Удосконалення механізмуу ефективного використання основних фондів підприємств промисловості на прикладі тернопільської області

Удосконалення механізмуу ефективного використання основних фондів підприємств промисловості на прикладі тернопільської області

Зміст

Вступ. ………….………………………..……1стор.

Загальна характеристика основних фондів. 3стор.

Знос і амортизація основних фондів. …8стор.

Основні показники ефективності використання основних фондів.

…………………………..14стор.

Шляхи поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей.

……………….21стор.

Висновок. …………………….………….…27стор.

Вступ

Одним з найбільш важливих завдань розвитку промисловості є

забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення його ефективності

і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів.

У будь-якому дійстві виробництва взаємодіють два головні

чинники: речовий, тобто засоби виробництва, і особистий- робоча сила.

Засоби виробництва, будучи речовими елементами продуктивних сил

суспільства, предметно втілюють досягнення науки і техніки. Вони беруть

участь не лише у створенні споживчої вартості продукту, але і його трудової

вартості.

Витвором процесу праці з використанням засобів праці та

предметів праці є певні споживчі вартості. Водночас засоби праці, як і

предмети праці, будучи втіленням суспільної праці, витраченої на їх

створення, є речовим втіленням вартості в умовах товарно- грошових

відносин.

У сучасних умовах стрімко підвищується роль речових факторів

виробництва, зокрема засобів праці, значною вагомою частиною яких і є

основні фонди.*

До основних виробничих фондів відносяться ті засоби праці, що,

знаходячись у сфері матеріального виробництва, безпосередньо беруть участь

у виготовленні матеріальних благ (машини, устаткування і т.п.), створюють

умови для здійснення виробничого процесу (виробничі будівлі, споруди,

електромережі, трубопроводи й ін.), слугують для збереження і переміщення

предметів праці.

Крім основних виробничих фондів до складу основних фондів

промисловості входять і основні невиробничі фонди, до яких відносяться такі

об'єкти невиробничого призначення (житлові будинки, дитячі сади і яслі,

школи, лікарні й інші об'єкти охорони здоров'я і культурно-побутового

призначення), що перебувають у віданні промислових підприємств (вони не

безпосередньо, а побічно впливають на процес виробництва). Тут ми

розглядаємо тільки основні виробничі фонди.

Загальна характеристика основних фондів

Основні виробничі фонди промисловості - це засоби праці, які

приймають участь у багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою

натуральну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлену продукцію

частинами в міру зношення.

Основні фонди промисловості займають важливе місце в

національному багатстві. Питома вага промисловості в основних виробничих

фондах народного господарства складає більше 48%.

На практиці обліку і планування відтворення основних фондів

промисловості використовуються як грошові, так і натуральні показники,

оскільки основні фонди у виробничому процесі виступають не тільки як носії

вартості, але і як сукупність визначених засобів праці.

Грошова оцінка основних фондів необхідна для обліку їхньої

динаміки, планування розширеного відтворення, встановлення зношуваності,

нарахування амортизації, визначення собівартості продукції і рентабельності

підприємств, а також для здійснення господарського розрахунку.

У зв'язку з тривалою участю основних фондів у процесі

виробництва, їхнім поступовим зношуванням, а також із зміною за цей період

умов відтворення існує кілька видів грошової оцінки основних фондів:

1) по повній початковій вартості;

2) за початковою вартістю з відрахуванням зносу;

3) за повною відновною вартістю;

4) за відновною вартістю із врахуванням зносу. Повна початкова

вартість являє собою фактичну вартість за цінами придбання (включаючи

видатки на доставку і монтаж) або будівництва основних фондів.

Початкова вартість з відрахуванням зносу виражає вартість

основних фондів, ще не перенесену на виготовлену продукцію. Вона менше

повної початкової вартості на величину зносу основних фондів і зазвичай

називається залишковою вартістю.

