Управление природопользованием

тваринництво дає хороші добрива, а вирощені кормове зерно і трава

використовуються на корм худобі. Рівновагове відтворення може стати

принципом раціонального ведення лісового господарства, що передбачає

вирубку, збалансовану з лісопосадками і вирощуванням лісу. Як відомо, це

досить тривалий процес.

Сучасне промислове виробництво не має замкнутого характеру, це відкрита

система, до якої надходять маси природних сировинних матеріалів — вугілля,

нафта, руда, будівельні матеріали, сільськогосподарська і лісова сировина,

вода, повітря. Усі матеріали проходять одну або кілька стадій переробки і

потім як кінцевий продукт ,ви-ходятьі із системи і надходять у споживання.

Поряд з цим на всіх стадіях їх обробки з системи викидаються відходи —

пуста порода, шлаки, попіл, аерозолі, гази, пари, пил тощо, які містять

різні шкідливі для живих організмів речовини.Об'єм відходів нерідко

перевищує об'єм кінцевого продукту. Про ступінь корисного застосування

сировини і відносну величину відходів можна судити з відношення маси

кінцевого продукту до маси вихідного матеріалу.

Економіка природокористування охоплює дві групи зв'язаних між собою

проблем: по-перше, як знайти і найефективніше використати необхідні у

виробництві та споживанні ресурси, і, по-друге, як передбачити або

ліквідувати забрудненість навколишнього середовища. Ці проблеми слід

розв'язувати з урахуванням зміни потреб - особистих і громадських,

споживчих і виробничих.

4. НАУКОВІ ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Чим повніше використовуються природні ресурси, тим ощадливіше і

погосподарськи слід ставитися до їх експлуатації, особливо якщо йдеться про

невідновлювані енергетичні ресурси. Незважаючи на те що кількість

розвіданих копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу

населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений

перехід на використання нових джерел енергії. Тим більше, що суспільство

відчуває все більший дефіцит відновлюваних природних ресурсів.

В зв'язку з цим раціональне використання і відтворення природних ресурсів

стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з глобальним,

проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання

природних ресурсів має яскраво виражений регіональний характер і відіграє

особливу роль в інтенсифікації виробництва на основі прискорення науково-

технічного прогресу.

Така постановка проблем вимагає поліпшення розробки питань управління,

пов'язаних насамперед з діалектикою взаємодії продуктивних сил і виробничих

відносин. Стосовно природокористування це означає послідовний розвиток

наукових засад охорони навколишнього середовища ї раціонального

використання його ресурсів на основі таких принципів, як планомірність,

пропорційність, оптимальність.

Планомірність стосовно використання природних ресурсів — економічна

функція держави по управлінню і регулюваннню екологічних та економічних

відносин і пропорцій. Така функція передбачає як розробку і виконання

планової системи взаємопов'язаних показників, так і дійовий контроль за їх

реалізацією. Перспективне і поточне планування раціонального використання

природних ресурсів і охорони навколишнього середовища в кінцевому підсумку

виходить з накреслених темпів зростання сукупного суспільного продукту,

національного доходу і підйому життєвого рівня трудящих.

Пропорційність означає погодженість у використанні природних ресурсів як

за територією, так і за галузями народного господарства, виключення

порушень природних взаємозв'язків у навколишньому природному середовищі.

Оптимальність у використанні природних ресурсів — це досягнення

найкращого варіанта взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем.

Управління охороною навколишнього природного середовища, як говориться в

Законі про охорону навколишнього середовища, полягає у здійсненні в цій

галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи,

контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-

розпорядчої діяльності.

Метою управління в галузі раціонального природокористування є реалізація

законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки,

забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони

навколишнього природного середовища, раціонального використання природних

ресурсів, досягнення погодженості дій державних і громадських органів у

галузі навколишнього природного середовища.

Визначальними у виробничих відносинах, що складаються між людьми і

природою, є їх суспільний характер. Тому функції по управлінню і плануванню

раціонального природокористування є однозначно прерогативою держави. Різні

міністерства, комісії, відомства, комітети тощо в міру своєї компетенції

здійснюють і підтримують єдину державну політику в області охорони

навколишнього природного середовища.

