Концепция управления инновационной деятельностью

Фінансово-економічні принципи.

1) економічний характер взаємодії всіх суб`єктів інноваційної

діяльності;

2) прийняття запитів ринку та ринкової кон`юнктури як першочергових

критеріїв при оцінюванні стратегічних та тактичних заходів;

3) функціонування в межах наявних ресурсів;

Етичні принципи.

1) повна самореалізація людської особистості;

2) рівність можливостей;

3) домінування загальнолюдських цінностей.

Принципи контролю.

1) стратегічний характер;

2) контроль тільки основних критеріїв діяльності;

3) своєчасність;

4) гнучкість;

5) реальність вимог та стандартів;

6) вільний доступ до результатів.

2.3.Завдання діяльності.

Організаційно-управлінські завдання:

1) координація упралінських концепцій всіх учасників інноваційної

діяльності;

2) створення та удосконалення механізмів реалізації державної

інноваційної політики;

3) встановлення, коректування і координація цілей державної

інноваційної політики;

4) забезпечення необхідною та достовірною інформацією всіх

учасників інноваційної діяльності;

5) забезпечення контролю за проходженням інноваційних процесів;

6) стратегічне прогнозування.

Завдання, пов`язані з формуванням нової

системи цінностей:

1) учбово-демонстраційна діяльність;

2) просвітницька діяльність;

3) рекламно-пропагандистська діяльність;

4) координація внутрішньої культури регіону та його іміджу.

3.СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ СТАНОВЛЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ У ПОЛТАВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

У світовій практиці існують два основних підходи до створення

інноваційних структур і пов`язаного з ним розвитку інноваційної

діяльності[26]:

євроамериканський, який базується на формуванні окремих (локальних)

інноваційних центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків, наукових парків,

технополісів, тощо;

японський, оснований на включенні до проеку цілого регіону.

У японському варіанті регіон виступає як єдиний технологічний простір

із своїми ресурсами і кількома базовими точковими інноваційними

структурами, об`єднаними між собою єдиною комплексною інноваційно

спрямованою інфраструктурою.

Для реалізації запропонованої концепції пропонується використати

обидва підходи до формування інноваційної діяльності.

Виконання завдань та досягнення встановлених цілей регіональної

інноваційної діяльності може бути забезпечене тільки при умові іх тісного

взаємозв`язку і послідовного втілення у життя. Формування регіональної

інноваційної системи умовно розбито на два періоди:

1. Становлення регіональних центрів інноваційної діяльності — ядер

майбутньої мегаструктури, тобто євроамериканський варіант.

2. Створення власне регіонального інноваційного мегакомплексу як

цілісного науково-промислового організму.

Для чіткої узгодженості і координації зусиль по реалізації

стратегічних та тактичних завдань концепції сформовано сім довгострокових

напрямів-програм :

“Техноімпорт”— забезпечує найшвидше оновлення основних фондів існуючих

підприємств за рахунок закупки та впровадження новітніх іноземних

технологій.

“Експорт” — здійснення зовнішньоекономічної діяльності, макромаркетингу.

“Інформація” — створення потужних баз даних та інформаційних мереж, які б

зв`язали всіх учасників інноваційних процесів між собою та із світовим

інформаційним простором, виставочно-демонстраційна діяльність, тощо.

“Інвестор” — забезпечення найпривабливішого інвестиційного клімату у

регіоні для залучення достатнього притоку зовнішнього та внутрішнього,

державного та недержавного капіталу для реалізації інноваційних проектів.

”Освіта-наука ” — переорієнтація академічної науки та освіти на практичну

направленість з метою виявлення найбільш талановитих розробників

проектів, менеджерів, здатних їх реалізувати, “ретрансляторів” знань —

педагогів, тощо тобто трьох найважливіших, з точки зору технологічних

інновацій, талантів.

“Венчурне підприємництво” — державна та корпоративна підтримка малих форм

бізнесу у сфері розробки ти виробництва високотехнологічної продукції,

створення бізнес-інноваційних структур різних типів.