Ці два види грошової оцінки ускладнюють співставлення даних про

динаміку основних фондів, бо ціни на устаткування і вартість будівництва

змінюються й основні фонди, набуті (побудовані) у різні роки, виражаються в

змішаних цінах.

Співставлення створених у різні роки однакових елементів

основних фондів досягається завдяки їхній оцінці за відновною вартістю.

Повна відновна вартість -це вартість відтворення основних фондів у нових

виробничих умовах (даного року).

Метод оцінки за відновною вартістю не враховує ступінь зношення

основних фондів, а тому він доповнюється оцінкою основних фондів за

відновною вартістю із врахуванням зносу.

• Відновна вартість з врахуванням зносу показує частину

відновної вартості основних фондів, ще не перенесену на продукт.

Оцінка основних фондів по відновній вартості - складний,

трудомісткий процес, що вимагає значних витрат часу і засобів для

переоцінки всіх елементів основних фондів. Переоцінка основних фондів

здійснюється періодично.

Облік і планування основних фондів здійснюються не тільки у

грошовому відображенні, але й у натуральних показниках у вигляді конкретних

засобів праці. Це необхідно для того, щоб визначити технічний склад,

виробничу потужність підприємств і галузей промисловості, встановити

завдання і шляхи ефективного використання виробничої потужності скласти

баланс устаткування і т.д. Такі дані можна отримати за результатами

інвентаризації основних фондів, що періодично здійснюються у промисловості.

За допомогою натуральних і грошових показників здійснюються

необхідні групування різноманітних елементів основних фондів. У цих

групуваннях окремі елементи основних фондів відокремлюються у відносно

однорідні групи відповідно до їхнього призначення у виробничому процесі.

В даний час центральне статистичне керування класифікує основні

фонди промисловості на такі основні групи:

1. Будівлі. До цієї групи належать будівлі основних,

допоміжних і обслуговуючих цехів, а також адміністративні будівлі

підприємств.

2. Споруди. Сюди входять підземні і відкриті гірські виробітки,

нафтові і газові свердловини, гідротехнічні й інші споруди.

3. Передавальні пристрої. Це пристрої, за допомогою яких

відбувається передавання, наприклад, електричної або іншої енергії до місць

її споживання.

4. Машини й устаткування. У цю групу входять усі види

технологічного устаткування, а також первинні і вторинні двигуни. У даній

групі виділяються дві підгрупи:

а) силові машини й устаткування;

б) робочі машини й устаткування.

До першої підгрупи належать парові і гідравлічні турбіни,

трансформатори, вітродвигуни, електромотори, двигуни . внутрішнього

згорання й інші первинні і вторинні двигуни. В другу підгрупу входять

верстати, преси, молоти, хімічна апаратура, доменні і мартенівські печі,

прокатні станки й інші машини та устаткування.

5. Транспортні засоби. У їхній склад входять усі види

транспортних засобів, у тому числі: внутрішньоцеховий, міжцеховий і

міжзаводський транспорт, річковий і морський флот рибної промисловості,

трубопровідний магістральний транспорт і т.д.

6. Інструмент, виробничий і господарський інвентар та інші

основні фонди. Сюди відносяться інструменти ріжучі, давлючі, забійні й

інші; інвентар виробничого і господарського призначення, що сприяє

полегшенню і створенню нормальних умов праці (устаткування контор,

верстати, контейнери, інвентарна тара, предмети протипожежного призначення

й ін.).

Для простоти обліку до складу основних фондів, що входять у

шосту групу, включаються лише інструменти, виробничий і господарський

інвентар із терміном служби понад один рік і вартістю більше 15

неоподатковуваних мінімумів (тобто 17 гривень) за одиницю. Інший

інструмент, інвентар, а також інші приналежності (незважаючи на те що

теоретично вони за всіма економічними ознаках повинні відноситися до

основних фондів) у господарській практиці прийнято вважати оборотними

фондами.

Кожна група наведеної класифікації у свою чергу ділиться на

підгрупи, що складаються з ще більш родинних основних фондів із приблизно

рівними термінами служби, нормами амортизації й умовами експлуатації.

