Ринок праці, політика зайнятості, відтворення робочої сили

Ринок праці, політика зайнятості, відтворення робочої сили

Питання

1. Ринок праці в відтворення робочої сили

2. Політика зайнятості: система соціальних амортизаторів

Зміст

1. Вступ…………………………………………………………………….3

2. Людський капітал і відтворення робочої сили…………….4

3. Попит та пропозиція робочої сили…………………………….5

4. Державна політика зайнятості і її ефективність………….9

5. Забезпечення зайнятості…………………………………………11

6. Соціальний захист населення – суть і шляхи

досягнення………………………………………………………………….13

7. Висновок……………………………………………………………….17

8. Список використаної літератури……………………………….17

Вступ.

Сучасний етап розвитку зв'язаний з новим поглядом на робочу силу як на

один із ключових ресурсів економіки. Тому свідчення - ріст ролі людського

фактора в умовах технологічного етапу НТР, коли в наявності пряма

залежність результатів виробництва від якості, мотивації і характеру

використання робочої сили в цілому й окремого працівника зокрема. Зростання

ролі людського фактора в сучасному виробництві підтверджено результатами

економічних досліджень ведучих учених світу.

Матеріальні вкладення в людські ресурси і кадрову роботу стають

довгостроковим фактором конкурентноздатності і виживання фірми в умовах

ринкової економіки. В міру розширення і поглиблення, особливо в останні два

десятиліття, науково - технологічної революції, освоєння високоскладних

технологій і масовою комп'ютеризацією національна економіка вже не може

обходитися без масового грамотного працівника.

До робочої сили починають пред'являтися зовсім нові, у порівнянні з

минулим, вимоги: участь у розвитку виробництва практично на кожному

робочому місці; забезпечення високої якості швидко мінливої по своїх

характеристиках і технологічно усе більш складної продукції; утримання

низької собівартості виробів шляхом постійного удосконалювання методів

виробництва; індивідуалізація усіх видів і форм виробничого і невиробничого

обслуговування.

У нових, більш ефективних організаційних умовах відбувається з'єднання

робочої сили і робочих місць, включення в инновационно - виробничий процес

творчого потенціалу трудящих, підготовка і перепідготовка кадрів, рішення

проблем соціального захисту трудящих і т.п.

Ринок праці стає найважливішою ланкою національної і світової ринкової

цивілізації, на ньому формуються трудові ресурси творчого типу, що

здійснюють еволюцію суспільства. Мова йде про ту чи іншу форму ініціативи,

виробничої самостійності, прагнення до удосконалювання технології і методів

обслуговування населення.

Найбільш масштабним завданням соціально орієнтованої економіки

держави в ринковому господарстві, що формується, є діяльність по

соціальному захисті всіх шарів суспільства і по виробленню стратегії

ефективної соціальної політики. Формою її реалізації виступає фактичний

образ дій держави, втілений в соціальну політику, що охоплює всі сфери

економічних відносин у країні. Одним з найважливіших напрямків його

діяльності є регулювання зайнятості і стимулювання висококваліфікованої і

продуктивної праці і, як наслідок, збільшення національного доходу.

Існують деякі проблеми, зв'язані з регулюванням зайнятості і

забезпечення соціального захисту населення, такі, як нестабільність на

ринку праці і неможливість охопити соціальним захистом усі шари населення,

обумовлені відсутністю нормативно-законодавчої бази й інших труднощів, що

існують на сформованій політико-соціальній атмосфері нашого суспільства.

Людський капітал і відтворення робочої сили.

Робоча сила являє собою товар особливого роду, виробничі якості якого

цілком визначають ефективність конкурентної економіки, її можливості в

створенні високосортних товарів і комфортних послуг, масштаби і темпи

науково-технічних і організаційних перетворень. Тому підготовка і випуск на

ринок праці освіченої і творчо активної робочої сили, забезпечення її

кваліфікаційної і територіальної мобільності є однією з першооснов

життєдіяльності народного господарства. І чим вище загальний рівень

розвитку економіки, чим більш складні задачі їй приходиться вирішувати, тим

значніше потреба в робочій силі вищої кваліфікації. Подібній робочій силі

в розвитих країнах світу в епоху НТР абсолютна більшість роботодавців і

державних органів прагнуть створити найкращі виробничі і життєві умови,

гарантуючи по можливості і соціальній захищеності на ринку праці.

