Підвищення ефективності використання ОВФ в часі і вплив його на господарську діяльність підприємства

Підвищення ефективності використання ОВФ в часі і вплив його на господарську діяльність підприємства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА

Shura19@yandex.ru

На тему:

“Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів в часі і

вплив його на господарську діяльність підприємства”

З дисципліни “Економіка

підприємства”

студента -го курсу, -ї

групи

заочного факультета “економіка підприємства”

Викладач:

РІВНЕ - 2001

Зміст

В С Т У П

Капітал у буквальному розумінні означає головну суму коштів,

необхідних для започаткування та здійснення виробництва (діяльності).

Власник капіталу, купуючи на ринку товари – робочу силу й засоби

виробництва, - поєднує їх у процесі праці й після реалізації створеної

продукції (наданих послуг) одержує більшу вартість, ніж була ним

авансована.

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності

виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого

використання діючих ОВФ підприємства. Ці процеси, з одного боку, сприяють

постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства,

а, з іншого – дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без

додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за

рахунок скорочення питомої амортизації й витрат на обслуговування

виробництва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання ОВФ того

чи іншого підприємства є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість

же виробленої продукції за наявного розміру виробничого апарату залежить, з

одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин та устаткування

протягом доби, місяця або року, тобто від їхнього екстенсивного

завантаження, а з іншого – від ступеня використання знарядь праці за

одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, усю сукупність технічних,

організаційних та економічних заходів щодо ліпшого використання ОВФ

підприємства можна умовно побілити на дві групи: 1) збільшення

екстенсивного завантаження; 2) підвищення інтенсивного навантаження.

Однак треба наголосити на двох важливих обставинах.

По-перше, якщо екстенсивне завантаження машин та устаткування

обмежується тільки календарним фондом часу, то можливості підвищення

інтенсивного навантаження устаткування, його продуктивності практично не є

такими обмеженими.

По-друге, здійснення заходів екстенсивного напрямку, як правило, не

потребує капітальних витрат, а підвищення рівня інтенсивного використання

виробничого апарату зв'язане зі значними інвестиціями; проте останні

порівняно швидко окупаються за рахунок одержаного внаслідок інтенсифікації

додаткового економічного ефекту.

Великим резервом збільшення продуктивної роботи виробничого

устаткування є максимально можливе скорочення його простоїв. На

підприємствах з дискретним виробництвом кількість не використовуваного

протягом доби устаткування нерідко досягає 15-20% загального його парку, а

внутрішньозмінні простої становлять 10-15% робочого часу. Це спричиняється:

неузгодженістю пропускної спроможності окремих цехів і дільниць;

незадовільною організацією технічно-профілактичного обслуговування та

ремонту устаткування; браком робітників тих чи інших професій; перебоями в

забезпеченні робочих місць матеріалами, електроенергією, комплектуючими

виробами, оснащенням, пристроями, підйомнотранспортними засобами тощо.

Для підприємств ряду галузей індустрії, і передусім машинобудування,

надзвичайної гостроти набула проблема підвищення коефіцієнта змінності

роботи виробничого устаткування. В Україні цей показник нині є невиправдано

низьким і свідчить про наявність достатньо великих резервів ліпшого

використання знарядь праці. Якщо довести реальну змінність роботи

металообробного устаткування до раціонального рівня (1,7 – 1,8), то можна

буде збільшити випуск машинобудівної продукції більше ніж на 30 відсотків.

Значному поліпшенню екстенсивного завантаження засобів праці сприяє

зниження частки недіючого устаткування, яка на промислових підприємствах

України є дуже значною (кілька десятків тисяч одиниць), а також виведення з

експлуатації зайвого й неефективного використовуваного устаткування та

організація завдяки цьому повноцінної двозмінної роботи. За існуючими

розрахунками, здійснення таких заходів дало б можливість підвищити

фондовіддачу на підприємствах різних галузей промисловості та народного

господарства на 10-15 і більше відсотків.

Вирішальне значення для підвищення рівня інтенсивного використання

ОВФ має своєчасна заміна та модернізація фізично спрацьованого й технічно

застарілого устаткування. Для підтримування порівняно високого технічного

рівня виробництва на підприємствах треба щорічно замінювати 4-6% і

модернізувати 6-8% діючого парку машин, устаткування та інших видій знарядь

праці.

