Роль держави в економіці

Роль держави в економіці

КУРСОВА РОБОТА

Варіант №10

Тема:

РОЛЬ ДЕРЖАВИ В ЕКОНОМІЦІ

Зміст:

Вступ 2

Частина 1

Економічні функції держави 2

Частина 2

Роль податків і державних видатків

в економічній політиці держави 14

Висновок 24

Список використаної літератури 25

Вступ

Головна мета курсової роботи — розкриття співвідношення між

функціонуванням ринку як саморегулюючого механізму і мірою впливу держави

та її органів на економічні процеси. Йдеться про одну із найскладніших

проблем, яку кожна країна вирішує по-своєму. Більше того, економічні

системи світу різняться одна від одної залежно від співвідношення між роллю

уряду і ринку в управлінні економікою. Особливо актуальною є ця проблема

для України, яка ступила на шлях переходу від адміністративно-командної

системи управління до сучасної цивілізованої ринкової економіки.

Уряд кожної країни, окрім фінансування виробництва, здійснює також ряд

програм соціального страхування і соціального забезпечення, ставлячи собі

за мету перерозподіл доходу між різними сферами суспільної діяльності.

Чимало регулюючих заходів, призначених для захисту навколишнього

середовища, охорони здоров'я і праці робітників, захисту споживачів від

шкідливих продуктів, забезпечення рівного доступу до вакантних робочих

місць і контролю за практикою ціноутворення у певних галузях, залучають

уряд практично до всіх сфер економічної діяльності.

Частина1

Економічні функції держави

Економічні функції уряду надзвичайно різноманітні. Вони настільки

широкомасштабні, що навіть важко скласти вичерпний їхній перелік. Деякі із

цих функцій спрямовані на підтримку і полегшення функціонування ринкової

економіки, До них, зокрема, відносяться такі важливі види діяльності уряду,

як забезпечення правової бази і суспільної атмосфери, які б сприяли

ефективному функціонуванню ринкової економіки, а також створенню умов для

конкуренції.

Друга група функцій, покладених на уряд, спрямована на посилення і

модифікацію дії ринкових відносин. До них передусім належать:

— перерозподіл ВНП і національного багатства;

— коригування розподілу ресурсів з метою вдосконалення структури

суспільного виробництва;

— стабілізація економіки через широкий контроль за фінансовою, кредитно-

грошовою діяльністю фізичних та юридичних осіб, аналіз економічної

кон'юнктури, а також стимулювання виробничої активності.

Усі вказані функції тісно взаємозв'язані і взаємообумовлені. Так,

програма перерозподілу доходу на користь малозабезпечених верств населення

впливає на розподіл ресурсів, оскільки ці верстви населення купують товари

і послуги, які дещо різняться від товарів і послуг, що їх купують багатші

верстви суспільства. У свою чергу зниження державних воєнних видатків з

метою послаблення інфляційної напруженості також веде до перерозподілу

ресурсів із державного сектора до колективного і приватного.

Важливу роль в економічній діяльності держави відіграє правова база, що

є передумовою ефективного функціонування ринкової економіки. Необхідна

правова база передбачає такі заходи, як надання законного статусу

підприємцям, визначає права фізичних та юридичних осіб і гарантує

дотримання контрактів.

Держава встановлює також закони, які регулюють стосунки між

підприємствами, що виступають у ролі постачальників ресурсів та їхніх

споживачів. На грунті законодавства уряд може виконувати функції арбітра в

галузі економічних зв'язків, виявляти випадки нечесної практики економічних

агентів і застосовувати владу для вжиття відповідних санкцій.

Важливі послуги, що їх забезпечує уряд, включають застосування

поліцейських сил для підтримання громадського порядку, введення стандартів

зміни ваги і якості продуктів, створення грошової системи, яка забезпечує

обмін товарів та послуг. Все це має виняткове значення для молодої

української держави.

Прийняті закони та інші законодавчі акти про захист прав споживачів

визначають загальні правові, економічні і соціальні основи захисту прав

громадян — споживачів продукції. Уряд вводить правила поведінки, якими

мають керуватися виробники у своїх стосунках із споживачами.

