Економічний аналіз монополістичної конкуренції

Економічний аналіз монополістичної конкуренції

План.

ВСТУП. 2

Розділ 1. ПОНЯТТЯ МОНОПОЛІСТИЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ. 5

1.1. Ознаки монополістичної кункуренції. 5

1.2. Основні теоретичні концепціі. 8

1.3. Диференіяція продукту та умови входу в галузь. 12

Розділ 2. РІВНОВАГА ФІРМИ ПРИ МОНОПОЛІСТИЧНІЙ КОНКУРЕНЦІЇ. 16

2.1. Крива попиту фірми. 16

2.2. Короткострокова та довготривала рівновага фірми при монополістичній

конкуренції. 18

2.3. Максімізаця прибутку в умовах монополістичної конкуренції. 21

Розділ 3. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ МОНОПОЛІСТИЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ. 25

3.1. Надлишкова виробнича потужність. 25

3.2. Нецінова конкуренція. 28

3.2. Реклама і просування товарів на ринку з монополістичною

конкуренцією. 31

АНАЛІЗ РИНКУ БЕЗАЛКОГОЛЬНИХ НАПОЇВ. 35

ВИСНОВОК. 47

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА. 50

ВСТУП.

Мой інтерес до даної теми пов'язаний, насамперед, із тим, що

монополістична конкуренція є не тільки найбільш поширеною, але і найбільш

важкою досліджуваною формою галузевих структур. Для подібної галузі не може

бути побудовано абстрактної моделі, як це можна зробити у випадках чистої

монополії і чистої конкуренції. Багато чого, тут, залежить від конкретних

деталей, що характеризують продукцію і технологію, а також від природи

стратегичного вибору, наявного у фірм. Тому моя задача в даному випадку

зводиться до виявлення й опису спільних моментів і найбільш характерних

закономірностей такої економічної структури як монополістична конкуренція.

Проблеми монополізації господарського життя , конкуренція на товарних

ринках привертають сьогодні пильну увагу не тільки спеціалістів, але і

широких прошарків населення. З початку 90-х років ці проблеми гостро стали

перед Україною: без прийняття твердих і послідовних мір проти монополізму

не можна сподіватися на успіх економічної реформи і перехід до ринкової

економіки. Успіх економічних перетворень у чималому ступені залежить від

зваженої, вивіреної системи регулювання державою монопольних процесів і

конкурентних відношень. У нашій країні, промисловості якої в спадщину від

командно-адміністративної системи колишнього СРСР дістався цілий комплекс

гігантів-монополістів, особливо важливої стає проблема демонополізації

економіки і недопущення посилення ролі вже чинних на ринку монополій. В

Україні процес створення державного контролю по недопущенню несумлінної

конкуренції фактично почався з нуля, тому що присутня в ще зовсім нещодавно

в керуванні економікою командно-адміністративна система по своїй суті

виключала наявність вільної конкуренції в господарській діяльності. Тому на

даному етапі величезне значення має створення й удосконалення законодавчої

бази з приводу регулювання монополістичних процесів і конкуренції,

розуміння населенням України необхідності економічних реформ у даній сфері.

Своєрідним і широко поширеним типом недосконалої конкуренції, що

спостерігається практично в усіх розвинутих країнах, є, так звана,

монополістична конкуренція. В певній мірі, монополістична конкуренція

нагадує досконалу конкуренцію:

- велика кількість споживачів і виробників;

- бар'єри для входу на ринок і виходу з ринку мінімальні;

- кожна фірма сприймає ціни інших фірм як задані і регулює тільки свою

ціну[1].

В умовах монополістичної конкуренції кожна фірма випускає свій власний

продукт, а усі разом - товари однієї товарної групи. Товар, що випускається

кожною фірмою, декілька відрізняється від товарів тієї ж групи, що

випускаються іншими фірмами. Це, як правило, товари (або послуги) групи

одного призначення - прохолодні напої, ліки, бензин різних марок і т.п.

Товари групи є близькими замінниками, але відрізняються один від іншого

якістю виконання, упаковуванням, дизайном, товарним знаком, післяпродажним

обслуговуванням і т.п. І майже не різняться ціною. Кожна фірма є єдиним

виробником свого товару й в цьому змісті монополістом.

Чиста конкуренція і чиста монополія є винятками, а не правилом в

ринковому середовищі. Більшість ринкових структур знаходяться десь між цими

двома винятками. Монополістична конкуренція припускає змішання монополії і

конкуренції: точніше, монополістична конкуренція містить у собі дуже

значний обсяг конкуренції, змішаної з невеликою дозою монопольної влади.