Одне з центральних місць у регулюванні відносин з приводу охорони

навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів

відводиться науково обгрунтованому поєднанню територіального і галузевого

управління природоохоронною роботою. Підприємства, що залучають у

господарський оборот природні ресурси, належать, з одного боку, до тієї чи

іншої галузі народного господарства, а з другого — є ланками територіально-

виробничих комплексів. Тому виникає необхідність правильного поєднання

інтересів багатьох міністерств, відомств і місцевих територіальних органів,

які повинні доповнювати одне одного, утворюючи єдину систему управління.

Наприклад, при відведенні земель під промислове, транспортне чи житлове

будівництво слід виходити не лише з локальних інтересів відомчого

характеру, а й враховувати, що відчуження земель, особливо орних,

призводить до скорочення площі сільськогосподарських угідь, знижує

родючість грунту, зменшує валову продукцію сільського господарства та

ін.

У системі управління природоохоронною діяльністю підприємства можна

виділити планування, експлуатацію очисних споруд (включаючи технологічний

процес) і контроль за викидами в навколишнє середовище. Проектування і

планування дають змогу розробити комплекс необхідних заходів по охороні

навколишнього середовища, їх виконання, серед яких нові удосконалені

технологічні процеси, роботи, очисні споруди, що знижують або виключають

шкідливий вплив на навколишнє середовище.

Управлінські функції в області природоохоронної діяльності підприємства

повинні сприяти вдосконаленню технології виробництва, ремонтно-

експлуатаційних робіт, безаварійної роботи устаткування, виконання планово-

попереджувального і поточного ремонту.

Контроль включає в себе аналіз технології, лабораторний аналіз,

контрольні пости, визначення концентрації шкідливих виділень, інформування

керівництва про стан навколишнього середовища на підприємстві, дотримання

законодавства в цій області.

5. СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО АПАРАТУ УПРАВЛІННЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ

Усі ланки народногосподарської середовищезахисної системи становлять

єдине ціле і доповнюють одна одну. Водночас кожна з цих ланок наділена

самостійними функціями, вирішує певне коло завдань і має свою структуру.

Відповідають за організацію державної підсистеми і контролю за станом

навколишнього середовища Міністерство по охороні навколишнього середовища

(1991р.), служба стандартизації, Міністерство охорони здоров'я та інші

міністерства, а також місцеві обласні, міські та районні організації

відповідного профілю. В своїй діяльності вони керуються в основному Законом

про охорону навколишнього середовища (1991 р.).

Державна підсистема використання природних ресурсів перебуває в

компетенції місцевих Рад народних депутатів, які повинні контролювати і

регулювати всю природоохоронну роботу міністерств і відомств. Галузевий і

міжгалузевий характер раціонального природокористування визначається

специфікою господарської діяльності структурних підрозділів міністерств і

відомств і залежить від виробничого профілю підприємств і об'єднань. Тому

обов'язки між різними ланками цієї підсистеми охорони навколишнього

середовища і раціонального природокористування розподіляються відповідним

чином.

Так, Міністерство сільського господарства і продовольства України повинно

здійснювати державний контроль за дотриманням земельного законодавства і

порядку користування землею; відповідає за організацію охорони і

раціонального використання земель, що перебувають у користуванні

сільськогосподарських підприємств і організацій системи міністерств, за

правильність застосування в сільському господарстві отрутохімікатів,

розробку біологічних засобів боротьби з хворобами і шкідниками

сільськогосподарських культур і насаджена, організацію економного

використання води при зрошенні земель; здійснює контроль за рекультивацією

земель. Воно організовує виконання комплексу протиерозійних заходів,

включаючи роботи по полезахисному лісорозведенню; здійснює контроль за

проведенням заходів по боротьбі з шкідниками, хворобами рослин, за

дотриманням встановлених правил зберігання отрутохімікатів з тим, щоб не

допустити потрапляння шкідливих речовин у сільськогосподарську продукцію і

нагромадження їх у грунті і водоймах; за правильним веденням мисливського

господарства, дотриманням чинного законодавства по збереженню і збагаченню

флори і фауни, у справі заповідників.

