Невербальні засоби комунікації

просторам і люблять зберігати дистанцію.

Соціальний стан людини може також мати значення при описі відстані, на

якій людина тримається стосовно інших людей, і це питання буде

обговорюватися нижче.

2.2.3. ЗОНАЛЬНІ ПРОСТОРИ ТА ЇХ ПРАКТИЧНЕ

ВИКОРИСТАННЯ

Розміри особистої просторової території людини середньо забезпеченого

соціального рівня в принципі однакові незалежно від того, чи проживає він у

Північній Америці, Африці чи Австралії. Її можна розділити на 4 чіткі

просторові зони.

1. Інтимна зона (від 15 до 46 см)

З усіх зон ця найголовніша, оскільки саме цю зону людина охороняє так,

начебто це її власність. Дозволяється проникнути в цю зону тільки тим, хто

знаходиться в тісному емоційному контакті з людиною. Це діти, батьки,

чоловіки, коханці, близькі друзі і родичі. У цій зоні є ще подзона радіусом

у 15 см, у яку можна проникнути тільки за допомогою фізичного контакту. Це

понадінтимна зона.

2. Особиста зона (від 46 см до 1,2 метри)

Це відстань, що звичайно розділяє нас, коли ми знаходимося на коктейль

- вечірках, офіційних прийомах, офіційних вечорах і дружніх вечірках.

3. Соціальна зона (від 1,2 до 3,6 метрів)

На такій відстані ми тримаємося від сторонніх людей, наприклад,

водопровідника чи теслі, що прийшов зайнятися ремонтом у нашому будинку,

листоноші, нового службовця на роботі і від людей, яких не дуже добре

знаємо.

4. Суспільна зона (більш 3,6 метри)

Коли ми адресуємося до великої групи людей, то зручніше за все стояти

саме на цій відстані від аудиторії.

Звичайно наша інтимна зона порушується тою чи іншою людиною по двох

причинах. Перша, коли "порушник" є нашим близьким родичем чи ж людиною, яка

має щодо нас сексуальні наміри. Друга, коли порушник виявляє ворожі

тенденції і схильний атакувати нас. Якщо ми можемо терпіти вторгнення

сторонніх людей у наші особисті соціальні зони, то вторгнення сторонньої

людини в інтимну зону викликає усередині нашого організму різні

фізіологічні реакції та зміни. Серце починає битися швидше, відбувається

викид адреналіну в кров, і вона доливає до мозку і м'язів як сигнал

фізичної готовності нашого організму до бою, тобто стан бойової готовності.

Це означає, що якщо ви дружелюбно торкнетеся руки чи обіймете людину,

з яким ви тільки що познайомилися, то це може викликати в неї негативну

реакцію стосовно вас, навіть якщо він чи вона буде вам посміхатися і, щоб

вас не скривдити, робити вигляд, що це їй подобається. Якщо ви хочете, щоб

люди почували себе у вашому суспільстві затишно, дотримуйте золотого

правила: "Тримай дистанцію". Чим інтимніше наші відносини з іншими людьми,

тим ближче дозволяється нам проникати в їхні зони. Наприклад, тільки що

прийнятий на роботу службовець перший час може подумати, що колектив

відноситься до нього дуже прохолодно, але вони просто тримають його на

дистанції соціальної зони, тому що мало його знають. Як тільки товариші по

службі дізнаються його краще, територіальна відстань між ними скоротиться,

і, зрештою, йому дозволять пересуватися в межах особистої зони, а в деяких

випадках проникати й в інтимну зону.

Дистанція між двома, що цілуються може багато розповісти вам про

характер взаємин між цими людьми. Коханці міцно притискаються тілами один

до одного і знаходяться усередині інтимної зони один одного. Зовсім інше

буде відстань, якщо ви отримуєте поцілунок від сторонньої людини, що

поздоровляє вас з Новим роком, чи від чоловіка кращої подруги, оскільки

обоє будуть відставляти нижню частину тіла принаймні на відстані 15 см від

вашої.

Вийнятком із правила, що вимагає суворого дотримання дистанційної

зони, є випадки, коли просторова зона людини обумовлена його соціальним

станом. Наприклад, керуючий компанією й один з його підлеглих можуть бути

компаньйонами по риболовлі, і, знаходячись на риболовлі, вони перетинають і

особисту, і інтимну зону один одного. На роботі ж керуючий буде тримати

його на відстані соціальної зони, дотримуючи неписаних правил соціальної

стратифікації.