Модель досконалої конкуренції, що використовувала неоклассическая

школа, спиралася на ряд дуже умовних теоретичних передумов. Передбачалася,

зокрема, що економіка є абсолютно гнучкою і мобільною: є рухливість

ресурсів, відсутні мальскі перешкоди для переливання капіталу і праці, не

існує якогось центру економічної влади, здатного обмежувати свободу

господарських суб'єктів. Багато представників західної економічної теорії

розуміли усю умовність показаних передумов, тому вже в 19ст. з'явилися

роботи, автори яких намагались врахувати вплив монополій на структуру

ринку. Найбільш відомими роботами в цьому напрямку є “Теорія

монополістичної конкуренції” Е.Чемберлина і “Економічна теорія недосконалої

конкуренції” Дж.Робінсон.

Внесок американського економіста Е. Чемберліна (1899-1967) полягає в

тому, що він був першим, хто ввів поняття ''монополістичної конкуренції''.

Відповідно до погляду Чемберліна, більшість економічних ситуацій являють

собою явища, що включають і конкуренцію, і монополію. Чемберліновська

модель припускає структуру ринку, у якій поєднані елементи конкуренції

(велика кількість фірм, їхня незалежність друг від друга, вільний доступ на

ринок) з елементами монополії (покупці віддають явну превагу ряду

продуктів, за які вони готові сплачувати підвищену ціну). При цьому

передбачається, що підприємець у своєму прагненні до одержання

максимального прибутку намагаються захопити контроль над пропозицією

товару, що дозволить йому диктувати ціну на ринку. Тому він прагне створити

товар, який хоч чимось-то відрізняється від товару конкурента. Відповідно

до поглядів Чемберліна ринок будь-якого одиничного єдиного виробника в

умовах монополістичної конкуренції визначається і лімітується трьома

головними чинниками: ціною продукту, особливостями свого продукту,

витратами по збуту.

Джоан Робинсон (1903-1983)- англійський економіст, представник

кембріджської школи політичної економії -як і Чемберлін у своїй

найвідомішій роботі «Економічна теорія недосконалої конкуренції» (1933)

досліджувала ті ж проблеми: здвиги в механізмі ринкової конкуренції,

проблему монополізації ринку, механізм монополістичного ціноутворення.

Особливу увагу Джоан Робинсон приділила такій характерній рисі ринкового

поводження значних компаній, як маневрування цінами. У результаті своїх

досліджень Джоан Робинсон набула висновку, що можливість цінового

маневрування підриває головні постулати класичної теорії: незалежність

процесу ціноутворення, ототожнення рівноваги попиту і пропозиції з

оптимальним використанням ресурсів і оптимізації суспільного добробуту. У

цьому її принципова відмінність від Чемберліна, що вважав, що саме механізм

монополістичної конкуренції щонайкраще обслуговують інтереси економічного

добробуту.

Значний внесок в аналіз ринку недосконалої конкуренції внесли такі

економісти, як А.Курно, Дж.Хікс і ін.

Робота складається із вступу, 3 розділів, 10 підрозділів та висновку.

Мета даної роботи - дати економічний аналіз монополістичної

конкуренції.

Головними завданнями, переслідуваними в цій роботі є:

1) визначити й обговорити природу і поширеність монополістичної

конкуренції,

2) проаналізувати й оцінити поведінку фірм, що здійснюють

монополістичну конкуренцію в області цін і випуску продукції,

3) пояснити і визначити роль нецінової конкуренції, тобто

конкуренції, заснованої на якості продукту і рекламі в галузях із

монополістичною конкуренцією.

4) праналізувати короткострокову та довгострокову рівновагу фірми при

монополістичній конкуренції.

5) проаналізувати діяльність фірм на ринку монополістичної конкуренції

в Україні на прикладі ринку безалкогольних напоїв.

Розділ 1. ПОНЯТТЯ МОНОПОЛІСТИЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ.

1.1. Ознаки монополістичної кункуренції.

У багатьох галузях господарства товари, які випускаються фірмами, є

диференційованими. З тієї чи іншої причини споживачі розглядають марку

кожної фірми як таку, що відмінна від марок інших фірм. Наприклад, зубна

паста «Крест» відрізняється від «Колгейт», «Ейм» та десятка інших марок

частково присмаком, частково густиною і частково репутацією — еталоном

відносної ефективності протидії карієсу для споживачів є «Крест». Через це

деякі споживачі (хоча й не всі) заплатять за «Крест» більше.

