Національна політика СРСР в роки перебудови

Національна політика СРСР в роки перебудови

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РІВНЕНСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра всесвітньої історії

Shura19@yandex.ru

Курсова робота

на тему:

“Національна політика СРСР в роки перебудови”

Виконала:

студентка -го курсу,

групи, історико-

соціологічного факультету

Науковий керівник:

РІВНЕ - 2004

ЗМІСТ

сторінка

Вступ

............................................................................

.... 3

1.Причини перебудови ....................................................

5

2. Перебудова: її мета і результати ................................ 13

2.1. Політичні зміни

.................................................. 15

2.2. Перебудова в економічних відносинах .............. 20

2.3. Перебудова в зовнішній політиці ....................... 26

3. "Перебудова" - як головна причина розвалу СРСР ..... 31

3.1. Путч

..................................................................... 31

3.2. Розпуск СРСР

....................................................... 32

3.3. Підсумки перебудови ..........................................

35

Висновки

.........................................................................

37

Література

....................................................................... 39

Вступ

Поняття “перебудова” дуже спірно: кожний має на увазі під ним щось,

що відповідає його політичним поглядам. Я розумію під словом “перебудова”

як сукупність суспільно-політичних процесів у період 1985-1991 років.

У середині 80-х керівництво КПРС проголосило курс на перебудову. По

масштабі викликаних нею змін у Європі, та й в усьому світі її справедливо

зіставляють з такими історичними подіями, як Велика французька революція

або ж Жовтень 1917 року в Росії. Отже, термін “перебудова” з'явився в нашій

політичній лексиці в 1985 році. Але чим була тодішня “перебудова”? Що вона

дала країні і чого вона її позбавила?

Необхідність проведення подібних перетворень була викликана

найглибшою кризою радянської системи, що склалася наприкінці 70-х –

початку 80-х років, а також падінням авторитету СРСР в очах світової

громадськості, і, насамперед, у країнах Східної Європи, у так званому

“соціалістичному таборі”. У цих країнах, як, утім, і в Радянському Союзі,

складається демократична суспільна думка, формується дисидентський рух, що

вимагав реальних особистих і політичних прав, відмовлення від методів

тоталітаризму.

Зміни в СРСР у 1985-1991 рр. здійснювалися в ході так званої

«перебудови» - революційної радикальної форми перетворення суспільства. Як

політичний термін вона протистоїть таким поняттям, як «удосконалювання»,

характерне для іншого, еволюційного типу розвитку. Що краще, сказати

складно, але, у всякому разі, події показали, що «перебудова», у тому

вигляді, якою вона представлена Горбачов і К0, не виправдалася і цілком

провалилася.

В середині 80-х років керівництво СРСР прийшло до висновку про

необхідність покінчити з п'ятнадцятирічним “застоєм” через прискорення

соціально-економічного розвитку країни. Необхідність прискорення

обумовлювалася чотирма факторами: по-перше, гострими, невирішеними

соціальними завданнями (продовольчої, житлової, ширвжитку, охорони

здоров'я, екологічної); по-друге, погрозою перелому воєнно-стратегічного

паритету; по-третє, необхідністю відновлення економічної незалежності

країни насамперед по стратегічних постачаннях; нарешті, погрозою

економічної кризи. Новий курс внутрішньої політики, вперше заявлений на

квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС, був схвалений ХХVІІ з'їздом партії і

втілений у планах XII п'ятирічки.[1]

Почалася радикальна перебудова економічної системи. Однак її успіх

багато в чому залежав від політичної системи. Її треба було перетворити

таким чином, щоб вона забезпечила необоротність соціально-економічного

перевороту. На думку економічних радників М.Горбачова саме

недемократичність політичної системи прирекла на поразку НЕП, економічні

перетворення 50-х років і економічну реформу 1965 року.

