МІКРОЕКОНОМІКА: . Стратегія поведінки підпр-ва за умов досконалої конкур (ДК). Два підхода до максимізації прибутку. Шпоргалки по госэкзамену.

| |Час придбання |Денні та нічні ціни |

|Часова |товарів або |Сезонні ціни |

| |послуг | |

|----------------+----------------+---------------------|

| | |Тарифи на виробниче |

| | |або споживче |

| |Мета придбання |використання енергії |

| |товарів або |Оптові та роздрібні |

| |послуг. Обсяг |ціни і тарифи |

|Товарна |придбання Якість|Надбавки та знижки за|

| |товарів. |ч кість, сортність |

| |Торгівельна |тощо Ціни на |

| |марка |продукцію |

| | |всесвітньовідомих і |

| | |невідомих фірм |

|----------------+----------------+---------------------|

| | |Магазини для бідних і|

| | |багатих покупців |

| |Рівень доходів |Знижка для постійних |

| |покупців Статус |клієнтів Знижка для 1|

|Персональна |покупця. |покупця і Ціни для |

| |Соціальний |співробітників фірми |

| |статус покупця |Ціни для дітей, |

| | |студентів, порослих |

| | |тощо |

+-------------------------------------------------------+

5. Рівновага споживача: сутність та обґрунтування з ординалістських

позицій.

Споживач, вибираючи блага, керується певними послідовними індивідуальними

вподобаннями. Вони формують с-му переваг. С-ма переваг дає змогу

моделювати оптимальний вибір споживача за порядковою (ординалістською)

ф-єю корисності. Згідно з нею споживач завжди може визначити, якому набору

благ він віддає перевагу, але не може визначити, на скільки цей набір

кращий від іншого. Одним із осн. інструментів ординал-ї концепції виміру

корисності є крива байдужості - сукупність точок у просторі 2 благ, що

представляють собою рівнозначні для споживача комбінації різної к-ті обох

благ. Їх к-ть відкладено по осях с-ми координат Q[B] та Q[A], лінії

з\'єднання точок на площині, що означають одинакові за своєю корисністю

набори благ і є кривими байдужості. Чим далі від поч. координат знах.

крива байдуж., тим більшу корисність вона відображає. Ан. поведінки

споживача за кривими байдужості дає змогу визначити, від якої к-ті 1-го

блага (А) згоден відмовитися споживач задля збільшення ін. блага (В) на

1-цю за умов незмінності рівня корисності від набору благ. Показник, який

кількісно визначає цей процес, носить назву граничної норми заміщення

MRS[BA] i обчислюється: MRS[BA]=-DА/DВ, де DА - витрати у споживанні А

одиниць; DВ - вигоди у споживанні В одиниць. Крива байдужості має спадний

х-р - це відображає ту обставину, що MRS зменшується в міру руху вниз

вздовж кривої байдужості, тобто зі збільшенням споживання 1-го блага

замість ін. тут вступає в дію закон спадаючої граничної корисності. Якщо

споживач споживає більше 2 благ бюджет індивіда буде мати вигляд рівняння

М=Р[А]Q[A]+P[B]Q[B] Вирішимо його відносно

Q[A]/Q[A]=M/P[A]-P[B]/P[A]*Q[B], де Р[А] - ціна блага А; Q[A] - к-ть блага

А; P[B] - ціна блага В; Q[B] - к-ть блага В. Це рівняння наз. бюджетною

лінією, всі точки якої представляють доступні споживачу при даному бюджеті

комбінацію 2-х благ. Бюджетна лінія має від\'ємний нахил, кут її нахилу

визнач. співвідношенням цін, а віддаленість від поч.. координат -

величиною бюджету. Якщо при фіксованому бюджеті та незмінній ціні блага А

ціна блага В знижується (зростає), то нахил бюдж. лінії зменш-ся

(збільш.). Якщо при фіксованих цінах на блага збільш. бюдж. споживача, то

бюдж. лінія зміщується від поч.. координат паралельно сама собі. На мал.