Робоча сила - товар особливого роду ще і тому, що вона сама в першу

чергу є, як правило, найбільш зацікавленою стороною в розвитку своїх

творчих можливостей, реалізованих у народному господарстві і висловлючих

індивідуальні, особливо творчі, здібності особистості.

Переважна спільність інтересів “товару” робочої сили і її споживачів -

економіки і держави - є найважливішою соціально - економічною рисою

ринкової економіки, що створює міцну гуманістичну основу розвитку народного

господарства і всього суспільства.

Кінцевою метою ринку праці є, по-перше, задоволення професійне -

трудових і життєвих інтересів економічно активного населення, включаючи

соціальний захист, і забезпечення народного господарства потрібними йому

кадрами; по-друге, досягнення максимально повної і мінімально перериваної

зайнятості, з урахуванням потреби в частковому робочому тижні, змінному

графіку робочого дня і т.п.

Одною з принципових особливостей сучасного західного ринку праці є

значна поширеність підприємницької діяльності. Приблизно кожен десятий

працюючий у США, Франції, Великобританії, кожен сьомий у Японії, кожен

п'ятий в Італії є підприємцем. Майже 2/3 з них очолюють середні і дрібні

підприємства, а кожен четвертий веде справа, у якому зайнято 20 і менш

людина.

Праця в умовах приватної власності, коли вона є не ворожим і

конфронтуючим людині поняттям, а повним чи частковим особистим надбанням,

формує особливо важливі якості робочої сили, що високо цінуються на ринку

праці і швидше за все закріплюються в людях, що несуть відповідальність

підприємця. Особисте володіння затверджує в людині свідомість і почуття

відповідальності за приналежну йому частку національного багатства,

розвиває в ньому соціальний інстинкт заощадження матеріальних і духовних

цінностей, бажання їхній розвивати і зміцнювати. Близько 80 % зайнятих у

західних країнах у тій чи іншій формі виступають чи власниками

співвласниками сімейної справи, дрібних, середніх і великих підприємств,

власниками акцій фірм і корпорацій.

Поява теорії людського капіталу відобразила роки роль нематеріального

нагромадження в розвитку людства, що зросла в останні роки. Під людським

капіталом розуміється сукупність усіх продуктивних якостей працівника,

тобто це поняття включає придбані знання, навички, а також мотивацію й

енергію, що використовують для виробництва економічних благ. До основних

форм "інвестицій у людину" звичайно відносять: освіту, виховання, охорону

здоров'я, а також весь комплекс витрат, зв'язаних з підготовкою людини до

виробництва (включаючи пошук необхідної інформації, міграцію в пошуках

зайнятості і т.д.). Подібно фізичному капіталу, його формування вимагає як

від самої людини, так і від суспільства в цілому значних витрат. Вони були

б неможливі, якби не забезпечували його власнику одержання більш високого

доходу. Таким чином, людський капітал розглядається як запас, що може

накопичуватися і бути джерелом більш високого доходу в майбутньому. Тому

стрімке зростання вкладень у людину не в останню чергу зв'язаний з високим

очікуваним доходом.

Ні держава, ні приватний капітал не пред'являють у який би те ні було

формі трудящим рахунка за вкладені ними в трудові ресурси засобу, не

вимагають їхньої компенсації.

Дуже нелегко оцінити потенціал людини на ринку праці. Це зв'язано з

тим, що в процесі праці основний внесок досягається шляхом не

індивідуальних, а колективних зусиль. Таким чином, робоча сила як товар по

багатьом принципам свого функціонування являє собою щось специфічне, що має

ряд істотних відмінностей. Тут регуляторами є фактори не тільки макро- і

мікроекономічні, але і соціальні і соціально-психологічні, аж ніяк не що

завжди мають відношення до ціни робочої сили – зароботної плати. У

реальному економічному житті на динаміку ринку праці впливає цілий ряд

факторів. Так, пропозиція робочої сили визначається, у першу чергу,

факторами демографічними – рівнем народжуваності, темпами росту чисельності

працездатного населення, його статевовіковою структурою. В Україні

середньорічні темпи приросту чисельності населення різко скоротилися з

рівня приблизно 1% у 70-80 р. до негативних значень у 90-і рр. Крім

демографічного, важливим фактором є ступінь економічної активності різних

демографічних і етнічних груп працездатного населення. Наприклад, доля

економічної участі жінок у робочій силі США зросла з 34% у 1950р. до майже

60% у 1994. В Україні, навпаки, за період реформ 1993-1995 р. рівень

економічної активності жінок знизився у всіх вікових групах, у тому числі в

групі 25-49 років – з 90 до 84%. Серйозний вплив зробила і продовжує

робити імміграція й еміграція.

