Невербальні засоби комунікації

Невербальні засоби комунікації

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

РЕФЕРАТ

з курсу “Теорія масової комунікації”

на тему:

“НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ

КОМУНІКАЦІЇ”

Виконала:

студентка 1 курсу

факультету журналістики

заочної форми навчання

Воробйова М.С.

Викладач: Нестеряк Ю.М.

Київ 2002

ПЛАН

1. Вступ

2. Невербальні засоби спілкування:

1. Кінесичні особливості невербального спілкування

1. Жести і пози

2. Міміка

2. Проксемічні особливості невербального спілкування

1. Зони та території

2. Особиста територія

3. Зональні простори та його практичне використання

4. Зональні простори у різних націй

3. Візуальний контакт

3. Висновки

4. Список використаної літератури

1. ВСТУП

Спілкування як особливого роду діяльність – це творча гра

інтелектуальних та емоційних сил співбесідників, це, надалі, взаємне

навчання партнерів, досягнення ними нових знань під час обсудження предмета

розмови, це, нарешті, досягнення встановлених кожною стороною мети

переговорів (обмін думками, враженнями).

Люди можуть обмінюватись різними типами інформації на різних рівнях.

Відомо, що спілкування не вичерпується усними або письмовими

повідомленнями. В цьому процесі важливу роль грають емоції, манери

партнерів, жести. Психологами встановлено, що в процесі взаємодії людей від

60 до 80% комунікацій здійснюється за рахунок невбальних засобів вираження

і лише 20-40% інформації передається за допомогою вербальних. Ці дані

заставляють нас замислитись над значенням невербального спілкування для

взаємопорозуміння людей, звернути особливу увагу на значення жестів і

міміки людини, а також породжують бажання оволодіти мистецтвом тлумачення

цієї особливої мови, якою ми усі розмовляємо, навіть не усвідомлюючи цього.

Особливістю невербальної мови є те, що її виявлення обумовлене

імпульсами нашої підсвідомості, і відсутність можливості підробити ці

імпульси дозволяє нам довіряти цій мові більше, ніж звичайному вербальному

каналу спілкування.

Успіх будь-якого контакту в значній мірі залежить від уміння

встановлювати довірливий контакт зі співбесідником, а такий контакт

залежить не стільки від того, що ви говорите, скільки від того, як ви

тримаєтесь. Саме тому особливу увагу слід звертати на манеру, позу і міміку

співбесідника, а також на те, як він жестикулює.

Розуміння мови міміки та жестів дозволяє більш точно визначити

позицію співбесідника. Читаючи жести, ви здійснюєте зворотну дію, котра

грає визначну роль в цілісному процесі ділової взаємодії, а сукупність

жестів є важливою складовою такого зв’язку. Ви можете зрозуміти, як

сприйнято те, що ви говорите, - зі схваленням чи вороже, розкутий

співбесідник чи ні, зайнятий самоконтролем чи нудьгує…

Знання мови жестів і рухів дозволяє не лише краще розуміти

співбесідника, а й (що найважливіше) передбачити, яке враження справило на

нього почуте ще до того, як він висловиться з цього приводу. Іншими

словами, така безслівна мова може попередити вас про те, чи слід змінити

свою поведінку чи зробити щось інше, щоб досягти потрібного результату.

2. НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ

Хоча вербальні символи (слова) — основний наш засіб для кодування

ідей, призначених до передачі, ми використовуємо і невербальні символи для

трансляції повідомлень. У невербальній комунікації використовуються будь-

які символи, крім слів. Найчастіше невербальна передача відбувається

одночасно з вербальної і може чи підсилювати чи змінювати зміст слів. Обмін

поглядами, вираження обличчя, наприклад, посмішки і вираження несхвалення,

підняті в здивуванні брови, живий чи зупинений погляд, погляд з вираженням,

схвалення чи несхвалення — усе це приклади невербальної комунікації.

Використання пальця щоб вказати на предмет, прикривання рота рукою, дотик,

млява поза також відносяться до невербальних способів передачі значення

(змісту).

На думку антрополога Едуарда Т. Хола, лідер ООП Ясір Арафат носить

темні окуляри, щоб люди не могли спостерігати за його реакціями по

розширенню його зіниць. Учені недавно установили, що зіниці розширюються,

коли вас щось зацікавлює. За Холом, про реакцію зіниць в арабському світі

знають уже сотні років.

