Національне багатство, прибуток

Національне багатство, прибуток

Національне багатство та його структура.

Виробничі можливості суспільства завжди були обмежені. Зі збільшенням

населення виникала необхідність залучення в господарський оборот нових

земель, самих різних природних ресурсів. До початку ХХ сторіччя темпи

приросту використовуваних ресурсів залишалися відносно невеликими.

Пояснювалось це, з одного боку, визначеною стабільністю в потребах

населення, а з іншого боку, - обмеженістю росту чисельності самого

населення. Дві тисячі років тому на Землі проживало 230-250 млн.чол., у

1800 р. - трохи більш 900 млн., у 1900 - 1,5 млрд., 1960 - близько 3 млрд.,

1995 - 5,5 млрд.людей. Темпи приросту населення різко зросли в поточному

сторіччі, хоча ще в самому кінці XVIII ст. молодий англійський священик

Томас Роберт Мальтус вивів закон зменшуваної прибутковості. Відповідно до

цього закону, продовольство буде збільшуватися в співвідношенні один, два,

три, а чисельність населення - один, два, чотири і т.д.

У зв'язку з демографічним вибухом, що відбувається, за останні сорок-

п'ятдесят років у господарський оборот було втягнено стільки природних

ресурсів, скільки їх було використано за всю історію розвитку цивілізації

до цього часу. Обґрунтування вибору використання обмежених ресурсів стало

однієї з центральних проблем господарювання.

Результатом господарювання в будь-якій економічній системі є

зроблений продукт. Він являє собою суму всіх створених протягом року благ і

має подвійну цінність. Насамперед це різноманітні предмети і послуги,

зроблені для задоволення виробничих і особистих потреб людей.

Друга цінність суспільного продукту полягає в тому, що він має

вартість, втілює в собі визначена кількість витраченої праці і показує

ціною яких зусиль зроблений цей продукт.

У радянській статистиці цей продукт одержав назву сукупного чи

валового продукту. Він містить у собі матеріальні блага і послуги, створені

в матеріальному виробництві, і нематеріальні блага і послуги, створені в

нематеріальному виробництві (духовні, моральні цінності, утворення, охорона

здоров'я і т.д.). По своїй вартісній структурі сукупний продукт складається

з вартості витрачених засобів виробництва, необхідного продукту, що складає

з благ і послуг особистого споживання, і прибавочного продукту,

призначеного на розширення споживання і виробництва. К. Маркс показав це

формулою:

C + Y + m = K

де: З - вартість витрачених засобів виробництва;

Y - заробітна плата;

m - прибавочна вартість.

Важливою формою суспільного продукту є кінцевий продукт. Він

утвориться шляхом вирахування з валового продукту всього обороту предметів

праці, тобто шляхом усунення їхнього повторного рахунка.

Чистий національний продукт (НП) по американській статистиці складає

ринкову вартість усіх кінцевих благ, зроблених у країні протягом року. У

ньому немає повторного рахунка (наприклад, з вартості хліба виключається

вартість тесту, з вартості машини - вартість металу і т.д.). НП можна

вимірити трьома способами:

1. Як суму доданих цінностей, приєднаних у ході виробництва кінцевих

благ кожним виробником протягом року.

2. Як суму доходів, отриманих у формі заробітної плати, відсотка,

ренти і прибули тими, хто протягом року використовував свої

ресурси для виробництва.

3. Як суму витрат на кінцеві блага, що здобуваються споживачами,

фірмами й урядом, тобто суму кінцевих продажів.

По розмірі цього продукту не можна судити про добробут нації. У ньому

багато умовностей, і зіставлення НП різних країн скоріше характеризує

рівень розвитку націй, чим рівень життя населення. При порівнянні і

зіставленні НП необхідно застосовувати незмінні ціни.

Якщо цілком виключити з валового суспільного продукту матеріальні

витрати (З), тобто витрати упредметненої праці минулого років, то одержимо

чистий доход суспільства. В економічній теорії і сучасній обліково-

статистичній практиці чистий продукт суспільства одержав назву

національного доходу.