В цій курсовій роботі буде проаналізовано курс і тенденції

національної політики СРСР у роки перебудови. А саме, у першому розділі

роботи мова піде про причини перебудови, як внутрішні так і зовнішні, які

служили поштовхом до радикальних змін у радянському суспільстві. У другому

розділі буде розкрита суть перебудови, її мета та проміжні результати її

запровадження. В цьому розділі будуть проаналізовані зміни у різних сферах

країни – у політичній (внутрішній та зовнішній), економічній,

народногосподарській, духовній. І нарешті у третьому розділі наведені

наслідки змін, які відбулися під час перебудови. А це – путч, розвал СРСР,

занепад економіки країни та інше.

1.Причини перебудови

Друга половина 80-х років для Радянського Союзу ознаменувалася

корінними змінами. Ця епоха ввійшла в історію під назвою “перебудова”.

Основною метою проведених реформ стає створення правової соціалістичної

держави, демократизація існуючого режиму.

“Перебудова – єдино можливий шлях зміцнення і розвитку соціалізму,

вирішення назрілих проблем суспільного розвитку… Перебудова - це наша доля,

шанс, що дає нам історія. Він не може і не повинен бути упущений” – говорив

М.С.Горбачов, виступаючи на XIX Всесоюзній конференції КПРС.[2]

Саме тоді вперше всупереч закостенілим, догматичним представленням

про соціалізм, політичні діячі країни, реформатори згадують слова Маркса

про те, що “соціалістичне суспільство аж ніяк не буде назавжди даною

річчю, а як і всякий інший суспільний лад його варто розглядати як піддане

постійним змінам і перетворенням”.

До середини 80-х років необхідність змін, що назрівала, була

зрозуміла у багатьох країнах. Тому запропонована в тих умовах М.С.

Горбачовим «перебудова» знайшла живий відгук у всіх шарах радянського

суспільства. Якщо говорити коротко, то «перебудова” означала: створення

ефективного механізму прискорення соціально–економічного розвитку

суспільства; всебічний розвиток демократії зміцнення дисципліни і порядку

повага до цінності і гідності особистості; відмовлення від командування й

адміністрування, заохочення новаторства; рішучий поворот до науки,

з'єднання науково-технічних досягнень з економікою і багато чого іншого.[3]

Керівництво країни на чолі з Горбачовим поставило перед собою мету

вивести суспільство з колишнього, застійного стану і повести країну до

демократії, що своєрідно розуміється.

Перебудова, яка розпочалася у 1985 року виявила неготовність

державних структур влади, її лідерів, до ефективного вирішення основних

проблем, поставлених життям.

Ось що говорить сам екс-президент СРСР М.С. Горбачов, по одному з

питань навколо якого бушували політичні пристрасті - економічні реформи, їх

темпи і ціна, яку повинно було заплатити суспільство. У цьому зв'язку серед

прихильників реформ визначилося 2 підходи. Одні визнавали необхідність

радикальних реформ послідовного, поетапного переходу до ринку,

неприпустимість обвалу, анархії. Інші вважали припустимим перехід у лічені

тижні, місяці, словом, стрибкоподібним шляхом. З врахуванням цього Горбачов

запитує: ”Де ми опинилися? - На грані розвалу економіки, поголовного

зубожіння населення”.[4]

Щодо того, якою мірою Горбачов і його оточення були щирі у своїх

намірах по здійсненню запланованої перебудови, є багато різнохарактерних

оцінок. Ось, наприклад, судження Гліба Якуніна, Церковнослужителя,

колишнього депутата Верховної Ради, у відповідь на питання журналіста “Яка

ваша думка про позицію Горбачова; зараз багато говориться про те, що він

теж багатьох зрадив?». Відповідь: «Ця страшна і диявольська структура

нашого суспільства чистих, не заплямованих людей на самий верх не пускала.

Але з іншого боку, якщо Горбачов дійсно йшов на самий верх цієї системи,

щоб її зруйнувати, до – цього треба відноситися поблажливо. Адже це ж

політика, а в політиці...». Очевидно, цими трьома крапками політик –

розстрига хотів сказати, що «ціль виправдовує засоби».

Не менш важлива в цьому зв'язку і точка зору одного із сучасних

лідерів Російської Компартії Г.А.Зюганова. Він пише: «У розвитку нашої

сучасної кризи «царський» період (автор має на увазі період смути на поч.