Ще один різновид невербальної комунікації формується тим, як ми

вимовляємо слова. Мається на увазі інтонація, модуляція голосу, плавність

мови і т.п. Як відомо з досвіду, те, як ми вимовляємо слова, може істотно

змінювати їхній зміст. Питання: «У вас є які-небудь ідеї?» — на папері

означає очевидний запит про пропозиції. Вимовлений різким авторитарним

тоном з роздратуванням у погляді це ж питання може бути витлумачений у

такий спосіб: «Якщо ви знаєте, що для вас добре, а що погано, не пропонуйте

ніяких ідей, що суперечать моїм».

Відповідно до досліджень, значна частина мовної інформації при обміні

сприймається через мову поз і жестів і звучання голосу. 55% повідомлень

сприймається через вираження обличчя, пози і жести, а 38% — через інтонації

і модуляції голосу. Звідси випливає, що всего 7% залишається словам,

сприйнятим одержувачем, коли ми говоримо. Це має принципове значення.

Іншими словами, у багатьох випадках те, як ми говоримо, важливіше слів, які

ми вимовляємо. Подібним чином, якщо хтось говорить: «Добре... я дам

доручення» — те пауза після слова «добре» може служити ознакою того, що

керівник не хоче цього робити, зараз занадто зайнятий, не хоче давати

доручення чи не знає, що саме варто почати.

Уявіть сцену, що ілюструє, як невербальні символи можуть створювати

поміхи у процесі обміну інформацією. Ви входите в кабінет вашого керівника,

щоб одержати визначену інформацію про проект, над яким ви працюєте. Ви

ввійшли, а він кілька секунд продовжує розглядати папери в себе на столі.

Потім дивиться на годинник і говорить відчуженим невиразним голосом: «Чим

можу бути вам корисний?»

Хоча його слова самі по собі не мають негативного змісту, мова поз і

жестів ясно вказує, що ви — небажане відволікання від його роботи. З яким

почуттям ви будете задавати питання? Які думки прийдуть вам у голову швидше

за все, коли наступного разу у вас виникне питання до керівника? Можна

думати, вони в жодному разі не будуть позитивними. Уявіть тепер, як з вашою

появою в кабінеті керівник, навпаки, відразу піднімає на вас погляд,

привітно посміхається і бадьорим тоном звертається до вас: «Як просувається

проект? Чим можу бути вам корисний?»

Керівник, що використовував негативні символи мови поз і жестів, може

бути, насправді хоче допомогти підлеглим так само, як той, чиї невербальні

символи випромінюють тепло. Адже слова в обох випадках вимовляються ті

самі. Однак у даному випадку, як часто буває в розмовах людей, невербальні

символи цілком придушують вербальні. Важливий висновок з цього прикладу

такий: потрібно домагатися, щоб використовувані вами для передачі

інформації невербальні символи відповідали ідеї, що ви маєте намір

повідомити. У протилежному випадку невербальні символи створюють такий шум,

що реципієнти майже напевно неправильно сприймуть повідомлення.

Як і семантичні бар'єри, культурні розходження при обміні невербальною

інформацією можуть створювати значні перешкоди для розуміння. Так,

прийнявши від японця візитну картку, варто відразу ж прочитати її і

засвоїти. Якщо ви покладете її в кишеню, ви тим самим повідомите японцю, що

його вважають несуттєвою людиною. Ще один приклад культурних розходжень у

невербальній комунікації — схильність американців зі здивуванням реагувати

на «кам'яне вираження» обличчя в співрозмовників, у той час як посмішка не

часто гостює на обличчях росіян і німців.

Отже, через невербальні прояви співбесідник демонструє своє дійсне

ставлення до того, що відбувається. Ваша задача – ці прояви побачити і

зрозуміти, що за ними криється. Крім того, усвдомлюючи і керуючи власною

невербальною поведінкою, ви отримуєте в користування дуже дієвий інструмент

поєднання зі співбесідником і впливу на нього.

2.1. КІНЕСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НЕВЕРБАЛЬНОГО

СПІЛКУВАННЯ

Незважаючи на те, що обличчя залишається головним джерелом розуміння

природи емоційних реакцій, тіло, кінцівки і зап”ястки рук також відіграють

важливу роль у комунікації. Кінесика - це спосіб комунікації за допомогою

рухів тіла і жестів. Вона являє собою культурно обумовлені системи

поводження, що засвоюються шляхом імітації рольових моделей. Оскільки таке

поводження засвоюється, головним чином, несвідомо, більшість людей не

усвідомлюють, що активно користуються складною системою жестів і рухів.