зображені 2 бюдж. лінії, що відповідають 1-му й тому ж бюджету при різних

цінах блага В. Для визначення асортименту покупок, що забезпечує споживачу

max задоволеність при заданих цінах і бюджеті, достатньо на його карті

байдужості провести бюдж. лінію, як це показано на мал2.

Точка дотику бюдж. лінії з найбільш віддаленою кривою байдужості вказує на

шукає мий набір благ, що купується. Формальною ознакою досягнення

споживачем max задоволення при заданому бюджеті є р-ня абсол. Значення

граничної норми заміни 2 благ співвідношенню їх цін: (MRS[BA])=P[B]/P[A],

так як в точці дотику бюдж. лінії з кривою байдужості нахил першої

(Р[В]/Р[А]) = нахилу другої (MRS[BA]). Гранична норма заміни 2-х благ

хар-зує суб\'єктивну оцінку еквівалентності цих благ для конкретного

споживача, а співвідношу. їх цін - об\'єктивну оцінку їх еквівалентності.

Коли обидві оцінки співпадають, споживач досягає max задоволення при

своєму бюджеті, тобто опиняється в стані рівноваги.

34. Ознаки і поширення монопол конкур. Визнач оптимального обсягу вир-ва

та цінова політика підпр-ва в короткостр періоді

Монополістична конкуренція здійснюється тоді, коли багато продавців

конкурують, щоб продати диференційований продукт на ринку, де можлива

поява нових продавців. Для ринку з монополістичною конкуренцією характерно

таке: 1. Продукт кожного продавця має виняткові якості і характеристики,

що служать тому, щоб деякі покупці віддали перевагу його товару. 2. На

ринку існує велике число продавців, кожний із який задовольняє невеличку

частку ринковою попиту на загальний тип товару, реалізованого фірмою і її

суперниками. У типовому випадку на фірму припадає від 1% до 10 % продажів

на ринку протягом року. 3. Продавці на ринку не рахуються з реакцією своїх

суперників, коли вибирають, яку встановити ціну на свої товари або коли

вибирають орієнтири по обсязі річних продажів. Якщо окремий продавець

скоротить ціну, то приріст обсягу продажів відбудеться не за рахунок 1

фірми, а за рахунок багатьох. Як слідство, малоймовірно, що який-небудь

окремий конкурент принесе достатньо значні втрати своєї частки на ринку

через зменшення продажної ціни якої-небудь окремої фірми 4. На ринку є

умови для вільного входу і виходу. При монополістичній конкуренції легко

заснувати фірму або покинути ринок. Проте вхід на ринок не настільки

легкий, як він був при досконалій конкуренції, оскільки нові продавці

часто відчувають труднощі зі своїми новими для покупців торговими марками

і послугами. Монополістична конкуренція схожа на ситуацію монополії,

оскільки окремі фірми мають здібність контролювати ціну своїх товарів.

Короткострокова рівновага фірми при монополістичній конкуренції.

Припустимо, що продавець прагне максимізувати прибуток і його товар

відрізняється від соперничающих по яким-небудь характеристиках. Тоді

продавець може підняти ціну без падіння рівня продажів, тому що знайдуться

покупці, готові сплачувати підвищену ціну за цей продукт, (інше залежить

від еластичності попиту на цей товар. Тобто чи покриє прибуток від

збільшення ціни утрати від скорочення продажів або ні). Попит і граничний

прибуток залежать також від цін конкурентів. Але, як уже говорилося,

монопольна-конкурентна фірма не враховує реакцію конкурентів на своєї дії.

Короткострокова рівновага фірми показано на мал. 1.

Ціна і собівартість максимізуючи прибуток кіл-сть товару =Q. Цей випуск

відповідає точці, у котрої MR=MC. Щоб продати цю кіл-сть фірма встановить

ціну, рівну Р1, при цій ціні к-сть товару, на який є попит, відповідає

точці А на кривій пропозиції і складає випуск, що максимізує прибуток. При

встановленні ціни, рівної Р1 фірма дістає прибуток з одиниці товару рівну

відрізку АВ,а з усього випуску - рівну площі заштрихованого прямокутника.

35. Механізм установлення рівноваги підприємства в довгострок пер за умов

монополістичної конкуренції.