XVІІ ст.) відповідає правлінню Горбачова. «Володар слабкий і лукавий», ...,

він виявився зовсім не здатним до вирішення тих проблем, що нагромадилися

на той час у СРСР. Маючи всі необхідні повноваження, всевладний генсек

жодного разу не зважився ними скористатися. Намагаючись зберегти особисту

владу шляхом нескінченного лавірування між угрупованнями в ЦК і

регіональними елітами, він лише роз'ятрив їхні владні апетити, власними

руками «запустивши» механізм розвалу країни».

Аналогічних і суперечливих суджень у літературі на характеристику

М.С. Горбачова є чимало.

Однак якщо говорити про необхідність корінної перебудови, то потреба

в ній була велика, усі вчені тоді і сьогодні підкреслювали і підкреслюють

її закономірність і історичну необхідність.

Однак питання, що виникає в цьому зв'язку і по якому продовжуються

гострі суперечки і зараз, - якою мірою була продумана змістовна частина

самої перебудови, чи були вироблені чіткі й ефективні механізми її

реалізації? Ось тут і виникає ряд серйозних питань, однозначних відповідей

на який немає.

Відомо, що в ході провалу реформ 60-х років радянська економіка

поступово ставала несприйнятливою до інтенсифікації; науково–технічному

прогресу. Вона здобувала закритий характер. Відсталість машинобудування,

сировинна спрямованість економіки, нерозвиненість споживчого сектора

економіки деформували структуру виробництва, не дозволяли вирішувати

соціальні проблеми.

Один з останніх прем'єр-міністрів союзного уряду в ті роки – В.Павлов

на засіданні Верховної Ради, говорячи про дефіцит союзного бюджету (він

склав до кінця 80-х близько 40 млрд. р.), вперше назвав суму збитку

антиалкогольної кампанії Горбачова – Лігачева, яка на ті часи склала 200

млрд. р.[5]

Завдяки високим темпам соціально-економічного розвитку в 50-і і 60-і

роки наша країна домоглася високих успіхів. Але, починаючи з 70-х років

динаміка економічного розвитку, стала погіршуватися. Це знайшло своє

відображення в помітному зниженні темпів нашого розвитку за всіма

показниками – і економічним, і соціальним. Показник росту національного

доходу впав з 41% у VIII п'ятирічці до 16,5% у XI. Уповільнення темпів

розвитку і зниження норми нагромадження в національному доході знизили

приріст капіталовкладень у народне господарство: у IX п'ятирічці він

складав 42%, у X – 28, у XI п'ятирічці – 17%. Відповідно скоротився і

приріст виробничих фондів. Якщо врахувати приховане підвищення цін, то

реального приросту національного доходу і капітальних вкладень на рубежі 70-

80-х років не було, країна ввійшла в смугу стагнації економіки, став

знижуватися рівень життя народу.[6]

В даний час рівень життя населення, ступінь задоволення його потреб

не відповідають тій індустріальній могутності, тому рівню розвитку науки і

техніки, освіченості і культури населення, яких досяг Радянський Союз.

Погіршення економічного становища країни особливо негативно

позначилося на розвитку соціальної сфери. Відставання в вирішенні

соціальних проблем накопичувалося поволі. Спочатку це було пов'язано з тим,

що силу ряду об'єктивних причин приходилося перерозподіляти кошти з метою

розвитку важкої промисловості чи посилення оборони країни або для

відновлення зруйнованого війною господарства і т.п. Але згодом відставання

в вирішенні соціальних проблем виявилося зв'язаним насамперед з негативними

тенденціями в економічному розвитку останніх 15 років.

В ці роки, колишнє керівництво країни, намагаючись сповільнити

погіршення економічного становища, пішло на значний перерозподіл ресурсів

із соціальної у виробничу сферу. Засоби на соціальні цілі стали виділятися

по так званому «залишковому принципу». І до середини 80-х років країна по

ряду соціальних показників зробила крок назад у порівнянні з 1960-1965

роками.