У число невербальних фізичних способів комунікації входять жести і

пози. Згідно Руешу і Кесу, жести використовуються з метою ілюстрації,

підкреслення, указівки, чи пояснення переривання, а виходить, вони не

можуть бути ізольовані від вербальної комунікації. Жести детерміновані

побудовою людського тіла, однак розвиваються і конкретизуються вони в

міжособистісних і соціальних відносинах. З одного боку, вираження подиву,

розпачу, гніву, тривоги, задоволення і презирства приблизно однакові у всіх

країнах світу і у всіх культурах. З іншого боку, розуміння їхнього змісту

залежить від знайомства з комунікативною системою даної конкретної

культури. Жести необхідні в тих випадках, коли неможлива вербалізація

(наприклад, через мовний бар'єр і проблеми зі слухом). Крім того, жести

часто використовуються тоді, коли вербальні вираження вважались би

соціально неприйнятними. І, нарешті, зовсім інше враження роблять “жести”

тих людей, що страждають від захворювань, що супроводжуються мимовільними

рухами і жестами.

Людині, що відчуває тривогу, властиві швидкі, неспокійні рухи рук і

ніг, тремтіння в кистях рук. Подавлена людина рухається дуже повільно,

немов кожен рух дається їй надзвичайно складно. Ще один важливий фактор -

фізична дистанція, яку людина підтримує між собою й іншими людьми. Замкнута

людина звичайно не відводить рук далеко від свого тіла і не піднімає

голови. Вчені Ган і Маклин з цього приводу зауважують: “Тілесні пози,

напруга і розслаблення мускульних систем, руху голови, рук і ніг, - усе це

має в нашій культурі загальноприйняту символічну цінність як способи

комунікації” (1955 p. ).

2.1.1. ЖЕСТИ І ПОЗИ

У практиці взаємодії виділяють кілька основних жестів, що

відображують внутрішній стан людини. Рух рук і тіла передають багато

зведень про людину.

По-перше, в них відображається стан організму і безпосередні емоційні

реакції. Це дозволяє судити про темперамент людини (сильні чи слабкі в

нього реакції, швидкі чи уповільнені, інертні чи рухливі).

По-друге, пози і рухи тіла виражають риси характеру людини, ступінь її

впевненості в собі, скутість чи розкутість, обережність чи поривчастість.

У позі і рухах виявляється і соціальний статус людини. Такі вираження, як

«йти з високо піднятою головою», «розправити плечі» чи, навпаки, «стояти на

напівзігнутих», являють собою не тільки опис пози, але і виражають

визначений психологічний стан людини.

По-третє, у позі і жестах виявляються культурні норми, засвоєні

людиною. Наприклад, вихований чоловік ніколи не буде розмовляти сидячи

поруч з жінкою, що стоїть, незалежно від того, як він оцінює її особисті

якості.

По-четверте, жестам і позі приписуються чисто умовні символічні

значення. Таким чином, вони здатні передати точну інформацію.

Жести відкритості свідчать про щирість і бажання говорити відверто. До

цієї групи знаків відносяться жести «розкриті руки» і «розстібання

піджака».

Жест «розкриті руки» полягає в тому, що співрозмовник протягає вперед

у вашу сторону свої руки долонями вверх. Цей жест особливо часто

спостерігається в дітей. Коли діти пишаються своїми досягненнями, вони

відкрито показують свої руки. Коли ж діти почувають свою провину, вони

ховають руки або за спину, або в кишені.

Жест «розстібання піджака» також є знаком відкритості. Відкриті люди,

які дружньо до нас ставляться, часто розстібають і навіть знімають піджак

у нашій присутності. Досвід показує, що згода між співрозмовниками в

розстібнутих піджаках досягається частіше, ніж між тими, хто залишався в

застебнутих піджаках. Той, хто змінює своє рішення в сприятливу сторону,

звичайно розтискає руки й автоматично розстібає піджак. Цей жест

демонструє бажання піти на зустріч і установити контакт.

