Інтегральна ефективність діяльності

поточних витрат на виробництво (собівартості виготовлення певних виробів).

Як відомо, до собівартості продукції спо-живані ресурси включаються у формі

оплати праці (персоналу), амортизаційних відрахувань (основні фонди) і

вартості матеріальних ресурсів (оборотні фонди).

До найважливіших узагальнюючих показників ефективності виробництва

відноситься частка приросту обсягу вироблюваної продукції за рахунок

інтенсивних чинників (інтенсифікація виробництва). Це зумовлюється тим, що

в сучасних умовах господарювання економічно і соціально вигіднішим є не

екстенсивний (шляхом збільшення обсягу застосованих ресурсів), а саме

інтенсивний (за рахунок кращого використання наявних ресурсів) розвиток

виробництва.

Частку прироста продукції за рахунок інтенсифікації виробництва можна

визначити за формулою

[pic]

де Уінт - частка приросту обсягу продукції, що зумовлена інтенсифікацією

виробництва;

[pic]- приріст застосовуваних ресурсів за певний період, %;

[pic]- приріст обсягу виробництва продукції за певний період, %;

Умовний приклад визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок

інтенсифікації виробництва наведено у таблиці 2.

Таблиця 2.

Визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок

інтенсифікації виробництва.

|Показники |Періоди |

| |базисний|розрахунковий |

|1. Обсяг виробництва продукції, тис. |42000 |60000 |

|одиниць. | | |

|2. Приріст обсягу продукції, %. [pic] |- |42,85 |

|3. Чисельність працюючих у сфері |13000 |- |

|матеріального ви-робництва, тис. Чол.. | | |

|4. Утворений національний доход, тис. од. |15000 |- |

|5. Коефіцієнт повних витрат праці |0,8 |- |

|(13000:15000) | | |

|6. Чисельність працюючих на підприємстві, |4000 |4800 |

|чол. | | |

|7. Основні фонди за відновною вартістю, тис.|28000 |34000 |

|од. | | |

|8. Оборотні фонди (запаси |8000 |9000 |

|товарно-матеріальних цін-ностей), тис. | | |

|одиниць. | | |

|9. Сума основних і оборотніх фондів, тис. |32000 |41000 |

|одиниць. | | |

|10. Ресурси уречевленої праці у |3840 |4920 |

|перерахуванні на се-редньорічну кількість | | |

|працівників, тис. чол. (32000*0,12; | | |

|41000*0,12) | | |

|11. Сума застосовуваних ресурсів, тис. чол. |7840 |9720 |

| | | |

|(4000 + 3840; 4800+4920) | | |

|12. Приріст застосовуваних ресурсів у |- |23,9 |

|розрахунково-му періоді, %. [pic] | | |

|13. Частка приросту обсягу у продукції за |- |53,4 |

|рахунок інтенсифікації виробництва, %. | | |

|[100(1-23,9/42,85)] | | |

У процесі вимірювання ефективності виробництва не слід ігнорувати

визначення народногосподарського ефекту використання продукції як практично

важливого узагальнюючого показника, оскільки при оцінці усіх видів

діяльності підприємства обов’язково треба врахувати ступінь задоволення

різноманітних потреб споживачів його виробів. Народно-господарській ефект

використання продукції того чи іншого підприємства у сфері її споживання

обчислюється у вигляді приросту чистого прибутку (доходу), тобто загального

ефекту (збільшення прибутку в наслідок зростання обсягу виробництва і

продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат і інвестиційних

ресурсів тощо) за вирахуванням вартості придбання продукції виробничо-

технічного призначення.

Сферою визначення і постійного контролю повинен бути охоплений також

показник загальної рентабельності виробництва, що визначається шляхом

розрахунку відношення одержаного прибутку до обсягу застосовуваних

виробничих фондів.

Щодо решти системи показників, диференційованої за видами ресурсів і

окресленої вище (табл. 1), то вони використовуються у відповідності з

наперед визначеними метою вимірбвання ефективності і напрямками

застосування його результатів. Існує бодай дві загальні і постійно діючі

мети: 1) виявлення, оцінка і узагальнення відносної ефективності виробничих

підрозділів і діяльності функціональних ланок з наступним вишукуванням

пріоритетних напрямків мотивізації та реальних механізмів впливу на її

позитивну динаміку в майбутньому; 2) порівняння ступеня ефективності,

досягнутого даним підприємством і його конкурентами на ринку, щоб не

допустити зниження престижу і конкурентноспроможності у сфері бізнесу.