В даний час найбільш гостра соціальна проблема – житлова. До початку

60-х років країна будувала 2 млн. квартир, протягом одного року вводилося

100-110 млн. кв. м житлової площі за рахунок всіх джерел. Радянський Союз

вийшов на перше місце у світі по кількості споруджуваного житла на 1000

чоловік, що виглядало цілком природно, оскільки тоді прослідковувалося

значне відставання від промислово розвинутих країн по забезпеченості

житлом. У 1960 році на будівництво житла було спрямовано 23% всіх

капітальних вкладень.

Але в наступні роки Радянський Союз виявився однією з деяких країн

світу, яка почала скорочувати будівництво житла в розрахунку на 1000

чоловік у 1984 році було побудовано також 2 млн. квартир, як і 25 років

тому. Але населення країни за цей період істотно виросло, і тому в

розрахунку на одну людину обсяг житлового будівництва скоротився. Сьогодні

значна частина родин не має в користуванні окремої квартири чи будинку, а

значна частина квартир і будинків, які є в Росії, у тому числі в сільській

місцевості, не має необхідних санітарно-побутових і комунальних

зручностей.[7]

Інша серйозна соціальна проблема – це проблема продовольства. Справа

не тільки в тому, що в нас у порівнянні з іншими розвитими країнами низький

рівень споживання м'ясних продуктів – 65 кг у рік у розрахунку на душу

населення, а в інших країнах – 75 – 80 і навіть більше. Радянський Союз, як

показують розрахунки, поступається більшості країн і по споживанню молока і

молочних продуктів, маючи при цьому дуже невеликий асортимент цієї

продукції і дуже низька її якість.

Наша країна значно поступається іншим країнам по споживанню овочів,

особливо в окремі періоди року. Населення вживає фруктів втроє менше того,

що визначено медичними нормами, і це особливо несприятливо позначається на

здоров'ї дітей.

Одна із самих актуальних соціальних проблем у той час – зміцнення

здоров'я радянських людей. «Залишковий принцип» виділення коштів на

народний добробут призвів до того, що частка, яка виділяється на охорону

здоров'я з нашого національного доходу, увесь час скорочувалася і зараз

складає менше 4 %. Є країни, які виділяють від 8 до 12 %. Лікарні і

поліклініки – це вкрай бідні медичні заклади, які не оснащені сучасними

приладами, ефективними ліками, з низькою заробітною платою медичного

персоналу і т.п. План по введенню лікарень, поліклінік, родильних будинків

виконувався на 40-60%.

Здоров'я населення погіршувалося також і тому, що з метою збільшення

дохідної частини бюджету за останні 20 років (до 1984 року) виробництво і

продаж горілки збільшилися вдвічі, а вина – у 4 рази. Багато в чому, в роки

застою спостерігалася сама значна у світі різниця між середньою тривалістю

життя жінок і чоловіків. У СРСР (дані за 1984-1985 р.) чоловіки жили на 10

років менше жінок – це один з найнижчих показників середньої тривалості

життя.[8]

До цієї проблеми безпосередньо примикає проблема положення

пенсіонерів, яких нараховується близько 58 млн. у 1956 році був прийнятий

пенсійний закон з найнижчим на той час віком виходу на пенсію по старості.

Але сьогодні по розмірах пенсій, по співвідношенню між пенсією і зарплатою

наше пенсійне забезпечення поступається ряду інших країн.

Незадовільною була справа з насиченням внутрішнього ринку товарами

широкого вжитку. Причини цього досить глибокі: у легкій промисловості

десятиліттями не обновлялося устаткування, приблизно в 40% діючого в цій

галузі устаткування перевищені амортизаційні норми.

В наявності була і явна недооцінка сфери виробництва товарів широкого

вжитку. Хоча ця сфера дає 37% всіх нагромаджень нашої країни, у неї

направляється тільки 8% капітальних вкладень. Багато товарів широкого

вжитку виробляються начебто у великій кількості, але якість їх низька.

Платоспроможний попит населення явно не задовольняється, між цим

попитом і його матеріальним покриттям існує серйозний і небезпечний

розрив. Але ж виробництво здійснюється заради людей, і посилення

соціального розвитку варто розглядати як головний цільовий напрямок

«перебудови».