Створення багатофункціональної структури регіонального рівня, для

забезпечення діяльності всієї інноваційної системи, паралельної реалізації

всіх стратегічних напрямів.

3.1.Програма “Техноімпорт”.

За час існування адміністративно-командної мілітаризованої радянської

економіки у промисловості було накопичено ряд істотних перекосів та

недоліків, які особливо негативно проявляються на сучасному етапі — етапі

переходу до ринкової некомандної економіки. Найбільш суттєвими факторами,

що гальмують процеси інтеграції більшості промислових підприємств регіону у

ринкові процеси ми вважаємо наступні :

сильний нахил у бік виробництва прдукції групи А і недостатні потужності

для виробництва високотехнологічних товарів народного споживання[24];

висока фізична та моральна зношеність основних фондів, особливо

технологічного обладнання[23,75];

високе енергоспоживання підприємств, і, як результат — висока

енергомісткість їх продукції[23,82];

більшість підприємств являють собою серйозну небезпеку для навколишнього

середовища, так як технологічні процеси, як правило, не відповідають діючим

стандартам у області екології[23,94];

низька підприємницька активність керівництва більшості промислових та

сільськогосподарських підприємств, небажання та невміння працювати при

нових економічних умовах.

Ці фактори, на наш погляд, визначають в багатьох випадках структуру

імпортно-експортної діяльності області. За даними обласного управління

статистики [23,331-336] у 1995 році 71,92% у загальному обсязі імпорту

займали мінеральне паливо, нафта та продукти її переробки, при частці в

експорті лише 9,38%. Значна частка імпорту — 10,24%, припадає на паливну

апаратуру різних типів, при частці в експорті лише 4,03%.

Основний об`єм обласного експорту складають залізна руда та засоби

наземного транспорту, відповідно 29,46% та 23,31%, тобто сировина та

матеріаломістка продукція[23].

Фактично відсутні експортні операції з сільськогосподарською

продукцією та продукцією переробної промисловості, ца винятком цукру та

виробів з нього (8,72% експорту)[23]. Практично відсутні імпортно-експортні

операції з продукцією високотехнологічних сучасних галузей (близько 4%

імпорту, включаючи засоби обчислювальної техніки).

Загальне співвідношення експорту до імпорту склало 67,17% при сальдо

-$221315,8 тис.[23,333].

Виходячи з приведених даних, можна зробити висновок про те, що

державне регулювання імпортно-експортних потоків практично не працює, воно

здійснюється безсистемно, на основі конкретних ситуацій, без перспективного

планування.

Хоч саме сьогодні одним з найважливіших факторів здійснення державного

впливу на економічне життя регіону повинне стати державне регулювання

зовнішньоекономічної діяльності, особливо в області імпортних операцій .

Сьогодні політика держави щодо імпорту, в більшості випадків зводиться

до дилеми — допускати чи не допускати конкретного іноземного виробника на

внутрішній ринок, а підтримка вітчизняного виробника — до питаня

необхідності імпорту якоїсь конкретної продукції.

Питання бути чи не бути імпорту взагалі не може бути поставлене.

Імпорт бути повинен, але імпорт розумний, далекоглядний, направлений на

перспективу. В організації політики щодо імпорту може бути дуже корисним

досвід Японії.

Японські спеціалісти вважають, що поетапне прискорення науково-

технічного розвитку економіки передбачає два підходи :

освоєння іноземного досвіду на основі закупки ліцензій;

розвиток власної дослідницької бази.

В першому випадку забезпечується швидке просування вперед і отримання

відчутних результатів за порівняно короткий проміжок часу, у другому — не

виключені серйозні труднощі, так як ініціативні науково-технічні розробки

пов`язані з ризиком та невдачами.

