Національне багатство, прибуток

використовувати монопольне становище. Бачимо, що монополізм тут розуміється

не як притаманний ринковому господарству, а як випадковий процес.

Більш реалістичною виглядає інша точка зору, яка стверджує, що

монополістичні утворення є закономірними. Англійський економіст Пігу, який

є одним з прихильників таких поглядів, наголошує на тому, що

“монополістична влада не виникає випадково”. Вона є логічним завершенням

ринкової стратегії підприємців. Ще Адам Сміт колись сформулював принцип

економічної вигоди, який не дає спокою підприємцям, а змушує їх постійно

шукати нових і нових можливостей до збільшення своїх прибутків. А якраз

однією з найбільш бажаних таких можливостей є досягнення монопольного

становища.

Ще однією важливою причиною монополістичних тенденцій в економіці є

перетворення індивідуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку

продуктивних сил. Це означає, зокрема, що в останній третині ХІХ ст. під

впливом ряду нових прогресивних винаходів (нові методи виплавки сталі, нові

види двигунів і т.ін.) потрібно було будувати нові великі заводи,

будівництво яких було не під силу окремим капіталістам. Крім того, в той же

час починається масове будівництво залізниць та інших крупних об’єктів, які

потребували значних капіталовкладень. Щоб зібрати потрібну суму, капіталіст

мав чекати, затягнувши пасок, не один десяток років. Та не кожен з них був

згодний на це. Потрібна була кардинально нова форма власності, яка змогла б

швидко розв’язати ці проблеми. Нею стала акціонерна капіталістична

власність, яка виникала в результаті злиття, об’єднання декількох

капіталістів. Тому не дивно, що масово такі товариства утворюються в

останній третині ХІХ ст.

Виникнувши в масовому порядку, акціонерна власність за період понад

сто років стала надзвичайно поширеною. В наш час кожне велике підприємство,

і навіть переважна більшість середніх існує у формі акціонерних. Щоправда,

акції цих середніх та дрібних підприємств не котуються на фондових біржах,

бо вони є акціонерними підприємствами закритого типу. Так на початку 90-х

років на Нью-Йоркській фондовій біржі котувалися акції лише близько 2000

наймогутніших американських корпорацій (із загальної кількості близько 3

млн. усіх корпорацій Америки).

Теорія монополії є порівняно молодою. Через домінування на протязі

всього ХІХ ст. першої точки зору на причини виникнення монополістичних

тенденцій розробка такої теорії не стимулювалася. Одним з перших, хто

спробував створити її, був уже згадуваний англійський економіст А. Пігу,

який написав книгу “Економічна теорія добробуту”, що була видана вперше у

1912 р. На теренах колишнього СРСР більше відома праця В.І. Леніна

“Імперіалізм як найвища стадія капіталізму”, у якій ідеолог комунізму,

узагальнивши численні дослідження західних економістів, науково обґрунтував

нові теоретичні положення. Проте перелом у економічному мисленні здійснили

праці, що були опубліковані майже водночас у 1933 р. Йдеться про книгу

викладача економіки Кембріджського університету Джоан Робінсон “Економічна

теорія недосконалої конкуренції” та твір американця Едварда Чемберліна

“Монополістична конкуренція”. Як висловився історик економічної думки Б.

Селігмен, вони “вивели економістів із стану летаргічного сну” і навіть

здійснили “малу революцію” в економічній теорії (великою революцією

вважається поява теорії Кейнса). Ці праці переконливо довели

монополістичний характер ринкової економіки сучасності. Це зрушило з місця

розробки західної економічної теорії монополії.

Отже, після всього вищесказаного можна зробити висновок, що в

економічній теорії монополія є однією з найбільш суперечливих, але в той же

час однією з найбільш цікавих тем. Різні провідні економісти постійно

намагалися висловити свої думки з приводу них. Ще давні вчені (Арістотель)

виявили існування такого явища в суспільному житті.

Серед причин їх появи вказуються різні передумови. Деякі вважають, що

це був об’єктивний процес, інші твердять, що їх було створено штучно. На

сучасному етапі розвитку людства виникли 3 шляхи утворення монополістичних

об’єднань: концентрація виробництва і капіталу, централізація того самого

виробництва і того ж таки капіталу, та диверсифікація. Ці шляхи виникали

послідовно на кожному етапі прогресивного розвитку суспільства і кожен з

них мав та має свій механізм дії та застосування.

Форми монополій існують різноманітні, в даній роботі я намагався їх

описати, і загальною тенденцією розвитку різних монополістичних форм був їх

шлях від найпростіших утворень (таких як картелі) до надвеликих та

надмогутніх, прикладами яких можуть слугувати сучасні багатогалузеві

концерни та конгломерати.