Коли стає ясно, що угода з позитивним рішенням щодо обговорюваного

питання можлива, а також у тому випадку, коли створюється позитивне

враження від спільної роботи, люди, що сидять, розстібають піджаки,

розпрямляють ноги і пересуваються на край стільця, ближче до столу, що

відокремлює їх від сидячих навпроти них співрозмовників (найчастіше

партнерів по переговорам).

Жести підозрілості і скритності свідчать про недовіру до вас, сумнівів

у вашій правоті, про бажання щось приховати від вас. У цих випадках

співрозмовник машинально потирає чоло, скроні, підборіддя, прагне прикрити

обличчя руками. Але найчастіше він намагається не дивитися на вас,

відводячи погляд убік. Інший показник скритності – непогодженість жестів.

Якщо ворожий стосовно вас чи людина, що захищається, посміхається, то це

означає, що він за штучною посмішкою намагається навмисне сховати свою

нещирість.

Жести і пози захисту є знаком того, що співрозмовник почуває небезпеку

або погрозу. Найбільш розповсюдженим жестом цієї групи знаків є руки,

схрещені на грудях. Руки тут можуть займати три характерних положення.

Просте схрещування рук є універсальним жестом, що позначає оборонний чи

негативний стан співрозмовника. У цьому випадку варто переглянути те, що ви

робите чи говорите, тому що співрозмовник почне уходити від обговорення.

Потрібно також врахувати і те, що цей жест впливає на поводження інших

людей. Якщо в групі з чотирьох чи більше людей ви схрестили руки в

захисній позі, то незабаром можна чекати, що й інші члени групи піде за

вашому прикладом. Правда, цей жест може означати просто спокій і

впевненість, але це буває тоді, коли атмосфера бесіди не носить

конфліктного характеру.

Якщо крім схрещених на грудях рук співрозмовник ще стискає пальці в

кулак, то це свідчить про його ворожість чи наступальну позицію. У цьому

випадку варто сповільнити свою мову і рухи, як би пропонуючи співрозмовнику

піти вашому прикладу. Якщо це не допомагає, то слід постаратися перемінити

тему розмови.

Жест, коли кисті схрещених рук обхоплюють плечі (іноді кисті рук

впиваються в плечі так міцно, що пальці стають білими), позначає

стримування негативної реакції співрозмовника на вашу позицію по

обговорюваному питанню. Цей прийом використовується, коли співрозмовники

полемізують, прагнучи будь-що переконати один одного в правильності своєї

позиції, причому нерідко супроводжується холодним, ледве прищуленим

поглядом і штучною посмішкою. Таке вираження обличчя означає, що ваш

співрозмовник на межі, і якщо не прийняти оперативних мір, що знижують

напруженість, то може відбутися зрив.

Жест, коли руки схрещені на грудях, але з вертикально виставленими

великими пальцями рук, є досить популярним серед ділових людей. Він

передає подвійний сигнал: перший – про негативне відношення (схрещені

руки), другий – про почуття переваги, вираженому великими пальцями рук.

Співрозмовник, що застосовує цей жест, звичайно підграє одним чи обома

пальцями, а при положенні стоячи характерно погойдується на підборах. Жест

із використанням великого пальця виражає також глузування читнеповажне

відношення до людини, на яку вказують великим пальцем як би через плече.

Жести міркування й оцінки відбивають стан замисленості і прагнення

знайти рішення проблеми. Замислене вираження обличчя супроводжується жестом

«рука біля щоки». Цей жест свідчить про те, що вашого співрозмовника щось

зацікавило. Залишається з'ясувати, що ж спонукало його зосередитися на

проблемі.

Жест «пощипування перенісся», що звичайно сполучається з закритими

очима, говорить про глибоку зосередженість і напружені міркування. Коли

співрозмовник перебуває в стадії ухвалення рішення, він почухує підборіддя.

Цей жест звичайно супроводжується прищуриванием око – співрозмовник як би

розглядає щось удалині, як би намагаючись знайти там відповідь на своє

питання.

Коли співрозмовник підносить руку до обличчя, спираючи підборіддям на

долоню, а вказівний палець витягає уздовж щоки (інші пальці знаходяться

нижче рота) – це є красномовним свідченням того, що він критично сприймає

ваші доводи.

Жести сумніву і непевності найчастіше зв'язані з почісуванням вказівним

пальцем правої руки під мочкою чи вуха ж бічної частини шиї (звичайно

робиться п'ять рухів, що почухують,).