На протязі 50-60 років основним способом відбудови зруйнованої війною

економіки Японії був імпорт технологій. Збезсилена країна була змушена

платити “данину” іноземним фірмам, закуповуючи “ноу-хау”, так як у

катастрофічній ситуації, що склалася, це було, мабуть, найрозумнішим

виходом, так як дозволило за відносно короткий період досягти рівня своїх

колишніх противників у останній війні. Вартими уваги є два стратегічні

підходи з боку держави щодо регулювання процесу імпорту технологій[25] :

жорсткий контроль за валютними операціями для орієнтації компаній на

закупку ліцензій за кордоном;

примушування іноземних компаній до продажу ліцензій на новітні технології,

як плати за доступ на внутрішній ринок.

Взявши до уваги іноземний досвід та сучасні українські реалії, ми

пропонуємо такі концептуальні напрями державної інноваційної політики у

сфері імпортних операцій:

10. Аналіз технологій, що використовуються сьогодні. Наоснові результатів

аналізу повинна складатись карта-характеристика промислових та

сільськогосподарських підприємств усіх форм власності на відповідність

існуючих технологій вимогам енергозбереження, екологічної безпеки,

відповідності світовому рівню технологічної культури та інноваційної

перспективності самого підприємства, його значення в експортному

потенціалі регіону та в виробництві конкурентноздатної імпортозамінюючої

продукції.

11. Визначення сприйнятливості підприємств до технологічних та

управлінських нововведень та переоснащення виробництва, для визначення

доцільності державної підтримки інноваційного процесу на конкретному

підприємстві.

12. Робота з іноземними компаніями, які мають бажання прийти на український

ринок та можуть запропонувати перспективні технологічні розробки, заходи з

їх заохочення до співпраці.

13. Проведення експертних робіт щодо запропонованих іноземних розробок на

предмет їх відповідності потребам регіону та доцільності державного

сприяння у втіленні даного проекту.

14. Надання консалтингових послуг з юридичних, організаційних, технічних,

фінансових та інших питань.

15. Підтримка здорової конкуренції у сфері імпорту високих технологій

шляхом сприяння організації різного роду тендерів, конкурсів, аукціонів з

питання інноваційних проектів та надання певних пільг їх переможцям при

реалізації проекту.

16. Регулювання валютних операцій для повнішого направлення валютних коштів

підприємств на здійснення проектів у рамках програми “Техноімпорт”.

17. Створення та підтримка привабливого інвестиційного клімату з метою

зацікавлення внутрішніх та зовнішніх потенційних інвесторів у заходах в

рамках програми шляхом системи пільг, гарантій, часткового фінансування

проектів державою, тощо.

Протистояння іноземній експансії та захист внутрішнього ринку та власного

розробника і виробника — один з найважливіших аспектів активної регулюючої

ролі держави у здійсненні імпорту у сфері обладнання та технологій. Для

ефективного виконання цієї ролі, необхідно провести чітку грань, яка б

грунтувалась на реальній інформації про стан вітчизняних науково-

дослідницьких та конструкторських робіт, про їх направленість та ступінь

готовності. Виходячи з цієї інформації, і повинні прийматись рішення про

необхідність державної підтримки того чи іншого проекту, про організацію

тендеру з участю вітчизняних компаній і т.д., тобто повинна здійснюватись

політика м`якого ринкового протекціонізму відносно власних

конкурентноздатних і перспективних розробок. Так як, при реалізації

програми може виникнути небезпека технологічної експансії з боку

високорозвинених країн, що може призвести до витіснення з ринку власних

технологій, науково-технічних програм та розробок.Такий підхід повинен

забезпечити підтримку власного науково-промислового потенціалу, та економію

валютних коштів, підвищення конкурентоздатності українських фірм, створення

їм умов для закріплення на внутрішньому ринку.

В рамках програми “Техноімпорт”повино бути передбачено ряд підтриманих

державою компексно-цільових програм у пріоритетних для регіону галузях, з

огляду на запити потенціальних ринків збуту.

Таблиця3.1.