Крім того, Міністерство сільського господарства і продовольства повинно

систематично вивчати вплив отрутохімікатів на водні організми і визначати

гранично допустимі концентрації їх у рибогосподарських водоймах; робити

висновки про доцільність хімічної обробки посівів, насаджень, водойм і

лісів; брати участь у розробці приладів для контролю якості природних

поверхневих і стічних вод.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища (МОНПС) є

центральним органом державного управління в галузі охорони природи і

використання природних ресурсів і відповідає за охорону природи,

організацію раціонального використання і відтворення природних ресурсів у

країні. Як головні завдання на МОНПС покладаються комплексне управління

природоохоронною діяльністю в країні, розробка і проведення єдиної науково-

технічної політики по охороні природи і раціональному використанню

природних ресурсів, координація діяльності міністерств і відомств у цій

галузі. З цією метою провадиться державний контроль за використанням і

охороною земель, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря,

рослинного (в тому числі лісів) і тваринного (в тому числі рибних запасів)

світу, морського середовища і природних ресурсів територіальних вод

України.

МОНПС готує і подає в Кабінет Міністрів пропозиції з питань охорони

природи і раціонального використання природних ресурсів для включення їх у

проекти державних планів економічного та соціального розвитку, здійснює

контроль за виконанням відповідних завдань, передбачених державними

планами. МОНПС розробляє пропозиції щодо вдосконалення економічного

механізму природокористування, затверджує екологічні нормативи, правила і

стандарти з регулювання використання природних ресурсів і охорони

природного середовища від забруднення та інших шкідливих впливів.

Здійснюється державна екологічна експертиза генеральних схем розвитку і

розміщення продуктивних сил країни і галузей народного господарства,

контроль за дотриманням екологічних норм при розробці нових технологій,

матеріалів і речовин, а також проектів на будівництво (реконструкцію)

підприємств та інших об'єктів, що впливають на стан навколишнього

середовища і природних ресурсів. При цьому органи управління

природокористуванням повинні орієнтуватися на такий визначальний фактор

поліпшення діяльності з охорони природи, як широке застосування в усіх

галузях народного господарства мало-відходних і безвідходних технологій.

МОНПС відає у встановленому порядку дозволом на захоронення (складування)

промислових, побутових та інших відходів, на викиди шкідливих речовин в

навколишнє середовище, на спеціальне водокористування, на користування

тваринним світом і споживання атмосферного повітря для виробничих потреб,

користування кадрами для проведення геологорозвідувальних робіт, затверджує

розрахункові лісосіки і здійснює контроль за відводом земель під усі види

господарської діяльності.

У складі МОНПС функціонують: Головне управління економіки і організації

природокористування, Головне управління науково-технічного прогресу і

екологічних норматнвів, Головне контрольно-інспекційне управління, Головна

державна екологічна експертиза, Головне управління міжнародного

співробітництва, Управління пропаганди екологічних знань, Управління

капітального будівництва і матеріально-технічного забезпечення.

МОНПС має місцеві органи на всіх рівнях територіального управління —

областей, районів, міст. Введення подвійної підпорядкованості

територіальних органів управління МОНПСу та місцевим Радам народних

депутатів відповідає ролі місцевих Рад у вирішенні питань охорони

навколишнього середовища, визначеній статтями Консти-іуції України .та

розділом IV Закону про охорону навколишнього природного середовища. Ці

положення дають змогу залучити до вирішення завдань з охорони навколишнього

середовища служби Рад народних депутатів (планове управління, управління

капітального будівництва та ін.), а отже, уникнути необхідності їх

створення в межах територіальних органів МОНПСу.

Територіальними органами управління охороною навколишнього середовища є

відповідні відомства МОНПСу та відділи охорони природи виконкомів Рад

народних депутатів.

З переходом на повний госпрозрахунок і нові методи економічного

управління згідно з Законом про державне підприємство на рівні підприємств

охорону навколишнього середовища здійснює адміністрація. Тут приймаються

рішення з питань природокористування, здійснюються практичні заходи щодо

охорони навколишнього середовища від забруднення виробничими і

господарськими відходами, стічними водами.

Як правило, один із заступників керівника підприємства відповідає за

охорону природи.

Удосконалення управління в галузі охорони і відтворення природних

ресурсів повинно відбуватися шляхом уточнення ролі і місця територіального

і галузевого факторів у формуванні основних якісних параметрів

навколишнього середовища.