ІІ. 5. Оцінка соціальної ефективності.

Перш за все необхідно зазначити, що неухильне зростання соціальної

ефективності є кінцево метою сукупної виробничо-господарської і комерційної

діяльності підприємств. З огляду на це економічна ефективність відносно

соціальної слід вважати проміжною. Саме рівень економічної результативності

функціонування підприємств слугує матеріальною і фінансовою базою

розв’язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням цієї можливої

обставини треба оцінювати соціальну ефективність. Проте об’єктивна оцінка

соціальної ефективності зараз наражується на істотні труднощі, пов’язані з

відсутністю науковообгрунтованої і загально визнаної методики визначення її

рівня. Вочевидь, таке явище зумовлене не лише браком уваги відповідних

галузей науки до роз’язання цієї вкрай актуальної проблеми, але й

надзвичайною складністю самих соціальних процесів. Тому за цих умов можна

старатися на дещо інтуїтивне і імперичне уявлення про принципові підходи до

оцінки соціаль-ної ефективності.

По-перше, треба виходити з того, що соціальна ефективність повинна

визначатись на двох рівнях: локальному (на тому чи іншому підприємстві її

що до ступеня задоволення певної сукупності соціальних потреб своїх

робітників) та муніципальному і загальнодержавному (ступінь соціального

захисту людей і рівня забезпечення соціальних потреб різних верств

населення з боку місцевих органів та держави в цілому).

По-друге, дуже важливим є визначення абсолютних масштабів і відносного

рівня задоволення різноманітних соціальних потреб працівників того чи

іншого підприємства за рахунок власних матеріальних і фінансових коштів,

нагромаджених ним внаслідок виробничо-господарської і комерційної

діяльності, застосування нових форм господарювання. До соціальних потреб

робітників, які можуть бути задоволені підприємством у певній мірі (залежно

від наявних можливостей), зокрема відносяться: збільшення розміру оплати

праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробітної плати;

оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до

лікувально-оздоровчих закладів; дотації закладам громадського харчування

підприємств; надання безпо-воротної позички на придбання кооперативного

житла і зведення дачних будинків; будівництво і утримання власного

житлового фонду, баз відпочинку, будинків культури, поліклінік, дитячих

дошкільних закладів, спортивних споруд; забезпечення нормальних (не

шкідливих до здоров’я) умов праці і належної охорони навколишнього

природного середовища направлення на навчання до середніх спеціальних і

вищих навчальних закладів молодих працівників з виплатою стипендій,

підготовка необхідних для ринково-комерційних структер підприємства

спеціалістів у спеціальних навчальних центрах (інститутах менеджменту,

школах бізнесу і підприємництва), стажування керівників і спеціалістів у

зарубіжних фірмах; створення підсобних сільськогосподарських підприємств

тощо.

По-третє, при загальній оцінці соціальної ефективності треба врахувати

також ряд соціально важливих заходів, постійно здійснюваних за рахунок

муніципальних (місцевих) і загальнодержавного бюджетів, що формуються, як

відомо, під безпосереднім впливом існуючої системи оподаткування виробничих

та інших прибуткових підприємств, а також їх спонсорської і благодійницької

діяльності. Основними з таких заходів є: встановлення і регулювання

мінімальної заробітної плати по всім категоріям працюючих на підприємствах

і організаціях різних видів та сфер народного господарства; встановлення і

виплата пенсій, стипендії, фінансової допомого многодітним сім’ям;

індексація заробітної плати і пенсій у відповідності з динамікою роздрібних

цін на товари споживання; регулювання продажних цін на певні види товари

для населення і вартості комунальних послуг; бюджетне фінансування

організацій і підприємств невиробничої сфери; реалізація загальнодержавних

соціальних програм тощо.

По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності повинно

охоплювати кількісне вимірювання і оцінки ефекту та витрат по усій

сукупності заходів, зміст і характер яких дозволяє це зробити, а також

якісну характеристику і виявлення впливу на ефективність таких груп

заходів, по яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможливим.