Монополія, як економічний процес має результатами своєї діяльності

певні наслідки. Переважна частина з них була перерахована в роботі, та слід

зазначити, що серед цих наслідків, як і скрізь, є позитивні, а є й

негативні. І реальність на сьогодні така, що негативні, на жаль, набагато

переважають позитивні. Одним з найголовніших таких наслідків є придушення

конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.

Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава була змушена

проводити регулюючу антимонопольну політику, до складу якої входить видання

різних актів, які мають силу законів, обмеження сфери впливу

монополістичних об’єднань і, звісно, застосування різних санкцій до

порушників — від економічних (штрафи, пені) до кримінальних (тюремні

ув’язнення).

Можемо сказати, що вплив монополій на розвиток світового господарства

був різноманітний, шкідливий і корисний, і відповідним може бути відношення

до них різних людей, проте їх існування — це частина історії розвитку

світового суспільного виробництва, і сутність цього суперечливого явища

ніколи не залишить байдужими провідних спеціалістів від економіки.

Прибуток. Норма прибутку. Норма амортизації, рентабельності.

Основну мету діяльності будь-якого виробника (фірми, ділового

підприємства) складає максимізація прибутку. Можливості її одержання

обмежені, по-перше, витратами виробництва і, по-друге, попитом на зроблену

продукцію. Виробники, однак, однак, можуть зіштовхуватися з особливими

ситуаціями, що висувають на перший план рішення проблем, що не укладаються

в русло максимізації прибули, чи навіть зухвалі протиріччя з цією метою:

наприклад, різке зниження цін для виходу на нові чи ринки приведення

дорогих рекламних кампаній для залучення споживачів, здійснення мір

екологічного порядку і т.п. Але всі подібні кроки носять усе-таки тактичний

характер і в кінцевому рахунку підлеглі рішенню головній стратегічній

задачі – одержання можливе більшого прибутку.

Головним обмежником прибули є витрати виробництва. До їхнього

визначення і виміру існують різні підходи, у яких можна виділити погляд

економіста, орієнтований на перспективу фірми, і позицію бухгалтера, яких

насамперед цікавить фінансові звіти і баланси підприємства. Оскільки усі

види ресурсів обмежені, будь-яке рішення про виробництво якого-небудь

товару припускає відмовлення від використання тих же ресурсів для випуску

якогось іншого виробу. Таким чином, усі витрати являють собою альтернативні

витрати. Точніше кажучи, витрати будь-якого ресурсу, притягнуті для

виробництва товарів, відбивають його цінність при найкращому з всіх

альтернативних варіантів чи використання цінність тих альтернативних

можливостей, якими приходиться жертвувати. Наприклад, метал, витрачений на

виробництво озброєння вже неможливо застосувати для виготовлення чи

устаткування автомобілів. І якщо робітник здатний робити як озброєння, так

і медичне устаткування, то витрати, що несе суспільство при використанні

даного робітника на військовому заводі, будуть дорівнюють внеску, що він

міг би внести у виробництво медичного устаткування.

Варто так само виділити наступне визначення економічним витратам:

економічні витрати фірми – це ті виплати, що вона зобов'язана зробити

власникам ресурсів, щоб залучити ці ресурси для визначеного виробничого

процесу і відвернути їхній тим самим від альтернативних варіантів

застосування. Всі альтернативні витрати, що понесе фірма в процесі

виробництва, можуть бути або зовнішніми (фактичними, явними), або

внутрішніми (неявними). Зовнішні витрати приймають форму грошових платежів

постачальникам факторів виробництва, проміжних виробів і ділових послуг.

Тут говориться про заробітну плату робітників та службовців, витратах на

сировину і матеріали, комісійних винагородах торговим фірмам, внесках

банкам і іншим фінансовим заснуванням, розрахунках за юридичні

консультації, транспортні послуги і т.п.

У процесі виробництва фірма так само може використовувати ресурси, що

належать їй самої. У цьому випадку вона несе внутрішні витрати. Вони не

передбачені контрактами, обов'язковими для зовнішніх платежів, і по цьому

не здобувають грошову форму. У якості одного з елементів внутрішніх витрат

розглядається і так називаний нормальний прибуток підприємця, тобто

винагорода за виконувані їм функції.

Прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів

господарської діяльності підприємств усіх видів, незалежно від їхньої

організаційної форми. Прибуток являє собою різницю між загальною сумою

доходів і витратами на виробництво і реалізацію продукції з урахуванням

збитків від різних господарських операцій. Має місце балансовий, валовий,

оподатковуваний і чистий види прибули.