Скупченість людей на концертах, у кінозалах, на ескалаторах, у

транспорті, ліфті призводить до неминучого вторгнення людей в інтимні зони

один одного і цікаво спостерігати реакцію людей на ці вторгнення. Існує ряд

неписаних правил поведінки західної людини в умовах скупченості людей,

наприклад, у автобусі чи ліфті. Це такі правила:

1. Ні з ким не дозволяється розмовляти, навіть зі знайомими.

2. Не рекомендується дивитися в упор на інших.

3. Обличчя повинне бути зовсім безстороннім - жодного прояву емоцій не

дозволяється.

4. Якщо у вас у руках чи книга газети, ви повинні бути цілком занурені

в читання.

5. Чим тісніше в транспорті, тим стриманіше повинні бути ваші рухи.

6. У ліфті варто дивитися тільки на покажчик поверхів над головою

Часто можна почути, як людей, що їздять у суспільному транспорті на

роботу в час пік, називають жалюгідними, нещасними, подавленими. Ці епітети

звичайно вживаються через те, що в цих людей невиразні обличчя, але

сторонні спостерігачі помиляються у своїх оцінках. Вони просто бачать, як

люди сумлінно виконують правила поведінки в умовах неминучого вторгнення

сторонніх у їхню інтимну зону.

Якщо у вас виникнуть сумніву з цього приводу, прослідкуйте за собою

наступного разу, коли ви ввійдете в переповнений кінозал. Як тільки ви

вступили в прохід, що веде до вашого місця оточеному безліччю незнайомих

облич, зверніть увагу, що ви починаєте, як запрограмований робот,

підкорятися неписаним законам поводження людини в переповнених громадських

місцях. Коли ви почнете конкурувати зі своїм сусідом за кут на підлокітнику

крісла для опори руки, ви зрозумієте, чому люди, які прийшли в кіно без

супутника, звичайно не займають своє місце залі доти, поки не виключать чи

світло не почнеться фільм. Щоразу,- коли ми їдемо в переповненому ліфті,

сидимо в переповному кінозалі чи їдемо в переповненму автобусі, оточуючі

перестають для нас існувати, і доти, поки нас безпосередньо не зачеплять,

ми не реагуємо на них. Складається таке враження, начебто своїм

неусвідомленим зазіханням на нашу інтимну територію люди ставлять нас в

оборонну позицію.

Розлютована юрба чи агресивна група людей, об'єднаних єдиною метою,

реагує на порушення їхньої території зовсім іншим чином, ніж окремі

особистості. В дійсності відбуваються наступні речі: у міру того, як

збільшується юрба і її щільність, особистий простір кожної окремої людини

стає усе менше, і він приймає ворожу стійку, тому з ростом юрби

підсилюється її ворожість і агресивність, і в будь-який момент може

початися рукоприкладство. Це дуже добре відомо поліції, і вона завжди

прагне розігнати юрбу, щоб кожна людина знову знайшла свій зональний

простір і заспокоїлася.

Тільки в останні роки уряд і містобудівники стали звертати увагу на

те, що багатоповерхові житлові комплекси впливають на людину, оскільки

позбавляють її особистої території. Негативні наслідки проживання на

перенаселених територіях можна простежити на прикладі популяції оленів на

острові Джеймс, що знаходиться неподалік від штату Меріленд (США). Олені

там стали вимирати великими партіями незважаючи на те, що в той час корму

їм було достатньо, хижаки були відсутні і не було ніякої епідемії.

Аналогічні явища до цього відбувалися з пацюками і кролями. Дослідження

показали, що олені вимирали в результаті надактивної діяльності надниркових

залоз, викликаної стресовим станом тварин, що спричинялись в результаті

росту популяції оленів, і вони були позбавлені своєї особистої території.

Надниркові залози відіграють важливу роль для росту організму, відтворення

й опірності захворюванням. Таким чином, саме перенаселеність викликала

фізичну реакцію на стрес, а не такі фактори як голод, інфекція чи

агресивність інших тварин. З огляду на це, легко зрозуміти, чому області,

що мають велику щільність населення, мають більш високий рівень

злочинності.