Рівновага фірми в довгостроковому періоді. Одержання прибутку можливо

тільки в короткостроковому періоді, тому що в довгостроковому в галузь

прийдуть нові фірми, що скопіюють досягнення продавця або продавець сам

почне розширюватися і прибуток упаде до нормальної, тому що в міру росту

кількості запропонованого товару, ціна за одиницю товару, що може

призначити кожний окремий продавець буде знижуватися. Продавець, що першим

випустив товар на ринок, виявить що як крива попиту так і крива граничного

прибутку на товар реалізований фірмою, буде зміщатися униз. Це означає що

ціна і граничний прибуток, що фірма може очікувати впадуть у

довгостроковому плані через зрослу пропозицію товару. Плюс до цього попит

на товар кожної окремої фірми також буде прагнути стати більш еластичним

при даній ціні тому що збільшення числа фірм, що суперничають, збільшує

число замінників. Нові фірми входять на ринок доти поки не стане

неможливим одержання прибутку. Отже довгострокова рівновага на ринку з

монополістичною конкуренцією схоже на конкурентну рівновагу в тому що

жодна фірма не дістає прибуток більше нормальної.

Галузь не може знаходитися в рівновазі, поки фірми можуть запитувати за

товар більше, чим середні витрати при випуску, що максимізує прибуток,

тобто ціна повинна бути = середнім витратам на цей випуск. При

довгостроковій рівновазі крива попиту є дотичною до довгострокової кривої

середніх витрат. Ціна, що треба встановити щоб продати Q1 товару, складає

Р, відповідає точці А на кривій попиту. При цьому середні витрати теж

рівні Р за штуку, і, отже прибуток дорівнює нулю як з однієї штуки, так і

в цілому. Вільний вхід на ринок перешкоджає фірмам витягати економічні

прибутки в довгостроковому плані. Цей же процес працює й в оберненому

напрямку.

36. Олігополістична структура ринку і взаємообумовленість дій партнерів.

Олігополія - це ринкова структура, при якій у реалізації якогось товару

домінує мала вартістъ продавців, а новим продавцям дуже важко вийти на

ринок Товар реалізований олігополістичними фірмами, може бути і

диференційованим і стандартизованим. Звичайно на олігополістичних ринках

панує від 2 до 10 фірм, на які припадає половина і більш загальних

продажів продукту. На олігополістичних ринках деякі фірми можуть впливати

на ціну завдяки їхнім великим часткам у загальній кількості товарів, що

випускаються. Продавці на олігополістичному ринку знають, що коли вони або

їхні і суперники змінять ціни або обсяг продажів то наслідки позначаться

на прибутках усіх фірм на ринку. Продавці усвідомлять свою

взаємозалежність. Передбачається що кожна фірма в галузі визнає, що зміна

її ціни або випуску викликає реакцію з боку інших фірм. Реакція, яку

окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на

олігополістичних ринках. У багатьох випадках олігополії захищені бар\'єрами

для входу на ринок, схожими з тими, що існують для монопольних фірм.

Природна олігополія існує коли декілька фірм можуть поставляти продукцію

для всього ринку при більш низьких довгострокових витратах, чим були б у

множини фірм. Можна виділити такі риси олігополістичних ринків: 1. Усього

декілька фірм постачають весь ринок. Продукт може бути як диференційованим

так стандартизованим. 2. Принаймні, деякі Фірми в олігополістичній галузі

мають значні ринкові частки. Отже, деякі фірми на ринку спроможні впливати

на ціну товару, варіюючи його наявність на ринку. 3. Фірми в галузі

усвідомлюють свою взаємозалежність. Немає єдиної моделі олігополії. хоча

розроблений цілий ряд моделей. Свідоме суперництво: олігополістичні цінові

війни. Цінова війна - цикл послідовних зменшень ціни фірмами, що

суперничають на олігополістичному ринку. Вона є одним із багатьох можливих

наслідків олігополістинного суперництва Війни цін гарні для споживачів,

але погані для прибутків продавців. К несчастью для потребителей, ценовые

войны обычно недолговечны. Олігополістичні фірми відчувають спокусу

вступити між собою в співробітництво, щоб установлювати ціни і поділяти

ринки таким чином щоб уникнути перспективи цінових війн і їхнього

неприємного впливу на прибуток.