Балансова – включає прибуток від реалізації продукції, інших

матеріальних цінностей, від упровадження позареалізаційних операцій. До

даних операцій відносяться:

- пайова участь у спільних підприємствах,

- здача майна в оренду,

- дивіденди по акціях і інших цінних паперах, що належать

підприємству й іншому роду діяльності.

Валова відрізняється від балансового прибутку тим, що при включенні у

валовий прибуток прибули від реалізації Основних Фондів і іншого майна,

враховується перевищення між продажною ціною і первісне чи залишковою

вартістю цього майна. При цьому зазначена первісна чи залишкова вартість

збільшується на індекс інфляції. У прибуток валову, на відміну від

балансової, так само включається сума перевищення витрат на оплату праці

працівників, зайнятих в основній діяльності, над їхньою нормованою

величиною.

Частина прибули підприємства, оподатковувана податком відповідно до

закону України. Для визначення оподатковуваного прибутку необхідно з

балансового чи валового прибутку відняти пільги по податку з прибутку,

відрахування на прибуток у страховий чи інші аналогічні по призначенню

фонди, а так само прибуток (доход), оподатковуваний податком в іншому

законодавчому порядку.

Чистий прибуток – прибуток підприємств, що залишається в їхньому

розпорядженні після сплати всіх податків, акцизів і платежів у державні і

місцеві бюджети. Для визначення чистого прибутку з балансу підприємства

віднімається податок із прибутку, податок на рекламу й інші податки і

платежі, що залишилася різниця у виді чистого прибутку використовується

підприємством за своїм розсудом.

Найважливішими факторами зростання прибутку є збільшення обсягу

виробництва і реалізації продукції, упровадження науково-технічних розробок

і, як наслідок, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості,

поліпшення якості продукції. Прибуток – основне джерело грошових

нагромаджень підприємств. Загальна сума балансового прибутку обчислюється

по формулі:

|Рб = Рр ± Рпр ±|

|Рвн |

, де Рб – балансовий прибуток;

Рр – прибуток від реалізації товарної продукції;

Рпр – прибуток (збиток) від іншої реалізації;

Рвн - прибуток (збиток) від нереалізованих операцій.

Загальна оцінка виконання плану прибули здійснюється порівнянням

фактичної суми балансового прибутку з прибутком, передбаченої планом.

Порівнюються темпи зростання прибутку стосовно попереднього року плановий і

фактичний.

У процесі аналізу оцінюється вплив складу балансового прибутку на

загальне відхилення фактичного її рівня від планового.

Прибуток від реалізації товарної продукції – це різниця між виторгом

від реалізації за оптовими цінами без податку з обороту і повної

собівартості.

|Рр = Nр – |

|Sр |

, де Nр - виторг від реалізації товарної продукції в оптових цінах

підприємства;

Sр – собівартість реалізованої продукції. Інша реалізація,

заздалегідь

не планована.

Основними факторами, що визначають розмір прибутку від реалізації

продукції є:

- зміна обсягу структури реалізації продукції;

- зміна собівартості товарної продукції;

- зміна цін на реалізацію продукції.

Вплив зміни об’єму реалізації на зміну прибутку визначається

множенням планового прибутку на коефіцієнт перевиконання плану по об’єму

реалізації в оптових цінах підриємства.

|?Рр = Ррпл х кпл = Ррпл х ((Nр1 –|

|Nрпл)/Nрпл) |

, де ?Рр – відхилення фактичної суми прибули від планової в

результаті зміни обсягу реалізації продукції;

Ррпл - прибуток від реалізації продукції за планом.

Вплив зміни структури визначається як різниця між плановим прибутком,

скоректованої на фактично реалізовану продукцію і плановий прибуток

фактичного обсягу реалізації.

|?Р? = Pp1 – Ррпл х (Nр1/ |

|Nр0) |

, де ?Р? – відхилення фактичної суми прибули від планової в

результаті

порушення планової структури реалізації продукції;

Pp1 – фактичний прибуток від реалізації товарної продукції;

Nр1 – виторг від реалізацію продукції за звітний рік у

діючих

оптових цінах;

Nр0 – обсяг реалізованої продукції за звітний рік у цінах,

прийнятих у

плані.

Вплив зміни собівартості продукції визначається шляхом порівняння

повної фактичної собівартості з планів, переліченої на фактичну реалізацію.

|?Рs = Sрпл х (Nр1/ Nр0) х |

|Sp1 |

, де

?Рs – відхилення фактичної суми від планової в результаті

зміни

собівартості реалізованої продукції;

Sрпл – планова повна собівартість реалізованої продукції;

Sp1 – фактично повна собівартість реалізованої продукції;

Розрахунок впливу зміни обсягу реалізації на зміну прибули визначається

добутком прибутку від реалізації продукції за планом на різницю (ДО – 1),

де ДО – коефіцієнт, обумовлений відношенням планової повної собівартості

фактичного обсягу реалізації продукції і планової собівартості.