Не усі складові основних фондів мають однаковий вплив на процес

виробництва. Робочі машини й устаткування, інструменти, вимірювальні і

регулюючі прилади і пристрої, технічні споруди (гірські виробітки шахт і

розрізів, нафтові і газові свердловини) приймають особисту участь у

виробничому процесі, сприяють збільшенню випуску продукції і тому

відносяться до активно діючої частини основних фондів. Інші елементи

основних фондів (виробничі будівлі, інвентар) здійснюють лише непрямий

вплив на виробництво продукції і тому їх називають пасивною частиною

основних фондів.

Користуючи цим групуванням, можна визначити виробничу структуру

основних фондів. Виробнича структура основних фондів характеризується

питомою вагою кожної групи основних фондів у загальній їх вартості на

підприємстві, галузі і промисловості в цілому.

Виробнича структура основних фондів і її зміна за той або інший

проміжок часу дають можливість характеризувати технічний рівень

промисловості й ефективність використання капітальних вкладень в основні

фонди. Зокрема, чим вища у складі основних фондів питома вага машин,

устаткування й інших складових активної частини основних фондів, тим більше

продукції буде зроблено на кожну гривню основних фондів.

Розбіжності виробничої структури основних фондів у різних

галузях промисловості є результатом техніко-економічних особливостей цих

галузей. Навіть підприємства усередині однієї і тієї ж галузі

промисловості, як правило, мають неоднакову виробничу структуру основних

фондів. Найбільше висока питома вага активних елементів основних фондів на

підприємствах із високим рівнем технічної оснащеності і електроозброєності

праці, де виробничі процеси механізовані й автоматизовані і широко

використовуються хімічні методи обробітку.

На виробничу структуру основних фондів впливає розвиток

концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, на її

впливає також капітальне будівництво. Домагаючись зниження вартості

будівництва. наприклад, виробничих будівель, можна зменшити частку

пасивних елементів основних фондів у загальній їхній вартості і тим самим

підвищити ефективність витрат, вкладених у основні фонди нового

підприємства.

Структуру промислово-виробничих основних фондів доцільно

розглядати й у галузевому розтині. Вона відображає рівень матеріально-

технічної бази промислового виробництва, а також ступінь індустріального

розвитку країни.

Основна частина виробничих основних фондів промисловості

знаходиться на підприємствах важкої промисловості, у тому числі значна їхня

частка сконцентрована в галузях, що забезпечують технічний прогрес у

народному господарстві (у електроенергетиці, машинобудуванні, у хімічній,

нафтохімічній і паливній промисловості, у чорній металургії й інших

галузях).*

Знос і амортизація основних фондів

Основні фонди, що знаходяться на підприємствах, поступово

зношуються. Фізичний знос основних фондів настає як і в результаті їх

використання в процесі виробництва, так і в період їхньої бездіяльності.

Бездіяльні основні фонди зношуються, якщо піддаються впливу природних

процесів (атмосферних явищ, внутрішніх процесів, що відбуваються в будові

металів і інших матеріалів, з яких виготовлені основні фонди). У

результаті такого зносу суспільству завдаються великі збитки. Що

стосується діючих основних фондів, то їхній фізичний знос залежить від ряду

чинників, у тому числі від якості основних фондів (матеріалів, з яких вони

виготовлені, від технічної досконалості конструкцій, від якості будівництва

і монтажу), від ступеня навантаження (кількість змін і годин роботи за

добу, тривалість роботи в році, інтенсивність використання за кожну одиницю

робочого часу), від особливостей технологічного процесу і ступеня захисту

основних фондів від впливу зовнішніх умов, у тому числі агресивних

середовищ (температура, вологість і ін.), від якості догляду (своєчасність

чищення, змащення, фарбування, регулярність і якість ремонту), від

кваліфікації робітників і їхнього ставлення до основних фондів.