Питома вага Полтавської області у

народному господарстві України в 1994-95 рр.

|Вид продукції |Частка в н\г |

| |України,% |

| |1994 |1995 |

|Переробка нафти |51,6 |45,7 |

|Залізна руда |11,6 |13,1 |

|Металоріз. верстати |21,9 |9,4 |

|Легке машинобудування |12,9 |21,8 |

|Вантажні автомобілі |94,8 |98,7 |

|Збірні з\б конструкції|7,2 |7,3 |

|Цегла будівельна |6,2 |6,9 |

|Зернові культури |6,6 |5,9 |

|Цукровий буряк |8,2 |9,1 |

|Продукція тваринництва|5,2 |5,3 |

Виходячи з даних обласного управління статистики [23,c.5],які

приведено в таблиці3.1, та світових і європейських тенденцій у економіці та

управлінні пропонуються такі сфери пріоритетів у межах програми

“Техноімпорт”:

. сільське господарство — технології виробництва та зберігання

продукції, збереження родючості грунтів, технічне забезпечення цих

процесів, організаційно-управлінські технології ;

. харчова та переробна промисловість — переробка сільгосппродукції,

виробництво продовольчих товарів подовжених термінів зберігання з

використанням сучасних пакувальних матеріалів ;

. легка промисловість — технології, обладнання та матеріали для

взуттєвої, трикотажної та швейної промисловості;

. машинобудування — виробництво технологічного обладнання для легкої,

харчової та переробної промисловості, сільського господарства,

виробництво вантажних автомобілів та обладнання для обробки металу

різанням ;

. хімічна промисловість — первинна переробка нафти, фармацевтична

промисловість;

. видобувні галузі — видобування та збагачення залізної руди,

технології буріння нафтових та газових свердловин;

. сфера послуг — банківські технології, технології у сфері

обслуговування населення, консалтинг, інжиніринг, тощо;

. інформаційні технології, програмне забезпечення, обладнання;

. управління — управлінські технології.

Жодний з них не повинен мати істотної переваги перед іншим,

здійснення переозброєння виробництва повинно відбуватись незалежно від

форми власності того чи іншого підприємства, а рішення про державну

підтримку та сприяння повинно грунтуватись виключно на необхідності даного

нововведення для підвищення експортного та імпортозамінюючого потенціалу

області.

Критеріями та результатами успішної реалізації програм блоку повинні

бути :

1. Корінне оновлення основних фондів у промисловості.

2. Зростання об`ємів виробництва.

3. Заповнення внутрішнього ринку вітчизняною продукцією, яка здатна

конкурувати з аналогічною іноземною.

4. Створення передумов виходу підприємств регіону на світові ринки,

відповідно до профілю.

5. Покращення екологічної ситуації.

6. Зниження витрат на закупку енергоносіїв, оптимізація

ресурсоспоживання.

7. Підвищення рівня кваліфікації трудових ресурсів.

8. Збільшення об`ємів надходжень до бюджетних та небюджетних рахунків.

9. Підняття на якісно новий рівень ділової та інноваційної активності

підприємців.

10. Підвищення попиту на продукцію НДЕКР.

3.2. Програма “ Експорт”.

Більшість стратегічних напрямів концепції за довгострокову мету мають

створення потужного експортного потенціалу регіону шляхом розробки та

впровадження імпортозамінюючих та експортабельних технологій у всіх сферах

економічної діяльності.

Заходи у рамках програми “Експорт” направлено на забезпечення виходу

суб`єктів інноваційної діяльності на ринки всіх ступенів ієрархії.

Діяльність, яка передбачається у межах цього напряму, направлена на

виконання двох основних функцій:

. організація зовнішнього та внутрішнього маркетингу;

. інформаційно-комунікативна функція.

Для ефективного виконання вказаних функцій пропонується реалізувати

ряд комплексних програм, метою яких повинно стати створення сучасної

розгалудженої служби маркетингу на потенційних ринках збуту продукції та

послуг:

1. Створення системи дослідження та прогнозування ринків для

повної, оперативної та достовірної оцінки перспектив конкретної

продукції (послуги) та розробки рекомендацій підприємствам щодо

методики закріплення на конкретному сегменті ринкової системи.

2. Створення системи рекламно-інформаційної діяльності, яка

направлена на роботу із існуючими та потенційними споживачами

продукції та послуг як всередині України, так і на зовнішніх

ринках.