Розрахунок впливу зміни собівартості реалізованої продукції

визначається шляхом порівняння повної фактичної собівартості з планової,

перелічену на фактичну реалізацію.

Розрахунок впливу зміни цін на зміну прибули визначається різницею

між фактичною реалізацією фактичного обсягу продукції і плановою

реалізацією фактичного обсягу продукції.

Одним з найважливіших показників кінцевих результатів для підприємства

є чистий прибуток – це різниця між балансовим прибутком і сумою внесених у

бюджет податків.

Узагальнюючим економічним показником, що показує усі витрати в грошовій

формі на виробництво і реалізацію продукції є план по собівартості,

прибутку і рентабельності. Усі витрати по собівартості можна розділити на

двох груп:

- прямі;

- непрямі.

Прямі - витрати, безпосередньо зв'язані з виробництвом визначеного виду

продукції (матеріали, заробітна плата).

Непрямі – витрати, який не можна безпосередньо віднести на одиницю

продукції (цехові, загальнозаводські). Вони визначаються через відсоток до

основної заробітної плати.

По обсязі витрат розрізняють наступні види собівартості:

- цехова собівартість;

Витрати, зв'язані з виробництвом деталей у визначеному цеху

- загальнозаводська собівартість;

Сума загальнозаводських витрат і цехової собівартості.

- повна собівартість.

Сума загальнозаводської собівартості і витрат, зв'язаних з

реалізацією і позавиробничими витратами (доставка, упакування і

т.д.)

Усі витрати в собівартості групуються по економічних елементах і

статтям калькуляції.

По економічних елементах:

- сировина і матеріали;

- допоміжні матеріали;

- паливо й електроенергія;

- заробітна плата (основна і додаткова);

- відрахування на соціальне страхування;

- інші витрати – сума витрат на виробництво продукції.

Таке угруповання може використовуватися при складанні повного кошторису

витрат на виробництво продукції.

По статтях калькуляції:

- матеріали і сировина за винятком відходів;

- покупні витрати, виробничі фонди;

- основна заробітна плата;

- додаткова заробітна плата;

- природні відрахування в соціальні органи;

- витрати на освоєння нових видів продукції;

- витрати на зміст устаткування;

- цехові витрати – разом цехова собівартість;

- загальнозаводські витрати – разом загальнозаводська собівартість;

- позавиробничі витрати – разом повна собівартість.

Таке угруповання витрат використовується для розрахунку ціни.

План по витратах, прибутку і рентабельності:

- план починається з розробки завдання по зниженню собівартості, тому

що від зниження собівартості залежить величина прибутку. Знизити

собівартість можна по всім її складовим при проведенні аналізу

виробничо-господарської діяльності, що дає можливість вишукати

резерви;

- складаються кошториси(кошторису цехових витрат, кошторису витрат на

зміст і експлуатацію устаткування, повний кошторис витрат на

виробництво продукції);

- розробляються калькуляції собівартості по найважливіших видах

продукції;

- якщо на підприємстві виробляється велика номенклатура продукції, то

визначаються витрати на один карбованець товарної продукції;

- потім визначається передбачуваний прибуток і рентабельність.

Список використаної літератури:

1. Лисицын В.В. Валовой продукт и его измерение. М.: Экономика, 1998.

2. Каталог русскоязычных экономических газет и журналов -

http://press.lipetsk.ru/

3. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. — Київ: Либідь, 1995

4. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії.

— Київ: Вища школа, 1995

5. Основи економічної теорії / за редакцією С.В. Мочерного. — Тернопіль:

АТ “Тарнекс”, 1993

6. Барановский А. Что такое монополия и как с ней бороться? // Финансовая

Украина. — 26 грудня 1995. — №52

7. Белобжецкий И.А., доктор экономических наук, профессор. Прибыль

предприятия. \\ Жур. «Финансы» №3, 1993, с.40.

8. Белобжецкий И.А., доктор экономических наук, профессор. Себестоимость

и налогооблагаемая прибыль. \\ Жур. «Финансы», №1 1992, с.26.

9. Кодацкий В.П. Проблемы исчисления и планирования прибыли. \\ Жур.

«Финансы», №9, 1992, с.28.

10. Молотков О.В. фондоотдача и механизм налогооблажения прибыли. \\ Жур.

«Финансы», №1, 1992, с.51

Страницы: 1, 2