Правильне встановлення міри зносу основних фондів має важливе

значення для визначення відновної вартості основних фондів і розміру

амортизаційних відрахувань, що економічно відшкодовують знос. Знос основних

фондів визначається і вираховується усіма підприємствами незалежно від форм

власності на всі види основних фондів, незалежно нараховується на них

амортизація чи ні. На окремі об'єкти основних фондів сума зносу

встановлюється в міру необхідності на підставі наявних в інвентарних

картках даних про початкову або відновну вартість об'єкту, нормативного

часу перебування його в експлуатації і норм амортизаційних відрахувань, що

діяли. Сума зносу по цілком замортизованим основних фондах не

нараховується. Знос відображається підприємствами й організаціями, виходячи

з установлених єдиних норм амортизаційних відрахувань.

Фізичний знос визначається на підставі термінів служби основних

фондів:

[pic]

де З- знос основних фондів, виражений у

відсотках;

Т- фактичний термін експлуатації основних фондів (років);

А- нормативний термін служби (амортизаційний період) основних

фондів (років).

Основні фонди, що знаходяться на підприємствах, піддаються не

тільки фізичному, але і моральному зносу. Моральний знос має дві форми.

Перша форма морального зносу полягає в тому, що із впровадженням нових

машин, з вдосконалюванням техніки, технології, організації виробництва і

праці вартість виготовлення, наприклад, машин і устаткування при зберіганні

їхніх конструктивних властивостей і експлуатаційних показників неухильно

знижується. Те ж стосується і до будівель, вартість яких у результаті

індустріалізації будівництва знижується. Отже, ця форма морального зносу

виражає зменшення вартості машин або устаткування внаслідок здешевлення

їхнього відтворення. У відповідності зі зниженням вартості виробництва

машин, устаткування й інших елементів основних фондів переглядаються

відповідно і ціни на них.

Моральний знос першого виду визначається на підставі

співвідношення балансової і відновної вартостей:

Зн. (м1)= (Фб-Фв)/Фб*100%,

де Фб - балансова вартість (тис.грн.);

Фв - відновна вартість (тис.грн.).

Друга форма морального зносу має місце в тому випадку, коли

змінюються конструкція й експлуатаційні показники нових машин. Їхнє

застосування дозволяє збільшити обсяг виробництва, підвищити продуктивність

праці, зменшити витрати експлуатаційних матеріалів (пальне, електроенергія,

мастильні матеріали і т.д.), а в деяких випадках і основних матеріалів,

знизити витрати на виробництво одиниці продукції і забезпечити більш високу

якість обробітку. Таким чином, друга форма морального зносу має місце

тоді, коли машина технічно застаріла і замінюється більш досконалою. У

цьому випадку суспільство, застосовуючи застарівшу техніку, затрачає більше

робочого часу на виробництво цієї самої кількості продукції.

Моральний знос другого виду частіше усього визначається на

основі порівняння продуктивності устаткування:

Зн. (м2)=(Пр.2-Пр. 1)/Пр.2*100%,

де Пр.1 - продуктивність чинних основних фондів;

Пр.2 - продуктивність нових основних фондів.

Вирішити проблему морального зносу можна за допомогою здійснення

ряду господарсько-організаційних заходів. Насамперед, машини і механізми

повинні використовуватися з максимальним завантаженням, щоб прискорити

віддачу їхнього корисного ефекту до настання моменту застаріння . От чому

так важливо скорочувати терміни будівництва нових об'єктів і терміни

експлуатації машин і устаткування, домагатися, щоб випущені машини не

затримувалися на складах або в монтажі.

Відомо, що під час експлуатації основних фондів настає час, коли

їх необхідно ремонтувати, вдосконалювати або замінювати новими. Проте, для

ремонту старої або купівлі нової машини потрібні кошти. Вони і створюються

й накопичуються при експлуатації машини, тому що в процесі праці частина

вартості її переноситься на знову створений продукт. Зазначена частина

вартості машини включається у витрати на виробництво продукції у вигляді

амортизації.