Оскільки єдиним виробником пасти «Крест» є корпорація «Проктер енд

Гембл», остання користується владою монополіста. Проте монопольна влада

«Проктер енд Гембл» обмежена, оскільки споживачі можуть легко замінити

«Крест» іншими марками, якщо ціна на неї зросте. Хоча споживачі, що

полюбляють пасту «Крест», готові більше заплатити за неї, більшість із них

не заплатить набагато вищу ціну. Типовий споживач може переплатити за

«Крест» на 25 чи навіть 50 центів більше, але навряд чи ця сума виросте до

долара. Для більшості споживачів зубна паста — це лише зубна паста, а

відмінність між марками незначна. Отже, крива попиту на зубну пасту

«Крест», хоча й спрямована вниз, все ж досить еластична. Через обмеженість

свого монопольного становища «Проктер енд Гембл» призначить ціну, не

набагато вищу від своїх граничних витрат. Подібна ситуація склалася між

пральним порошком «Тайд», паперовими рушниками «Скотт» та іншими

товарами.[2]

Монополістична конкуренція –це тип ринку, на якому за умови неоднорідної

пропозиції діє велика кількість невеликих постачальників при більшій

кількості споживачів. Тобто, на відміну від досконалої конкуренції, при

монополістичній конкуренції немає однорідності продукції, оскільки між

продуктами окремих виробників існують деякі відмінності, що дозволяє фірмам

здійснювати сегментацію ринку. Даний тип ринку поєднує в собі риси як

конкурентного (багато виробників), так і монополістичного (наявність

відмінностей у продукції). 2

Розходження між монополістичною і чистою конкуренцією дуже значні. Для

монополістичної конкуренції не потрібно наявності сотень або тисяч фірм,

достатньо порівняно великого їх числа, скажемо 25, 35, 60 або 70.

Ринок з монополістичною конкуренцією має дві важливі особливості.

По-перше, фірми конкурують між собою, торгуючи диференційованими

товарами, які можуть легко замінятися один одним, однак вони не є

абсолютними замінниками. Інакше кажучи, перехресна еластичність попиту за

ціною значна, проте не безмежна.

По-друге, вхід на ринок і вихід з нього — вільні: для нових фірм з їх

власними марками товару увійти до ринку нескладно і так само легко залишити

ринок існуючим на ньому фірмам, товари яких стали неприбутковими.

Щоб зрозуміти, чому вільний вхід є важливою умовою, порівняймо ринки

зубної пасти та автомобілів. Ринок зубної пасти — це ринок з

монополістичною конкуренцією, а для автомобільного ринку краще підходить

визначення олігополії. Іншим фірмам нескладно запропонувати ринку нові

марки зубної пасти, спроможні конкурувати з «Крест», «Колгейт» тощо. Це

обмежує прибутковість виробництва «Крест» чи «Колгейт». Якби їхні прибутки

були значними, то інші фірми почали б витрачати необхідні кошти (на

розробку, виробництво, рекламу та стимулювання), щоб вивести на ринок свої

власні марки, а це б зменшило кількість споживачів пасти «Крест» чи

«Колгейт», а також прибутковість цих фірм.

Для автомобільного ринку також характерна товарна диференціація.

Водночас значна економія на обсягах виробництва істотно ускладнює вхід до

ринку фірм-новичків. Тому до середини 70-х років, коли японські виробники

стали небезпечними конкурентами, три головних автомобільних компанії США

ділили між собою практично весь ринок.[3] Окрім ринку зубної пасти, є

безліч прикладів ринків з монополістичною конкуренцією. Мило, шампунь,

дезодоранти, крем для гоління, ліки та багато інши товарів продаються на

ринках з монополістичною конкуренцією. Монополістичні конкурентними є також

ринки лиж, тенісних ракеток, велосипедів та інших спорт товарів. Це саме

стосується і роздрібної торгівлі, оскільки товари продаються в багатьох

магазинах, що конкурують один з одним і диференціюють свої послуги

відповідно до розміщення, доступності та досвідченості продавців, надання

кредиту тощо. Вхід є відносно легким, а тому, якщо в якійсь місцевості, де

кількість магазинів незначна, а власники отримують великі прибутки, скоро

з'являться нові торговельні точки.