Кількісне вимірювання соціальної ефективності окремих груп здійснюваних

заходів зводиться до обчислення непрямого економічного ефекту і витрат на

його досягнення з наступним його порівнянням. При чому єдиною методикою

розрахунку такого ефекту не існує. Тому в кож-ному окремому випадку слід

застосовувати специфічний спосіб його визначення, який став уже відомим з

оприлюднених наукових розробок або ще невідомий, але рекомендується

консультантами попередницько-впроваджувальної організації чи спеціалістами

у цій галузі відповідної управлінської структури підприємства

(міністерства, комітета, чи іншого державного органа влади). Якісна

характеристика ефективності певних груп соціальних заходів повинна

передбачати більш-менш детальний опис її реального (можливого) впливу на

результативність виробництва і життєдіяльність населення (його окремих

верств). За інших різних умов результати кількісного вимірювання соціальної

ефективності треба доповнювати якісними характеристиками заходів, що

впливають на неї, і на цій підставі формулювати загальні висновки щодо її

рівня і динаміки.

ІІІ. Класифікація чинників зростання ефективності виробництва.

ІІІ. 1. Класифікація суттєвих характеристик.

Рівень економічної і соціальної ефективності виробництва залежить від

чисельних чинників, що її визначають. У зв’язку з цим для практичного

розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває

класифікація чинників її зростання. Усі чинники доцільно класифікувати за

обмеженою кількістю групувальних ознак, що сприяє визначення головних

напрямків і шляхів підвищення ефективності виробництва (продуктивності

діяльності підприємства).

Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефективності

(продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками: 1) видами витрат і

ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямками розвитку і удосконалення

виробництва; 3) місцем реалізації у системі управління виробництвом (рис.

4).

Групування чинників за першою ознакою уможливлює досить чітке

визначення джерел підвищення ефективності: зростанням продуктивності праці

(економія витрат жівої праці), зниження фондомісткості (ка-піталомісткості)

і матеріаломісткості продукції, поліпшення використання природних ресурсів.

Активне використання перелічених джерел підвищення ефективності виробництва

передбачає здійснення комплексу заходів, які за своїм змістом

характеризують основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва (друга

ознака групування чинників). Визначальними напрямками є перш за все

прискорення темпів науково-технічного і організаційного прогресу (створення

нових і удосконалення існуючих технологій, конструкційних матеріалів,

засобів праці і кінцевої продукції; механізація і автоматизація виробничих

процесів; запровадження прогресивних методів і форм організації виробництва

і праці; побутова і регулювання ринкового механізму господарювання).

Практично більш важливою слід вважити класифікацію чинників

ефективності за місцем реалізації у системі управління виробництвом (третя

ознака групування чинників), особливо виокремлення з них двох категорій

чинників – внутрішніх (внутрівиробничих) і зовнішніх

(народногосподарських), а також поділ сукупності внутрішніх чинників на так

звані “тверді чинники” і “м’які чинники” (Класифікація внутрішніх чинників

на “тверді” і “м’які” природно є досить умовною і незвичною, але широко

відомою і використовуваною на підприємствах зарубіжних країн. Назви

“тверді” і “м’які” чинники запозичені з англійської комп’ютерної технології

відповідно до якої сам комп’ютер називається “твердим товаром”, а програмне

забезпечення – “м’яким товаром”. При цьому “твердими чинниками” позначають

таки з них, що можна виміряти і мають фізичні параметри, а “м’якими” – ті,

які не можна відчути фізично, проте мають не аби яке значення для

економічного управління виробництвом (наприклад, інформація, знання і

кваліфікація кадрів, методи і системи організації різних процесів тощо).

ІІІ. 2. Напрямки дії і використання.

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення

ефективності виробництва (діяльності підприємства) не однакові за ступенем

дії (впливу), використання і контролю. Тому для практики господарювання,

керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) підприємств важливим є

детальне знання масштабів дії, форм контролю і використання найбільш

істотних внутрішніх і зовнішних чинників на різних рівнях управління

виробництвом. Підприємство може і повинно постійно контролювати процес

використання внутрішніх чинників шляхом розробки і послідовного здійснення

власної програми підвищення ефективності виробництва, а також врахувати

вплив на неї зовнішних чинників – економічної соціальної політики держави,

діяльності наці-ональних інституційних організацій розвитку інфраструктури

і структурних змін у суспільстві.

Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми ав-

томатизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш істотний

вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом

ланцюгової реакції вони викликають суттєві зміни в технічному рівні і

продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації

трудових процесів, підготовці і кваліфікації кадрів тощо.

Устаткування. Цьому чинникові належить одне з провідних місць у

програмі підвищення ефективності виробництва. Зростанню продуктивності

діючого устаткування сприяють належна організація ремонтно-технічного

обслуговування, оптимальні сроки експлуатації, забезпечення необхідної

пропорційності в пропускній спроможності технологічно зв’язаних його груп

(одиниць), чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності

роботи, скорочення внутрішньозмінних витрат робочого часу тощо.

Таблиця 3. Інтегрована модель чинників ефективності виробництва

(продуктивності діяльності підприємства як виробничо-економічної

системи).

|Класифікаційні ознаки чинників ефективності виробництва |

|Види витрат і |Основні напрямки| |

|ресурсів |розвитку і |Місце реалізації чинників у |

|(джерела |удосконалення |системі управління виробництвом |

|підвищення |виробництва | |

|ефективності) | | |

|Продуктивність |НТП |внутрішні |зовнішні |

|праці |Структура | | |

|Фондомісткість |виробництва | | |

|продукції |Організаційні | | |

|Матеріаломісткіс|системи | | |

|ть продукції |управління | | |

|Природні ресурси|Форми і методи | | |

| |органі-зації | | |

| |виробництва | | |

| |Якість продукції| | |

| | | | |

| |Планування і | | |

| |мотивація | | |

| |виробництва | | |

| | |“Тверді |Державна |

| | |Технологія |економічна і |

| | |Устаткування |соціальна |

| | |Матеріали і |політика |

| | |енергія |Інституційні |

| | |Вироби |механізми |

| | |“М’які” |Інфраструктура |

| | |Працівники |Структурні зміни|

| | |Організація і | |

| | |системи | |

| | |Методи роботи | |

| | |Стиль управління| |

|Чинники зростання ефективності виробництва |

Матеріали і енергія. Проблема економії ї зменшення споживання

сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем

відповідних спеціалістів підприємств з матеріаломістким і енергомістким

виробництвом. Нагальне завдання ресурсозбереження на таких підприємствах

може позитивно розв’язуватись шляхом запровадження маловідходної та

безвідходної технології, збільшення виходу корисної продукції чи енергії з

одиниці використовуваного матеріалу, використання дешевих і низькосортних

видів сировини, підвищення якості матеріалів за допомогою первинної

обробки, заміна імпортних сировини і матеріалів матеріальними ресурсами

вітчизняного виробництва, раціоналізація управління виробничими запасами і

розвитку ефективних джерел постачання.

Вироби. Самі продукти (вироби), їх якість та дизайн також є важли-вими

чинниками ефективності. Остання,тобо дизайн, повинна корелювати з так

званою корисною вартістю, тобто тією сумою, яку покупець готовий заплатити

за виріб відповідної якості. Передові підприємства постійно контролюють

втілення своєї технічної переваги у конкретних виробах, що користуються

великим попитом на ринку. Проте для досягнення високої продуктивності

підприємства просто корисності товару недостатньо. Пропоновані

підприємством для продажу вироби повинні появитись на ринку у потрібному

місці, у потрібний час і за розсудливою ціною. У зв’язку з цим підприємство

мусить слідкувати за тим, щоб не виникало бодай найменших організаційних і

економічних бар’єрів між виробництвом і окремими стадіями маркетингу.

Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання

ефективності виробництва (діяльності підприємства) є працівники –

керівники, підприємці, спеціалісти, робітники. Продуктивність їх праці

багато в чому визначається методами, технікою, особистим умінням, знаннями,

відношенням до праці та здібністю виконувати ту або іншу роботу. Ділові

якості працівників найбільш повно можуть проявлятися в умовах

функціонування на підприємстві потужного і гнучкого мотиваційного

механізму. Продуктивність праці буде зростати тоді, коли керівництво

підприємства матеріально і морально заохочує до використання творчих

здібностей усіх категорій працівників, проявляє інтерес до їх особистих

проблем життєдіяльності, сприяє створенню і підтриманню благоприємного

соціального мікроклімату, у межах своїх повноважень і можливостей

підприємства здійснює соціальний захист людей, гарантує їх зайнятість тощо.

Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональність у

делегуванні відповідальності і нормах керованості відносяться до принципів

доброї організації справ на підприємстві, що забезпечують не-обхідну

спеціалізацію і координацію виробничих і управлінських процесів і, отже,

вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності. Однією з причин

недостатньої продуктивності підприємства як складної виробничо-економічної

системи є занадто жорстка її організаційна структура, надмірне

відокремлення підрозділів за професійними групами або функціями. Тому

система повинна бути динамічною і гнучкою, періодично реорганізованою у

відповідності з новими завданнями, що постають перед підприємством при

зміні ситуації.

Методи роботи. Більш досконалі методи роботи в умовах переважання

трудомістких процесів стають достатньо перспективними для зростання

продуктивності. Наукова організація роботи у всіх підрозділах підприємства

мусить зробити ручну працю більш продуктивною за рахунок удосконалення

способів виконання трудових операцій, застосовуваних механізмів та

інструментів, організації робочих місць. Для удосконалення методів праці на

підприємстві дуже важливим є постійний аналіз трудових операцій і

використання робочого часу, систематична атестація робочих місць,

узагальнення і використання нагромадженого на інших споріднених

підприємствах позитивного досвіду, організація навчання різних категорій

працівників прогресивним прийомам праці, усунення непотрібної (зайвої)

роботи і виконання корисної з меншими витратами сили, часу і коштів.

Стиль управління. Значний (за деякими оцінками – переважний) внесок у

зростання ефективності (продуктивності) виробництва може забезпечувати

сучасна добре організована система управління, під контролем якої

знаходяться ресурси і результати діяльності підприємства. Складовою

частиною такої системи є стиль управління – типовий “м’я-кий” чинник

підвищення ефективності діяльності підприємства. Кожен керівник,

підприємець чи менеджер підприємства мусить знати, що абсолютно досконалого

стилю управління для усіх випадків не існує. Загальна ефективність

діяльності підприємства залежить від того, коли, де, як і по відношенню до

кого застосовується відповідний стиль управління. Відомо, що стиль

управління, в якому поєднані професійна компетентність, діловитість і

висока етика взаємовідносин між людьми, впливає практично на усі види і

напрямки діяльності підприємства. Від нього залежить, в якій мірі

враховуються зовнішні чинники зростання ефективності виробництва на тому чи

іншому підприємстві.

Максимально можливого впливу внутрішніх (“твердих” і “м’яких”) чинників

на рівень ефективності виробництва можна досягти лише при забезпеченні

необхідної комплексності їх використання, узгодженості взаємодії у часі і

просторі. Наприклад, можна використовувати найновіші технології і

устаткування, але продовжувати застосовувати застарілі форми організації

праці або мати на підприємстві недостатньо підготов-лені кадри. Зрозуміло,

що у такому випадку позитивних зрушеннь у ефективності виробництва не

станеться.

На рівень продуктивності кожного окремого підприємства безпосередній чи

непрямий вплив справляють зовнішні чинники ефективності виробництва. Проте

самі підприємства не можуть активно їх контролювати. Ось чому ці чинники

слід знати і вивчати, зрозуміти їх дію (вплив) і приймати до уваги при

розробці (плануванні) і здійсненні програм підвищенні ефективності

виробництва на підприємствах. У зв’язку з цим стає очевидною необхідність

суттєвої характеристики і окреслення напрямків дії окремих зовнішніх

чинників ефективності (продуктивності).