До важливих факторів, що зумовлюють зростання продуктивності

устаткування за одиницю часу, належать також запровадження нових

технологій, інтенсифікація виробничих процесів. Підприємствам різних

галузей властиві специфічні способи інтенсифікації технологій виготовлення

продукції, виконання робіт або надання виробничих послуг (застосування,

наприклад, киснево-конвертерного методу виплавляння сталі в чорній

металургії; використання різних каталізаторів, високих температур і тиску –

у хімічній промисловості тощо). Широке використання природного газу та

кисню разом зі збільшенням температури дуття й тиску під колошником домни

забезпечує зростання виробництва чавуну майже на третину.

Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на

підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і

методів організації виробництва (концентрації, спеціалізації, кооперування

та комбінування; гнучких, потокових і роторно-конвеєрних ліній), що

уможливлюють використання високопродуктивного автоматизованого

устаткування. За свідченням спеціальних досліджень, на підприємствах

машинобудування виготовлення конструктивно й технологічно однорідних

деталей на потокових лініях забезпечує підвищення навантаження устаткування

на 20-30%.

Досить істотні резерви ліпшого екстенсивного та інтенсивного

використання ОВФ можна реалізувати з допомогою освоєння у стислі строки

проектних показників, уведення в дію нових технологічних агрегатів, ліній,

устаткування. За даними вибіркового обстеження кількасот підприємств різних

галузей промисловості та будівництва, середній фактичний період освоєння

виробничих об'єктів становить 5-6 років. Проте технічно та економічно

обгрунтовані розрахунки свідчать про реальну можливість досягнення

проектних показників виробничих об'єктів на підприємствах добувної

промисловості за півтора-два роки, а обробної – за один рік і навіть

швидше.

За умов ринкової економіки процес господарювання в цілому має

передбачати достатні економічні стимули для забезпечення ефективного

використання ОВФ, усього майна підприємств. Дійова система таких

колективних та індивідуальних економічних стимулів на підприємствах різних

галузей народного господарства України поки що перебуває тільки на стадії

становлення й розвитку.

Швидкому її запровадженню сприятимуть: реалізація програми

роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування підприємств,

система їхнього оподаткування; побудова механізму оплати праці залежно від

кінцевих результатів виробництва; більш гнучка амортизаційна та

інвестиційна політика; державна підтримка великих інвестиційних проектів,

підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Теоретична частина.

1. Загальна характеристика виробничих фондів,

оцінка, класифікація та їх структура

1.1.1. Загальні характеристики основних фондів.

Виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється

в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва. Останні за

своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства,

усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні (рис. 1.1.).

Проте засоби виробництва як сукупність засобів і предметів праці не

можна ототожнювати з виробничими фондами, що зумовлено двома обставинами.

По-перше, елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з

моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі. По-

друге, виробничі фонди на відміну від засобів виробництва є виключно

вартісною економічною категорією. Це означає, що до виробничих фондів

відносять не всі елементи засобів виробництва взагалі, а ті з них, які

мають вартість.

Складовим частинам виробничих фондів властиві певні характерні

ознаки, за якими можна розрізняти основні та оборотні фонди й обґрунтовано

тлумачити сутність та значення цих економічних категорій для

відтворювальних процесів.

Рис. 1.1. Склад і взаємозв'язок засобів виробництва та виробничих фондів.

Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у

виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість

переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (на

платні послуги) частинами в міру спрацювання.

Оборотні фонди – частина виробничих фондів у вигляді певної

сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному

виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і

переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється (на

вартість платних послуг).

1.1.2. Структура та класифікація ОВФ.

До основних фондів невиробничого призначення належать фонди, які не

беруть участі в процесі виробництва, але забезпечують нормальні умови його

здійснення, задовольняючи побутові та культурні потреби працівників. Це

фонди, які забезпечують соціальні умови виробництва. До них відносять:

- житлово-комунальні помешкання;

- побутові, спортивні приміщення;

- будинки та устаткування медичних закладів;

- дитячі дошкільні заклади;

- багаторічні насадження та ін.

Усі ці приміщення, будинки тощо є основними фондами невиробничого

призначення лише тоді, коли вони перебувають на балансі підприємства і саме

підприємство забезпечує їх утримання, експлуатацію і проведення ремонтів.

До основних виробничих фондів належать такі фонди, які беруть участь

у процесі виробництва. Вони становлять приблизно 98 % загальної вартості

основних фондів підприємства. Їх структура зображена на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Структура основних фондів підприємства.

Елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі

виробництва. У зв'язку з цим важливе значення має їх поділ на активну та

пасивну частини.

До активної частини основних виробничих фондів (ОВФ) відносять

комплекс машин і механізмів, які безпосередньо беруть участь у виробничому

процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.).

До пасивної частини ОВФ належать усі інші види фондів, які не беруть

безпосередньої участі у виготовленні продукту, але які необхідні для

виконання виробничого процесу. Вони забезпечують нормальне використання

активної частини ОВФ (будинки, споруди тощо).

Відношення вартості окремих видів (груп) ОВФів, виражене у відсотках,

до їх загальної вартості на підприємстві визначає їх видову (технологічну)

структуру. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим

прогресивніша та ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної

частини. Вона змінюється під впливом багатьох чинників:

- виробничо-технологічних особливостей підприємства;

- науково-технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня

виробництва;

- ступеня розвитку різних форм організації виробництва;

- відтворювальної структури капітальних вкладень у створенні нових

основних фондів;

- вартості будівництва виробничих об'єктів і рівня цін на

технологічне устаткування;

- територіального розміщення підприємства та ін.

Звичайно, для суспільства не байдуже, яким є співвідношення між

різноманітними видами ОВФів, куди більше вкладається коштів підприємства: у

будинки, які є однією з умов процесу виробництва, чи у виробниче

устаткування, яке визначає потужність підприємства. Здавалося б, чим вища

на підприємствах частка активної складової, тим вищий рівень їх технічного

оснащення, тим більше можливостей мають підприємства щодо збільшення

випуску продукції при однаковому обсязі ОВФів. Але, з іншого боку, якщо

нове, найефективніше устаткування поставити просто неба, воно швидко вийде

з ладу. Тому недостатня кількість елементів пасивної частини оновлених

фондів негативно впливає на ефективність використання засобів виробництва,

і передусім на їх технічний стан та обслуговування. Тому для досягнення

найефективнішого використання ОВФів підприємству необхідно прагнути досягти

оптимального співвідношення між активною та пасивною частинами.

Структура ОВФів, як структура матеріально-технічної бази

підприємства, має галузевий характер. Так, наприклад, на транспорті

транспортні засоби становлять 60-70%; будівлі, споруди та передавальні

пристрої – 20-25%; силові, робочі машини та устаткування – 3-5%, тоді як в

інших галузях економіки питома вага транспортних засобів становить 2-4% від

загальної вартості ОВФів.

Необхідною умовою правильного обліку й планування відтворення ОВФ

підприємств є їхня класифікація. Найбільше економічне значення має видова

класифікація, згідно з якою всі ОВФ за ознакою подібності їхнього

функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на

певні види.

У практиці господарювання з метою спрощення обліку ОВФ до оборотних

фондів відносять інструменти та інвентар за строком експлуатації до одного

року і вартістю до сто одиниць національних грошей, а також усі спеціальні

інструменти та пристрої, спеціальний одяг та взуття незалежно від строки

використання й вартості.

Видова класифікація ОВФ використовується чинними системами

бухгалтерського обліку та статистики. Для встановлення норм амортизаційних

відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують

укрупнену класифікацію, виокремлюючи три групи основних фондів:

Перша – будівлі, споруди, їхні структурні компоненти й передавальні

пристрої;

Друга – автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні,

електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для

автоматичного оброблення інформації, телефони, інше офісне обладнання;

Третя – основні фонди, не включені до першої та другої груп.

Щодо всієї сукупності промислових підприємств України, то в

загальному обсязі ОВФ питома вага окремих їхніх видів протягом останніх

років коливалась у межах: будівель і споруд – 45-47%; машин і устаткування

– 40-42%; у тім числі робочих – 30-32%; транспортних засобів – 2,5-3%. На

підприємствах і організаціях аграрного сектора частка в загальній вартості

сільськогосподарських ОВФів приблизно становила: будівель, споруд і

передавальних пристроїв – 64-65%; силових і робочих машин і устаткування –

14-16%; робочої та продуктивної худоби – 10-12%; багаторічних насаджень – 5-

6%; транспортних засобів – 3-4% (у с/г робоча та продуктивна худоба,

багаторічні насадження виокремлюються у самостійні види ОВФ). Загальна

тенденція динаміки технологічної структури ОВФ характеризується поступовим

збільшенням питомої ваги їхньої активної частини.