37. Ціноутворення в умовах олігополії.

Олигополия предложения возникает тогда, имя отраслевой спрос как

совокупный спрос множеств покупателей удовлетворяется небольшим число

производителей. Поскольку на долю олигополии приходится значительная часть

отраслевого предложения, позволяющая ему воздействовать на цену, то кривая

спроса на продукцию олигополии, как на монополизированном рынке, имеет

отрицательны наклон. Специфическим фактором ценообразования на

олиголольном рынке является то, что при выборе точки на своей кривой

спроса олигополист наряду с эластичностью спроса и динамикой затрат

производстве принимает во внимание возможную реакцию свою конкурентов

Характер ответных действий одного из конкурентов і действия других зависит

от многих объективных и субъективных обстоятельств. Модели ценообразования

на олигопопьном рынке должны содержать определеннй алгоритм

взаимозависимости стратегий соперников. Эти объясняется существование

большого числа твори ценообразования на рынке олигополии, различающихся

концепциями формирования ожиданий олигополист относительно поведения

конкурентов. При моделировании поведения олигололистов широко используются

инструменты теории игр. Лидерство в ценах - обычная практика и

олигополистических рынках. Одна из фирм (не обязательно самая крупная)

действует как ценовой лидер, который устанавливает цену, чтобы

максимизировать свои собственные прибыли, в то время как другие фирмы

следуют за лидером. Соперничающие фирмы назначают ту же цену, что и лидер,

и работают при уровне выпуска, который максимизирует их прибыли при этой

цене. Лидирующая фирма предполагает, что другие фирмы на рынке не будут

реагировать таким образом, что изменят цену, которую она установила. Они

решат максимизировать свои прибыли при цене, установленной лидером как

данную модель лидерства в ценах называется частичной монополией, т.к.

лидер устанавливает монопольную цену, основанную на его предельном доходе

и предельных издержках. Прочие фирмы принимают эту цену как данную. Фирмы

на олигополистических рынках лот устанавливать цены таким образом, что

потенціальним новым производителям на рынке было выгодно начать на нем

торговлю. Для достижения этой цели фирмы на рынке могут устанавливать

цены, которые е максимизируют их текущие прибыли. Вместо этого они

устанавливают цены с таким расчетом, чтобы удержать новых производителей

от входа на рынок и оказания снижающего воздействия на будущие прибыли.

38. Можливі варіанти поведінки фірми в умовах олігополії Причини і

механізм „цінових війн”.

Цінова війна - цикл послідовних зменшень ціни фірм що суперничають на

олігополістичному ринку. Вона є одним із багатьох можливих наслідків

олігополістичного суперництва. Війни цін гарні для споживачів, але г для

прибутків продавців. Легко зрозуміти, як фірми втягуються в цю війну.

Оскільки кожний продавець думає, що інший не буде реагувати на його

зниження ціни, то в кожного з них -L- але збільшити продаж, скорочуючи

ціни. Знижуючи ціну нижче ціни свого конкурента, кожний продавець може

захопити весь ринок або він так думає - і може тим самим збільшити

прибуток, але конкурент відповідає зниженню ціни. Війна цін продовжується

доги, поки ціна не падає нижче рівня середніх витрат. У рівновазі обидва

продавці призначають ту саму ціну Р=АС=МС. Рівновага існує тоді, коли

жодна фірма більше не може одержувати вигоди від зниження ціни. Це

відбувається коли Р=АС а економічні прибутки = 0. Зниження ціни нижче

цього рівня призведе до збитків. Оскільки кожна фірма припускає, що інші

фірми не будуть змінювати ціну, то в неї немає стимулу збільшувати ціну.

Зробити гак. значило б загубити всі продажі на користь конкурентів, що як

передбачається, утримує свою ціни, незмінне на рівні Р=АС. Це так називана

рівновага Бертрана. У загальному на олігополістичному ринку рівновага

залежить від припущень що роблять фірми на реакцію своїх суперників. К

несчастью для потребителей, ценовые войны обычно недолговечны.