Держава забороняє продаж фальсифікованих, або з підробленою маркою,

харчових продуктів і ліків, вимагає зазначення на упаковці чистої ваги і

інгредієнтів продукту, встановлює стандарти якості, які слід вказувати на

етикетках консервованих харчових продуктів, і забороняє поміщати неправдиві

дані на етикетках патентованих ліків. Усі ці заходи мають на мсті упередити

брехливі дії виробників і одночасно зміцнити віру людей в досконалість

ринкової системи. Аналогічне законодавство стосується і відносин між самими

фірмами.

Такого роду діяльність уряду сприяє; поліпшенню розподілу ресурсів.

Забезпечення ринку засобами обігу, гарантування якості продуктів,

визначення прав усіх форм власності та видів господарювання, а також

відповідальність за дотримання умов контрактів — усі ці заходи створюють

сприятливий грунт для функціонування ефективної економіки. Вони розширяють

ринки і дозволяють здійснювати все глибшу спеціалізацію у використанні як

матеріальних, так і людських ресурсів, що сприяє ефективнішому розподілу

ресурсів.

Виняткове значення для України має створення правової бази для

забезпечення переходу від адміністративно-командної системи управління до

ринкової економіки. Важливу роль мають відіграти закони про власність, про

приватизацію державних підприємств, про приватизацію малих державних

підприємств, про приватизацію житла, про приватизаційні папери, про банки,

про фінансову та кредитно-грошову систему, про впровадження національної

валюти, про податки, про підприємницьку діяльність тощо.

Особливе місце у ринковій економіці належить конкуренції. Це той

основний регулюючий механізм, який підпорядковує виробників і

постачальників ресурсів диктату покупця або суверенітету споживача. За

конкуренції саме рішення багатьох покупців і продавців щодо пропозиції і

попиту визначають ринкові ціни. Це означає, що індивідуальні виробники і

постачальники ресурсів можуть лише пристосовуватися до бажання покупців,

яка ринкова система реєструє і доводить до відома продавців.

Конкуруючих виробників, які підкоряються волі ринкової системи, чекає

прибуток і зміцнення позицій. Результатом для тих, хто порушує закони

ринку, є збитки і зрештою банкрутство. Для України надзвичайно важливим

завданням є втілення в життя принципів ринку, які полягають в тому, що

покупці — це господар, ринок — їхній агент, а підприємства — їхній слуга.

Умови ринкової економіки різко змінює монополія. Виникає ситуація, коли

число продавців зменшується настільки, що кожен із них уже в змозі вплинути

на загальний обсяг пропозиції, а тому і на ціну продукту, що продається.

1ншими словами, монопольний стан — це панування підприємця, яке дає йому

можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати

конкуренцію на ринку певного товару. Згідно з Законом України "Про

обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у

підприємницькій діяльності" монопольним визнається становище того

підприємця, чия частка на ринку певного товару перевищує 35%. Рішенням

Антимонопольного комітету України монопольним вважається становище

підприємця, чия частка на ринку певного не товару менша 35%.

Монополія створює ситуацію, коли вона підміняє конкуренцію, тобто

продавці товару можуть впливати на ринок, або маніпулювати на ньому, цінами

для власної вигоди і на шкоду суспільству в цілому. Монополії здатні

регулювати загальний обсяг пропозиції, тобто можуть штучно обмежувати обсяг

продукції і тим самим отримувати за неї вищі ціни, а дуже часто і стійкий

економічний прибуток. Ці ціни і прибутки, які перевищують конкурентні,

прямо суперечать інтересам споживачів. Монополісти не підвладні волі

суспільства, на відміну від конкуруючих фірм.

Суверенітет виробника настільки підміняє суверенітет споживача, що

монополія заступає конкуренцію. Як наслідок, ресурси розподіляються таким

чином, що це відповідає інтересам монопольних продавців, які домагаються

високих прибутків, а не задоволенню потреб суспільства в цілому. Тобто

монополія породжує; нераціональний розподіл економічних ресурсів.

Дослідження проявів монополізму в економіці України показує, що вони

мають суттєві особливості, які виявляються передусім у багаторівневому

характері монополізації економіки. Можна виявити три шари цього явища:

монополізм власності (загальне одержавлення економіки), монополізм

управління ( наявність вертикальних адміністративних систем) і

технологічний монополізм. Заслуговує на увагу і проблема монополізації

інформації як джерела влади. До цього доцільно додати зведення регіональних

бар'єрів (монополізація регіональних ринків) і елементарну, але масову

змову продавців на споживчому ринку і ринку ресурсів.