Знос і амортизація не є тотожними поняттями. Амортизація у

грошовій формі виражає знос основних фондів. Вона може не збігатися з

розміром зносу в окремі проміжки року, тому що основні фонди зношуються

нерівномірно, а амортизація нараховується рівними частками протягом року.

Амортизація в промисловості - це планове погашення вартості

основних фондів (у міру їхнього зносу) шляхом її перенесення на виготовлену

продукцію. Вона виконує наступні основні завдання:

1) дозволяє визначити сукупні суспільні витрати виробництва. У

цій ролі амортизація необхідна для обчислення обсягу і динаміки

національного доходу в країні;

2) характеризує в узагальненій формі ступінь зносу основних

фондів, що необхідно для планування процесу їхнього відтворення;

3) створює грошовий фонд для заміни засобів праці, що зносилися,

і їхнього капітального ремонту.

Звідси очевидно, що амортизація спрямована як у минуле (завдяки

їй обчислюється собівартість продукції і ступінь зносу основних фондів),

так і в майбутнє (створює фонд відшкодування). Перша її сторона

розрахункова, пасивна, а друга-активна, що впливає на процес відтворення

технічної бази.

У цьому зв'язку відзначимо, що амортизація тісно пов'язана зі

здійсненням науково-технічного прогресу за допомогою встановлення науково

обгрунтованих норм амортизації основних фондів. Тому одним із завдань в

сфері науково-технічного прогресу є розробка і поступове введення нових,

більш коротких термінів амортизації виробничого устаткування з обмеженням

обсягів малоефективного капітального ремонту і збільшенням частки

амортизаційних відрахувань, що виділяються на заміну зношеного і морально

застарілого обладнання.

Величина вартості, що включається за допомогою амортизації у

витрати виробництва, являє собою амортизаційні відрахування.

Амортизаційні відрахування провадяться на основі норм

амортизації, що встановлюються на кожен вид основних фондів. Визначаються

вони шляхом віднесення суми річних амортизаційних відрахувань до вартості

основних фондів і виражаються у відсотках, що очевидно з наступної формули:

[pic]

де Н- річна норма амортизації;

А- розмір амортизаційних відрахувань за рік;

Ф- вартість (початкова або відновна) основних фондів.

Оскільки розмір амортизаційних відрахувань за рік залежить від

початкової вартості основних фондів у момент їхнього придбання, терміну

гаданої служби, витрат на капітальні ремонти за весь амортизаційний період,

а також від залишкової (ліквідаційної) вартості даних основних фондів,

остільки річна норма амортизації може бути визначена за формулою:

[pic]

де Рм- витрати на капітальні ремонти, (включаючи

модернізацію) протягом терміну служби основних фондів;

Л- ліквідаційна вартість основних фондів, що вийшли із

споживання;

А- амортизаційний період (термін служби) основних

фондів.

По таких видах основних фондів, як будівлі, споруди і

передавальні пристрої, що мають тривалий термін служби, норми амортизації

значно нижчі, ніж, наприклад, на машини й устаткування, транспортні засоби,

що є більш активною частиною основних фондів. Частина амортизаційних

відрахувань, що призначена для капітального ремонту основних фондів

знаходиться в розпорядженні підприємств і витрачається за їхнім розсудом

відповідно до ухвалених планів здійснення ремонтних робіт.

Результати роботи підприємств показують, що багато хто з них,

використовуючи кошти фонду розвитку виробництва, серед яких амортизаційні

відрахування дуже значні, замінюють застаріле обладнання, впроваджують нову

техніку, вдосконалюють організацію виробництва і праці, домагаючись значних

успіхів у підвищенні продуктивності праці, зниженні собівартості і

вдосконаленні якості продукції і рентабельності виробництва.*

Основні показники ефективності використання основних фондів.

Для визначення рівня використання основних фондів застосовуються

показники, виражені в натуральних і вартісних (грошових) одиницях

Страницы: 1, 2