3. Створення державної підтримки зовнішньоекономічної діяльності

недержавних підприємств шляхом надання митних преференцій,

направленої зовнішньополітичної діяльності. Особливою підтримкою

повинні користуватись суб`єкти інноваційної структури регіону.

Реалізацію заходів програми “Експорт” щодо координованого закріплення

української продукції на ринках планується провести у межах двох етапів,

тривалість яких залежатиме від стану розвитку та можливостей власне

інноваційної та промислової інфраструктур регіону.

Перший етап — вихід та закріплення позицій на ринках продукції

найбільш мобільних, з точки зору переорієнтації та переоснащення

виробництва, галузей — сільське господарство, харчова та переробна

промисловості, легка промисловість, а також підприємства ВПК, в тому числі

і реконверсовані.

Другий етап — вихід на ринки наукомістких високотехнологічних товарів

та ринки патентно-ліцензійної документації.

На сьгоднішній день на більшості ринків тверді позиції займають

технологічно розвинені країни. Тому, найбільш реальними ринками для

продукції українських підприємств в умовах, що склалися, ми вважаємо

внутрішній український ринок та ринки країн СНД, в першу чергу —

російські(див.додадок 3), та ринки країн бувшого соцтабору[23,330].

Результатами виконання заходів програми “Експорт” повинні стати:

1. Створення цілісної системи обміну інформацією у сфері

зовнішньоекономічної діяльності.

2. Вирівнювання балансу “імпорт-експорт”.

3. Створення привабливого економічного іміджу регіону.

4. Збільшення об`ємів валютних надходжень.

5. Збільшення об`ємів надходжень до бюджетних та небюджетних

рахунків.

6. Підвищення зовнішньоекономічної активності недержавних

підприємств та децентралізація зовнішньоекономічної діяльності.

3.3. Програма “Інформація”.

На сьогоднішній день жодна розвинута соціально-економічна система не

здатна функціонувати при відсутності потужного інформаційного фундаменту.

В умовах постіндустріального суспільства на перше місце виходять

проблеми інформаційного забезпечення. Без використання інформаційних

технологій, аналізу інформації неприймається жодне рішення — ні технічне,

ні управлінське, ні будь-яке інше.

Храктерною особливістю сучасного життя є постійно зростаючі об`єми

інформаційних потоків та масивів. З розвитком НТП реальністю став феномен

“інформаційної кризи” — явища, при якому стає все важче знайти та обробити

необхідні дані у величезному інформаційному полі.

Згідно основного закону розвитку науки[14], наука розвивається

прпорційно масі знань, накопиченій попередніми поколіннями, за

експоненціальною залежністю. Інформація ж є невід`ємною ланкою наукового

циклу, яка зв`язує науку з масою накопичених знань (мал.3.1).

Мал.3.1. Схема наукового циклу.

Таким чином, із розвитком науки та ростом маси знань потреби у

інформаційному забезпеченні будуть збільшуватись. Особливо проблема

інформації, вже сьогодні, відчувається у сфері інноваційної діяльності, так

як вона здійснюється на передових напрямах науки — на зтиках

“класичних”наук.

Відсутність інформаційної культури та інфраструктури, здатної на

сучасному рівні забезпечити отримання, обробку, зберігання, передачу та

оновлення інформації, відсталість інформаційних технологій — одна з причин

відставання України у інноваційній сфері.

На сьогодні вУкраїні і, зокрема, в Полтавській області, гостро

відчувається проблема інформаційного голоду у всіх сферах діяльності, в

тому числі і в державному управлінні.

Однією з умов існування демократичної держави і ринкових принципів

господарювання є вільна доступність усіх суб`єктів до інформаційних

ресурсів держави, за винятком даних, що складають державну та комерційну

таємницю. В країні існує безліч локальних інформаційних мереж, баз даних,

телекомунікаційних структур, створених різними суб`єктами різних сфер

діяльності — державними органами, фінансовими структурами, промисловими

підприємствами, навчальними та науковими закладами, тощо. В основному, вони

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5