Отже, використання методів макроаналізу для розв'язання практичних

завдань може бути успішним тільки за умови врахування регіонального рівня

монополізації економіки. Важливо усвідомлювати і те, що складний,

багаторівневий і загальний характер монополізації можна подолати лише за

допомогою багатопланової системи заходів і послідовної роботи, що базується

на спеціальній програмі. Реалізувати її можна лише за активної підтримки

ролі держави і муніципальних структур. Перемога над монополізмом позбавить

мафіозні структури і спекуляцію поживного грунту.

У промислово розвинутих країнах використовуються різні способи контролю

над монополіями. Щодо монополій тих галузей, де технологічні і економічні

умови виключають можливість існування конкурентних ринків, уряд створює

державну комісію для регулювання цін і встановлює стандарти для надання

послуг. Транспорт, зв'язок, виробництво і постачання електроенергії та інші

підприємства громадського користування до певної міри підлягають такому

регулюванню. На рівні місцевих органів влади досить звичною є державна

власність на підприємства електроенергетики і водопостачання.

Оскільки на більшості ринків ефективне виробництво може бути

забезпечене за високого рівня розвитку конкуренції, то уряди багатьох країн

впроваджують антимонопольні закони з метою захисту і посилення конкуренції

як ефективного регулятора підприємницької діяльності.

Навіть за умови забезпечення правової основи для ринкових інститутів і

захисту конкуренції все ще існує необхідність у виконанні урядом ряду інших

економічних функцій. Ринковій системі як такій властиві похибки і недоліки,

що змушує уряд стимулювати і модифікувати її функціонування.

Одним із суттєвих недоліків функціонування чисто ринкової економіки є

велика диференціація доходів окремих соціальних груп населення. Ринкова

система приносить величезні доходи тим, чия праця високо оплачується

завдяки природним здібностям і здобутій освіті та майстерності. Такі ж

високі доходи отримують і ті, хто володіє великим капіталом і земельними

угіддями, заробленими наполегливою працею або залишеними у спадок.

Інші ж члени суспільства мають менші здібності, отримали скромну освіту

і кваліфікацію, не заощадили або не дістали у спадщину ніяких матеріальних

засобів. Виходить, їхні доходи дуже скромні. До того ж, чимало людей

похилого віку, осіб з фізичними та розумовими вадами, незаміжніх жінок і

удовиць із дітьми на утриманні заробляють дуже мало або, як і безробітні,

зовсім не мають доходів у рамках ринкової системи.

Ринкова система супроводжується значною нерівністю у розподілі грошових

доходів, а отже, і в розподіл) національного продукту між окремими сім'ями

та особами. Незважаючи на певний прогрес, злидні серед загального достатку

залишаються гострою соціальною і політичною проблемою.

Одним із надзвичайно важливих завдань, що стоїть перед урядом, є

зменшення нерівності доходів окремих груп населення. Це завдання знаходить

відображення у багатьох політичних заходах і програмах. Зокрема,

трансфертні платежі забезпечують допомогу бідним, інвалідам, безробітним

тощо. Згідно з програмами соціального забезпечення фінансова допомога

надасться хеорим пенсіонерам і людям похилого віку. Ці програми здійснюють

передачу доходів держави тим сім'ям і особам, які мають мізерний доход або

зовсім його не мають.

Уряд міняє також розподіл доходів шляхом ринкового втручання, тобто за

допомогою регулювання ринкових цін. Гарантовані ціни фермерам і

законодавство про мінімальні ставки заробітної плати — наочні приклади

того, як уряд фіксує ціни з метою підвищення доходів певних груп населення.

У багатьох країнах має місце прогресивне оподаткування, внаслідок чого

податки на особисті доходи застосовуються для вилучення більшої частки

доходів у багатих, ніж у бідних. Щоправда, податкова система має досить

поміркований вплив на розподіл доходів.