Олігополістичні фірми відчувають спокусу вступити між собою в

співробітництво, щоб установлювати ціни і поділяти ринки таким чином щоб

уникнути перспективи цінових війн і їхнього неприємного впливу на

прибуток. Варианты поведения фирм. В предыдущей модели ценовой войны

предполагается, что конкурент будет сохранять цену неизменной.

Предположим, что руководство более приближено к реальности. Они не

придерживаются упрямо мнения, что конкурент сохранит свою цену неизменной,

а осознают, что противник либо ответит понижением цены, либо сохранит ее

на прежнем уровне. Т.е. прибыль, которую может получить фирма, зависит от

реакции соперника. В данном случае менеджеры подсчитывают свои прибыли как

для случая, в котором конкурент сохраняет цену неизменной, так и для

случая изменения цены. Итогом этого является матрица результатов, которая

показывает выгоду или убыток от каждой возможной стратегии для каждого

возможного ответа соперника по игре. Сколько игрок может выиграть или

проиграть зависит от стратегии соперника.

39. Праця як фактор виробництва: попит і пропозиція.

Серед усіх економічних ресурсів, використовуваних у виробництві товарів і

послуг, найважливішим є праця. В мікроекономічному моделюванні виходять із

незмінності неекономічних факторів на мобільність цього ресурсу, хоча б у

певний період часу. Єдиним чинником, що впливає на попит і пропозицію

праці, залишається заробітна плата. Рівень якої в свою чергу,

встановлюється в результаті взаємодії попиту та пропозиції праці. За умов

досконалої конкуренції ціна праці формується як ціна всякого товару. Сам

рівень зарплати є максимальним, працівник отримує повний продукт праці:

MRC=W, де W- заробітна плата грош. од. Тому граничні витрати підприємства

на працю дорівнюють заробітній платі. Підприємство наймає працівників

доти, поки збільшення виторгу перевищує збільшення витрат, або ж:

MRP=MRC=W. Праця є своєрідним товаром, оскільки фактично продається не

найманий працівник, а його час F враховуючи той факт, що частина цього

часу має бути витрачена людиною для відпочинку, робочий час F = 24-Но, де

Но- вільний час, або дозвілля. За рівня почасової зарплати W денний

заробіток працівника (дохід) Іо, становитиме lo=W(24-Hо). За зміни

заробітної плати на вибір працівника впливає як ефект доходу, так і ефект

заміщення. Ефект доходу спрямований протилежно до ефекту заміщення, він

може точно компенсувати ефект від заміщення, тоді пропозиція трудових

послуг буде абсолютно нееластичною. Подальше збільшення доходу призводить

до того, що послуги праці стають неповноцінним товаром, до того ж і

збільшення робочого часу має свої обмеження. Ефект доходу, діючи у

напрямку, протилежному ефекту заміщення, починає перевищувати останній.

Така реакція ни підвищення зарплати обумовлює від\'ємний нахил кривої

індивідуальної пропозиції праці. Три етапи підвищення зарплати зображено

на рис.

На першому етапі збільшення заробітної плати з W1 до W2 веде до збільшення

кількості робочого часу з f1 до f2 - ефект заміщення перевищує ефект

доходу. На другому етапі збільшення тривалості робочого дня - ефект

заміщення = ефекту доходу. На 3 етапі підвищення зарплати від W3 до W4 до

скорочення робочого дня з f2 до f3 - ефект заміщення менше ефекту

доходу. Двостороння монополія виникає на ринку прані за умов, коли між

профспілкою і спілкою підприємців виникає укладено угоду. На такому ринку

ціна однозначно не встановлюється, замість точки рівноваги існує область

можливої згоди. Залежно від сили кожної із сторін ринкової угоди

рівноважна ціна встановлюється в інтервалі між ціною, яка правиться

профспілкою, і ціною що заявляється монопсонією. При цьому перша з них

завжди вище другої.

40. Капітал як фактор вир-ва довготр. користування. Поняття позичков %.

Війнам ставки позичк % за умов досконал конкур.