Попит та пропозиція робочої сили

Попит робочої сили

На ринку праці зустрічаються продавець і покупець, як при будь-якій

угоді купівлі - продажу. Продавці - це працівники, що пропонують свою

робочу силу (здатність до праці), а покупці - це трудові чи колективи

окремі підприємці, що можуть самостійно вирішувати, скільки і які

працівники їм потрібні.

На ринку праці діє закон попиту та пропозиції на робочу силу, що

впливає на заробітну плату. Закон попиту та пропозиції на робочу силу

відбиває невідповідність вільних робочих місць складу прихожих на ринок

праці працівників по кількісних і якісних параметрах.

Неокласична оцінка ринку праці виділяє чотири основних підходи до

аналізу його функціонування. В основі першої концепції лежать постулати

класичної політекономії. Її прихильники думають, що ринок праці, як і всі

інші ринки, діє на основі цінової рівноваги, тобто основним ринковим

регулятором служить ціна – у даному випадку робочої сили (заробітна плата).

Саме за допомогою заробітної плати, на їхню думку, регулюється попит та

пропозиція робочої сили, підтримується їхня рівновага. Інвестиції в

утворення і кваліфікацію (у людський капітал) – це аналоги інвестицій у

машини й устаткування. Відповідно до маргінальної концепції індивід

“інвестує в кваліфікацію” доти, поки не знижується норма прибутку на ці

вкладення. З неокласичної концепції випливає, що ціна робочої сили гнучко

реагує на потреби ринку, збільшуючись чи зменшуючись у залежності від

попиту та пропозиції, а безробіття неможливе, якщо на ринку існує

рівновага. Заперечення класичною теорією можливості недостатнього рівня

витрат частково ґрунтується на законі Сея (пропозиція породжує свій власний

попит, тому що сам процес виробництва створює доход, у точності рівний

вартості зроблених товарів), що, однак, не враховує заощадження, тобто

вилучення засобів з потоку доходів, і, у результаті, непродані товари,

скорочення виробництва, безробіття і падіння доходів. Цей закон був би

справедливий за умови короткострокової затримки засобів у домашніх

господарств і не заважав би інвестиціям підприємців – тоді б він не привів

до скорочення обсягу реального виробництва за умови, що ціни на продукцію

знижувалися пропорційно зниженню доходів. При збереженні ставок заробітної

плати це моментально приведе до появи надлишків робочої сили, тобто

викликає безробіття. Тому економісти-класики прийшли до висновку, що

вимушене безробіття неможливе: будь-який бажаючий працювати по визначеній

ринковій ставці, у тому числі досить низкою, може легко знайти роботу.

Еластичність співвідношення цін і заробітної плати здатне підтримувати

повну зайнятість. Оскільки серйозно говорити про зміну заробітної плати в

точній відповідності з коливаннями попиту та пропозиції, тим більше про

відсутність безробіття, не приходиться, прихильники цієї концепції

посилаються на деякі недосконалості ринку, що і приводять до

невідповідності їхньої теорії з життям. До них відносять вплив профспілок,

установлення державою мінімальних ставок заробітної плати, відсутність

інформації і т.п. Висувається теза про нібито добровільний характер

безробіття. Однак з цієї позиції важко пояснити її коливання в залежності

від фази економічного циклу. Але все-таки головне питання, на який не

можуть відповісти прихильники неокласичного підходу, - чому всі наймані

робітники у випадку перевищення їхньої пропозиції над попитом не пропонують

свою робочу силу по більш низькій ціні?