З наявності такого числа фірм витікає декілька важливих ознак

монополістичної конкуренції. По-перше, кожна фірма володіє щодо невеликою

долею усього ринку, тому вона має дуже обмежений контроль над ринковою

ціною. Крім того, наявність порівняно великої кількості фірм до того ж

гарантує, що таємна змова, погоджені дії фірм із метою обмеження обсягу

виробництв і штучного підвищення цін, майже неможливий. Нарешті, при

численності фірм у галузі немає відчуття взаємної залежності між ними;

кожна фірма визначає свою політику, не враховуючи можливу реакцію з боку

конкуруючих із ній фірм. І це дуже прийнятий спосіб дії фірми в умовах

ринку, на котрому її конкуренти дуже чисельні. Зрештою, збільшення продажів

на 10 або 15 %, що фірма Х може здійснити шляхом зменшення ціни, поширється

настільки слабко на її 20, 40 або 60 конкурентів, що вплив на їхні продажі

буде практично непримітним. Реакцію конкурентів можливо не враховувати,

тому що вплив дій однієї фірми на кожного з її численних суперників

настільки мал, що в цих конкурентів не буде причини реагувати на дії фірми.

Тобто, монополістична конкуренція розуміє таку ринкову ситуацію, при

котрії щодо велике число невеликих виробників пропонує схожу, але не

ідентичну продукцію.

У реальній дійсності не існує чистої (досконалої) або тільки, крайнього

випадку, «чистої» монополії при недосконалій конкуренції. Як відзначає

П.Самуэльсон, «реальний світ, яким ми його знаємо по Америці, Європі або

Азії, виступає як своєрідне сполучення елементів конкуренції з

недосконалостями, внесеними монополіями»[4]

1.2. Основні теоретичні концепціі.

Існують дві основні теоретичні концепції монополістичної конкуренції.[5]

1. "Рішення за дотичною" — Е. Чемберліна.

Внесок американського економіста Е. Чемберліна (1899-1967) полягає в

тому, що він був першим, хто ввів поняття ''монополістичної конкуренції''.

Відповідно до погляду Чемберліна, більшість економічних ситуацій являють

собою явища, що включають і конкуренцію, і монополію. Чемберліновська

модель припускає структуру ринку, у якій поєднані елементи конкуренції

(велика кількість фірм, їхня незалежність друг від друга, вільний доступ на

ринок) з елементами монополії (покупці віддають явну превагу ряду

продуктів, за які вони готові сплачувати підвищену ціну). При цьому

передбачається, що підприємець у своєму прагненні до одержання

максимального прибутку намагаються захопити контроль над пропозицією

товару, що дозволить йому диктувати ціну на ринку. Тому він прагне створити

товар, який хоч чимось-то відрізняється від товару конкурента.

Кожна фірма, яка домоглась деякої диференціації продукту стає

монополістом на ринку його збуту. У зв'язку з цим фірма починає мати

частково ринкову владу. Це означає, що збільшення цін на її продукцію не

обов'язково призведе до втрати усіх покупців, що було б вірно, принаймні, у

теоретичному плані в умовах досконалої конкуренції, повної однорідності

продукту і, як слідство, безкінечної еластичності попиту по ціні. При цьому

диференціація продукту по Чемберліну трактується достатньо широко: вона

включає не тільки різноманітні властивості продукту, але й усі умови

реалізації і послуги, що супроводжують продажу, а також просторове

перебування. Диференціація може базуватися на певних особливостях самого

продукту, начебто таких, як особливі запатентовані властивості (фабричні

марки, фірмові назви, своірідність упаковування) і таких, як індивідуальні

особливості (якість, форма, колір або стиль). Диференціація може існувати у

відношенні умов, що супроводжують продажу товарів. Там, де продукт

диференційований, продавець одночасно є і конкурентом і монополістом. Межі

ж влади цієї групи монополістів обмежені, оскільки контроль над пропозицією

товарів частковий: внаслідок існування товарів замінників і можливої

еластичності попиту по ціні.