Капітал є ресурсом тривалого користування, що створюється з метою

виробництва більшої кількості товарів і послуг. Сутнісна риса капітального

блага полягає в тому, що воно є водночас і фактором виробництва, і

продуктом. Якщо мова йде про ринок капіталу, то мається на увазі ринок

грошового капіталу. Інструментами ринку капіталу можуть бути і

безпосередньо кредитні ресурси, і цінні папери (акції, облігації,

векселі), і різні похідні контракти. Грошові засоби акумулюються шляхом

заощаджень або утримання від поточного споживання. Власники фінансових

активів чи заощаджень сподіваються отримати деякий дохід. Його рівень

характеризує процентна ставка (або дохід від різних фінансових активів,

або щорічний дохід від вкладених коштів). Розрізняють номінальну та

реальну процентні ставки. Номінальна ставка показує, на яку величину сума,

що її позичальник повертає кредитору, перевищує величину отриманого

кредиту. Реальна ставка виражається в грошових одиницях постійної

споживчої спроможності і визначається як номінальна ставка, скоригована на

рівень інфляції. За умов досконалої конкуренції існує тенденція до

встановлення єдиної процентної ставки. В реальних умовах діапазон ставок

досить широкий, що обумовлено терміновістю і розміром позики. діючою

системою оподаткування, структурою ринку капіталу тощо. Процентну ставку

виражають як деякий процентний дохід за рік у процентах. Поточна, або

дисконтуюча вартість довгострокового активу обчислюється так:

визначається, скільки потрібно вкласти грошей сьогодні за наявної

процентної ставки, щоб отримати майбутній дохід від цього активу. Для

безстрокового (довічного) володіння, наприклад, таким активом, як земля,

що приносить N грош. од. доходу кожного року від цього моменту аж до

вічності, поточна вартість землі PV обчислюватиметься за формулою: PV=N /

і, де і- ринкова процентна ставка, %. Підприємства. намагаючись

максимізувати прибуток, інвестують тоді, коли доходи на інвестиції вищі

від ринкової процентної ставки. Якщо %ставка вища від норми прибутку на

інвестиції, то підприємство не інвестуватиме. Графічний аналіз доходу на

капітал у найпростішому випадку ( всі реальні капітальні блага однакові,

економіка знаходиться у стаціонарному стані) можна проілюструвати за

допомогою рис. Попит на капітал с похідним і виводиться ч граничної

продуктивності капіталу. Крива попиту D на рис1. мас низхідний характер.

Інвестиції у попередньому періоді створили деяку величину капіталу.

показану вертикальною лінією пропозиції S. У точці Е, де перетинаються

лінії попиту і пропозиції, величина капіталу відповідає потребам

підприємств. Однак рівновага у точці К спостерігається тільки у

короткостроковому періоді. том} що за такої високої (10%) процентної

ставки домашні господарства продовжуватимуть заощаджувати. Па рис2. подано

ілюстрацію того, як процентні ставки визначаються у довгостроковому

періоді. Нагромадження капіталу продовжується, тому лінія пропозиції є

невертикальною, а висхідною. Тривала рівновага у точці Е* спостерігається

тоді, коли величина фінансових активів, якою люди хочуть володіти у

довгостроковому періоді, відповідає величині капіталу, яку підприємства

хочуть мати за даної процентної ставки (рис2).

4. Рівновага споживача: сутність та обґрунтування з кардиналістських

позицій.

В ек-ці існував підхід, який базувався на припущенні можливості

кількісного визначення споживачем корисності блага, він отримав назву

кардиналістського. Була введена 1-ця виміру корисності „ютіль”. Гранична

корисність блага віднесена до його ціни наз. зваженою граничною корисністю

MU/P. Умова рівноваги споживача (оптимум споживача, правило максимізації

корисності): так розподілити грош. дохів, щоб остання грош. 1-ця на

придбання кожного виду товару надавала б однакову додаткову граничну

корисність або споживач максимізує корисність шляхом вибору такого

споживацького набору, задовольняючого бюджетному обмеженню, при якому

відношення граничних корисностей до ціни блага однакові.

MU1/P1=MU2/P2=…=MUn/Pn. Звідси співвідношення між граничним корисностями n

благ = співвідношенню між їх цінами: MU1/MU2…MUn=P1/P2…Pn.

Страницы: 1, 2