Однак уряд бере участь не лише у перерозподілі доходів, але й у

перерозподілі ресурсів. Необхідність такого перерозподілу зумовлена тим, що

конкурентна ринкова система часто спонукає виготовляти продукцію, що не

відповідає суспільним потребам. Не в змозі вона, приміром, виділяти які б

то не було ресурси на виробництво деяких товарів і послуг, випуск яких

економічно виправданий.

Незважаючи на те, що загалом конкурентна ринкова система забезпечує

ефективний розподіл ресурсів, вона має і певні вади. Річ у тім, що висновок

про ефективний розподіл грунтується на припущенні, нібито всі вигоди і

витрати, пов'язані з виробництвом і споживанням кожного продукту, знаходять

повне відображення у графіках ринкового попиту і пропозиції. Інакше кажучи,

припускається, що не існує переливів, або побічних ефектів, пов'язаних з

виробництвом або споживанням будь-якого товару чи послуги.

Перелив виникає, коли деякі вигоди або витрати, пов'язані з

виробництвом чи споживанням товару, переміщуються до тих, хто не є

безпосередніми покупцями або продавцями. Переливи називаються також

побічними ефектами, оскільки вони являють собою вигоди і витрати, що

припадають на частку індивіда або групи. які не є учасниками ринкової

операції.

Витрати переливу виникають тоді. коли виробництво або споживання товару

породжує некомпенсовані витрати у будь-якої третьої сторони. Найочевидніші

витрати переливу пов'язані із забрудненням навколишнього середовища. Слід

визнати, що забруднення — це витрати, пов'язані із здійсненням цінної

виробничої діяльності. Однак ці витрати мають одну відмінність; їхній тягар

лягає на плечі людей, які не давали на це згоди. Тобто забрудненням

називаються витрати, нав'язані іншим без їхньої згоди.

Суттю проблеми забруднення є те, що економісти називають зовнішніми,

або побічними, ефектами. Це — ті наслідки дій, які не беруться до уваги

людьми, що їх здійснюють, і тому не впливають на їхні рішення.

Забруднення може мати найрізноманітніші прояви: сажа на підвіконні, яку

викидають димові труби найближчих фабрик; нафта, що забруднює пляжі; шум

літаків поблизу аеропортів тощо. Вплив витрат переливу, або побічних

витрат, на розподіл ресурсів, зображений на мал. 1. Коли виникають витрати

переливу, тобто коли виробники перекладають частину своїх витрат на плечі

населення, витрати виробництва знижуються. Іншими словами, крива пропозиції

не включає всіх витрат, які тісно пов'язані з виробництвом товару.

Таким чином, крива пропозиції виробника Пр занижує загальний обсяг

витрат виробництва, а тому розміщена правіше за криву пропозиції, яка

включала б усі витрати Пр1. Забруднюючи навколишнє середовище, тобто

створюючи витрати переливу, підприємство несе менші витрати виробництва і

його пропозиція відповідає кривій Пр. У результаті, як видно на мал. 1,

рівноважний обсяг продукту Обр більший за його оптимальний обсяг Обо. Тобто

ресурси надходять у надмірній кількості у виробництво саме цього товару.

Для врегулювання проблеми непропорційного розподілу ресурсів,

пов'язаної з витратами переливу, а також для трансформації витрат переливу

у внутрішні витрати виробництва уряд має вжити відповідні заходи, які

проявляються у законодавчих актах і особливих податках.

Держава покликана прийняти такі закони, які б заборонили або обмежили

забруднення. Подібне законодавство змушує потенційних забруднювачів нести

видатки, пов'язані :і надійним знищенням промислових відходів. Наприклад,

фірма повинна придбати і встановити устаткування для очищення води,

забрудненої під час виробничого процесу. Такі законодавчі акти змушують

потенційних порушників — під загрозою судового переслідування — брати на

себе всі витрати, пов'язані з виробництвом. Тобто законодавство здатне

змістити криву пропозиції Пр в положення Пр1 на мал. 1 і тим самим зрівняти

рівноважний і оптимальний обсяги виробництва.

[pic]

Малюнок 1.

Уряд може ввести особливий податок, який дорівнює або наближений до

витрат переливу на одиницю продукції. За допомогою такого податку вони

намагаються покласти на фірму-порушника ті побічні витрати, або витрати

переливу, які приватна промисловість прагне зекономити. Наприклад,

особливий податок, рівний Т на одиницю продукції на мал. 1, збільшить

витрати фірми і змістить її криву пропозиції з Пр до Пр1. Як наслідок,

рівноважна величина продукту Обр зменшиться настільки, що зрівняється з

оптимальною величиною продукту Обо, і таким чином надмірне виділення

ресурсів на цей продукт буде усунено.