Проблему попиту Чемберлін ставить по-новому. На відміну від неокласичної

моделі, де обсяг попиту і його еластичність виступають як щось споконвічно

дане, у моделі Чемберліна вони виступають як параметри, на які монополіст

може робити вплив через формування наших смаків і переваг. Тобто, ціна не

є вирішальним інструментом конкуренції, оскільки в створенні попиту

головний акцент робиться на рекламу, якість товару, обслуговування

споживачів. Це означає, що в умовах монополістичної конкуренції

еластичність попиту по ціні падає при зростанні еластичності по якості. [6]

Крива попиту на продукцію окремої фірми хid не є нескінченно еластичною,

як це мас місце за досконалої конкуренції, тобто її крива матиме певний

нахил, менший за нахил крипої ринкового попиту хd, а, отже, МRi, = ARi,. Це

створює певні можливості для здійснення самостійної цінової політики в

короткостроковому аспекті, отримувати економічний прибуток, оскільки фірма

буде випускати таку кількість продукції, що забезпечує їй максимум прибутку

згідно з випуску правилом (МR = МС).

Як видно з мал.A , при встановленні фірмою оптимальної для себе ціни pm

вона отримуватиме прибуток, величина якого відповідає площі прямокутника.

Проте, на відміну від монополії, дана рівновага, коли фірма отримує

економічний прибуток, не може бути довгостроковою, оскільки не існує

суттєвих перешкод для того, щоб у дану галузь не входили нові конкуренти,

які будуть випускати подібну продукцію.

Це призводить до того, що економічний прибуток зникає (мал.Б), оскільки,

по-перше, попит на продукцію окремої фірми знизиться, бо додаткова

пропозиція продукції, яка є замінником для продукції окремої фірми,

призводить до зменшення ємності її ринку, і, по-друге, посилення в галузі

конкурентної боротьби, що ведеться в основному неціновими методам,

спричинить підвищення рівня витрат (крива середніх витрат АСi здійметься

вгору).

Що стосується реклами, то їй властиво двоїстий вплив на попит.

Припускається її вплив як на формування потреб, так і на їхні зміни. З

однієї сторони вплив реклами на збільшення попиту на продукт ув'язується з

можливістю продавця збувати велику кількість свого продукту незалежно від

призначуваної ціни, чим без помочі реклами, тобто граничні витрати на

рекламу збільшують прибутки. Проте, з іншого боку, висловлюється

нагадування про те, що прибуток від повторення реклами збільшується не

нескінченно, тому що опір, що викликає зменшення прибутку увесь час

посилюється в міру того, як розширюються витрати по збуту.

2. "Двічі зламана крива ціна - збут"—Е. Гутенберг.

Окрема фірма має можливість здійснювати автономну цінову політику лише в

рамках дуже обмеженого інтервалу (мал.В). Поза ним фірма потрапляє у

ситуацію, дуже близьку до досконалої конкуренції: якщо вона встановлює

ціну, вищу за p0 внаслідок цінової конкуренції вона втратить більшість

своїх клієнтів; якщо знижує ціни нижче рівня p0’, то вона залучає до себе

стільки споживачів, що це стає відчутним для її конкурентів. Таким чином,

окрема фірма має можливість в інтервалі

p0’ < р

а її крива ціна – збут хid набуває форми двічі зламаної лінії. Наявність

"монополістичного відрізка" кривої попиту відбиває намагання

монополістичного конкурента створити продукт, що має відчутні відмінності

від продуктів фірм-конкурентів. Положення "монополістичного відрізка"

залежить від середнього рівня цін на товари даної групи: якщо останній

знижується, то відрізок зміщується вниз, отже, стає для окремої фірми все

менш досяжним. Умовою досягнення максимуму прибутку є рівність граничної

виручки та граничних витрат. Якщо крива граничних витрат має перебіг МС1 ,

то на "монополістичному відрізку" існує Курно точка С1. За можливої зміни

технології виробництва фірма може мати іншу криву граничних витрат МС2, яка

дає змогу збільшити обсяг виробництва і захопити більшу частку ринку.

Порівнюючи величину можливого прибутку при x1 та x2 фірма має вибрати той

варіант, який забезпечує більший прибуток; як правило, отримати більший

прибуток можна саме на "монополістичному відрізку". Але якщо навіть

рівновага в точці С2 дає більший прибуток, фірма все одно найімовірніше

залишиться в стані рівноваги С1. Це можна пояснити тим, що при переході від

ціни р1 до ціни p2 відбуватиметься занадто великий стрибок у величині ціни.

Крім того, при р<р1 почнеться швидке зниження величини прибутку, що навіть

психологічно відлякує фірму робити такі різкі кроки в ціновій політиці,

тому що вони не гарантують на 100% (з врахуванням очевидного посилення

конкуренції) очікуваного результату у вигляді зростання величини прибутку

порівняно зі станом С1.

Підводячи висновок, можна сказати, що відповідно до поглядів Чемберліна

Страницы: 1, 2, 3, 4