Створюваний у процесі виробництва суспільний продукт проходить у

своєму русі стадії розподілу, обміну і споживання. На всьому шляху його

руху між людьми складаються, постійно підтримуються і розвиваються

визначені економічні відносини. Головними, визначальними є відносини, що

мають місце в самім виробництві. Вони накладають відбиток на весь наступний

ланцюжок економічних взаємозв'язків, визначають їхній характер,

спрямованість розвитку.

К. Маркс відзначав, що кожному способу виробництва суттєвий свій

спосіб розподілу створюваного продукту. Але розподільні відносини не

пасивні. В одних випадках вони можуть гальмувати виробництво, в інших

виступати в якості його прискорювача.

Через розподіл і обмін забезпечується повернення у виробництво різних

засобів виробництва і робочої сили. Тим самим підтримується пропорційність

у господарстві або відбувається розладнаність у всьому господарському

механізмі (бюджетний дефіцит, інфляція, безробіття і т.д.).

На стадії розподілу встановлюється частка різних класів, соціальних

груп і окремих людей у виробничому продукті. Це частка доходить до

споживача через обмін. Обмін опосередковує зв'язок між виробництвом і

розподілом з однієї сторони і споживанням з іншої. Він являє собою купівлю-

продаж сукупного продукту. Як продавців і покупців виступають підприємства,

організації і населення. Обов'язковою умовою безперервності самого процесу

виробництва є повна реалізація створеного продукту.

При цьому умові виробництво одержить необхідний приплив матеріальних

і людських ресурсів, а населення - свою частку в продукті, визначену

розподільними відносинами.

Завершальною стадією руху суспільного продукту є споживання. Почавши

рух з виробництва, продукт чи цілком поступово зникає в споживанні. Тим

самим забезпечується відтворення самого життя людини і його діяльностей.

Валовий національний продукт (ВНП) (англ. gross national product) -

також, як і валовий внутрішній продукт (ВВН), є найважливішим

макроекономічним показником статистики народного господарства країни.

Містить у собі суму товарів і послуг, зроблених національними суб'єктами

(підприємствами, організаціями і приватними особами) за рік, незалежно від

їхнього територіального місця розташування. ВНП відрізняється від ВВП на

сальдо (різниця між грошовими надходженнями і витратами за визначений

період) зовнішньоекономічних операцій, включаючи сальдо експорту й імпорту

товарів і послуг, сальдо перекладу заробітної плати іноземних робітників і

сальдо перекладу прибутків від вивезеного за рубіж капіталу. ВНП може бути

чи більше менше ВВП у залежності від знака сальдо.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) (англ. gross domestic product) -

макроекономічний показник статистики народного господарства, обчислювальний

як сукупна вартість кінцевої продукції галузей матеріального виробництва і

сфери послуг. ВВП може бути обчислений по реальних витратах виробників на

виробництво продукції, тобто без обліку податків і субсидій. У таких

випадках показник зветься "валовий внутрішній продукт по факторній

вартості". З обліком підсумкового сальдо податків і субсидій показник

перетворюється в "валовий внутрішній продукт за ринковими цінами" і

показує, у скількох він обійшовся споживачам. ВВП розраховується трьома

способами:

1) по виробництву - як сума умовно-чистої продукції (чи доданої

вартості) усіх галузей матеріального виробництва і сфери послуг;

2) по розподілі - як сума державного і приватного споживання, державних

і часток капіталовкладень, чи приросту зменшення усіх видів запасів

і експорту;

3) по доходах - як сума заробітної плати найманих робітників, усіх

видів прибули, рентних доходів, амортизаційних відрахувань і

непрямих податків. Усі три методи підрахунку валового продукту в

кінцевому рахунку повинні давати той самий результат. Показник може

бути обчислений або в поточних, або в постійних цінах. Для зручності

міжнародних порівнянь ВВП розраховується в єдиній валюті - в

американських доларах. Порівнянність показників забезпечується

єдиною методологією національних рахунків, розробленою статистичною

службою ООН і прийнятої в більшості країн капіталістичного світу.

Динаміка ВВП є одним з найважливіших показників господарської

кон'юнктури в країні.

Валовий доход – сукупний грошовий виторг підприємства, отриманий у

результаті діяльності основних, допоміжних і побічних виробництв

підприємства, а також від реалізації підсобних послуг.