У 80-х роках СРСР вийшов на перше місце у світі як в цілому по

обсягу видобутку палива і сировини, так і по багатьох окремих їх видах. У

країні за рік добувають більш 5 млрд. т паливних і сировинних копалин,

вирубують 2 млн. га лісу при його заготівлі, «перелопачують» 15 млрд. м3

ґрунту. Подібні гігантські масштаби споживання природних ресурсів

призводять до скорочення кращих і найбільш дешевих родовищ і джерел

сировини. Темп розвитку видобувної промисловості сповільнюється: у 9

п'ятирічці ріст обсягу видобутку палива і сировини досягав 25%, у 11 -

приблизно 8%.[9]

З 1975 по 1985 рік зростання продуктивності праці в промисловості

знаходилося на рівні 2-3% в рік. Цього було явно недостатньо.

Неблагополучною була справа і з фондовіддачею: в середньому щороку вона

знижувалася на 3%, що було дуже небажано для стану економіки.[10]

Економіка СРСР володіла могутнім науковим потенціалом, держава

виділяла на фінансування науки близько 5% національного доходу – більше ніж

переважна частина інших розвинутих країн світу. По багатьох галузях

науково–технічні розробки відповідали світовому рівню. Але «вузьким місцем»

була матеріалізація досягнень науки і техніки, а це залежить, насамперед,

від рівня розвитку машинобудування.

У 1985 році було проведено детальне вивчення всього машинобудування

СРСР. І з'ясувалося, що необхідно зняти з виробництва 71% машин і

устаткування, що випускаються, які не відповідають сучасним вимогам.

Тривалий час в радянській економіці існувала система управління,

заснована на адміністративних методах наказового типу, і, незважаючи на те,

що вона вже не відповідала новим умовам науково-технічного розвитку,

зламати її не вдавалося, хоча деякі спроби для цього робилися. Для цієї

системи була характерна наявність перегородок і бар'єрів між відомствами,

організаціями, між наукою, конструкторською справою, усе це, в свою чергу,

було відділено від виробництва.

Сутність адміністративної системи управління складали три елементи:

тверді адміністративно-директивні завдання, централізована система

матеріально-технічного постачання, жорстка регламентація діяльності

підприємств і організацій.

Керівництво господарством в цілому, кожною його галуззю і кожними

підприємством, великим чи невеликим, здійснювалося переважно

адміністративними методами за допомогою, насамперед адресних директивних

завдань.

Командно-наказова форма управління відчужувала людей і від самої

праці, і від її результатів, перетворювала суспільну власність майже в

нічию. Цей механізм, ця система персоніфікувалися в особі людей, що

проводять її. Бюрократичний апарат усіляко підтримував таку систему, що

дозволяла його представникам займати вигідні посади, бути «зверху»,

незважаючи на фактичний стан справ у народному господарстві.

Негативна спрямованість процесів підсилювалася в міру того, як

старіла і втрачала залишки свого потенціалу команда Л.І.Брежнєва. До

середини 80-х років сформувався механізм «гальмування», що не дозволяв

відповісти на виклик НТР і заблоковував економічний і соціальний

прогрес.[11]

Квітневий (1985 р.) Пленум ЦК КПРС проголосив нову стратегію –

прискорення соціально-економічного розвитку країни.

2. Перебудова: її мета і результати.

До середини 80-х років необхідність змін, які назрівали, була

зрозуміла багатьом у країні. Тому запропонована в тих умовах М.С.Горбачовим

«перебудова» знайшла живий відгук у всіх шарах радянського суспільства.

Якщо говорити коротко, то «перебудова” означала: створення ефективного

механізму прискорення соціально–економічного розвитку суспільства;

всебічний розвиток демократії; зміцнення дисципліни і порядку; повага до

цінностей і гідності особистості; відмова від командування й

адміністрування, заохочення новаторства; рішучий поворот до науки,

з'єднання науково-технічних досягнень з економікою і багато іншого.

Ключовими фразами політичного лексикону Горбачова стали: повернути

економіку до людини, створити гідні умови праці і життя радянських людей,

переорієнтувати економіку на соціальні потреби народу, зробити все для

соціального розвитку села, створити нормальні умови життя для сільського

трудівника, підвищити життєвий рівень більшої частини населення,

Страницы: 1, 2, 3