Водночас слід враховувати, що в системі планового управління раціональним

природокористуванням провідним є територіальний підхід. Це означає, що

повноправним розпорядником природних ресурсів, які залучаються в сферу

виробничої діяльності, є Ради народних депутатів. Завдання полягає в тому,

щоб надані місцевим Радам права використовувались якнайефективніше,

поєднували в собі територіальні і галузеві інтереси, орієнтували виробничо-

господарську та експлуатаційну діяльність промислових підприємств і

об'єднань, міністерств і відомств на вирішення актуальних екологічних

проблем.

6. МОНІТОРИНГ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРИРОДООХОРОННОЇ ПОЛІТИКИ

В останні роки все більше уваги приділяється адаптивним процедурам оцінки

екологічної ситуації і прийняття рішень в управлінні природокористуванням.

Причина цього — глибоко досліджені теорією і підтверджені практикою факти,

які свідчать, що:

взаємозв'язки соціальних, демографічних, економічних та екологічних

процесів мають складний характер, який динамічно змінюється в просторі і в

часі, через що судження про майбутні зміни в природокористуванні неминуче є

ненадійними, навіть якщо вони грунтуються на виявлених на даний момент

тенденціях розвитку окремих процесів;

економіко-виробничі та екологічні системи, маючи властивість змінюватись

і самоорганізовуватись, зберігають свою иристосован'ість і здатність до

самовідновлення лише в певних межах, при перевищенні яких вони переходять в

якісно інший стан;

збитки від прорахунків у плануванні і відхилень при втіленні в життя

природоохоронної політики надто великі, щоб можна було формувати і

реалізовувати їх у режимі проб і помилок, обмежуючись реагуванням на

порушення, що відбулися, без самонавчання всієї системи.

Ці обставини роблять нереальними надії на розробку «ідеальних»

природоохоронних стратегій, які залишалися б стабільними тривалий час.

Зміни, що вносяться в подібні стратегії, повинні базуватись на все глибших

наукових теоріях і моделях динамічної оптимізації. Сам же контролюючий і

корегуючий механізм природоохоронної політики повинен забезпечувати

випереджувальне й оперативне внесення необхідних змін у природоохоронні

дії, мати «пам'ять» не лише про тенденції зміни об'єктивних даних, а й

володіти «базою знань» про системи аргументів та установок, які в минулому

призвели до помилок або сприяли успіхам, знати і враховувати «ціну» і

наслідки позитивного і негативного досвіду природоохоронної політики.

Адаптивний підхід до управління природоохоронною діяльністю — одна з

найважливіших передумов її ефективності.

Адаптація режиму управління здійснюється двома шляхами. По-перше, шляхом

корегування стратегій природокористування і встановлення механізму

прийняття оперативних рішень відповідно до умов, що змінюються і

передбачаються. По-друге, природоохоронна політика може і повинна сама по

собі активно впливати на формування сприятливих умов свого наступного

розвитку — зокрема, шляхом підвищення рівня екологічної освіченості

суспільства, нарощування природоохоронного потенціалу тощо. Мова йде, таким

чином, не про пристосовуваність, а про активну адаптацію, яка досягається

шляхом цілеспрямованої зміни зовнішнього середовища відповідно до

перспективної мети охорони і раціонального використання природних ресурсів.

На обох цих напрямах природоохоронна політика повинна активно

використовувати стихійні адаптаційні процеси, що відбуваються в системі

природокористування, або протистояти їм — залежно від їх спрямованості і

результатів.

Через багатодисциплінарний і міжвідомчий характер проблем, які розв'язує

природоохоронна політика, інформаційно-методичне забезпечення цієї

діяльності є специфічним і складним завданням.

Настійна потреба поліпшення інформаційно-методичного забезпечення

природоохоронної політики покликала до життя розвиток екологічного

моніторингу.

В документах міжнародної конференції ООН з питань навколишнього

середовища (Стокгольм, 1972) була висунута ідея моніторингу в формі

національних систем постійного спостереження за змінами в біосфері з метою

одержання достовірних відомостей зростання техногенного впливу на її

компоненти, екологічного прогнозування і обгрунтування рішень щодо

регулювання взаємодії техно-сфери з біосферою.

Моніторинг (від лат. monitor – той, що наглядає, нагадує) —

спостереження, оцінка (порівняння з нормативними параметрами) і прогноз

стану навколишнього середовища в зв'язку з господарською діяльністю людини,

постійне і безперервне спостереження.

З метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про

стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та

розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних

управлінських рішень в Україні з 1991 р. створюється система державного

моніторингу навколишнього середовища.

Моніторинг ефективності природоохоронної політики (МЕПП) є головною

складовою загального моніторингу навколишнього середовища. Він включає в

себе як окремі підсистеми моніторинг навколишнього середовища (МНС),

моніторинг природоохоронного потенціалу (МПП) і моніторинг природоохоронної

освіти (МПО) (рис.2). При цьому в кожному випадку реалізується система

спостереження з передбаченням, основними функціями якої є:

систематизація оперативної інформації про процеси з точки зору того, до

яких наслідків у майбутньому може привести досягнутий стан, виходячи з

розвитку в минулому;

фільтрація оперативної інформації шляхом виявлення критичних точок

розвитку;

визначення можливих альтернатив розвитку на основі нормативних прогнозів

досягнення заданих цілей в умовах, що склалися на даний момент часу;

одержання рекомендаційної інформації для органу управління на основі

прогнозування наслідків різних варіантів розвитку.

Отже, в рамках системи моніторингу повинні забезпечуватися не лише збір і

накопичення даних, а й оперативне виконання процедур аналізу, діагнозу і

прогнозу, необхідних для здійснення управління в адаптованому режимі.

В підсистемі МНС здійснюється оцінка екологічної ситуації, що склалася,

та прогноз її змін. Результати МНС дають змогу конкретизувати мету

природоохоронної політики і визначити завдання, які вимагають невідкладного

розв'язання.

МПП забезпечує безперервний контроль за станом і використанням технологій

природокористування, ефективністю існуючого механізму економічного та

адміністративного регулювання відносин у цій області, розробкою і

запровадженням природозберігаючих нововведень.

У МПО, як і в МПП, крім специфічних для цієї системи джерел інформації,

використббуються відомості про реальні зміни в навколишньому середовищі, що

відбуваються під впливом діяльності людей. В результаті з'являється

можливість оцінювати кінцеву ефективність різних стратегій природоохоронної

освіти (в широкому розумінні цього поняття) і науково обгрунтовано

корегувати відповідну частину природоохоронної політики.

Спільна дія підсистем МЕПП покликана забезпечити:

постійне уточнення цілей і конкретизацію завдань залежно від змін

екологічної ситуації;

визначення та аналіз можливих варіантів формування і використання

природоохоронного потенціалу згідно з даними про екологічність технологій

природокористування, ефективності різних видів управлінських впливів і

можливих природозберігаючих нововведень;

визначення та оцінку варіантів розвитку природоохоронної освіти

(включаючи вплив засобів масової інформації, виховну роботу серед населення

тощо).

визначення та аналіз можливих варіантів формування і використання

природоохоронного потенціалу згідно з даними про екологічність технологій

природокористування, ефективності різних видів управлінських впливів і

можливих природозберігаючих нововведень;

визначення та оцінку варіантів розвитку природоохоронної освіти

(включаючи вплив засобів масової інформації, виховну роботу серед населення

тощо).

Майже щоденно на сторінках газет, в радіо- і телепередачах ведеться

розмова про те, що за сучасних умов розвитку суспільного виробництва будь-

які економічні рішення повинні прийматися з урахуванням екологічних

наслідків.

Досвід показує, що закликів і побажань вчених, які краще інших

усвідомлюють, на краю якої прірви ми стоїмо, недостатньо. Необхідне

пробудження громадських діячів, політиків, економістів, лікарів,

технологів, зрештою — всіх людей. Усі життєві процеси в усіх державах

повинні розглядатися насамперед з точки зоруі екології. Потрібне не просто

екологічне мислення, треба всіма доступними засобами формувати екологічний

світогляд.

Література:

1. Бакка « Екологія та захист ноосфери » ;

2. Білявський, Фордун « Основи загальної екології » ;

3. Злобін « Основи екології », Київ, 1998 р.;

4. Корсак, Плахотник « Основи екології », Київ, 1998 р.;

5. Черевко « Економіка природокористування », Львів, 1995 р.;

6. Хижняк, Нагорна «Здоров’я людини та екологія».

-----------------------

Товари і послуги

Праця

Економіка

Навколешне

середовище

Місце для

рекреації Місце

для

Ресурси відходів

Виробництво

Споживання

Страницы: 1, 2