Національний доход (НД) (national income) – вартість, знову створена

протягом визначеного періоду (звичайно року) у народному господарстві тієї

чи іншої країни (чи галузі), частина валового суспільного продукту, що

залишається за винятком матеріальних витрат, витрачених на його виробництво

(фонду відшкодування). Національний доход виражає весь обсяг чистої

продукції країни (галузі). У національний доход включають продукцію сфери

матеріального виробництва, а також вартість продукції сфери послуг. По

методології міжнародної статистики кількісна різниця між валовим внутрішнім

продуктом і національним доходом дорівнює вартості амортизаційних

відрахувань. Національний доход поділяється на зроблений і використовуваний

на споживання і нагромадження. Використовуваний національний доход менше

зробленого на величину втрат у результаті стихійних лих, воєнних дій, у

процесі транспортування і збереження і на величину незавершеного

будівництва.

Причини виникнення монополій,

монополія як антипод конкуренції

Монополії бувають різні. Економічні, політичні і технологічні.

Глобальні і локальні. Державні і приватні. Абсолютні і відносні. Природні і

штучні. Внутрішні та зовнішні. Національні і міжнародні. Монополії влади,

управління та власності. Монополія являє собою виключне право, що надається

державі, підприємству, організації, фізичній особі на здійснення якої-

небудь діяльності. В той же час монополія — це концентрація виробництва,

об’єднання технологічних, інтелектуальних та фінансових ресурсів. Що ж є

монополія — шкода чи благо?

В Концепції національної безпеки однією з “економічних” загроз названа

і наявність монополізму виробників. “Монополія”, “монополізований ринок”,

“монопольна ціна”, “монополістичний протекціонізм” — все це є антиподи

обов’язковому атрибуту ринкової економіки, без якого не можна будувати

ринкові відносини — вільній та необмеженій конкуренції.

Монополії спричиняють зниження продуктивності, погіршення якості, ріст

цін, перебої в постачанні, недобросовісність у виконанні договірних

зобов’язань, “відкачку” з економіки і без того недостатніх коштів; вони

поглиблюють проблему неплатежів, утруднюють залучення іноземних інвестицій,

здійснюють основний тиск на уряд, чинячи перешкоди проведенню економічних

реформ, закріплюють чиновницьку владу.

“Монополізм” — поняття змінне, діалектичне. Так, в міру наближення до

ринкових відносин відбувається модифікація звичних структур і на зміну

традиційним монополіям приходять нові. Для прикладу: за рахунок обвальної

приватизації в Україні таких елементів інфраструктури ринку, як складське

господарство та транспортування вантажів виникла нова монополія — монополія

посередників у сфері вантажообігу.

Особливе місце у вищенаведеному списку належить природним монополіям,

до сфери існування яких відносяться транспортування нафти, нафтопродуктів

та газу по магістральних трубопроводах, виробництво електричної та теплової

енергії і надання послуг з їх передачі, залізничні перевезення, послуги

транспортних терміналів, морських та річкових портів, аеропортів.

Причини появи й існування монополій.

Наприкінці ХІХ ст. ринок чи не вперше за багатовікову історію свого

існування та розвитку зіткнувся з серйозними проблемами. Саме в той час

виникла досить реальна загроза функціонування того атрибуту, існування

якого було просто необхідним для існування самого ринку — конкуренції. На

її шляху виникли вагомі та істотні перепони у вигляді монополістичних

утворень.

Історія монополія вираховуються тисячами років і сягає глибокої

давнини. Ще видатний давньогрецький філософ Арістотель згадував про неї,

відносячи її до “мистецтва наживати майно”. Він зазначав, що “вигідно в

розумінні наживання майна, якщо хтось зуміє захопити будь-яку монополію”.

Англійський філософ Томас Гоббс описував монополії, створені ще

феодальною державою для зарубіжної торгівлі. Він їх називає корпораціями,

зазначаючи, що “метою подібної корпорації є збільшення прибутків шляхом

монопольного права купівлі і продажу як вдома, так і за кордоном”.

Проте в обох цих випадках поява монополій пов’язувалась із

накопиченням багатства, прибутків, а засобом досягнення цього вважалося

панівне становище на ринку.