Державна політика. Здійснювана державою (урядом) економічна і соціальна

політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва через:

практичну діяльність урядових установ і державних структур; різноманітні

види законодавства; фінансові заходи і стимули (податки, тарифи, фінансова

підтримка великих науково-технічних і виробничих проектів, фінансування

соціальних програм, регулювання процентних ставок для кредитів);

установлювані та контрольовані економічні правила і нормативи (регулювання

доходів і оплати праці, контроль за цінами, ліцензування

зовнішньоекономічної діяльності тощо); створення ринкової, виробничої і

соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми

роздержавлення власності і приватизацію державних підприємств;

комерціалізацію організаційних структур неви-робничої сфери тощо. Розвиток

економіки України, економічні відноси-ни між окремими підприємствами і

організаціями, між підприємствами і державою здійснюються зараз рядом

визначальних у цій галузі законів (зокрема про підприємництво в Україні,

про власність, про підприємництво, про оподаткування підприємств, про

оплату праці та інші), основні положення яких керівникам і спеціалістам

підприємств треба добре знати і спиратися на них у своїй практичній

діяльності.

Інституційні механізми. Оскільки ефективність виробництва, як уже

зазначалося, залежить від багатьох чинників – внутрішніх і зовнішних (по

відношенню до підприємства), не пересічним завданням держави є створення не

лише на національному рівні, не лише відповідних економчних, соціальних,

політичних і законодавчих, але й організаційних умов підвищення

продуктивності виробничо-економічних систем. Такі умови зокрема

забезпечуються шляхом заснування і постійного функціонування на

національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституційних

механізмів – організації (дослідно-впроваджувальних і навчальних центрів,

інститутів, асоціацій), діяльність яких зорієнтована на: визначення і

розв’язання основних проблем підвищення ефек-тивності (продуктивності)

різних виробничо-економічних систем і економіки в цілому; практично

реалізацію стратегії і тактики розвитку народного господарства,

здійснюваних на відповідних рівнях управління; підготовки (перепідготовки,

підвищення кваліфікації менеджерів і інших кадрів) для ринкової економіки.

Зараз у світі нараховується біля 150 національних і регіональних центрів,

інститутів і асоціацій по продуктивності і управлінню. Зокрема у світовому

товаристві відомими і визнаними є Японський центр продуктивності, Центр

продуктивності ФРН, Канадський центр ринку праці і продуктивності,

Американський інститут організації праці і виробництва. В Україні

аналогічні функціїї виконує Інститут стратегічних досліджень, Інститут

економіки промисловості, Міжнародний інститут менеджменту, Державна

академія управління, Кіївський державний економічний універсітет.

Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності

(продуктивності) виробництва на підприємствах є достатній рівень розвитку і

активна діяльність різноманітних інституцій ринкової, виробничої і

соціальної інфраструктури. В сучасних умовах усі підприємства у процесі

своєї іноваційної, виробничої і комерційної діяльності не можуть обходитись

без відповідних послуг іноваційних фондів, товарно-сировинних бірж, бірж

праці, фондових бірж, комерційних банків та інших інститутів ринкової

інфраструктури. Неабиякий безпосередній вплив на результативність

діяльності підприємств, рівень ефективності їх виробництва в цілому

справляє належний розвиток і високоякісне функціонування виробничої

інфраструктури – комунікацій, транспорту, оптової і роздрібної торгівлі,

спеціалізованих інформаційних систем тощо. Зрештою чи не найбільш

вирішальне значення для забезпечення динамічного і ефективного розвитку як

суспільного виробництва в цілому так і різноманітних його ланок, включаючи

головну з них – підприємства, потужна і розгалужена мережа організаційних

структур і система постійно здійснюваних ними заходів, що у своїй

сукупності складають соціальну інфраструктуру. У зв’язку з цим державі і

відповідним її владним та управлінським установам належить приділяти

особливу увагу розвитку і підвищенню ефективності різноманітних закладів

освіти, науки, культури, систем житлово-комунального господарства і

побутового обслуго-вування населення, його надійного соціального захисту.