1.1.3. Оцінка основних виробничих фондів.

Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої

вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу

основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних

показників господарської діяльності підприємства за певний період.

У зв'язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацьовуванням

засобів праці, постійною зміною умов їхнього відтворення існує кілька видів

оцінки основних фондів. ОВФ підприємства оцінюється: залежно від моменту

проведення оцінки – за первісною (початковою) чи відновленою вартістю;

залежно від стану ОВФів – за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів – це фактична їхня вартість на

момент уведення в дію чи придбання. Наприклад, нове виробниче приміщення

зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його

будівництва; первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, крім

оптової ціни, включає витрати на його транспортування й установку на місці

використання.

Відновлена вартість основних фондів – це вартість їхнього відтворення

за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна

вартість, але за сучасними цінами. Зі зміною умов виробництва й цін на ті

самі елементи засобів праці між первісною (початковою) та відновленою

вартістю ОВФ виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й

поточного регулювання процесу відтворення ОВФів, правильного розрахунку

певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для

забезпечення порівнянності вартісної оцінки ОВФів періодично проводиться

їхня переоцінка за відновленою вартістю.

Останню переоцінку основних фондів народного господарства України

проведено за станом на 1 травня 1992 року.

Повна (первісна й відновлена) вартість ОВФ – це вартість у новому, не

зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі

підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.

Залишкова вартість ОВФ характеризує реальну їхню вартість, іще не

перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої

послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між

повною первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення

сумою спрацювання ОВФ. Залишкова вартість ОВФ на час їхнього вибуття

(спричиненого спрацюванням) має назву ліквідаційної вартості. У практиці

господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних

відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих ОВФ.

Балансова вартість групи ОВФ підприємства на початок розрахункового

року (БВоф) обчислюється за формулою:

БВоф = БВо + Вновф + Вкр + Врек – Вв - АВо,

де БВо – балансова вартість групи ОВФ на початок року, що передував

звітному; Вновф – витрати на придбання нових ОВФ; Вкр – вартість здійснення

капітального ремонту ОВФ; Врек – витрати на реконструкцію виробничих

приміщень і модернізацію устаткування; Вв – вартість виведених з

експлуатації ОВФів протягом року, що передував звітному; АВо – сума

амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.

Для визначення первісної (балансової) вартості ОВФ на початок

наступного за звітним року потрібно враховувати абсолютні величини введення

в дію та вибуття протягом звітного року, оскільки останні мають діяти (не

діяти) протягом усього наступного року незалежно від дати введення чи

вибуття ОВФ у звітному році.

2. Показники використання ОВФів.

Показники використання ОВФів здебільшого поділяються на дві великі

групи:

- натуральні;

- вартісні.

Інколи додатково виокремлюють ще одну групу показників – умовно-

натуральних.

До натуральних показників належить показник продуктивності за одиницю

часу роботи устаткування, машин чи механізму. Така продуктивність

називається технологічною і вимірюється в натуральних одиницях (шт./год.;

км/год.; т/год. тощо). Вона заноситься у технічний паспорт основного фонду.

Проте натуральні показники використання ОВФ не дають змоги реально оцінити

ступінь використання ОВФів різних видів. Неможливо порівняти

продуктивність, наприклад, доменної печі та металорізального верстата. Тому

на деяких підприємствах застосовують умовно-натуральні показники. Їх

сутність зводиться до того, що продуктивність устаткування, яке має на

підприємстві найбільшу питому вагу, беруть за базову. На її основі

розраховуються індекси зведення, з урахуванням яких вивчається

продуктивність іншого устаткування. У результаті отримують продуктивність в

умовно-натуральних одиницях.

Натуральні й умовно-натуральні показники використання ОВФ

обчислюються стосовно активної їх частини. Але визначити в натуральних

одиницях продуктивність будинків, споруд тощо – майже неможливо. Тому для

визначення ефективності використання всіх основних фондів застосовуються

вартісні показники.

Вартісні показники можна поділити на три основні групи:

1. Показники, які характеризують технічний стан ОВФ;

2. Показники, які характеризують технічне оснащення підприємства;

3. Показники, які характеризують ефективність використання ОВФ

підприємства.

Детально про ці та інші показники йдеться у практичній

(розрахунковій) роботі.

Страницы: 1, 2, 3, 4