Іншого підходу до пояснення функціонування ринку праці дотримують

кейнсианці і монетаристи. На відміну від неокласиків, вони розглядають

ринок праці як явище постійної і фундаментальної нерівноваги. Кейнсіанська

модель (Дж.М.Кейнс, пізніше Р.Гордон і ін.), зокрема, виходить з того, що

ціна заробітної плати жорстко фіксована і звичайне не змінюється убік

зменшення (цей елемент моделі ніяк не доводиться, а просто приймається як

безумовний факт). Оскільки ж ціна заробітної плати не є регулятором ринку,

він (регулятор) повинний бути привнесений ззовні. Його роль приділятися

державі, що, зменшуючи чи збільшуючи сукупний попит, може ліквідувати дана

нерівновага. Так, знижуючи податки, держава стимулює ріст попиту і

споживання. Це, у свою чергу, приводить до зростання виробництва і

зайнятості. Таким чином, попит на робочу силу по цій моделі регулюється не

коливаннями ринкових цін на працю, а сукупним попитом, інакше – обсягом

виробництва. Кейнсианці вважають неспроможними твердження класиків про те,

що фірми будуть інвестувати більше, якщо домогосподарства підвищать рівень

заощаджень, тому що суб'єкти заощаджень і інвестори є різними групами людей

і рішення приймають також роздільно. Ставка відсотка також не є єдиним

чинником, тому що більш важливим є норма прибутку, що фірми очікують

одержати від інвестицій. Під час спаду виробництва надії на прибуток

настільки примарні, що рівень інвестицій буде низьким, а можливо буде ще і

падати, незважаючи на значне зниження ставки відсотка. Позиція кейнсианців

полягає в тому, що плани заощаджень і інвестицій не відповідають один

одному, і тому можуть відбуватися коливання загального обсягу виробництва,

доходу, зайнятості і рівня цін, тому що кількість зроблених товарів і

послуг і відповідно рівень зайнятості знаходяться в прямої залежності від

рівня загальних, чи сукупних, витрат. У монополістів-виробників, що

домінують на ринках багатьох головних продуктів, є і можливість і бажання

протистояти зниженню цін на продукцію в умовах падіння попиту. Та й на

ринках ресурсів сильні профспілки витримують тверду лінію проти зниження

заробітної плати. Тільки коли заплановані інвестиції і заощадження рівні,

рівень чистого національного продукту буде стабільним, чи рівноважним,

інакше виникає безробіття й інфляція (а повна зайнятість є скоріше

випадковістю, а не закономірністю).

Представники школи монетаристів виходять із твердої структури цін на

робочу силу і, більш того, з передумови односпрямованого руху.

Монетаристами вводиться поняття деякого природного рівня безробіття, що

відбиває структурні характеристики ринку праці, що робить ціни на ньому

негнучкому, перешкоджаючому нормальному його функціонуванню, що збільшують

його нерівновагу і, стало бути, безробіття. На думку представників даної

школи, для, наприклад, американського ринку праці такими негативними

факторами, що підсилюють ринкову нерівновагу, є встановлення державою

мінімального рівня заробітної плати, сильні позиції профспілок, відсутність

усієї необхідної інформації про наявність вакансій і резервної робочої

сили. Для зрівноважування ринку вони пропонують використовувати інструменти

грошово-кредитної політики. Мова, зокрема, йде про необхідність

використовувати важелі дисконтної ставки Центрального банку, розміри

обов'язкових резервів комерційних банків на рахунках центрального банку,

що дозволить, зокрема, стимулювати інвестиційну і ділову активність і в

такий спосіб збільшити зайнятість у країні.

Ще один розповсюджений теоретичний підхід до механізму функціонування

ринку праці представлений школою інституціоналістів (Дж.Данлоп, Л.Ульман і

ін.) Основна увага в ній приділяється професійним і галузевим розходженням

у структурі робочої сили і відповідних рівнів заробітної плати. Тут

просліджується відхід від макроекономічного аналізу і спроба пояснити

характер ринку особливостями динаміки окремих галузей, професійних

демографічних груп, що приймає усе більше значення в сучасному житті,

особливо оглядаючись на країни з домінуючим положенням одних галузей і чи

відсутністю нерозвиненим станом інших.

У марксистській економічній теорії ринок праці визначається як ринок

особливого роду. Його відрізняє від інших ринків різниця товару “робоча

сила” і фізичного капіталу. Якщо робоча сила в процесі праці створює

вартість, то всі інші види ресурсів лише переносяться на нову вартість

самою працею. Це кардинально відрізняє робочу силу від всіх інших ресурсів,

забезпечує її ключове значення в суспільному виробництві. Крім того,

марксисти думають, що ринок робочої сили, хоча і підкоряється загальним

ринковим закономірностям, має істотні особливості, оскільки сама робоча

сила як суб'єктивний фактор виробництва, будучи товаром, може в той же час

активно впливати на співвідношення попиту та пропозиції.