Взагалі монополістичні тенденції в різних формах та з різною силою

проявлялися на всіх етапах розвитку ринкового суспільства (з IV тисячоліття

до н.е. до останньої третини ХІХ ст.), проте панівними вони стають лише

наприкінці ХІХ ст. Саме в цей час (а особливо під час економічної кризи

1873 р.) почалася їх новітня історія.

Взаємопов’язаність цих двох явищ — криз та монополій — показує одну з

причин монополізації, а саме: намагання багатьох фірм вберегтися від

кризових потрясінь у монополістичній практиці. Не випадково тогочасна

економічна література давала досить дотепну і влучну назву монополіям:

“діти криз”.

Що ж являють собою різноманітні монополістичні утворення? У вузькому

розумінні монополія означає виключне право на володіння будь-чим або на

здійснення якихось заходів. В економічній теорії під монополією розуміють

велике підприємство, фірму або об’єднання (спілку), що концентрують значну

частину виробництва і збуту певного виду продукції, пануючи на ринку з

метою одержання монопольного прибутку. Завдяки цьому такі підприємства

посідають домінуюче становище на ринку, набувають можливості впливати на

процес ціноутворення, домагаючись вигідних для себе цін і, як результат,

отримують більш високі (монопольні) прибутки. Отже, найбільш визначальним

критерієм монопольного утворення є панування на ринку (проте тут слід

звернути увагу: як для контролю над акціонерним товариством потрібно

зосередити в одних руках 20, а інколи й 10% акцій, і цього буде достатньо,

так і для панування на ринку одному великому підприємству буде достатнім

виробляти 10-20% продукції. У світовій же практиці монополією вважається

зосередження в одних руках 30% ринку). Таке домінування дає змогу

підприємцю самостійно, або разом з іншими підприємцями обмежувати

конкуренцію на ринку певного товару.

Взагалі монопольного становища бажають досягти кожен підприємець чи

підприємство. Це дозволило б їм уникнути цілого ряду проблем та небезпек,

пов’язаних з конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку. Шляхом

концентрації у своїх руках переважної більшості виробництва, маючи так

звану господарську владу, такі підприємства в змозі нав’язувати іншим

суб’єктам ринкових відносин свою волю. По суті справи, це можна вважати

підкоренням інтересів суспільства власним інтересам фірми. Така тенденція

була чітко висвітлена у відомому вислові: “Що вигідно для “Дженерал

Моторз”, те вигідно й для Америки”.

Чому ж монополії взагалі почали своє існування? В чому полягають

причини їх виникнення? Перед розглядом цих причин необхідно зазначити, що

існують різні види монополій, які можна звести до трьох основних:

природної, адміністративної та економічної.

Природна монополія виникла внаслідок об’єктивних причин. Вона відбиває

ситуацію, коли попит на даний товар чи послугу найкраще задовольняється

однією або декількома фірмами. В її основі полягають особливості технології

виробництва та обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива, та

вона й небажана. Прикладом могуть слугувати енергозабезпечення, телефонні

послуги, зв’язок, трубопровідний транспорт і т.д. Уявімо на хвилинку, що б

було, якби наше суспільство обслуговувала більш ніж одна електрична

компанія. Тоді кожен споживач повинен був би мати власну лінію напруги,

технічне забезпечення, трансформатор і т.ін. Ці галузі зосереджує, як

правило, у своїх руках держава (хоча в такій країні, як США, які можуть

бути взяті за приклад як провідна держава світу, телефонний зв’язок,

приміром, концентрується переважно у руках приватних фірм, таких як АТ&T,

яка взагалі є фірмою, що має найбільшу кількість акціонерів в Сполучених

Штатах). Заборона або розукрупнення таких монополій є справою економічно

недоцільною.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів. З

одного боку, це надання одній або декільком фірмам виключного права на

виконання певного роду діяльності. Так, англійській Ост-Індській та

голландській Вест-Індській компаніям на початку XVII ст. держава надала

виняткове (монопольне) право на торгівлю з Індією.