Проте переливання може прийняти і форму вигоди. Виробництво або

споживання певних товарів і послуг може також обумовити вигоди переливу,

або вигоди, які створені зовнішніми факторами, що не вимагають компенсації

третій стороні або суспільство в цілому. Наприклад, освіта приносить вигоду

індивідуальним споживачам, оскільки освічені люди отримують вищі доходи,

ніж неосвічені. Але освіта забезпечує великі вигоди і всьому суспільству.

Так, економіка в цілому виграє від наявності універсальнішої і

продуктивнішої робочої сили, з одного боку, і менших затрат на протидію

злочинності, на нагляд за дотриманням законів і на благодійні програми — з

іншого.

Розв'язати проблему непропорційного розподілу ресурсів, пов'язану з

наявністю вигод переливу, можна за допомогою збільшення попиту. Цього можна

досягти шляхом забезпечення купівельної спроможності споживачів, що може

бути використана виключно для придбання конкретного товару або послуги, з

якими пов'язане виникнення вигоди переливу.

Наприклад, у багатьох країнах практикується введення продовольчих

талонів, призначених для поліпшення раціону харчування сімей з низькими

доходами. Ці талони, які видаються урядом таким сім'ям, можуть бути

використані лише для придбання харчових продуктів, Магазинам, які приймають

продовольчі талони, їхній грошовий еквівалент компенсується державною

установою.

Частково задум цієї програми зводиться до того, що поліпшення

харчування допоможе дітям із бідних сімей краще вчитися у школі, а

низькооплачуваним дорослим краще виконувати свою роботу. Програма ставить

своїм завданням допомогти бідним людям стати продуктивнішими учасниками

виробничого процесу, що означає вигоду для всього суспільства.

Протилежний підхід реалізується на боці ринкової пропозиції. Замість

субсидування споживачів конкретним товаром, держава може вважати зручнішим

і в адміністративному плані простішим субсидування виробників. Субсидія —

це свого роду «податок навпаки»; податки складають для виробників додаткові

витрати, тоді як субсидії скорочують ці витрати. Державне субсидування

вищої освіти, програми масових профілактичних щеплень, державні лікарні та

поліклініки — все це приклади практичного застосування підходу, що

розглядається.

Коли вигоди переливу великі, уряд може просто взяти на себе

фінансування таких галузей або навіть зробити їх власністю держави і

безпосередньо керувати ними.

Важливо розрізняти товари суспільного споживання і товари

індивідуального споживання, які виробляються ринковою системою. Товари

індивідуального споживання ділимі, тобто вони виступають у вигляді

достатньо малих одиниць і підлягають дії принципу винятковості. Цей принцип

означає, що той, хто бажає і може платити рівноважну ціну, отримує продукт,

а той. хто. не може або не бажає платити таку ціну, виключається з числа

отримувачів вигод, які забезпечує даний продукт.

Особливості суспільних, або державних благ суттєво відрізняються від

особливостей товарів індивідуального споживання. Ринкова система не здатна

виробляти суспільні блага. Вони неділимі, складаються з таких великих

одиниць, що здебільшого не можуть бути продані індивідуальним покупцям.

До того ж. на суспільні блага не поширюється принцип винятковості,

тобто не існує ефективних способів відсторонення індивідів від користування

вигодами цих благ з самого початку їхнього виникнення. Якщо отримання вигод

від товарів індивідуального споживання грунтується на їхній купівлі, то

вигоду від суспільних благ суспільство одержує завдяки виробництву таких

благ.

До суспільних благ передусім належить національна оборона, регулювання

паводків, боротьба зі стихійними лихами тощо. Для суспільства ніщо не може

бути життєво важливішим за його безпеку. Національна оборона має

забезпечуватися всіма більш або менш автоматично. Більшість це схвалює.

Щоправда, пацифісти можуть відкрито заявляти, що видатки на оборону їх не

цікавлять. Тому за відсутності відповідних політичних постанов забезпечити

Страницы: 1, 2