Слідчі поліції використовують спеціальні методи, побудовані на

порушенні території особистості, для того, щоб зломити опір допитуваних

злочинців. Для цього вони саджають злочинця на стілець без підлокітників,

ставлять стілець у центрі кімнати і постійно під час допиту проникають у

його інтимну й особливо інтимну зону, залишаючись у ній доти, поки той не

дасть відповідь. За допомогою таких методів опір злочинця дуже швидко

придушується. Адміністратори можуть використовувати той же самий метод для

того, щоб одержати приховувану інформацію від підлеглого, але, в той же

час, людям, зайнятим у торгівлі, не слід застосовувати цю тактику при

спілкуванні з клієнтами.

2.2.4. ЗОНАЛЬНІ ПРОСТОРИ В РІЗНИХ НАЦІЙ

Коли людина претендує на місце чи простір, частина якого вже зайнята

іншими людьми (наприклад, місце в театрі, місце за столом у конференц-залі,

гачок для рушника на тенісному корті), вона діє передбачуваним чином. Вона

зазвичай шукає найширшу відстань між двома присутніми і займає місце

посередині. В театрі вона обирає місце, що знаходиться посередині між

останнім кріслом і сидячою у цьому ряду людиною. На тенісному корті обирає

той гачок для рушника, що знаходиться на найбільш вільному просторі

посередині між двома висячими рушниками, чи посередині між найближчим

рушником і кінцем вішалки. Робиться це з тією метою, щоб не скривдити інших

присутніх. Молода пара, яка тільки що емігрувала в Чикаго з Данії, була

запрошена в місцевий клуб Джейсистов. Через кілька тижнів після того, як їх

прийняли в клуб, жінки стали скаржитися, що вони почувають себе незатишно в

суспільстві цього датчанина, оскільки він "пристає" до них. Чоловіки ж

цього клуба відчули, що нібито датчанка своїм невербальним поводженням

натякала, що вона для них доступна в сексуальному відношенні.

Ця ситуація підтверджує той факт, що в багатьох європейських, націй

інтимна зона складає тільки 23-25 см, а в деяких і того менше. Датчани

почували себе впевнено і невимушено, знаходячись на відстані 25 см від

американця, не підозрюючи про те, що вони вторгаються в його інтимну зону,

що складає 18 дюймів. Датчани також частіше використовують контактний

погляд, чим американці, що дало привід для помилкової оцінки їхнього

поводження.

Просування в інтимну територію людини обличчя протилежної статі є

способом вираження її інтересу до цієї людини і називається заграванням.

Якщо загравання не приймається, ця людина відступає і дотримує надалі

дистанцію. Якщо ж залицяння приймаються, людина дозволяє"порушнику"

залишатися усередині його інтимної зони. Те, що для датчан було нормальною

суспільною поведінкою, інтерпретувалося американцями як їхнє сексуальне

загравання. Датчани ж думали, що американці були холодні і недружелюбні,

тому що вони усувалися від зручної для їхнього спілкування зони.

Випадок розказаний одним з учасників міжнародної конференції: "Недавно

на конференції я помітив, що коли зустрічалися і розмовляли два американці,

вони стояли друг від друга на відстані 90 см і зберігали цю дистанцію

протягом усієї розмови. Коли ж розмовляли японець і американець, то вони

повільно почали пересуватися по кімнаті. Американець постійно відсувався

від японця, а японець поступово наставав, наближаючи до нього. Тим самим

кожний з них намагався пристосуватися до звичного зручного для нього

простору спілкування. Японець, чия інтимна зона складає 25 см, постійно

робив крок уперед, щоб звузити простір. При цьому він вторгався в інтимну

зону американця, змушуючи його відступати на крок назад, щоб розширити свій

зональний простір. Відеозапис цього епізоду, відтворений із прискоренням,

створює враження, що обоє вони танцюють по конференц-залі, і японець веде

свого партнера. Стає зрозумілим, чому при бізнесах-переговорах азіати й

американці поглядають один на одного з деякою підозрою. Американці

вважають, що азіати "фамільярні" і надмірно "давлять", азіати ж вважають,

що американці "холодні і занадто офіційні".

Незнання культурно обумовлених розходжень в інтимних зонах різних

людей може легко привести до недорозуміння і невірних суджень про поведінку

і культуру інших.