Дотик до носа чи його легке потирання – також знак сумніву. Коли вашому

співрозмовнику буває важко відповісти на ваше питання, воно часто вказівним

пальцем починає чи торкати потирати ніс. Правда, тут варто зробити

застереження: іноді люди потирають ніс тому, що він просто чешеться. Однак

ті, хто чеше ніс, звичайно роблять це енергійно, а ті, для кого це служить

жестом, лише злегка його потирають.

Жести і пози, що свідчать про небажання слухати і прагнення закінчити

бесіду досить красномовні. Якщо під час бесіди ваш співрозмовник опускає

повіки, то це сигнал про те, що ви для нього стали нецікаві чи просто

набридли, чи ж він почуває свою перевагу над вами. Якщо ви помітили

подібний погляд у свого співрозмовника, то врахуйте наступне: необхідно

щось змінити, якщо ви зацікавлені в успішному завершенні розмови.

Жест «почісування вуха» свідчить про бажання співрозмовника

відгородитися від слів, що він чує. Інший жест, зв'язаний з дотиком до

вуха, - потягування мочки вуха – говорить про те, що співрозмовник

наслухався вдосталь і хоче висловитися сам.

У тому випадку, коли співрозмовник явно хоче швидше закінчити бесіду,

він непомітно (і часом неусвідомлено) чи пересувається повертається убік

дверей, при цьому його ноги звертаються до виходу. Поворот тіла і положення

ніг указують на те, що йому дуже хочеться піти. Показником такого бажання є

також жест, коли співрозмовник знімає окуляри і демонстративно відкладає їх

убік. У цій ситуації він прагне чимось зацікавити співрозмовника або дати

йому можливість піти. Якщо ви будете продовжувати розмову в тім же ключі,

то навряд чи доможетеся бажаного результату.

Жести, що свідчать про бажання навмисно затягти час, зазвичай повязані

з окулярами. Для того, щоб затягти час з метою обміркувати остаточне

рішення, співрозмовник робить наступні жести: постійно знімає і надягає

окуляри, а також протирає лінзи. Якщо ви спостерігаєте один з цих жестів

відразу ж після того, як запитали людини про його рішення, то найкраще буде

помовчати в чеканні. Якщо партнер знову надягає окуляри, то це означає, що

він хоче ще раз «поглянути на факти».

Жест «ходіня» служить знаком того, що не слід поспішати. Багато

співрозмовників прибігають до цього жесту, намагаючись «розтягнути час»,

щоб розв'язати складну проблему чи прийняти важке рішення. Це дуже

позитивний жест. Але з тим, хто розхожує, розмовляти не слід. Це може

порушити хід його думок і перешкодити прийняттю ним рішення.

Жести впевнених у собі людей з почуттям переваги над іншими. До них

відноситься жест «закладання рук за спину з захопленням зап'ястя». Від

цього жесту варто відрізняти жест «руки за спиною в замок». Він говорить

про те, що людина розстроєна і намагається взяти себе в руки. Цікаво, що

чим більше сердить людину, тим вище пересувається її рука по спині. Саме

від цього жесту пішло вираження «візьми себе в руки». Це поганий жест, бо

він використовується для того, щоб сховати свою нервозність, і

спостережливий партнер по переговорам напевно відчує це.

Жестом упевнених у собі людей з почуттям переваги над іншими є і

жест «закладання рук за голову». Багато співрозмовників дратуються, коли

хто-небудь демонструє його перед ними.

Жести незгоди можна назвати жестами витиснення, оскільки вони

виявляються внаслідок стримування своєї думки. Збирання неіснуючих ворсинок

з костюма є одним з таких жестів. Співрозмовник, що збирає ворсинки,

звичайно сидить, відвернувши від інших, і дивиться в підлогу. Це найбільш

популярний жест несхвалення. Коли співрозмовник постійно збирає ворсинки з

одягу, це є ознакою того, що йому не подобається усе, що тут говориться,

навіть якщо на словах він з усім згодний.

Жести готовності сигналізують про бажання закінчити розмова чи зустріч

і виражаються в подачі корпуса вперед, при цьому обидві руки лежать на

колінах чи тримаються за бічні краї стільця. Якщо кожної з цих жестів

виявляється під час розмови, то варто брати ініціативу у свої руки і першим

запропонувати закінчити бесіду. Це дозволить вам зберегти психологічну

Страницы: 1, 2, 3