Кожний з перерахованих підходів не дає абсолютно адекватної картини

механізму функціонування ринку робочої сили, однак їхній комплексний аналіз

відбиває практично усі відомі аспекти сучасного життя.

Можна сформулювати правило оптимизационного наймання для фірми в такий

спосіб: розширювати масштаби зайнятості, поки гранична прибутковість праці

вище рівня зарплати; скорочувати чисельність зайнятих, як тільки гранична

прибутковість упаде нижче рівня зарплати. Таким чином, чисельність зайнятих

оптимальна, якщо виконується умова:

Зарплата = гранична прибутковість праці

Зовсім конкурентна фірма максимізує прибуток, установлюючи чисельність

працівників на рівні, при якому зарплата дорівнює граничної цінності праці.

На значному проміжку часу фірма, змінюючи капітал, разом з тим змінює

й обсяги праці, на які пред'являє попит Чим більше устаткування й інших

видів фізичного капіталу використовує фірма, тим більше капіталу

використовує кожен працівник і тем вище величина граничного продукту праці

при даній чисельності працівників. Це збільшення продуктивності праці

підвищить попит на працю для кожного рівня зарплати.

Пропозиція робочої сили

Зробимо допущення, що на пропозицію праці не впливають профспілки; між

робітниками існує вільна конкуренція на наявні місця. Крива пропозиції

конкретного виду праці буде плавно підніматися, відбиваючи той факт, що при

відсутності безробіття фірми, що наймають, будуть змушені платити більш

високі ставки заробітної плати, щоб одержати більше робітників. Це

відбувається тому, що фірми повинні залучити цих робітників з інших галузей

і місцевостей, з різних посад. У визначених границях у робітників маються

альтернативні можливості вибрати місце роботи, тому що вони можуть

працювати в іншій галузі, або в тій же галузі, але в іншій місцевості.

В умовах повної зайнятості група фірм на даному конкретному ринку

праці повинна платити усе більш і більш високі ставки заробітної плати, щоб

залучити даний вид праці з цих альтернативних місць роботи. Більш того,

високі заробітні плати також необхідні для стимулювання пошуку роботи тими,

хто ще не входить до складу робочої сили.

Ринок праці в економіках перехідного періоду (до цього типу

відноситься економіка України) володіє своїми характерними рисами.

Тут ріст безробіття розширює границі вибору роботодавців, що одержує

можливість диктувати свої умови, особливо коли це стосується мало- і

некваліфікованої праці.

Парадокс полягає в тім, що рівню кваліфікації працівників не

відповідає розмір одержуваної заробітної плати. Так, у галузях, що мають

більш кваліфікованих працівників, у тому числі утворенні, культурі,

мистецтві, охороні здоров'я, середньомісячна номінальна заробітна плата

нижче середньоукраїнського рівня. Невідповідність зарплати рівню

кваліфікації веде до відтоку кадрів з цих галузей, покликаних сприяти

науково-технічному і культурному прогресу країни.

Звуження сфери застосування кваліфікованої праці, зменшення його

оплати, вивільнення фахівців з наукомістких галузей, руйнування

інтелектуального потенціалу країни відбуваються одночасно з неухильним

фізичним і моральним старінням техніки, скороченням інвестицій в основний

капітал, деіндустріалізацією національного господарства. Причини того, що

відбувається, є у відсутності повноцінного конкурентного середовища, у

невиправданому ослабленні позицій держави. У результаті ціна праці

виявилася як би поза ринком. Порушення функції ринку, у тому числі у

відношенні ціноутворення, викликано монополізмом роботодавців, що диктують

умови наймання, зацікавлених у заниженні як ціни робочої сили, так і цін на

інші первинні виробничі ресурси. Дешевина робочої сили, будучи джерелом

додаткового прибутку монополістів, дозволяє заощадити на витратах і

встановлювати демпінгові ціни на кінцеву продукцію, товари, послуги на

зовнішньому ринку.

Розрив між ціною робочої сили, що складається на українському ринку

праці, і її реальною вартістю, а також рівнем оплати аналогічної праці в

розвитих країнах обумовлений тим, що переважна частина витрат на

відтворення робочої сили в умовах командно – адміністративної економіки

компенсувалася за рахунок суспільних фондів споживання.

Для подолання руйнівної диспропорції між ціною робочої сили і цінами

інших факторів виробництва пропонуються різні міри. Найбільш проста -

Страницы: 1, 2