2.3. ВІЗУАЛЬНИЙ КОНТАКТ

Погляд, його напрям, частота контакту очей – ще один з компонентів

невербального спілкування. Напрям погляду показує спрямованість уваги

співрозмовника і разом з тим дає зворотний зв'язок, що показує те, як

ставиться співрозмовник до тих чи інших повідомлень. Погляд

використовується також для установлення взаємин. Коли людина прагне до

встановлення більш теплих взаємин, він шукає погляд співрозмовника. Однак

якщо хтось дивиться нам в очі занадто довго, то це насторожує.

За допомогою очей передаються найточніші і відкритіші сигнали з усіх

сигналів міжособистісної комунікації, тому що вони займають центральне

місце на обличчі людини, при цьому зіниці поводяться цілком незалежно.

При денному освітленні зіниці можуть розширюватися і звужуватися в

залежності від того, як змінюється ставлення і настрій людини від

позитивного до негативного і навпаки. Коли людина радісно збуджена, його

зіниці розширюються в 4 рази більше в порівнянні з нормальним станом.

Навпаки, сердитий, похмурий настрій змушує зіниці звужуватися, при цьому

виходять так називані «очі – бусинки» чи «зміїні очі».

Основа для дійсного спілкування може бути встановлена тільки тоді, коли

ви спілкуєтеся з людиною віч-на-віч. Якщо при спілкуванні з одними людьми

ви почуваєте себе затишно, то з іншими дискомфортно. Це зв'язано, головним

чином, з тим, як вони дивляться на вас, яка тривалість їхнього погляду і як

довго вони можуть витримати ваш погляд. Саме тому дуже важливо під час

ділових бесід і переговорів контролювати вираз своїх очей.

Ваш погляд повинен зустрічатися з очима партнера близько 60 – 70% від

усього часу спілкування. Скутий, затиснутий співрозмовник, що зустрічається

з вами поглядом менш 1/3 від часу спілкування, рідко користується довірою.

Під час переговорів і ділових бесід ніколи не слід надягати темні окуляри,

тому що в партнера з'являється відчуття, що його розглядають в упор.

Часто зустрічається так називаний погляд скоса. Він використовується

для передачі інтересу чи ворожості. Якщо такий погляд супроводжується

злегка піднятими бровами чи посмішкою, то він означає зацікавленість і

часто використовується для того, щоб затягти співрозмовника. Якщо він

супроводжується опущеними вниз бровами, нахмуреним чолом чи опущеними

куточками рота, то він означає підозріле, вороже чи критичне ставлення.

Найбільше нас дратують люди, які під час розмови опускають повіки. Це

підсвідомий жест, що є спробою людини «забрати» вас зі свого поля зору,

тому що ви йому набридли чи стали нецікаві, або він почуває свою перевагу

над вами. При нормальній частоті моргання 6 – 8 разів у хвилину віка цієї

людини закриваються на секунду чи більше, начебто людина моментально

стирає вас зі своєї пам'яті.

Якщо людина підкреслює свою перевагу над вами, то його прикриті повіки

сполучаються з відкинутою назад головою і довгим поглядом, відомим як «

зверхній погляд». Якщо ви помітили схожий погляд у вашого співрозмовника,

це означає, що ваша поведінка викликає в нього негативну реакцію і потрібно

щось змінити, щоб успішно завершити розмову.

3. ВИСНОВКИ

Отже, різні форми невербальної поведінки використовуються для

виділення чи акцентування вербального повідомлення, для посилення якої-

небудь частини повідомлення, для пояснення мовчання, для додавання нової

інформації до висловлення чи для перекручування вербального повідомлення.

За допомогою теоретичних моделей комунікату легше зрозуміти внесок

невербальної поведінки в консультативні відносини. Чутливість до

невербальних повідомлень вимагає концентрації і розвивається в процесі

тренування.Вивченню важливості невербальних натяків присвячено кілька

досліджень.

Вчений Клейборн у ході дослідження вербальних втручань і невербальної

поведінки виявив, що комунікати сприймають використання інтерпретації як

ознаку компетентності комунікананта, а вербальним перефразуванням довіряють

у меншому ступені. Точно так само вони сприймали експресивне невербальне

поводження комунікантів (вокальну варіативність, лицеву експресію, зоровий

контакт і жести). І навпаки, привабливість і компетентність комунікантів,

чия невербальна поведінка було порівняно не експресивною, оцінювалася

нижче.

