку, доцільно розглянути зазначені форми лізингу для кращого їх розуміння.

Відомо, що зворотний лізинг - така форма лізингу, при якій відбувається придбання лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг. Пайовий лізинг, полягає у здійсненні багатосторонньої лізингової угоди за участю суб'єктів лізингу, одного або кількох залучених кредиторів, що інвестують свої кошти (не більше 80% вартості лізингового майна) [9, ст. 29-30].

В результаті проведеного нами дослідження встановлено, що в науковій і навчальній літературі лізинг класифікується по різних ознаках. Єдиної класифікації форм і видів лізингу нині не існує. В залежності від рівня окупності об'єкта лізингового кредиту розрізняють оперативний та фінансовий лізинг. Відповідно фінансовий лізинг -- це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу [9, ст. 32].

Таким чином, при фінансовому лізингу вартість майна, що перебуває у користуванні лізингоодержувача, повністю виплачується. В результаті здійснення лізингових платежів лізингодавець отримує прибуток від лізингової операції, а також компенсує витрати на придбання майна. При оперативному лізингу відбувається передача майна у тимчасове володіння і користування на строк, менший від нормативного терміну служби.

До складу лізингових платежів включають [26, с.43] :

§ суму відшкодування вартості об'єкта лізингу, що амортизується, на строк, за який вноситься лізинговий платіж;

§ суму, що сплачується лізингодавцеві як відсоток за залучений кредит для придбання майна згідно з договором лізингу;

§ платіж-винагорода лізингодавцеві за отримане в лізинг майно;

§ відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;

§ суму податків, яка сплачується лізингодавцем : податок з власників транспортних засобів та податок на майно (в разі його введення);

§ інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Загальна сума лізингових платежів не є фіксованою, постійною величиною, а залежить від перелічених параметрів та швидкості відшкодування вартості лізингового майна. Чим швидше буде погашена ця вартість, наприклад, шляхом виплати авансу, тим менші проценти будуть нараховуватися на залишкову вартість об'єкту [21, с.23].

Слід зазначити, що згідно чинного законодавства, всі лізингові платежі відносяться на валові витрати виробництва та обігу лізингоодержувача.

Зупинимося і розглянемо детальніше основні види лізингу. Всі види лізингу ми систематизували і умовно розділили на 3 блоки за такими ознаками: суб'єкт, об'єкт лізингу і лізингові відносини (Додаток 1).

За суб 'єктом лізингу слід розрізняти за кількістю учасників - прямий (двосторонній, лізинг з одним інвестором), непрямий (багатосторонній, посередницький).

За об'єктом лізингу класифікація його видів найчисленніша. При цьому були визначені такі класифікаційні ознаки: територіальне розміщення, цільове придбання; тип майна; рівень окупності майна; стан, обсяг обслуговування, економіко-технологічна роль лізингового майна; його функціональне, виробниче призначення; ступінь економічної активності, складності; належність до сфери та виду економічної діяльності.

За ознакою лізингових відносин доцільно виділити види лізингу за формою організації та фінансування, джерелом, строком платежу, наданням пільг і степенем ризику лізингових угод.

Частина із показаних вище видів лізингу зрозуміла і не потребує тлумачення. Проте на основних видах лізингу доцільно зупинитися окремо. Отже, за ознакою кількості учасників лізинг поділяється на такі види: прямий (двосторонній, лізинг з одним інвестором), непрямий (багатосторонній, посередницький). При прямому лізингу (двосторонній, лізинг з одним інвестором) виробник майна (постачальник) самостійно передає своє майно в лізинг, укладаючи двосторонню лізингову угоду. Непрямий лізинг (багатосторонній, посередницький, груповий, акціонерний) передбачає передачу лізингового майна через посередника. При цьому можуть бути три суб'єкти лізингової угоди - виробник (постачальник), лізингодавець, лізингоодержувач і більше [9, ст. 37-39].

По територіальному розміщенню лізинг розділяється на внутрішній і міжнародний (зовнішній - експортний, імпортний). Внутрішній лізинг є лізингом, який здійснюється суб'єктами-резидентами (лізингоодержувач і лізингодавець) однієї країни.

Міжнародний лізинг (зовнішній) - це лізинг, який здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, чи коли майно або платежі перетинають державний кордон.

Міжнародний лізинг (зовнішній) лізинг в свою чергу поділяється на підвиди - імпортний і експортний. Імпортний лізинг - коли відбувається купівля обладнання в іноземної фірми і надається після цього вітчизняному лізингоодержувачу Експортний лізинг - коли лізингова компанія купує обладнання вітчизняної фірми, а потім надає його лізингоодержувачу за кордон.

Страницы: 1, 2, 3