Структурні зміни. На показники ефективності (продуктивності) на різних

рівнях господарювання нерідко впливають структурні зміни у суспільстві

належно від якості управління діяльністю окремих підприємств. При чому така

взаємодія у довгостроковій перспективі завжди має двостороній характер,

тобто структурні зміни відбиваються на рівні загальної ефективності, а

позитивні зрушення продуктивності можуть сприяти модефікації самої

структури суспільного виробництва. Подібні зміни є не лише результатом, але

й причиною економічного і соціального розвитку суспільства. Розуміння цих

змін дозволяє уникати непотрібних похибок у прийнятті урядових рішень,

більш реалістично і цілеспрямовано планувати діяльність підприємства,

розвивати ринкову і соціальну інфраструктуру. Найбільш важливим окрім

політичних, вважаються структурні зміни економічного і соціального

характеру. Найістотніші економічні зміни відбуваються у таких сферах: 1)

моделях зайнятості населення – зрушення зайнятостя від сільського

господарства до обробної промисловості, а також від останньої до

невиробничих галузей (особливо сфери послуг); 2) складі основних фондів

(основного капіталу) – визначаються розмірами фонду нагромадження та

інвестицій за ознаками інтенсивності оновлення, строку використання,

ступеню втілення технологічних новин, рівнем капіталомісткості; 3)

технологіях, наукових дослідженнях і розробках – співвідношення імпорту

технологій з залученням іноземного капіталу і вітчизняних технологічних

розробок, зрушення нетрадиційних до тихнологій і розробок, що

супроводжуються революційними проривами у цих галузях; 4) масштабах

(концентрації) виробництва – помітне збільшення частки дрібних (малих) і

середніх підприємств, що можуть стати і стають конкурентоспроможними за

умови їх необхідної спеціалізації та наявності великих і розрахованих на

тривалий період партій замовлень на виготовлювану ними продукцію.

Структурні зміни соціального характеру торкаються головним чином персоналу

(робочої сили) і трудового потенціалу; вони характеризуються істотними

зрушеннями у їх складі за ознаками – статі, освідченості, кваліфікації,

національних особливостей характеру тощо.

Висновок.

Одже, вимірювання еффективності виробництва передбачає встановлення

критерію економічної ефективності, який повинен бути єдиним для усех ланок

економіки - від підприємства до народного господарства в цілому. Таким

чином загальним критерієм економічної ефективності виробництва є ріст

продуктивності суспільної праці.

В наш час економічна ефективність виробництва оцінюється на основі

данного критерию, що виражається в максимізації роста національного доходу

(чистой продукції) на одиницю праці. На рівні підприємства формою єдиного

критерія ефективності його діяльності може слугувати максимізація прибутку.

Ефективність виробництва находить конкретний кількісний вираз в

взаємопов’язаній системі показників, характеризуючих ефективність

використання основних елементів виробничого процесу. Система показників

економічної ефективності виробництва повина відповідати наступним

принципам:

забезпечувати взаємозв’язок критерія і системи конкретних показників

ефективності виробництва; опреділяти рівень ефективності використання всіх

видів, застосовуваних в виробництві ресурсів; забезпечувати вимірювання

ефективності виробництва на різних рівнях управління; стимулювати

мобілізацію внутрішньовиробничих резервів підвищення ефективности

виробництва.

Слід зазначити, що рівень економічної ефективності в промисловості

залежить від багатьох взаємопов’язаних факторів. Для кожної галузі

промисловості в наслідок її техніко-економічних особливостей характерні

специфічні фактори ефективності.

На закінчення варто зазначити, що обов’язковість у використанні

(урахуванні) зовнішних чинників не є такою жорсткою, як по відношенню до

внутрішних чинників ефективності виробництва. Певне ігнорування

підприємствами цієї вимоги може лише загальмувати темпи зростання

ефективності.

Додаток № 1

Основні первинні показники господарської діяльності підприємства

"Юнайтед 2000" за звітний рік (дані умовні, гривень)

|• Назва показника |За планом |Фактично |

|• Чисельність персоналу, чол. |190 |165 |

|• Засоби праці (основні фонди) |1 876 700 |1 880 000 |

|• Предмета праці (оборотні фонди або |2 120 200 |2 068 080 |

|матеріальні витрати) | | |

|• Фонд заробітної плати |671 500 |642 900 |

|• Реальні (виробничі) інвестиції |141 000 |140 990 |

|• Продукти праці (товарна продукція або обсяг |4 111 070 |4 157 600 |

|продажу) | | |

|• Собівартість товарної продукції |2 362 070 |2 382 405 |

|• Валовий прибуток |786 000 |810 600 |

|• Чистий прибуток |442 850 |428 840 |

|• Обсяг попиту ринку на продукцію підприємства|12511580 |12511580 |

Додаток № 2

Баланс підприємства "Юнайтед 2000" за станом на початок наступного за

звітним періоду (дані умовні, гривень)