Дослідники Собелман і Лакросс повідомили, що клієнти сприймають

афіліативні форми невербальної поведінки, як більш теплі і привабливі. У

категорію афіліативних форм невербальної поведінки були зараховані

посмішки, кивки, рухи кистей рук, зоровий контакт, напрям плеча до клієнта

під кутом 90° і нахил корпуса тіла вперед під кутом 20°. Проводилося також

кілька досліджень кінесичної невербальної поведінки. Шпігель і Махотка

виявили, що пози з відкритою позицією рук оцінюються як холодні,

відразливі, соромливі і пасивні, тоді як пози з помірковано відкритими

позиціями рук оцінювалися як теплі і приймаючі. Пози з надмірно відкритими

позиціями рук оцінювалися як нескромні і ексгибіцоністські.

Сміт-Хайнен підтвердила, що поза зі схрещеними руками - найхолодна й у

меншому ступені характерна для емпатичної установки. Вона також

досліджувала різні варіанти положення ніг з погляду “теплоти” і “емпатії” і

встановила, що найхолоднішою і найменш емпатичною є поза зі схрещеними

ногами, при якій щиколотка однієї ноги лежить на коліні іншої ноги; однак

поза, при якій коліно однієї ноги лежить на коліні іншої ноги, а також

поза, при якій людина сидить “з ногами” на чи дивані в кріслі, не

оцінювалися як холодні і менш емпатичні.

Уаксер досліджував можливості визначення тривоги по різних елементах

невербального поводження. Отримані ним результати в цілому підтримують

теорію Екмана. Учасникам дослідження вдавалося визначити наявність тривоги

по одним тільки невербальним ознакам. Найважливішими невербальними

натяками, що дозволяли встановити наявність тривоги, були положення кистей

рук, погляд, положення губ і положення корпуса тіла. Для клієнтів, що

випробували тривогу, робили характерні нервові рухи кистей рук і

нехарактерні сигнальні жести; також для них був характерний менш тривалий

зоровий контакт зі співрозмовником; вони рідше посміхалися і тримали корпус

тіла більш напружено. Це дослідження підтвердило те, що більш виразну

“витічку” правдивої інформації дає тіло, а не обличчя. Крім того,

виявилося, що спостерігачі, що оцінювали рівень тривоги клієнтів, були

зосереджені в більшому ступені на рухах рук, чим на інших формах

невербального поводження. Інші області тіла (наприклад, ноги і ступні),

очевидно, рідше привертають до себе увагу спостерігача. Відомо, що між

комунікантом і комунікатом можуть виникнути комунікативні утруднення через

класові і культурні розходження. У визначеній мірі ці ускладнення можуть

бути викликані особливостями невербальної поведінки і властивих індивідам

форм проведення бесіди.

Обсяг особистого простору, необхідний для комфортного самопочуття,

неоднаковий для представників різних культурних груп. І комунікант, і

комунікат можуть невірно витлумачити скорочення чи збільшення фізичної

дистанції. Значення візуального контакту не менш важливо: англо-американці

використовують зоровий контакт для того, щоб підтвердити, що вони слухають,

однак в інших культурах прямий погляд і спроба ухилитися від прямого

зорового контакту мають інший зміст. У деяких культурних групах прийнято

спостерігати за співрозмовником периферичним зором і уникати прямого

зорового контакту; а в деяких культурах відхилення від зорового контакту

служить ознакою поваги до співрозмовника. Комунікант може невірно

витлумачити невербальну поведінку комуніката, який належить до іншої

культурної групи. Отже, норми ведення бесіди також залежать від культурних

традицій, так само як і способи вітання, звертання один до одного і т.д.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Г.Г. Почепцов. Теорія комунікації. – М.: “Рефл-бук”, К.: “Ваклер” –

2001. – 656с.

2. В.А. Лабунская. Невербальное поведение. – Ростов-на-Дону: издательство

Ростовского университета – 1986. – 135с.

3. Рюкле Хорст. Ваше тайное оружие в общении: мимика, жест, движение. – М.:

Интерэксперт: Инфра – М – 1996. – 227с.

4. Пиз Аллан. Язык жестов: как читать мысли других людей по их жестам. –

М.: Ай-Кью – 1995. – 257с.

5. Пиз Аллан. Язык жестов: увлекательное пособие для деловых людей. – М.:

Ай-Кью – 1992. – 112с.

-----------------------

Страницы: 1, 2, 3