Економічна монополія є найпоширенішою. Саме її при розгляді проблеми

монополізму найбільше торкаються в економічній літературі. Про неї головним

чином буде вестися мова далі. Її поява зумовлена економічними причинами,

вона виростає на базі закономірностей господарського розвитку. Ці причини

пов’язані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва.

Передумовою цих змін була промислова революція кінця XVIII - початку ХІХ

ст., поява цілої низки винаходів, виникнення нових галузей промисловості та

швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед у легкій

промисловості. Так , обсяг промислового виробництва в Англії у першій

половині ХІХ ст. зріс у чотири рази.

До завоювання підприємцями монопольного становища на ринку ведуть два

основні шляхи. Перший з них полягає в концентрації виробництва, тобто

зосередженні засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва на

крупних підприємствах. Якщо процес концентрації виробництва відбувається

безперервно протягом тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для

розвитку економіки, то він вже набуває рис закону концентрації виробництва,

дія якого з різною інтенсивністю спостерігалася на всіх етапах розвитку

капіталізму, тобто починаючи з XVI ст. Щоб вижити у конкурентній боротьбі,

яка була неминучою для процесу концентрації, підприємці були змушені

впроваджувати нову техніку, розширювати далі масштаби виробництва. При

цьому відбувалося розшарування підприємців на дрібних, середніх та крупних.

І саме перед найкрупнішими з них нарешті постала проблема вибору: або

продовжувати між собою виснажливу боротьбу, яку однозначно б “пережили” не

всі, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо.

Звичайно, далекоглядні виробники віддавали перевагу другому шляху і

укладали між собою угоди (гласні і негласні, таємні), які й зараз є однією

з найхарактерніших рис монополізації економіки. Отже, як можна бачити,

виникнення підприємств-монополістів — закономірний етап розвитку

продуктивних сил, еволюції ринку.

Існує також інший шлях, внаслідок якого монополії виникають набагато

швидше, ніж внаслідок концентрації. Мається на увазі централізація

виробництва і капіталу, тобто добровільне об’єднання компаній або

поглинання фірмами-переможцями банкрутів. Централізація капіталу — це

збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше

самостійних капіталів. Типовим прикладом такого об’єднання можуть слугувати

акціонерні компанії.

За останні 15-20 років у ведучих капіталістичних країнах виникли

потужні стимули до централізації капіталу, до злиття та поглинення одних

фірм іншими, особливо в рамках великого бізнесу. Економічні труднощі 70-80-

х років, зумовлені ними падіння норми прибутку та посилення інвестиційного

ризику змусили багато великих компаній поглинати суперників.

Хвиля зливань та поглинень капіталів буквально захопила господарство

всіх розвинутих капіталістичних країн. В США витрати на ці цілі виросли з

12 млрд. дол. в 1975 р. до 250 млрд. в 1986 р. У ФРН кількість зливань та

поглинень збільшилася з 305 в 1970 р. до 636 в 1980 р. і 887 в 1987 р. В

Англії кількість придбаних компаній зросло з 534 в 1979 р. до 695 в 1986

р., а витрати на ці цілі з 1,7 до 13,5 млрд. ф.ст.

Сучасна хвиля зливань та поглинень вихлюпнулася на міжнародну арену. В

стратегії транснаціональних корпорацій придбання діючих компаній

розглядається як найбільш ефективний спосіб закріплення на зарубіжних

ринках. І тут перевага надається великим національним фірмам та їхнім

філіалам. В останні роки відбувається швидке і глибоке переплітання активів

компаній різної національної приналежності. Американська фірма “Крайслер”

придбала частину активів “Пежо”; “Форд” володіє частиною активів “Тойо

когьо”; компанія “Дженерал Моторз” — фірм “Ісудзу” і “Судзукі”.

Західнонімецькі, французькі і японські фірми, в свою чергу, купляють

підприємства американської хімічної, металургійної, автомобільної та інших

галузей.

Тепер давайте з’ясуємо, що є причинами виникнення та подальшого

розвитку монополістичних тенденцій. Думки з цього приводу в економічній

літературі розділилися. Перша точка зору звинувачує державу, яка, з одного

боку, сама організовує монополії (адміністративні) і провокує до цього

підприємців, а з другого — своєю бездіяльністю дозволяє їм створити і

Страницы: 1, 2