|Актив |Код |На початок |На початок |

| |рядка |звітного |наступного |

| | |року |року |

|1 |2 |3 |4 |

|1. Основні засоби та Інші | | | |

|позаоборотні активи | | | |

| | | | |

|• Основні засоби (залишкова |010 |1 581 600 |1 567 800 |

|вартість) | | | |

|• Нематеріальні активи (залишкова |020 |94200 |129600 |

|вартість) | | | |

|• Інші позаоборотні активи |060 |— |— |

|Усього |070 |1 675 800 |1 697 400 |

|1 |2 |3 |4 |

|II. Запаси і виграти | | | |

|• Виробничі запаси |080 |213300 |227400 |

|• Незавершене виробництво |110 |22200 |27000 |

|• Витрати майбутніх періодів |120 |26100 |24000 |

|• Готова продукція |130 |40500 |42900 |

|Усього |150 |304200 |324000 |

|III. Грошові кошти, розрахунки та | | | |

|інші активи | | | |

|• Товари відвантажені |160— 165|218400 |149100 |

|• Розрахунки з дебіторами |170— 240|143700 |191100 |

|• Грошові кошти | |83100 |119400 |

|• Інші оборотні активи |260— 290|10500 |11000 |

| |310 | | |

|Усього |320 |468000 |492600 |

|Баланс (сума рядків 070, 150 і 320)|350 |2 448 000 |2514000 |

| | | | |

|Пасив |Код |На початок |На початок |

| |рядка |звітного |наступного |

| | |року |року |

|1. Джерела власних та прирівняних | | | |

|до них коштів | | | |

|• Статутний фонд (капітал) |400 |1 540 600 |1 560 500 |

|• Резервний фонд |410 |208400 |79800 |

|• Фінансування капітальних вкладень|420 |( |( |

| |440 |10200 |16000 |

|• Амортизаційний фонд на повне |482 |X |102900 |

|відновлення | | | |

|• Прибуток звітного року | | | |

|Усього |490 |1 759 200 |1 759 200 |

|11. Довгострокові пасиви | | | |

|• Довгострокові кредити банків |500 |501300 |508200 |

|Усього |530 |501300 |508200 |

|111. Розрахунки та Інші пасиви | | | |

|• Короткострокові кредити банків |600 |28500 |42300 |

|• Розрахунки з кредиторами |630— 720|159000 |204300 |

|• Інші короткострокові пасиви |740 |( |( |

|Усього |750 |187500 |246600 |

|Баланс (сума рядків 490, 530 і 750)|760 |2 448 000 |2 514 000 |

Список використаної літератури.

1. Закони України (том I) / за ред. Опришко В. Ф. (голова), Горьовий Л. Є.,

Мацюк А. Р., Осауленко А. І. та інші, – К., 1996-236с.

2. Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-

Київ:”Видавництво «Хвиля-Прес»”,-1995-478с.

3. Основы предпринимательского дела /Под ред. проф. Ю. М. Осипова, Е. Е.

Смирновой,-Москва:БЕК,-1996-398с.

4. Економіка підприємств: Посібник / за ред. П.С. Харіва. (

Тернопіль.Економічна думка. 2000, ( 500с.

5. Клейнер Г.Б., Тамбовцев В.Л., Качалов Р.М. Предприятие в нестабильной

экономической среде: риски, стратегии, безопасность,-Москва:”Экономика”,-

1997

6. Гальчинський А. Основи економічних знань. К.: Вища школа.1999 (544c

7. Основи економічної теорії. У 2-х кн. К.:Либідь 1998 ( 544c

8. Основи економічної теорії. Посібник.(за ред.Мочерного С.)

К.:Академія 1998 ( 464c

9. Самуэльсон П. Экономика. В 2-х т. (пер) М.: Алгон, 1997-749с.

10. Ястремський О. Основи мікроекономіки. Підр. для вузів. К.: Знання,

1998-714c.

Страницы: 1, 2, 3